Постанова

від 22.05.2024 по справі 391/666/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року

м. Київ

справа № 391/666/21

провадження № 61-2697св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2023 року в складі судді Ревякіної О. В., постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2024 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 лютого 2024 року в складі колегії суддів Дьомич Л. М., Голованя А. М., Дуковського О. Л.

в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Солодова Людмила Анатоліївна, ОСОБА_4 , про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину. Вказував, що 22 грудня 2018 року його батько ОСОБА_5 та ОСОБА_3 уклали спадковий договір № 1344, зареєстрований приватним нотаріусом Компаніївського нотаріального округу Кіровоградської області Солодовою Л. А. Предметом договору є земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3522883800:02:000:0218, право власності на яку, за умовами цього правочину, виникає у ОСОБА_3 (набувача) після смерті ОСОБА_5 (відчужувача).

Того ж дня ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали договір емфітевзису, зареєстрований за № 1343 приватним нотаріусом Компаніївського нотаріального округу Кіровоградської області Солодовою Л. А., предметом якого є та ж земельна ділянка з кадастровим номером: 3522883800:02:000:0218. ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько помер. У день заведення спадкової справи 05 лютого 2019 року він дізнався про існування спадкового договору.

Вважав, що договір є нікчемним, оскільки на момент його укладення діяла заборона на відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, крім передачі зазначених земельних ділянок у спадщину. Просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом скасування державної реєстрації запису про право власності від 07 лютого 2019 року № 30240677 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 лютого 2019 року № 45471005.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

08 серпня 2023 року рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

12 вересня 2023 року додатковим рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області у задоволенні заяви представника ОСОБА_3 - адвоката Захарченка І. В. про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

23 січня 2024 року постановою Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2023 року залишено без змін. Апеляційну скаргу адвоката Захарченка І. В., який діє в інтересах ОСОБА_3 , задоволено частково. Додаткове рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2023 року скасовано з ухваленням нового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 15 000,00 грн.

Судові рішення по суті спору мотивовані тим, що перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а способом відчуження, тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування. Отже, на момент укладення спірного договору діяла заборона на відчуження та передачу на майбутнє прав на відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, крім передачі зазначених земельних ділянок у спадщину. Спадковий договір, який укладений сторонами під час дії заборони на відчуження земельних часток (паїв) щодо передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, порушує публічний порядок держави та є недійсним в силу закону (нікчемним). Однак позов про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом скасування державної реєстрації запису про право власності та скасування рішення про державну реєстрацію не відповідає положенням статті 216 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. У зв`язку з набранням чинності Законом України від 05 грудня 2019 року № 340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», яким статтю 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон про реєстрацію) викладено у новій редакції, з 16 січня 2020 року не передбачено такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Апеляційний суд додатково зазначив, що наслідки недійсності нікчемного правочину, про застосування яких просить позивач, не передбачені статтею 228 ЦК України. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не є ефективним, оскільки не призведе до відновлення порушеного права позивача на отримання земельної ділянки у власність у порядку спадкування.

14 лютого 2024 року додатковою постановою Кропивницького апеляційного суду заяву адвоката Захарченка І. В., який діє в інтересах ОСОБА_3 , про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000,00 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що представництво інтересів відповідача під час апеляційного розгляду справи здійснював адвокат Захарченко І. В. на підставі ордера від 09 жовтня 2023 року серії ВА № 1063377 та договору про надання правової допомоги від 24 січня 2022 року. За умовами договору ОСОБА_3 (клієнт) зобов`язується виплатити Захарченку І. В. гонорар за представництво в суді першої інстанції у розмірі 25 000,00 грн, в суді апеляційної інстанції - 10 000,00 грн, у суді касаційної інстанції - 10 000,00 грн. Також ОСОБА_3 зобов`язується сплатити адвокату гонорар успіху, розмір якого становить 50 % від розміру гонорару за представництво у випадку відмови у задоволенні позову. Повна вартість послуг має бути сплачена клієнтом у 30-денний строк після ухвалення остаточного рішення в справі. Отже, за умовами договору про надання правової допомоги від 24 січня 2022 року між адвокатом та клієнтом погоджено фіксований розмір витрат, що не потребує наведення розрахунку. В акті прийому-передачі наданих послуг від 23 січня 2024 року вказано детальний опис робіт, згідно з яким комплекс виконаної адвокатом роботи включає в себе: підготовку відзиву від 25 жовтня 2023 року та участь у судовому засіданні 23 січня 2024 року. Загальна вартість вказаних робіт становить 10 000,00 грн. Письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, доводиться надана адвокатом Захарченком І. В. правнича допомога в суді апеляційної інстанції, представник приймав участь у судовому засіданні апеляційного суду 23 січня 2024 року, подавав апеляційну скаргу в інтересах відповідача та подавав відзив на апеляційну скаргу. Беручи до уваги передбачені чинним процесуальним законодавством критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, такі, як дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, апеляційний суд виснував, що витрати відповідача за надання адвокатом правничої допомоги у даній справі в суді апеляційної інстанції підлягають відшкодуванню позивачем частково в сумі 5 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 лютого 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2023 року, постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2024 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 лютого 2024 року, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення його позову, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року в справі № 183/6067/19, про те, що скасування державної реєстрації права є належним способом захисту порушеного права; що наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Зазначав, що скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і є застосуванням наслідків нікчемного правочину. Оскільки спадковий договір від 22 грудня 2018 року є нікчемним правочином, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень підлягає скасуванню.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, адже відзив практично повністю дублює пояснення відповідача в суді першої інстанції, а судове засідання, в якому приймав участь адвокат, тривало лише 22 хвилини; суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги з інших підстав, ніж зазначені у відзиві. Деякі витрати відповідача не були необхідними та неминучими. Дії відповідача та його представника щодо неодноразового заявлення про відкладення розгляду справи є зловживанням процесуальними правами.

Позиція відповідачки

ПредставникОСОБА_3 - Захарченко І. В. звернувся до Верховного Суду із заявою про закриття касаційного провадження, зазначивши, що постанова Верховного Суду від 04 травня 2022 року в справі № 183/6067/19, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, стосується відмінних від цієї справи правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-КР № 008116 від 25 березня 2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 214, ОСОБА_5 належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,4404 га, кадастровий номер 3522883800:02:001:0218, що розташована на території Нечаївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області (а. с. 50, т. 1).

22 грудня 2018 року між ОСОБА_5 (відчужувач) та ОСОБА_3 (набувач) укладено спадковий договір (а. с. 11-12, т. 1), за умовами якого відчужувач після своєї смерті передає у власність набувачу, а набувач приймає після смерті відчужувача у власність земельну ділянку площею 7,4404 га, що розташована на території Нечаївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3522883800:02:000:0218, для використання її для сільськогосподарських потреб. Цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Категорія земель: землі сільськогосподарського призначення. Набувач зобов`язується виконувати розпорядження відчужувача, визначені даним договором (пункт 1 спадкового договору).

Відповідно до пункту 2 спадкового договору відчужувана земельна ділянка належить відчужувачу на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого Компаніївською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 25 березня 2002 № 214 та на підставі витягу з Державного земельного кадастру про ділянку НВ-3506351072018, виданого Відділом Головного управління Держгеокадастру у Компаніївському районі Кіровоградської області 21 грудня 2018 року.

У пунктах 4, 7 спадкового договору сторони погодили, що оцінюють земельну ділянку за нормативною грошовою оцінкою, яка згідно з даними, що містяться у звіті про експертну грошову оцінку земельної ділянки, виданому Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру», станом на 01 січня 2018 року становить 247 586,99 грн.

Спадковий договір підписаний відчужувачем і набувачем, посвідчений приватним нотаріусом Компаніївського районного нотаріального округу Кіровоградської області Солодовою Л. А., зареєстрований в реєстрі за № 1344.

У зв`язку з посвідченням спадкового договору 22 грудня 2018 року приватним нотаріусом Компаніївського районного нотаріального округу Кіровоградської області Солодовою Л. А. накладено заборону відчуження на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,44 га, що розташована на території Нечаївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3522883800:02:000:0218, зареєстровано в реєстрі за № 1345.

Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 44806222 від 22 грудня 2018 року приватним нотаріусом Компаніївського районного нотаріального округу Кіровоградської області Солодовою Л. А. проведено державну реєстрацію іншого речового права - права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) з кадастровим номером 3522883800:02:000:0218 за ОСОБА_6 . Підстава державної реєстрації - договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 22 грудня 2018 року № 1343, строк дії: 22 грудня 2117 року (а. с. 114, 51, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер (а. с. 9, т. 1).

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є спадкоємцями першої черги спадкування після смерті ОСОБА_5 , звернулися із заявами про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину (а. с. 132, 145, т. 1).

На підставі заяви ОСОБА_3 рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 лютого 2019 року № 45422782 проведено державну реєстрацію припинення обтяження, припинення заборони на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3522883800:02:000:0218 (а. с. 113, т. 1).

Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 лютого 2019 року № 45471005 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3522883800:02:000:0218 за відповідачкою (а. с. 112, т. 1).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 січня 2022 року земельна ділянка з кадастровим номером 3522883800:02:000:0218 площею 7,4404 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належить ОСОБА_3 на підставі спадкового договору від 22 грудня 2018 року № 1344, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1730743235000 (а. с. 51-52, т. 1).

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 17 січня 2020 року у справі № 391/369/19, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним спадкового договору, пред`явленого позивачем на підставі статей 225, 233 ЦК України.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 Земельного кодексу (далі - ЗК) України).

Відповідно до статей 177, 181 ЦК України, статті 79 ЗК України земельна ділянка є об`єктом цивільних прав.

Земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).

Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України (у редакції, чинній на момент укладення спадкового договору) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на момент укладення спадкового договору, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2019 року, не допускається:а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша та п`ята статті 203 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (оспорюваний правочин) (згідно зі статтею 215 ЦК України).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Згідно з частинами другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним єправочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 236 ЦК України нікчемнийправочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Згідно з частинами першою, другою статтею 228 ЦК України правочинвважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У зазначеній статті визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, а також встановлено їх перелік.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії, її антисоціального характеру, а також значимості порушених прав і свобод людини та громадянина внаслідок вчинення такого правочину.

Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 16 лютого 2024 року в справі № 917/1173/22, від 31 січня 2024 року в справі № 461/8830/17, від 25 березня 2021 року в справі № 911/2961/19, від 02 липня 2020 року в справі № 910/4932/19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду(частина четверта статті 263 ЦПК України).

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо тих, які стосуються суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Об`єктивна сторона такого правочину вказує на суперечність його нормативно-правовим актам, в яких закріплюються конституційні права та свободи людини і громадянина; право державної, комунальної та приватної власності тощо.

Суб`єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, полягає у спрямованості дії сторін (сторони) на досягнення протиправного результату, яка вказує на умисне вчинення такого правочину.

Отже, для нікчемного за статтею 228 ЦК України правочину очевидним є те, що особа має намір вчинити такі дії, які є суспільно небезпечними, порушують норми публічного права; зазвичай такі дії цілеспрямовано порушують публічний порядок, тобто особа саме це має на меті, усвідомлює, що її дії насправді не є правочином, а суспільно небезпечним правопорушенням.

За статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

У статті 1225 ЦК України зазначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Статтею 1302 ЦК України визначено, що за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування. Вказаний висновок щодо застосування норм права міститься у постановах Верховного Суду від 26 березня 2018 року в справі № 648/3671/16-ц, від 23 листопада 2022 рокув справі № 208/6630/19, від 26 вересня 2022 року в справі № 757/19354/19-ц.

Таким чином, відчуження земельної ділянки за спадковим договором не можна вважати передачею ділянки у спадщину, а, отже, таке відчуження не є винятком із правила щодо застосування мораторію, встановленого пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

Спадковий договір, який укладений сторонами під час дії заборони на відчуження земельних часток (паїв) щодо передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, порушує публічний порядок держави та є недійсним в силу закону (нікчемним).

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах наведений в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 171/1447/18, від 20 травня 2020 року в справі № 629/3502/16-ц, від 11 листопада 2020 року в справі № № 612/765/18, від 18 грудня 2020 року в справі № 334/313/19, від 04 листопада 2021 року в справі № 692/845/19 та від 04 травня 2022 року в справі № 183/6067/19, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Правова природа позовної вимоги про захист порушеного права визначається судом відповідно до юридичної мети її пред`явлення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 14 грудня 2021 року в справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року в справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 (пункт 21)).

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 463/5896/14-ц (пункт 72), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 95)).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину, обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

За доводами касаційної скарги оспорюється відмова судів у застосуванні наслідків недійсності нікчемного спадкового договору шляхом скасування державної реєстрації запису про право власності від 07 лютого 2019 року № 30240677 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

від 11 лютого 2019 року № 45471005.

У постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року в справі № 183/6067/19, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України). Верховний Суд вказав, що спадковий договір є нікчемним правочином, а тому саме з цих підстав підлягає скасуванню рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності набувача за спадковим договором на спірну земельну ділянку.

За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

З метою суд оцінювання правовідносин на предмет подібності суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Постанова Верховного Суду від 04 травня 2022 року в справі № 183/6067/19 стосується наслідків нікчемності спадкового договору, який порушує публічний порядок, адже укладений щодо земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництвав період дії мораторію за пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, як і в цій справі, тому наведена постанова ухвалена у подібних правовідносинах і застосовна до вирішення справи, а клопотання відповідачки про закриття касаційного провадження через нерелевантність висновку Верховного Суду, на який посилаються заявник, задоволенню не підлягає.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України). Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга цієї статті). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя тієї ж статті).

За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, визначені частиною третьою статті 228 ЦК України, відповідно до якої якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Отже, вимога про повернення майна, переданого на виконання нікчемного відповідно до статті 228 ЦК України правочину, може бути пред`явлена стороною нікчемного правочину.

ОСОБА_2 не є стороною нікчемного спадкового договору, тому апеляційний суд безпідставно послався на те, що наслідки недійсності нікчемного правочину, про застосування яких просить позивач, не передбачені статтею 228 ЦК України.

ОСОБА_2 заінтересована особа, нікчемним спадковим договором порушуються його спадкові права, адже майно не увійшло до спадкової маси після смерті ОСОБА_5 , а проведена на підставі нікчемного правочину реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за відповідачкою обмежує права ОСОБА_2 як спадкоємця на реалізацію ним володіння, користування і розпорядження успадкованим майном.

За частиною другою статті 3 Закону про реєстрацію (у редакції, чинній на момент звернення із позовом) речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до абзацу першого пункту 5 частини першої статті 2 Закону про реєстрацію обтяження (у редакції, чинній на момент звернення із позовом) - обтяження - це заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.

У частині третій статті 26 Закону про реєстрацію (у редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду) зазначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За чинною на час розгляду цієї справи Верховним Судом редакцією частини третьої статті 26 Закону про реєстрацію відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Уразі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, скасування судом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно має наслідком повернення у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, на що й спрямований позов ОСОБА_2 .

Встановлення прав та обов`язків сторін у спірних правовідносинах здійснюється відповідно до матеріального права, яке діяло на час виникнення таких правовідносин.

Способи захисту прав та інтересів встановлюються матеріальним правом.Водночас якщо спосіб захисту прав або інтересів позивача застосовується судом, то таке застосування здійснюється на час ухвалення судового рішення, а, отже, способи захисту прав або інтересів визначаються правом, яке діє на час ухвалення судового рішення.

Позивач вважає порушеними свої права на спадкову земельну ділянку, тому він може з огляду на фактичні обставини вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

З урахуванням обставин конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер і таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України (пункт 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20), провадження № 12-83гс21).

У постанові від 04 травня 2022 року в справі № 183/6067/19, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд визнав за можливе (у контексті належного способу захисту права) скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності набувача за спадковим договором на спірну земельну ділянку.

У пункті 11.10 постанови від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимогу про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за певних умов можна розглядати як вимогу про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ця реєстрація створює відповідні перешкоди.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 грудня 2023 року в справах № 925/1006/22 та № 906/296/23.

У постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року в справі № 715/196/21 (провадження № 61-19819св21) зазначено, що Чернівецька обласна державна адміністрація зареєструвала право власності на земельну ділянку, якою не вправі розпоряджатися, тому суди правильно виснували, що відновити становище, яке існувало до порушення, можливо шляхом скасування державної реєстрації права власності на землю.

Позивач у цій справі просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом скасування державної реєстрації запису про право власності від 07 лютого 2019 року № 30240677 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 лютого 2019 року № 45471005.

Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму необхідно застосувати для вирішення спору, виконує саме суд. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

З урахуванням обставин цієї справи щодо нікчемності спадкового договору та чинної редакції частини третьої статті 26 Закону про реєстрацію Верховний Суд вважає, що заявлений позов необхідно кваліфікувати як пред`явлення вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3522883800:02:000:0218 за ОСОБА_3 , що підлягає задоволенню з метою відновлення порушених спадкових прав позивача.

Позивач обрав правомірний та ефективний спосіб захисту своїх законних прав, а формулювання резолютивної частини рішення суду відповідно до чинних норм матеріального права не є зміною предмета позову чи виходом за межі позовних вимог.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Пославшись на те, що Законом про реєстрацію не передбачено такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, суди проявили надмірний формалізм, що є порушенням права на справедливий судових захист; не врахували правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року в справі № 183/6067/19.

З урахуванням наведеного оскаржувані судові рішення необхідно скасувати з ухваленням нового рішення про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3522883800:02:000:0218 за ОСОБА_3 .

Стосовно оскарження додаткової постанови та розподілу судових витрат

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, у тому числі, на професійну правничу допомогу.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач ОСОБА_2 за подання позову сплатив судовий збір у розмірі 2 475,87 грн, за подання апеляційної скарги - 3 713,80 грн, при зверненні з касаційною скаргою - 4 951,74 грн, всього витратив на сплату судового збору 11 141,41 грн.

Відповідачка ОСОБА_3 на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції витратила 15 000,00 грн, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові такі витрати стягнув з позивача в розмірі 5 000,00 грн.

Позивач просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом скасування державної реєстрації запису про право власності від 07 лютого 2019 року № 30240677 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 лютого 2019 року № 45471005.

За наслідками касаційного розгляду справи Верховний Суд погодився із повним обсягом порушених прав ОСОБА_2 , про які він зазначав у позовній заяві, констатував нікчемність спадкового договору та протиправність проведеної на його підставі державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за відповідачкою; визнав необхідним відновити порушені права позивача шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3522883800:02:000:0218 за ОСОБА_3 .

Верховний Суд не в повному обсязі задовольнив формулювання предмета позову не з підстав необґрунтованості, яка є умовою пропорційності розподілу судових витрат, а внаслідок кваліфікації спірних правовідносин за іншою нормою матеріального права, ніж зазначав позивач. Незалежно від письмового оформлення позовних вимог в кінцевому результаті позивач отримав повне задоволення свого негаторного позову. Отже, судові витрати позивача покладаються у повному обсязі на протилежну сторону у розмірі 11 141,41 грн.

Відповідно витрати ОСОБА_3 на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції не підлягають задоволенню у зв`язку із задоволенням позову.

Додаткова постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з наведених підстав, а правильність проведених апеляційним судом стягнень за доводами касаційної скарги не перевіряється.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Статтею 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя).

Верховний Суд вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення з ухваленням нового рішення про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3522883800:02:000:0218 за ОСОБА_3 .

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 - Захарченко Ігоря Васильовича про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2023 року, постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2024 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 лютого 2024 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення від 11 лютого 2019 року за № 45471005 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3522883800:02:000:0218, площею 7,4404 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за ОСОБА_3 , вчинену на підставі спадкового договору від 22 грудня 2018 року № 1344.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 11 141,41 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Сердюк