Постанова

від 31.01.2024 по справі 201/8007/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/838/24 Справа № 201/8007/21 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Лопатіної М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 21 вересня 2023 року у цивільній справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Острів плюс», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права комунальної власності, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності, скасування запису про право власності,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2021 року Дніпровська міськарада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 ,треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,ТОВ «Острівплюс», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнанняправа комунальноївласності,припинення прававласності таскасування державноїреєстрації прававласності,скасування записупро правовласності (т. 1 а.с. 1-10), в обґрунтування якого посилалась на те, що рішенням Бабушкніського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2013 року у справі №200/4903/13-ц визнано право власності за ОСОБА_5 на нерухоме майно: кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » літера А-1, загальною площею 109,9 кв.м., що складається з приміщення №1 Кафе площею 90,5 кв.м, приміщення №2 Кухня площею 16,1 кв.м, приміщення №3 Туалет площею 3.3 кв.м, що знаходиться в центральному міському парку культури і відпочинку ім. Т. Г. Шевченко на Комсомольському острові, та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому Постановою від 09 грудня 2015 року у справі №804/1577/15 адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено, а саме: зобов?язано приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу Павловську Г.О., на підставі документів наданих 25.11.2015 зареєструвати право власності за ОСОБА_4 на нерухоме майно: кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » літера А-1, загальною площею 109,9 кв.м., що складається з приміщення №1 Кафе площею 90,5 кв.м, приміщення №2 Кухня площею 16,1 кв.м, приміщення №3 Туалет площею 3,3 кв.м, за адресою АДРЕСА_1 .

На підставі вказаних рішень приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Павловською Г.О. в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності на нерухоме майно на адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 (номер запису про право власності 13569267).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2016 року у справі №200/4903/13-ц рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2013 року у справі №200/4903/13-ц скасовано. Отже, правовстановлюючий документ, на підставі якого вперше зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_4 - скасовано.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2016 року у справі №200/4903/13-ц обґрунтоване наступним: «...Спірне нерухоме майно не було прийнято до експлуатації, а тому не є створеним в розумінні ст. 331 ЦК України, що також виключає можливість визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем...» Отже, Апеляційним судом Дніпропетровської області встановлено, що спірне нерухоме майно є об?єктом самочинного будівництва.

Проте, 19.03.2016 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі - продажу 6/10 спірного об?єкту нерухомого майна. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. та зареєстрований в реєстрі №119.

19.03.2016 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі - продажу 4/10 спірного об?єкту. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. та зареєстрований в реєстрі №116.

На підставі договорів купівлі-продажу будівлі спірного нерухомого майна від 19.03.2016 №№119, 116 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О., як державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, внесено записи про право власності за ОСОБА_2 , номер запису про право власності: 13774641 та ОСОБА_3 , номер запису про право власності: 13861266.

Протоколом установчих зборів від 06 листопада 2017 року №01-СТ/17 ТОВ «ОСТРІВ ПЛЮС» (далі - Товариство) засновники, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передали до статутного капіталу Товариства спірне нерухоме майно, а саме:

- ОСОБА_2 передав до статутного капіталу Товариства 6/10 частини кафе «Маяк» літ. А-1, загальною площею 154,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 868035712101);

- ОСОБА_3 передав до статутного капіталу Товариства 4/10 частини кафе «Маяк» літ. А-1, загальною площею 154,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 868035712101).

10.11.2017 підписано акт приймання-передачі спірного нерухомого майна до статутного капіталу Товариства. Протокол та акт приймання-передачі нерухомого майна посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М., про що внесенно відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 23345288).

В подальшому рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.07.2018 №904/2153/18 ТОВ «ОСТРІВ ПЛЮС» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

05 листопада 2018 року між ТОВ «ОСТРІВ ПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна шляхом проведення аукціону для задоволення вимог кредиторів у ліквідаційній процедури ТОВ «ОСТРІВ ПЛЮС». Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М. із реєстраційним №1716.

05 листопада 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М. надано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 є власником спірного нерухомого майна. Отже, на теперішній час власником спірного об?єкту нерухомого майна є ОСОБА_1 .

Земельна ділянка на якій розташовано спірне нерухоме майно належить територіальній громаді міста Дніпро, в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності, відповідно до ст. ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст. 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», що підтверджується листом Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 24.05.2021 №4/11-374.

Відповідно до листа головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради адреса пл. Шевченка, буд. 1 відповідно до розпорядження міського голови від 26.10.2005 №959 присвоєно комплексу будівель та споруд тенісного корту, який розташований у парку ОСОБА_6 .

За таких обставин, враховуючи, що об?єкт нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , який є предметом спору у цій справі, є об?єктом самочинного будівництва, то ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про визнання права комунальної власності відповідно до частини п?ятої статті 376 ЦК України. При цьому обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об?єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна, та наявності підстав для застосування статті 376 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд:

Визнати право комунальної власності на об?єкт нерухомості що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 868035712101) кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 154,5 кв.м що складається з цок. Поверх: 1 - коридор; 2- комора; 3 - кафе; 4,5 - вбиральня. І поверх: 1 - кафе; 2,3 - вбиральня; 4- кухня, навіси, Б, В, споруди 1, 2, мостіння, 1, балкон з навісом під А-1.

- Припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності із закриттям розділу на об?єкт нерухомого майна а саме: кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » А-1, загальною площею 154,5 кв. м, який складається з: цок. Поверх: 1 - коридор; 2- комора; 3 - кафе; 4,5 - вбиральня. І поверх: 1 - кафе; 2,3 - вбиральня; 4- кухня, навіси, Б, В, споруди 1, 2, мостіння, 1, балкон з навісом під А-1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 868035712101) та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об?єктів нерухомого майна записи про право власності за наступними особами:

за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ), запис про право власності № 13569267, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андреєвою Ганною Олегівною, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 868035712101;

за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ), запис про право власності № 13774641, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Ганною Олегівною, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 868035712101;

за ОСОБА_3 (РНОКПІ НОМЕР_4 ) запис про право власності № 13861266 внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андреєвою Ганною Олегівною, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 868035712101;

за Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСТРІВ ПЛЮС» (ЕДРПОУ 41714232) внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Наталією Миколаївною, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 868035712101;

за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Наталією Миколаївною, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 868035712101.

Рішенням Жовтневого районногосуду м.Дніпропетровськавід 21вересня 2023року у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Острів плюс», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права комунальної власності, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності, скасування запису про право власності,відмовлено вповному обсязі (т. 2 а.с. 114-130).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Дніпровська міськарада звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, просить суд рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (т. 2 а.с. 135-144).

ОСОБА_1 скористалась своїм правом та подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін та стягнути з Дніпровської міської ради витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн (т. 2 а.с. 176-179).

Інші учасникисправи не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргузалишити беззадоволення,а рішеннясуду беззмін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1-3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач і третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Дніпровської міськоїради суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Бабушкніського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2013 року у справі №200/4903/13-ц визнано право власності за ОСОБА_5 на нерухоме майно: кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » літера А-1, загальною площею 109,9 кв.м., що складається з приміщення №1 Кафе плошею 90,5 кв.м, приміщення №2 Кухня площею 16,1 кв.м., приміщення №3 Туалет площею 3.3 кв.м., що знаходиться в центральному міському парку культури і відпочинку ім. Т. Г. Шевченко на Комсомольському острові, та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 15-18).

В подальшому Постановою від 09 грудня 2015 року у справі №804/1577/15 адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено, а саме: зобов`язано приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу Павловську Г.О., на підставі документів наданих 25.11.2015 зареєструвати право власності за ОСОБА_4 на нерухоме майно: кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » літера А-1, загальною площею 109,9 кв.м. що складається з приміщення №1 Кафе площею 90,5 кв.м, приміщення №2 Кухня площею 16,1 кв.м., приміщення №3 Туалет площею 3,3 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 19-23).

На підставі вказаних рішень приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Павловською Г.О. в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності на нерухоме майно на адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 (номер запису про право власності 13569267) (т. 1 а.с 63).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2016 року у справі №200/4903/13-ц рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2013 року - скасовано (т. 1 а.с. 24-27).

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2016 року у справі №200/4903/13-ц обгрунтоване наступним: «...Спірне нерухоме майно не було прийнято до експлуатації, а тому не є створеним в розумінні ст. 331 ЦК України, що також виключає можливість визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем...».

19 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі - продажу 6/10 спірного об?єкту нерухомого майна. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєєвою Г.О. та зареєстрований в реєстрі №119 (т. 1 а.с. 32-35).

19 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі - продажу 4/10 спірного об?єкту нерухомого майна. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. та зареєстрований в реєстрі №116 (т. 1 а.с.28-31).

На підставі договорів купівлі-продажу будівлі спірного нерухомого майна від 19 березня 2016 року №№119, 116 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О., як державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про право власності за ОСОБА_2 , номер запису про право власності: 13774641 та ОСОБА_3 , номер запису про право власності: 13861266 (т. 1 а.с. 61-62).

13 травня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Управління ДАБК Дніпровської міської ради була подана декларація про початок виконання будівельних робіт реконструкція будівлі кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою АДРЕСА_1 замовник ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 170- 174).

23 травня 2017 року ТОВ «Дніпропетровський проектно конструкторський технологічний інститут» за замовлення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було виготовлено технічний паспорт на кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » яке розташоване, АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 192-200).

Договором №703 про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно транспортної інфраструктури м.Дніпра від 30 червня 2017 року укладеного між Дніпровською міської радою з однієї сторони та забудовниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 предметом договору є здійснення оплати Забудовниками величини пайової участі на розвиток соціальної та інженерно транспортної інфраструктури м. Дніпра шляхом перерахування грошових коштів до спеціального фонду міського бюджету по об`єкту «Реконструкції будівлі кафе «Маяк», за адресою АДРЕСА_1 . Величина пайової участі 18 892,56 грн, які були сплачені 30 червня 2017 року на підтвердження чого надано квитанції (т. 1 а.с. 175- 180).

12 липня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Управління ДАБК Дніпровської міської ради була подано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків належить до об`єктів з незначними наслідками, яка була зареєстрована управлінням Позивача 12 липня 2017 року за №ДП141171930150 (т. 1 а.с. 181-188).

Протоколом установчих зборів від 06 листопада 2017 року №01-СТ/17 ТОВ «ОСТРІВ ПЛЮС» засновники, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передали до статутного капіталу Товариства спірне нерухоме майно, а саме:

- ОСОБА_2 передав до статутного капіталу Товариства 6/10 частини кафе «Маяк» літ. А-1, загальною площею 154,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 868035712101);

- ОСОБА_3 передав до статутного капіталу Товариства 4/10 частини кафе «Маяк» літ. А-1, загальною площею 154,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 868035712101) (т. 1 а.с. 36-40).

10 листопада 2017 року підписано акт приймання-передачі спірного нерухомого майна до статутного капіталу Товариства (т. 1 а.с. 41-43). Протокол та акт приймання-передачі нерухомого майна посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М., про що внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 23345288) (т. 1 а.с.61).

30 жовтня 2018 року Правобережною товарною біржою проведено аукціон з продажу кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 154,5 кв.м. яке розташоване АДРЕСА_1 яке придбав Відповідач ОСОБА_1 сплативши 341 153 грн. (т. 1 а.с. 189-191).

05 листопада 2018 року між ТОВ «ОСТРІВ ПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна шляхом проведення аукціону для задоволення вимог кредиторів у ліквідаційній процедури ТОВ «ОСТРІВ ПЛЮС». Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М. із реєстраційним №1716 (т. 1 а.с. 44-47).

05 листопада 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М. надано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 є власником спірного нерухомого майна (т. 1 а.с. 48).

Отже, на теперішній час власником спірного об?єкту нерухомого майна є ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 61).

24 квітня 2013 року було укладено Договір 108 ДКП/13 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста від 24 квітня 2013 року відповідно до якого Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради (Орендодавець) та фізична особа - підприємець ОСОБА_5 (Орендар) уклали договір про використання комунального майна Орендодавцем на підставі рішення міської ради від 21 березня 2007 року №41/11, а Орендар приймає в строкове платне користування комунальне нерухоме майно вбудоване оглядовий майданчик загальною площею 220 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_1 , що перебуває на балансі МКЗК «Центральний парк культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка» для розміщення павільйону - кафе, що здійснює торгівлю продуктами харчування не акцизної групи товарів. Термін дії договору до з 24 квітня 2013 року по 10 квітня 2016 рік (т. 1 а.с. 120-124). Того ж дня підписано акт приймання - передачі (т. 1 а.с. 125).

В липні 2020 року Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради звернувся з позовною заявою в Господарський суд Дніпропетровської області до ОСОБА_5 про повернення нерухомого майна та стягнення заборгованості за Договором оренди нерухомого майна №108 ДКП/13 від 24 квітня 2013 року (т. 1 а.с. 127-130).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2020 року в справі №904/3699/20 позов Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради до ОСОБА_5 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради суму заборгованості за орендну плату за період з 01.08.2018 по 31.05.2020, яка складає 21 354,48 грн, пеню у розмірі 1 604,57 грн та судові витрати у розмірі 2 102,00 грн. В решті позову відмовити (т. 1 а.с. 131-134).

28 жовтня 2021 року постановою Центрального апеляційного господарського суду в справі №904/3699/20 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2020 року залишено без змін (т. 1 а.с. 135-137).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21 липня 2021 року у справі №904/5620/21 зупинено провадження у справі за позовом Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, м. Дніпро до Фізичної особи ОСОБА_5 , м. Дніпро про стягнення заборгованості у сумі 18 030,38 грн, розірвання договору №108-ДКП/13 від 24.04.2013 та повернення нерухомого майна до розгляду Центральним апеляційним господарським судом апеляційної скарги по справі №904/3699/20 (т. 1 а.с. 144).

Згідно листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 24.05.2021 №4/11-374 повідомлено, що за наявною станом на 19 травня 2021 рік інформацією, Інформація щодо діючих договорів оренди землі за зазначеною адресою у системі відсутня (т. 1 а.с 49-50).

Відповідно до листа головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради адреса пл. Шевченка, буд. 1, Комсомольський острів, відповідно до розпорядження міського голови від 26.10.2005 №959 присвоєно комплексу будівель та споруд тенісного корту, який розташований у парку ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 51-53).

Розпорядженням міського голови №953р від 05 жовтня 2009 року про присвоєння адреси будівлям та спорудам Центрального парку культури та відпочинку ім Т.Г. Шевченка у Жовтневому районі присвоїти будівлям та спорудам Центрального парку культури та відпочинку ім Т.Г. Шевченка будівлям та спорудам по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с 54).

11 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до голови Дніпровської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, розташованої за адресою АДРЕСА_1 для обслуговування цілісного майнового комплексу кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 154,5 кв.м. до якої було долучено копія паспорту, та РНОКПП, копія договору купівлі продажу нерухомого майна банкрута в провадженні у справі про банкрутство від 05 листопад 2018 року реєстровий №1716, копія акту №1 про передання права власності на куплене майно від 05 листопада 2018 року, копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 листопад 2018 року №144023875, копія технічного паспорту на Кафе «МАЯК» (т. 2 а.с. 10-25).

09 серпня 2021 року Департаментом по роботі Дніпровської міської ради надано відповідь на звернення ОСОБА_1 та роз`яснено порядок звернення з клопотанням щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою (т. 2 а.с. 9).

Звертаючись до суду з позовом, Дніпровська міська рада посилалася на те, що земельна ділянка, на якій розташовано вказане самочинно побудоване нерухоме майно, належить Дніпровській міській раді та віднесена до земель комунальної власності відповідно до ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст. 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Правилом частини першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності.

Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною п`ятою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Отже, володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності здійснює орган місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Дніпровська міська рада відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є представницьким органом місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб`єкта власності - народу України, територіальної громади, як власника землі щодо права розпорядження, притаманного власнику. Статтями 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України та ст. ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України врегульовано порядок розпорядження землею.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно вимог ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Судом встановлено, що рішенням Бабушкніського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2013 року у справі №200/4903/13-ц визнано право власності за ОСОБА_5 на нерухоме майно: кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » літера А-1, загальною площею 109,9 кв.м., що складається з приміщення №1 Кафе плошею 90,5 кв.м., приміщення №2 Кухня площею 16,1 кв.м., приміщення №3 Туалет площею 3.3 кв.м., що знаходиться в центральному міському парку культури і відпочинку ім. Т. Г. Шевченко на Комсомольському острові, та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому Постановою від 09 грудня 2015 року у справі №804/1577/15 адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено, а саме: зобов?язано приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу Павловську Г.О., на підставі документів наданих 25.11.2015 зареєструвати право власності за ОСОБА_4 на нерухоме майно: кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » літера А-1, загальною площею 109,9 кв.м. що складається з приміщення №1 Кафе площею 90,5 кв.м., приміщення №2 Кухня площею 16,1 кв.м., приміщення №3 Туалет площею 3,3 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 .

На підставі вказаних рішень приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Павловською Г.О. в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 (номер запису про право власності 13569267)

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2016 року у справі №200/4903/13-ц рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2013 року - скасовано (т. 1 а.с. 24-27). Отже, правовстановлюючий документ, на підставі якого вперше зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_4 - скасовано.

Отже спірне майно є самочинно збудованим. Наведені обставини свідчать про порушення відповідачем прав та інтересів Дніпровської міської ради.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19) від 04 вересня 2018 року вказано, що «ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі №753/11000/14-ц (провадження №61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту».

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2016 року у справі №200/4903/13-ц обгрунтоване наступним: «...Спірне нерухоме майно не було прийнято до експлуатації, а тому не є створеним в розумінні ст. 331 ЦК України, що також виключає можливість визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем...» Отже, Апеляційним судом Дніпропетровської області встановлено, що спірне нерухоме майно є об?єктом самочинного будівництва.

Судом встановлено, що об`єкт нерухомого майна розташований за адресою АДРЕСА_1 , який є предметом спору у цій справі, та який, як стверджує відповідач, належить їй, є об`єктом самочинного будівництва. Зокрема, спірний об`єкт побудований на земельній ділянці, яка не відведена для такої мети забудовнику, без належних дозвільних документів.

У пунктах 6.23-6.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зазначено, що: «за положеннями частини першої статті 376 ЦК України (у редакції, чинній станом на час звернення до суду із цим позовом) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Реєстрація права власності на спірне майно було проведено в порушення норм діючого законодавства. А саме замовником будівництва подавалась декларація по об`єкту розташованому за адресою АДРЕСА_1 «Реконструкція будівлі кафе «Маяк».

Відповідно до п. 3.21 ДБН А.2.2.-3-214 «Склад та зміст проектної документації на будівництво»: реконструкція перебудова введено в експлуатацію в установленому порядку об`єкту будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та / або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко економічних показників.

Отже кафе «Маяк» повинно було бути введено в експлуатацію до реєстрації Декларації про початок будівельних робіт від 11 травня 2017 року ДП 082171311080.

Інформація про введення в експлуатацію кафе «Маяк» за адресою: АДРЕСА_1 станом на 11 травня 2014 року, тобто до проведення реконструкції в Реєстрі будівельної діяльності та Управлінні державного архітектурно будівельного контролю Дніпровської міської ради відсутня.

У пункті 46.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) вказано, що: «відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) зроблено висновок, що: «за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи».

Враховуючи викладене, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції необгрунтовано, чому визнання права власності на спірне нерухоме майно не забезпечить поновлення прав позивача.

Крім того, колегія суддів зазначає про те, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду, передумовою звернення до суду з позовом про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва є розгляд цього питання компетентними органами. Разом з тим, інформація про введення в експлуатацію кафе «Маяк» за адресою: АДРЕСА_1 станом на 11 травня 2014 року, тобто до проведення реконструкції в Реєстрі будівельної діяльності та Управлінні державного архітектурно будівельного контролю Дніпровської міської ради відсутня.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки об`єкт нерухомого майна розташований за адресою АДРЕСА_1 , який є предметом спору у цій справі, є об`єктом самочинного будівництва, то ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. При цьому обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об`єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна, та наявності підстав для застосування статті 376 ЦК України.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, а тому прийшов до обгрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Доводи скарги є аналогічними доводам викладеним в позовній заяві та яким судом першої інстанції надано повну та обґрунтовану правову оцінку та відсутні підстави для надання ним повторної правової оцінки.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила стягнути з Дніпровської міської ради на її користь витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень частин 1-6 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 2, 3, 4, 8 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Зазначене узгоджується із положенням частини першої статті 182 ЦПК України про те, що учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань при розгляді справи судом.

Тобто, саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Установлено, що під час розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 професійну правничу (правову) допомогу надавав адвокат Шахов Д.А. на підставі та в обсягах згідно з договором про надання правничої допомоги від 20 листопада 2023 року (т. 2 а.с. 183).

Подаючи відзив на апеляційну скаргу Дніпровської міської ради, представник ОСОБА_1 - адвокат Шахов Д.А. повідомив суд, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач ОСОБА_1 понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи Дніпровським апеляційним судом, який складається із витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн (т. 2 а.с. 176-179) до якого, на підтвердження понесення судових витрат за надання професійної правничої допомоги, суду надав: копію ордеру серія АЕ №1243992 від 20.11.2023 року (т. 2 а.с. 180); платіжну інструкцію №MB50832481 від 30.11.2023 року на суму 2 000,00 грн (т. 2 а.с. 181); платіжну інструкцію №MB50833374 від 30.11.2023 року на суму 5 000,00 грн (т. 2 а.с. 182); договір про надання правничої допомоги від 20 листопада 2023 року (т. 2 а.с. 183); рахунок №30-11/23 від 30.10.2023 року на суму 7 000,00 грн (т. 2 а.с. 184), а також докази направлення відзиву з додатками сторонам по справі (т. 2 а.с. 186-189).

Також, 29.01.2024 року адвокат Шахов Д.А. через підсистему Електронний суд сформував клопотання про долучення доказів сплати відповідачем ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу та просив стягнути з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 11 000,00 грн (т. 2 а.с. 221-222) до якого, на підтвердження понесення судових витрат за надання професійної правничої допомоги, суду надав: копію ордеру серія АЕ №1243992 від 20.11.2023 року (т. 2 а.с. 223); рахунок №17-01/24 від 17.01.2024 року на суму 2 000,00 грн (т. 2 а.с. 224); рахунок №26-01/24 від 26.01.2024 року на суму 2 000,00 грн (т. 2 а.с. 225); платіжну інструкцію №MB60943785 від 19.01.2024 року на суму 2 000,00 грн (т. 2 а.с. 226); платіжну інструкцію №MB62737199 від 29.01.2024 року на суму 2 000,00 грн (т. 2 а.с. 227); акт №2 приймання-передачі наданих послуг від 23.01.2024 року (т. 2 а.с. 228); акт №3 приймання-передачі наданих послуг від 30.01.2024 року (т. 2 а.с. 229), а також докази направлення клопотання з додатками Дніпровській міській раді (т. 2 а.с. 230).

Згідно п. 1.2. договору укладеного між адвокатом Шаховим Д.А. та Рожневою Г.С., визначено перелік послуг, що надає адвокат. Згідно п. 2.1. вартість послуг залежить від часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягу наданих адвокатом послуг (виконаних робіт). Відповідно до п. 2.2 Договору факт надання послуг адвокатом та прийняття їх клієнтом, що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг, підписаними між сторонами, в яких вказуються види, обсяг та вартість наданих послуг.

Як видно з матеріалів справи, адвокатом Шаховим Д.А. в інтересах відповідача ОСОБА_1 було складено та подано наступні процесуальні документи:

- 03.12.2023 року через підсистему Електронний суд заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (т. 2 а.с. 173);

- 07.12.2023 року через підсистему Електронний суд відзив на апеляційну скаргу (т. 2 а.с. 176-179);

- 29.01.2024 року через підсистему Електронний суд клопотання щодо витрат на правничу допомогу (т. 2 а.с. 221-222).

Участь адвоката у судових засіданнях 13.12.2023 року та 31.01.2024 року в Дніпровському апеляційному суді підтверджується протоколами судового засідання.

Від Дніпровської міської ради заперечень щодо поданих клопотань про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу до Дніпровського апеляційного суду не надходило.

Разом з тим, колегія суддів при визначені витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню враховує те, що адвокат Шахов Д.А. не брав участі у судовому засіданні 24.01.2024 року, оскільки таке не проводилось через оголошення повітряної тривоги у м.Дніпро.

Враховуючи вищевикладене,а такожзастосовуючи принциписпівмірності йрозумності розмірусудових витрат,критерій реальностіадвокатських витратта виходячиз конкретнихобставин справи,колегія суддівдійшла висновкупро наявністьпідстав длячасткового задоволенняклопотання представника ОСОБА_1 адвокатаШахова Д.А.та стягнення з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 9 000 грн.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районногосуду м.Дніпропетровськавід 21вересня 2023року залишити без змін.

Стягнути з Дніпровської міськоїради накористь ОСОБА_1 витрати напрофесійну правничудопомогу врозмірі 9000(дев`ятьтисяч)грн 00коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.Ю. Лопатіна