Постанова

від 19.04.2024 по справі 518/776/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 518/776/20

провадження № 61-3850св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватне підприємство «Агрос-Юг»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 11 травня 2021 року в складі судді: Тарасенка М. С., та постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 року в складі колегії суддів: Комлевої О. С., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивований тим, що 11 вересня 2013 року між сторонами укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у борг 6 000 дол. США, а ОСОБА_2 прийняв вказану грошову суму та зобов`язався її повернути у строки: до 10 жовтня 2013 року 2 000 дол. США (у гривневому еквіваленті на день платежу); до 01 грудня 2013 року 4 000 дол. США (у гривневому еквіваленті на день платежу).

Позивач зазначав, що в листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернувся до нього з проханням здійснювати його представництво у правовідносинах щодо належних йому земельних ділянок, у зв`язку з чим, після усної домовленості між сторонами, 20 листопада 2013 року відповідач видав позивачу довіреність, якою надав йому повноваження представляти його інтереси в органах нотаріату, в управлінні земельних ресурсів та в інших установах, підприємствах і організаціях, незалежно від їх підпорядкування та форм власності галузевої належності з питань користування та укладення від його імені договорів оренди належної йому земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарською виробництва, що розташована за адресою: Одеська обл., Ананьївський р-н, Новоолександрівська с/рада, площею 5,9276 га та земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою Одеська обл. Ананьївський р-н, Новоолександрівська с/рада площею 5,9278 га.

Позивачем від імені та в інтересах ОСОБА_2 12 травня 2015 року укладено з ПП «Агрос-Юг» договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою Одеська обл., Ананьївський р-н, Новоолександрівська с/рада площею 5,9276 (зареєстрований 19 листопада 2015 року індексний номер 26297745), та 01 серпня 2014 року договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, ще розташована за адресою Одеська обл., Ананьївський р-н, Новоолександрівська с/рада; площею 5,9278 га (зареєстрований 08 жовтня 2015 року індексний номер 25155038).

У зв`язку з неможливістю повернення позивачу суми боргу та сплати відсотків, ОСОБА_2 просив зараховувати отримані від оренди земельних ділянок кошти в рахунок погашення відсотків за невиконання ним його зобов`язань за договором позики від 11 вересня 2013 року.

Відповідно до умов договору оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою Одеська обл. Ананьївський р-н, Новоолександрівська с/рада площею 5,9276 га від 12 травня 2015 року позивачем отримано наступні грошові кошти: 12 грудня 2016 року - 5 400 грн; 26 грудня 2017 року - 5 400 грн; 19 грудня 2018 року - 5 400 грн.

Згідно умов договору оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою Одеська обл. Ананьївський р-н, Новоолександрівська с/рада площею 5,9278 га від 01 серпня 2014 року, позивачем отримано наступні грошові кошти: 13 грудня 2016 року - 5 400 грн; 27 грудня 2017 року - 5 400 грн; 20 грудня 2018 року - 5 400 грн.

Позивач про отримання вказаних коштів щоразу повідомляв відповідача, однак ОСОБА_2 відмовлявся від їх отримання посилаючись на те, що вони були зараховані в рахунок погашення відсотків за невиконання ним своїх зобов`язань за договором позики.

11 березня 2019 року позивач звернувся з письмовою заявою на адресу ПП «Агрос-Юг» з проханням надання орендної плати за весь період дії договорів оренди земельних ділянок, однак ПП «Агрос-Юг», посилаючись на строк дії довіреності лише до 20 листопада 2023 року, в період з 16 березня 2019 року по 27 березня 2019 року видало позивачу грошові кошти за строк дії договорів до 2023 року включно.

Оскільки, відповідач ОСОБА_2 свої зобов`язання за умовами договору позики від 11 вересня 2013 року не виконав, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 2 019 697,43 грн, яка складається із:

суми основного боргу у розмірі 159 600 грн;

відсотків у розмірі 419 496,35 грн;

пені у розмірі 1 917 860,00 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 11 травня 2021 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

договір позики від 11 вересня 2013 року вважається укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки згідно частиною другою статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей. За умовами вказаного договору, відповідач отримав від позивача суму грошових коштів у розмірі 49 200 грн, що в еквіваленті складає 6000 дол. США на момент підписання договору. Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується його підписом на договорі позики, а також написом від руки в п. 6 договору, щодо підтвердження отримання суми позики. Факт укладення між сторонами договору позики та отримання відповідачем грошових коштів підтверджується показами допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , підписи яких як свідків, також містяться в договорі позики від 11 вересня 2013 року. Покази свідка ОСОБА_6 , як доказ по справі на підтвердження факту не укладення договору позики та не отримання коштів за ним, не приймаються судом до уваги, оскільки спростовані встановленими у судовому засіданні обставинами;

позичальник свої зобов`язання за договором позики не виконав, грошові кошти позивачу у встановлений договором строк не повернув;

позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за вказаним договором позики 19 червня 2020 року, тобто після спливу загальної позовної давності тривалістю у три роки;

відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, давши їм оцінку в цілому так і кожному окремо, вислухавши аргументи сторін, дійшов висновку, що посилання позивача на те, що отримання ним від ПП «Агрос-Юг» в період з 12 грудня 2016 року по 27 березня 2019 року грошових коштів на загальну суму 105 944,75 грн за договорами оренди земельних ділянок та зарахування, за домовленістю з відповідачем, отриманих від оренди земельних ділянок коштів в рахунок погашення відсотків за невиконання зобов`язань за договором позики від 11 вересня 2013 року, що може мати наслідком переривання перебігу позовної давності, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду;

відповідачем до суду подана заява про застосування наслідків пропуску позовної давності. Оскільки в судовому засіданні встановлено, що позивач звернувся з позовом до суду після спливу позовної давності, доказів про поважність причин пропуску позовної давності не надав, в задоволені позову слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності. Оскільки в задоволені позову суд відмовляє, вимога про стягнення з відповідача витрат на сплату судового збору в сумі 10 510 грн та вимога про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн задоволенню також не підлягають відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 11 травня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

позичальник свої зобов`язання за договором позики не виконав, грошові кошти позивачу у встановлений договором строки не повернув;

за договором позики від 11 вересня 2013 року встановлено зобов`язання позичальника остаточно повернути позику 01 грудня 2013 року. За укладеним між сторонами договором позики перебігу позовної давності починався з 01 грудня 2013 року. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за вказаним договором позики 19 червня 2020 року, тобто після спливу позовної давності;

відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. З урахуванням викладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову про стягнення заборгованості за пропуском позовної давності. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції;

доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції невірно застосовано статтю 267 ЦК України, оскільки відповідач не виконав свої зобов`язання за договором, дія якого не припинилася, а отже право на звернення до суду існує до закінчення дії договору, тобто до повного виконання відповідачем умов договору, повернення усієї суми боргу та штрафних санкцій, пені, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки перебіг позовної давності починався з 01 грудня 2013 року, однак позивач звернувся до суду з позовом 19 червня 2020 року, тобто з пропуском строку, не надавши до суду доказів про поважність причин пропуску позовної давності.

Аргументи учасників справи

13 березня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 11 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 року, в якій просив:

оскаржені судові рішення скасувати;

ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

при ухваленні оскаржених рішень суди першої та апеляційної інстанції відійшли від правової позиції Верховного Суду України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 та Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц щодо застосування частини першої статті 264 ЦК України та підстав переривання позовної давності;

ОСОБА_2 ще в межах позовної давності були вчинені активні дії, які свідчать про визнання ним його боргу перед ОСОБА_1 , а саме: 20 листопада 2013 року ОСОБА_2 було добровільно передано ОСОБА_1 належні йому на праві власності земельні ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а саме земельна ділянка, що розташована за адресою Одеська обл., Ананьївський р-н, с/рада Новоолександрівська площею 5,9276 га та земельна ділянка, що розташована за адресою Одеська обл., Ананьївський р-н, с/рада Новоолександрівська площею 5,9278 га, з можливістю та правом укладати договори оренди та отримувати грошові кошти в рахунок погашення заборгованості; 01 серпня 2014 року та 12 травня 2015 року ОСОБА_1 був уповноважений ОСОБА_2 на укладення договорів оренди належних ОСОБА_2 земельних ділянок, з метою виконання ОСОБА_2 його боргових зобов`язань перед ОСОБА_1 , шляхом передачі ОСОБА_1 грошових коштів, отриманих в результаті здачі в оренду земельних ділянок; ОСОБА_2 виражав свою згоду на укладення відповідних договорів оренди належних йому земельних ділянок та виражав і надавав свою згоду ПП «Агрос-Юг» на сплату ОСОБА_1 грошових коштів за його земельні ділянки на загальну суму 105 944,75 грн, у період з 12 грудня 2016 року по 27 березня 2019 року; ОСОБА_2 не витребовувалися і не витребовуються сплачені ОСОБА_1 грошові кошти, отримані в результаті оренди земельних ділянок, у розмірі 105 944,75 грн, за період з 12 грудня 2016 року по 27 березня 2019 року, що свідчить про їх добровільну передачу для погашення боргових зобов`язань. Вказані дії та поведінка ОСОБА_2 свідчать про визнання ним боргових зобов`язань перед ОСОБА_1 , що свідчить про переривання позовної давності у період видачі довіреності, укладенні договорів оренди та передачі ОСОБА_1 грошових коштів за оренду земельних ділянок;

судами першої та апеляційної інстанцій були застосовані норми права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме щодо застосування позовної давності, щодо стягнення коштів, пов`язаних із простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, на підставі статті 625 ЦК України. Відповідно до пункту 5.4. Договору «у випадку, якщо позичальник не повертає своєчасно суму позики, то строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх обов`язків за цим договором». Нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

оскаржені рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають вимогам законності та справедливості, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим підлягають скасуванню, а по справі повинно бути ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2024 року поновлено ОСОБА_7 строк на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року та відкрито касаційне провадження у справі.

