Ухвала

від 29.03.2024 по справі 454/3367/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 березня 2024 року

м. Київ

справа № 454/3367/23

провадження № 61-4059ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коротенка Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 23 листопада 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

15 березня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 23 листопада 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року в указаній вище справі.

Одночасно з поданням касаційної скарги заявник подав клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке обґрунтовано тим, що він є особою, звільненою від сплати судового збору за подання касаційної скарги на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».

Згідно з пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Тлумачення зазначеної норми права дає підстави для висновку, що у справі про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, позивач звільняється від сплати судового збору не тільки у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року в справі № 204/8696/20-ц (провадження № 61-7183св21).

За таких обставин, з урахуванням предмета спору у справі № 454/3367/23 та вимог касаційної скарги, ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі зазначеної вище норми Закону, відтак відсутні підстави вирішувати питання про звільнення його від сплати судового збору судом.

Проте касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.

Відповідно до пункту п`ятого частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті (пункт 1 частини 1 статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України та пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник повинен зазначити норму права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи, а також навести чіткі доводи висновкам судів попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає їх неправильність.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.

Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.

Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.

Водночас, подана касаційна скарга не містить обґрунтування пункту 3 частини другої статті 389 України, оскільки не зазначено обґрунтованої необхідності для формування висновку Верховного Суду щодо застосування норми матеріального права у спірних правовідносинах.

Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

У частині першій статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 необхідно подати уточнену касаційну скаргу з конкретизацією пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, на який він посилається як на підставу касаційного оскарження, зазначивши норму права, щодо якої відсутній, на його думку, висновок про її застосування з посиланням на зміст правовідносин, в яких цей висновок відсутній та з обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення зазначених недоліків.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 23 листопада 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року залишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки передбачені законом.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Коротенко