Ухвала

від 07.02.2024 по справі 910/12967/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

07.02.2024Справа № 910/12967/17Господарського суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

скарги Київської міської ради

на дії старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єрмакової О.А.

у справі за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТ»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

1) Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

2) Публічне акціонерне товариство «Укрзалізниця»

про звільнення самовільно зайнятої земеленої ділянки та приведення її у попередній стан,

Представники учасників справи:

від позивача: Золотарьова Ю.А

від відповідача: не з`явились

від третьої особи-1: не з`явились

від третьої особи-2: Басистий В.В.

від ВДВС: не з`явились

УСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/12967/17 за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТ» про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки орієнтовною площею 0,65 га на вул. Приколійній, 3 у Дарницькому р-ні м. Києва, повернення її Київській міській раді та приведення у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 та постановою Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/12967/17, позов задоволено повністю. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТ» звільнити земельну ділянку орієнтовною площею 0,65 га по вул. Приколійній, 3 у Дарницькому районі м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан, шляхом звільнення від будівель і споруд. Вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТ» на користь Київської міської ради 1 600 грн. 00 коп. - судового збору за подання позовної заяви.

07.05.2018 на виконання вказаного рішення суду в частині стягнення судового збору видано наказ.

19.01.2024 через відділ діловодства суду від Київської міської ради надійшла скарга на дії старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єрмакової О.А. в частині винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 розгляд скарги Київської міської ради на дії старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єрмакової О.А. у справі № 910/12967/17 призначено на 07.02.2024. Зобов`язано державного виконавця подати до суду письмові пояснення на скаргу у строк до 05.02.2024 включно.

У судове засідання 07.02.2024 з`явився представник скаржника (стягувача) та третьої особи-2.

Представники боржника, третьої особи-1 та органу ДВС в судове засідання не з`явились, пояснень на скаргу не надавали, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Отже, неявка в судове засідання представників сторін та представника виконавчої служби не перешкоджає розгляду скарги.

Представник стягувача у судовому засіданні підтримав вимоги скарги на дії старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єрмакової О.А., просив суд задовольнити скаргу. Представник третьої особи-2 не заперечував проти задоволення скарги стягувача на дії державного виконавця.

Розглянувши скаргу Київської міської ради, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Частинами 1, 2 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення Конституційного Суду України №18-рп/2012 від 13.12.2012).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Так, Європейський суд з прав людини повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції, серед іншого, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Вказаним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що однією з засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частиною 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Отже, одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень, який передбачає, зокрема, обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби щодо примусового виконання судових рішень.

Так, скаржник обґрунтовує скаргу на дії старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єрмакової О.А. тим, що ним у межах строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, встановленого законодавством, було пред`явлено наказ Господарського суду міста Києва від 07.05.2018 у справі № 910/12967/17 про стягнення з відповідача судового збору до виконання у передбаченому порядку до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Втім, 28.12.2023 старшим державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єрмаковою О.А. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Скаржник вважає такі дії державного виконавця неправомірними, оскільки державним виконавцем не було проведено жодної перевірки майнового стану боржника та лише формально здійснено виконавче провадження та не виконано покладених на нього обов`язків відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Зі змісту постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 28.12.2023 ВП № НОМЕР_1 вбачається, що старшим державним виконавцем при примусовому виконанні наказу Господарського суду міста Києва від 07.05.2018 було встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Суд зазначає, що повернення виконавчого документа з наведених підстав є правомірним лише в тому разі, якщо державний виконавець реалізував увесь комплекс своїх можливостей та повноважень щодо розшуку майна і вжиті ним в повному обсязі заходи не дали змоги виявити майно, на яке може бути звернено стягнення.

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, він повинен дотримуватись указаних вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених ст. 2 Закону: верховенства права, законності, справедливості, неупередженості, об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження; порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.

При цьому, здійснення державним виконавцем комплексу дій, визначених Законом, вважається належним у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження стягувача та боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частина 3 указаної статті містить перелік прав, якими наділений виконавець під час здійснення виконавчого провадження, та відповідно якими може скористатися для виконання рішення, а саме: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; 5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; 9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна; 10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; 11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; 12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; 13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; 14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; 15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 19) у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; 20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; 21) отримувати від банків та інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців боржника, рух коштів та операції за рахунками/електронними гаманцями боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Проте, відділом ДВС не надано доказів щодо здійснення ним всіх необхідних заходів щодо примусового виконання рішення передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з ч. 2 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» розшук боржника юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначений порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.

Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (ч. 4 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частинами 1, 2, 4 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Частиною 5 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернене стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.

Разом з тим, ч. 1 ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець має право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до податкових органів.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В матеріалах скарги не міститься доказів того, що державний виконавець виконав усі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи виконання рішення суду, зокрема, щодо накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на поточних рахунках, що відкриті у банківських та фінансових установах на ім`я боржника, а також знаходяться у володінні чи користуванні інших осіб; здійснення відповідно до ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавцем належним чином перевірки майнового стану боржника в 10 денний строк з дня відкриття виконавчого провадження, а саме щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника; направлення запитів до реєстраційних органів щодо наявності у власності боржника належного йому майна; об`єктів нерухомого майна (споруди, будівлі); направлення запитів до органу доходів і зборів з метою отримання інформації про дебіторську заборгованість боржника; застосування та вжиття інших та можливих заходів у виконавчому провадженні.

Зважаючи на вищевикладене, у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 07.05.2018 у справі № 910/12967/17 Дарницьким відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) були порушені засади виконавчого провадження, а саме обов`язковості виконання рішень, відповідно до якого виконавчі документи є обов`язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача, як заявника скарги та про наявність підстав для визнання неправомірною та скасування постанови про повернення виконавчого документу стягувачу.

ВДВС доказів на спростування обставин викладених в скарзі суду не надав.

Щодо вимоги скаржника про зобов`язання Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відновити виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 07.05.2018 №910/12967/17 суд зазначає наступне.

Положеннями ч. 2 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Отже, господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов`язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (в тому числі, зобов`язувати орган виконавчої служи відновити виконавчі провадження № НОМЕР_1), а за результатами розгляду скарги суд може лише зобов`язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

В той же час, порядок звернення до органу виконавчої служби із виконавчим документом визначений положеннями Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких обов`язок державного виконавця із прийняття до виконання такого виконавчого документу виникає лише у випадку звернення стягувача із відповідною заявою до органу виконавчої служби, відповідності виконавчого документу, заяви про відкриття виконавчого провадження та доданих до неї документів, вимогам законодавства, зокрема ст. 26 цього Закону.

Судом встановлено, що 28.12.2023 оригінал наказу Господарського суду міста Києва №910/12967/17 від 07.05.2018 було повернуто стягувачу.

Тобто, станом на дату розгляду даної скарги спірний виконавчий документ не перебуває на виконанні у органу виконавчої служби.

Таким чином, до моменту одержання від стягувача заяви про примусове виконання рішення з доданими до неї документами, які визначені ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», з боку державного виконавця не має місця ухилення від вчинення дій щодо прийняття до виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/12967/17 від 07.05.2018.

Водночас вимоги позивача про зобов`язання Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відновити виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/12967/17 від 07.05.2018 носять умовний характер, адже пов`язані з подачею стягувачем оригіналів виконавчих документів та заяв про їх примусове виконання.

За таких обставин вимога скаржника про зобов`язання органу виконавчої служби відновити виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/12967/17 від 07.05.2018 є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.

З огляду на вищевикладене, суд задовольняє скаргу Київської міської ради на дії старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) частково.

Керуючись ст.ст. 234-235, 339-345 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

1. Скаргу Київської міської ради на дії старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єрмакової О.А. задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єрмакової О.А. від 28.12.2023 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про повернення виконавчого документу стягувачу.

3. В іншій частині скаргу залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили негайно після оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складення повного тексту ухвали.

Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 12.02.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко