Постанова

від 14.02.2024 по справі 436/9142/12

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 436/9142/12

провадження № 61-16754св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі: громадська організація власників маломірних човнів «Буревісник» (позивач за зустрічним позовом), Дніпровська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу громадської організації власників маломірних човнів «Буревісник» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року в складі колегії суддів: Барильської А. П., Макарова М. О., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до громадської організації власників маломірних човнів «Буревісник» (далі - ГОВМЧ «Буревісник»), про визнання договору користування майном, укладеним 01 жовтня 2012 року між ним та ГОВМЧ «Буревісник», недійсним.

В обґрунтування позову вказав, що згідно із договором користування майном, від 01 жовтня 2012 року відповідач зобов`язувався передати йому у користування гараж літ. Ж, який знаходиться на човновій стоянці на АДРЕСА_1 строком на один рік. У жовтні 2012 року він надіслав відповідачу лист, яким повідомив про визнання вказаного договору недійсним з огляду на те, що право власності на нерухоме майно, яке є предметом договору, не зареєстровано за відповідачем.

З огляду на зазначене позивач просив суд визнати недійсним договір користування приміщенням літ. Ж, що розташоване на човневій станції на АДРЕСА_1 , укладений 01 жовтня 2012 року між ним та ГОВМЧ «Буревісник».

У грудні 2012 року ГОВМЧ «Буревісник» подала зустрічний позов до ОСОБА_1 , Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на човнову стоянку за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з приміщень: вартова літ. А-2 площею 45,4 кв. м, вартова літ.Б-1 площею 17,2 кв. м, вартова літ. В-1 площею 5,3 кв. м., вбиральня літ. Г-1, вбиральня літ. Д-1, без введення в експлуатацію.

Позов мотивовано тим, що рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 29 квітня 1984 року № 425 обласній фірмі побутових послуг було відведено земельну ділянку площею 10 га на АДРЕСА_2 для будівництва човнової станції. Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 17 вересня 1992 року № 883 виконавчим комітетам районних рад м. Дніпропетровська було дозволено проводити реєстрацію добровільних громадських організацій, що утворюються на базі човнових причалів об`єднання «Побутові послуги», за місцем їх знаходження. На підставі розпорядження виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів № 133/2-р від 10 червня 1993 року було зареєстровано ГОВМЧ «Буревісник». Для здійснення статутної діяльності в межах земельної ділянки, що була відведена для будівництва човнової стоянки, власники човнів за власні кошти побудували човнову стоянку. Будівництво, проведене ГОВМЧ «Буревісник», є самочинним, оскільки здійснювалось без належного дозволу і належно затвердженого проекту, однак жодних скарг з боку будь-яких фізичних чи юридичних осіб щодо будівництва човнової стоянки не надходило, будівництво відбувалося в межах виділеної земельної ділянки, а ТОВ «Дніпропетровський дослідно-будівельний інститут» у квітні 2006 року було зроблено інженерно-технічне обстеження будівельних конструкцій з метою оцінки їх технічного стану і можливості експлуатації будівель човнової станції на АДРЕСА_1 , згідно із яким несучі будівельні конструкції знаходяться в задовільному стані та придатні до експлуатації.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2013 року в складі судді Кушнірчука Р. О. у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ГОВМЧ «Буревісник» задоволено.

Визнано за ГОВМЧ «Буревісник» право власності на човнову стоянку за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з приміщень: вартова літ. А-2 площею 45,4 кв. м, вартова літ. Б-1 площею 17,2 кв. м, вартова літ. В-1 площею 5,3 кв. м, вбиральні літ. Г-1, вбиральні літ. Д-1 без введення в експлуатацію.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ГОВМЧ «Буревісник» судовий збір у розмірі 214,60 грн.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2023 року поновлено Дніпровській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2013 року та відкрито апеляційне провадження у цій справі.

Поновлюючи Дніпровській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що на момент ухвалення судом оскаржуваного судового рішення представник Дніпровської міської ради участі у справі не брав, а з повним рішення суду ознайомлений та отримав у приміщенні суду лише 29 серпня 2023 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2013 року в частині задоволення зустрічного позову скасовано та ухвалено нове судове рішення в цій частині про відмову у зустрічному позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У листопаді 2023 року ГОВМЧ «Буревісник» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року у якій просило її скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року справа № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21), у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року справа № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18), від 14 грудня 2020 року справа № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник оскаржує судове рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судом норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України)).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження в ухвалі від 15 вересня 2023 року не мотивував свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Крім того, дійшовши висновку про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд всупереч положень пункту другого частини другої статті 358 ЦПК України не дослідив питання які саме обставини непереборної сили були причиною пропуску Дніпровською міською радою визначеного цією статтею річного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Водночас безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У лютому 2024 року Дніпровська міська рада подала до суду письмові пояснення на касаційну скаргу, у яких вказала про те, що позивач без дозволу міської ради як власника землі на підставі оскаржуваного рішення суду першої інстанції визнав за собою право власності на самочинно збудоване майно. Матеріали справи не містять доказів отримання міською радою копії оскаржуваного рішення суду першої інстанції, натомість від встановлення цього факту залежить правильне вирішення питання про початок перебігу строку на подання апеляційної скарги.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі з врахуванням заперечень на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З грудня 2012 року в провадженні Самарського районного суду м. Дніпропетровська перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до ГОВМЧ «Буревісник» про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом до ГОВМЧ «Буревісник» до ОСОБА_1 , Дніпропетровської міської ради (правонаступник Дніпровська міська рада) про визнання права власності.

Відповідно до поданої 12 квітня 2013 року заяви міського голови м. Дніпропетровська Куліченка І. І. від 08 квітня 2013 року № 7/11-509 Дніпропетровська міська рада просила суд розглянути зазначену справу без участі представника міської ради на підставі матеріалів, що є у справі (а. с. 79).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2013 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 .

Зустрічний позов ГОВМЧ «Буревісник» задоволено.

Визнано за ГОВМЧ «Буревісник» право власності на човнову стоянку за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з приміщень: вартова літ. А-2 площею 45,4 кв. м, вартова літ. Б-1 площею 17,2 кв. м, вартова літ. В-1 площею 5,3 кв. м, вбиральні літ. Г-1, вбиральні літ. Д-1 без введення в експлуатацію.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ГОВМЧ «Буревісник» судовий збір у розмірі 214,60 грн.

У вересні 2023 року Дніпровська міська рада оскаржила рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2023 року поновлено Дніпровській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2013 року та відкрито апеляційне провадження у цій справі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року скасовано рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2013 року в частині задоволення зустрічного позову та ухвалено нове судове рішення в цій частині про відмову у зустрічному позові.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до

статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень

(«що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

У рішенні від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», заява

№ 24465/04, Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії».

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії».

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків на оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип визначеності).

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має виходити із того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише у тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об`єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою.

У пункті 3 частини першої статті 260 ЦПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається з: мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Згідно з частиною третьою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду

у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року

у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230 сво 18).

12 квітня 2013 року ухвалено рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська.

Апеляційна скарга на це судове рішення подана Дніпровською міською радою 07 вересня 2023 року, тобто через 10 років з дня ухвалення рішення районного суду.

В ухвалі апеляційного суду від 15 вересня 2023 року, вирішуючи процесуальне питання про поновлення строку на апеляційне оскарження й поновивши його, суд вказав лише на те, що на момент ухвалення судом оскаржуваного судового рішення представник Дніпровської міської ради участі у справі не брав, а з повним текстом рішення суду ознайомлений та отримав у приміщенні суду лише 29 серпня 2023 року.

Водночас у матеріалах справи міститься заява міського голови м. Дніпропетровська Куліченка І. І. від 08 квітня 2013 року № 7/11-509, у якій Дніпропетровська міська рада просила суд розглянути зазначену справу без участі представника міської ради на підставі матеріалів, що є у справі (а. с. 79).

Згідно із супровідним листом Самарського районного суду м. Дніпропетровська № Ку 436/9152/12 від 15 квітня 2013 року копія рішення суду першої інстанції була направлена на адресу Дніпропетровської міської ради.

Повний текст судового рішення опублікований у Єдиному державному реєстрі судових рішень 16 травня 2013 року.

Отже, апеляційним судом належним чином не перевірено, чи наведено

Дніпровською міською радою поважні причини пропуску більше ніж на 10 років строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, чи наявні правові підстави для його поновлення, які саме об`єктивні перешкоди безумовно перешкодили Дніпровській міській раді вчасно оскаржити судове рішення у справі, про наявність якого вона була достовірно обізнана, чи не свідчить таке поновлення процесуального строку про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Разом із тим відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

Водночас з огляду на норми частини другої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції не дослідив питання чи надала Дніпровська міська рада належні та допустимі докази пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» викладено висновок Європейського суду з прав людини про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом із тим, питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Отже, встановлення строків звернення до суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня

2023 року у справі №160/6211/21 (провадження № К/990/25232/22).

Відповідно до статті 13 ЦК України при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі

№ 199/6713/14-ц (провадження № 14-92 цс 19) зазначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції

у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

У касаційній скарзі на постанову апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року містяться доводи про необґрунтованість ухвали Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2023 року в частині поновлення Дніпровській міській раді строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Також касаційна скарга містить заперечення щодо відкриття апеляційного провадження, зокрема з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, вважає обґрунтованими аргументи касаційної скарги в цій частині.

Підсумовуючи, Верховний Суд наголошує на тому, що за результатами перегляду справи у касаційному порядку встановлено, що під час постановлення оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції, усупереч положенням частини четвертої статті 263 ЦПК України, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права, зокрема про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про направлення справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, то не підлягають оцінці доводи касаційної скарги по суті спору, таке порушення норм процесуального права, як безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження, є самостійною підставою для направлення справи на новий розгляд.

Взявши до уваги те, що відповідно до вимог статей 389, 406 ЦПК України ухвала суду апеляційної інстанції про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження підлягає касаційному оскарженню разом із рішенням суду, скарги на таку ухвалу розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на судові рішення.

Врахувавши, що ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2023 року порушено вимоги статті 358 ЦПК України під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року переглянуте судове рішення, яке набрало законної сили, за скаргою, поданою з пропуском строку на апеляційне оскарження, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначені судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі.

Відповідно до статті 411 ЦПК України це є підставою для скасування судових рішень, ухвалених на стадії відкриття апеляційного провадження, з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Під час нового розгляду справи апеляційний суд повинен повторно вирішити питання про відкриття апеляційного провадження із урахуванням принципу res judicata, з наведенням обґрунтованих мотивів наявності підстав для відкриття чи відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу громадської організації власників маломірних човнів «Буревісник» задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович