Рішення

від 22.01.2024 по справі 910/8344/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.01.2024Справа № 910/8344/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Бенчук О.О., розглянув матеріали господарської справи

за позовом фізичної особи - підприємця Дмитрієвої Тетяни Миколаївни

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтергума"

2) Приватного підприємства "Хімтєкс"

про стягнення 1 626 702,00 грн

За участі представників учасників справи:

від позивача Конончук З.В.

від відповідача-1 Обухов В.В.

від відповідача-1 Обухов В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулась з позовом фізична особа - підприємець Дмитрієва Тетяна Миколаївна до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтергума" та до Приватного підприємства "Хімтєкс" про стягнення 1 626 702,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачами зобов`язань за договором оренди № 1-22 від 01.01.2022, укладеним між позивачем та відповідачем-1, та договором оренди № 2-22 від 01.01.2022, укладеним між позивачем та відповідачем-2, в частині повернення об`єктів оренди в стані, в якому вони передавались в оренду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що при поверненні об`єктів оренди за вищевказаними договорами відповідачем-1 та відповідачем-2 пошкоджено майно позивача, яке передавалось відповідачам в оренду (пошкоджено системи обігріву, відсутня декоративна стеля, обрізані труби опалення, пошкоджено стелі, відсутнє електропостачання, обрізані плафони освітлення, вирвані міжофісні двері, відсутні розетки, пошкоджено плитку тощо), чим позивачу, як власнику приміщення, завдано збитків у розмірі 266 502,00 грн.

Крім того, у зв`язку з тим, що майно знаходилась у непридатному для використання стані, позивачу, за її твердженням, завдано збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 1 360 200,00 грн.

Також позивачем у порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України в позовній заяві викладено запитання до відповідача-1 та відповідача-2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2023 відкрито провадження у справі № 910/8344/23, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 03.07.2023, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.

27.06.2023 через електронну пошту суду від відповідача-1, а у подальшому 29.06.2023 поштовим відправленням надійшов відзив на позовну заяву.

У підготовчому засіданні 03.07.2023 позивачем було подано відповідь на відзив відповідача-1.

Ухвалою суду від 03.07.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 17.07.2023.

17.07.2023 відповідачем-1 через підсистему "Електронний суд" подано заперечення.

Ухвалою суду від 17.07.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 24.07.2023.

У судовому засіданні 24.07.2023 відповідачем-1 подано відповіді на запитання позивача, викладені в позовній заяві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 судом зобов`язано відповідача-2 надати в порядку, встановленому ст. 90 Господарського процесуального кодексу України, відповіді на запитання позивача, викладені в позовній заяві. Крім того, вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу-2 строк для надання відповідей до 14.08.2023, а також відкладено підготовче засідання на 21.08.2023.

Ухвалою суду від 21.08.2023 повторно зобов`язано Приватне підприємство "Хімтєкс" надати в порядку, встановленому статтею 90 Господарського процесуального кодексу України, відповіді на запитання позивача, викладені в позовній заяві та в ухвалі суду від 24.07.2023; відкладено підготовче засідання на 07.09.2023.

28.08.2023 позивачем подано клопотання про повторне витребування відповідей.

01.09.2023 позивачем подано клопотання про долучення доказів.

Ухвалою суду від 07.09.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву до 28.09.2023.

Ухвалою суду від 28.09.2023 відкладено підготовче засідання на 09.10.2023; задоволено клопотання позивача про повторне витребування у відповідачів відповідей на питання; зобов`язано відповідача-1 та відповідача-2 привести відповіді на запитання в порядку ст. 90 ГПК України у відповідність до вимог ст. 88 ГПК України (ч.ч. 2, 3 вказаної норми).

У підготовчому судовому засіданні 09.10.2023 представником відповідачів подано відповіді на питання позивача.

Ухвалою суду від 09.10.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву до 30.10.2023.

26.10.2023 представником відповідачів подано клопотання про залишення позову без розгляду, а також надано попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат.

30.10.2023 позивачем подано клопотання про долучення доказів.

Ухвалою суду від 30.10.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання відповідачів про залишення позову без розгляду; відкладено вирішення питання про прийняття клопотань відповідачів про попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат, а також клопотання позивача про долучення доказів; оголошено перерву в підготовчому засіданні до 16.11.2023.

16.11.2023 представником відповідачів подано додаткові пояснення.

Крім того, в підготовчому засіданні 16.11.2023 позивачем подані додаткові пояснення.

Ухвалою суду від 16.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.12.2023.

Протокольними ухвалами від 07.12.2023, 21.12.2023, 18.01.2024 у судових засіданнях оголошувались перерви.

22.01.2024 позивачем подані клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 22.01.2024 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, а також заперечення на позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

12.10.2001 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець/позивач) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, згідно з п. 1 якого продавець продав, а покупець купив належні продавцю нежитлові приміщення, що знаходяться по АДРЕСА_1 .

Зазначені нежитлові приміщення мають загальну площу 364,8 кв. м. (п. 2 договору купівлі-продажу).

Відповідно до інформаційної довідки КП КОП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" НЖ-2020 № 1921 від 02.12.2020 нежитлові приміщення належать на праві власності ОСОБА_2

25.10.2019 між позивачем та ОСОБА_3 розірвано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 25.10.2019 серії НОМЕР_1 (копія - у матеріалах справи).

09.02.2021 між ОСОБА_2 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтергума" в особі директора ОСОБА_3 (орендар/відповідач-1) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 3 (далі - договір оренди № 3), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно, а саме: складські приміщення прощею 123,9 кв. м., а також офісні приміщення площею 117,20 кв. м., загальна площа приміщень становить 241,1 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - об`єкт оренди) (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.3 договору факт передачі об`єкта оренди оформлюється двостороннім актом приймання-передачі, який складається і підписується одночасно з підписанням цього договору.

Згідно з п. 1.4 договору оренди № 3 орендар має право використовувати об`єкт оренди відповідно до умов, викладених в цьому договорі, для здійснення господарської діяльності протягом строку дії договору.

Стан об`єкту оренди на дату укладення договору задовольняє орендаря (п. 1.5 договору оренди № 3).

Як погоджено сторонами в п. 3.3 договору оренди № 3, до обов`язків орендаря віднесено забезпечення збереження орендованого майна, запобігання його пошкодженню та псуванню.

При цьому згідно з п. 4.2 договору орендар має право на власний розсуд обладнувати інтер`єр приміщення.

Відповідно до п. 6.3 договору оренди № 3 орендодавець має право вимагати у орендаря відшкодування збитків у випадку заподіяння шкоди об`єкту оренди навмисно орендарем.

Строк оренди за цим договором встановлюється з моменту підписання договору та акту приймання-передачі та діє до 31.12.2021.

За актом приймання-передачі від 10.02.2021 позивачем передано, а відповідачем-1 (ТОВ "Інтергума") прийнято об`єкт оренди за договором № 3 від 09.02.2021.

У п. 2 вказаного акту сторони стверджують, що орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкт оренди в технічному стані, що відповідає умовам договору.

Крім того, 09.02.2021 між ОСОБА_2 (орендодавець) та Приватним підприємством "Хімтєкс" в особі директора ОСОБА_3 (орендар/відповідач-2) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 3 (далі - договір оренди № 3), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно, а саме: приміщення площею 68,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - об`єкт оренди) (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.3 договору факт передачі об`єкта оренди оформлюється двостороннім актом приймання-передачі, який складається і підписується одночасно з підписання цього договору.

Згідно з п. 1.4 договору оренди № 3 орендар має право використовувати об`єкт оренди відповідно до умов, викладених в цьому договорі, для здійснення господарської діяльності протягом строку дії договору.

Стан об`єкту оренди на дату укладення договору задовольняє орендаря (п. 1.5 договору оренди № 3).

Як погоджено сторонами в п. 3.3 договору оренди № 3, до обов`язків орендаря віднесено забезпечення збереження орендованого майна, запобігання його пошкодженню та псуванню.

При цьому згідно з п. 4.2 договору орендар має право на власний розсуд обладнувати інтер`єр приміщення.

Відповідно до п. 6.3 договору оренди № 3 орендодавець має право вимагати у орендаря відшкодування збитків у випадку заподіяння шкоди об`єкту оренди навмисно орендарем.

Строк оренди за цим договором встановлюється з моменту підписання договору та акту приймання-передачі та діє до 31.12.2021.

За актом приймання-передачі від 10.02.2021 позивачем передано, а відповідачем-1 (ТОВ "Інтергума") прийнято об`єкт оренди за договором № 3 від 09.02.2021.

У п. 2 вказаного акту сторони стверджують, що орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкт оренди в технічному стані, що відповідає умовам договору.

Крім того, 01.01.2022 між ОСОБА_2 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтергума" в особі директора ОСОБА_3 (орендар/відповідач-1) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1-22 (далі - договір оренди № 1-22), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно, а саме: складські приміщення прощею 123,9 кв. м., а також офісні приміщення площею 117,20 кв. м., загальна площа приміщень становить 241,1 кв.м., що знаходяться за адресою: вул. В.Брожка, 64, м. Київ (надалі - об`єкт оренди) (п. 1.1 договору).

Умови п.п. 1.3, 1.4, 1.5, 3.3, 4.2, 6.3 вказаного договору аналогічні до договору попереднього договору оренди № 3 від 09.02.2021.

Строк дії договору оренди № 1-22 сторонами погоджено до 31.12.2022 з можливістю його пролонгації за відсутності до 20.12.2022 письмового повідомлення від сторін про його припинення.

01.01.2022 між сторонами договору № 1-22 підписано акт приймання-передачі об`єкту оренди, у п. 2 якого сторони стверджують, що орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкт оренди в технічному стані, що відповідає умовам договору.

Також 01.01.2022 між між ОСОБА_2 (орендодавець) та Приватним підприємством "Хімтєкс" в особі директора ОСОБА_3 (орендар/відповідач-2) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 2-22, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно, а саме: складські приміщення прощею 11.2 кв. м., а також офісні приміщення площею 43,6 кв. м., загальна площа приміщень становить 54,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - об`єкт оренди).

Умови п.п. 1.3, 1.4, 1.5, 3.3, 4.2, 6.3 вказаного договору аналогічні до договору попереднього договору оренди № 3 від 09.02.2021.

Строк дії договору оренди № 2-22 сторонами погоджено до 31.12.2022 з можливістю його пролонгації за відсутності до 20.12.2022 письмового повідомлення від сторін про його припинення.

01.01.2022 між сторонами договору № 1-22 підписано акт приймання-передачі об`єкту оренди, у п. 2 якого сторони стверджують, що орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкт оренди в технічному стані, що відповідає умовам договору.

Відповідачі звернулись до позивача з листами, а саме: ПП "Хімтєкс" з повідомленням № 4 від 25.07.2022 про розірвання договору та ТОВ "Інтергума" з запрошенням № 12 від 12.08.2022 на підписання акта передачі приміщення.

Так, у повідомленні № 4 від 25.07.2022 про розірвання договору ПП "Хімтєкс", посилаючись на п. 8.3 договору, повідомило про наявність форс-мажорних обставин та наявність підстав для дострокового розірвання договору № 2-22 від 01.01.2022.

Листом № 12 від 12.08.2022 ТОВ "Інтергума" просило з`явитись 29.08.2022 на об`єкт оренди для підписання акту.

29.08.2022 між позивачем та ТОВ "Інтергума" підписано акт приймання-передачі (повернення з користування) нерухомого майна, а саме: складські приміщення прощею 123,9 кв. м., а також офісні приміщення площею 117,20 кв. м., загальна площа приміщень становить 241,1 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

У пункті 2 вказаного акту сторонами підтверджено, що орендар передав, а орендодавець прийняв об`єкт оренди в технічному стані, що відповідає умовам договору.

Сторони підтверджують, що орендар належним чином виконав умови договору оренди та орендодавець не має претензій до орендаря (п. 3 акту про повернення).

При цьому у вказаному акті міститься рукописний текст орендодавця щодо не оплати за березень-липень (без зазначення року).

Також позивачем додано до позовної заяви додаток до акту № 1 від 29.08.2022, в якому позивачем зафіксовані пошкодження, за твердженням позивача, орендованого відповідачем-1 майна, зокрема: зняті світильники, вирвані розетки, стеля 22 шт. арматура зруйнована, відключено електропостачання, вирвана теплова мережа, знятий котел, немає теплового насосу 19,7 кВт, наявні сліди втручання в газову мережу, вирвані телефонні мережі, немає унітазу та умивальнику.

Також 29.08.2023 між позивачем та ПП "Хімтєкс" підписано акт приймання-передачі (повернення із користування) нерухомого майна, а саме: складські приміщення прощею 11,2 кв. м., а також офісні приміщення площею 43,6 кв. м., загальна площа приміщень становить 54,8 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

У пункті 2 вказаного акту сторонами підтверджено, що орендар передав, а орендодавець прийняв об`єкт оренди в технічному стані, що відповідає умовам договору.

Сторони підтверджують, що орендар належним чином виконав умови договору оренди та орендодавець не має претензій до орендаря (п. 3 акту про повернення).

Позивачем додано до позовної заяви додаток до акту № 1 від 29.08.2022 до договору оренди № 2-22, в якому позивачем зафіксовані пошкодження, за твердженням позивача, орендованого відповідачем-2 майна, зокрема: розетки вирвані, немає сталі, немає світильників, відключено теплопостачання, зрізані дроти, вирвані теплові мережі, немає кондиціонера,

Того ж дня позивач звернулась до Солом`янського УПГУ НП м. Києва та викликала представників поліції.

Також, за твердженням позивача, вказані обставини підтверджуються заявою свідка ОСОБА_4 від 15.02.2023 та заявою свідка ОСОБА_5 від 21.03.2023.

Відповідно до звіту про визначення матеріальних збитків від 19.09.2022, виготовленого суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Експерт ІН» на замовлення позивача, вартість матеріального збитку, що завданий нежитловим приміщенням загальною площею 364,80 кв. м. та визначений з точки зору витратного підходу (з урахуванням округлень до цільного значення), буде дорівнювати 266 502,00 грн.

Вказана сума заявлена позивачем до стягнення солідарно з відповідачів як реальні збитки.

Крім того, позивачем вказано, що окрім реальних збитків ним понесені збитки у вигляді упущеної вигоди.

Вказані вимоги обґрунтовані наступним.

08.12.2022 між позивачем та Фізичною особою-підприємцем Студзінським С.Б. укладено договір оренди № 1, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно, а саме: складські приміщення прощею 123,9 кв. м., а також офісні приміщення площею 117,20 кв. м., загальна площа приміщень становить 241,1 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору щомісячна орендна плата встановлюється у розмірі 650 за 1 кв. м. офісних приміщень та 300 грн за 1 кв. м. складських приміщень.

Згідно з п. 7.1 вказаного договору строк дії договору до 08.12.2023.

Таким чином, позивач зазначає, що сумарно за рік оренди мала отримати орендну плату в розмірі 1 360 200,00 грн (113 350,00 грн на місяць).

Однак 20.12.2022 ФОП Студзінський С.Б. повідомив про необхідність дострокового розірвання договору оренди № 1 від 08.12.2022, оскільки об`єкт оренди має пошкодження, які не дозволяють користуватись таким приміщенням.

Розглядаючи даний спір, суд виходив з наступного.

Укладені між позивачем та відповідачем-1 договір оренди № 1-22 від 01.01.2022, а також договір № 2-22 від 01.01.2022 між позивачем та відповідачем-2 за своєю правовою природою є договорами найму нежитлового приміщення.

Відповідно до ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 3 ст. 773 Цивільного кодексу України наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

Наймач зобов`язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини (ч. 1 ст. 779 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Законом щодо окремих видів господарських зобов`язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

При цьому стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Верховний Суд послідовно та неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що за змістом наведеної вище норми матеріального права для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою; вини. І лише наявність зазначених елементів свідчить про існування складу цивільного правопорушення, що є підставою для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/378/19).

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконане боржником.

Слід зазначити, що доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено саме на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки.

Проте, під час розгляду даної справи позивачем не надано суду доказів того, в якому стані позивачем передавалось відповідачам майно, нежитлові приміщення, а також доказів того, що поточний ремонт таких приміщень здійснювався саме позивачем як власником приміщень.

При цьому судом не беруться до уваги під час розгляду даної справи посилання позивача на п.п. 9.3, 10.1 договору стосовно того, що в будь-якому випадку відповідачам навіть у випадку виконання ремонту в нежитлових приміщення необхідно було отримати письмову згоду орендаря, тобто позивача, з огляду на наступне.

Під час розгляду даної справи позивачем не надано суду доказів того, що поліпшення (ремонт) орендованого відповідачами майна здійснювалося орендарями.

Як вбачається з заяви свідка ОСОБА_4 від 15.03.2023, протягом всього часу з моменту придбання об`єкта нерухомості позивач ( ОСОБА_2 ) здавала такий об`єкт в оренду відповідачам.

Відсутні підстави стверджувати, що діями відповідачів позивачу завдано матеріальних збитків, оскільки не доведено факту придбання позивачем майна, яке, за твердженнями позивача, було вивезено з орендованих приміщень.

Позивачем заявлено вимоги про солідарне стягнення з відповідачів збитків, завданих майну позивача (266 502,00 грн), а також упущена вигода в розмірі 1 360 200,00 грн.

Водночас, суд зазначає, що відповідачі займали різні за площею та характеристиками приміщення та, відповідно, не можуть нести солідарну відповідальність перед позивачем, а факт того, що директором таких юридичних осіб є одна особа не може бути підставою для солідарного обов`язку різних юридичних осіб, які займали різні приміщення.

Крім того, суд звертає увагу, що укладення між позивачем та відповідачами договорів оренди відбулось вже після розірвання шлюбу між позивачем та директором відповідачів.

При цьому, позивач за умовами договорів мала право на безперешкодний доступ до об`єктів оренди з метою фіксації стану приміщень.

Також позивач мала можливість внесення зауважень щодо стану об`єктів оренди до документів або зазначення в актах даних про пошкодження приміщень.

Окрім того, користування орендованими приміщеннями здійснювалось на підставі різних договорів оренди № 1-22 від 01.01.2022 (з відповідачем-1) та № 2-22 від 01.01.2022 (з відповідачем-2).

Як було зазначено вище, умови вказаних договорів містять різні конфігурації орендованих площ, а відтак відповідачі не можуть нести солідарну відповідальність з пошкодження майна, яке не було в їх користуванні.

Під час розгляду даної справи позивачем не надано доказів того, що збитки були завдані саме відповідачами у даній справі, оскільки наявність пошкодження майна зафіксовано позивачем в односторонньому порядку в додатках до актів про повернення майна. У той же час, самі акти не містять жодних застережень про виявлені позивачем під час огляду приміщень порушення.

При цьому в актах повернення майна з оренди вказано, що орендарями виконано зобов`язання за договорами оренди, хоча зазначано про неоплату відповідачем-1 орендної плати за березень-липень.

Крім того, з записів з боді-камер поліції не вбачається, що пошкодження майна здійснено саме відповідачами.

Щодо упущеної вигоди позивача суд зазначає, що позивачем не доведено можливість отримання ним 1 360 200,00 грн, оскільки договір оренди укладено 08.12.2022, тобто вже після того, як позивач зафіксувала пошкодження майна (огляд приміщення 13.09.2022 для оцінки завданої шкоди), при цьому орендарю мав бути відомий стан такого приміщення.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд виходить з того, що обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність.

У даному випадку суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17]. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Позивач не довів наявність існування всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:

- протиправної поведінки протиправної поведінки відповідачів у завданні збитків;

- шкоди саме у вигляді упущеної вигоди (позивач не підтвердив, що мав би змогу одержати доходи шляхом укладення договорів оренди стосовно спірного нежитлового приміщення у заявленому розмірі);

- причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою (позивач не підтвердив тієї обставини, що визначена ним шкода є об`єктивним наслідком поведінки відповідачів, та не довів факт того, що протиправні дії відповідачів є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки);

- вини (позивач не подав належних, допустимих, достовірних і вірогідних доказів, які б підтверджували наявність вини відповідачів у завданні збитків та наявності у них солідарного обов`язку щодо їх відшкодування).

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, у задоволенні позову слід відмовити.

За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позову слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21.02.2024.

Суддя О.Г. Удалова