Постанова

від 14.02.2024 по справі 202/6453/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/618/24 Справа № 202/6453/23 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Лопатіної М.Ю.,

при секретарі - Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 07 вересня 2023 року

у справі за позовом Акціонерного товариства "Укрсиббанк", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Інком-Фінанс до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2023 року АТ "Укрсиббанк" звернулося до суду із вищевказаним позовом до ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за життя уклав з АКІБ «УкрСиббанк» договір поруки №11057003000/2 до договору про надання споживчого кредиту № 11057003000 від 25 червня 2007 року.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2016 року у справі № 202/1865/15-ц, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 ОСОБА_3 на користь АТ "Укрсиббанк"заборгованість за кредитним договором № 11057003000 від 13 жовтня 2006 року у розмірі 21 668,32 доларів США, з яких: 19556,38 доларів США - кредитна заборгованість; 2111,94 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; сума нарахованої пені за неналежне виконання умов кредитного договору № 11057003000 від 13 жовтня 2006 року у розмірі 9393,47 грн. Рішення суду набрало законної сили 21 листопада 2016 року, та отримані виконавчі листи були направлені на примусове виконання рішення суду.

09 липня 2021 року банку стало відомо, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та відносно нього виконавче провадження закінчено 07 червня 2021 року у зв`язку із його смертю.

Після смерті поручителя ОСОБА_3 залишилося нерухоме майно, а саме земельна ділянка, спадкоємці померлого не повідомляли банк про смерть позичальника та прийняття спадщини, проте заборгованість за кредитним договором залишалися не погашеною.

22 грудня 2021 року за №25-1-01/994 до дружини померлого ОСОБА_1 , як можливого спадкоємця банк направив вимогу про повернення кредитних коштів, яку остання отримала 11 січня 2022 року.

Окрім того, банком направлена вимога до спадкоємців від 22 грудня 2021 року за №25-1-01/993 до Шостої дніпровської державної нотаріальної контори, в якій просили нотаріуса повідомити про вимогу банку спадкоємців, надати інформацію про прийняття спадщини спадкоємцями та про видачу свідоцтва про право на спадщину.

23 березня 2022 року до банку надійшло повідомлення від Шостої дніпровської державної нотаріальної контори про долучення вимоги банку до спадкової справи №292/2018 та про відсутність правових підстав для розкриття банку даних спадкової справи.

З інформаційної довідки 327587747 від 30 березня 2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно банку стало відомо, що за відповідачем ОСОБА_1 на праві власності зареєстрована земельна ділянка кадастровий номер 4822383800:02:000:0560, площею 4.0803 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Врадіївський район, с/рада Новопавлівська, що належить відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину №1-74 , видане 08 лютого 2019 року Шостою дніпровською державною нотаріальною конторою.

Позивач зазначає, що лише у березні 2023 року банку стало відомо, про факт прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину відповідачу ОСОБА_1 та успадкування вищевказаної земельної ділянки, що належала померлому ОСОБА_3 .

Оскільки спадкоємиця ОСОБА_1 , прийнявши спадщину, вимоги банку не задовольнила, існуючу заборгованість не погасила, банк просив стягнути з ОСОБА_1 в межах вартості майна, прийнятого у спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11057003000 від 13 жовтня 2006 року у розмірі 21 668,32 доларів США, з яких: 19556,38 доларів США - кредитна заборгованість; 2111,94 доларів США - заборгованість по процентам та пеню у розмірі 9 393,47 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 07 вересня 2023 року позовні вимоги АТ "Укрсиббанк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Укрсиббанк" в межах вартості майна, прийнятого у спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11057003000 від 13 жовтня 2006 року у розмірі 21668,32 доларів США, з яких: 19556,38 доларів США - кредитна заборгованість; 2111,94 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; пеня у розмірі 9393,47 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Укрсиббанк"судовий збір у розмірі 12026,60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення позову, оскільки відповідач, будучи єдиним спадкоємцем, яка прийняла спадщину після померлого чоловіка ОСОБА_3 , зобов`язана задовольнити вимогу кредитора та сплати борг в обсязі отриманої спадщини.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що було ухвалено внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги, що у вказаних правовідносинах, банк повинен був звертатися із заявою про заміну боржника у виконавчому провадження, а не з позовом до неї, що узгоджується нормами діючого законодавства, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

У відзиві на апеляційні скарги АТ "Укрсиббанк"просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду скасуванню, з огляду на наступне.

Згідно положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2016 року у справі № 202/1865/15-ц, позовні вимоги АТ "Укрсиббанк"задоволено,стягнуто солідарно з ОСОБА_2 ОСОБА_3 на користь АТ "Укрсиббанк"заборгованість за кредитним договором № 11057003000 від 13 жовтня 2006 року в розмірі 21 668,32 доларів США, з яких: 19556,38 доларів США - кредитна заборгованість; 2111,94 доларів США - заборгованість по процентам за у кредитом; суми нарахованої пені за неналежне виконання умов кредитного договору № 11057003000 від 13 жовтня 2006 року у розмірі 9393,47 грн.; судового збору у розмірі 1827,00 грн. з кожного.

Рішення суду набрало законної сили та звернуте до примусового виконання.

11 липня 2021 року приватним виконавцем Русецькою О.О. повідомлено банк листом від 07 червня 2021 року № 15128, що виконавче провадження відносно померлого ОСОБА_3 закінчено у зв`язку із його смертю, надіслано копію постанови про закінчення виконавчого провадження № 65482747 від 07 червня 2021 року.

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті від 09 липня 2021 року міститься запис про смерть 22 березня 2018 року ОСОБА_3

22 грудня 2021 року банком направлені письмові вимоги до спадкоємців після померлого ОСОБА_3 , зокрема на адресу ОСОБА_1 та Шостої дніпровської державної нотаріальної контори.

11 січня 2021 року ОСОБА_1 отримала вказану вимогу за місцем свого мешкання, про що свідчить розписка на поштовом повідомленні про вручення поштового відправлення.

23 лютого 2022 року банк повідомлено з Шостої дніпровської державної нотаріальної контори про прийняття вимоги, відмовлено у наданні даних щодо спадкоємців після померлого ОСОБА_3 .

Згідно інформаційної довідки 327587747 від 30 березня 2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за відповідачем ОСОБА_1 на праві власності зареєстрована земельна ділянка кадастровий номер 4822383800:02:000:0560, площею 4.0803 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Врадіївський район, с/рада Новопавлівська, що належить відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину №1-74 , видане 08.02.2019 року Шостою дніпровською державною нотаріальною конторою.

Згідно розрахунку кредитної заборгованості від 30 березня 2023 року за кредитним договором №11057003000 від 13 жовтня 2006 року заборгованість складає 21668,32 доларів США.

Відповідно до матеріалів спадкової справи після померлого ОСОБА_3 , спадкоємці ОСОБА_2 та ОСОБА_4 своєю заявою від 15 травня 2018 року відмовились на отримання спадкового майна на користь ОСОБА_1

23 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулась з відповідною заявою до Шостої дніпровської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 січня 2019 року ОСОБА_1 отримала право власності на квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку кадастровий номер 4822383800:01:000:0507, площею 1,5554 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Врадіївський район, с/рада Новопавлівська.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 лютого 2019 року ОСОБА_1 отримала право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4822383800:02:000:0560, площею 4.0803 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Врадіївський район, с/рада Новопавлівська.

Встановивши, що відповідач є єдиним спадкоємець, яка прийняла спадщину, після померлого ОСОБА_3 , у встановленому законом порядку не сповістила кредитора про прийняття спадщини, суд дійшов висновку, що будучи єдиним спадкоємцем, вона зобов`язана задовольнити вимогу кредитора та погасити наявний борг в обсязі отриманої спадщини.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із статтею 129 Конституції України та статтею 2 ЦПК України однією з основних засад здійснення судочинства в Україні є обов`язковість судового рішення.

За змістом статті 129 -1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.

Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Після заміни вибулої сторони виконавчого провадження її правонаступником виконавець продовжує виконання виконавчого провадження в порядку, встановленому Законом.

Отримавши дані про смерть фізичної особи сторони виконавчого провадження, виконавець має отримати підтвердження чи спростування таких даних, звернувшись відповідно до пункту З частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», із запитом до органу державної реєстрації актів цивільного стану згідно з компетенцією останнього, визначеного Законом України від 01 липня 2010 року «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Після отримання даних про смерть сторони виконавчого провадження виконавець має звернутися до компетентних органів/осіб для отримання відомостей про заведення спадкової справи, видачу свідоцтва про право на спадщину. Це дасть змогу виконавцеві з`ясувати, які особи як спадкоємці померлої сторони виконавчого провадження зверталися за отриманням спадщини та що саме ними було успадковано згідно зі свідоцтвом про право на спадщину.

Отже, виконавець, установивши на підставі відповідних доказів факт смерті фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має вчинити дії щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну такої сторони її спадкоємцями та надалі за заявою сторони звернутися до суду з відповідним поданням про заміну сторони виконавчого провадження.

Смерть, оголошення померлою або визнання безвісно відсутньою фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має виступати підставою для його закінчення лише коли виконання обов`язків такої особи чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України)

Відповідно до частини першої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

З матеріалів справи вбачається, що 07 червня 2021 року згідно з пунктом 3 частини першої статті 39 та статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем Русецькою О.О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №65482747 з примусового виконання рішення суду, у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_3 .

За таких обставин, банк будучи обізнаним про перебування виконавчих листів на примусовому виконанні та в подальшому прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження приватним виконавцем, у зв`язку із смертю боржника, не вжито всіх належних та достатніх заходів для заміни боржника у зобов`язанні, саме у виконавчому провадженні, для подальшого примусового виконання рішення суду.

Слід звернути увагу, що банк будучи обізнаним про відкриття виконавчого провадження, яке в подальшому було закінчено приватним виконавцем, у зв`язку із смертю боржника, не скористався своїм правом на оскарження постанови приватного виконавця про закінчення виконавчого провадження, оскільки приватний виконавець передчасно прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження, не замінивши боржника за наявності спадкоємців, для подальшого примусового виконання рішення суду.

Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача існуючої заборгованості за договором.

Висновки суду першої інстанції про те, що на відповідача покладено обов`язок погашення заборгованості, оскільки боржник помер, виконавче провадженні закрито у зв`язку із його смертю, а відповідач є єдиним спадкоємцем та прийняла спадщину, а тому банк має право задоволення своїх вимог щодо стягнення боргу саме з відповідача, колегія суддів, вважає необґрунтованими, оскільки це суперечить принципу ефективного судового захисту.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам і виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Отже, з огляду на вищевикладене та враховуючи обставини, що стали передумовою для звернення до суду, про що зазначено у позові, пред`явлення вимоги про стягнення боргу кредитором спадкодавця у вказаній справі не є ефективним способом захисту порушеного права позивача.

За загальними положеннями, визначеним статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу кожна особа має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес особи в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з частинами першої, четвертої статті 12 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами, встановленими частинами першою, третьою статті 13 ЦПК, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Принцип змагальності, закріплений у статті 12 ЦПК, визначає для сторін ризики настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій. Такий принцип, зокрема, полягає у покладанні на позивача (його представника) обов`язку з доведення обставин, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог. Невиконання такого обов`язку несе процесуально негативні наслідки у вигляді настання ризиків, визначених процесуальним законом (закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду, повна або часткова відмова у позові тощо).

Таким чином, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали справи та помилково дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів доходить висновку, що заявлені вимог не є обґрунтованими та не відповідають критеріям ефективного судового захисту й задоволення такої вимоги не відновлює порушені права позивача та не встановлює між сторонами правову визначеність.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність достатніх підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Індустріальногорайонного судум.Дніпропетровськавід 07вересня 2023року - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

М.Ю. Лопатіна