16 квітня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 лютого 2024 рокузазначено, що:

наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц; від 28 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18; від 25 лютого 2020 року у справі № 910/11573/18; від 14 липня 2021 року у справі № 902/834/20; від 13 березня 2019 року у справі № 0417/12398/2012; від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц; від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц; від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15-ц; від 20 липня 2022 року у справі № 524/710/21; від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц; та постановах Верховного Суду України від 03 квітня 2012 року у справі № 6-12цс13; від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16;

судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 11 вересня 2013 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, укладено договір позики № 11-09.

У договорі позики від 11 вересня 2013 року сторони домовилися про те, що:

позикодавець передає позичальникові грошові кошти у розмірі 49 200,00 грн, що в еквіваленті складає 6 000 дол. США на момент підписання договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю суму позики у строк та на умовах відповідно до цього договору (пункт 1.1.);

до підписання цього договору позикодавець передав позичальнику, а позичальник прийняв суму позики зазначену у пункті 1 даного договору в повному обсязі. Факт отримання позичальником суми позики підтверджується шляхом підписання сторонами цього договору та написом від руки позичальником в договорі підтвердження про отримання суми позики, а також написанням розписки позичальника про отримання грошових коштів, підписана особами, які були присутні при передачі суми позики (пункт 2.1.);

позичальник зобов`язується повернути суму позики двома платежами у грошовій одиниці України - гривні в розмірі, виходячи з офіційного курсу долара США на день на день здійснення платежу (повернення частини суми позики) в такому порядку і в такі терміни: 10 жовтня 2013 року - платіж у розмірі 2 000 дол. США (оплата у гривні по офіційному курсу НБУ на день платежу); 01 грудня 2013 року - платіж у розмірі 4 000 дол. США (оплата у гривні по офіційному НБУ на день платежу) (пункт 2.2.);

позичальник за несвоєчасне повернення суми позики (прострочка виконання зобов`язання) сплачує позикодавцю пеню в розмірі 0,5% від простроченої суми за кожен день прострочки та проценти за користування коштами у розмір 50 % відсотків річних (частина друга статті 536 ЦК України) (пункт 4.2.);

у випадку, якщо позичальник не повертає своєчасно суму позики, то строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх обов`язків за цим договором (пункт 5.4.).

Позичальник свої зобов`язання за договором позики не виконав, грошові кошти позивачу у встановлений договором строки не повернув.

Відповідачем до суду подана заява про застосування наслідків пропуску позовної давності.

Позиція Верховного Суду

Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).

У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких висновків Верховний Суд не встановив».

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, від 22 липня 2014 року).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).

Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності. Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта».

У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».

У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».

Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. На підставі частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням процесуальних вимог щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суди встановили, щопозичальник свої зобов`язання за договором позики не виконав, грошові кошти позивачу у встановлений договором строки не повернув. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за вказаним договором позики 19 червня 2020 року, тобто після спливу позовної давності. За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

При цьому, суди врахували, щопереривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності. Відповідно, обставин які б свідчили про наявність підстав для переривання перебігу позовної давності в межах позовної давності не встановлені.

Тому касаційний суд відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що отримання позивачем від ПП «Агрос-Юг» в період з 12 грудня 2016 року по 27 березня 2019 року грошових коштів на загальну суму 105 944,75 грн за договорами оренди земельних ділянок, оскільки такі дії, з урахуванням встановлених обставин, мали місце поза межами позовної давності.

Аргумент касаційної скарги про те, що 01 серпня 2014 року та 12 травня 2015 року ОСОБА_1 був уповноважений ОСОБА_2 на укладення договорів оренди, та були вчинені договори оренди, не свідчить про визнання боргу відповідачем за договором позики.

Аргумент касаційної скарги про необхідність застосування статті 625 ЦК України, касаційний суд відхиляє.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Як свідчить аналіз матеріалів справи в позові позивач зазначав, що «відповідно до пункту 4.2. договору позичальник згідний виплачувати проценти за користування коштами у розмір 50 % відсотків річних. Відповідно до статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Загальний розмір відсотків становить 419 496,35 грн» (а. с. 2, 3, том 1). Вимог на підставі статті 625 ЦК позивач не заявляв та розрахунок відповідний не здійснював.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального праваі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 11 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков