Постанова

від 13.02.2024 по справі 462/7300/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/7300/20 Головуючий у 1 інстанції: Мруць І.С.

Провадження № 22-ц/811/927/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів:Бойко С.М.,Копняк С.М.,

секретаря Матяш С.І.

з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ЛМР ОСОБА_3 , представника третьої особи Залізничної РА ЛМР Іваненко О.В., третьої особи ОСОБА_4 , представника третьої особи Шеіної А.А., третьої особи ОСОБА_5 , представника третьої особи Левицького І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 березня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Львівської міської ради, з участю третіх осіб Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства «Нове», ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , про визнання права користування квартирою, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , з участю третіх осіб ОСОБА_5 , Львівської міської ради, про усунення перешкод в користуванні квартирою, за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , з участю третіх осіб Львівського комунального підприємства «Нове», Львівської міської ради, ОСОБА_4 , про виселення, -

встановив:

У листопаді 2020 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулися до суду із позовом доЛьвівської міської ради, з участю третіх осіб Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства «Нове», про визнання права користування квартирою, просили визнати право користування квартирою АДРЕСА_1 за ними.

Вимоги обґрунтовували тим, що 14.05.1996 ОСОБА_1 , як черговик заводу «ЛОРТА» перебуваючи в пільговому списку осіб, що мають поранення (афганець), отримав тимчасовий ордер на облаштування однокімнатної квартири АДРЕСА_2 без зняття з квартирного обліку та пільгового списку. Закріплення даної квартири за позивачем було відкладено у зв`язку із необхідністю надати документи, що підтверджують факт поранення або контузії. Зазначають, що виділення ОСОБА_1 на сім`ю із чотирьох осіб однокімнатної квартири не вирішило питання про покращення житлових умов позивача та членів його сім`ї. Вважають, що мають право на виділення квартири більшої площі та з більшою кількістю кімнат, для забезпечення належних умов для проживання своєї сім`ї. З цього приводу ОСОБА_1 звертався до адміністрації Державного житлового комунального підприємства ДК «ЛОРТА» та у 2003 році отримав усний дозвіл на вселення в квартиру АДРЕСА_1 . Зазначає, що у даній квартирі з дня видачі ордера з 03.11.1997 ніхто не проживав, ордер №001102 не зареєстрований, договір найму житлового приміщення між ДЖКП ДК «ЛОРТА» та ОСОБА_5 , якій був виданий даний ордер, не укладався. Для оплати за користування вказаною квартирою фінансово-особовий рахунок не відкривався. Оплата з часу видачі ордера не здійснювалася, заборгованість станом на 01.07.2004 по квартирній платі становила 1045, 93 грн., за теплову енергію 1395,73 грн., яку позивач оплатив. Додають, що після заселення ОСОБА_1 проживає у даній квартирі вже 16 років, зробив там капітальний ремонт, сплачує за усі комунальні послуги. Вважають, що їх сім`я набула тісних взаємозв`язків із квартирою, інших осіб, які претендують на користування чи вселення в квартиру немає.

На даний час будинок, у якому розташована спірна квартира, належить територіальній громаді м.Львова, оскільки попередній власник - ДЖКП ДК «ЛОРТА», не чинив позивачам перешкод у користуванні квартирою, вважають, що у Львівської міської ради відсутні підстави для заперечення права позивачів на користування даним нерухомим майном.

Наголошують, що позивачі не забезпечені житлом у відповідності до норм житлового законодавства України, тому є такими, що потребують поліпшення житлових умов. Посилаються на практику Європейського суду з прав людини.

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 23.12.2020 задоволено клопотання представника Львівської міської ради та залучено до участі у справі як третіх осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

15.03.2021 ОСОБА_4 подав позовну заяву третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи ОСОБА_5 , Львівська міська рада, просив усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом надання фактичного доступу до спірної квартири, передачі йому ключів від даної квартири, звільнення самоправно зайнятої квартири від належних речей ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та виселення їх із вказаної квартири.

Позовні вимоги він обґрунтовує тим, що 03.11.1997 його матері ОСОБА_5 на підставі розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №533 від 16.07.1997 та спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Головного заводу ЛОРТА № 39 від 17.01.1996, видано ордер на сім`ю з чотирьох осіб. У подальшому ордер був зданий в ДЖКП «Лорта» і на підставі нього був укладений договір найму, згідно якого ОСОБА_5 є основним квартиронаймачем, здійснена реєстрація осіб у квартирі. У листопаді 1997 року були відкриті особові рахунки на ім`я ОСОБА_5 на всі комунальні послуги, по яких вноситься плата. Після вселення в квартиру у 1998 році мати та вітчим розпочали ремонт у спірній квартирі. Зазначає, що у зв`язку з хворобою ОСОБА_5 , навчанням ОСОБА_4 та проходженням військової служби, неможливістю проживання в квартирі, яка не була благоустроєна, вони певний час у такій не проживали. У 2010 році він дізнався, що у квартирі проживають відповідачі. На той час його мати та вітчим проживали у АДРЕСА_3 . Вважає, що відповідачі, скориставшись важкими життєвими обставинами його сім`ї, самовправно заселилися у спірне житло, про що був складений Акт ДЖКП «Лорта» від 11.11.2003. Протягом останніх десяти років він неодноразово звертався до Залізничної районної державної адміністрації з цього питання.

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 15.03.2021 позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_4 прийнято до розгляду.

04.03.2021 Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи ЛКП «Нове», Львівська міська рада, ОСОБА_4 , у якій просить виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Вимоги обгрунтовує тим, що спірна квартира є власністю Львівської міської ради та згідно акту ЛКП «Нове» самовільно зайнята відповідачами. ЛКП «Нове» попереджувало відповідачів про добровільне виселення, однак такі вимоги не були виконані. Просить позов задоволити, судові витрати покласти на відповідачів.

Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 07 березня 2023 року у позові ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Львівської міської ради, треті особи Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, Львівське комунальне підприємство «Нове» про визнання права користування квартирою АДРЕСА_1 відмовлено.

У позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи ОСОБА_5 , Львівська міська рада про усунення перешкод в користуванні квартирою відмовлено.

Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи ОСОБА_5 , Львівська міська рада про виселення закрито.

Позов Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи Львівське комунальне підприємство «Нове», Львівська міська рада, ОСОБА_4 про виселення задоволено.

Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Сплачений судовий збір залишено за ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Сплачений судовий збір залишено за третьою особою ОСОБА_4 .

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради сплачений судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також ОСОБА_4 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 зазначено, що рішення суду в частині відмови у задоволенні їхнього позову та задоволення позову Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради є незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню.

Вважють, що суд не надав належної оцінки їхнім аргументам, які свідчать про підставність позовних вимог про визнання права користування спірною квартирою.

Зокрема, зазначають про обставини надання ОСОБА_1 на сім`ю із чотирьох чоловік, як особі, яка перебувала у пільговому списку, однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 без зняття з квартирного обліку та пільгового списку.

14.05.1996 ОСОБА_1 отримав тимчасовий ордер на облаштування квартири АДРЕСА_4 , однак закріплення зазначеної квартири за останнім було відкладено з метою необхідністю надати документи, що підтверджують факт поранення або контузії.

У 1996 році ОСОБА_1 звертався до Голови профкому ДК «Лорта» із заявою про надання двохкімнатної квартири на АДРЕСА_5 , у зв`язку із незадовільними житловими умовами та поганим станом здоров`я.

У 1998 році ОСОБА_1 звернувся до Голови профкому ДК «Лорта» з проханням вирішити питання видачі ордеру на квартиру АДРЕСА_4 та та розглянути заяву про покращення житлових умов.

20.04.1999 підтверджено рішення про виділення квартири АДРЕСА_4 , при цьому ОСОБА_1 звільнив кімнату у гуртожитку на АДРЕСА_6 , яку займав до видачі ордеру.

Разом з цим, виділення однокімнатної квартири не вирішило питання про покращення житлових умов ОСОБА_1 та членів його сім`ї.

Стверджує, що належні у справі докази підтверджують те, що ОСОБА_1 з членами своєї сім`ї протягом багатьох років намагалися отримати житло, на яке мають право відповідно до закону.

01.10.2003 ДЖКП ДК «Лорта» видало довідку про те, що в квартирі АДРЕСА_7 ніхто не прописаний, наявна заборгованість за комунальні послуги.

У подальшому підприємство повідомило, що з дня видачі ордеру № 0011102, такий не зареєстрований, договір найму із ОСОБА_5 не укладався, особовий рахунок не відкривався.

У зв`язку з тим, що квартира АДРЕСА_8 пустувала та не була заселена, ОСОБА_1 , який проживав у цьому ж будинку в однокімнатній квартирі, звернувся до адміністрації Лорта з проханням заселитись у вільну квартиру, отримав усний дозвіл директора та обіцянку вирішити всі формальності.

Сплативши заборгованість за комунальні послуги почав робити ремонти у вказаній квартирі, за власні кошти.

На підтвердження цього, ДЖКП ДК «Лорта» подало позов до ОСОБА_5 та інших про визнання ордеру № 0011102 на житлове приміщення недійсним, що свідчить про сприяння підприємства у вирішенні питання про поліпшення житлових умов.

Зазначає про судові рішення, ухвалені за результатами розгляду цього позову, а також про те, що у подальшому ДЖКП ДК «Лорта» не зверталося до суду із позовом про виселення ОСОБА_1 та членів його сім`ї із спірної квартири.

Звертає увагу, що намагався узаконити проживання у спірній квартирі, зокрема, 03.12.2007 до ДК «Лорта» зверталася Львівська обласна організація спілки ветеранів Афганістану з проханням закріпити квартиру за сім`єю інваліда війни ОСОБА_1 , де звертала увагу, що останній облаштовує квартиру та сплачує комунальні послуги.

07.12.2007 між ОСОБА_1 та ВАТ «Львівобленерго» був укладений договір про користування електричною енергією, згідно яким досі оплачуються кошти за відповідні послуги.

Інші комунальні послуги теж оплачуються сім`єю ОСОБА_8 .

Листом від 20.06.2012 ДП «Лорта» повідомило про розгляд звернення ОСОБА_1 щодо закріплення за ним спірної квартири, а також підтвердило, що останньому було надано дозвіл на вселення у квартиру.

Враховуючи наведене, сім`я ОСОБА_1 вселилася та станом на даний час проживає у спірнй квартирі понад 19 років, за цей час набула тісних взаємозв`язків із такою, однак потребує поліпшеня житлових умов, оскільки відповідна квартира не закріплена за позивачами відповідно до закону, що стало підставою для подання даного позову.

Покликаючись на судову практику та правові позиції, висловлені Європейським судом з прав людини, вважають, що наявні всі підстави для висновку про те, що зайняте ними житло належить їм відповідно до ст. 8 Конвенції, тому у суду є законні підстави для визнання за ними права користування на спірну квартиру у судовому порядку.

Звертають увагу на рішення Апеляційного суду Львівської області від 18.11.2015 у справі № 1309/3184/12 де відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до них про виселення із спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.

У такому встановлено, що ОСОБА_4 , як член сім`ї основного наймача квартири, не набув права на вселення.

Вважають, що у Львівської міської ради, як нового власника будинку АДРЕСА_9 , відсутні підстави для заперечення права на користування ними спірною квартирою.

Також стверджують, що задоволення позову Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради є незаконним, оскільки втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Покликаються на те, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни, однак разом із синами не забезпечені житлом у відповідності до норм житлового законодавства та є такими, що потребують поліпшення житлових умов.

Зокрема, ОСОБА_1 з 24.02.1988 перебував на квартирному обліку в першочерговому списку на забезпечення житлом як інвалід війни, і з квартирного обліку та пільгового списку знятий не був.

При цьому, квартирна справа ОСОБА_1 втрачена, згідно листа від 10.12.2019 Управління житлового господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, ОСОБА_1 на квартирному обліку у Львівській міській раді не перебуває.

04.12.2020 ОСОБА_1 відновив своє перебування на квартирному обліку та перебуває в першочерговому списку.

Вважають, що виселення їх без надання іншого житлового приміщення не є необхідним у демократичному суспільстві.

Зазначають про діагноз ОСОБА_1 та про те, що останній хворіє після отриманого під час військової служби в ДРА в 1986 році вогнепального поранення в голову, контузій головного мозку, нервові зриви часто стаються вночі, тому ОСОБА_1 необхідна окрема кімната для сну.

Таким чином, належним способом забезпечення прав ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на поліпшення житлових умов, у ситуації, що склалася, є надання їм права на користування спірною квартирою, а виселення порушує право на житло.

Просять скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 березня 2023 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ухвалити у цій частині нове рішення, яким такі позовні вимоги задовольнити. Скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 березня 2023 року в частині задоволення позову Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради та ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 вважає, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні його позову, є ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Звертає увагу на те, що предметом вимог за його позовом є відновлення порушеного права на користування квартирою, тому суд мав перевірити, чи підлягає захисту його право на користування спірною квартирою, як колишнього члена сім`ї власника квартири.

Вважає, що розгляд його позову не передбачає дослідження обставин щодо періоду його відсутності у квартирі, оскільки це було не з його вини, заборгованості по оплаті комунальних послуг, укладення договору найму житлового приміщення та належності житла на праві спільної сумісної власності, тому вважає, що суд вийшов за межі дослідження обставин, які мають значення для вирішення справи за його позовом.

Стверджує, що суд не взяв до уваги викладені ним обставини, при цьому такі враховано при ухваленні рішення за первісним позовом та позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради.

Зокрема, покликаючись на розпорядження Залізничної районної адміністрації № 533 від 16.071997, ордер № 001102 від 03.11.1997 виданий ОСОБА_5 з сім`єю на 4-х чоловік, відкриття особового рахунку, передання з балансу Головного заводу «Лорта» на баланс ДЖКП «Лорта» незавершеного будівництвом будинку на АДРЕСА_9 , викрадення невідомими особами будівельних матеріалів, які були закуплені для ремонту матір`ю та вітчимом, відсутність у нього та сестри окремого заробітку, оскільки були неповнолітніми, захворювання матері, особисте навчання та проходження військової служби, зазначає, про неможливість проживання у спірній квартирі.

Отримавши рішення про відмову у задоволенні позову ДЖКП «Лорта» про визнання ордеру недійсним, 15.02.2010 подав заяву про реєстрацію у квартирі АДРЕСА_1 , реєстрація підтверджується довідкою ЛКП «Нове» з місця проживання про склад сім`ї і прописки № 5278 від 30.10.2019.

Разом з цим, вселитися у квартиру не зміг, оскільки у такій проживали чужі люди.

Звертає увагу на те, що у порушенні кримінального провадження відносно ОСОБА_1 , щодо незаконного проникнення ним у квартиру АДРЕСА_1 відмовлено, оскільки відносини, що склалися між останнім та ДЖКП ДК «Лорта» носять цивільно правовий характер.

При цьому, зазначає, що 11.06.2012 ОСОБА_1 звертався до ДП «Львівський державний концерн «Лорта» із клопотанням про надання йому ордера на вселення у спірну квартиру, однак отримав відповідь про те, що така квартира розподілу не підлягає, а ордер може бути надано лише на вільне жиле приміщення, повідомлено про надання квартири АДРЕСА_8 черговику ОСОБА_5 .

Натомість, виходячи із змісту Акту ЛКП «Нове» від 03.03.2017 у квартирі АДРЕСА_1 без підтверджуючих документів проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , комунальне підприємство зверталося з вимогою звільнити квартиру, чого зроблено не було.

Вважає, що ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , скористалися скрутним становищем його сім`ї, знаючи про тимчасову відсутність мешканців квартири, самоправно зайняли таку, без дозволу власників житла.

Стверджує, що вчиняв дії для усунення перешкод у користуванні квартирою.

При цьому, судові рішення про позбавлення його чи втрату права на користування спірною квартирою відсутні.

Враховуючи зазначене, не погоджується із висновком суду про те, що не набув права користування та власності на спірне майно, крім цього, вважає, що такий суперечить судовій практиці, на яку покликається.

Крім цього зазначає, що чинним законодавством не передбачено обов`язку здавати ордер, який відповідно до ст. 58 ЖК України є єдиною підставою для вселення.

Окремо зазначає, що свідоцтво № 11731-3 від 19 травня 1997 року про право власності на квартиру на АДРЕСА_10 було видано майже на 2 місяці швидше ніж розпорядження Залізничної районної адміністрації № 533 від 16.07.1997 «Про оформлення ордерів черговикам головного заводу Львівського обєднання радіотехнічної апаратури», яке було видано з метою покращення житлових умов ОСОБА_5 .

Неповнота розгляду справи судом першої інстанції позбавляє його прав на користування квартирою, при цьому будь яке вселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом і повинно відбуватися у судовому порядку.

Просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 березня 2023 року в частині відмови у позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_4 та ухвалити у цій частині нове рішення, яким такі позовні вимоги задовольнити.

05.05.2023 на адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_5 на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , а 12.05.2023 відзив представника ОСОБА_2 на цю ж апеляційну скаргу.

12.05.2023 на адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_4 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Заслухавши суддю-доповідача,пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення районний суд виходив з того, що підставою для визнання права користування житловим приміщенням, яке перебуває у власності територіальної громади міста, може бути договір найму житлового приміщення, укладений в письмовій формі на підставі ордера на дане житлове приміщення, виданого на ім`я наймача, при цьому, право на видачу ордера належить органу місцевого самоврядування.

Разом з цим, позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 не надали суду доказів, які б підтверджували наявність у них ордеру на квартиру АДРЕСА_1 чи доказів укладення договору найму такої, як і не подано доказів, що вони у встановленому порядку зверталися до Львівської міської ради чи Залізничної районної адміністрації з метою надання їм спірної квартири у користування, а останніми приймалися якісь рішення з цього питання.

При цьому, суд критично оцінив доводи представника Львівської міської ради про те, що спір, який розглядається судом не стосується інтересів ЛМР та є приватним спором між фізичними особами, оскільки такі суперечать порядку надання житлових приміщень, які належать територіальній громаді, у користування, а також наявності у провадженні суду позову Залізничної РА ЛМР про виселення, поданого відповідно до Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради.

Також, суд врахував постанову про відмову у порушенні кримінальної справи від 15.08.2006, слідуючи змісту якої 09.08.2006 у Залізничний РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській області з письмовою заявою звернулась ОСОБА_9 , директор ДЖКП ДК ЛОРТА, про те, що громадянин ОСОБА_1 незаконно проник в квартиру АДРЕСА_1 та проживає у ній. У порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 відмовлено з підстав, що відносини, які склалися між громадянином ОСОБА_1 та ДЖКП ДК ЛОРТА носять цивільно правовий характер (т.1, а.с. 26).

Більше того, суд врахував те, що ОСОБА_1 звертався з позовом до ДК «Лорта», ДЖКП «Лорта», ОСОБА_5 , Залізничної районної адміністрації ЛМР про зобов`язання укладення договору найму житлового приміщення та визнання ордеру недійсним, ОСОБА_1 знав, що іншій особі виданий ордер на вселення у спірне житло, а власник цього житла звертався до правоохоронних органів з підстав незаконного проживання позивачів у квартирі та з цього приводу між ними виникли спірні питання, викладав свою позицію в процесуальних документах у справах, що перебували у проваджені судів, що суперечить доводам позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Відтак, судом не встановлено підстав для визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 права користування квартирою АДРЕСА_1 .

При цьому, доводи ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про те, що ними зроблено ремонт у квартирі та вони оплачують комунальні послуги за користування житлом самі по собі не можуть бути підставою для визнання за ними права користування житлом.

Щодо позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_4 , суд врахував преюдицію з відповідних судових рішень та виходив з того, що з часу отримання ордера (1997 року) та до серпня 2004 року, як і в подальшому, зазначені в ордері особи ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у спірну квартиру АДРЕСА_1 не заселялись, ремонтних робіт не проводили, договору найму жилого приміщення з балансоутримувачем ЖКП ДП «Лорта» не укладали, фінансово-особовий рахунок на оплату компослуг не відкривали та жодних комунальних послуг не оплачували.

Тобто, основний квартиронаймач згідно ордера ОСОБА_5 (мати ОСОБА_4 ) разом із сім`єю у спірну квартиру не вселилась, ордер на вселення у квартиру № 001102, що був виданий Залізничною районною адміністрацією м. Львова 03.11.1997, не був зданий у житлову-експлуатаційну організацію протягом 30 днів, договору найму жилого приміщення з балансоутримувачем ЖКП ДП «Лорта» така не укладала, фінансово-особовий рахунок на оплату комунальних послуг не відкривала, а була зареєстрована у 2007 році з чоловіком ОСОБА_10 на підставі рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 12.06.2007.

В свою чергу, згідно із свідоцтвом про право власності на квартиру від 19 травня 1997 року, ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 (позивач ОСОБА_4 , оскільки прізвище змінив з « ОСОБА_13 » на « ОСОБА_14 ») та ОСОБА_11 оформили право власності в порядку приватизації державного житлового фонду та є власниками на праві спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_11 .

Таким чином, ОСОБА_4 , як член сім`ї основного наймача ОСОБА_5 , не набув права користування та права власності на спірне майно, оскільки виданий ОСОБА_5 ордер нею не було в 30-денний термін здано, та відповідно до встановленого порядку не укладено договір найму щодо цього майна, остання з сім`єю ніколи не проживала у спірній квартирі.

Суд не взяв до уваги доводи ОСОБА_4 про час реєстрації його матері ОСОБА_5 у спірному житлі у 1997 році, оскільки докази, якими він обгрунтовує такі обставини, суперечать іншим матеріалам справи, зокрема і копії паспорта ОСОБА_5 , при цьому, питання дійсності довідки від 24.06.2008 у суді сторонами не підіймалося, клопотань про залучення до справи органу, який видав таку довідку до суду не надходило.

Враховуючи наведне, суд вказав на те, що ОСОБА_4 принаймні після свого повноліття у 2000 році, міг з`ясувати правовий статус квартири АДРЕСА_1 , яка була надана йому як члену сім`ї його матері ОСОБА_5 та за певної обачності мав реальну можливість дізнатися про вселення ОСОБА_1 з сім`єю, передбачити характер та вагу такого обтяження нерухомого майна, заперечувати проти такого, однак таких дій ОСОБА_4 , не вчинив, що свідчить про відсутність у нього протягом тривалого часу інтересу до спірного житла.

При цьому, саме по собі відкриття особових рахунків на сплату комунальних послуг на прізвище ОСОБА_5 , за умови оплати цих рахунків позивачем ОСОБА_1 , не може бути підставою для задоволення позову третьої особи ОСОБА_4 .

В свою чергу, оскільки самоправно зайнятим вважається приміщення, в якому мешкає особа без відповідного рішення про надання їй цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення, а ОСОБА_1 та члени його сім`ї вселилися в спірне житло без надання їм цього приміщення, не отримавши на це дозволу власників житла ДК ЛОРТА, а у подальшому, Львівської міської ради, при цьому власники житла вчиняли певні дії для усунення перешкод у користуванні своєю власністю, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 є такими, що самоправно вселилися до жилого приміщення, тому наявні підстави, передбачені статтею 116 ЖК України, для їх виселення без надання іншого житлового приміщення.

Таким чином, суд зазначив, що задоволення позовних вимог Залізничної районної адміністрації переслідує законну мету - дотримання норм чинного законодавства, відтак існує розумна пропорційність між обмеженням права ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які забезпечені житлом, не позбавлені права на звернення до власника спірної квартири для вирішення питання користування житлом у встановленому законом порядку, та втручанням у право власника на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном.

При цьому, врахувавши, що ОСОБА_4 04.04.2012 звертався до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа ДЖКП ДК «Лорта» про виселення, спір було розглянуто, у задоволенні позову відмовлено, у цій частині провадження у справі суд закрив.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів виходить із такого.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до положень статті 13ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права іншихосіб,завдатишкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти,заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).

Згідно із ст. ст. 47, 48 Конституції України, кожен громадянин має право на житло та на достатній життєвий рівень.

Правове забезпечення цих конституційних приписів здійснюється відповідно до житлового та цивільного законодавства.

Зокрема, згідно із ст. 2 ЖК України, завданнями житлового законодавства України є регулювання житлових відносин з метою забезпечення гарантованого Конституцією України права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин.

З матеріалів справи беззаперечно встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи і згідно копії посвідчення серія НОМЕР_1 , виданого 07.04.1999, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни (т.1, а.с. 12).

Відповідно до копії довідки від 27.12.1993 ОСОБА_1 разом з дружиною ОСОБА_15 , синами ОСОБА_6 на час видачі довідки були зареєстровані в гуртожитку у АДРЕСА_6 , який належав ЛОРТА (т.1, а.с. 13).

Із дослідженого Витягу з протоколу № 39 спільного засідання адміністрації і профспілкового комітету головного заводу ЛОРТА від 17.01.1996 встановлено, що ОСОБА_1 надали квартиру АДРЕСА_2 на сім`ю з чотирьох осіб, без зняття з квартирного обліку і пільгового списку, що також підтверджено рішенням, вказаним у Витягу з протоколу №40 від 20.04.1999 (т.1, а.с.14,21).

Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №101 від 16.02.2000 ОСОБА_1 оформлено ордер на вказану квартиру (т.1, а.с. 22).

Таким чином, беззаперечним є те, що позивачу ОСОБА_1 разом із його сім`єю виділено квартиру під АДРЕСА_2 .

У подальшому, з метою вирішення житлових умов ОСОБА_1 , а також Комітет у справах ветеранів війни та воєнних конфліктів в іноземних державах при КМУ та Львівська обласна організація Української спілки ветеранів Афганістану в його інтересах, зверталися до адміністрації ДК ЛОРТА у 1996, 1998, 1999, 2007 роках про надання додаткової житлової площі (т.1, а.с. 16-20, 27).

Так, у відповіді № 1826 від 08.08.2002 ДК ЛОРТА зазначено, що ОСОБА_1 було виділено однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , видано ордер на дану квартиру, зазначено, що покращення житлових умов заявника можливе внаслідок будівництва житла на заводі в майбутньому (т.1, а.с. 23).

Згідно із довідкою ДЖКП ДК ЛОРТА №105 від 01.10.2003, у квартирі АДРЕСА_1 на час видачі такої ніхто не проживав, також ніхто з цієї квартири не звертався до підприємства за послугами (т.1, а.с. 24).

З довідки ДЖКП ДК ЛОРТА № 80 від 29.07.2004 встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 , з дня видачі ордера з 03.11.1997 ніхто не проживає, ордер №001102 не зареєстрований. Договір найму житлового приміщення між ДЖКП ДК ЛОРТА та ОСОБА_5 не укладався. На час видачі довідки наявна заборгованість за комунальні послуги (т.1, а.с. 25).

Натомість, позивач ОСОБА_1 стверджує, що у 2003 році отримав усний дозвіл на вселення в квартиру АДРЕСА_8 .

11.06.2012 ОСОБА_1 звертався до ДП «Львівський державний концерн ЛОРТА» із клопотанням про надання йому ордера на вселення в квартиру АДРЕСА_1 та отримав відповідь №562-837 від 20.06.2012, у якій зазначено, що згадана квартира розподілу та видачі ордеру на таку, не підлягає. Зазначено, що ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення, а рішенням від 17.01.1996 за № 39 черговику ЛОРТА ОСОБА_5 вирішено надати квартику АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного рішення Залізнична районна адміністрація 03.11.1997 видала ОСОБА_5 ордер №001102 на право вселення в дану квартиру (т.1, а.с. 32-34).

Згідно із довідкою з місця проживання про склад сім`ї і прописки № 5278, виданою 30.10.2019 ЛКП «Нове», в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано 2 особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 (т.1, а.с. 47).

На адвокатський запит ЛКП «Нове» надало відповідь №2/1050 від 30.10.2019 про те, що ордери на житлове приміщення кв. АДРЕСА_1 не надано, договір найму на житлове приміщення з ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_16 не укладався (т.1, а.с. 48, 49).

Ухвалою Львівської міської ради №3030 від 26.12.2013 житловий будинок АДРЕСА_9 прийнято у власність територіальної громади міста Львова, розпорядженням Залізничної районної адміністрації №59 від 17.02.2014 зобов`язано ЛКП «Нове» прийняти згаданий будинок на баланс (т.1, а.с. 77, 78).

Відповідно до копії довідки Управління житлового господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР від 05.04.2021 ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку в позачерговому списку як особа з інвалідністю внаслідок війни (Афганістан) (т.1 а.с. 198).

Фактично доводи позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , зводяться до того, що власник житла ДК ЛОРТА не заперечував проти їхнього вселення у спірну квартиру, а треті особи ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не проживають у такій та не вчинили з такою необхідних дій.

Зважаючи на те, що вимоги за поданими позовами напряму стосуються квартири АДРЕСА_1 , а можливе задоволення будь якого із таких, виключає задоволення іншого, колегія суддів змушена надавати оцінку спірним правовідносинам у сукупності пред`явлених вимог та з погляду усієї хронології таких.

Так, станом на час вселення позивачів за первісним позовом та до передачі будинку у власність територіальної громади м. Львова, власником квартири АДРЕСА_1 було ДК ЛОРТА.

На звернення ОСОБА_1 до ДЖКП ДК ЛОРТА у 2004 році, підприємство надало заявнику інформацію щодо квартири АДРЕСА_1 , зокрема, що ордер №001102, виданий ОСОБА_5 на вселення у квартиру, не зареєстрований, договір найму не укладався, особовий рахунок не відкривався, існує заборгованість по квартирній платі.

Виходячи із змісту постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 15.08.2006, в Залізничний РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській області 09.08.2006 з письмовою заявою звернулась громадянка ОСОБА_9 про те, що громадянин ОСОБА_1 незаконно проник в квартиру АДРЕСА_1 та проживає у ній.

У порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 відмовлено з підстав, що відносини, які склалися між громадянином ОСОБА_1 та ДЖКП ДК ЛОРТА по факту спірних питань відносно квартири АДРЕСА_1 носять цивільно правовий характер (т.1, а.с. 26).

Згідно із копією довіреності №245 від 28.11.2005 така підписана директором ДЖКП ДК ЛОРТА Н.М. Білан, тобто заяву про кримінальне правопорушення подано від імені власника будинку на той час, ДЖКП ДК ЛОРТА (т. 3 а.с.133).

У подільшому, слідуючи змісту ухвали Залізничного районного суду м.Львова від 27.10.2009, ОСОБА_1 звертався з позовом до ДК «Лорта», ДЖКП «Лорта», ОСОБА_5 , Залізничної районної адміністрації ЛМР про зобов`язання укладення договору найму житлового приміщення та визнання ордеру недійсним, який залишено без розгляду за письмовою заявою позивача (т.2 а.с. 74).

Також, в матеріалах справи наявна копія апеляційної скарги, поданої ДК ЛОРТА на ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 25.10.2004 у справі за позовом ОСОБА_1 до ДК ЛОРТА, Залізничної РА, третьої особи ДЖКП ДК ЛОРТА, ОСОБА_5 про визнання недійсним ордера, про зобов`язання укласти договір та видати ордер, у якій представник апелянта, тобто ДК ЛОРТА зазначив, що ОСОБА_1 «жодного відношення до квартири АДРЕСА_8 не мав та не має» (т.2 а.с. 70-72).

В свою чергу, відповідно до копії Розпорядження Залізничної районної адміністрації №533 від 16.07.1997, вирішено оформити ордер ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 , що складається із 4-ох кімнат пл..43,8 кв.м., кухні та комунальних вигод. Сім`я 4 особи (вона, чоловік ОСОБА_10 , дочка ОСОБА_11 , син ОСОБА_12 ) (т.1, а.с.156).

На підставі зазначеного розпорядження, ОСОБА_5 з сім`єю з 4-ох осіб ( ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ) видано ордер №001102 від 03.11.1997 на право зайняття житлового приміщення за адресою АДРЕСА_12 (т. 2, а.с. 67).

Виходячи із копії свідоцтва про зміну імені, копій довідок про склад сім`ї №389 від 24.06.2008 та №705 від 06.12.2011, пояснень сторін, ОСОБА_4 (до зміни прізвища ОСОБА_12 ) був членом сім`ї ОСОБА_5 та разом з останньою і ОСОБА_10 станом на 2011 рік та на час розгляду справи судом зареєстровані у спірному житлі (т.1, а.с. 149, 150, 155).

Третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_4 до позовної заяви додано копії відомостей ЛКП «Залізничнетеплоенерго» за період 2014-2016 роки щодо нарахування та оплати за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_12 . Споживачем послуг, виходячи з цих розрахунків, є ОСОБА_5 (т.1, а.с. 146, 148).

Разом з цим, колегія суддів розділяє висновок суду першої інстанції про те, що сама по собі сплата комунальних послуг за користування житлом не може бути обставиною, яка нероздільно пов`язує споживача із нерухомим майно чи безальтернативною підставою для визнання за ним права користування таким житлом.

Так, Актами ДЖКП ДК ЛОРТА від 11.11.2003, 05.01.2004, 07.02.2004, 08.07.2004, 29.07.2004 зафіксовано факт непроживання ОСОБА_17 у квартирі АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 187-191).

Колегія суддів виходить з того, що певні правовідносини між сторонами вже були предметом судового розгляду та з приводу таких існують судові рішення, які набрали законної сили.

Відповідно до рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 12.06.2007 задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 . Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 17.06.2005 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 21.11.2005 скасовано.

В задоволенні позову Державного житлового комунального підприємства ДК ЛОРТА до ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 та Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням та визнання ордера на житлове приміщення недійсним - відмовлено (т.1, а.с. 151-152).

При цьому, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 18.11.2015 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та скасовано рішення Залізничного районного суду м.Львова від 25.02.2013 про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 , вселення в дану квартиру ОСОБА_4 .

Ухвалено нове рішення про відмову у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виселення відповідачів з спірної квартири без надання іншого житлового приміщення та вселення позивача.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.01.2016 у відкритті касаційного провадження у згаданій справі відмовлено (т.1, а.с. 35-46).

Відповідно до вимог ч. 4 ст.82ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені в резолютивній частині рішення (висновки Верховного Суду у постановах від 16 грудня2020 року у справі № 278/1683/17-ц та від 21 березня 2021 року у справі № 725/2577/17).

При цьому, зазначеним вище рішенням встановлено, зокрема, що з часу отримання ордера (з 1997 року) та до часу звернення з вищезазначеним позовом (до серпня 2004 року) як і в подальшому, зазначені в ордері особи ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у спірну квартиру не заселялись, ремонтних робіт не проводили, договору найму жилого приміщення з балансоутримувачем ЖКП ДП «Лорта» не укладали, фінансово-особовий рахунок на оплату компослуг не відкривали та жодних компослуг не оплачували.

Також звернуто увагу на ту обставину, що основний квартиронаймач згідно ордера ОСОБА_5 (мати позивача) разом із сім`єю у спірну квартиру не вселилась, ордер на вселення у квартиру № 001102, що був виданий Залізничною районною адміністрацією м.Львова 03.11.1997, не був зданий у житлову-експлуатаційну організацію протягом 30 днів, договору найму жилого приміщення з балансоутримувачем ЖКП ДП «Лорта» така не укладала, фінансово-особовий рахунок на оплату компослуг не відкривала, а була зареєстрована у 2007 році з чоловіком ОСОБА_10 на підставі рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 12.06.2007. Крім того, право позивача не порушено, оскільки такому належить житло на праві сумісної власності, набуте у власність внаслідок приватизації державного житлового фонду на АДРЕСА_10 .

Зокрема, згідно свідоцтва про право власності на квартиру від 19 травня 1997 року, право власності на квартиру по АДРЕСА_10 оформлено в порядку приватизації державного житлового фонду та власниками на праві спільної сумісної власності є: ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 (позивач ОСОБА_4 , оскільки прізвище змінив з « ОСОБА_13 » на « ОСОБА_14 ») та ОСОБА_11 (а.с. 58).

У довідці з місця проживання та прописку, виданій ДЖКП ДК «Лорта» 24.06.2008, датою реєстрації ОСОБА_5 та ОСОБА_10 в спірній квартирі зазначено 12.11.1997.

Разом з цим, довідка видана цим же підприємством 06.12.2011, дату реєстрації цих осіб вказано 12.11.2007, а датою реєстрації ОСОБА_4 , як члена сім`ї, - 12.04.2011 (т.1 а.с. 149, 150).

Виходячи із довідки з місця проживання про склад і прописку, виданої ЛКП «Нове» 30.10.2019, ОСОБА_5 зареєстрована у квартирі 12.11.2007, а ОСОБА_4 12.04.2011 (т.1 а.с. 47).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 05.08.1999 ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_10 купив житловий будинок АДРЕСА_3 (а.с. 53, 54).

Ухвалою Львівської міської ради №3030 від 26.12.2013 житловий будинок АДРЕСА_9 прийнято у власність територіальної громади міста Львова, розпорядженням Залізничної районної адміністрації №59 від 17.02.2014 зобов`язано ЛКП «Нове» прийняти згаданий будинок на баланс (т.2, а.с. 122).

Відповідно до розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №59 від 17.02.2014 зобов`язано ЛКП «Нове» прийняти на баланс житлові будинки АДРЕСА_9 ; прийняти від ліквідатора ДЖКП ДК «ЛОРТА» документацію на згадані житлові будинки без дебіторської та кредиторської заборгованості по акту приймання-передачі, в якому зазначити перелік наявної та відсутньої документації станом на 17.02.2014 (т.2, а.с. 123).

Виходячи із змісту Акту ЛКП «Нове» від 03.03.2017, в квартирі АДРЕСА_1 без підтверджуючих документів фактично станом на 03.03.2017 проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (т.2, а.с. 124).

18.05.2017 ЛКП «Нове» зверталося до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 із листами за №2/245, №2/246, №2/247 про звільнення квартири АДРЕСА_8 до 01.06.2017 року (т.2, а.с.125-127).

Згідно із Актом ЛКП «Нове» від 20.06.2017, ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 станом на 20.06.2017 після отримання попереджень від 18.05.2017, квартиру не звільнили (т.2, а.с. 128).

ЛКП «Нове» 20.06.2017 повторно зверталося до відповідачів із вимогами звільнити квартиру у строк до 26.06.2017, однак згідно Акту від 26.06.2017 ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 станом на 26.06.2017 після отримання попереджень 18.05.2017 та 20.06.2017, квартиру не звільнили (т.2, а.с. 129-132).

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів викладений устатті 5 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджуєтьсяз правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження№ 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження№ 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження№ 14-338цс18) та від 04 червня2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження№ 12-304гс18).

Згідно ізст.17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського Судуз правлюдини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії»ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії»(рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права.

До складу житлового фонду, відповідно до ст. 4 ЖК України, відносяться житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях. Жилі будинки та жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі складають державний житловий фонд.

Частиною 1 ст. 5 ЖК України передбачено, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Відповідно до статті 379ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

У статті 345ЦК України закріплено право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Відповідно дост. 52 ЖК Українижилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради, а у випадках, передбачених Кабінетом Міністрів України, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної ради про надання жилих приміщень для заселення.

Частиною 1статті 58 ЖК Українивизначено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно дост. 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер

Управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником (ст. 18 ЖК України).

Відповідно до ст. 31 ЖК Українигромадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством України), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Згідно ізст. 65 ЖК Україниособи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Беззаперечним є те, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 не подали суду доказів, які б підтверджували наявність у них ордеру на вселення у квартиру АДРЕСА_1 , чи доказів укладення договору найму такої, як і не подано доказів, що вони у встановленому порядку зверталися до Львівської міської ради чи Залізничної районної адміністрації з метою надання їм спірної квартири у користування, а останніми приймалися якісь рішення з цього питання.

При цьому, позивачі не заперечують того, що на час вселення їх у спірну квартиру та до передачі будинку у власність територіальної громади м. Львова, тобто у час, коли власником квартири АДРЕСА_1 було ДК ЛОРТА, ОСОБА_1 було повідомлено, що ордер, виданий на вселення ОСОБА_5 із сім`єю у спірну квартиру, не зареєстрований, договір найму не укладався, особовий рахунок не відкривався, існує заборгованість по квартирній платі.

Поряд з цим, відношення керівництва ДЖКП ДК ЛОРТА щодо вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру вбачається із постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 15.08.2006, з якої слідує, що директор підприємства ОСОБА_9 зверталася в Залізничний РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській області з письмовою заявою про те, що громадянин ОСОБА_1 незаконно проник в квартиру АДРЕСА_1 та проживає у ній.

В свою чергу, звертаючись до суду із позовом до ДК ЛОРТА, Залізничної РА, третьої особи ДЖКП ДК ЛОРТА, ОСОБА_5 про визнання недійсним ордера, про зобов`язання укласти договір та видати ордер, ОСОБА_1 знав, що ордер на вселення у спірне житло, виданий іншій особі, а власник цього житла звертався до правоохоронних органів з підстав незаконного проживання позивачів у квартирі, тобто фактично заперечуючи таку можливість (проживання).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Поряд з цим, колегія суддів погоджується із висновком районного суду про те, що підстави для визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 права користування квартирою АДРЕСА_1 , відсутні, а доводи останніх про сплату ними комунальних послуг та про те, що ними зроблено ремонт у квартирі, висновків суду не спростовують та про протилежне не свідчать.

Враховуючи наведене, колегія суддів розділяє висновок суду першої інстанції по суті розгляду позову ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання права користування квартирою у задоволенні яких судом відмовлено, а доводи апеляційної скарги є неспроможними та не свідчать про наявність підстав для задоволення таких.

У цьому ж контексті, апеляційний суд погоджується і з висновками суду першої інстанції та відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про наявність прав на спірну квартиру лише у контексті видачі 03.11.1997 його матері ОСОБА_5 , на підставі розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №533 від 16.07.1997 та спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Головного заводу ЛОРТА № 39 від 17.01.1996, ордера на сім`ю з чотирьох осіб.

Зокрема, відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, при цьому членом сім`ї наймача, в розумінні частини другоїстатті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

У осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та другастатті 64 ЖК України).

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Водночас наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Наведені правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 759/3119/16-ц (провадження № 61-19109св20).

В пункті 15постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»роз`яснено, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, щост.33 Конституції Українигарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання.

Згідно зіст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»реєстрація особи за місцем проживання це лише внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Таким чином, реєстрація особи за певною адресою сама по собі не є підтвердженням її права на користування житлом, оскільки таке право виникає та може бути підтверджене на інших підставах, таких як право власності, сімейні відносини, оренда та ін.

Як зазначалося вище, рішеннями, які набрали законної сили встановлено, що з часу отримання ордера (з 1997 року) та до часу звернення з вищезазначеним позовом (до серпня 2004 року), як і в подальшому, зазначені в ордері особи ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у спірну квартиру не заселялись, ремонтних робіт не проводили, договору найму жилого приміщення з балансоутримувачем ЖКП ДП «Лорта» не укладали, фінансово-особовий рахунок на оплату компослуг не відкривали та жодних компослуг не оплачували.

Ордер є адміністративним актом індивідуального характеру виконкому районної, міської, районної в місті Ради (орган місцевого самоврядування), до компетенції якого входить його видача на вселення громадянина у зазначене в ньому житлове приміщення. Ордер породжує, з одного боку, адміністративно-правові відносини між виконкомом та житлово-експлуатаційною організацією (підприємством, іншим органом), куди він здається, а з іншого - цивільно-правові відносини між громадянином і зазначеними організаціями, які зобов`язані після вселення особи у надане житло укласти з ним договір найму щодо цього жилого приміщення.

Ордер - це наказ (вказівка), доручення уповноваженого органу місцевого самоврядування, адресоване житлово-експлуатаційній організації (іншому органу) вселити особу у певне жиле приміщення. Через видачу ордера у заінтересованої особи за своєю правовою природою виникають публічно-правові відносини з органом, що видав такий ордер, без надання права вимоги до третіх осіб.

Ордер на вселення у жиле (зокрема й службове) приміщення не є правовстановлюючим документом на надане для вселення житло; лише отримання особою такого документа не призводить до виникнення у неї права на користування тим приміщенням, що у ньому зазначено.

Права щодо квартири виникають у особи в силу фактичного вселення її у певне приміщення, здійсненого на підставі чинного ордера та наступного укладення договору найму жилого приміщення щодо такого житла.

Тридцятиденний строк дійсності ордера, зазначений у ньому, є присічним і поновленню судом не підлягає.

Так, колегія суддів погоджується з тим, що право на видачу ордера належить органу місцевого самоврядування, при цьому, підставою для визнання права користування житловим приміщенням, яке перебуває у власності територіальної громади міста, може бути договір найму житлового приміщення, укладений в письмовій формі на підставі ордера на дане житлове приміщення, виданого на ім`я наймача.

Таким чином, ОСОБА_4 , як член сім`ї основного наймача ОСОБА_5 , не набув права користування та права власності на спірне майно, оскільки виданий ОСОБА_5 ордер нею не було в 30-денний термін здано, та відповідно до встановленого порядку не укладено договір найму щодо цього майна.

Більше того, з врахуванням зазначеного постає питання чинності ордера від 03.11.1997, за яким ОСОБА_4 вважає себе користувачем (наймачем) спірної квартири, при цьому, судом встановлено факт відсутності у ОСОБА_4 протягом тривалого часу інтересу до спірного житла.

Так, що стосується реєстрації ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спірному житлі, то, виходячи зі змісту рішення Апеляційного суду Львівської області від 18.11.2015, ОСОБА_5 разом з чоловіком були там зареєстровані лише у 2007 році на підставі рішення суду, яким скасовано рішення першої та апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог у справі про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Згідно із довідкою з місця проживання та прописку, виданій ДЖКП ДК «Лорта» 24.06.2008, датою реєстрації ОСОБА_5 та ОСОБА_10 у спірній квартирі зазначено 12.11.1997, однак довідка видана цим же підприємством 06.12.2011, дату реєстрації цих осіб вказує 12.11.2007, а датою реєстрації ОСОБА_4 , як члена сім`ї - 12.04.2011 (т.1 а.с. 149, 150).

Враховуючи наведене, ОСОБА_5 зареєстрована у спірній квартирі 12.11.2007, а ОСОБА_4 12.04.2011, інші докази з цього приводу відсутні.

Таким чином, доводи про реєстрацію у спірному житлі у 1997 році спростовуються матеріалам справи, зокрема, копією паспорта ОСОБА_5 , при цьому, питання дійсності довідки від 24.06.2008 не є предметом доказування у межах спірних правовідносин, а орган, який таку видавав, не залучений до участі у справі.

Крім цього, доводи про те, що після отримання ОСОБА_5 ордеру, такий був зданий в ДЖКП «Лорта» та укладений договір найму з нею як основним квартиронаймачем, спростовуються довідками цього підприємства, а такі обставини заперечуються.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 висновків суду не спростовують.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 21 травня 2020 рокуу справі№ 199/9418/16-ц, від 03 грудня 2020 року у справі№264/7450/19, від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц, за змістомстатті 65 ЖК Україниза особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 рокуу справі №761/27875/16-ц, за змістомстатті 106 ЖК України, вимагати визнання себе наймачем квартири має право особа, яка як член сім`ї наймача правомірно вселилася і постійно проживає у цьому житлі на час заявлення відповідної вимоги, тобто має право користування ним.

Отже, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_4 права користування квартирою квартирою АДРЕСА_1 , тому вимоги останнього про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом надання фактичного доступу до такої, передачі йому ключів від даної квартири, звільнення самоправно зайнятої квартири є безпідставними.

Не може залишитися поза увагою суду і те, що 04.04.2012 ОСОБА_4 звертався до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа ДЖКП ДК «Лорта», про виселення, однак у задоволенні позову було відмовлено.

При цьому, відкриття особових рахунків на сплату комунальних послуг на прізвище ОСОБА_5 , за умови оплати цих рахунків позивачем ОСОБА_1 , не може бути підставою для задоволення позову третьої особи ОСОБА_4 .

Згідно з частиною першоюстатті 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другоїстатті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина першастатті 321 ЦК України).

Згідно з положеннямистатті 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначені норми матеріального права визначають право власника, у тому числі житлового приміщення, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника, відповідно до положеньглави 29 цього Кодексу(стаття 396 ЦК України)

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 1986 року у справі «Gillow v. the U.K.»), так і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі «Larkos v. Cyprus»).

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Тому з`ясування того, хто є власником або титульним володільцем спірного майна, має значення для вирішення цієї справи.

Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 925/180/18.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та інші), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом. Позивач має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт на автомашину, довіреність на розпорядження майном, договір тощо) (постанова Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року в справі № 369/2311/19).

Власник має право вимагати усунення порушення його прав, якщо дії третіх осіб мають неправомірний характер. Негаторний позов не може бути пред`явлено, якщо дії відповідача ґрунтуються на відповідному чинному законі чи договорі (правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30 червня 2021 року в справі № 661/1702/17, провадження № 61-17341св20).

Як вже зазначалося, ухвалою Львівської міської ради №3030 від 26.12.2013 житловий будинок АДРЕСА_9 прийнято у власність територіальної громади міста Львова, розпорядженням Залізничної районної адміністрації №59 від 17.02.2014 зобов`язано ЛКП «Нове» прийняти згаданий будинок на баланс (т.2, а.с. 122).

Виходячи із змісту Акту ЛКП «Нове» від 03.03.2017 року в квартирі АДРЕСА_1 без підтверджуючих документів проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , отримавши вимоги про звільнення квартири АДРЕСА_8 , останні квартиру не звільнили (т.2, а.с. 128).

З урахуванням наведеного, оскільки дії відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 не ґрунтуються на вимогах закону, останні не є власниками чи належними користувачами житла на підставі укладеного договору найму, вселилися у таке без відповідних на те підстав, не надали доказів того, що мають право володіти спірним житлом, колегія суддів погоджується про наявність підстав у Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради для звернення до суду з негаторним позовом.

Відповідно дост. 109 ЖК Українивиселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Згідно із ч. 3ст. 116 ЖК Україниосіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», судам роз`яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Таким чином,встановивши,що ОСОБА_1 та членийого сім`ївселилися вспірне житлобез наданняїм цьогоприміщення,не отримавшина цедозволу власниківжитла ДК ЛОРТА,а вподальшому,Львівської міськоїради,суд першоїінстанції дійшовобґрунтованого висновкупро те,що останніє такими,що самоправновселилися дожилого приміщення,тому наявніпідстави,передбачені статтею116ЖК України,для їхвиселення безнадання іншогожитлового приміщення, а доводи їхньої апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17,від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц ,від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц , при вирішенні справи про виселення особи, чи визнання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, виселення особи має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

При цьому, між задоволенням позовних вимог Залізничної районної адміністрації Львіської міської ради та обмеженням права ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , дійсно існує розумна пропорційність, оскільки відповідачі забезпечені житлом та не позбавлені права на звернення до власника спірної квартири для вирішення питання користування житлом у встановленому законом порядку, між тим, проживають у відповідному житлі без правових підстав.

Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 258, ст.ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 15 лютого 2024 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк