Постанова

від 30.01.2024 по справі 518/776/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/398/24

Справа № 518/776/20

Головуючий у першій інстанції Тарасенко М. С.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

з участю секретаря Виходець А.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні,в режимівідеоконференції,апеляційну скаргу ОСОБА_1 нарішення Ширяївськогорайонного судуОдеської областівід 11травня 2021року, постановленого під головуванням судді Тарасенка М.С., повний текс рішення складений 18 травня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватне підприємство «Агрос-Юг» про стягнення заборгованості за договором позики, відсотків та пені, -

в с т а н о в и в:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа приватне підприємство «Агрос-Юг» про стягнення заборгованості за договором позики, відсотків та пені, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 2019 697,43 грн., яка складається із:

- суми основного боргу у розмірі 159600 грн.;

- відсотків у розмірі 419496,35 грн.;

- пені у розмірі 1917860 грн.

В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 11.09.2013 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до якого він передав ОСОБА_2 у борг 6000 доларів США, а ОСОБА_2 прийняв вказану грошову суму та зобов`язався її повернути у строки: до 10 жовтня 2013 року 2000 доларів США (у гривневому еквіваленті на день платежу); до 01 грудня 2013 року 4 000 доларів США (у гривневому еквіваленті на день платежу).

Також позивач зазначив, що в листопаді 2013 року, ОСОБА_2 звернувся до нього з проханням здійснювати його представництво у правовідносинах щодо належних йому земельних ділянок, у зв`язку з чим, після усної домовленості між сторонами, 20.11.2013 року відповідач видав позивачу довіреність, якою надав йому повноваження представляти його інтереси в органах нотаріату, в управлінні земельних ресурсів та в інших установах, підприємствах і організаціях, незалежно від їх підпорядкування та форм власності ті галузевої належності з питань користування та укладення від його імені договорів оренді належної йому земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарською виробництва, що розташована за адресою: Одеська обл., Ананьївський р-н, Новоолександрівська с/рада, площею 5,9276 га та земельної ділянки для ведення товарною сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою АДРЕСА_1 площею 5,9278 га.

На підставі вказаної довіреності позивачем від імені та в інтересах ОСОБА_2 12.05.2015 року укладено з ПП «Агрос-Юг» договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресо Одеська обл., Ананьївський р-н, Новоолександрівська с/рада площею 5,9276 (зареєстрований 19.11.2015 року індексний номер 26297745), та 01.08.2014 року договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, ще розташована за адресою Одеська обл., Ананьївський р-н, Новоолександрівська с/рада; площею 5,9278 га (зареєстрований 08.10.2015 р. індексний номер 25155038).

У зв`язку з неможливістю повернення позивачу суми боргу та сплати відсотків, ОСОБА_2 просив зараховувати отримані від оренди земельних ділянок кошти в рахунок погашення відсотків за невиконання ним його зобов`язань за договором позики від 11.09.2013 року.

Відповідно до умов договору оренди земельної ділянки для ведення товарною сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою АДРЕСА_1 площею 5,9276 га від 12.05.2015 року позивачем отримано наступні грошові кошти: 12.12.2016 року - 5 4000 грн.; 26.12.2017 року - 5 400 грн.; 19.12.2018 року - 5 400 грн.

Відповідно до умов договору оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою АДРЕСА_1 площею 5,9278 га від 01.08.2014 року, позивачем отримано наступні грошові кошти: 13.12.2016 року - 5 400 грн.; 27.12.2017 року - 5400 грн.; 20.12.2018 року - 5 400 грн.

Позивач про отримання вказаних коштів щоразу повідомляв відповідача, однак ОСОБА_2 відмовлявся від їх отримання посилаючись на те, щоб вони були зараховані в рахунок погашення відсотків за невиконання ним своїх зобов`язань за договором позики.

11.03.2019 року позивач звернувся з письмовою заявою на адресу ПП «Агрос-Юг» з проханням надання орендної плати за весь період дії договорів оренди земельних ділянок, однак ПП «Агрос-Юг», посилаючись на строк дії довіреності лише до 20.11.2023 року, в період з 16.03.2019 року по 27.03.2019 року видало позивачу грошові кошти за строк дії договорів до 2023 року включно.

Оскільки, відповідач ОСОБА_2 свої зобов`язання за умовами договору позики від 11.09.2013 року не виконав, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Відповідачем до суду подана заява про застосування наслідки пропуску позовної давності.

Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 11 травня 2021 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом першої інстанції невірно застосовано ст. 267 ЦК України, оскільки відповідач не виконав свої зобов`язання за договором, дія якого не припинилася, а отже право на звернення до суду існує до закінчення дії договору, тобто до повного виконання відповідачем умов договору, повернення усієї суми боргу та штрафних санкцій, пені.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 зазначає, що апеляційна скарга не відповідає дійсності, фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, а вимоги апеляційної скарги є безпідставними, необґрунтованими належним чином та не підтверджені жодними належними, допустимими та достатніми доказами. Вважає, що судом обґрунтовано були застосовані строки позовної давності.

В судове засідання, призначене на 30 січня 2024 року ОСОБА_1 , а також його представник адвокат Субботіна Л.В. не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 245, 247 зв.б. т. 2).

Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Бакума О.П., представника ПП «Агрос-Юг», адвоката Бурлака С.А., представника ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідностідо ст.367ЦПКУкраїни, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 11 вересня 2013 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, укладено договір позики № 11-09, відповідно до п. 1.1 якого позикодавець передає позичальникові грошові кошти у розмірі 49200 грн., що в еквіваленті складає 6000 доларів США на момент підписання договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю суму позики у строк та на умовах відповідно до цього договору.

Відповідно п. 2.1 вказаного договору до підписання цього договору позикодавець передав позичальнику, а позичальник прийняв суму позики зазначену у п. 1 даного договору в повному обсязі. Факт отримання позичальником суми позики підтверджується шляхом підписання сторонами цього договору та написом від руки позичальником в договорі підтвердження про отримання суми позики, а також написанням розписки позичальника про отримання грошових коштів, підписана особами, які були присутні при передачі суми позики.

Згідно п. 2.2. договору позики від 11 вересня 2013 року позичальник зобов`язується повернути суму позики двома платежами у грошовій одиниці України - гривні в розмірі, виходячи з офіційного курсу долара США на день на день здійснення платежу (повернення частини суми позики) в такому порядку і в такі терміни: 10.10.2013 р. - платіж у розмірі 2000 доларів США (оплата у гривні по офіційному курсу НБУ на день платежу); 01.12.2013 р. - платіж у розмірі 4000 доларів США (оплата у гривні по офіційному НБУ на день платежу).

Відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, відсотків та пені, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

Статтею 202 ЦК Українивизначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другоїстатті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідно до вимогст. 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно дост. 1047 ЦК Українидоговір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За ч. 1ст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей1046,1047 ЦК Українислід встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Системний аналіз наведених положень законодавства дає змогу визначити основні вимоги, дотримання яких при укладанні договору позики дозволяє виявляти справжню правову природу укладеного договору.

Так, договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш ніж у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору і його умов може бути надано розписку позичальника або інший документ, що засвідчує передачу позичальнику позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей. При цьому, розписка може лише підтверджувати факт укладення договору позики і є необов`язковою.

Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов`язаних із наданням та отриманням у борг коштів.

В такому випадку договір позики, крім обов`язкових умов, повинен містити застереження, в якому зазначено, що позикодавець передав, а позичальник прийняв гроші у певній сумі або про те, що сторони підтверджують передання грошових коштів до (під час) підписання договору або інше.

Судом вірно встановлено, що у відповідності до ч. 2 ст. 1046 ЦК України між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики від 11вересня 2013року.

За умовами вказаного договору, відповідач отримав від позивача суму грошових коштів у розмірі 49200 грн., що в еквіваленті складає 6000 доларів США на момент підписання договору. Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується його підписом на договорі позики, а також написом від руки в п. 6 договору, щодо підтвердження отримання суми позики.

Судом обґрунтовано були взяті до уваги покази допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які підтвердили факт укладення між сторонами договору позики та отримання відповідачем грошових коштів, підписи яких містяться в договорі позики від 11 вересня 2013 року.

Згідно ч. 1ст. 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписамист. 525 ЦК Україниодностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зіст. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Також судом встановлено, що позичальник свої зобов`язання за договором позики не виконав, грошові кошти позивачу у встановлений договором строки не повернув.

У відповідності зі ст. 611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно зіст. 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо поданої відповідачем заяви про застосування наслідків пропуску позовної давності, судом зазначено наступне.

Відповідно до ст.256,257 ЦК Українипозовна давністьце строк,у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістомст. 258 ЦК Українидля окремих видів вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

В судовому засіданні встановлено, що за договором позики від 11 вересня 2013 року встановлено зобов`язання позичальника остаточно повернути позику 01 грудня 2013 року.

Згідно ч. 1ст. 260 ЦК Українипозовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1ст. 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом ч. 5ст. 261 ЦК Україниза зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Судом встановлено, що за укладеним між сторонами договором позики строк перебігу позовної давності починався з 01 грудня 2013 року.

Також судом вірно встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за вказаним договором позики 19 червня 2020 року, тобто після спливу загальної позовної давності тривалістю у три роки.

Відповідно дост. 266 ЦК Українизі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно з ч.3, 4, 5ст. 267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно доч.1ст.264ЦКУкраїни перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

З урахуванням викладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову про стягнення заборгованості за договором позики, відсотків та пені за пропуском строку позовної давності.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції невірно застосовано ст. 267 ЦК України, оскільки відповідач не виконав свої зобов`язання за договором, дія якого не припинилася, а отже право на звернення до суду існує до закінчення дії договору, тобто до повного виконання відповідачем умов договору, повернення усієї суми боргу та штрафних санкцій, пені, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки перебіг строку позовної давності починався з 01 грудня 2013 року, однак позивач звернувся до суду з позовом 19 червня 2020 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, не надавши до суду доказів про поважність причин пропуску позовної давності.

Також колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того,зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

РішенняШиряївського районногосуду Одеськоїобласті від11травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 12 лютого 2024 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.М. Вадовська

---

Є.С.Сєвєрова