Постанова

від 24.01.2024 по справі 757/31237/18-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 757/31237/18

провадження № 61-12520св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Нежури В. А., Поліщук Н. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк», третя особа - ОСОБА_2 , про повернення безпідставно набутого майна,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» (далі - ПАТ АКБ «Індустріалбанк»), третя особа - ОСОБА_2 , про повернення безпідставно набутого майна.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 12 березня 2015 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Ріал Проперті 2011», за погодженням з ПАТ АКБ «Індустріалбанк», укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого ТОВ «Ріал Проперті 2011» як продавець зобов`язалося передати йому як покупцю у власність будівлю, розташовану на АДРЕСА_1 , а він, у свою чергу, - сплатити за вказану нерухомість 12 000 000,00 грн у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору продавець підтвердив, що відчужуване нерухоме майно перебуває під забороною відчуження на підставі договору іпотеки об`єкта нерухомості від 12 квітня 2012 року, укладеного продавцем, як майновим поручителем за ТОВ «Проект Майстер», з ПАТ АКБ «Індустріалбанк» задля забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Проект Майстер» перед банком за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року.

Зазначає, що він виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати вартості об`єкта нерухомості шляхом перерахування на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» грошових коштів у розмірі 12 000 000,00 грн, як це було передбачено пунктом 2.2 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року.

Однак рішенням Господарського суду Запорізької області від 08 серпня 2017 року у справі № 908/4550/15, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07 грудня 2017 року, згаданий договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року визнано недійсним з моменту укладення.

Внаслідок визнання вказаного договору недійсним він позбувся набутого майна, проте грошові кошти, сплачені за цим правочином на користь іпотекодержателя ПАТ АКБ «Індустріалбанк», йому не повернуті.

Вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки ПАТ АКБ «Індустріалбанк» є не стороною договору купівлі-продажу нерухомого майна, а лише третьою особою, на користь якої сплачувалися грошові кошти за цим договором. Зазначена обставина також встановлена рішенням Господарського суду Запорізької області від 08 серпня 2017 року у справі № 908/4550/15.

Вказує, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року, який слугував правовою підставою для оплати ним вартості об`єкта нерухомості у сумі 12 000 000,00 грн, жодним чином не змінював правовідносини сторін договору купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року, як і не створював для нього прав та обов`язків за цим договором.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- зобов`язати ПАТ АКБ «Індустріалбанк» повернути йому безпідставно набуті кошти у розмірі 12 000 000,00 грн;

- стягнути з відповідача на свою користь три проценти річних за користування чужими грошовими коштами у сумі 164 712,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 649 446,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року у складі судді Новака Р. В. позов задоволено частково.

Зобов`язано ПАТ АКБ «Індустріалбанк» повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 12 000 000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки рішенням Господарського суду Запорізької області від 08 серпня 2017 року у справі № 908/4550/15, яке не скасоване та набрало законної сили, договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року визнано недійсним з моменту укладення, а на виконання умов цього договору ОСОБА_1 сплатив 12 000 000,00 грн, то у цьому випадку на підставі статті 216 ЦК України підлягають застосуванню наслідки недійсного правочину шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у вказаному розмірі.

Разом із тим суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, зазначивши, що сторони у спірному договорі купівлі-продажу не встановили розмір процентів за користування грошовими коштами, що унеможливлює покладення на відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання за правилами статті 625 ЦК України.

Крім того, відповідно до частини другої статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними в порядку статті 536 ЦК України, тоді як ОСОБА_1 не обґрунтовував свої позовні вимоги такою правовою підставою.

Суд також вважав, що на спірні правовідносини не поширюється положення статті 530 ЦК України та, як наслідок, стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат з часу пред`явлення ОСОБА_1 вимоги до відповідача, оскільки вказана стаття стосується строку виконання зобов`язань, тоді як вимога позивача про повернення коштів не є строком у розумінні цієї правової норми.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року апеляційну скаргу ПАТ АКБ «Індустріалбанк» задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 визначив відповідачем у справі ПАТ АКБ «Індустріалбанк», а предмет позову - стягнення безпідставно набутих коштів, отриманих на виконання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року, який у подальшому визнано недійсним. Разом із тим безпосередньо сторону договору - ТОВ «Ріал Проперті 2011» - до участі у справі залучено не було.

Колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що ПАТ АКБ «Індустріалбанк» не було стороною договору купівлі-продажу від 12 березня 2015 року, але є особою, на користь якої сплачено грошові кошти за цим договором, проте вказала, що банк отримав вказані кошти на виконання зобов`язань ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ТОВ «Проект Майстер», що виникли на підставі договору купівлі-продажу із розстроченням платежу, укладеного 12 квітня 2012 року між ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та ТОВ «Проект Майстер», та договору іпотеки об`єкта нерухомості від 12 квітня 2012 року, за яким ТОВ «Ріал Проперті 2011» виступає майновим поручителем за зобов`язаннями ТОВ «Проект Майстер».

З огляду на викладене апеляційний суд виснував, що в цьому випадку має місце безпосередній зв`язок між спірними правовідносинами, якими, на думку позивача, порушено його права, свободи чи інтереси, та правами і обов`язками ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ТОВ «Проект Майстер» у правовідносинах з ПАТ АКБ «Індустріалбанк».

Таким чином, оскільки оскаржуваним рішенням суду першої інстанції безпосередньо вирішуються права та обов`язки ТОВ «Ріал Проперті 2011» і ТОВ «Проект Майстер», то названі юридичні особи мали бути залучені до участі у цій справі як співвідповідачі.

На стадії апеляційного перегляду справи апеляційний суд може залучити лише третіх осіб, проте процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відрізняється за обсягом прав та обов`язків, а також за наслідками.

Враховуючи, що має місце визначення неналежного складу учасників справи, то суд позбавлений можливості надавати оцінку по суті спірних правовідносин. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням подальших уточнень,просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року - залишити в силі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 та у постановах Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15, від 14 вересня 2021 року у справі № 909/243/18.

Уточнену касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що подання ним до суду кондикційного позову до ПАТ АКБ «Індустріалбанк» про повернення безпідставно набутих грошових коштів було зумовлено тим, що він сплатив на користь банку кошти за договором, який у подальшому визнано недійсним. При цьому ані ТОВ «Ріал Проперті 2011», ані ТОВ «Проект Майстер» грошових коштів від нього не отримували.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Таким чином, кондикційний позов має відносний характер. Тобто власник може пред`явити кондикційну вимогу тільки тому, хто безпосередньо отримав від нього річ. Суб`єктами зобов`язань, що виникають у результаті набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, виступають: боржник - особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого); кредитор (потерпілий) - особа, за чий рахунок інша особа (боржник) набула майно або зберегла його у себе.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси, і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Предметом спору у цій справі є грошові кошти, які були отримані відповідачем ПАТ АКБ «Індустріалбанк». Оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року визнано недійсним, то в силу приписів статті 216 ЦК України такий правочин не створює жодних юридичних наслідків та, відповідно, не є підставою для виникнення прав та обов`язків у будь-яких осіб, зокрема ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ТОВ «Проект Майстер», окрім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Внаслідок недійсності вказаного договору купівлі-продажу право власності ТОВ «Ріал Проперті 2011» на нерухоме майно відновлено. Інших прав чи обов`язків для названого товариства цей договір встановлювати не може, як і для ТОВ «Проект Майстер», яке взагалі не було стороною цього правочину.

Отже, предметом спору в цій справі не можуть бути однорідні права та обов`язки ПАТ АКБ «Індустріалбанк», ТОВ «Ріал Проперті 2011» і ТОВ «Проект Майстер», оскільки в силу приписів статей 1212, 1213 ЦК України повернути потерпілому безпідставно набуте майно повинен саме набувач, тобто у цьому випадку - саме банк.

Таким чином, висновок апеляційного суду щодо необхідності залучення ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ТОВ «Проект Майстер»до участі у цій справі як співвідповідачів є безпідставним.

Аргументи інших учасників справи

У вересні 2023 року ПАТ АКБ «Індустріалбанк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року як помилково відкрите.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.

26 жовтня 2023 року справа № 757/31237/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Встановлено, що 12 березня 2015 року між ТОВ «Ріал Проперті 2011» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), за погодженням з ПАТ АКБ «Індустріалбанк», укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею О. В., зареєстрований у реєстрі за № 636 (том 1 а. с. 12-14).

Згідно з пунктами 1.1, 2.1 вказаного договору продавець зобов`язався передати у власність покупця будівлю літ. «А», розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець - сплатити за нерухоме майно 12 000 000,00 грн відповідно до узгодженого цим договором порядку.

У пункті 1.2 згаданого договору зазначено, що продавець повідомляє покупця про те, що:

- відчужуване нерухоме майно перебуває під забороною відчуження на підставі договору іпотеки об`єкта нерухомості, укладеного продавцем, як майновим поручителем за ТОВ «Проект Майстер», з ПАТ АКБ «Індустріалбанк», посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Солдатенком А. М. 12 квітня 2012 року, реєстровий номер 890;

- вказаний договір іпотеки забезпечує виконання зобов`язань ТОВ «Проект Майстер» перед ПАТ АКБ «Індустріалбанк» за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Солдатенком А. М. 12 квітня 2012 року, реєстровий номер 887;

- відповідно до пункту 3.1.1 згаданого договору іпотеки продавець передає нерухоме майно у власність покупця за письмовою згодою ПАТ АКБ «Індустріалбанк», що підтверджується рішенням Спостережної Ради ПАТ АКБ «Індустріалбанк» (протокол від 27 лютого 2015 року № 10), у зв`язку з чим та згідно зі статтею 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Таким чином, покупець набуває статус іпотекодавця і має всі його права, і несе всі його обов`язки за вказаним договором застави нерухомого майна (іпотеки) у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки;

- ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та покупець беруть на себе зобов`язання про припинення іпотеки відчужуваного нерухомого майна шляхом укладення договору про розірвання договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Солдатенком А. М. 12 квітня 2012 року, реєстровий номер 890, в день укладення цього договору.

У пункті 2.2 вказаного договору купівлі-продажу сторони домовилися про такий порядок розрахунків:

- грошові кошти, які належать до сплати покупцем продавцю в сумі 12 000 000,00 грн, перераховуються покупцем на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» як погашення забезпечених іпотекою зобов`язань ТОВ «Проект Майстер» перед ПАТ АКБ «Індустріалбанк» за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Солдатенком А. М. 12 квітня 2012 року, реєстровий номер 887, за такими реквізитами: рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АКБ «Індустріалбанк», МФО 313849, одержувач коштів: АКБ «Індустріалбанк», ЄДРПОУ 13857564, в день підписання договору;

- з моменту отримання ПАТ АКБ «Індустріалбанк» зазначених коштів є виконаним зобов`язання покупця перед продавцем зі сплати вартості (ціни) предмета договору на суму 12 000 000,00 грн;

- призначення платежу - оплата за договором купівлі-продажу будівлі літ. «А», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок виконання зобов`язань ТОВ «Проект Майстер» за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Солдатенком А. М. 12 квітня 2012 року, реєстровий номер 887, забезпечених іпотекою, наданою ТОВ «Ріал Проперті 2011».

У пункті 3.4.1 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року визначено право продавця вимагати сплати встановленої ціни за нерухоме майно відповідно до умов цього договору та прийняття його покупцем у термін і на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 4.4 вказаного договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання цього договору винна сторона відшкодовує іншій стороні усі завдані збитки в розмірі прямої та дійсної шкоди, а в пункті 4.7 заначено, що відповідальність сторін встановлюється згідно з чинним законодавством України.

У листі від 03 березня 2015 року ТОВ «Проект Майстер» просило ПАТ АКБ «Індустріалбанк» прийняти виконання іншою особою зобов`язання боржника (ТОВ «Проект Майстер») за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Солдатенком А. М. 12 квітня 2012 року, реєстровий номер 887 (том 1 а. с. 141).

Згідно з платіжним дорученням від 12 березня 2015 року № 42545 ОСОБА_1 , як платник, сплатив, а ПАТ АКБ «Індустріалбанк», як отримувач, прийняло 12 000 000,00 грн. У призначенні платежу вказано: «Оплата за дог. куп.-прод. 12.03.15 буд. Горького, 71 в рах. вик. зоб. ТОВ Проект Майстер» за дог. куп.-прод. від 12.04.12 забез. іпотекою ТОВ «Ріал Проперті 2011» без ПДВ» (том 1 а. с. 17, 140).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 08 серпня 2017 року у справі № 908/4550/15, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07 грудня 2017 року, визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 12 березня 2015 року між ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею О. В., зареєстрований у реєстрі за № 636 (том 1 а. с. 18-38).

У справі № 908/4550/15 суди встановили, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року є двостороннім правочином, його сторонами виступають ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ОСОБА_1 . Погодження вказаного договору ПАТ АКБ «Індустріалбанк», без визначення прав та обов`язків банку за цим договором, позбавляє правових підстав вважати такий правочин тристороннім.

У матеріалах справи також містяться:

- копія договору купівлі-продажу із розстроченням платежу, укладеного 12 квітня 2012 року між ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та ТОВ «Проект Майстер», посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Солдатенком А. М. 12 квітня 2012 року, реєстровий номер 887, за яким ТОВ «Проект Майстер» придбало у ПАТ АКБ «Індустріалбанк» нежитлову будівлю літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , на умовах розстрочення платежу (вартості майна) до 28 квітня 2013 року (том 1 а. с. 129-135). 15 травня 2012 року та 12 лютого 2013 року до цього договору його сторонами були внесені зміни щодо розміру та строків виконання ТОВ «Проект Майстер» своїх зобов`язань, зокрема здійснення останнього платежу визначено до 28 квітня 2015 року (том 1 а. с. 136-139);

- копія договору іпотеки об`єкта нерухомості, укладеного між ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та ТОВ «Проект Майстер», посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Солдатенком А. М. 12 квітня 2012 року, реєстровий номер 890, яким забезпечувалися вимоги ПАТ АКБ «Індустріалбанк» як іпотекодержателя, що випливають (виникли або можуть виникнути в майбутньому) з договору купівлі-продажу із розстроченням платежу, укладеного 12 квітня 2012 року між ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та ТОВ «Проект Майстер» (том 1 а. с. 248-252). 03 квітня 2013 року між ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та ТОВ «Ріал Проперті 2011» було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки об`єкта нерухомості від 12 квітня 2012 року, яким забезпечувалися вимоги ПАТ АКБ «Індустріалбанк» як іпотекодержателя, що випливають (виникли або можуть виникнути в майбутньому) з договору купівлі-продажу із розстроченням платежу, укладеного 12 квітня 2012 року між ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та ТОВ «Проект Майстер». За умовами договору від 03 квітня 2013 року ТОВ «Ріал Проперті 2011» стало новим іпотекодавцем спірної будівлі (том 1 а. с. 251-252).

- копія договору про розірвання договору іпотеки об`єкта нерухомості, укладеного між ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Солдатенком А. М. 12 квітня 2012 року, реєстровий номер 890 (том 1 а. с. 253).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

У ЦК України закріплений підхід, за якого оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Загальним майновим наслідком недійсності правочину є реституція (лат. restitutio - «відновлення») - повернення становища сторін недійсного правочину у початковий стан.

Реституція як спосіб захисту порушеного права закріплена у статті 216 ЦК України, відповідно до частини першої якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (у цій нормі матеріального права закріплено саме двосторонню реституцію).

Реституція визначає спеціальний наслідок недійсного правочину, а тому її ознаки та особливості застосування безпосередньо пов`язані із природою самого недійсного правочину.

Реституція застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Можливість повернення майна, переданого, у тому числі, на виконання недійсного правочину, шляхом пред`явлення вимоги набувачу, який не є стороною недійсного правочину, а так само володіння яким (майном) згодом відпала, урегульовано положеннями глави 83 ЦК України.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, на які міститься посилання у касаційній скарзі).

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини третьої статті 1212 ЦК України положенням глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: а) законодавець не передбачив можливості здійснення односторонньої реституції; б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; в) якщо тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.

За змістом частини першої статті 1213 ЦК України саме набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Таким чином, кондикційний позов має відносний характер. Тобто власник може пред`явити кондикційну вимогу тільки тому, хто безпосередньо отримав від нього річ. Суб`єктами зобов`язань, що виникають у результаті набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, виступають: боржник - особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого); кредитор (потерпілий) - особа, за чий рахунок інша особа (боржник) набула майно або зберегла його у себе.

Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні по суті правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, на які посилався заявник у касаційній скарзі.

Відповідно до частини першої, пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів, а предметом спору - це об`єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем (схожий за змістомвисновок міститься у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 909/243/18, на яку посилався заявник у касаційній скарзі).

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, тоді як правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави зробити висновок, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

За положеннями статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Верховний Суд зауважує, що права, передбачені ЦПК України щодо третьої особи і відповідача, є різними за своїми значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має перебувати з однією із сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.

Суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов`язують її з однією із сторін у процесі.

Отже, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Тобто такі особи не є суб`єктами спірних правовідносин, тому суд не вирішує питання про їх права та обов`язки. Судове рішення лише в майбутньому може вплинути на їх права та обов`язки щодо якоїсь із сторін у спорі, зокрема в разі пред`явлення до них регресного позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 вказала, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

З огляду на викладене не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також встановлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.

На відміну від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, за теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси, і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Співучасть - це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні в цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов`язку. Важливою ознакою співучасті є наявність у декількох позивачів чи відповідачів у справі однакових за спрямованістю матеріально-правових вимог чи юридичних обов`язків. Ця ознака дозволяє відрізняти процесуальну співучасть від інших видів участі множинності заінтересованих осіб, зокрема, від участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Згідно з частиною першою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом наведеної норми цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Таким чином, якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15 (провадження № 61-16776св20), на яку посилався заявник у касаційній скарзі, вказано, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача. […] Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Отже, належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18).

Предметом позову в цій справі є, зокрема, матеріально-правова вимога позивача ОСОБА_1 до відповідача ПАТ АКБ «Індустріалбанк» про повернення безпідставно набутих грошових коштів, а об`єктом спірних правовідносини (предметом спору) - самі кошти, які були сплачені позивачем на користь названого відповідача на виконання умов договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року, який у подальшому визнано недійсним у судовому порядку.

Правовою підставою позову ОСОБА_1 зазначив статтю 1212 ЦК України, тобто пред`явив кондикційний позов,обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ПАТ АКБ «Індустріалбанк» не є стороною договору купівлі-продажу нерухомого майна, а лише особою, на користь якої сплачувалися грошові кошти за цим договором.

Як зазначалося вище, кондикційний позов має відносний характер. Тобто власник може пред`явити кондикційну вимогу тільки тому, хто безпосередньо отримав від нього річ. Суб`єктами зобов`язань, що виникають у результаті набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, виступають: боржник - особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого); кредитор (потерпілий) - особа, за чий рахунок інша особа (боржник) набула майно або зберегла його у себе.

З урахуванням викладеного предметом спору в цій справі не можуть бути однорідні права та обов`язки ПАТ АКБ «Індустріалбанк», ТОВ «Ріал Проперті 2011» і ТОВ «Проект Майстер» щодо повернення спірних грошових коштів, оскільки в силу приписів статей 1212, 1213 ЦК України повернути потерпілому безпідставно набуте майно (грошові кошти) повинен саме набувач. Отже, у названих юридичних осіб відсутній спільний (солідарний) обов`язок відповідати за пред`явленими позивачем вимогами.

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково відмовив у задоволенні позову з підстав незалучення до участі у цій справі ТОВ «Ріал Проперті 2011» і ТОВ «Проект Майстер» як співвідповідачів. При цьому, оскільки неналежний суб`єктний склад є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, апеляційний суд не переглядав рішення суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог.

Крім того, усправі, яка переглядається, посилаючись на те, що у цьому випадку має місце безпосередній зв`язок між спірними правовідносинами, якими, на думку позивача, порушено його права, свободи чи інтереси, та правами і обов`язками ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ТОВ «Проект Майстер» у правовідносинах з ПАТ АКБ «Індустріалбанк», а отже, рішенням суду першої інстанції безпосередньо вирішуються права та обов`язки ТОВ «Ріал Проперті 2011» і ТОВ «Проект Майстер», апеляційний суд не врахував, що рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги (див. постанову Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13).

З огляду на предмет спору, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем, зазначені обставини лише вказують на те, що рішення суду у цій справі тільки може вплинути на права або обов`язки ТОВ «Проект Майстер» і ТОВ «Ріал Проперті 2011» щодо однієї зі сторін спору, тобто такі особи не є суб`єктами спірних правовідносин. Таким чином, оскільки у цьому випадку питання про права та обов`язки названих юридичних осіб безпосередньо не вирішуються, то вони могли вступити у справу як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

При цьому відповідно до пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Отже, у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може в майбутньому вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції сам вправі залучити таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки апеляційним судом рішення суду першої інстанції по суті не переглядалося.

З огляду на викладене Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, враховуючи те, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, наведеного вище не врахував й, відповідно, дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову з підстав незалучення до участі у справі усіх співвідповідачів, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд із підстав, передбачених статтею 411 ЦПК України.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів попередніх інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий апеляційний розгляд, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом апеляційної інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.

Щодо клопотання ПАТ АКБ «Індустріалбанк» про закриття касаційного провадження

Як зазначено вище, у вересні 2023 року ПАТ АКБ «Індустріалбанк» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просило закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої 396 ЦПК України у зв`язку з тим, що наведені заявником правові висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки обставини, встановлені судами в цій справі, не є подібними до обставин, встановлених судами, у зазначених заявником справах.

Клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені в частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до абзацу 2 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з частиною восьмою статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення заявник вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 та у постановах Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15, від 14 вересня 2021 року у справі № 909/243/18. Касаційна скарга містить обґрунтування застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду.

Таким чином, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 була подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, містила підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов обґрунтованого висновку про відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга ОСОБА_1 містить посилання на постанови Верховного Суду, в яких викладені правові висновки, що стосуються подібних правовідносин, і доводи касаційної скарги свідчать про застосування апеляційним судом норм права без урахування таких правових висновків.

Тому в задоволенні клопотання необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не охоплюються в повному обсязі передбаченою пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України підставою закриття касаційного провадження.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» про закриття касаційного провадження у цій справі відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Пророк В. В. Сердюк