Ухвала

від 18.01.2024 по справі 359/9903/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участі секретаря ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 в інтересах ТОВ "Концерн Водполімер" на ухвалу слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 грудня 2022 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28.12.2022 задоволено клопотання прокурора Бориспільської окружної прокуратури ОСОБА_6 та накладено арешт на нерухоме майно, а саме корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та перебуває у приватній власності ТОВ «Концерн Водполімер» (код ЄРДПОУ 35192542), із забороною відчуження, розпорядження та користування, та забороною особам, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно, вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших реєстрів (щодо інших речових прав та обтяжень) стосовно вказаного об`єкта нерухомого майна.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ТОВ "Концерн Водполімер" ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді в частині заборони користування нерухомими майном, а саме корпусом по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, та постановити в цій частині нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора у частині заборони користування вищевказаним нерухомим майном.

---

Справа 359/9903/22 Слідчий суддя ОСОБА_7

Апеляційне провадження № 11-сс/824/194/2024 Суддя-доповідач - ОСОБА_1

В апеляційній скарзі представник зазначав, що ухвалу постановлено без повідомлення та участі ТОВ "Концерн Водполімер", а зі змістом оскаржуваної ухвали захисник ознайомився 27.01.2023.

Апелянт посилався на відсутність у матеріалах справи доказів відповідності арештованого майна ознакам речових доказів, а також відсутність доказів на підтвердження фактів підробки документів.

В ухвалі не зазначено, з якою метою накладено арешт на майно ТОВ "Концерн Водполімер".

Апелянт зазначав, що посилання прокурора на ризик набуття ТОВ "Концерн Водполімер" права власності на спірне нерухоме майно є безпідставним, оскільки вказане товариство вже є власником даного майна відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відомості про здійснення кримінального провадження відносно ТОВ "Концерн Водполімер" у справі відсутні, та жодній особі не повідомлено про підозру.

Прокурор та слідчий суддя не навели мотивів накладення заборони розпорядження та користування нерухомим майном.

На переконання апелянта, заборона користування даним майном фактично унеможливлює будь-який доступ до нього та відповідно здійснення комплексу дій щодо його утримання та зберігання, а також перешкоджає діяльності ТОВ "Концерн Водполімер". Користування майном без його відчуження жодним чином не перешкоджатиме досягненню тієї мети, яка визначена прокурором в обгрунтування накладення арешту.

Крім того, апелянт посилався на те, що у даному кримінальному провадженні сплив строк досудового розслідування та ухвала слідчого судді про продовження такого строку відсутня, а також закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, що є підставою для закриття кримінального провадження згідно вимог абзацу 2 п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК та п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21.02.2023 апеляційну скаргу представника ТОВ "Концерн Водполімер" ОСОБА_5 повернуто як таку, що подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушувала питання про поновлення цього строку.

Постановою Верховного Суду від 02.05.2023 ухвалу Київського апеляційного суду від 21.02.2023 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Прокурор та представник ТОВ "Концерн Водполімер" у судове засідання повторно не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином та клопотань про відкладення судового розгляду не подавали.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності прокурора та представника власника майна, які не прибули в судове засідання.

Дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України, апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання прокурора про арешт майна розглянуто без повідомлення та у відсутності представника власника майна, та відомості про направлення копії оскаржуваної ухвали відсутні.

Як зазначено в апеляційній скарзі, та підтверджується наявної у матеріалах справи розписки, із матеріалами судового провадження представник ТОВ "Концерн Водполімер" ОСОБА_5 ознайомився 27.01.2023, тоді як подав апеляційну скаргу 31.01.2023.

У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу подано представником ТОВ "Концерн Водполімер" ОСОБА_5 в межах строку, передбаченого абзацом 2 ч. 3 ст. 395 КПК України.

Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, слідчим відділом Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017111100000173, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.07.2017, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 358, ч. 1 ст. 190 КК України,

Згідно даних клопотання, досудовим розслідуванням встановлено, що невстановлені особи з метою незаконного заволодіння майном ТОВ НВФ «Водполімер» (код ЄРДПОУ 35192542) підробили ряд документів, в тому числі довіреність від 03.03.2015 видану ТОВ НВФ «Водполімер» в особі ОСОБА_8 , який на той час не мав відповідних повноважень, протокол № 17/14 реєстрації учасників загальних зборів ТОВ НВФ «Водполімер» від 31.10.2014 та Статут ТОВ НВФ «Водполімер».

Крім цього досудовим розслідуванням встановлено, що невстановлена судовим слідством особа привласнила документи, штампи, печатки ТОВ НВФ «Водполімер».

Також, як убачається із даних Єдиного реєстру досудових розслідувань, до реєстру внесено відомості про те, що в період часу з 2014 року по теперішній час невстановлена досудовим розслідуванням особа шахрайським шляхом незаконно заволоділа майном, належним ТОВ НВФ «Водполімер», чим спричинила товариству матеріальну шкоду.

Постановою слідчого СВ Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_9 від 22.12.2022 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні об`єкт нерухомого майна - новозбудований майновий комплекс «Корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення», що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, який належить на праві приватної власності ТОВ "Концерн Водполімер" (код ЄРДПОУ 35192542).

27.12.2022 прокурор Бориспільської окружної прокуратури ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області із клопотанням, в якому просив накласти арешт на нерухоме майно, а саме корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та перебуває у приватній власності ТОВ "Концерн Водполімер" (код ЄРДПОУ 35192542), із забороною відчуження, розпорядження та користування, та забороною особам, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно, вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших реєстрів (щодо інших речових прав та обтяжень) стосовно вказаного об`єкта нерухомого майна.

Ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28.12.2022 задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на нерухоме майно, а саме корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та перебуває у приватній власності ТОВ "Концерн Водполімер" (код ЄРДПОУ 35192542), із забороною відчуження, розпорядження та користування, та забороною особам, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно, вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших реєстрів (щодо інших речових прав та обтяжень) стосовно вказаного об`єкта нерухомого майна.

З такими висновками погоджується і колегія суддів.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що зазначені вимоги слідчим суддею дотримані належним чином.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та перебуває у приватній власності ТОВ "Концерн Водполімер", із забороною його відчуження, розпорядження та користування, з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження № 42017111100000173, та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вказаний у клопотанні об`єкт нерухомого майна з метою його збереження як речового доказу, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути відчужене.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , з метою його збереження як речового доказу, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв`язку, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.

З урахуванням наведеного, посилання апелянта на відсутність доказів факту підроблення документів, є передчасними.

Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, а питання наявності події та складу кримінального правопорушення підлягає вирішенню під час судового розгляду справи по суті.

Викладені в апеляційній скарзі доводи про недоведеність відповідності арештованого нерухомого майна ознакам речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вказаний об`єкт нерухомого майна відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, та має суттєве значення для встановлення обставин кримінального провадження, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.

Доводи апеляційної скарги про те, що посадовим особам ТОВ "Концерн Водполімер" не повідомлено про підозру у кримінальному провадженні, на даному етапі досудового розслідування не впливають на правильність висновків слідчого судді, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Арешт майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна, не вимагає обов`язкового оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.

Крім того, на переконання колегії суддів, слідчий суддя, накладаючи арешт на об`єкти нерухомого майна, із забороною його користування, діяв у спосіб і у межах чинного законодавства, з урахуванням вимог ч. 11 ст. 170 КПК України, а тому доводи апелянта стосовно незаконності та необґрунтованості ухвали слідчого судді у цій частині слід визнати непереконливими.

Доводи апеляційної скарги про те, що заборона користування даним майном фактично унеможливлює будь-який доступ до нього та відповідно здійснення комплексу дій щодо його утримання та зберігання, а також перешкоджає діяльності ТОВ "Концерн Водполімер", не є підставою для відмови у задоволенні клопотання, оскільки матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, як арешт майна.

Посилання апелянта на те, що у даному кримінальному провадженні сплив строк досудового розслідування та строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, що на переконання апелянта, є підставою для закриття кримінального провадження згідно вимог абзацу 2 п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК та п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК, не впливає на правильність висновків слідчого судді про наявність підстав для накладення арешту.

Чинними КК та КПК України передбачено окремий порядок, передбачений ст. 284 КПК України, щодо закриття кримінального провадження за закінченням строку давності кримінального правопорушення або закінченням строку досудового розслідування.

Разом з тим, КПК України не передбачено можливість вирішення вказаних питань в ході розгляду клопотання про арешт майна.

Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.

Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 в інтересах ТОВ "Концерн Водполімер" залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 грудня 2022 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3