Ухвала

від 26.02.2024 по справі 756/3091/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/3091/21 Головуючий у суді І інстанції Диба О.В.

Провадження № 22-ц/824/6507/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

У Х В А Л А

про відмову у відкритті апеляційного провадження

26 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коломієць Інни Миколаївни на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 16 червня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення та дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коломієць Інни Миколаївни, заінтересована особа - Київський міський центр зайнятості,

в с т а н о в и в:

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року, повний текст якої виготовлено 21 червня 2023 року, скаргу задоволено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 18 липня 2023 року головний державний виконавець Коломієць І.М. звернулася з апеляційною скаргою.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2023 року апеляційну скаргу повернуто скаржнику у зв`язку з неповним усуненням недоліків скарги, які були визначені в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху від 01 серпня 2023 року.

28 грудня 2023 року головний державний виконавець ВПВР УЗПВР у м. Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м. Київ) Коломієць І.М. повторно звернулася з апеляційною скаргою на ухвалу суду із пропуском строків, встановлених статтею 354 ЦПК України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху та встановлено строк десять днів з моменту отримання копії даної ухвали для подання обґрунтованої заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження.

13 лютого 2024 року до апеляційного суду надійшло клопотання головного державного виконавця Коломієць І.М., про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому зазначено, що у зв`язку із запровадженням військового стану, а також великим обсягом справ, у яких головні та провідні спеціалісти управління приймають участь, неповним штатом працівників управління, враховуючи час, необхідний для опрацювання справи, в умовах постійних довготривалих відключень електропостачання строк на апеляційне оскарження є таким, що пропущений з поважних причин, і цей факт є поважною підставою для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Дослідивши матеріали цивільної справи та обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не може бути прийнята до апеляційного провадження, оскільки зазначені причини ухвалою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року вже були визнані неповажними.

Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Наведене відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження судового рішення, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Із практики Європейського суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 44 ЦПК України закріплено обов`язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно із вимогами статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

У відповідності до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином строк, передбачений статтею 354 ЦПК України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Так, за змістом статей 185, 357 ЦПК України повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення апеляційної скарги.

Процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

Водночас, сам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку, утім, при вирішенні питання про поважність наведених причин, має враховуватися також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне судове рішення.

За таких обставин, реалізація проголошеного частиною восьмою статті 185 ЦПК України права на повторне звернення з апеляційною скаргою могла бути вчинена у найкоротший термін, з моменту отримання ухвали про повернення апеляційної скарги з підстав, визначених статтею 357 ЦПК України.

Схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 209/1396/19 (2-а/209/50/19), від 7 серпня 2020 року у справі № 120/2841/19-а та від 8 грудня 2020 року у справі № 1.380.2019.004305.

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що копія ухвали Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2023 року про повернення попередньої апеляційної скарги була надіслана ВПВР УЗПВР у м. Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м. Київ) 15 листопада 2023 року на його поштову адресу, зазначену в апеляційній скарзі.

До апеляційної скарги додано копію супровідного листа про повернення апеляційної скарги, який зареєстрований ВПВР УЗПВР у м. Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м. Київ) 22 листопада 2023 року.

Проте, головним державним виконавцем ВПВР УЗПВР у м. Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м. Київ) Коломієць І.М. подано апеляційну скаргу лише 28 грудня 2023 року.

Матеріали справи не містять доказів того, що державний виконавець без невиправданих затримок та за відсутності зайвих зволікань скористалася своїм правом на повторне подання апеляційної скарги відразу після отримання копії ухвали суду апеляційної інстанції про повернення попередньої апеляційної скарги та вжила невідкладних заходів щодо звернення з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.

Посилання в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження на те, що запровадження з 24 лютого 2022 року на території України правового режиму воєнного стану є поважною і безумовною причиною для поновлення процесуальних строків є необґрунтованим.

Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому законами України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, від 21 квітня 2022 року № 02212-ІХ та від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено відповідні укази Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022 та від 17 травня 2022 року № 341/2022, якими строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, а потім з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду, зокрема з апеляційними скаргами на судові рішення судів першої інстанції. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Ураховуючи, що датою отримання ухвали Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2023 року про повернення попередньої апеляційної скарги є 22 листопада 2023 року, тобто в період повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, ця обставина могла унеможливити дотримання такого строку державним виконавцем за умови надання нею до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з апеляційною скаргою, та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку.

Однак відповідних доводів та доказів на їх підтвердження державним виконавцем до апеляційного суду не надано.

При цьому вказана апеляційна скарга є повністю ідентичною за змістом і формою попередній апеляційній скарзі, а тому у державного виконавця не було необхідності для додаткового строку для її оформлення.

Окрім того, загальновідомим є той факт що в листопаді-грудні 2023 року в м. Києві не було відключень електроенергії.

Процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

Однак, в клопотанні про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження не надано логічного та зрозумілого пояснення тому, що перешкоджало суб`єкту оскарження реалізувати право на повторне звернення з апеляційною скаргою протягом встановленого законом строку після отримання копії ухвали про повернення попередньої апеляційної скарги.

Крім того, ВПВР УЗПВР у м. Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м. Київ), який має значний досвід участі у судових процесах (як свідчать дані Єдиного державного реєстру судових рішень), маючи при цьому численний штат працівників, міг усвідомлювати наслідки пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції та передбачити відповідні процесуальні обмеження в подальшому.

Колегія суддів наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Натомість у справі, яка переглядається, державний виконавець як у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, так і в апеляційній скарзі не вказала, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили її повторному зверненню до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Вона не навела змістовних і вагомих доводів щодо вчинення нею всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати її процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довела, що в цій справі можливість вчасного подання нею апеляційної скарги не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від її волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку скаржника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.

У рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження рішення (справи «Олександр Шевченко проти України» 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).

У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» ЄСПЛ визначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Поновлення процесуального строку зі спливом зазначеного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності (рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).

Отже, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком осіб, які беруть участь у справі і безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»).

Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статті 358 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

За таких обставин, надаючи оцінку доводам головного державного виконавця ВПВР УЗПВР у м. Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м. Київ) Коломієць І.М. щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та наявним у матеріалах справи доказам в їх сукупності та співставленні, колегія суддів вважає, що такі причини є неповажними, а відтак з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України, відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Керуючисьстаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод тастаттями 357, 358 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коломієць Інни Миколаївни на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 16 червня 2023 року у справі № 756/3091/21 відмовити.

Копію ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження надіслати скаржнику разом з апеляційною скаргою та доданими до неї матеріалами. Копію апеляційної скарги залишити у справі.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених в частині другій статті 389 ЦПК України.

Судді: С.А. Голуб

Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній