Ухвала

від 09.08.2024 по справі 761/46120/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У х в а л а

9 серпня 2024 року

м. Київ

Справа № 761/46120/17

Провадження № 61-4121ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 (далі - скаржник)

на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 9 серпня 2023 року, додаткове рішення цього суду від 18 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року

у справі за позовом скаржника до ОСОБА_2 (далі - відповідач) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - Кооперативу «Пейзажний», Київської міської ради - про знесення гаражного боксу та

в с т а н о в и в :

1. У грудні 2017 року скаржник звернувся до суду з позовом, у якому просив знести споруджений відповідачем гаражний бокс № НОМЕР_1 загальною площею 17,90 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (далі - гаражний бокс).

2. 9 серпня 2023 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову.

3. 18 жовтня 2023 року цей суд ухвалив додаткове рішення, згідно з яким стягнув зі скаржника на користь відповідача 40 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу та на користь Кооперативу «Пейзажний» 15 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

4. 31 січня 2024 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишив без змін.

5. 18 березня 2024 року скаржник надіслав поштою до Верховного Суду касаційну скаргу (вх. № 9795/0/220-24 від 21 березня 2024 року), у якій просив: 1) зупинити дію та виконання додаткового рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2023 року і постанови Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року; 2) скасувати ці судові рішення та відмовити у задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення.

6. 21 березня 2024 року скаржник подав до Верховного Суду касаційну скаргу (вх. № 1402/0/216-24 від 21 березня 2024 року), у якій просив: 1) зупинити дію та виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 9 серпня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року; 2) скасувати ці судові рішення та скерувати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. 20 травня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційні скарги без руху та встановив для усунення недоліків останніх десятиденний строк із дня вручення копії ухвали. Скаржник мав: подати до суду заяву про поновлення строку на касаційне оскарження постанови апеляційного суду від 31 січня 2024 року у частині перегляду рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 9 серпня 2023 року з обґрунтуванням підстав для такого поновлення, зазначити відомості про наявність або відсутність у нього електронного кабінету, додати копії квитанції про сплату судового збору відповідно до кількості учасників справи.

8. 31 травня 2024 року скаржник подав до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги (далі - заява); до заяви додав касаційну скаргу в новій редакції на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду (вх. № 2584/2/216-24) (4 примірники), касаційну скаргу в новій редакції на додаткове рішення суду першої інстанції та на постанову суду апеляційної інстанції (вх. № 2584/1/216-24) (4 примірники), супровідний лист апеляційного суду від 21 лютого 2024 року про направлення копії постанови (по 3 примірники на кожну касаційну скаргу), копію квитанції про сплату судового збору за подання касаційної скарги (3 примірники). Скаржник у касаційних скаргах зазначив про відсутність у нього електронного кабінету та просив поновити йому строк на касаційне оскарження.

9. Касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду (вх. № 2584/2/216-24) скаржник обґрунтував так:

- усупереч вимогам процесуального закону суд першої інстанції обмежив скаржника у можливості доведення його вимог, відмовивши у задоволенні клопотання про витребування доказів, які стосувались обставин справи та мали доказове значення;

- суд першої інстанції унеможливив встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, бо необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів та інші клопотання (заяви) скаржника щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. А роблячи в оскарженому рішенні висновки на користь відповідача, суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів;

- суд першої інстанції протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання скаржника про виклик в судове засідання та допит свідків, чим обмежив скаржника у можливості довести його вимоги, а потім використав це як підставу для відмови в задоволенні позову через недоведеність;

- суд першої інстанції не оцінив докази, які скаржник надав для підтвердження дійсного розташування гаражного боксу, та залишив без задоволення протокольною ухвалою клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням. Огляд гаражного боксу дозволяв встановити істотні для справи обставини, а саме дійсне місцезнаходження гаражного боксу відповідача та членів Кооперативу «Пейзажний». Враховуючи те, що суд відмовив у задоволенні позову через недоведеність, такий огляд є доцільним;

- застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3));

- апеляційний суд в оскарженій постанові допустив ті самі порушення, що й суд першої інстанції, відмовивши скаржнику у задоволенні клопотань, які раніше відхилив суд першої інстанції. Апеляційний суд помилково не задовольнив клопотання скаржника про призначення судової експертизи, про допит свідків, витребування доказів, огляд доказів на місцевості, хибно вважаючи, що обставини, встановлені внаслідок задоволення таких клопотань, не матимуть вирішального значення для вирішення справи;

- згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Негаторний позов подається у випадках, коли власник має майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Тобто характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння майном. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають належно користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Для задоволення такої вимоги достатньо встановити об'єктивні перешкоди у здійсненні власником його повноважень. Інакше кажучи, право власності як абсолютне право слід захищати лише за доведеності факту його порушення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 1 квітня 2021 року у справі № 914/1958/19 та від 27 серпня 2019 року у справі № 925/366/18).

- за змістом статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання майном. Право власності може бути порушене, зокрема, без вилучення майна у власника. Останній у цьому випадку має право вимагати захисту його права від особи, яка перешкоджає користуванню та розпорядженню ним, тобто може звернутися до суду з негаторним позовом. Звернутися з негаторним позовом може як власник, так і титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у користуванні чи розпорядженні річчю. Підставою для подання негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою таких перешкод. Однією з умов подання - тривання порушення права на момент подання позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 травня 2020 року у справі № 910/1310/19);

- умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення нею перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові мають бути чітко визначені дії, які повинен вчинити відповідач для усунення порушень прав власника (володільця) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 924/1220/17 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 липня 2019 року у справі № 926/3881/17);

- стаття 349 ЦК України передбачає, що право власності на майно припиняється у разі його знищення. Це положення є чітким, зрозумілим і однозначним, тобто виключає можливість довільного трактування. Тобто умовою для припинення права власності на знищене нерухоме майно є встановлена обставина його знищення. Перелік документів, на підставі яких можна встановити такий факт, не є вичерпним (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 листопада 2020 року у справі № 04/5026/803/2012, від 1 серпня 2019 року у справі № 915/406/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2019 року у справі № 708/254/18, від 26 червня 2019 року у справі № 334/16303/15-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 272/62/15-ц);

- суди першої й апеляційної інстанцій, вказуючи на відсутність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про знищення об`єкта нерухомого майна, не врахували приписи статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною першою якої державна реєстрація на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визначення та підтвердження державою фактів набуття, змін або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація не є способом набуття чи припинення права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав. Запис у реєстрі не є документом, який встановлює факт знищення майна, а вноситься державним реєстратором на підставі поданих йому документів, які підтверджують знищення майна, за заявою його власника;

- передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, з порушенням прав власника або землекористувача тощо) (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 4 вересня 2018 року у справі № 915/1279/17, від 20 березня 2018 року у справі № 910/1016/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 914/1521/17).

10. Касаційну скаргу в новій редакції на додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції (вх. № 2584/1/216-24) скаржник обґрунтував так:

- приписи статей 126, 137, 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вказують на те, що умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору) є подання стороною відповідної заяви (усної чи письмової) до закінчення судових дебатів у справі, а також відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких витрат. Неподання доказів на підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року в справі № 161/5317/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 грудня 2021 року у справі № 10/5026/290/2011(925/1502/20));

- ні відповідач, ні Кооператив «Пейзажний», ні їхні представники не подавали до закінчення судових дебатів доказів, що підтверджують розмір понесених стороною судових витрат або заяви про те, що вони подадуть такі докази. Тому суд першої інстанції мав відмовити у прийнятті доказів понесених відповідачем і Кооперативом «Пейзажний» судових витрат (вони подали ці докази з пропуском строку, визначеного процесуальним законом);

- якщо сторона до ухвалення у справі остаточного рішення по суті справи не надала доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, не вказала будь-яких причин, які унеможливили вчасне подання нею цих доказів, не повідомила про наявність поважних причин, які зумовили необхідність подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення, а також не навела такі причини у заяві про ухвалення додаткового судового рішення, це може підтверджувати зловживання процесуальними правами та є підставою вважати, що така заява не відповідає вимогам процесуального закону, внаслідок чого її слід залишити без розгляду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 січня 2024 року у справі № 380/12348/22);

- у заяві про ухвалення додаткового рішення відповідач не зазначив, чому він під час подання відзиву на позов не надав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат;

- у заяві про ухвалення додаткового рішення Кооператив «Пейзажний» не зазначив, чому він не подав заяву по суті позову, а разом із нею - попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат;

- суди обох інстанцій не врахували, що розмір стягнутих зі скаржника судових витрат на професійну правничу допомогу вказує на те, що вони фактично втратили функцію відшкодування, а є нічим іншим, ніж способом надмірного збагачення, додатковим способом отримання доходу. Тоді як відшкодування вказаних витрат не може бути таким способом для сторони, на користь якої суд стягує відповідні витрати (див. постанови Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17, від 2 червня 2022 року у справі № 873/108/20, від 30 січня 2023 року у справі № 910/7032/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 4 жовтня 2021 року у справі № 640/8316/20 та від 21 жовтня 2021 року у справі № 420/4820/19);

- суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару адвоката є завищеним щодо іншої сторони спору, беручи до уваги складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність з урахуванням ринкових цін на адвокатські послуги. Тому з метою вирішення питання про розподіл судових витрат для суду не є обов`язковими зобов`язання адвоката та клієнта, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху». Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи не тільки те, чи були вони фактично понесені, але й оцінювати їх необхідність і неминучість (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 7 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 8 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19);

- визначаючи суму відшкодування, суд повинен зважати на критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а та розумності розміру, виходячи з обставин справи та фінансового стану обох сторін (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц);

- суд першої інстанції не врахував, що стягнуті ним зі скаржника 55 000,00 грн судових витрат є значними для останнього. Скаржник є особою похилого віку (71 рік), пенсіонером, непрацездатним. Для нього розмір заявлених відповідачем витрат становить надмірний тягар і не є пропорційним предмету спору;

- вирішуючи питання про присудження відшкодування вартості послуг адвоката, необхідно детально аналізувати підтверджувальні документи. «Аналіз та вивчення поданих стороною документів» охоплюється підготовкою відзиву на позов (див. додаткову постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року № 560/9332/22);

- вимоги про розподіл судових витрат не належать до позовних і не впливають на розмір ставки судового збору. Такий збір не сплачується за оскарження додаткового судового рішення про розподіл судових витрат (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 липня 2022 року у справі № 2040/6743/18).

11. Скаржник просить поновити йому строк на касаційне оскарження. Поважність причин пропуску цього строку обґрунтував тим, що копія оскарженої постанови суду апеляційної інстанції надіслана на адресу його представника 21 лютого 2024 року. Для підтвердження цього додав копію супровідного листа Київського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року № 761/46120/17/35652/2024.

11.1. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 390 ЦПК України).

11.2. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України).

11.3. Оскільки скаржник подав касаційні скарги протягом тридцяти днів з дня вручення йому копії повного судового рішення апеляційного суду, то пропущений строк на касаційне оскарження слід поновити.

12. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) (частина перша статті 394 ЦПК України).

13. Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга подана у передбачений законом строк і з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У касаційних скаргах є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених пунктами1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження.

14. Скаржник просить зупинити дію та виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 9 серпня 2023 року, додаткового рішення цього суду від 18 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року. Обґрунтування необхідності такого зупинення не навів.

14.1. За наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії (абзац другий частини восьмої статті 394 ЦПК України).

14.2. Суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала (частини перша та друга статті 436 ЦПК України).

14.3. Суд першої інстанції 9 серпня 2023 року ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову. Це рішення залишив без змін апеляційний суд у постанові від 31 січня 2024 року. Інститут зупинення виконання та дії судового рішення незастосовний до рішення суду про відмову у позові. Тому слід відмовити у задоволенні відповідної заяви скаржника.

14.4. У заяві про зупинення виконання чи дії оскаржених судових рішень має бути обґрунтування необхідності такого зупинення. У задоволенні заяви скаржника про зупинення виконання додаткового рішення суду першої інстанції від 18 жовтня 2023 року, залишеного без змін згідно з постановою апеляційного суду від 31 січня 2024 року, слід теж відмовити. Скаржник не навів будь-які дані, які би підтвердили те, що суд видав виконавчий лист на стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, виконавець відкрив відповідне виконавче провадження, розпочав вчинення виконавчих дій тощо. Тому заява у зазначеній частині є необґрунтованою.

Керуючись статтями 260, 261, 389, 390, 394, 395 ЦПК України Верховний Суд,

у х в а л и в :

1. Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження.

2. Відкрити касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 9 серпня 2023 року, додаткове рішення цього суду від 18 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - Кооперативу «Пейзажний» і Київської міської ради - про знесення гаражного боксу.

3. Витребувати з Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу № 761/46120/17.

4. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії та виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 9 серпня 2023 року, додаткового рішення цього суду від 18 жовтня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року.

5. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів; роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Судді Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко