Постанова

від 03.07.2024 по справі 201/8007/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 року

м. Київ

справа № 201/8007/21

провадження № 61-3119св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

розглянув у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Дніпровської міської ради в особі голови Філатова Бориса Альбертовича на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2023 року у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2024 року у складі колегії суддів Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Лопатіної М. Ю.,

у справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Острів плюс», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання права комунальної власності, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності, скасування запису про право власності та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2013 року у справі № 200/4903/13-ц визнано право власності за ОСОБА_6 на нерухоме майно: кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», літера А-1, загальною площею 109,9 кв. м, що складається з приміщення № 1 кафе площею 90,5 кв. м, приміщення № 2 кухні площею 16,1 кв. м, приміщення № 3 туалету площею 3,3 кв. м, що знаходиться в центральному міському парку культури і відпочинку ім. Т. Г. Шевченко на АДРЕСА_1 .

На підставі постанови суду від 09 грудня 2015 року у справі № 804/15977/15 приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Павловська Г. О. внесла в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно запис про право власності на вказане нерухоме за ОСОБА_5 на підставі рішення про задоволення вимог іпотекодержателя.

17 листопада 2016 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області у справі № 200/4903/13-ц рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2013 року скасовано. Цим же рішенням встановлено, що спірне нерухоме майно не було введено в експлуатацію, тобто є об?єктом самочинного будівництва.

19 березня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , а також між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договори купівлі-продажу 6/10 та 4/10 частини спірного об?єкта нерухомого майна відповідно.

06 листопада 2017 року протоколом установчих зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Острів плюс» (далі - ТОВ «Острів плюс») засновники ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали до статутного капіталу товариства зазначене спірне нерухоме майно.

05 липня 2018 року рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/2153/18 ТОВ «Острів плюс» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

05 листопада 2018 року між ТОВ «Острів плюс» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна шляхом проведення аукціону для задоволення вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі ТОВ «Острів плюс».

Земельна ділянка, на якій розташовано спірне нерухоме майно, належить територіальній громаді міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності.

Оскільки спірне нерухоме майно є об?єктом самочинного будівництва, позивач вважав ефективним способом захисту порушених прав вимогу про визнання права комунальної власності на самочинне будівництво відповідно до частини п?ятої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). При цьому обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об?єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна та наявності підстав для застосування статті 376 ЦК України.

Дніпровська міська рада просила суд:

- визнати право комунальної власності на об?єкт нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 868035712101), кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 154,5 кв. м, до якого входить цок. поверх: 1 - коридор; 2 - комора; 3 - кафе; 4, 5 - вбиральня. Перший поверх: 1 - кафе; 2, 3 - вбиральня; 4 - кухня, навіси, Б, В, споруди 1, 2, мостіння, 1, балкон з навісом під А-1;

- припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності із закриттям розділу на об?єкт нерухомого майна а саме: кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» А-1, загальною площею 154,5 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 868035712101) та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об?єктів нерухомого майна записи про право власності за наступними особами: за ОСОБА_5 запис про право власності № 13569267, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андреєвою Г. О., реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 868035712101; за ОСОБА_3 запис про право власності № 13774641, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г. О., реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 868035712101; за ОСОБА_4 запис про право власності № 13861266, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андреєвою Г. О., реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 868035712101; за ТОВ «Острів плюс» запис, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н. М., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 868035712101; за ОСОБА_2 запис, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н. М., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 868035712101.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

21 вересня 2023 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено.

31 січня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2023 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки об`єкт нерухомого майна, який є предметом спору у цій справі, є об`єктом самочинного будівництва, то ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою, є вимога про знесення такого самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. При цьому обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об`єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна та наявності підстав для застосування статті 376 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

01 березня 2024 року Дніпровська міська рада в особі голови Філатова Б. А. засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2024 року, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах:

- Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам;

- Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23), про те, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно;

- Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 листопада 2023 року у справі № 910/7987/22, про те, що за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України). Вказана норма визначає право саме власника (користувача) земельної ділянки, на якій самочинно збудовано майно, а не особи, яка вчинила самочинну забудову;

- Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18 (провадження № 61-6807св19), Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2015 року у справі № 6-253цс16, від 12 жовтня 2015 року у справі № 6-2225цс16, про те, що за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 Земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості;

- Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19), про те, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна;

- Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), про те, що за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

У касаційній скарзі заявник зазначив, що при ухваленні судами попередніх інстанцій рішень застосовано частину четверту статті 376 ЦК України, при цьому проігноровано частину п`яту статті 376 ЦК України, відповідно до якої на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Доводи інших учасників справи

01 квітня 2024 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_2 - адвокат Шахов Д. А. звернувся до суду із відзивом, в якому зазначив, що ефективним спосіб захисту порушених прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є саме вимога про знесення такого самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України, що відповідає висновку Верховного Суду у постанові від 24 березня 2021 року у справі № 200/2192/18 (провадження № 61-19765св19).

Застосування частини п`ятої статті 376 ЦК України у цій справі неможливе, оскільки визнання права власності на самочинне будівництво за позивачем порушить права інших осіб - відповідачів у справі.

Звертав увагу на постанову Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 623/3999/18 (провадження № 61-485св20), відповідно до якої, вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити всі обставини справи, зокрема: чи звертався позивач до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил істотними.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

18 березня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її ізЖовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

20 травня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 квітня 2013 року укладено договір № 108 ДКП/13 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста, відповідно до якого Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради (орендодавець) та фізична особа-підприємець ОСОБА_6 (орендар) уклали договір про використання комунального майна орендодавцем на підставі рішення міської ради від 21 березня 2007 року № 41/11, а орендар прийняв у строкове платне користування комунальне нерухоме майно - вбудований оглядовий майданчик загальною площею 220 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 , що перебуває на балансі Міського комунального закладу культури «Центральний парк культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка» для розміщення павільйону - кафе, що здійснює торгівлю продуктами харчування неакцизної групи товарів. Строк дії договору до 10 квітня 2016 року (т. 1, а. с. 120-124). Того ж дня підписано акт приймання-передачі (т. 1, а. с. 125).

18 червня 2013 року рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 200/4903/13-ц визнано право власності за ОСОБА_6 на нерухоме майно: кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», літера А-1, загальною площею 109,9 кв. м, що складається з приміщення № 1 кафе площею 90,5 кв. м, приміщення № 2 кухні площею 16,1 кв. м, приміщення № 3 туалету площею 3,3 кв. м, що знаходиться в центральному міському парку культури і відпочинку ім. Т. Г. Шевченко на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 15-18).

09 грудня 2015 року постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 804/1577/15 адміністративний позов ОСОБА_5 задоволено. Зобов`язано приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу Павловську Г. О. на підставі рішення третейського суду від 25 листопада 2015 року (про визнання дійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття ОСОБА_5 права власності на нерухоме майно) зареєструвати право власності за ОСОБА_5 на нерухоме майно: кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» літера А-1, загальною площею 109,9 кв. м, що складається з приміщення № 1 кафе площею 90,5 кв. м, приміщення № 2 кухні площею 16,1 кв. м, приміщення № 3 туалету площею 3,3 кв. м, що знаходиться в центральному міському парку культури і відпочинку ім. Т. Г. Шевченко на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 19-23).

04 березня 2016 року на підставі вказаних рішень приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Павловською Г. О. в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис № 13569267 про право власності на нерухоме майно на АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 63).

19 березня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу 6/10 спірного об?єкта нерухомого майна. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєєвою Г.О. та зареєстрований в реєстрі за № 119 (т. 1, а. с. 32-35).

19 березня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу 4/10 спірного об?єкта нерухомого майна. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г. О. та зареєстрований в реєстрі за № 116 (т. 1, а. с. 28-31).

На підставі договорів купівлі-продажу будівлі спірного нерухомого майна від 19 березня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г. О. як державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про право власності за ОСОБА_3 , номер запису про право власності 13774641 та ОСОБА_4 , номер запису про право власності 13861266 (т. 1 а. с. 61, 62).

17 листопада 2016 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області у справі № 200/4903/13-ц рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2013 року скасовано (т. 1, а. с. 24-27).

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане виключно за особою, яка є власником чи користувачем земельної ділянки, на час ухвалення рішення суду. Проте в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про наявність у ОСОБА_6 права власності чи користування на земельну ділянку під спірним нерухомим майном. Спірне нерухоме майно не було прийнято до експлуатації, а тому є не створеним у розумінні статті 331 ЦК України, що також виключає можливість визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

11 травня 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (зареєстрована 13 травня 2017 року) подали до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (далі - Управління ДАБК) декларацію про початок виконання будівельних робіт - реконструкції будівлі кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» на АДРЕСА_1, замовник ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 170-174).

23 травня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут» за замовленням ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виготовило технічний паспорт на кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 192-200).

30 червня 2017 року між Дніпровською міською радою та забудовниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір № 703 про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра. Предметом договору є здійснення оплати забудовниками величини пайової участі на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра шляхом перерахування грошових коштів до спеціального фонду міського бюджету по об`єкту реконструкції будівлі кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1. Величина пайової участі - 18 892,56 грн, які були сплачені 30 червня 2017 року, на підтвердження чого надано квитанції (т. 1, а. с. 175-180).

12 липня 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали до Управління ДАБК декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків належить до об`єктів з незначними наслідками, яка була зареєстрована 12 липня 2017 року за № ДП141171930150 (т. 1, а. с. 181-188).

06 листопада 2017 року протоколом установчих зборів № 01-СТ/17 ТОВ «Острів плюс» засновники ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали до статутного капіталу товариства спірне нерухоме майно, а саме ОСОБА_3 передав до статутного капіталу товариства - 6/10, а ОСОБА_4 - 4/10 частини кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» літ. А-1, загальною площею 154,5 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 868035712101).

10 листопада 2017 року підписано акт приймання-передачі спірного нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Острів плюс» (т. 1, а. с. 41-43).

Протокол та акт приймання-передачі нерухомого майна посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н. М., про що внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 23345288) (т. 1, а. с. 61).

30 жовтня 2018 року Правобережною товарною біржою проведено аукціон з продажу кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 154,5 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 , яке придбала ОСОБА_2 , сплативши 341 153,00 грн (т. 1, а. с. 189-191).

05 листопада 2018 року між ТОВ «Острів плюс» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна, шляхом проведення аукціону для задоволення вимог кредиторів у ліквідаційній процедури ТОВ «Острів плюс». Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н. М. за реєстраційним № 1716 (т. 1, а. с. 44-47).

05 листопада 2018 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мошковська Н. М. видала свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_2 є власником спірного нерухомого майна (т. 1, а. с. 48).

У липні 2020 року Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_6 про повернення нерухомого майна та стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна від 24 квітня 2013 року №108-ДКП/13 (т. 1 а. с. 127-130).

19 листопада 2020 року рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/3699/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2021 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради заборгованість за орендну плату за період з 01 серпня 2018 року по 31 травня 2020 року, яка складає 21 354,48 грн, пеню у розмірі 1 604,57 грн та судові витрати у розмірі 2 102,00 грн. В іншій частині позові відмовлено (т. 1, а. с. 131-137).

24 травня 2021 року Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради листом № 4/11-374 повідомив, що за наявною станом на 19 травня 2021 року інформацією, дані щодо чинних договорів оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 у системі відсутні (т. 1, а. с. 49, 50).

28 травня 2021 року Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради листом № 4/16-1545 повідомив, що адресу АДРЕСА_1 відповідно до розпорядження міського голови від 26 жовтня 2005 року № 959 присвоєно комплексу будівель та споруд тенісного корту, який розташований у парку Т. Г. Шевченко ; відповідно до розпорядження міського голови від 05 жовтня 2009 року № 953р присвоєно будівлям та спорудам Центрального парку культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка у Жовтневому районі (т. 1, а. с. 51-54).

11 червня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до голови Дніпровської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, розташованої на АДРЕСА_1 для обслуговування цілісного майнового комплексу кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 154,5 кв. м, до якої було долучено копію паспорта, та РНОКПП, копію договору купівлі-продажу нерухомого майна банкрута в провадженні у справі про банкрутство від 05 листопад 2018 року, реєстровий №1716, копію акта № 1 про передання права власності на куплене майно від 05 листопада 2018 року, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 листопад 2018 року № 144023875, копію технічного паспорту на кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» (т. 2, а. с. 10-25).

09 серпня 2021 року Департамент по роботі Дніпровської міської ради надав відповідь на звернення ОСОБА_2 та роз`яснив порядок звернення з клопотанням щодо надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою (т. 2, а. с. 9).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України.

Згідно з пунктом 1частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94).

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Також і у частині першій статті 13 зазначеного Кодексу визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частинами першою та другою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Зобов`язувати особу, яка звертається до суду у межах принципу диспозитивності, використовувати лише той чи інший спосіб захисту не відповідає нормам чинного законодавства і завданням, у цьому випадку, цивільного судочинства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України та не є вичерпним.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та інших зроблено висновки про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У частині першій та пункті 4 частини третьої статті 175 ЦПК України визначено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява має містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкта, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У частині п`ятій статті 376 ЦК України передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

У статті 328 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлені судом.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частини перша, четверта статті 334 ЦК України).

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга стаття 331 ЦК України).

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації. Що стосується об`єкта незавершеного будівництва, то за визначенням частини третьої статті 331 ЦК України він за своєю суттю є сукупністю будівельних матеріалів, які також є майном, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво). З метою отримання можливості укладення цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, застави тощо) щодо такого майна (сукупності будівельних матеріалів), тобто можливості набути відповідні цивільні права та обов`язки власника майна, забудовник вправі до завершення будівництва та досягнення його кінцевої мети у вигляді створення нерухомого майна здійснити державну реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва, надавши органу державної реєстрації визначений законодавством перелік документів. Державна реєстрація речових прав на об`єкт незавершеного будівництва не змінює особливого правового статусу такого об`єкта, визначеного частиною третьою статті 331 ЦК України, як сукупності будівельних матеріалів та обладнання, оскільки не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно (постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2024 рокуу справі № 202/8272/19(провадження № 61-5966св22),від 28 вересня 2022 року у справі № 263/15223/19 (провадження № 61-6847св21), Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16 лютого 2021 року у справі № 914/2070/19).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (провадження № 12-58гс21), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) сформулювала правовий висновок, відповідно до якого не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку.

У постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 202/8272/19(провадження № 61-5966св22) Верховний суд у складі Касаційного цивільного суду виснував, що визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 ЦК України). Отже, застосування положень частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Тобто відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті. Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Близькі за змістом висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23).

Колегія суддів звертає увагу, що визнання права власності в такому випаду можливе лише на майно, яке відповідає Державним будівельним нормам України.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, звертаючись до суду із цим позовом, Дніпровська міська рада просила, зокрема, визнати за нею право комунальної власності на об`єкт нерухомого майна - кафе, мотивуючи це тим, що судовим рішенням відмовлено у визнанні права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_6 і встановлено, що спірне нерухоме майно не було введено в експлуатацію, тобто є самочинним будівництвом.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. У зв`язку з цим суди не перевірили умов, передбачених статтею 376 ЦК України, для вирішення по суті вимоги позивача про визнання права комунальної власності на самочинно побудоване майно, а тому передчасно відмовили у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій розглянули справу без урахування висновків Верховного Суду, без належної перевірки обставин справи та з неправильним застосуванням норм права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд касаційну скаргу задовольняє частково, скасовує оскаржувані судові рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради в особі голови Філатова Бориса Альбертовича задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк