Постанова

від 05.06.2024 по справі 757/31237/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/31237/18 Головуючий в суді І інстанції Новак Р.В.

Провадження №22-ц/824/8234/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,

за участі секретаря Спис Ю.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Проект Майстер» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріал Проперті 2011» про повернення безпідставно набутого майна, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» (далі - ПАТ АКБ «Індустріалбанк»), третя особа - ОСОБА_2 , про повернення безпідставно набутого майна.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 12 березня 2015 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Ріал Проперті 2011», за погодженням з ПАТ АКБ «Індустріалбанк», укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого ТОВ «Ріал Проперті 2011», як продавець, зобов`язалося передати йому, як покупцю, у власність будівлю, розташовану на АДРЕСА_1 , а він, у свою чергу, - сплатити за вказану нерухомість 12 000 000,00 грн у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору продавець підтвердив, що відчужуване нерухоме майно перебуває під забороною відчуження на підставі договору іпотеки об`єкта нерухомості від 12 квітня 2012 року, укладеного продавцем, як майновим поручителем за ТОВ «Проект Майстер», з ПАТ АКБ «Індустріалбанк» задля забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Проект Майстер» перед банком за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року.

Позивач зазначав, що він виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати вартості об`єкта нерухомості шляхом перерахування на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» грошових коштів у розмірі 12 000 000,00 грн, як це було передбачено пунктом 2.2 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року.

Однак рішенням Господарського суду Запорізької області від 08 серпня 2017 року у справі № 908/4550/15, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07 грудня 2017 року, згаданий договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року визнано недійсним з моменту укладення.

Внаслідок визнання вказаного договору недійсним він позбувся набутого майна, проте грошові кошти, сплачені за цим правочином на користь іпотекодержателя ПАТ АКБ «Індустріалбанк», йому не повернуті.

Вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки ПАТ АКБ «Індустріалбанк» є не стороною договору купівлі-продажу нерухомого майна, а лише третьою особою, на користь якої сплачувалися грошові кошти за цим договором. Зазначена обставина також встановлена рішенням Господарського суду Запорізької області від 08 серпня 2017 року у справі № 908/4550/15.

Вказував, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року, який слугував правовою підставою для оплати ним вартості об`єкта нерухомості у сумі 12 000 000,00 грн, жодним чином не змінював правовідносини сторін договору купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року, як і не створював для нього прав та обов`язків за цим договором.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- зобов`язати ПАТ АКБ «Індустріалбанк» повернути йому безпідставно набуті кошти у розмірі 12 000 000,00 грн;

- стягнути з відповідача на свою користь три проценти річних за користування чужими грошовими коштами у сумі 164 712,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 649 446,00 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк», третя особа: ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна - задоволено частково.

Зобов`язано АКБ «Індустріалбанк» повернути ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошові кошти в розмірі 12 000 000 (дванадцять мільйонів) гривень 00 коп.

Стягнуто з АКБ «Індустріалбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4405,00 грн.

В задоволенні інших вимог - відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, представником ПАТ АКБ «Індустріалбанк» подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В доводах апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що пункт 2.2 Договору № 636 від 12 березня 2015 року передбачає перерахування коштів на користь третьої особи (АКБ «Індустріалбанк»), тобто передбачає передання (переадресування) виконання третій особі, а не виконання обов`язку покупця з оплати ціни нерухомого майна на користь третьої особи. При цьому у АКБ «Індустріалбанк» не виникло право вимагати від ОСОБА_1 виконання Договору № 636 від 12 березня 2015 року, зокрема, вимагати від ОСОБА_1 виконати обов`язок з оплати ціни нерухомого майна на підставі Договору № 636 від 12 березня 2015 року.

Таким чином, Договір № 636 від 12 березня 2015 року не є договором на користь третьої особи у розумінні ст. 636 ЦК України.

Отже, судом першої інстанції зроблений помилковий висновок про укладення Договору № 636 від 12 березня 2015 року на користь третьої особи - АКБ «Індустріалбанк» (іпотекодержателя) та неправильно застосовано до спірних відносин ст. 636 ЦК України.

Представник також вказує на те, що погодження АКБ «Індустріалбанк» Договору № 636 від 12 березня 2015 року, є згодою іпотекодержателя в межах відносин іпотеки на виконання приписів закону, а не погодженням умов купівлі-продажу, і не є підставою для набуття АКБ «Індустріалбанк» прав у відносинах купівлі-продажу.

Представник зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір застосував у цій справі два взаємовиключні способи захисту порушеного права, а саме, реституцію та кондицію. З огляду на те, що АКБ «Індустріалбанк» є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, у позові до нього слід відмовити, в тому числі, й з цієї підстави.

АКБ «Індустріалбанк» не є стороною Договору № 636 від 12 березня 2015 року, який визнаний господарським судом недійсним. Ця обставина встановлена у рішенні Господарського суду Запорізької області від 08 серпня 2017 року у справі № 908/4550/15.

Таким чином, реституція не може бути застосована у цій справі, тому що відповідач АКБ «Індустріалбанк» не був стороною договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року. При цьому, вимога позивача про повернення грошових коштів, переданих на виконання недійсного правочину за правилами реституції, може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину, а саме до ТОВ «Ріал Проперті 2011», тобто до належного відповідача.

З огляду на те, що АКБ «Індустріалбанк» є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, у позові до нього слід відмовити, в тому числі, й з цієї підстави.

Зазначає, що Банк не був набувачем грошових коштів за Договором купівлі-продажу від 12.03.2015 року. Правовою підставою набуття Банком 12 млн. грн був не Договір купівлі-продажу від 12.03.2015, а Договір купівлі-продажу з розстроченням платежу від 12.04.2012 та договір іпотеки.

Покупець за договором від 12.03.2015 ОСОБА_1 погодився на такий порядок здійснення розрахунків із Продавцем та перерахував кошти, які належало йому сплатити на користь ТОВ «Ріал Проперті 2011», на рахунок Банку.

Таким чином правовідносини, які склалися між ОСОБА_1 та АКБ «Індустріалбанк», врегульовані на рівні правочину, який на час розгляду цієї справи не визнаний судом недійсним, що унеможливлює застосування до спірних відносин ст. ст. 1212, 1213 ЦК України, з підстав визнання недійсним Договору купівлі- продажу від 12 березня 2015 року, який був укладений між ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ОСОБА_1 .

Також представник відповідача зазначає, що з огляду на предмет та підстави позову, обраний позивачем позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту - кондикція є неефективним, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Апелянт вказує також на суперечливість поведінки позивача, який у 2017 році звернувся до суду із позовом до ТОВ «Ріал Проперті 2011» про застосування наслідків недійсності правочину (реституції) шляхом стягнення грошової суми. Однак в подальшому за заявою ОСОБА_1 ухвалою суду його позовну заяву залишено без розгляду.

На переконання відповідача, поведінка позивача, який вільно та без помилки перерахував відповідачу кошти, не вказуючи при цьому в договорі купівлі-продажу нерухомого майна від 12.03.2015 на обов'язковість їх повернення, а згодом вимагає від ТОВ «Ріал Проперті 2011» повернення сплачених коштів в порядку регресу (ст. 216 ЦК України) та від АКБ «Індустріалбанк» в порядку кондикції (ст. 1212 ЦК України), є явно суперечливою.

Вказує, що суд першої інстанції в порушення ст. 265 ЦПК України в мотивувальній частині рішення не зазначив мотиви відхилення доказів та аргументів, наведених відповідачем щодо застосування норм матеріального права, а також мотиви незастосування норм права, на які посилався відповідач.

Позивач та третя особа не скористались правом, передбаченим положеннями статті 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року апеляційну скаргу ПАТ АКБ «Індустріалбанк» задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В мотивування постанови Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції помилково відмовив у задоволенні позову з підстав незалучення до участі у цій справі ТОВ «Ріал Проперті 2011» і ТОВ «Проект Майстер» як співвідповідачів. При цьому, оскільки неналежний суб`єктний склад є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, апеляційний суд не переглядав рішення суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог.

Посилаючись на те, що у цьому випадку має місце безпосередній зв`язок між спірними правовідносинами, якими, на думку позивача, порушено його права, свободи чи інтереси, та правами і обов`язками ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ТОВ «Проект Майстер» у правовідносинах з ПАТ АКБ «Індустріалбанк», а отже, рішенням суду першої інстанції безпосередньо вирішуються права та обов`язки ТОВ «Ріал Проперті 2011» і ТОВ «Проект Майстер», апеляційний суд не врахував, що рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги (див. постанову Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13).

З огляду на предмет спору, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем, зазначені обставини лише вказують на те, що рішення суду у цій справі тільки може вплинути на права або обов`язки ТОВ «Проект Майстер» і ТОВ «Ріал Проперті 2011» щодо однієї зі сторін спору, тобто такі особи не є суб`єктами спірних правовідносин. Таким чином, оскільки у цьому випадку питання про права та обов`язки названих юридичних осіб безпосередньо не вирішуються, то вони могли вступити у справу як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Проект Майстер» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріал Проперті 2011» в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

У судовому засіданні представник ПАТ АКБ «Індустріалбанк» - адвокат Мамотенко О.П. підтримав апеляційну скаргу, з мотивів та підстав, викладених у ній. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сполохов Є.О. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на безпідставність наведених у ній доводів, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату час та місце розгляду справи були повідомлені відповідно до положень процесуального законодавства.

Керуючись положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з`явились, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді доповідача по справі, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У частинах 1,2 та 5 ст.263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.

Так, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішенням Господарського суду Запорізької області від 08 серпня 2017 року у справі № 908/4550/15, яке залишено в силі постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07 грудня 2017 року, договір купівлі-продажу від 12 березня 2015 року було визнано недійсним з моменту укладення, а позивачем були сплачені кошти у розмірі 12 000 000,00 грн, то відповідно до ст. 216 ЦК України підлягають застосуванню наслідки недійсного правочину шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 12 000 000,00 грн.

Щодо вимоги позивача стягнути з відповідача 3 % річних за користування чужими грошовими коштами з 07 грудня 2017 року в розмірі 164 712 (сто шістдесят чотири тисячі сімсот дванадцять) грн та інфляційні витрати 649 446 (шістсот сорок дев`ять чотириста сорок шість) грн, а загалом 814 158 (вісімсот чотирнадцять тисяч сто п`ятдесят вісім) грн, то суд першої інстанції прийшов до висновку, що дані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки сторонами у спірному договорі розмір процентів за користування зазначеними коштами не встановлений, а тому у позивача відсутні правові підстави для покладення на відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання у відповідності до правил cт. 625 ЦК України.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних за безпідставне користування коштами та інфляційні втрати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення на підставі ст. 625 ЦК України задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними в порядку ст.536 ЦК України. Разом з тим, такі позовні вимоги на підставі ст.536 ЦК України позивачем не заявлено та ніяких обставин для застосування цієї норми права у справі не наведено і доказів не надано. Крім того, суд вважав, що на спірні правовідносини не поширюється положення ст. 530 ЦК України та, як наслідок - стягнення 3% річних та інфляційних втрат з часу пред'явлення позивачем вимоги до відповідача, оскільки положення ст. 530 ЦК України стосуються строку виконання зобов'язань (що пов'язуються з певним строком, подією, яка має неминуче настати, моментом пред'явлення вимоги). У даному випадку вимога позивача про повернення коштів не є строком у розумінні положень ст.530 ЦК України.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, оскільки вони не відповідають встановленим по справі обставинам та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається та підтверджено належними доказами по справі наступні фактичні обставини в їх хронологічній послідовності.

12.04.2012 року між ПАТ АКБ «Індустріалбанк» (Продавець) та ТОВ «Проект Майстер» (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу з розстроченням платежу, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Солдатенком А.М., та зареєстрований в реєстрі за номером № 887, за умовами якого Продавець передає, а Покупець приймає у власність нежитлову будівлю, літ. А, загальною площею 2571,3 кв.м., надалі - Нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .(а.с. 129-133 том І)

Згідно пункту 2.1. вказаного Договору, розрахунок між сторонами здійснюється з розстроченням платежу. Сума, що підлягає сплаті, а саме, 16 680 671,00 грн, розстрочується і сплачується до 28 квітня 2013 року за визначеним сторонами графіком сплати.

15.05.2012 року та 12.02.2013 року відповідними договорами внесено зміни до Договору купівлі-продажу з розстроченням платежу від 12.04.2012 року, зокрема до пункту 2.1 щодо графіку сплати та визначено останнім днем строку оплати 28 квітня 2015 року.(а.с. 136-139 том І)

22.05.2012 року ТОВ «Проект Майстер» зареєструвало за собою право власності на придбану нежитлову будівлю.

В забезпечення виконання зобов`язання за Договором купівлі-продажу з розстроченням платежу від 12.04.2012 року, між сторонами було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Солдатенком А.М., та зареєстрований в реєстрі за номером № 890, за яким ТОВ «Проект Майстер» передав ПАТ АКБ «Індустріалбанк» в іпотеку Нерухоме майно. (а.с. 248-250 том І)

В подальшому ТОВ «Проект Майстер» передав Нерухоме майно до статутного фонду ТОВ «Ріал Проперті 2011», при цьому іпотека на це нерухоме майно не припинилась, а ТОВ «Ріал Проперті 2011» набув статусу іпотекодавця, що підтверджується договором про внесення змін та доповнень від 03.04.2013 року до Договору іпотеки.(а.с. 251-252 том І)

12.03.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «Ріал Проперті 2011» (Продавець) та громадянином України ОСОБА_1 (Покупець) за погодженням з АКБ «Індустріалбанк» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Кияницею О.В., зареєстрований в реєстрі за № 636 (далі Договір № 636). (а.с. 12-14 том І)

За умовами цього договору, (п. 1.1. договору) Продавець зобов`язався передати у власність Покупця будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а останній сплатити за неї 12 000 000,00 гривень відповідно до узгодженого за договором порядку.

На підставі Договору № 636 від 12.03.2015 ОСОБА_1 набув право власності на Нерухоме майно; також у ОСОБА_1 перед ТОВ «Ріал Проперті 2011» виникло зобов`язання по оплаті ціни Нерухомого майна в сумі 12 000 000,00 грн.

Згідно з пунктом 2.2. Договору № 636 від 12.03.2015 Сторони домовилися про наступний порядок розрахунків:

Грошові кошти, які належать до сплати Покупцем Продавцю в сумі 12 000 000 грн перераховуються Покупцем на користь АКБ «Індустріалбанк», як погашення забезпечених іпотекою зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Проект Майстер» перед АКБ «Індустріалбанк» за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Солдатенком А.М. 12.04.2012 року, реєстровий номер 887. З моменту отримання АКБ «Індустріалбанк» зазначених коштів є виконаними зобов`язання Покупця перед Продавцем по оплаті вартості (ціни) предмету договору на суму 12 000 000,00 грн.

Факт сплати ОСОБА_1 коштів за договором 12 000 000,00 грн на рахунок АКБ «Індустріалбанк» підтверджується платіжним дорученням від 12.03.2015 № 42545, копія якого міститься в матеріалах справи.(а.с. 140 том І)

У зв`язку із виконанням забезпеченого іпотекою грошового зобов`язання ТОВ «Проект Майстер» за Договором № 887 від 12.04.2012 припинилась іпотека нерухомого майна, про що 12.03.2015 між АКБ «Індустріалбанк» та ОСОБА_1 (як іпотекодавцем) підписано Договорі про розірвання Договору іпотеки. (а.с. 253-254 том І)

Рішенням господарського суду Запорізької області від 08.08.2017 у справі № 908/4550/15, яке залишено в силі постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.12.2017, Договір купівлі-продажу № 636 від 12.03.2015 визнано недійсним з моменту укладення.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Предметом позову в цій справі є повернення позивачу безпідставно збережених відповідачем коштів, переданих останньому на виконання правочину, який рішенням суду визнаний недійсним.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що під час укладання з ТОВ «Ріал Проперті 2011» договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12.03.2015, посвідченого приватним нотаріусом Кияницею О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 636, було застосовано положення ст. 636 ЦК України, тобто укладено договір на користь третьої особи - АКБ «Індустріалбанк» (іпотекодержателя).

Колегія суддів апеляційного суду з таким висновком не погоджується, оскільки він є необґрунтованим та не відповідає тим правовідносинам, які склались між учасниками даної справи.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 636 ЦК України, договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Аналіз положень вказаної статті дозволяє зробити висновок про те, що договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, і право вимагати виконання такого обов`язку належить третій особі. Отже, третя особа у відповідній частині набуває прав кредитора у зобов`язанні.

Поряд із договорами на користь третьої особи в цивільному законодавстві виділяють й договори про виконання третім особам.

В силу юридичної природи договору про виконання третій особі, в останньої право вимоги за таким договором не виникає. Право вимоги за такими договорами виникає винятково в сторони, яка уклала договір, тому внаслідок укладення такого договору, у боржника виникає обов`язок вчинити дії або утриматися від їх вчинення, якому відповідає винятково право вимоги кредитора, як сторони, яка уклала договір.

При переадресуванні виконання зберігається первісний суб`єктивний склад зобов`язання. Особа, якій було переадресовано виконання, не стає стороною зобов`язання, не набуває прав кредитора у зобов`язанні і не має у своєму розпорядженні правових засобів захисту проти несумлінного боржника.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Порядок виконання обов`язку покупця по оплаті за майно грошової суми визначений в статтях 691 та 692 ЦК України, зокрема: покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина перша статті 691); покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина друга статті 692).

Таким чином, обов`язком покупця за договором купівлі-продажу є обов`язок сплатити за майно певну грошову суму, як його ціну (предмет зобов`язання), а не сплатити грошову суму (предмет виконання зобов`язання).

Пункт 2.2 Договору № 636 від 12.03.2015 передбачає перерахування коштів на користь третьої особи (АКБ «Індустріалбанк»), тобто передбачає передання (переадресування) виконання третій особі, а не виконання обов`язку покупця з плати ціни Нерухомого майна на користь третьої особи.

При цьому, за наслідками укладеного Договору № 636 від 12.03.2015 у АКБ «Індустріалбанк» не виникло право вимагати від ОСОБА_1 його виконання, зокрема, вимагати від ОСОБА_1 виконати обов`язок оплати ціни Нерухомого майна на підставі Договору № 636 від 12.03.2015.

Таким чином, Договір № 636 від 12.03.2015 не є договором на користь третьої особи у розумінні ст. 636 ЦК України.

Отже, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 636 ЦК України та дійшов неправильного висновку про укладання Договору № 636 від 12.03.2015 на користь третьої особи - АКБ «Індустріалбанк».

Та обставина, що ПАТ АКБ «Індустріалбанк», як іпотекодержатель, у відповідності до положень статей 9, 12 Закону України «Про іпотеку», надав свою згоду на укладення між ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ОСОБА_1 . Договору № 636 від 12.03.2015 року, не свідчить про погодження АКБ «Індустріалбанк» умов вказаного Договору купівлі-продажу і не є підставою для набуття АКБ «Індустріалбанк» прав у відносинах за цим договором.

Колегія суддів апеляційного суду також не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо застосування положень статті 216 ЦК України до спірних правовідносин.

За сформованою судовою практикою реституція (стаття 216 ЦК України) та кондикція (стаття 1212 ЦК України) розмежовуються як самостійні способи захисту.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 як на правову підставу заявлених позовних вимог посилався на положення статей 1212, 1213 ЦК України, обравши таким чином позадоговірний спосіб захисту - кондикцію.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов:

3) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

4) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно.

Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави (постанова Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, вимога про повернення грошових коштів за недійсним договором купівлі - продажу нерухомого майна є самостійним, нормативно урегульованим способом захисту порушеного права - реституція.

Таким чином, суд першої інстанції застосував у цій справі два взаємовиключні способи захисту порушеного права, а саме, реституцію та кондикцію.

Більш того, наслідки недійсності правочину (реституція), встановлені статею 216 ЦК України, можуть застосовуватись виключно до сторін недійсного правочину (в спірних відносинах до продавця та покупця).

Висновки щодо застосування статті 216 ЦК України виключно до сторін недійсного правочину викладені в постановах Верховного Суду (постанови Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 924/637/20, від 04 квітня 2022 року у справі № 711/4125/20) та п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009.

АКБ «Індустріалбанк» не є стороною Договору № 636 від 12.03.2015, який визнаний господарським судом недійсним.

Зважаючи на викладене, застосування судом першої інстанції статті 216 ЦК України суперечить нормам матеріального права та висновкам Верховного Суду.

З огляду на вказане, реституція не може бути застосована у цій справі, оскільки відповідач, АКБ «Індустріалбанк», не був стороною Договору купівлі-продажу нерухомого майна № 636 від 12.03.2015.

Щодо застосування положень статті 1212 ЦК України, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 13 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Таким чином, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

Як відомо, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно пунктів 2.1., 2.2. Договору купівлі-продажу № 636 від 12.03.2015 вбачається, що грошові кошти в сумі 12 000000,00 грн Покупець - ОСОБА_1 сплатив Продавцю - ТОВ «Ріал Проперті 2011», а не АКБ «Індустріалбанк», адже останній не був продавцем нерухомого майна.

Перерахування грошових коштів, належних ТОВ «Ріал Проперті 2011», на рахунок АКБ «Індустріалбанк» було лише способом здійснення розрахунків за продане майно між Продавцем та Покупцем.

Тобто, ТОВ «Ріал Проперті 2011» самостійно, згідно закону та власного волевиявлення прийняло рішення про направлення одержаних від Покупця за договором від 12.03.2015 грошових коштів на виконання зобов`язань майнового поручителя та погашення заборгованості TOB «Проект Майстер» перед АКБ «Індустріалбанк» із метою припинення іпотеки проданого нерухомого майна.

Таким чином, правовою підставою набуття АКБ «Індустріалбанк» 12 000 000,00 грн був не Договір купівлі- продажу № 636 від 12.03.2015, а Договір купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12.04.2012 та договір іпотеки.

Покупець за договором від 12.03.2015 ОСОБА_1 погодився на такий порядок здійснення розрахунків із Продавцем і перерахував грошові кошти, які належало йому сплатити на користь ТОВ «Ріал Проперті 2011», на рахунок у АКБ «Індустріалбанк».

Фактично набувачем грошових коштів у сумі 12 000000,00 грн, сплачених ОСОБА_1 , є не АКБ «Індустріалбанк», а Продавець майна за Договором від 12.03.2015 - ТОВ «Ріал Проперті 2011».

Перерахування ОСОБА_1 цих коштів на рахунок АКБ «Індустріалбанк» є способом здійснення розрахунку за продане нерухоме майно між продавцем і покупцем за вказаним Договором. Такий спосіб розрахунку сам по собі не утворює самостійної підстави набуття Банком грошових коштів, не свідчить про те, що ця підстава відпала внаслідок визнання недійсним Договору № 636 від 12.03.2015.

В свою чергу, АКБ «Індустріалбанк» виконав свій обов`язок, передбачений статтею 528 ЦК України, прийняв від ОСОБА_1 грошові кошти, як належне виконання зобов`язань ТОВ «Проект Майстер» згідно з Договором купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12.04.2012, який був чинним, вимог про визнання його недійсним не заявлялось.

Тобто, правовідносини, що склалися між ОСОБА_1 та АКБ «Індустріалбанк», врегульовані на рівні правочину, який на час розгляду цієї справи судом не визнаний судом недійсним, що унеможливлює застосування до спірних відносин статей 1212, 1213 ЦК України, з підстав визнання недійсним Договору купівлі- продажу від 12.03.2015, який був укладений між ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ОСОБА_1 .

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23) та від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20 (підпункт 8.47)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (підпункт 8.46), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155).

З огляду на предмет та підстави заявленого у даній справі позову, можна зробити висновок про те, що обраний позивачем позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту - кондикція є неефективним, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Виходячи з мети позову, який спрямований на захист права позивача щодо повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, належним способом захисту порушеного права може бути вимога, пред`явлена на підставі статті 216 ЦК України до сторони недійсного правочину.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки судом першої інстанції при ухваленні рішення допущено неправильне застосування норм матеріального права, а висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, про що зазначено у постанові суду апеляційної інстанції, наслідком чого стало ухвалення помилкового рішення про часткове задоволення позову, рішення суду на підставі пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга ПАТ АКБ «Індустріалбанк» підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, з ОСОБА_1 на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» на підставі статті 141 ЦПК України підлягають стягненню понесені ним по справі судові витрати у вигляді сплаченого за подачу апеляційної скарги судового збору на суму 13 215,00 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» - задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк», третя особа: ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в сумі 13 215,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 17 червня 2024 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Слюсар Т.А.