Постанова

від 15.05.2024 по справі 361/5361/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В.

№ 22-ц/824/1486/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 361/5361/19

15 травня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Болотова Є.В.

- Музичко С.Г.

при секретарі - Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Єлманової Вікторії Анатоліївни на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року, ухваленого під головуванням судді Дутчак І.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокудіна Людмила Дмитрівна, Орган опіки та піклування Зазимської сільської ради Броварського району Київської області про визнання договору іпотеки недійсним, скасування записів у реєстрі,-

в с т а н о в и в:

У липні 2019 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом, у якому просила суд: визнати недійсним іпотечний договір, укладений 18 липня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д., який зареєстрований в реєстрі за № 770, та скасувати записи у відповідних державних реєстрах та відповідні заборони, які були внесені та накладені на підставі вказаного іпотечного договору, зі змінами на підставі: договору відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладеним 23 березня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О., зареєстрованим у реєстрі за № 684, договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки, укладеного 23 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О., зареєстрованого в реєстрі за № 2566.

В обґрунтування позову зазначала, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_3 .

01 грудня 2009 року між нею та ОСОБА_4 укладено договір про визначення місця проживання дочки ОСОБА_6 та сплату аліментів, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., зареєстрований в реєстрі за № 8472. За умовами цього договору вона та ОСОБА_4 погодили між собою місце проживання дочки ОСОБА_6 за місцем проживання матері. З часу укладення цього договору вона разом із дочкою постійно проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

Шлюб між нею та ОСОБА_4 розірваний 11 січня 2010 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області.

За час перебування у шлюбі подружжям набуто нерухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_1 , у якому вони проживають, та земельну ділянку кадастровий номер 3221286401:01:055:0007, що знаходиться за цією ж адресою.

Після розірвання шлюбу вона з дочкою ОСОБА_6 та її колишній чоловік ОСОБА_4 проживають у зазначеному будинку як дві окремі сім`ї.

На початку 2016 року її колишній чоловік ОСОБА_4 звернувся до неї з проханням надати згоду на передачу спільного сумісного майна подружжя: житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , в іпотеку для забезпечення його зобов`язань за договором позики, оскільки він хотів позичити грошові кошти у третіх осіб.

При цьому ОСОБА_4 запевнив її, що права їх малолітньої дочки порушені не будуть.

18 липня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д., зареєстрований в реєстрі за № 770. За умовами цього договору ОСОБА_4 передав у забезпечення своїх зобов`язань за договором позики від 18 липня 2016 року, належне їй та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності подружжя майно: житловий будинок та земельну ділянку, кадастровий номер 3221286401:01:055:0007, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Її згода на укладення цього договору була оформлена нотаріально. Отримані ОСОБА_4 за договором позики грошові кошти витрачені ним самостійно на його розсуд, на його власні потребами.

Також зазначала, що у кінці 2018 року, коли вона надавала згоду на внесення змін та доповнень до вказаного договору іпотеки, вона ознайомилась з його умовами, після отримання консультації у фахівця, їй стало зрозуміло, що умови договору іпотеки порушують права дочки ОСОБА_6 та створюють ситуацію, коли вони можуть опинитися без житла, крім того, порушує її права як співвласника житлового будинку. ОСОБА_4 не зміг пояснити, яким чином договір іпотеки гарантує їй з дочкою право безперешкодно користуватися житловим будинком, тому вона змушена була звернутися до суду для захисту прав своєї дитини. Її колишній чоловік ОСОБА_4 діяв всупереч інтересів їхньої дитини, недобросовісно, укладаючи договір іпотеки, він не повідомив заінтересованих осіб про те, що його дочка має право користування житловим будинком, який передається в іпотеку, та цей житловий будинок є єдиним місцем проживання дитини. Крім того, він надав можливість третім особам передавати жиле приміщення, у якому проживає дочка, у користування іншим особам без її згоди, як матері дитини.

Вважає, що зазначений іпотечний договір укладений з порушенням вимог законодавства, встановлених ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», ст.ст. 5, 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 177 СК України, ст. ст. 3, 16 Конвенції ООН «Про права дитини», ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, тому відповідно до приписів ЦК України, зокрема, ч. 6 ст. 203, ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, цей іпотечний договір є недійсним.

Також посилаючись на ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вважає, що підлягають скасуванню й записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки та обтяжень, щодо зазначених житлового будинку та земельної ділянки.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним іпотечний договір, укладений 18 липня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Людмилою Дмитрівною, зареєстрований в реєстрі за № 770.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Єлманова В.А. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що докази, які наявні в матеріалах справи, не підтверджують обставин реєстрації місця проживання позивача та дитини станом на момент укладення спірного договору, а відтак твердження, що позивач з 05 листопада 2009 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає дійсності. Так, згідно паспорту позивачки її місце проживання зареєстровано за адресою АДРЕСА_1 у період з 05.11.2009 року по 23.10.2013 року, з 11.04.2014 року по 21.07.2015 року, з 25.04.2019 року по теперішній час. Отже в період 2016-2018 р.р., тобто ані на момент укладення спірного договору іпотеки (18.07.2016 року), ані на момент уступки права вимоги за договорами позики та іпотеки (22-23.03.2018), ані на момент внесення змін до договору іпотеки (23.11.2018) позивачка не мала зареєстрованого місяця проживання за адресою іпотеки. Місце проживання дитини - ОСОБА_3 за адресою іпотеки зареєстровано з 25.04.2019 року.

Вказувала, що позивачка надавала згоду своєму колишньому чоловіку на укладення всіх договорів та доповнень і змін до них. Матеріали справи підтверджують недобросовісну поведінку позивачки ОСОБА_2 в частині введення в оману суду позицією нібито її необізнаності про умови спірного договору, на укладення якого вона давала згоду та стверджувала, що умови договору вони з колишнім чоловіком попередньо обговорили і вважають їх вигідними для них і укладення цих договорів відповідає їх спільному волевиявленню, в тому числі й стосовно змін до спірного договору.

Посилалася на те, що на момент укладення договору іпотеки неповнолітня дитина позивачки не була власником предмета іпотеки, і відповідний будинок не був її зареєстрованим місцем проживання, то укладення спірного договору не потребувало попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Зауважувала, що суд розглянув справу без участі ОСОБА_5 , як відповідача, що є безумовною підставою для скасування судового рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 адвокат Ліщук О.В. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги та ухвалення рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представник ОСОБА_2 адвокат Бережна Я.С. у відзиві на апеляційну скаргу просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на обгрунтованість висновків суду щодо порушення прав дитини на житло оспорюваним правочином.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Єлманова В.А. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 адвокат Бережна Я.С. проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Представник ОСОБА_4 - адвокат Ліщук О.В. проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, перевіривши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 серпня 1996 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі. 11 січня 2010 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області шлюб між ними розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 22 березня 2003 року.

01 грудня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір між батьками про місце проживання та сплату аліментів на дитину, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., зареєстрований в реєстрі за № 8472.

За умовами цього договору батьки дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько ОСОБА_4 та матір ОСОБА_2 погодили між собою місце проживання їхньої дочки - за місцем проживання матері.

Із копії паспорта позивача ОСОБА_2 вбачається, що з 05 листопада 2009 року її місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд встановив, що з моменту укладання вказаного договору, тобто з грудня 2009 року, позивач ОСОБА_2 разом із дочкою ОСОБА_3 проживають у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за зареєстрованим місцем проживання позивача.

У період перебування у шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 набуто у спільну сумісну власність подружжя майно - житловий будинок та земельну ділянку, кадастровий номер 3221286401:01:055:0007, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстровано за відповідачем ОСОБА_4 .

Після розірвання шлюбу, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та їхня дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживають у житловому будинку АДРЕСА_1 .

За вказаним місцем проживання, їхня дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала на обліку в медичному закладі, з першого класу вона навчалася в Броварській загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня № 1, що підтверджується довідкою № 294 від 14 травня 2019 року, виданою Погребською сільською радою Броварського району Київської області (т. 1 а. с. 48); актом, складеним 21 травня 2019 року депутатом Погребської сільської ради ОСОБА_7 (т.1. а. с. 49); довідкою № 132 від 06 травня 2019 року, виданою Броварською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступеню № 1 (т.1. а. с. 34); довідкою від 07 травня 2019 року, виданою Погребською амбулаторією загальної практики сімейної медицини (т. 1 а. с. 35).

18 липня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_4 позичив (взяв у борг) у ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 1 736 504 грн., що за курсом Національного банку України на день укладення договору становить еквівалент 70 000 доларів США.

Того ж дня, 18 липня 2016 року у забезпечення виконання боргових зобов`язань за цим договором позики грошей між ОСОБА_5 (далі - Іпотекодержатель, Позикодавець) та ОСОБА_4 (далі - Іпотекодавець, Позичальник) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д., зареєстрований в реєстрі за № 770, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передав в іпотеку ОСОБА_5 належне йому на праві власності нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, кадастровий номер 3221286401:01:055:0007, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

У п. 3.1.12 вказаного іпотечного договору зазначено, що Іпотекодавець діє за згодою колишньої дружини ОСОБА_2 , справжність підпису якої засвідчена 18 липня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д. за реєстровим № 769.

23 березня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений договір відступлення права вимоги за договором іпотеки від 18 липня 2016 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О., зареєстрований в реєстрі за № 684.

За умовами цього договору ОСОБА_1 набув усіх прав та обов`язків Іпотекодержателя за іпотечним договором, укладеним 18 липня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4

23 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О., зареєстрований в реєстрі за № 2566.

У п. 3 цього договору зазначено, що отримана згода дружини Іпотекодавця посвідчена 23 листопада 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О. за реєстровим № 2565. Іпотекодержателю даний факт до відома доведений.

У Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень були здійснені відповідні державні реєстрації іпотеки, відповідних змін до Іпотечного договору та внесено запис про заборону відчуження предмету іпотеки.

Задовольняючи частково позовні вимоги, визнаючи недійсним договір іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний правочин суперечив правам та інтересам малолітньої ОСОБА_3 : суттєво звужував обсяг існуючих майнових прав дитини, порушував охоронювані законом її інтереси, суттєво зменшує і обмежує її права та інтереси щодо житла, порушує гарантії збереження прав дітей на житло.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до частини шостої статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оскаржуваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оскаржуваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином при вирішенні позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Отже, вирішуючи категорію справ за позовами в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, обґрунтованими порушенням статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» залежно від моменту виникнення спірних правовідносин), судам необхідно в кожному конкретному випадку:

1) перевіряти наявність на момент укладення оспорюваного договору в дитини права користування житловим приміщенням, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (наприклад, довідці про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких зазначена й дитина) або на законі (на підставі статті 29 ЦК України); за відсутності реєстрації дитини в спірному приміщенні на момент укладення оспорюваного договору з`ясовувати наявність у дитини іншого місця проживання;

2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло - предмет іпотеки при укладенні оспорюваних договорів.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до частини четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантовано збереження права дитини на житло.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому, ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містить норм, які б зменшували або обмежували права членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Аналогічні висновки щодо недобросовісності дій позивача під час укладення іпотечного договору викладені у постановах Верховного Суду України

від 30 вересня 2015 року у справі № 6-384цс15, від 20 січня 2016 року у справі

№ 6-2940цс15, від 09 листопада 2016 року у справі № 6-930цс16.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

Вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від

06 квітня 2016 року за наслідками розгляду справи № 6-589цс16 та у постанові Верховного Суду від 22 січня 2018 року у справі № 182/11680/13-ц (провадження № 61-1486св18).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Крім того, втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема, бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії» від 16 липня 2009 року, п. 56).

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Установивши, що на момент укладення оспорюваного договору малолітня ОСОБА_2 проживала разом з матір`ю, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , іншого житла ніж домоволодіння дитина не мала, суд зробив правильний висновок про часткове задоволення позову, оскільки укладення спірного правочину призвело до звуження обсягу, зменшення існуючого права дитини на той час. Відповідач ОСОБА_4 укладенням договору іпотеки допустив порушення прав дитини на житло, тим самим він поставив дитину в положення, коли існує реальна загроза втрати дитиною єдиного житла.

Додані до апеляційної скарги нові докази, судом апеляційної інстанції не беруться до уваги, оскільки вони подані з порушенням процесуальних строків подання доказів.

Згідно зі ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Представник ОСОБА_1 не надала апеляційному суду доказів неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, а відтак ці документи не можуть бути прийняті апеляційним судом відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд розглянув справу без участі ОСОБА_5 , як відповідача, колегія суддів відхиляє, оскільки ОСОБА_5 , яка відступила право вимоги за договором іпотеки від 18 липня 2016 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О., зареєстрований в реєстрі за № 684, не відповідатиме за вимогами позивача. ОСОБА_1 набув усіх прав та обов`язків Іпотекодержателя за іпотечним договором, укладеним 18 липня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , тому він має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом порядку.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, та приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України , апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Єлманової Вікторії Анатоліївни залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 27 травня 2024 року.

Головуючий: Судді: