Постанова

від 31.01.2024 по справі 498/854/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

справа № 498/854/20

провадження № 61-11505св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - державний нотаріус Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Шавша Галини Миколаївни;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Костинчука Василя Васильовича на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 13 червня 2022 року у складі судді Чернецької Н. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2023 рокуу складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Шавша Г. М. (далі - державний нотаріус Шавша Г. М.), про визнання частково недійсним свідоцтва про права на спадщину за законом, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки в порядку спадкування за законом.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір ОСОБА_3 , після смерті якої залишилося спадкове майно, а саме земельна ділянка площею 10,05 га, кадастровий номер 5121686400:01:002:0481, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою: Одеська область, Великомихайлівський район, Чапаєвська сільська рада.

На день смерті його матір була зареєстрована разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 . Проживаючи разом із матір`ю та будучи зареєстрованим з нею він фактично прийняв спадщину, але не звертався за отриманням свідоцтва про право на спадщину. Також на день смерті матері він мав інвалідність 2 групи.

У 2019 році він дізнався про існування зазначеної земельної ділянки та звернувся до нотаріуса для оформлення права на спадщину, однак отримав відмову, оскільки свідоцтво про право на спадщину на все спадкове майно отримала ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

- визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстровий номер 2-1551, на земельну ділянку площею 10,05 га, кадастровий номер 5121686400:01:002:0481, що розташована на території Чапаєвської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області, видане ОСОБА_2 після смерті його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

- визнати факт прийняття ним спадщини після смерті його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ним право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 10,05 га, кадастровий номер 5121686400:01:002:0481, що розташована на території Чапаєвської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 13 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 18 травня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 07 вересня 2015 року державним нотаріусом Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області, реєстровий номер 2-1551, а саме в частині права на 1/2 частку земельної ділянки площею 10,05 га, кадастровий номер 5121686400:01:002:0481, що розташована на території Чапаєвської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 10,05 га, кадастровий номер 5121686400:01:002:0481, що розташована на території Чапаєвської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині позову - відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суди виходили з того, що ОСОБА_1 не подавав до нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини, був зареєстрований зі спадкодавцем за однією адресою: АДРЕСА_1 , тому вважається таким, що фактично прийняв спадщину.

Крім того, суди звернули увагу на те, що рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 01 грудня 2011 року у справі № 2-645/2011 було визначено ОСОБА_2 додатковий строк терміном 6 місяців для подання до Великомихайлівської державної нотаріальної контори Одеської області заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак ОСОБА_3 не був залучений до участі в зазначеній справі, а в заяві про прийняття спадщини від 06 червня 2012 року № 407 ОСОБА_2 вказала, що інших спадкоємців після смерті її матері ОСОБА_3 немає.

За таких обставин видачею відповідачу ОСОБА_2 07 вересня 2015 року свідоцтва на право на всю спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 були порушені права ОСОБА_1 на належну йому частку земельної ділянки, успадкованої від матері, а відтак, вказане свідоцтво про право на спадщину підлягає визнанню частково недійсним.

Оскільки ОСОБА_1 не може в позасудовому порядку отримати свідоцтво про право на спадкування, то підлягають задоволенню й вимоги позивача про визнання за ним права власності на 1/2 частку спірної земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Костинчук В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 13 червня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 752/8119/17 тощо, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Великомихайлівського районного суду Одеської області.

20 жовтня 2023 року справа № 498/854/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2024 року справу призначено до розгляду упорядку спрощеного позовного провадження без повідомленняучасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Костинчука В. В. мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що частина третя статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. Тому реєстрація місця проживання спадкодавця у квартирі позивача сама по собі не є беззаперечним доказом прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач обрав неправильний спосіб захисту, оскільки для вирішення питання наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця, однак ОСОБА_1 не підтвердив, що проживав разом з матір`ю та прийняв спадщину.

Також суди не дали належну правову оцінку доводам і зібраним у справі доказам, якими підтверджується факт постійного проживання ОСОБА_3 до дня смерті разом із ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_2 , та не проживала разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені в касаційній скарзі правові висновки суду касаційної інстанцій не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, так як їх зроблено за інших фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , після смерті якої залишилося спадкове майно, а саме земельна ділянка площею 10,05 га, кадастровий номер 5121686400:01:002:0481, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою: Одеська область, Великомихайлівський район, Чапаєвська сільська рада (т.1 а.с.43).

Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 01 грудня 2011 року у справі № 2-645/2011 було визначено ОСОБА_2 додатковий строк терміном 6 місяців для подання до Великомихайлівської державної нотаріальної контори Одеської області заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . За змістом цього рішення ОСОБА_2 зазначила про те, що інших спадкоємців немає (т.1 а.с.39).

06 червня 2012 року Великомихайлівською районною державною нотаріальною конторою Одеської області за заявою ОСОБА_2 було заведено спадкову справу № 259/2012 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . В заяві ОСОБА_2 вказала, що інших спадкоємців немає, померла ОСОБА_3 до дня смерті мешкала в селі Великозименове Великомихайлівського району Одеської області, а зареєстрована в місті Одесі (т.1 а.с.34-44).

Згідно з наявною у спадковій справі № 259/2012 довідкою Великозименівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області від 24 лютого 2012 року № 34 ОСОБА_3 проживала та була зареєстрована до дня смерті в будинку АДРЕСА_3 , у вказаному будинку крім ОСОБА_3 по день її смерті постійно проживала її дочка ОСОБА_2 (т.1 а.с.37).

07вересня 2015 рокудержавним нотаріусом Шавша Г.М. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадщина складається із земельної ділянки площею 10,05 га, кадастровий номер 5121686400:01:002:0481, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Чапаєвської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області (т.1 а.с.44).

Постановою державного нотаріуса Шавша Г.М. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 23 вересня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що належить ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 (підстава: за заявою дочки померлої ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину, видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 07 вересня 2015 року, реєстровий №2-1551 на земельну ділянку) (т.1 а.с.8).

Згідно з довідкою ОСББ «Героїв Оборони 94» від 06 листопада 2019 року № 38 ОСОБА_3 проживала і була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 19 березня 1999 року по день смерті (знята з реєстрації ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (т.1 а.с.7).

ОСОБА_1 зареєстрований з 08 травня 1991 року за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.4).

ОСОБА_2 з 18 березня 1987 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (т.1 а.с.9, 35, 40-41).

Згідно з довідками Знам`янської сільської ради Іванівського району Одеської області від 02 березня 2021 року № 347, №348, наданими ОСОБА_2 разом з відзивом на позовну заяву, з 03 серпня 1996 року по 13 березня 2019 року вона постійно проживала без реєстрації в АДРЕСА_5 , а ОСОБА_3 проживала разом з нею за вказаною адресою з 15 червня 2002 року по 22 січня 2010 року (т.1 а.с.65, 66).

За даними адресно-довідкової картотеки Великомихайлівського районного сектору Головного управління державної міграційної служби в Одеській області ОСОБА_3 , 1927 року народження, не значиться (т.1 а.с.82).

Згідно здовідками старости Великозименівського старостинського округу від 19 квітня 2021 року № 53, від 18 травня 2021 року № 68 ОСОБА_3 за даними відомостей попогосподарської книги від 1991 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 не була зареєстрована на території Великозименівського старостинського округу Великомихайлівського району Одеської області (т.1 а.с.102).

За довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11 травня 2021 року ОСОБА_3 , 1927 року народження, як отримувач пенсії по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області (територіально в Іванівському районі Одеської області) та отримувала пенсію за віком (пенсія нараховувалась через поштове відділення зв`язку №67211 Одеської дирекції АТ «Укрпошта» за адресою: Одеська область, Іванівський район, село Знам`янка, вулиця Генерала Плієва, будинок № 32 ) (т.1 а.с.116).

Тобто судами встановлено, що ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання в місті Одесі з 1991 року, ОСОБА_2 - з 1987 року, а ОСОБА_3 мала зареєстроване місце проживання в місті Одесі у житлі сина ОСОБА_1 з 1999 року по день смерті у 2010 році.

Сторони не заперечували, що спадкодавець ОСОБА_3 з 1999 року по день смерті мала зареєстроване місце проживання в місті Одесі в житлі сина ОСОБА_1 . Однак спірним є питання щодо фактичного постійного місця проживання спадкодавця ОСОБА_3 на день смерті, так як кожен зі сторін вказує, що матір проживала періодично і в місті Одесі, і в селі Знам`янка.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Костинчука В. В. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У статті 1218 ЦК України зазначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (статті 1220, 1222 ЦК України).

За статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини

Згідно із частиною першою статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Якщо проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений в постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17; від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15-ц; від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19; від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (частина перша статті 29 ЦК України).

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У статті 1301 ЦК України як підставу визнання свідоцтва недійсним прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; немає юридичних фактів, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у разі, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, тощо.

Отже, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.

Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що сторони є спадкоємцями першої черги після смерті їх матері ОСОБА_3 , однак свідоцтво про право на спадщину на все спірне спадкове майно видано лише відповідачу, за її заявою, в якій вона вказала про відсутність інших спадкоємців, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про визнання оспорюваного свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, оскільки ним були порушені права ОСОБА_1 на належну йому частку земельної ділянки, успадкованої від матері.

При цьому відповідач не спростувала доводів позивача щодо фактичного прийняття спадщини після смерті їх матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки ОСОБА_1 на час відкриття спадщини був зареєстрований зі спадкодавцем за однією адресою: АДРЕСА_1 .

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 752/8119/17 тощо, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судами правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Костинчука Василя Васильовича залишити без задоволення.

Рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 13 червня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович