Постанова

від 23.01.2024 по справі 391/666/21

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2024 року м. Кропивницький

справа № 391/666/21

провадження № 22-ц/4809/109/24

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),

судді Головань А.М., Дуковський О.Л.,

за участю секретаря судового засідання Зубіцької Н. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

відповідач ОСОБА_2 ;

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Солодова Людмила Анатоліївна, ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватного нотаріуса Солодової Людмили Анатоліївни, ОСОБА_3 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2023 року та апеляційноюскаргою адвоката Захарченка Ігоря Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 на додаткове рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2023 року (суддя Ревякіна О.В.).

В С Т А Н О В И В:

За апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2023 року:

Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов

ОСОБА_1 звернувся до Компаніївського районного суду Кіровоградської області з позовом, відповідно до якого просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом скасування державної реєстрації запису про право власності № 30240677 від 07 лютого 2019 року та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45471005 від 11 лютого 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22 грудня 2018 року між батьком позивача ОСОБА_4 (Відчужувач) та ОСОБА_2 (Набувач) укладено спадковий договір № 1344, за умовами якого Відчужувач після своєї смерті передає у власність Набувачу земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 7,4404 га, кадастровий номер: 3522883800:02:000:0218, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Набувач зобов`язується виконувати розпорядження Відчужувача, визначені даним договором.

Також 22 грудня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір емфітевзису предметом якого є земельна ділянка, кадастровий номер: 3522883800:02:000:0218.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

У день заведення спадкової справи 05 лютого 2019 року позивач дізнався про існування спадкового договору, укладеного між його батьком та відповідачем.

Вважає, що укладення спадкового договору та договору емфітевзису мало на меті приховування договору купівлі-продажу земельної ділянки. Оскільки на момент укладення спадкового договору діяла заборона на відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, крім передачі зазначених земельних ділянок у спадщину, спадковий договір є нікчемним.

Враховуючи наведене, просить захистити порушене право, застосувавши наслідки недійсності нікчемного правочину у визначений у прохальній частині позову спосіб.

У відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнала, вказуючи на відсутність підстав для визнання недійсним спадкового договору, встановлену у рішенні Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2018 року у справі № 391/369/19, яке набрало законної сили. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), зазначила, що на момент укладення спадкового договору його умови не суперечили вимогам ЦК України та ЗК України. Звернула увагу на розбіжність у кадастровому номері земельної ділянки, зазначеному в Державному акті про право власності на земельну ділянку (3522883800:02:001:0218) та в спадковому договорі (3522883800:02:000:0218), у зв`язку з чим щодо земельної ділянки, належної ОСОБА_4 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку від 25 березня 2002 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано два об`єкти нерухомого майна 254334635228 та 1730743235000 з кадастровими номерами, які мають розбіжності. На переконання відповідача, істотне значення для справи має встановлення кола спадкоємців ОСОБА_4 та з`ясування ідентифікаційних ознак спірної земельної ділянки.

Зазначено також, що орієнтовні витрати відповідача на правничу допомогу у даній справі складають 45 000,00 грн, з яких: за розгляд справи у суді першої інстанції 25000,00 грн, у суді апеляційної інстанції 10000,00 грн, у суді касаційної інстанції 1000,00 грн (а.с. 42-43 том 1).

Позивач у відповіді на відзив не погоджується з посиланням відповідача на рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви № 846/16 та № 1075/16) та з його доводами щодо непоширення заборони відчуження земельних ділянок (паїв) на випадки укладення спадкових договорів. Наполягає на обґрунтованості обраного ним способу захисту порушеного права. Вказує, що обставини, на встановленні яких судом наполягає відповідач у своєму відзиві, не мають значення для вирішення спору у даній справі (а.с. 66-69 том 1).

Після закриття судом першої інстанції підготовчого провадження у справі та призначення її до судового розгляду відповідачем були подані додаткові пояснення (а.с. 70-73 том 2).

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції погодився з доводами позивача, що перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а способом відчуження, тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування. Отже, на момент укладення спірного Договору діяла заборона на відчуження та на передачу на майбутнє прав на відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, крім передачі зазначених земельних ділянок у спадщину. Спадковий договір, який укладений сторонами під час дії заборони на відчуження земельних часток (паїв) щодо передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, порушує публічний порядок держави та є недійсним в силу закону (нікчемним).

Разом з тим, вирішуючи спір по суті, суд врахував, що позов про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом скасування державної реєстрації запису про право власності та скасування рішення про державну реєстрацію не відповідає положеннямст. 216 ЦК України.

Висновку про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов також виходячи з того, що у зв`язку з набранням чинностіЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», яким ст. 26Закону України «Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» викладено у новій редакції, з 16 січня 2020 року не передбачено такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

На переконання суду, вимога позивача про застосування такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права не ґрунтується на законі, а тому задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2023 року у даній справі, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45471005 від 11 лютого 2019 року.

Скаржник вважає, що оскаржуване рішення суду не відповідає нормам матеріального права з наступних підстав.

Постанови Верховного Суду від 03 вересня 2020 року № 914/1201/19, від 23 червня 20220 року №№ 906/516/19, 905/633/19, від 30 червня 2020 року № 922/3130/19, від 20 серпня 2020 року № 916/2464/19, на які послався суд першої інстанції, не є остаточними рішеннями, тому не можуть бути прикладом застосування норм права навіть у подібних правовідносинах. Посилання суду на висновок Верховного Суду у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 911/1232/21 є безпідставним, оскільки відсутні підстави вважати правовіднодносини подібними.

Судом першої інстанції було встановлено, що до переліку судових рішень, які підлягають виконанню не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, але визнано, що до цього переліку належить рішення про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Разом з тим, однією із позовних вимог була вимога скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45471005 від 11 лютого 2019 року, яке є підставою державної реєстрації запису про право власності № 30240677 від 07 лютого 2019 року.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник зазначає також, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи. Зокрема, судом проігнорована інформація щодо розбіжностей у кадастрових номерах.

Представником відповідача оскаржене додаткове рішення суду від 12 вересня 2023 року, яким вирішувалося питання про стягнення витрат на правничу допомогу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ- КР № 008116 від 25 березня 2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 214, ОСОБА_4 належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,4404 га, кадастровий номер 3522883800:02:001:0218, що розташована на території Нечаївської сільської ради (а.с.50 том 1).

22 грудня 2018 року між ОСОБА_4 (Відчужувач) та ОСОБА_2 (Набувач) укладено спадковий договір (далі Спадковий договір, а.с.11-12 том 1), за умовами якого Відчужувач після своєї смерті передає у власність Набувачу, а Набувач приймає після смерті ОСОБА_6 у власність земельну ділянку площею 7,4404 га, що розташована на території Нечаївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, кадастровий номер: 3522883800:02:000:0218 для використання її для сільськогосподарських потреб. Цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Категорія земель: землі сільськогосподарського призначення. Набувач зобов`язується виконувати розпорядження Відчужувача, визначені даним договором (п. 1 Спадкового договору).

Відповідно до п. 2 Спадкового договору відчужувана земельна ділянка належить Відчужувачу на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого Компаніївською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 25 березня 2002 № 214 та на підставі Витягу з Державного земельного кадастру про ділянку НВ-3506351072018, виданого Відділом Головного управління Держгеокадастру у Компаніївському районі Кіровоградської області 21 грудня 2018 року.

У п.п. 4, 7 Спадкового договору сторони погодили, що оцінюють земельну ділянку за нормативною грошовою оцінкою, яка згідно з даними, що містяться у звіті про експертну грошову оцінку земельної ділянки, виданому ДП «Центр державного земельного кадастру», станом на 01 січня 2018 року становить 247 586,99 грн.

Спадковий договір підписаний ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Компаніївського районного нотаріального округу Кіровоградської області Солодовою Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 1344.

У звязку з посвідченням Спадкового договору, 22 грудня 2018 року приватним нотаріусом Компаніївського районного нотаріального округу Кіровоградської області Солодовою Л.А. накладено заборону відчуження на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,44 га, що розташована на території Нечаївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3522883800:02:000:0218, зареєстровано в реєстрі за № 1345.

Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 44806222 від 22 грудня 2018 року приватним нотаріусом Компаніївського районного нотаріального округу Кіровоградської області Солодовою Л.А. проведено державну реєстрацію іншого речового права - права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на земельну ділянку з кадастровим номером 3522883800:02:000:0218 за ОСОБА_5 . Підстава для державної реєстрації договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) № 1343 від 22 грудня 2018 року, строк дії: 22 грудня 2117 року (а.с. 114, 51 том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 23 січня 2019 року (а.с. 9 том 1).

З матеріалів спадкової справи № 10/2019 року, заведеної 05 лютого 2019 року приватним нотаріусом Компаніївського районного нотаріального округу Солодовою Л.А., вбачається, що позивач у даній справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги спадкування після смерті ОСОБА_4 і ними подані заяви про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину (а.с. 132, 145 том 1).

На підставі заяви ОСОБА_2 рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 45422782 від 07 лютого 2019 року проведено державну реєстрацію припинення обтяження, припинення заборони на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3522883800:02:000:0218 (а.с. 113 том 1).

Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 45471005 від 11 лютого 2019 року проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3522883800:02:000:0218 за відповідачем (а.с.112 том 1).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 січня 2022 року земельна ділянка з кадастровим номером 3522883800:02:000:0218 площею 7,4404 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належить ОСОБА_2 на підставі спадкового договору № 1344 від 22 грудня 2018 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1730743235000 (а.с. 51-52 том 1).

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 17 січня 2020 року у справі №391/369/19, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним Спадкового договору, пред`явленого позивачем на підставі п. 1 ст. 225, п. 1 ст. 233 ЦК України.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Відповідно до ухвали Кропивницького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року з підстав, що у ній зазначені, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2023 року залишено без руху.

Ухвалою апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою позивача на рішення суду першої інстанції; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

У поданому до суду апеляційної інстанції відзиві на скаргу відповідач просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. На переконання відповідача, скасування рішень про державну реєстрацію є самостійним способом захисту порушеного права, та є відмінним від заявленого позивачем способу про застосування наслідків нікчемного правочину. Звертає увагу, що в суді першої інстанції позивач наполягав на тому, що скасування рішення про державну реєстрацію від 11 лютого 2019 року заявлено як один із способів застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Крім того, оскільки за ОСОБА_4 було зареєстроване право власності на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3522883800:02:000:0218 та 3522883800:02:001:0218, а в матеріалах спадкової справи відсутні звернення позивача про видачу йому свідоцтва про право на спадщину щодо них, відповідач вважає, що позивачем не доведено наявність порушеного права на спадкування земельної ділянки (а.с. 163-165 том 2).

06 листопада 2023року закінченопідготовчі дії;справу призначено до розгляду у суді апеляційної інстанції на 07 грудня 2023 року, про що постановлено відповідну ухвалу.

Протокольною ухвалою від 07 грудня 2023 року апеляційний розгляд справи відкладено до 23 січня 2024 року.

У відповідності до вимог процесуального закону учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи (а.с. 186-187, 190-195 том 2).

У засіданні апеляційного суду 23 січня 2023 року скаржник та треті особи участі не брали, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційнаскарга ОСОБА_1 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2023 року задоволенню не підлягає за наступного.

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції у цілковитій відповідності до зазначених вимог процесуального закону.

У справі, що переглядається, позивач просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину Спадкового договору, на підставі якого ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 набула у власність належну останньому земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 7,4404 га, розташовану на території Нечаївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3522883800:02:000:0218.

Аналізуючи доводи позову та відповідні висновки суду першої інстанції щодо нікчемності Спадкового договору, колегія суддів враховує наступне.

Заст. 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщоінше прямо не випливає із законуабо незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістомст. 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

У ч. 1ст.203ЦК України унормовано, щозміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст.204ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст.215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. ВЦК Українизакріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

У постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц зазначено, що учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц дійшла висновку, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Згідно зі ст. 1302 ЦК Україниза спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що за нормами ЦК Українисутність спадкового договору полягає в тому, що за таким договором відбувається розпорядження належним відчужувачеві майном ще за життя, але із набуттям набувачем права власності на майно після смерті відчужувача. При цьому до спадкового договору не застосовуються норми спадкового права, незалежно від того, що норми, які його регулюють включені до Книгишостої ЦК України«Спадкове право», оскільки перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування, в тому числі перехід обов`язків фізичної особи яка померла до інших осіб.

Спадковий договір виступає різновидом договорів про передачу майна у власність. Схожість спадкового договору із спадкуванням виявляється в спільності основної юридичної підстави виникнення права на спадкування у спадкоємців і права власності у набувача, якою є смерть фізичної особи - відчужувача.

Відповідно до положень п. 15Перехідних положень ЗК Україниу редакції, чинній на момент укладення Спадкового договору, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2020 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, земель, що перейшли до комунальної власності відповідно до п. 21 цього розділу або передані до комунальної власності відповідно дост. 14-1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», окрім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну міни) відповідно до ч.2ст. 37-1 цього Кодексуземельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків та вилучення (викупу) земельних ділянок для спільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У постановах від 22 березня 2018 року у справі № 648/3671/16-ц, від 19 березня 2020 року у справі № 692/86/19 Верхвоний Суд дійшов висновку, що перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а способом відчуження, тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 171/1447/18, спадковий договір, який укладений сторонами під час дії заборони на відчуження земельних часток (паїв) щодо передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, порушує публічний порядок держави та є недійсним в силу закону (нікчемним).

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року№ 916/3156/17, постанові Верховного Суду від14 квітня 2021 року у справі № 335/5977/17, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Виходячи з того, що на момент укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 Спадкового договору діяла заборона на відчуження та на передачу на майбутнє прав на відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за виключенням передачі зазначених земельних ділянок у спадщину, суд першої інстанції підставно погодився з доводами позову про нікчемність зазначеного правочину.

Погоджується колегія суддів також і з висновком суду першої інстанції щодо необхідності відмови позивачу у задоволенні позову у даній справі, враховуючи наступне.

Заст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована забороназакономна захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 1ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст 216 ЦК України, яка визначає загальні правові наслідки недійсності правочину, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разінедійсності правочинукожна ізсторін зобов`язанаповернути другійстороні унатурі все,що вонаодержала навиконання цьогоправочину,а вразі неможливостітакого повернення,зокрема тоді,коли одержанеполягає укористуванні майном,виконаній роботі,наданій послузі,-відшкодувати вартістьтого,що одержано,за цінами,які існуютьна моментвідшкодування. Якщоу зв`язкуіз вчиненнямнедійсного правочинудругій стороніабо третійособі завданозбитків таморальної шкоди,вони підлягаютьвідшкодуванню винноюстороною. Правовінаслідки,передбачені частинамипершою тадругою цієїстатті,застосовуються,якщо закономне встановленіособливі умовиїх застосуванняабо особливіправові наслідкиокремих видівнедійсних правочинів. Правовінаслідки недійсностінікчемного правочину,які встановленізаконом,не можутьзмінюватися задомовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства встановлені у ст. 228 ЦК України.

Так, зазначена правова норма передбачає, що правочин вважаєтьсятаким,що порушуєпублічний порядок,якщо вінбув спрямованийна порушенняконституційних праві свободлюдини ігромадянина,знищення,пошкодження майнафізичної абоюридичної особи,держави,Автономної РеспублікиКрим,територіальної громади,незаконне заволодінняним. Правочин,який порушуєпублічний порядок,є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Отже, наслідки недійсності нікчемного правочину, про застосування яких просить позивач, не передбачені законом, а,отже, не можуть бути застосовані судом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 та багатьох подальших.

Вбачається, що під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Однак, як правильно зазначив суд першої інстанції, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не є ефективним, оскільки не призведе до відновлення порушеного права позивача на отримання земельної ділянки у власність у порядку спадкування.

Загальний висновок за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції

Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що визначені законом підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення відсутні, подану у даній справі апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

За апеляційноюскаргою ОСОБА_2 на додаткове рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2023 року

10 серпня 2023 року представником відповідача адвокатом Захарченком І.В подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій він просив стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в сумі 25 000 грн, з яких: 25 000 - гонорар за представництво в суді першої інстанції.

У запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення представник позивача просила відмовити у її задоволенні не погоджуючись з розміром відшкодування та у зв`язку з відсутністю доказів сплати відповідачем витрат на правову допомогу в сумі 25000 грн (а.с. 124-128 том 2).

Додатковим рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2023 року узадоволенні заяви представника відповідача адвоката Захарченка І. В. про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст.4 Договору про надання правової допомоги від 24 січня 2022 року, укладеного між адвокатом та відповідачем, за надання юридичної допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар на умовах, що визначаються додатками до даного Договору. Додатком № 391/666/21 від 24 січня 2022 року до Договору визначено, що клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар за представництво по справі та гонорар успіху, повна вартість послуг має бути сплачена клієнтом у 30 денний строк після прийняття остаточного рішення по справі № 391/666/21.

Оскільки на час вирішення судом питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу такі витрати за договором підлягали оплаті, проте докази такої оплати до суду надані не були, взявши до уваги розмір заявлених витрат у їх співвідношенні до прав, які підлягали захисту в межах поданого позову, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу не підлягають стягненню за рахунок позивача, а тому заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач оскаржила його в апеляційному порядку.

Відповідно до поданої апеляційної скарги просить скасувати додаткове рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2023 року та ухвалити нове, яким задовольнити заяву ОСОБА_2 у повному обсязі.

За доводами скаржниці, питання прострочення виконання обов`язку по оплаті гонорару адвокату не входить до предмета доказування під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Вважаючи висновки суду першої інстанції помилковими, в обґрунтування своїх доводів посилається на висновки Об`єднаної палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року відкрито апеляційнепровадження усправі заапеляційною скаргою ОСОБА_2 на додаткове рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2023 року; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

06 листопада 2023року закінченопідготовчі дії;справу призначено до розгляду у суді апеляційної інстанції на 07 грудня 2023 року, про що постановлено відповідну ухвалу.

Протокольною ухвалою від 07 грудня 2023 року апеляційний розгляд справи відкладено до 23 січня 2024 року.

У клопотанні від 07 грудня 2023 року представник позивача заперечила проти апеляційної скарги відповідача та просила відмовити у її задоволенні (а.с. 180 том 2).

У відповідності до вимог процесуального закону учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи (а.с. 186-187, 190-195 том 2).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

Так, судом першої інстанції встановлено, що представництво інтересів відповідача під час судового розгляду даної справи здійснював адвокат Захарченко І.В. на підставі ордера серії ВА № 1028125 від 24 січня 2022 року та договору про надання правової допомоги від 24 січня 2022 року.

За умовами договору про надання правової допомоги від 24 січня 2022 року ОСОБА_2 (клієнт) зобов`язується виплатити адвокату Захарченко І.В. гонорар по справі № 391/666/21 за представництво в суді першої інстанції - у розмірі 25000 грн, в суді апеляційної інстанції - у розмірі 10000 грн, у суді касаційної інстанції - у розмірі 10000 грн. Крім того, ОСОБА_2 зобов`язується сплатити адвокату гонорар успіху, розмір якого становить 50% від розміру гонорару за представництво у випадку відмови у задоволенні позову. Повна вартість послуг має бути сплачена клієнтом у 30-денний строк після ухвалення остаточного рішення у даній справі (а.с. 104-106 том 2).

В акті прийому-передачі наданих послуг від 08 серпня 2023 року вказано детальний опис робіт, згідно з яким комплекс виконаної адвокатом роботи включає в себе: підготовку відзиву, підготовку пояснень, ознайомлення з матеріалами справи, підготовку клопотань по процесуальним питанням та участь в судових засіданнях. Загальна вартість вказаних робіт становить 25000,00 грн (а.с.103 том 2).

Переглядаючи оскаржуване додаткове рішення у межах доводів і вимог апеляційної скарги позивача, колегією суддів враховується наступне.

Відповідно ч.1 п.3ст.270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Заст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (ч.1 ст. 134 ЦПК України).

За вимогамич.ч.1-6ст.137ЦПК України,витрати,пов`язані зправничою допомогоюадвоката,несуть сторони,крім випадківнадання правничоїдопомоги зарахунок держави. Зарезультатами розглядусправи витратина правничудопомогуадвоката підлягаютьрозподілу міжсторонами разомізіншими судовимивитратами.Для цілейрозподілу судовихвитрат: 1)розмір витратнаправничу допомогуадвоката,в томучислі гонораруадвоката запредставництвов судіта іншуправничу допомогу,пов`язану зісправою,включаючипідготовку доїї розгляду,збір доказівтощо,а такожвартістьпослугпомічника адвокатавизначаютьсязгідноз умовамидоговорупронадання правничоїдопомоги танапідставівідповідних доказівщодообсягунаданих послугівиконанихробіт таїхвартості,щосплаченаабо підлягаєсплатівідповідноюстороною аботретьою особою; 2)розмірсуми,що підлягаєсплаті впорядку компенсаціївитратадвоката,необхіднихдля наданняправничої допомоги,встановлюється згідноз умовамидоговорупро наданняправничої допомогинапідставі відповіднихдоказів,які підтверджуютьздійснення відповіднихвитрат. Длявизначеннярозміру витратнаправничу допомогуз метоюрозподілусудових витратучасниксправиподає детальнийопис робіт(наданихпослуг),виконаних адвокатом,та здійсненихним витрат,необхідних длянаданняправничоїдопомоги. Розмірвитрат наоплату послугадвоката маєбути співмірниміз :1)складністю справита виконанихадвокатом робіт(наданихпослуг); 2)часом,витраченим адвокатомна виконаннявідповіднихробіт (наданняпослуг); 3)обсягом наданихадвокатом послугта виконанихробіт; 4)ціною позовута (або)значенням справидля сторони,в томучислі впливомвирішення справина репутаціюсторони абопублічним інтересомдо справи. Уразі недотриманнявимог частиничетвертої цієїстатті судможе,за клопотанняміншої сторони,зменшити розмірвитрат направничу допомогу,які підлягаютьрозподілу міжсторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Розмір витрат,які сторонасплатила абомає сплатитиу зв`язкуз розглядомсправи,встановлюється судомна підставіподаних сторонамидоказів (договорів,рахунків тощо). Такідокази подаютьсядо закінченнясудових дебатіву справіабо протягомп`ятиднівпісля ухваленнярішеннясуду заумови,що дозакінчення судовихдебатіву справісторона зробилапро цевідповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

З матеріалівсправи вбачається,щоупершій заявіпосутіспору відзивіна позовнузаяву ОСОБА_2 вказала,що орієнтовні витрати відповідача на правничу допомогу у даній справі складають 45000,00 грн, з яких: за розгляд справи у суді першої інстанції 25000,00 грн, у суді апеляційної інстанції 10000,00 грн, у суді касаційної інстанції 1000,00 грн (а.с. 42-43 том 1).

Отже, заумовами договору про надання правової допомоги від 24 січня 2022 року між адвокатом та клієнтом погоджено фіксований розмір витрат, що не потребує наведення розрахунку як такого.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першоюстатті 30 Закону № 5076-VIяк «форма винагороди адвоката», але в розумінніЦК Українистановить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання суду в оскаржуваному рішенні на відсутність доказів оплати клієнтом гонорару адвоката як на підставу відмови у розподілі судових витрат.

Так, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Отже, виходячи із вимог п. 1 ч. 2 ст.137та ч. 8 ст.141 ЦПК України), витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи їх необхідність.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року).

Враховуючи наведене, на момент ухвалення додаткового рішення у суду першої інстанції були відсутні визначені процесуальним законом підстави для відмови у відшкодуванні витрат відповідача на правничу допомогу.

Разом з тим, беручи до уваги передбачені чинним процесуальним законодавством критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, такі як дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, апеляційний суд дійшов висновку, що витрати відповідача за надання адвокатом правничоїдопомоги у даній справі підлягають відшкодуванню позивачем частково в сумі 15000,00 грн.

При цьому,апеляційний судзвертає увагусуду першоїінстанції,що завимогами ст.270ЦПК України суд,що ухваливрішення,може зазаявою учасниківсправи чиз власноїініціативи ухвалитидодаткове рішення,якщо: 1)стосовно певноїпозовної вимоги,з приводуякої сторониподавали доказиі давалипояснення,не ухваленорішення; 2)суд,вирішивши питанняпро право,не зазначивточної грошовоїсуми,присудженої достягнення,або майно,яке підлягаєпередачі,або дії,що требавиконати; 3)судом невирішено питанняпро судовівитрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановленихстаттею 430цього Кодексу. Заявупро ухваленнядодаткового рішенняможе бутиподано дозакінчення строкуна виконаннярішення. Суд,що ухваливрішення,ухвалює додатковесудове рішенняв томусамому складіпротягом десятиднів іздня надходженнявідповідної заяви.Додаткове судоверішення ухвалюєтьсяв томусамому порядку,що йсудове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Виходячи з правового аналізу зазначеної процесуальної норми, у додатковому рішенні судом вирішується невирішені питання, перелік яких наведений у ч. 1 ст. 270 ЦПК України. У випадку ж, якщо суд, на підставі встановлених у справі фактичних обставин, дійде висновку про відсутність визначених процесуальним законом підстав для ухвалення додаткового рішення, він постановляє ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення.

Отже, відмовляючи у резолютивній частині оскаржуваного додаткового рішення у прийнятті додаткового рішення, а не у відшкодуванні витрат на правову допомогу, суд першої інстанції допустив порушення ст.270 ЦПК України.

Підставами дляскасування судовогорішення повністюабо частковота ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни судовогорішення є: 1)неповне з`ясуванняобставин,що маютьзначення длясправи; 2)недоведеністьобставин,щомають значеннядля справи,які судпершої інстанціївизнав встановленими; 3)невідповідність висновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи; 4)порушення нормпроцесуального праваабо неправильнезастосування нормматеріального права. Неправильнимзастосуванням нормматеріального прававважається:неправильне тлумаченнязакону,або застосуваннязакону, якийне підлягаєзастосуванню,або незастосуваннязакону,який підлягавзастосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 376 ЦПК України).

Враховуючи наведене, за результатом апеляційного перегляду додаткового рішення суду першої інстанції у даній справі, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 376,381,382,383,384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2023 року без змін.

Апеляційну скаргу адвоката Захарченка Ігоря Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Додаткове рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2023 року скасувати.

Ухвалити нове рішення яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 15 000 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. М. Дьомич

Судді А. М. Головань

О. Л. Дуковський