Рішення

від 06.02.2024 по справі 357/9196/18

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/9196/18

Провадження № 8/357/4/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06 лютого 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участі секретаря Вальчук М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» про перегляд рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.03.2021 року за нововиявленими обставинами по справі за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлії Юріївни про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно та припинення права оренди, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2021 року позивач ТОВ «Олійникова Слобода» звернувся із заявою про перегляд рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2021 року за нововиявленими обставинами.

У заяві товариство зазначило, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2021 року в задоволенні його позову до ОСОБА_1 , ТОВ Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю.Ю., про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно та припинення права оренди було відмовлено.

Підставою для відмови став той факт, що порушення прав ТОВ «Олійникова Слобода» під час укладення Договору оренди землі № б/н від 05 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», не було, адже Договір оренди землі № б/н від 04 червня 2014 року, який укладений між нею та ОСОБА_1 , не набрав чинності, оскільки його державна реєстрація була скасована, згідно із наказом Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року наказ Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року визнаний незаконним і скасований.

На думку ТОВ «Олійникова Слобода» вказана обставина є нововиявленою.

Так, на час розгляду позову товариства до ОСОБА_1 , ТОВ Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю.Ю., про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно та припинення права оренди, вказана обставина відома не була і не могла бути відомою та є істотною для його вирішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» вважає, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2021 року підлягає скасуванню, з огляду на те, що на час укладення Договору оренди землі № б/н від 05 березня 2018 року, її право оренди на належну ОСОБА_1 земельну ділянку було чинним, та ухвалити нове рішення, яким позов товариства до ОСОБА_1 , ТОВ Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю.Ю., про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно та припинення права оренди, задовольнити.

Також, за результатами розгляду справи ТОВ «Олійникова Слобода» просила здійснити розподіл судових витрат.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024 року, головуючим суддею визначено суддю Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою судді від 12 січня 2024 року прийнято до розгляду заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» про перегляд рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.03.2021 року за нововиявленими обставинами по справі за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлії Юріївни про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно та припинення права оренди. Призначено судове засідання для розгляду заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами на 06 лютого 2024 року.

Заявник ТОВ «Олійникова Слобода» в судове засідання свого представника не направило, 06.02.2024 року за вх. № 7116 судом отримано клопотання від представника адвоката Кравець О.І., в якому просила здійснювати розгляд справи № 357/9196/18 за відсутності ТОВ «Олійникова Слобода» та його уповноважених представників. Позовні вимоги підтримують у повному обсязі.

Інші учасники справи та їх представники в судове засідання не з`явились.

Так, ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце слухання справи повідомлялася належним чином, однак, на адресу суду відомості про її належне сповіщення не повернулися.

З поштового відстеження Укрпошти вбачається, що відправлення не вручене.

Відповідач товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» в судове засідання свого представника не направили, про дату, час та місце слухання справи повідомлялася належним чином, з поштового відстеження Укрпошти вбачається, що відправлення вручене 01.02.2024 року.

Відповідач державний реєстратор комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлія Юріївна в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце слухання справи повідомлялася належним чином, але на адресу суд повернувся поштовий конверт, причина повернення вказана працівниками пошти, як адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв`язку з їхньою діяльністю ( ч. 10 ст. 128 ЦПК України ).

Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду ( близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б ).

До того ж, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Такого висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (постанова від 10.05.2023 № 755/17944/18 (61-185св23).

Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18.

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що всі учасники обізнані про наявність на розгляді в суді вищевказаної цивільної справи, оскільки раніше вже розглядалася заява ТОВ «Олійникова Слобода», за результатами її розгляду, приймалися судові рішення в апеляційній та касаційній інстанції, після скасування було направлено справу до суду першої інстанції для розгляду вказаної заяви.

Статтею 43 ЦПК України встановлений обов`язок добросовісно користування учасниками судового процесу процесуальними правами. Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами ( рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» ).

Також, в матеріалах справи містяться заперечення ТОВ Агрокомплекс «Узин» проти задоволення заяви ТОВ «Олійникова Слобода» посилаючись на те, що обставини про які зазначала остання, в свої заяві є новими, а не нововиявленими.

Тому, суд приходить до висновку, що відповідачі були належним чином повідомленими про дату, час та місце слухання справи, як і належним чином обізнаними про наявність на розгляді в суді вищевказаної цивільної справи, заяви ТОВ «Олійникова Слобода» про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В свою чергу, представник заявника скористувався вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Інших заяв та клопотання від учасників судового розгляду на адресу суду не надходило.

Зважаючи на те, що відповідно до ч.1 ст. 429 ЦПК України заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами розглядається судом у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за нововиявленими або виключними обставинами та, оскільки неявка учасників справи в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, а матеріали справи є повними та достатніми для її розгляду, суд вважає за можливе заяву ТОВ «Олійникова Слобода» про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, розглянути за їх відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, матеріали цивільної справи № 357/9196/18, приходить до наступного.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2021 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 08.09.2021 року, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлії Юріївни про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно та припинення права оренди, залишені без задоволення.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 423 ЦПК України, підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, в тому числі істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

При цьому неподання стороною або особою, яка бере участь у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених у статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Судове рішення не може переглядатись у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі якщо обставини, передбачені частиною другою статті 423 ЦПК України, відсутні, а є підстави для перегляду судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку або Верховним Судом, а також якщо обставини, визначені частиною другою статті 423 ЦПК України, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.

При вирішенні питання про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами суд має виходити з визначених частиною другою статті 423 ЦПК України підстав, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, та дотримання заявником умов, що містяться в статях 424, 426 ЦПК України.

Згідно із ч. 4 ст. 423 ЦПК України, не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 429 ЦПК України, за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

Крім того, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 4 нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (ч. 2 ст. 361 ЦПК України).

В розумінні ст. 423 ПК України нововиявлені обставини - юридичні факти, які існували в момент розгляду цивільної справи і мали важливе значення для її вирішення, але не були і не могли бути відомими ні заявникові, ні суду .

Нововиявлені обставини слід відрізняти від нових обставин за такими критеріями - часовий фактор - нововиявлені обставини на момент розгляду справи існували, а нові - ні. По зв`язку з предметом доказування - нововиявлені обставини повинні були до нього входити, нові обставини - ні, так як не існували і не могли бути прихованими для суду та учасників процесу до процесу тому, що не існували. Тобто, при перегляді судового рішення суд фактично здійснює правосуддя з тими же самими позовними вимогами. Поява нових обставин, навпаки, привносить новий предмет вимог, що тягне появу нового позову. За таких обставин, для захисту прав заінтересованих осіб можливе лише пред`явлення нового позову.

Відповідно до п. 3, 4, 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 30 березня 2012 року « Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами» нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (частина друга статті 361 ЦПК ).

Необхідними умовами нововиявлених обставин, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

Для визначених пунктами 3, 4 частини другої статті 361 ЦПК нововиявлених обставин необхідними умовами є те, що вони існували на час розгляду справи, але підстави виникли після ухвалення рішення у справі спростовують обставини, встановлені судом на час розгляду справи, та мають важливе значення для її розгляду.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини.

Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.

Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов`язані з вимогою в цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред`явлення нової вимоги (зокрема, погіршення майнового стану відповідача після ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів).

Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Як видно із матеріалів справи, рішенням суду від 03 березня 2021 року у задоволенні позову ТОВ «Олійникова Слобода» відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд зазначив, що порушення прав ТОВ «Олійникова Слобода» під час укладення Договору оренди землі № б/н від 05 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», не було, адже Договір оренди землі № б/н від 04 червня 2014 року, який укладений між товариством та ОСОБА_1 , не набрав чинності, оскільки його державна реєстрація була скасована, згідно із наказом Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року наказ Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року визнаний незаконним і скасований. Постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року постанова Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в частині вирішення по суті позову ТОВ « Олійникова Слобода» про визнання незаконним і скасування наказу залишено без змін (справа № 357/9440/20).

Позивач ТОВ «Олійникова Слобода» у своїй заяві посилається, на те, що визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 є нововиявленою обставиною в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 423 ЦПК України. При цьому зазначав, що установлення цього факту є істотним для вирішення справи за позовом ТОВ «Олійникова Слобода» до ОСОБА_1 , ТОВ Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю.Ю., про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно та припинення права оренди, адже наявність наказу Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року, стала підставою для відмови в позові.

В постановах Верховного Суду від 02 липня 2018 року ( справа № 922/3388/15), від 03 липня 2018 року ( справа № 19/5009/1481/11), від 22 серпня 2018 року ( справа № 909/910/17) та в поставі Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 752/4995/17 (провадження № 14-41цс21), суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- у справі № 922/3388/15: нововиявленою обставиною є не подія у вигляді рішення суду про визнання недійсним договору, а обставина, яку суд встановив у цьому рішенні, тобто означена недійсність договору про переведення боргу. Така обставина існувала на час розгляду справи, не могла тоді бути відомою позивачеві та є істотною для розгляду справи, бо її врахування судом мало би наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке він прийняв;

- у справі № 19/5009/1481/11: нововиявленою обставиною є встановлений рішенням суду факт недійсності договору, оскільки ця обставина існувала на момент заміни стягувача, не могла бути йому відомою та є істотною, бо її врахування судом мало би наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте;

- у справі № 752/4995/17: нововиявленою обставиною є не факт ухвалення судового рішення, не саме це рішення як юридичний факт, а обставина, яку у ньому встановив суд;

- у справі № 909/910/17: скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Відмовляючи ТОВ « Олійникова Слобода» в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду від 03 березня 2021 року суд лише послався на ту обставину, що на час розгляду заяви дія постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, якою скасовано наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5.

При цьому, суд безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, залишив поза увагою те, що нововиявленою обставиною в цій справі є не постанова Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, а обставина, яку суд встановив у цьому судовому рішенні, тобто незаконність/скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5. Ця обставина є нововиявленою, про яку заявник не знав і не міг знати до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 357/9440/20. При цьому вищезгаданий наказ Міністерства юстиції України, який на підставі рішення суду визнано незаконним і скасовано, не породжує жодних правових наслідків саме з моменту прийняття такого наказу.

Отже, незаконність наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5, яка була визнана постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, є істотною обставиною в цій справі, оскільки її врахування судом першої інстанції під час первісного розгляду справи мало б наслідком ухвалення іншого (протилежного) судового рішення, ніж те, яке було прийняте.

Враховуючи викладене, суд вважає, що зазначені заявником ТОВ «Олійникова Слобода» обставини є нововиявленими обставинами, які є підставою для перегляду рішення в порядку, визначеному пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України.

За таких обставин, заява ТОВ «Олійникова Слобода» про перегляд рішення суду від 03.03.2021 року у справі № 357/9196/18 за нововиявленими обставинами підлягає задоволенню з ухваленням рішення про задоволення позову в частині визнання недійсним договору оренди землі б\н від 05 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ « Агрокомплекс « Узин» щодо земельної ділянки розміром 2,4 га кадастровий номер3220484400:01:009:0017.

Позовні вимоги позивач ТОВ «Олійникова Слобода» обґрунтовував тим, що відповідно до Договору оренди землі № б/н від 04 червня 2014 року, у товариства в оренді перебувала, належна ОСОБА_1 , земельна ділянка площею 2,4 га з кадастровим номером 3220484400:01:009:0017, яка знаходиться у межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Строк оренди - 10 років.

Державна реєстрація права оренди за ТОВ «Олійникова Слобода» на неї проведена державним реєстратором Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Н.В., згідно із рішенням від 26 червня 2014 року за індексним номером 14069898.

З відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ТОВ «Олійникова Слобода» стало відомо, що орендована у ОСОБА_1 земельна ділянка передана в оренду іншій особі - ТОВ Агрокомплекс «Узин», про що укладений Договір оренди землі № б/н від 05 березня 2018 року, право оренди за якими зареєстроване відповідно до рішення державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю.Ю., про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди, індексний номер 40134559 від 15 березня 2018 року.

Позивач вважав, що такі дії відповідача ОСОБА_1 суперечать ч. 1 ст. 792 ЦК України, п. «б» ч. 1 ст. 95 Земельного Кодексу України, ст. 13, 24, 25, 31 Закону України «Про оренду землі» від 08 жовтня 1998 року та умовам Договору оренди землі № б/н від 04 червня 2014 року, у зв`язку із чим, на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України Договір оренди землі № б/н від 05 березня 2018 року має бути визнаним недійсним.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 06 травня 2020 року, ТОВ «Олійникова Слобода» просило:1) визнати недійсним Договір оренди землі № б/н від 05 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» щодо земельної ділянки площею 2,4 га з кадастровим номером 3220484400:01:009:0017; 2) скасувати рішення державного реєстратора КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю.Ю. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди, індексний номер 40134559 від 15 березня 2018 року та припинити право оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку площею 2,4 га з кадастровим номером 3220484400:01:009:0017, яке виникло на підставі Договору оренди землі № б/н від 05 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин»; 3) стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ТОВ Агрокомплекс «Узин» та КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» судові витрати.

Враховуючи, що наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 на підставі якого була здійснена реєстрація договору оренди земельної ділянки укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» був визнаний незаконним та скасований, тому, за умови скасування незаконно проведеної державної реєстрації права оренди землі, укладений 05 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» договір оренди спірної земельної ділянки є таким, що не набрав чинності, а відтак ТОВ Агрокомплекс «Узин» не набув прав орендаря за цим договором. Таким чином, укладенням між відповідачами оспорюваного договору оренди землі, та державною реєстрацією права оренди за ТОВ Агрокомплекс «Узин», право ТОВ «Олійникова Слобода» на оренду спірної земельної ділянки було порушено з огляду на відсутність у відповідача такого права як на час реєстрації зазначеного договору, так і на час пред`явлення позову.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до положень ч. 2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом даної норми власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається спеціальним законом (ЦК України чи іншим актом цивільного законодавства), що регламентує конкретні цивільні правовідносини чи договором.

В даній справі позивач, який вважає себе орендарем земельної ділянки, посилається на порушення його прав внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права оренди відповідача на підставі рішення реєстратора, яке просить скасувати. При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а відтак належним способом захисту прав позивача є скасування запису про проведену державну реєстрацію права оренди, а не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, як помилково вважає позивач.

Відповідний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду міститься у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, де Велика Палата вказала, що право або інтерес позивача, який вважає себе орендарем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права оренди іншої особи. При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права оренди згідно ч.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (п.5.17).

Аналогічний висновок містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (п.32).

Під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Проте, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.

Аналогічні висновки у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19 та № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 13 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19.

В постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 зазначено, що на момент ухвалення судом першої інстанції рішення вимоги про скасування рішення державного реєстратора були неналежним способом захисту права або інтересу позивача, проте, станом на день ухвалення судом апеляційної інстанції рішення, з урахуванням змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", такий спосіб захисту прав позивача є належним.

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2022 року у справі № 295/8285/19-ц (провадження № 61-15579св21).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, на час розгляду даної справи, суд з урахуванням вищенаведеного, приходить до висновку, що скасування рішення державного реєстратора, такий спосіб захисту прав позивача є належним, а відтак позов в цій частині також підлягає задоволенню.

Але, як було встановлено судом в даній справі, ТОВ «Олійникова Слобода» в обґрунтування позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію, посилається на порушення його прав як дійсного орендаря зазначеної земельної ділянки, хоча, при цьому, позивач не обґрунтовує підстави позовних вимог до державного реєстратора.

Таким чином, встановленим є те, що спір у даній справі виник між ТОВ «Олійникова Слобода», ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», а держреєстратор комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлії Юріївни є неналежним відповідачем у даній справі, а тому у задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, де зокрема, зроблено висновок, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано». Аналогічні правові висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17, постанові Верховного Суду від 30.07.2020 року у справі № 357/ 7734/18.

Подібні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, щодо залучення реєстратора як відповідача у справі викладені, зокрема, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц(пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 липня 2023 року у справі № 910/15792/20.

В зазначеній вище постанові, Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від свого правового висновку, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи).

Отже, суд задовольняє позов в частині визнання недійсним договору оренди землі №б/н від 05 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» щодо земельної ділянки розміром 2,4 га, кадастровий номер 3220484400:01:0090017 та скасування рішення державного реєстратора, відповідно та суд відмовляє в задоволенні вимог до державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлії Юріївни.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Тому, враховуючи вищенаведене, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлії Юріївни про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно та припинення права оренди є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім цього, пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1-6 ст.137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Оскільки вимоги ТОВ «Олійникова Слобода» підлягають до задоволення позову, суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Разом з цим, як видно із матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої, позивач ТОВ «Олійникова Слобода» поніс судові витрати на сплату судового збору та на правову допомогу.

Так, у матеріалах справи містяться квитанції про сплату судового збору за подання позовної заяви в розмірі 3 524 грн.

На підтвердження розміру понесених позивачем витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги його представник надав суду: Договір № 17/02-06 про надання правової допомоги від 01.02.2018 року; Додаткову угоду № 19 до Договору про надання правової допомоги № 17/02-06 від 01.02.2018 року, укладену 06.07.2018 року; платіжне доручення № 3808 від 24 липня 2018 року на суму 25 995,17 грн., де платник ТОВ «Олійникова Слобода», отримувач АО «ЕВЕРЛІГАЛ», призначення платежу за юридичні послуги; Додаткову угоду № 21/12-18 до Договору про надання правової допомоги № 17/02-06 від 01 лютого 2018 року, укладену 21.12.2018 року.

Суд, розподіляючи витрати на відшкодування сплачених сум судового збору та понесені відповідачем на професійну правничу допомогу, враховує, що позов ТОВ «Олійникова Слобода» було задоволено повністю, ухвалено рішення по суті позовних вимог.

В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року.

У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Отже, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

В свою чергу, матеріали справи не містять заяв та клопотань від відповідачів про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які були понесені позивачем при зверненні до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тому, з урахуванням вимог ст. ст. 133, 141 ЦПК України підлягає стягненню в рівних частках з відповідачів на користь ТОВ «Олійникова Слобода» судові витрати по справі, які складаються з судового збору в розмірі 3 524 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 25 995,17 грн., понесення яких документально підтверджено матеріалами справи.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 215-216, 792 ЦК України, ст. ст. 79-1, 110, 124, 125, 152, 186 ЗК України, Законом України "Про оренду землі", Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. ст. 4, 12, 13, 43, 81, 128, 131, 133, 137, 141, 211, 247, 258- 265, 273, 353-355, 361, 423, 424, 429 ЦПК України, п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 4, п. 3, 4, 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 30 березня 2012 року «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами», суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2021 року задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2021 року скасувати, ухвалити у справі нове судове рішення.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», Державного реєстратора КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлія Юріївна про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, припинення права оренди, - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір оренди землі № б/н від 05 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» щодо земельної ділянки розміром 2,4 га, кадастровий номер 3220484400:01:0090017.

Скасувати рішення державного реєстратора КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю.Ю. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди, індексний номер 40134559 від 15 березня 2018 року та припинити право оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку площею 2,4 га з кадастровим номером 3220484400:01:009:0017, яке виникло на підставі Договору оренди землі № б/н від 05 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин».

В задоволенні позовних вимог до Державного реєстратора КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлія Юріївна, - відмовити.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» на користь позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» судові витрати по справі судового збору у сумі 1 762 гривень та на правову допомогу в розмірі 12 997,58 гривень, а всього по 14 759,58 гривень ( чотирнадцять тисяч сімсот п`ятдесят дев`ять гривень п`ятдесят вісім копійок ) з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» ( адреса місцезнаходження: 09137, Київська область, Білоцерківський район, с. Олійникова Слобода, вул. Центральна, буд. 1, ЄДРПОУ: 03755360 );

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» ( адреса місцезнаходження: 09138, Київська область, Білоцерківський район, с. Мала Антонівка, вул. Олексія Цмокна, буд. 1-А, ЄДРПОУ: 32638214 );

Відповідач: Державний реєстратор КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлія Юріївна ( адреса місцезнаходження: 07442, Київська область, Броварський район, смт. Велика Димерка, вул. Соборна, буд. 15 ).

Повний текст судового рішення виготовлено 06 лютого 2024 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов