Постанова

від 31.01.2024 по справі 2610/16057/2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи 2610/16057/2012

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/3388/2024

Головуючий у суді першої інстанції Н. Г. Притула

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

31 січня 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретарі судових засідань Рудик О. Л., Авєлін А. О.

учасники справи

боржник (заявник) ОСОБА_1

стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська телекомунікаційна компанія»

суб`єкт оскарження Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ)

суб`єкт оскарження головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Огібенін Леонід Ігорович

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2023 року, постановлену у складі судді Притули Н. Г., в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва,

у с т а н о в и в :

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії та рішення державного виконавця, заінтересовані особи: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Огібенін Л. І., ТОВ «Українська телекомунікаційна компанія».

В обгрунтування вимог зазначено, що 21 березня 2023 року ОСОБА_1 отримав постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київські області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Огібеніна Л. І. про закінчення виконавчого провадження від 15 березня 2023 року НОМЕР_1, постанову про стягнення виконавчого збору від 15 березня 2023 року НОМЕР_1, постанову про відкриття виконавчого провадження від 15 березня 2023 року НОМЕР_3, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 15 березня 2023 року НОМЕР_3, постанову про арешт майна боржника від 15 березня 2023 року НОМЕР_3. Ознайомившись із вказаними постановами, заявою від 06.03.2023 та поштовим конвертом заявником та його представником було виявлено ознаки підробки цих документів. ОСОБА_1 вважає, що дії та рішення державного виконавця суперечать вимогам закону. Оскільки державний виконавець не виконав усіх заходів, спрямованих на повне виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва згідно виконавчого листа №2610/16057/2012, виданого 14.03.2013, виніс постанову про закінчення виконавчого провадження не врахувавши ту обставину, що стягувачем було подано заяву саме про повернення виконавчого листа без виконання, однак державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним виконанням рішення суду, що потягло за собою безпідставне стягнення з нього, як боржника за виконавчим провадженням виконавчого збору. ОСОБА_1 зазначає, що державний виконавець не виконав усіх заходів, спрямованих на повне виконання рішення Шевченківського районного суду м.Києва згідно виконавчого листа №2610/16057/2012, виданого 14.03.2013, а тому для захисту порушеного права він звернувся до суду з цією скаргою.

З урахуванням вказаних обставин ОСОБА_1 просив суд скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Огібеніна Л. І. про закінчення виконавчого провадження від 15.03.2023, ВП НОМЕР_1; скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Огібеніна Л. І. про стягнення виконавчого збору від 15.03.2023, ВП НОМЕР_2; скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Огібеніна Л. І. про відкриття виконавчого провадження від 15.03.2023, ВП НОМЕР_3; скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Огібеніна Л. І. про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 15.03.2023, ВП НОМЕР_3; скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Огібеніна Л. І. про арешт майна боржника від 15.03.2023, ВП НОМЕР_3.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2023 року закрито провадження у справі в частині вимог про скасування постанов про стягнення виконавчого збору від 15.03.2023, в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2, про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 від 15.03.2023, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про арешт майна боржника від 15.03.2023, в рамках виконавчого провадження НОМЕР_3.

Розгляд скарги продовжено в межах вимог щодо скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Огібеніна Л. І. про закінчення виконавчого провадження від 15.03.2023, ВП НОМЕР_1.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2023 року скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), головний державний виконавець Огібенін Л. І., ТОВ «Українська телекомунікаційна компанія», про скасування постанови відхилено.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невірну оцінку доказам, просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення про скасування постанов головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Огібеніна Л. І. про закінчення виконавчого провадження від 15.03.2023, ВП НОМЕР_1, та про стягнення виконавчого збору від 15.03.2023, ВП 48011587, вважаючи їх неправомірними.

В обґрунтування зазначив, що суд першої інстанції у порушень вимог закону розглянув подану ним скаргу без матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_1, які заявник просив витребувати у державного виконавця, та за відсутності оригіналів доказів, на які суд послався в оскаржуваній ухвалі. Судом не було надано жодної оцінки обгрунтуванням заявника щодо неправомірності дій державного виконавця та не надано оцінки поданій стягувачем державному виконавцю заяви від 10.03.2023 про повернення виконавчого листа без виконання, яка судом безпідставно названа «лист стягувача», що не може вважатися згідно закону документом. Однак державний виконавнць всупереч ст. 19 Конституції України замість того, щоб повернути згідно п. 1 ч. 1 ст. 37, п. 1 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадженя» виконавчий лист стягувачу без виконання, самоправно вирішив закінчити виконавче провадження №480011787 у зв`язку із повним виконанням рішення суду згідно з виконавчим документом. Також суд безпідставно допустив до участі у судовому засіданні замість директора ТОВ «Українська телекомунікаційна компанія» адвоката Попченкову І. М., яка назвалася повноважним представником Товариства, не взявши до уваги, що норми ЦПК України не містять такого процесуального статусу як «повноважний представник».

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити з викладених підстав.

Представник ТОВ «Українська телекомунікаційна компанія» Попченкова І. М. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, ухвалу суду просила залишити без змін як законну та обгрунтовану.

Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Огібенін Л. І., будучи належним чином повідомленим про час та дату розгляду справи, у судове засідання до суду апеляційної інстанції повторно не з`явився, причини неявки суду не повідомив, будь - яких заяв чи клопотань до суду від вказаної особи не надходило. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу суб`єкт оскарження не скористався.

Суд апеляційної інстанції розцінив причини неявки державного виконавця в судове засідання як неповажні та дійшов висновку про можливість розгляду справи за його відсутності з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Його неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Так, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Важливим також є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

У статті 1 Закону «Про виконавче провадження» закріплено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Так, одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Отже, предметом судового захисту за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавців під час виконання судового рішення є порушене право заявника, що підлягає доказуванню і встановленню при ухваленні судового рішення.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 14.03.2013 Шевченківським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист у справі №2610/16057/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українська телекомунікаційна компанія» заборгованості за кредитним договором в розмірі 3 590 426,00 грн та судового збору в розмірі 3 219,00 грн.

Постановою страшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у м. Києві Бялого М. Г. від 09.07.2015 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №2610/16057/2012 від 14.03.2013. Державним виконавцем вчинялись певні виконавчи дії, а саме було накладено арешт на кошти боржника (а.с.210), направлено певні запити (а.с. 221-223), було оголошено розшук майна боржника (а.с. 225), виконавче провадження зупинялось відповідно до постанови від 04.10.2016 року. Але, відповідно до змісту виконавчого провадження виконавчий документ, який перебував на виконанні у Відділі примусового виконанння рішень, державним виконавцем виконано не було.

Стягувач ТОВ «Українська телекомунікаційна компанія» направило 06.03.2023 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) заяву, яка надійшла до відділу 10.03.2023, зареєстрована за вх. №3549. У вказаній заяві стягувач, посилаючись на повне виконання судового рішення, просив повернути виконавчий лист без виконання, а грошові кошти, які були стягнуті в межах відкритого виконавчого провадження починаючи з 16.11.2021 повернути боржнику. Крім того, в заяві стягувач вказав, що Товариством було задоволено грошові вимоги до боржника в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, що передбачено положеннями статей 33 та 38 Закону України «Про іпотеку», а саме: шляхом укладення договору купівлі-продажу іпотечного майна - квартири, який був укладений між ТОВ «Українська телекомунікаційна компанія» та ТОВ «Комфорт-2021». Таким чином, починаючи з 16.11.2021 у ТОВ «Українська телекомунікаційна компанія» відсутні грошові вимоги до боржника ОСОБА_1 , а тому стягувач просив державного виконавця повернути виконавчий документ.

15.03.2023 головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Огібенін Л. І. Не повернув виконавчий документ стягувачу, а виніс постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 на підставі п.9 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», в якій зазначив, що рішення виконано повно та фактично, відповідно до виконавчого документа, не дивлячись на те, що державним виконавцем рішення суду виконано не було.

Звертаючись до суду із скаргою ОСОБА_1 вказував на неправомірність постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1та стягнення виконавчого збору, оскільки на підставі заяви стягувача державний виконавець повинен був повернути ТОВ «Українська телекомунікаційна компанія»виконавчий лист без виконання, так як судове рішення у цьому виконавчому провадженні не було виконано державним виконавцем, а не виносити постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із фактичним повним виконанням судового рішення згідно виконавчого документа.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні скарги, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявник не довів суду, що такою постановою порушено його права, оскільки стягувач має право самостійно розпоряджатись власними правами, та не передбачено нав`язування примусового виконання рішення суду, якщо стягувач вважає, що відсутній обов`язок боржника сплатити кошти.

Проте з такими висновками суду колегія суддів погодитися не може, оскільки вони не відповідають вимогам закону та наявним у матеріалах справи доказам, а також встановленим судом обставинам з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (стаття 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 18 ЦПК України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, що врегульовано Законом України «Про виконавче провадження».

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» та пункт 6 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року № 489/20802 під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абзацом другим пункту 1 розділу II Інструкції виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.

Статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначені підстави, за яких виконавче провадження підлягає закінченню.

Зокрема, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Отже, правовою підставою для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є виконання саме державним виконавцем судового рішення у повному обсязі таким чином, як визначено виконавчим документом.

Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин (частина друга статті 39 цього Закону України «Про виконавче провадження»).

Отже, державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання ним в повному обсязі рішення, на виконання якого було видано виконавчий лист.

При цьому, пунктом першим частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Про повернення стягувачу виконавчого документу виконавець виносить постанову, що передбачено приписами частини четвертої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Із зазначеного нормативного регулювання випливає, що, дотримуючись засад законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності виконавчого провадження, його гласності та відкритості, виконавець зобов`язаний вживати передбачених чинним законодавством заходів щодо примусового виконання рішень, належного вчинення виконавчих дій.

Таким чином, з наведеного чітко вбачається, що постанова про повернення виконавчого документа за заявою стягувача виноситься виконавцем на підставі поданої стягувачем заяви, а постанова про закінчення виконавчого провадження - на підставі фактичного виконання в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом. Зазначені обставини є самостійними підставами для повернення виконавчого документа та для закінчення виконавчого провадження, і їх одночасне застосування є неможливим. У зв`язку з цим закінчення виконавчого провадження з підстави фактичного виконання рішення згідно з виконавчим документом можливе лише у разі виконнання рішення, на підставі якого було видано виконавчий документ. При цьому виконавчий документ, який перебуває на виконанні, може бути повернутий стягувачу за його заявою.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.09.2012 у справі №2610/16057/2012 згідно з виконавчим листом, виданим 14.03.2023 Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українська телекомунікаційна компанія» заборгованості за кредитним договором в розмірі 3 590 426,00 грн та 3 219,00 грн судового збору не виконано державним виконавцем, відповідно до вимог вказаного виконавчого документа по виконавчому провадженні № 48011587.

Як вказує стягувач, грошові вимоги ТОВ «Українська телекомунікаційна компанія» до боржника ОСОБА_1 були задоволені в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, що передбачено положеннями ст. 33, ст. 38 Закону України «Про Іпотеку», а саме: шляхом укладення договору купівлі - продажу іпотечного майна - квартири, який був укладений між ТОВ «Українська телекомунікаційна компанія» та ТОВ «КОМФОРТ-2021», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дібровою О. С., зареєстрований в реєстрі за № 1584.

У зв`язку із зазначеним, ТОВ «Українська телекомунікаційна компанія» 06.03.2023 подало до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) заяву (зареєстрована у Відділі 10.03.2023 за вх №3549), у якій посилаючись на відсутність у Товариства з 16.11.2021 грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 , просило виконавця повернути виконавчий документ без виконання, а грошові кошти, які були сплачені в межах відкритого виконавчого провадження, починаючи з 16.11.2021 повернути боржнику.

Таким чином колегія суддів прийшла до висновку, що отримаши 10.03.2023 заяву ТОВ «Українська телекомунікаційна компанія» про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець повинен був вчинити дії, передбачені п. 1 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та винести постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі поданої ним заяви. Натомість у порушення вимог вказаного закону державний виконавець вчинив дії, передбачені п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: виніс постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно виконавчого листа №2610/16057/2012, виданного 14.03.2013 Шевченківським районним судом м. Києва.

Отже, всупереч вимогам закону, виконавцем не було вчинено відповідних дій щодо поверненян виконавчого документа стягувачу на підставі поданої ним заяви, а було прийнято протиправне рішення, а саме винесено протиправну постанову про закінчення виконавчого провадження (з метою стягнення з боржника виконавчого збору), яка призвела до порушення прав боржника у вказаному виконавчому провадженні, оскільки фактичного виконання рішення суду згідно з виконавчим документом у вказаному виконавчому провадженні здійснено державним виконавцем не було, а тому у виконавця були відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження.

Таким чином, суд першої інстанції не встановив фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, невірно застосував норми матеріального та процесуального права, та дійшов необґрунтованого висновку про те, що у виконавця були наявні законні підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки фактичного виконання рішення суду згідно з виконавчим документом у даному виконавчому провадженні не відбулося, а стягувачем було подано заяву про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання на підставі задоволення грошової вимоги шляхом звернення стягнення на іпотечне майно.

Ураховуючи викладене, аналізуючи зміст поданої скарги, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, надавши оцінку наявним у справі доказам в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення скарги.

Що стосується вимог апелянта про скасування постанови державного виконавця від 15.03.2023 року у виконавчому провадженні № 48011587 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору, то зазначена вимога заявлена апелянтом безпідставно, оскільки провадження у справі за цією вимогою заявника було закрито відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 30.10.2023, судове рішення по суті в цій частині вимог заявника судом першої інстанції не ухвалювалось. Саме тому (в цій частині) воно не може бути переглянуто судом апеляційної інстанції. Така вимога заявника підлягає вирішенню судом в порядку адміністративного судочинства.

Суд апеляційної інстанції також критично ставиться до посилань апелянта на неналежність повноважень адвоката Попченкової І.М., як представника ТОВ «Українська телекомунікаційна компанія». Так, адвокат Попченкова І.М. діє в якості представника ТОВ «Українська телекомунікаційна компанія» на підставі договору б/н від 06.09.2023 року, її повноваження підтверджуються ордером від 14.12.2023 року. Посилання ОСОБА_1 на те, що договір про правову допомогу з Попченковою І.М. від імені Товариства підписаний не директором Товариства Садовою Г.І., а іншою особою, не підтверджено належними та допустимими доказами.

Також суд апеляційної інстанції ставиться критично до посилань апелянта на те, що заяву від імені Товариства від 06.03.2023 про повернення виконавчого документа без виконання підписано не його директором Садовою Г.І., а іншою особою, оскільки цей підпис суттево відрізнається від підпису ОСОБА_4 у договорі купівлі продажу квартири від 16.11.2023 року. Так, суд не є фахівцем з почеркознавчих питань, а будь - яких належних та допустимих доказів цьому апелянт суду не надав.

Отже, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали у межах доводів і вимог апеляційної скарги, визначивши характер правовідносин між учасниками справи та закон, що їх регулює, повно і всебічно вивчивши матеріали справи та надавши належну правову оцінку доводам учасників справи і зібраним у справі доказам, дійшла висновку про те, що суд першої інстанції не перевірив належним чином доводів заявника щодо правомірності рішення державного виконавця - постанови про закінчення виконавчого провадження, чим порушено норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування ухвали суду від 30 жовтня 2023 року та ухвалення нового судового рішення, яким суд визнає постанову державного виконавця від 15 березня 2023 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 неправомірною, скасовує її та зобов`язує державного виконавця повернути стягувачу виконавчий лист №2610/16057/2012, виданий 14 березня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва відповідно до його заяви.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Виходячи з вищенаведеного, ухвала суду першої інстанції не може вважатись законною та обґрунтованою, і такою, що постановлена з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим наявні підстави для її скасування з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 з наведених вище підстав.

Оскільки суд частково задовольняє скаргу ОСОБА_1 , тому підлягає стягненню з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 536,80 грн.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Визнати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Огібеніна Леоніда Ігоровича від 15 березня 2023 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 неправомірною та скасувати вказану постанову.

Зобов`язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Огібеніна Леоніда Ігоровича повернути стягувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська телекомунікаційна компанія» виконавчий лист №2610/16057/2012, виданий 14 березня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва.

Стягнути з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 536 грн 80 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 20 лютого 2024 року.

Судді Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна