Постанова

від 19.02.2024 по справі 454/3367/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 454/3367/23 Головуючий у 1 інстанції: Фарина Л.Ю.

Провадження № 22-ц/811/3701/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Ванівського О.М.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Суди В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішенняСокальського районногосуду Львівськоїобласті від23листопада 2023року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Державного бюро розслідувань та просив стягнути з Державного бюро розслідувань (надалі ДБР) в його користь 1 000000 грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями посадовими (службовими) особами ДБР.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він звернувся до відповідача із заявою про кримінальне правопорушення від 11.02.2021р., однак ДБР не внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою, натомість направили за належністю до ДБР у м.Львові.

Рішенням Сокальськогорайонного судуЛьвівської областівід 23листопада 2023року взадоволенні позову ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про відшкодування шкоди, відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Рішення суду оскаржив - ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.

Вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Звертає увагу, що суд не зазначив, якими саме доказами він має доводити факт завдання йому моральної шкоди. Вважає, що суд не захистив його права не задовольнивши позов, а відмовивши в його задоволення, не вказав, що його права не порушувалися і не порушуються. Просить скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 23 листопада 2023 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов, посилаючись на доводи позовної заяви.

25 грудня 2023 року від Державного бюро розслідувань надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, автор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Належним чином повідомлений позивач про час та місце розгляду справи в судове засідання на з`явився, заяв про відкладення розгляду справи не подав.

Ухвалою суду від 19лютого 2023року задоволено клопотання представника Державного бюро розслідувань Загороднюка Д.А. про його участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції. Представнику заявника роз`яснено, що відповідно до ч.5 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку, тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не представлено доказів, які б доводили заподіяння йому моральних страждань.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Судом встановлено, що листом начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів ДБР від 15.02.2021р. заяву ОСОБА_1 від 11.02.2021р. про вчинення кримінального правопорушення суддею Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_2 було направлено за належністю для розгляду до Територіального управління ДБР, розташованого у місті Львові.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 25.02.2021р. задоволено скаргу ОСОБА_1 : визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи (слідчого) ДБР, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 ; зобов`язано ДБР невідкладно, але не пізніше 24 годин після отримання копії ухвали, внести відомості до ЄРДР; зобов`язано надати ОСОБА_1 витяг з ЄРДР, що підтверджує внесення до реєстру відомостей за його заявою. Тобто позивач реалізував своє право на оскарження процесуальних рішень слідчого, що вказує на відновлення його законних інтересів.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої (ніж передбачено в ч.ч. 1-5 цієї норми) незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Відшкодовується на загальних підставах шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, тобто за незаконні дії або бездіяльність цих органів, які не включені до переліку незаконних рішень, дій чи бездіяльності у ч. 1 ст. 1176 ЦК України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Відповідно до постанови Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №638/8636/17-ц, сам факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою за результатами розгляду скарги позивача зобов`язано відповідача внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені зазначені позивачем ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності. Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України визначено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 3 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року з наступними змінами, під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягають такі обставини: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У п. 9 цієї постанови передбачено, що суд визначає розмір моральної шкоди в залежності від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат. Зокрема, враховуються стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Відтак, позивач повинен обґрунтувати та надати належні докази на підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі заявник оцінює заподіяну йому моральну шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Також він повинен надати суду обґрунтований та у відповідності до вимог закону розрахунок суми, яку він просить стягнути.

Позивачем не надано доказів на підтвердження спричинення діями відповідача моральної шкоди, наявність такої шкоди.

З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в позові.

Крім того, колегія суддів звертає увагу заявника апеляційної скарги на те, що однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, у тому числі бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Згідно із частиною другою статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній. Проте, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.

Сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди.

Тобто, позивач реалізував своє право на оскарження процесуальних рішень слідчого.

Крім того, колегія суддів звертає увагу заявника апеляційної скарги, що правовою підставою для відмови у задоволенні його позову стало те, що в ході розгляду справи позивач не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18); від 08 вересня 2021 року у справі № 638/164/18 (провадження № 61-446св21); від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20 (провадження № 61-12540св21) та інших.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, не впливають на правильність ухваленого судового рішення, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Враховуючи наведене вище, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

Підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат.

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесені сторонами під час розгляду справи місцевим судом, та відсутні підстави для розподілу судових витрати у вигляді судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районногосуду Львівськоїобласті від23листопада 2023року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 19.02.2024р.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.