Постанова

від 31.01.2024 по справі 761/46120/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи 761/46120/17

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/3405/2024

Головуючий у суді першої інстанції Притула Н.Г.

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

31 січня 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретарі судового засідання Рудик О.Л., Авєлін А.О.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2023 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Притули Н. Г., в приміщенні Шевченківського районного суду м.Києва,

у с т а н о в и в :

14.12.2017 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про знесення гаражного боксу.

Під час розгляду справи третьою особою було залучено Кооператив «Пейзажний».

Відповідно до позовних вимог ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення про знесення гаражного боксу № НОМЕР_1 , площею 17,90 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , спорудженого ОСОБА_3 .

Вимоги позову обгрунтовані тим, що позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.1996 на праві власності належить гаражний бокс № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 . У 2006 році вказаний гараж було знесено виконавчою службою в порядку виконання судового рішення. Однак, рішенням суду було зобов`язано виконавчу службу відновити становище яке існувало. Потім було змінено спосіб виконання рішення суду на стягнення грошових коштів. Позивач самостійно бажає відновити попередній стан належного йому гаражного боксу, який було протиправно зруйновано.

Як зазначає позивач, він обмежений у праві самостійно відновити гараж, оскільки на місці належного позивачу гаражного боксу відповідач здійснив будівництво власного гаражу, площею 17,8 кв.м.

Так як гараж, побудований відповідачем на місці, де раніше знаходився незаконно знесений гараж позивача, є перешкодою для відновлення гаража позивача, для захисту порушеного права позивач звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 08.04.2021 позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено та зобов`язано ОСОБА_2 знести споруджений ним гаражний бокс № НОМЕР_1 , площею 17,90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , впродовж одного місяця з дати набрання цим рішенням законної сили, а у випадку невиконання цієї дії знести вказаний гаражний бокс з компенсацією витрат, пов`язаних з його знесенням, за рахунок ОСОБА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 15.07.2021 рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 08.04.2021 було залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 22.09.2021рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 08.04.2021 та постанову Київського апеляційного суду від 15.07.2021, скасовано та передано справу №761/46120/17 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2023 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - кооператив «Пейзажний», Київська міська рада про знесення гаражного боксу, відмовлено.

21 серпня 2023 року представник третьої особи - Кооперативу «Пейзажний» Григор`єв Р.І. подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 97 568,60 грн.

21 серпня 2023 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 118 137,20 грн.

Додатковим рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року заяви представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та представника третьої особи Кооперативу «Пейзажний» - Григор`єва Р.І. про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кооперативу «Пейзажний» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Не погоджуючись з рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги на рішення суду зазначено, що відповідач ОСОБА_2 на місці належного апелянту гаражного боксу № НОМЕР_1 за адресою - АДРЕСА_1 побудував свій власний гаражний бокс під тим же номером.

Зауважує, що відовідачу ОСОБА_2 не надавалася у власність (користування) земельна ділянка, на якій відбудований ним гаражний бокс за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому відсутня згода власника земельної ділянки на будівництво у 2009 році об`єкта нерухомого майна - гаражного боксу № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Окрім того, постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року, яка набрала законної сили, встановлені фактичні обставини того, що відповідач ОСОБА_2 побудував свій гаражний бокс на тому ж місці, де перебував фундамент знесеного гаражного боксу № НОМЕР_1 , що належить, на праві власності позивачу ОСОБА_1 .

Так, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.09.2021 у справі № 761/46120/17, за результатами розгляду касаційної скарги на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.04.2021 та постанову Київського апеляційного суду від 15.07.2021 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа кооператив «Пейзажний» про знесення гаражного боксу, встановлені наступні обставини, а саме, суди встановили, що позивач є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 14.03.1996 зареєстрованим на ТБ «Українська біржа «Десятинна», реєстраційний № 1682-905, та зареєстрованим в Київському міському бюро технічної інвентаризації згідно реєстраційного посвідчення, реєстрова книга № 4 за реєстровим № 1490 від 21.03.1996.

У зв`язку з виконанням рішення Господарського суду м. Києва від 23.02.2005 гаражний бокс № НОМЕР_1 , площею 17,90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було знесено Головним управлінням юстиції у м. Києві в порядку виконання рішення суду.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 14.10.2009, яка набрала законної сили, такі дії були визнані неправомірними та зобов`язано Головне управління юстиції відшкодувати позивачу завдану неправомірними діями матеріальну шкоду, шляхом відновлення становища, що існувало до вчинення протиправних дій, а саме: відбудувати гаражний бокс № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на тому ж місці, де він існував до вчинення таких дій. Встановлено, що рішення господарського суду м. Києва стосується знесення гаражних боксів кооперативу «Пейзажний», проте знесений гаражний бокс № НОМЕР_1 , належить позивачу на праві власності, який в свою чергу не є членом кооперативу «Пейзажний», у зв`язку з чим такі дії порушують права власників знесених гаражів.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29.11.2012 змінено спосіб виконання постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 14.10.2009 в частині відбудови гаражного боксу № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом стягнення з Головного управління юстиції у м. Києві на користь ОСОБА_1 грошової компенсації пошкодженого гаражного боксу в сумі 527 467,84 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26.05.2014 зобов`язано кооператив «Пейзажний» усунути перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні права власності на належне йому майно - гаражний бокс № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом не чинити перешкоди останньому у відновленні попереднього становища та відбудові цього гаражного боксу.

На думку апелянта вказані обставини не були враховані судом першої інстанції, що призвело до прийняття незаконного рішення та є підставою для його скасування.

Суд першої інстанції обмежив апелянта в можливості доведення своїх позовних вимог, відмовивши у задоволенні клопотання про витребування доказів, які стосувались обставин справи та мали доказове значення.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що відмова в задоволенні позову ОСОБА_1 обґрунтована тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту. Однак, саме внаслідок того, що суд обмежив позивача в реалізації процесуальних можливостей та порушив норми процесуального права апелянт не міг захистити своє право в суді.

Не погоджуючись із додатковим рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить додаткове рішення суду скасувати та відмовити в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 та третьої особи без самостійних вимог - кооперативу «Пейзажний», про ухвалення додаткового рішення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що заявники не дотрималися обов`язкових етапів практичної реалізації принципу відшкодування судових витрат. Зазначене свідчить про недотримання заявниками вимог ЦПК України, які надають право стороні на відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу. Ні безпосередньо відповідачем та третьою особою, ні їх представниками адвокатами, до закінчення судових дебатів у справі 09.08.2023, не робились заяви про надання доказів, що підтверджують розмір понесених стороною та третьою особою судових витрат.

Зауважує, що представником відповідача було надано письмову заяву про розгляд справи 09.08.2023 без його присутності. Однак, подаючи таку заяву, представником відповідача не було зроблено передбачену ч. 8 ст. 141 ЦК України заяву про надання доказів судових витрат, які відповідач має сплатити. Предстаниками відповідача та третьої особи через п`ять днів після дня закінчення судових дебатів була подана заява про ухвалення додаткового рішення. Але така заява, є тотожною заяві про надання доказів, що підтверджують розмір понесених стороною судових витрат. На думку апелянта це два окремих види процесуальних заяв.

З поданого відовідачем відзиву на позовну заяву від 21.02.2018, який був поданий до суду 28.02.2018, вбачається, що разом з першою заявою по суті відовідач не скористався правом на подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат в поядку та строки, встановлені ч. 1 ст. 134 ЦПК України.

Суд також не врахував, що стягнуті судом з позивача судові витрати в сумі 55 000 грн. є для позивача значними. Адже, позивач є особою похилого віку - 73 роки, є пенсіонером, непрацездатним, що підтверджується копією паспорта.

На думку апелянта, наданий відповідачем договір про надання правничої допомоги від 07.02.2018 між ОСОБА_2 та адвокатом Невмержицькою І.М. складений на виконання вказаного договору акт приймання-передачі наданих послуг від 15.08.2023 є сумнівними. Так, договір в дійсності 07.02.2018 не укладався та не існував, а фактично створений заднім числом. На це також вказує те, що з наявного в матеріалах справи ордеру ОСОБА_4 від 15.05.2018, слідує, що такий ордер був виданий на підставі зовсім іншого договору. А саме, договору від 15.05.2013, а не від від 07.02.2018. Тобто, станом на 07.02.2018 договору з такою датою між відповідачем та адвокатом Невмержицькою І.М. не існувало. По іншому ж договору, а саме від 15.05.2013, відповідачем не додано акту або іншого документу з детальним описом наданих послуг. З наданого відповідачем акту приймання-передачі наданих послуг від 15.08.2023 встановлюється, що в пунктах 1,2,3 акту продубльовано пункти 5.1, 5.2, 5.3 Договору про надання правової допомоги від 07.02.2018, який було укладено між ОСОБА_2 та адвокатом Невмержицькою І.М. Неможливо встановити який конкретно обсяг часу було витрачено адвокатом для надання послуг, вказаних в унктах 1,2,3 акту, та відповідно неможливо в зв`язку з цим встановити, чи відповідає вказана в цих пунктах акту сума обсягу витраченого часу, та чи є вона пропорційною дійсно наданим послугам.

Щодо судових витрат кооперативу «Пейзажний», апелянт зауважує, що в заяві про ухвалення додаткового рішення, третя особа не зазначає, з яких підстав нею було відповідно до вимог ч.1 ст. 134 ЦПК України подано заяву по суті позовних вимог та разом з нею не подано заяву про відшкодування судових витрат. Між тим, третя особа не була обмежена в такій можливості. Окрім того договір від 01.08.2019 між Кооперативом «Пейзажний» та адвокатом Григор`євим Р.І. фактично не укладався, а був сворений заднім числом. На це також вказує те, що з наявного в матеріалах справи ордеру адвоката Григор`єва Р.І. від 08.07.2021, слідує, що такий ордер був виданий на підставі зовсім іншого договору, саме договору від 01.08.2020, а не від 01.08.2019. По іншому ж договору, а саме договору від 01.08.2020, третьою особою не додано акту або іншого документу з детальним обсягом наданих послуг. До того ж як встановлюється з ордеру від 08.07.2021, який було видано на підставі договору від 01.08.2020, даний ордер виданий лише для представництва третьої особи в суді апеляційної інстанції.

Від третьої особи кооперативу «Пейзажний» надійшов відзив на апеляційну скаргу. Кооператив зазначає, що звертаючись до суду із вимогою про знесення гаражного боксу, ОСОБА_1 зазначає про наявність у нього права вимоги, посилаючись на ст. 391 ЦК України, тобто власник майна має право усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Застосовуючи вказану статтю судом вказано, самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила будівництво.

Для підтвердження свого права на звернення до суду із позовом, ОСОБА_1 надав копію договору купівлі-продажу від 14.03.1996, реєстраційного посвідчення КМБТІ від 14.03.1996. На час набуття позивачем права власності на гаражний бокс діяли норми Земельного кодексу України 1990 року. Однак, з моменту отримання апелянтом права власності на нерухомий об`єкт та по теперішній час, законодавством передбачались умови отримання права власності на землю під таким об`єктом. Отже, єдиним належним та допустимим доказом того, що гараж відповідача перебуває на земельній ділянці позивача є документ, в якому зазначено виділену земельну ділянку в натурі, визначення її меж, кадастрового номеру, тобто - Державний акт на землю. Апелянт не скористався своїм правом на отримання права власності на земельну ділянку, не здійснював виділення земельної ділянки, не отримував кадастровий номер на таку ділянку до момента знесення гаражного боксу. Важає себе власником земельної ділянки, без визначення її місця, опираючись на договір купівлі-продажу та реєстраційне свідоцтво БТІ щодо об`єкту нерухомості.

До позовної заяви ОСОБА_1 надав рішення судів, за яким належний йому гаражний бокс, 27.09.2006 знищено та демонтовано повністю, про що винесено постанову державного виконавця про повне виконання рішення Господарського суду міста Києва. Тобто, матеріали надані до суду самим же прозивачем спростовують твердження про залишки фундаментів та підтверджують факт знищення об`єкта нерухомості.

Відповідачем ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_4 подано до апеляційного суду письмові пояснення на апеляційну скаргу. Вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, необґрунтованими, такими, що суперечать дійсним обставинам справи. Зауважує, що замість відновлення знищеного гаражного боксу апелянт обрав грошову компенсацію за рішенням суду. Твердження ОСОБА_1 , що отрмана ним грошова компенсація мала бути направлена на відновлення гаражного боксу, не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 , спотворюючи об`єктивну реальність, намагається реалізувати обидва способи захисту, які є взаємовиключними. Крім того, в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 29.11.2012 по сраві № 2610/25959/2012 зазначено саме про зміну способу виконання, тобто один спосіб захисту замінено іншим. Жодних фраз щодо того, що грошова компенсація має бути направлена на відновлення гаражного боксу, вказана ухвала суду не містить. З метою захисту території від незаконної забудови будівельний котлован було засипано, а громадою на цьому місці за власні кошти було створено дитячий ландшафтний парк «Пейзажна алея». Відомий всім киянам кіт-сороконіжка фактично є задньою стінкою відбудованих гаражних боксів, в тому числі і гаражу відповідача ОСОБА_2 . Кооперативом «Пейзажний» відбудованим гаражам було присвоєно порядкові номери від 1 до 9, які є внутрішньою нумерацією гаражних боксів. Гараж ОСОБА_2 є п`ятим по порядку, а не в розумінні юридичної адреси місцезнаходження нерухомого майна.

Жодної будівельно-технічної чи земельно-технічної документації, яка б підтверджувала реальне розташування і прив`язок до землі знищених (знесених) 21 гаражного боксу до 2006 року не існує. Неможливо встановити, чи знаходяться відбудовані 9 гаражних боксів на місці будь-якого із 21 знищеного гаражного боксу, тим більше неможливо встановити на якому конкретно місці знаходиться кожний із 9 відновлених гаражів по відношенню до кожного із 21 знищених гаражів.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко В.І. підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити з викладених підстав.

Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Невмержицька І.М., представник третьої особи кооперативу «Пейзажний» адвокат Григор`єв Р.І. проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечували. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09.08.2023 та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18.10.2023 просили залишити без змін.

Київська міська рада, будучи належним чином повідомленою про час та дату розгляду справи, у судове засідання апеляційної інстанції явку свого представника не забезпечила. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від Київської міської ради не надходило. Суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності представника Київської міської ради.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, представника відповідача ОСОБА_4 , представника третьої особи кооперативу «Пейзажний» Григор`єва Р.І., перевіривши доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, ОСОБА_1 був власником гаражного боксу № НОМЕР_1 , що знаходився за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 14 березня 1996 року, зареєстрованим на ТБ «Українська біржа «Десятинна», реєстраційний № НОМЕР_2 , та зареєстрованим в Київському міському бюро технічної інвентаризації згідно реєстраційного посвідчення, реєстрова книга № 4 за реєстровим № 1490 від 21 березня 1996 року.

Як встановлено судом, у зв`язку з виконанням рішення Господарського суду м. Києва від 23.02.2005, прийнятого у справі за позовом Міністерства закордонних справ України до Гаражно-будівельного кооперативу «Пейзажний» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою вказаний гаражний бокс позивача було знесено.

Але постановою від 14.11.2006 року Вищого господарського суду України, який розглянув касаційну скаргу іншого власника іншого знесеного гаражного боксу ОСОБА_2 , рішення Господарського суду м.Києва від 23.02.2005 року скасовано у зв`язку з порушенням прав інших власників гаражів.

ОСОБА_1 не погодився з тим, що його гараж було знесено і він звернувся до суду з позовом про захист прав власника. Постановою Шевченківського районного суду м.Києва від 14.10.2009 року (справа №2а-298/2009) позов ОСОБА_1 задоволено та визнано дії відділу державної виконавчої служби м. Києва по знесенню гаражного боксу № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , неправомірними та зобов`язано Головне управління юстиції у м. Києві відшкодувати ОСОБА_1 завдану неправомірними діями матеріальну шкоду, шляхом відновлення становища, яке існувало до вчинення протиправних дій, а саме: відбудувати гаражний бокс № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 на тому ж місці, де він існував до вчинення протиправних дій.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 29.11.2012 року (справа №2610/25969/2012) було змінено спосіб виконання постанови Шевченківського районного суду м.Києва від 14.10.2009 в частині відбудови гаражного боксу № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 на тому ж місці, де він існував до вчинення протиправних дій та було стягнуто з Головного управління юстиції у м.Києві на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію пошкодженого гаражного боксу в розмірі 527 467,84 грн., що за курсом НБУ на той час складало приблизно 66 000 доларів США. Вказану грошову суму, як компенсацію за знесений гараж позивач отримав, вказану обставину він не заперечує.

Позивач в позовній заяві вказав, що він має намір самостійно відбудувати гараж, однак йому в цьому чинять перешкоди.

В подальшому, ОСОБА_1 звертався з позовом до кооперативу «Пейзажний» про усунення перешкод у здійсненні права власності. Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 26.05.2014 року (справа №761/7076/14) позов ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано кооператив «Пейзажний» усунути перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні права власності на належне йому майно - гаражний бокс № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом не чинити перешкод ОСОБА_1 у відновленні попереднього становища та відбудові гаражного боксу № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Як встановлено рішенням суду, право власності позивача на гаражний бокс № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 не було припинено, а відповідач своїми діями фактично унеможливлює позивачу здійснювати своє право власності на гаражний бокс шляхом здійснення його відбудови, тобто відповідач своїми діями перешкоджає у відновленні становища, яке існувало до порушення прав позивача з боку головного управління юстиції у м. Києві, тому суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню шляхом встановлення відповідачу зобов`язання не чинити перешкод ОСОБА_1 у відновленні попереднього становища та відбудові вказаного гаражного боксу. Рішення набрало законної сили.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 29.07.2013 (справа № 2-116/11, провадження №2/761/1012/2013) позов ОСОБА_2 до Головного управління юстиції в м. Києві, Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві, Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, треті особи - Гаражно-будівельний кооператив «Пейзажний», Зоря А.С. , Пацуріна О.В. , Міністерство закордонних справ України, Реєстраційна служба Головного управління юстиції в м. Києві про визнання права власності, за позовами третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_7 , та ОСОБА_8 до Головного управління юстиції в м. Києві, Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві, Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, треті особи - Гаражно-будівельний кооператив «Пейзажний», державний виконавець Зоря А.С., державний виконавець Пацуріна О.В., Реєстраційна служба Головного управління юстиції в м. Києві, Міністерство закордонних справ України, про визнання права власності задоволено. Зокрема, визнано за ОСОБА_2 право власності на гаражний бокс (№ НОМЕР_1 ), розташований на території Гаражно-будівельного кооперативу «Пейзажний» за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 08.12.2015 рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 липня 2013 скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . Зазначене рішення набрало законної сили, відповідно ОСОБА_2 не є власником гаража № НОМЕР_1 в ГБК «Пейзажний».

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. (ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Не дивлячись на те, що гараж позивача було знесено і його на теперішній час не існує, ОСОБА_1 вважає себе власником такогознесеного гаража і вважає, що він має право відбудувати гараж саме на тому місці, де був розташований гараж, що належав йому на праві власності до його знесення.

Будучи переконаним, що відповідач побудував свій власний гараж саме на місці знесеного гаража позивача, він просить знести гараж № НОМЕР_1 , чим надати йому можливість побудувати свій власний гараж.

У постанові Верховного Суду від 01.04.2021 р. по справі № 914/1958/19 визначено, що згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 925/366/18.

У Постанові Верховного Суду від 27.05.2020 р. по справі № 910/1310/19 зроблено наступний висновок щодо застосування ст. 391 ЦК України.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном,

У розумінні положень наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає користуванню та розпорядженню ним своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власникові в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову с протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.

Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Правовий висновок такого змісту викладено у постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17, від 20.03.2018 у справі 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі №914/1521/17.

Окрім того, слід зазначити, що на час набуття права власності на гараж ОСОБА_1 діяли норми Земельного кодексу України 1990 року.

Відповідно до ч.1 ст. 30 ЗК України при переході права власності на будівлю і споруду рахом з цими об`єктами переходить у розміріх, передбачених статтею 67 цього кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Частиною 4 ст. 30 ЗК визначено, що право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується радами народних депутатів відповідно до вимог ст. 23 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 23 ЗК України, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею.

Схожі приписи щодо набуття права власності на земельну ділянку у зв`язку із переходом права власності на будівлю визначені й у діючому законодавстві.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні ішної особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину на якій вони розміщені без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ч. 6 ст. 120 ЗК України, істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям прав власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Відовідно до ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власносі на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків або об`єкті державної власності, що підлягают продажу шляхом приватизації).

Тобто, з моменту отримання апелянтом права власності на нерухомий об`єкт та по теперішній час, законодавством передбачались умови отримання права власності на землю під таким об`єктом.

За ЗК України 1990 року прямо заборонялось користуватись земельною ділянкою до встановлення меж земельної ділянки в натурі та отрмання державного акту.

Гараж позивача знаходився на земельній ділянці, яка перебувала у користуванні ГБК «Пейзажний», попередній власник даного гаража був членом ГБК «Пейзажний».

За ЗК України та Цивільним кодексом України у діючій редакції, обов`язковими істотними умовами отримання права власності на землю під будівлю є виділення її в натурі, присвоєння кадастрового номеру у відповідності до розмірів будівлі.

Зважаючи на наведене, на думку колегії суддів єдиним належним та допустимим доказом того, що гараж відповідача перебуває на земельній ділянці позивача є документ, в якому зазначено виділену земельну ділянку в натурі, визначення її меж, кадастрового номеру, тобто - Державний акт на землю.

Згідно рішень судів, які надані ОСОБА_1 до суду, належний йому гаражний бокс 27.09.2006 року знищено та демонтовано повністю, про що винесено постанову державного виконавця про повне виконання рішення Господарського суду м. Києва від 23.02.2005.

Отже, юридичне обґрунтування правового статусу об`єкта нерухомості необхідно зазначити за діючим законодавством.

Ст. 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється, зокрема у разі знищення майна.

Згідно зі ст. 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення.

З набранням чинності Закону № 2597- VIIIвід 18 жовтня 2018 року, положення ч. 2 ст. 349 ЦК України щодо обов`язкового подання заяви власника було виключено.

Отже, власник за своїм бажанням має право визначати фактичну та юридичну долю речі. Знищення майна належить до таких способів припинення права власності, коли власник за своїм бажанням, добровільно припиняє своє право власності, або ж право власносі припиняється поза волею власника в результаті випадку, непереборної сили або неправомірних дій інших осіб.

Умовами для припинення права власності на знищене майно згідно з даною статтею, є наявність встановленого факту знищення майна.

Верховний Суд у своїй Постанові від 18.11.2020 році по справі № 04/5026/803/2012 надав наступну правову позицію відносно тлумачення ст. 349 ЦК України «статтею 349 ЦК Українии передбачено, що право власності на майно припиняється в разі його знищення.

Колегія суддів вважає, що положення ст. 349 ЦК України є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування, що дає підстави для висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно з даною статтню, є наявність встановленого факту знищення майна. При цьому, перелік документів, на підставі яких можна встановити факт знищення майна, не є вичерпним.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17.01.2019 у справі № 708/254/18, від 26.06.2019 у справі № 334/16303/15-ц, від 01.08.2019 у справі № 915/406/18, від 25.09.2019 у справі № 272/62/15-ц.

Отже, суд в даному конкретному випадку повинен був проаналізувати долучені до матеріалів справи документи, які підтверджують або спростовують факт знищення майна.

Водночас, посилаючись на відсутність в державному реєстрі відомостей про знищення об`єкта нерухомого майна з посиланнямм на положення виключеної 2 ст. 349 ЦК України, суди не врахували положення ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до частини першої якої держана реєстрація на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визначення та підтвердження державою фактів набуття, змін або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, держана реєстрація не є способом набуття чи припинення права власності. Вона вистуає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав. Запис в реєстрі не являється документом, який встановлює факт знищення майна, а вноситься державним реєстратором на підставі поданих йому документів, які свідчать про знищення майна, за заявою влсника майна. При цьому, наявність такого запису станом на дату прийняття оскаржуваних судових рішень, вже не являлась обов`язковою. Відповідно до статей 346, 349 ЦК України право власності припиняється в силу закону, що пов`язане із настанням певних обставин».

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 18 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних прав», при вирішенні спорів про право власності на земельну ділянку суди мають виходити з того, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК Української РСР до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди.

Так, згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отримавши грошову компенсацію від держави за знесений гараж у розмірі 66 016,00 доларів США, позивач (повторно і в інший спосіб намагається захистити своє право на гараж, яке вже було захищено рішенням і ухвалою суду) переслідує мету здійснити будівництво нового гаражу, при цьому, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що останній не надав як до суду першої інстанції так і до апеляційного суду документів, що підтверджують його право власності чи право користування земельною ділянкою, в тому числі щодо її співвідношення до конкретного місця розташування гаражного боксу ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 відновив своє порушене право на незаконно знесений гараж і побудував новий гараж на території ГБК «Пейзажний» під № 18, який належить йому на праві власності, що підтверджується витягом з реєстру. Зазначена обставина не є підставою для знесення цього гаража, оскільки певні власникі знесених гаражів отримали грошову компенсацію за незаконно знесені гаражі, а 9 власників гаражів, які були незаконно знесені, побудували нові гаражі на земельній ділянці яка перебуває у користуванні ГБК «Пейзажний». Навіть якщо, належний на праві власності гараж відповідача, на теперішній час розташований на земельній ділянці, на якій до знесення знаходився гараж позивача, то ця обставина не є підставою для знесення гаража відповідача. Земельна ділянка перебуває в користуванні в ГБК «Пейзажний», саме на ній 9 власників знесених гаражів побудували нові гаражі з метою відновлення своїх порушених прав. Визначення конкретного місця розташування цих гаражів відноситься до діяльності ГБК «Пейзажний». А позивач отримав грошову компенсацію за знесенний гараж. За таких обставин суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для задоволення клопотань позивача про призначення у справі експертизи, допиту свідків, витребування доказів, огляд доказів на місцевості, оскільки зазначені обставини, на думку суду, не мають вирішального правового значення для вирішення спору по суті.

Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано стороною позивача до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.

Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції від 09.08.2023 є законним та обґрунтованим.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції від 09.08.2023 відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції від 09.08.2023 залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року колегія суддів зазначає наступне.

У пункті 3 частини першої статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Так, ухвалюючи додаткове рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн. та на користь Кооперативу «Пейзажний» 15 000 грн. При цьому, суд врахував клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судових витрат, суд вважав, що заявлений відповідачем, третьою особою розмір витрат на професійну правничу допомогу адвокатів, який підлягає відшкодуванню за рахунок ОСОБА_1 є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатами робіт, а тому, суд прийшов до висновку про часткове задоволення заяв представників відповідача та третьої особи про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Із такими висновками суду першої інтанції погоджується і колегія суддів.

Так, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій-третій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою щодо суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За правилами частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Невмержицькою І.М. відповідач надав суду договір про надання правничої допомоги, відповідно до п. 1.1 якого предметом договору є надання правничої допомоги та представництво інтересів ОСОБА_2 в суді по справі 761/64120/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про знесення гаражного боксу.

Розділ 5 вказаного договору регулює вартість послуг адвоката, зокрема, відповідно до п. 5.1 договору вартість послуг адвоката за підготовку відзиву на позовну заяву, направлення необхідних адвокатських запитів, участь у судових засіданнях суду першої інстанції, незалежно від їх кількості, підготовку та подання всіх необхідних клопотань, заяв, інших процесуальних документів, для належного представництва інтересів довірителя в суді першої інстанції, становить 20 000 грн.

Відповідно до п. 5.2 договору вартість послуг адвоката за підготовку та подання апеляційної скарги або відзиву на апеляційну скаргу, участь у судових засіданнях суду апеляційної інстанції, незалежно від їх кількості, становить 15 000,00 грн. без ПДВ.

Згідно п. 5.3 договору вартість послуг адвоката за підготовку та подання касаційної скарги або відзиву на касаційну скаргу, участь у судових засіданнях суду касаційної інстанції, незалежно від їх кількості, становить 10 000,00 грн. без ПДВ.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що у випадку винесення судом рішення на користь довірителя, довіритель слачує адвокату гонорар в розмірі 2 000,00 доларів США в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на дату ухвалення судового рішення.

До заяви про ухвалення додаткового рішення у справі відповідачем було надано суду також акт приймання-передачі наданих послуг від 15.08.2023 з детальним описом найменування робіт (послуг).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Григор`євим Р.І. третя особа надала суду договір про надання правничої допомоги від 01.08.2019.

Відовідно п. 1.1. вказаного договору, предметом договору є надання правової допомоги та представництво інтересів довірителя в усіх судах, з метою захисту прав та інтересів довірителя, у справі щодо знесення гаражного боксу № НОМЕР_3 , за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа кооператив «Пейзажний», що за змістом цього договору в подальшому називатиметься «послугами».

На виконання п. 1.1 договру адвокат за дорученнм в інтересах довірителя надає натупні види послуг:

Згідно п. 2.1.1 вивчає матеріали, надані Довірителем:

Згідно п. 2.1.2 може звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб), для отримання інформації, відносно прав та інтересів Довірителя:

Згідно п. 2.1.3 може представляти і захищати права, свободи та інтереси Довірителя, у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, прокуратурі, органах досудового розслідування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами;

Згідно п. 2.1.4 може ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, які стосуються захисту прав та інтересів Довірителя:

Згідно п. 2.1.5 ма право, подавати та підписувати будь-які заяви, скарги, клопотання, позовні заяви, апеляційні скарги, касаційні скарги, заяви про перегляд, інші правові документи та подавати їх у встановленим) законом порядку, з метою захисту прав та законних інтересів Довірителя:

Згідно п. 2.1.6 доповідати клопотання та скарги від імені Довірителя на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги:

Згідно п. 2.1.7 бути присутнім під час розгляду клопотань і скарг та давати пояснення шодо суті клопотань і скарг:

Згідно п. 2.1.8 вибирати відомості про факти, які стосуються інтересів Довірителя та що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку, запитувати, отримувати і вилучити речі, докумен їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою.

До заяви про ухвалення додаткового рішення у справі представником кооперативу «Пейзажний» було надано суду також акт приймання-передачі наданих послуг від 15.08.2023 з детальним описом найменування робіт (послуг).

1. Вступ адвоката у справу, ознайомлення з матеріалами справи, вироблення позиції і ії захисту. Вартість послуг становичъ 10 000,00 грн.

2. Участь та представлення інтересів Довірителя в судових засіданнях, що мали місце 11.09.2019 р, 09.2019 р, 23.09.2020 р, 29.03.2021р, 08.04.2021р, 08.07.2021 р., 15.07.2021 р., 27.01.2023р., 21.03.2023 р., 23.05.2023 р. по справі № 761/38568/21. Вартість послуги загалом становить 27 000.00 грн.

3. Виїзд представника на місце для проведення експертизи 20.07.2020 р. Вартість послуги становить 3 000,00 грн.

4. Виїзд представника на місце за викликом поліції, ініційованих позивачем ОСОБА_1 . Вартість послуги становить 5 000,00 грн.

5. Виїзд представника на місце для проведення експертизи 24.11.2022 р. Вартість послуги становить 3 000,00 грн.

6. Складення та подання апеляційної скарги на ухвалу про призначення експертизи. Вартість послуги становить 3 000,00 грн.

7. Відшкодування витрат на пошту, конверти, листи, канцелярію. Вартість послуги становить 3 000,00 грн.

8. Витрати на пальне для виїзду на судові засідання, на місце проведення експертизи, на виклик по приїзду поліції за ініціативою ОСОБА_1 Вартість відшкодування становить 7 000,00 грн.

9. Гонорар успіху адвоката при позитивному вирішенні спору 36 568,60 грн.

Так, при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звертався до суду із клопотаннчям про зменшення судових вират.

Частково задовльняючи заяви відповідача та представника третьої особи про стягнення витрат на правничу допомогу, суд виходив з того, що розмір судових витрат заявлених відповідачем та третьою особою, які підлягає відшкодуванню за рахунок ОСОБА_1 є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатами робіт та прийшов до висноку, що підлягають стягненню витрати на правничу допомогу на користь ОСОБА_2 в сумі 40 000,00 грн. та на користь Кооперативу «Пейзажний» 15 000 грн. 00 коп.

Судом першої інстанції було враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022, справа № 922/1964/21.

Суд критично ставиться до посилань апелянта на те, що в певних ордерах адвокатів відповідача та третьї особи зазначені інші номера та дати договорів, оскільки вказані адвокати були допущені судом до участі у розгляді справи, повноваження адвокатів підтверджувались ордерами, виданими на підставі договорів, що свідчить про те, що правнича допомога відповідачеві та кооперативу надавалась і витрати на таку допомогу підлягають відшкодуванню.

Ураховуючи викладене, та встановлені обставини по справі, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено по суті правильне додаткове рішення.

При цьому колегія суддів враховує, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, усі заявлені нею до стягнення витрати на правничу допомогу, якщо керуючись принципом справедливості, пропорційності та верховенством права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції додаткове рішення суду першої інстанції від 18.10.2023 залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати позивача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2023 року та додаткоае рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 19 лютого 2024 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна