Рішення

від 27.11.2023 по справі 361/5361/19

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 361/5361/19

провадження № 2/361/78/23

27.11.2023

РІШЕННЯ

Іменем України

27 листопада 2023 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого-судді Дутчака І.М.,за участю секретарів: Зазимко А.Ю., Коваль О.О., Панек А.С., Лебідя В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокудіна Людмила Дмитрівна, Орган опіки та піклування Зазимської сільської ради Броварського району Київської області про визнання договору іпотеки недійсним та скасування записів у реєстрі,

в с т а н о в и в :

У липні 2019 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дочкиОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом, у якому просила суд визнати недійсним іпотечний договір, укладений 18 липня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д., який зареєстрований в реєстрі за № 770, та скасувати записи у відповідних державних реєстрах та відповідні заборони, які були внесені та накладені на підставі вказаного іпотечного договору, зі змінами на підставі: договору відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладеним 23 березня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О., зареєстрованим у реєстрі за № 684, договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки, укладеного 23 листопада 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О., зареєстрованого в реєстрі за № 2566.

В обґрунтування позову зазначала, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_2 . 01 грудня 2009 року між нею та ОСОБА_3 укладено договір про визначення місця проживання дочки ОСОБА_6 та сплату аліментів, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., зареєстрований в реєстрі за № 8472. За умовами цього договору вона та ОСОБА_3 погодили між собою місце проживання дочки ОСОБА_6 за місцем проживання матері. З часу укладення цього договору вона разом із дочкою постійно проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Шлюб між нею та ОСОБА_3 розірваний 11 січня 2010 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області. За час перебування у шлюбі подружжям набуто нерухоме майно: а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , у якому проживають, та земельну ділянку кадастровий номер 3221286401:01:055:0007, що знаходиться за цією ж адресою. Після розірвання шлюбу вона з дочкою ОСОБА_6 та окремо колишній чоловік ОСОБА_3 проживають у зазначеному будинку як дві окремі сім`ї.

На початку 2016 року її колишній чоловік ОСОБА_3 звернувся до неї з проханням надати згоду на передачу спільного сумісного майна подружжя: житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , в іпотеку для забезпечення його зобов`язань за договором позики, оскільки він хотів позичити грошові кошти у третіх осіб.

При цьому ОСОБА_3 запевнив її, що права їх малолітньої дочки порушені не будуть.

18 липня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д., зареєстрований в реєстрі за № 770. За умовами цього договору ОСОБА_3 передав у забезпечення своїх зобов`язань за договором позики від 18 липня 2016 року, належне їй та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності подружжя майно: житловий будинок та земельну ділянку, кадастровий номер 3221286401:01:055:0007, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Її згода на укладення цього договору була оформлена нотаріально. Отримані ОСОБА_3 за договором позики грошові кошти витрачені ним самостійно на його розсуд, на його власні потребами.

Також зазначала, що у кінці 2018 року, коли вона надавала згоду на внесення змін та доповнень до вказаного договору іпотеки, вона ознайомилась з його умовами, після отримання консультації у фахівця, їй стало зрозуміло, що умови договору іпотеки порушують права дочки ОСОБА_6 та створюють ситуацію, коли вони можуть опинитися без житла, крім того, порушує її права як співвласника житлового будинку. ОСОБА_3 не зміг пояснити, яким чином договір іпотеки гарантує їй з дочкою право безперешкодно користуватися житловим будинком, тому вона змушена була звернутися до суду для захисту прав своєї дитини. Її колишній чоловік ОСОБА_3 діяв всупереч інтересів їхньої дитини, недобросовісно, укладаючи договір іпотеки, він не повідомив заінтересованих осіб про те, що його дочка має право користування житловим будинком, який передається в іпотеку, та цей житловий будинок є єдиним місцем проживання дитини. Крім того, він надав можливість третім особам передавати жиле приміщення, у якому проживає дочка, у користування іншим особам без її згоди, як матері дитини.

Вважає, що зазначений іпотечний договір укладений з порушенням вимог законодавства, встановлених ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", ст. ст. 5, 17 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 177 СК України, ст. ст. 3, 16 Конвенції ООН "Про права дитини", ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, тому відповідно до приписів ЦК України, зокрема, ч. 6 ст. 203, ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, цей іпотечний договір є недійсним.

Також посилаючись на ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, вважає, що підлягають скасуванню й записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки та обтяжень, щодо зазначених житлового будинку та земельної ділянки.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву, у якій позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити, розгляд справи просила здійснювати за її відсутності за участі її представника адвоката Бережної Я.С. Представник позивача адвокат Бережна Я.С. у суді позов підтримала повністю, надала пояснення, аналогічні викладеному, просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позов визнав. Його представник адвокат Ліщук О.В. у суді позовні вимоги визнала, подала письмову промову в судових дебатах, у якій зазначала, що у липні 2016 року ОСОБА_3 знайшов в Інтернеті компанію "Бона Кауза? для отримання ним позики під заставу нерухомого майна. Після попередніх переговорів із представником вказаної компанії і надісланих ним копій документів, йому було запропоновано отримати кредит під 30 % річних під заставу будинку та земельної ділянки. До будинку за адресою АДРЕСА_1 , особисто приїжджала співробітник компанії " Бона Кауза? ОСОБА_8 та чоловік, ім`я якого не було названо, вони оглянули всі приміщення будинку, у тому числі дитячу кімнату на другому поверсі будинку, де мешкала його малолітня дочка ОСОБА_2 . 18 липня 2016 року у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Прокудіної Л.Д. з`ясувалося, що позика коштів буде надана не компанією "Бона Кауза?, а приватною особою ОСОБА_5 , у тексті договору позики буде відсутнє зазначення розміру відсоткової ставки 30 % річних за сумою кредиту, а відсотки за кредитом мають сплачуватись наперед щомісячно готівкою та щомісячно будуть підписуватись окремі додаткові угоди до договору позики, які будуть продовжувати термін дії позики на один місяць.

Додаткові угоди за договором позики буде підписувати не ОСОБА_5 , а за нотаріально посвідченою довіреністю № 733 від 18 липня 2016 року ОСОБА_8 , яка представлялася співробітником компанії "Бона Кауза?.

До підписання ОСОБА_3 договору позики та іпотечного договору, його колишня дружина ОСОБА_1 підписала нотаріальну згоду, без ознайомлення із текстами договору позики та іпотечного договору, під час підписання ОСОБА_3 договору позики та іпотечного договору ОСОБА_1 присутня не була, із текстами цих договорів вона не була ознайомлена. ОСОБА_5 як позикодавець із текстами договору позики від 18 липня 2016 року та іпотечного договору від 18 липня 2016 року не ознайомилась, поставила підписи та поїхала, після того ОСОБА_5 жодного разу ОСОБА_3 не бачив. 18 липня 2016 року ним було підписано договір позики та іпотечний договір. При посвідченні яких приватний нотаріус Прокудіна Л.Д. зняла копії з усіх сторінок паспорту ОСОБА_3 , у тому числі сторінку 7, на якій зазначено "Особливі відмітки" про наявність у нього дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та здійснила відповідне нотаріальне посвідчення іпотечного договору. Одночасно із підписанням зазначених договорів ОСОБА_8 від руки на окремому листку паперу особисто при ОСОБА_3 написала всі витрати по оформленню договору позики та іпотечного договору. Починаючи із 17 серпня 2016 року ОСОБА_3 щомісячно приїжджав до компанії "Бона Кауза" за адресою м. Київ, вул. Старонаводницька, 13, та передавав ОСОБА_8 щомісячні відсотки в доларах США із розрахунку 30 % річних від наявної суми позики і отримував додаткову угоду до договору позики подовжену на 1 місяць, так продовжувалось щомісячно до березня 2018 року, сума заборгованості на той час у відповідності до додаткової угоди від 15 лютого 2018 року до договору позики від 18 липня 2016 року становила 40700 доларів США (1084850 грн. за курсом НБУ).

У березні 2018 року ОСОБА_8 повідомила ОСОБА_3 , що необхідно здійснити уступку права вимоги за договором позики від 18 липня 2016 року, тому були підписані наступні угоди: 23 березня 2018 року у приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Косенко М.О., колишня дружина ОСОБА_1 підписала нотаріальну згоду, без ознайомлення із текстами відступлення права вимоги за договором позики від 18 липня 2016 року та змін до іпотечного договору від 18 липня 2016 року Під час підписання ОСОБА_3 змін до договору позики та змін до іпотечного договору від 18 липня 2016 року ОСОБА_1 була відсутня, із текстами даних договорів не була ознайомлена. Приватний нотаріус Косенко М.О. зняв копії з усіх сторінок його паспорту, у тому числі сторінки 7, на якій зазначено "Особливі відмітки" про наявність у ОСОБА_3 малолітньої дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та здійснив відповідні нотаріальні посвідчення змін до іпотечного договору.

Починаючи з березня 2018 року ОСОБА_3 сплачував щомісячно відсотки в розмірі 30 % річних за адресою АДРЕСА_2 , довіреною особою ОСОБА_4 виступала ОСОБА_9 відповідно до довіреності від 13 вересня 2018 року, зареєстрованої в реєстрі за № 1965. ОСОБА_9 отримувала від ОСОБА_3 кошти в доларах США в сумі щомісячних відсотків у розмірі 30 % річних від суми заборгованості та щомісячно оформлювала додаткові угоди з подовженням терміну договору позики на 1 місяць. Так тривало до травня 2019 року, коли під час підписання чергової додаткової угоди до договору позики від 18 липня 2016 року ОСОБА_3 помітив помилкове оформлення додаткової угоди в частині посилання на неіснуючу дату договору позики. Ним було запропоновано привести документацію в порядок, на що ОСОБА_9 надіслала йому поштою 08 серпня 2019 року знову помилково оформлені додаткові угоди за весь термін їх оформлення, починаючи з березня 2018 року. На його подальші звернення ні ОСОБА_9 , ні ОСОБА_4 , або їх уповноважені особи не реагували та не відповідали. За весь термін користування позикою ОСОБА_3 було повернуто загальну суму в розмірі 58267,5 доларів США (1588156 грн. 46 коп. за курсом НБУ станом на 22 березня 2019 року, остання підписана додаткова угода до договору позики від 18 липня 2016 року). У зв`язку з тим, що договір позики від 18 липня 2016 року не містить положень про розмір відсоткової ставки за позикою, всі дані повернення коштів є поверненням основної суми позики.

Вказував на те, що весь час безперервно колишня дружина ОСОБА_1 та їхня дочка ОСОБА_2 фактично проживали за адресою АДРЕСА_1 , іншого житла у них не було. Доводи представника ОСОБА_4 Симоненка Д.Є. щодо повної юридичної відповідальності батьків за порушення прав дитини ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 та матір`ю ОСОБА_1 , вважає необґрунтованими, оскільки під час вчинення нотаріальних дій на всіх стадіях, нотаріуси отримували паспорти, в яких зазначено наявність у них дитини, тобто функцію забезпечення прав дитини державою через нотаріусів не було виконано, батьки правдиво повідомляли нотаріусів про наявність дитини фактом надання паспорту та дозволом на зняття копій та залучення їх до нотаріальної справи. Ризик наявності порушення прав дитини ОСОБА_2 позикодавці за договором позики приймали на себе усвідомлено, з метою отримати неоподатковуваний дохід за договором позики та під час відступлення права вимоги, за погодженням таких дій з нотаріусами, які посвідчували іпотечний договір та відповідні зміни до нього. Вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився. Його представник адвокат Симоненко Д.Є. у суді проти задоволення позовних вимог заперечував, подав до суду відзив на позов, у якому просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що позивач не надала жодних доказів того, що ОСОБА_3 умисно не повідомив іпотекодержателя про наявність прав неповнолітньої дочки щодо предмета іпотеки. Вказував на те, що первісний іпотекодержатель ОСОБА_5 дану обставину при переуступці прав вимоги ОСОБА_4 вона не повідомляла. У п. 3.1.10 спірного договору іпотеки зазначено, що прав неповнолітніх чи малолітніх дітей щодо предмета іпотеки не існує. Крім того, ОСОБА_1 надала просвічену нотаріусом згоду на укладення даного договору іпотеки та 23 листопада 2018 року надала нотаріально посвідчену згоду на укладення договору про внесення змін та доповнень до іпотечного договору. Вважає, що наведене свідчить про грубу недбалість ОСОБА_1 при здійсненні своїх прав щодо предмета іпотеки. Зазначає, що законодавство України не покладає на іпотекодержателя обов`язку щодо вчинення активних дій для з`ясування наявності прав дітей на предмет іпотеки. Також первісний іпотекодержатель ОСОБА_5 не була обізнана про наявність права користування малолітньою особою предметом іпотеки, доказів про те, що нотаріусам повідомлено про наявність права користування малолітньою дитиною предметом іпотеки усно, позивачем не надано. Також ставить під сумнів той факт, що предмет іпотеки є єдиним житлом ОСОБА_1 та її дочки ОСОБА_2 . Посилаючись на ст. 197 КУпАП та ст. 177 СК України, ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 121 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. 178 ЦПК України, на постанову Верховного Суду України від 10 липня 2017 року у справі № 757/5273/16-ц, вважає, що неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини. Також позивачем ОСОБА_1 пропущено строк звернення до суду з цією позовною заявою, оскільки позов пред`явлено 22 липня 2019 року, у той час як оскаржуваний договір укладений 18 липня 2016 року, тобто через три роки та чотири дні після того, як позивач дізналась про наявність даного договору та надала письмову згоду на його укладення.

Треті особи ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокудіна Л.Д., будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися.

Третя особа Орган опіки та піклування Зазимської сільської ради Броварського району Київської області у судове засідання не з`явився, його представник Крупенко В.В. подав до суду заяву, у якій просив здійснювати розгляд справи за його відсутності та ухвалити рішення відповідно до вимог чинного законодавства із урахуванням інтересів дитини.

З`ясувавши позицію учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що з 23 серпня 1996 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі. 11 січня 2010 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області шлюб між ними розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 22 березня 2003 року.

01 грудня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір між батьками про місце проживання та сплату аліментів на дитину, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., зареєстрований в реєстрі за № 8472.

За умовами цього договору батьки дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько ОСОБА_3 та матір ОСОБА_1 погодили між собою місце проживання їхньої дочки - за місцем проживання матері.

Із копії паспорта позивача ОСОБА_1 вбачається, що з 05 листопада 2009 року її місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд встановив, що з моменту укладання вказаного договору, тобто з грудня 2009 року, позивач ОСОБА_1 разом із дочкою ОСОБА_2 проживають у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за зареєстрованим місцем проживання позивача.

Також суд встановив, що у період перебування у шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 набуто у спільну сумісну власність подружжя майно - житловий будинок та земельну ділянку, кадастровий номер 3221286401:01:055:0007, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 .

Після розірвання шлюбу, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та їхня дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживають у житловому будинку АДРЕСА_1 .

За вказаним місцем проживання, їхня дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала на обліку в медичному закладі, з першого класу вона навчалася в Броварській загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня № 1, що підтверджується довідкою № 294 від 14 травня 2019 року, виданою Погребською сільською радою Броварського району Київської області (т. 1 а. с. 48); актом, складеним 21 травня 2019 року депутатом Погребської сільської ради Левковцем А.Г. (т.1. а. с. 49); довідкою № 132 від 06 травня 2019 року, виданою Броварською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступеню № 1 (т.1. а. с. 34); довідкою від 07 травня 2019 року, виданою Погребською амбулаторією загальної практики сімейної медицини (т. 1 а. с. 35).

18 липня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 позичив (взяв у борг) у ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 1736504 грн., що за курсом Національного банку України на день укладення договору становить еквівалент 70000 доларів США.

Того ж дня, 18 липня 2016 року у забезпечення виконання боргових зобов`язань за цим договором позики грошей між ОСОБА_5 (далі - Іпотекодержатель, Позикодавець) та ОСОБА_3 (далі - Іпотекодавець, Позичальник) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д., зареєстрований в реєстрі за № 770, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав в іпотеку ОСОБА_5 належне йому на праві власності нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, кадастровий номер 3221286401:01:055:0007, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

У п. 3.1.12 вказаного іпотечного договору зазначено, що Іпотекодавець діє за згодою колишньої дружини ОСОБА_1 , справжність підпису якої засвідчена 18 липня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д. за реєстровим № 769.

23 березня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений договір відступлення права вимоги за договором іпотеки від 18 липня 2016 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О., зареєстрований в реєстрі за № 684.

За умовами цього договору ОСОБА_4 набув усіх прав та обов`язків Іпотекодержателя за іпотечним договором, укладеним 18 липня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3

23 листопада 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О., зареєстрований в реєстрі за № 2566.

У п. 3 цього договору зазначено, що отримана згода дружини Іпотекодавця посвідчена 23 листопада 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О. за реєстровим № 2565. Іпотекодержателю даний факт до відома доведений.

У Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень були здійснені відповідні державні реєстрації іпотеки, відповідних змін до Іпотечного договору та внесено запис про заборону відчуження предмету іпотеки.

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, вважаючи, що зазначений вище іпотечний договір, укладений 18 липня 2016 року між ОСОБА_5 та її колишнім чоловіком ОСОБА_3 , порушує житлові права неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки правом користування житловим будинком, який є предметом іпотеки, має їхня дочка, це є єдиним житлом дитини, при його посвідченні Орган опіки та піклування згоди на вчинення цього правочину не надав, тому іпотечний договір від 18 липня 2016 року на підставі ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", ст. ст. 5, 17 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 177 СК України, ст. ст. 3, 16 Конвенції ООН "Про права дитини", ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, ч. 6 ст. 203, ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

За змістом ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, суд може визнати недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За змістом ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" (у редакції, що діяла на час укладення іпотечного договору) батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Передбачене у вказаній вище статті про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване перш за все на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення.

Згідно із ч. ч. 2, 3 ст. 18 вказаного Закону "Про охорону дитинства" діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем і органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до ст. ст. 176, 177 СК України (у редакції, що була чинною на час укладення спірного іпотечного договору) батьки зобов`язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов`язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Таким чином, вчинений батьками правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, без обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування суд може визнати недійсним за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження прав дитини на житло.

Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 545/619/18 виклав правовий висновок та роз`яснив, що вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену ст. 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягають задоволенню, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Верховний Суд у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17 роз`яснив, що право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження. Дитина має право користуватися нерухомим майном батьків саме з моменту її народження або з моменту набуття права власності на нерухоме майно одним із батьків (батьками) незалежно від того, чи зареєстрована дитина у житлі батьків.

Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 520/15250/15-ц, у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 727/5978/14-ц та у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 760/15341/16-ц виклав правовий висновок та зазначив, що при вирішенні справ за позовом про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", статтю 177 СК України, необхідно у кожному конкретному випадку: перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного проживання; враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про право дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору; з`ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що на момент укладення 18 липня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 оспорюваного позивачем іпотечного договору дочці позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виповнилося лише 13 років, тобто на той час вона була малолітньою дитиною.

Як встановлено судом вище, позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності подружжя належить житловий будинок АДРЕСА_1 . Відповідно до договору між батьками про місце проживання та сплату аліментів від 01 грудня 2009 року місце проживання їхньої малолітньої дочки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначено за місцем проживання матері ОСОБА_1 , яке зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , та з моменту укладання цього договору позивач разом із дочкою постійно проживають у даному житловому будинку, за цим місцем проживання їхня дитина перебувала на обліку в медичному закладі, з першого класу вона навчалася у Броварській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1. Крім того, враховуючи належність вказаного будинку її батькам, малолітня ОСОБА_2 має право користуватися цим майном з моменту її народження незалежно від того, чи зареєстрована вона у даному житлі.

Зі змісту листа від 22 травня 2019 року за № 561-2 Органу опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації Київської області вбачається, що починаючи із 2009 року питань щодо надання дозволу на вчинення правочинів, укладення договору іпотеки нерухомого майна, зокрема, житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою, кадастровий номер 3221286401:01:055:0007, від імені чи на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не розглядалося. Відповідні дозволи (рішення, розпорядження) відносно ОСОБА_2 та її постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не видавалися. (т. 1 а. с. 50).

Позивач ОСОБА_1 посилається на те, що на момент укладення іпотечного договору, так і після цього, іншого житла ніж домоволодіння, яке було передано в іпотеку, її родина, до складу якої входить вона та її дочка ОСОБА_6 , на праві власності не має, що підтверджується копіями Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 травня 2019 року № 166489336 та № 166489781 (т. 1 а. с. 43-44).

Відповідач ОСОБА_3 і третя особа приватний нотаріус Прокудіна Л.Д., яка здійснювала підготовку документів для посвідчення правочинів та згоди позивача на їх укладення, остання мала можливість побачити у паспортах батьків відмітку про наявність у них малолітньої дитини, при цьому наявність дозволу Органу опіки та піклування не витребувала. Треті особи будь-яких пояснень суду щодо цих обставин не надали.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Із п. 5.5 розділу V оспорюваного іпотечного договору вбачається, що після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та з метою забезпечення належного його використання, згідно з його призначенням, предмет іпотеки передається в управління Іпотекодержателю в порядку встановленому ст. 34 Закону України "Про іпотеку" на період до його реалізації. У той час, Іпотекодержатель має право передавати в оренду третім особам предмет іпотеки.

Із матеріалів справи видно, що 02 липня 2020 року відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням, у якому просив змінити заходи забезпечення позову - арешт житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, кадастровий номер 3221286401:01:055:0007, вжиті ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2019 року у даній справі на інший захід забезпечення позову, а саме заборонити ОСОБА_4 відчужувати, передавати в іпотеку, вносити до статутного капіталу житловий будинок і земельну ділянку площею 0,0929 га,кадастровий номер 3221286401:01:055:0007, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в обґрунтування якого зазначав, що вказаний арешт перешкоджає зверненню стягнення на предмет іпотеки.

06 липня 2020 року ухвалою суду у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_4 про заміну заходу забезпечення позову іншим видом відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_4 , суд зазначив, що, звертаючись із клопотанням про заміну виду заходу забезпечення позову, ОСОБА_4 зазначає, що вжитий вид забезпечення позову перешкоджає йому у зверненні стягнення на предмет іпотеки, що в свою чергу свідчить про можливість відчуження нерухомого майна, яке є предметом правочину, що оспорюється в суді.

Проаналізувавши умови вказаного іпотечного договору та виходячи із встановлених судом обставин, суд вважає, що внаслідок укладання іпотечного договору було створено умови, при яких треті особи мали можливість на свій розсуд, на законних підставах позбавити житла малолітню дитину ОСОБА_2 , що є грубим порушенням майнових прав дитини. Відповідач ОСОБА_3 укладенням договору іпотеки допустив порушення прав дитини на житло, тим самим він поставив дитину в положення, коли існує реальна загроза втрати дитиною єдиного житла.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" від 13 травня 2003 року, "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року).

Крім того, втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві", інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема, бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення ЄСПЛ у справі "Зехентнер проти Австрії" від 16 липня 2009 року, п. 56).

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин суперечив правам та інтересам малолітньої ОСОБА_2 : суттєво звужував обсяг існуючих майнових прав дитини, порушував охоронювані законом її інтереси, суттєво зменшує і обмежує її права та інтереси щодо житла, порушує гарантії збереження прав дітей на житло.

Щодо посилання представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Симоненка Д.Є. на постанову Верховного Суду України від 10 липня 2017 року у справі № 757/5273/16-ц, суд вважає, що вказана правова позиція не підлягає застосуванню у даній справі, оскільки позивач ОСОБА_1 не була стороною іпотечного договору, того, що вона зловживала своїми правами, у суді не доведено.

Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що іпотечний договір, укладений 18 липня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , порушує на момент укладання права малолітньої дитини ОСОБА_2 , тому у цій частині вимог позов ґрунтується на вимогах закону та підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про скасування записів у відповідних державних реєстрах та відповідних заборон, які було внесено та накладені на підставі оспорюваного за цим позовом іпотечного договору, суд дійшов наступних висновків.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству" від 12 травня 2022 року № 2255-ІХ, який набрав чинності 26 липня 2022 року, внесено зміни до ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", абзаци 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 зазначеного Закону викладено в такій редакції: Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, зміст зазначеної правової норми свідчить про те, що, на відміну від змісту ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, що діяла на момент звернення до суду з цим позовом, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи, в тому числі як судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.

Тобто, державна реєстрація припинення іпотеки та заборони відчуження повинна здійснюватися на підставі рішення суду про визнання недійсним іпотечного договору на підставі якого було проведено відповідну державну реєстрацію.

Отже, у даному випадку позовні вимоги про скасування записів у відповідних державних реєстрах та відповідні заборони, які внесено та накладені на підставі оспорюваного іпотечного договору не підлягають задоволенню.

Щодо заяви представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Симоненка Д.Є. про сплив позовної давності, суд дійшов таких висновків.

За змістом ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності є кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства".

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч. 4 ст. 261 ЦК України у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

У ч. 4 ст. 261 ЦК України закріплено особливе правило встановлення початку перебігу позовної давності у спорах, пов`язаних із порушенням права чи охоронюваного законом інтересу неповнолітньої особи. У таких спорах визначення моменту початку перебігу позовної давності починається від дня досягнення особою повноліття.

Законні представники неповнолітньої особи (батьки, опікун чи піклувальник) не позбавлені права звернутися до суду від імені неповнолітньої (малолітньої) з вимогою (позовом) про захист порушених прав чи інтересів дитини, а не повинні чекати моменту досягнення цією особою повноліття. Встановлення для цих випадків особливого порядку відліку (початку) і обчислення позовної давності при порушенні права чи інтересу неповнолітньої (малолітньої) особи з досягненням нею повноліття) - це додаткова гарантія охорони прав дітей, які з досягненням повноліття зможуть самі захистити свої права в суді, маючи для цього достатній строк позовної давності.

Враховуючи наведене, суд вважає, що правові підстави щодо задоволення заяви адвоката Симоненка Д.Є. про застосування позовної давності до даних правовідносин відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 76, 77, 79, 81, 89, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним іпотечний договір, укладений 18 липня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Людмилою Дмитрівною, зареєстрований в реєстрі за № 770.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Дутчак І. М.