Рішення

від 28.02.2024 по справі 520/20506/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

28 лютого 2024 р.№ 520/20506/23

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шляхова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470), третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Державної міграційної служби України №117-23 від 17.07.2023 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Сірійської Арабської Республіки ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну служби України визнати громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення повернуто позивачу.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2023 апеляційну скаргу позивача задоволено, ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 про повернення позовної заяви скасовано. Справу направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що не погоджується із прийняттям рішенням та просить суд його скасувати. Як зазначив позивач, він не може повернутись до країни походження, у зв`язку з триваючим збройним конфліктом, загальнопоширеним насильством та численними порушеннями прав людини. Поряд цим, позивач наголосив, що інформація по країні походження підтверджує обґрунтованість зазначених побоювань.

Ухвалою суду від 22.12.2023 прийнято до провадження адміністративну справу №520/20506/23 та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.

Відповідачем надано відзив на позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Справа розглянута, з урахуванням строків перебування судді у відпустці.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши викладені сторонами обставини справи та надані на їх підтвердження докази, суд прийшов до наступного.

Громадянин Сірійської Арабської Республіки ОСОБА_1 18.02.2021 звернувся із заявою про надання статусу біженця до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області.

Наказом ГУ ДМС у Харківській області № 26 від 18.02.2021 на підставі частини шостої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-IV, позивачу відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись з даним рішенням, позивач звернувся зі скаргою до Державної міграційної служби України, яка рішенням від 06.04.2021 № 28-21 задовольнила скаргу заявника та скасувала наказ ГУ ДМС у Харківській області від 18.02.2021 № 26.

Відповідно до зазначеного рішення ДМС України, наказом ГУ ДМС у Харківській області від 23.04.2021 № 97 прийнято рішення про оформлення документів ОСОБА_1 для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 25.07.2023 №2 відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої ст.1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України № 117-23 від 17.07.2023.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (надалі по тексту - Закон), біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов`язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту

Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Особа, котра звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця додатково підтверджується міжнародно-правовими документами.

Так, згідно із Конвенцією про статус біженців 1951 року та статтею 1 Закону № 3671-VI поняття біженець включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця:

знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання;

неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження;

наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21 жовтня 1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництво встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Відповідно до вимог пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

При цьому, суд зазначає, що побоювання стати жертвою переслідувань складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.

Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до абзацу 5 статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Приписами частини 7 статті 7 Закону № 3671-VI встановлено, що про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Практичні рекомендації Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку, видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центру досліджень проблем міграції, визначають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред`явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Таким чином, на переконання суду, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Окрім того, Директива Ради Європейського Союзу Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту від 27 квітня 2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання:

реальна спроба обґрунтувати заяву;

надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів;

зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника;

заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше;

встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Так, з матеріалів особової справи позивач зазначив, що після початку військових дій на території Сирії була відсутня робота. Також, повідомив, що у 2016 році місто Камишли та вся навколишня територія перейшла під контроль терористичного угрупування «Ісламська держава Іраку та Леванту» (далі ІДІЛ), у зв`язку з чим, заявник вимушений виїхати до родичів у Туреччину в місто Батман.

Позивач перебував у Туреччині до 2017 року, допоки угрупування ІДІЛ перестало контролювати місто Камишли. У 2019 році на місто Камишли напали бойовики угрупування «Джебхат Ан-Нусра», а після цього дана територія перейшла під контроль влади Туреччини. У зв`язку з цими обставинами змушений був знову повернутися до родичів у Туреччині.

З протоколу співбесіди від 21.05.2021 та протоколу співбесіди від 25.04.2023 заявник повідомив, що у залежності від безпекової ситуації на батьківщині, декілька разів виїжджав до Туреччини, і остаточно виїхав наприкінці 2019 року або 2020 року до міста Стамбул. Заявник розповів, що родичі у Стамбулі допомогли йому знайти перевізника, за допомогою якого, його нелегально переправили у вантажному автомобілі з Туреччини до України (місто Одеса).

Позивач стверджує, що нелегально перетнув державний кордон України 15.01.2021, після чого автобусом потрапив до міста Київ, а в подальшому до міста Харків, оскільки за його словами, у місті Харкові залишилося багато друзів з часів навчання в Україні. Під час співбесіди 25.04.2023 заявник повідомив, що приїхав до України для постійного проживання та роботи.

Крім того, до своєї заяви ОСОБА_1 долучив оригінал національного паспорта №013277601, виданий 29.05.2019 у Посольстві Сирії у місті Стокгольмі, Швеція. Працівниками ДМС помічена різниця між підписом заявника у вказаному паспорті та у заяві-анкеті від 18.02.2021. На співбесіді 08.06.2023 заявник пояснив, що це його підпис, і що він по різному ставить підпис у арабських та інших документах. Заявник також пояснив, що оформив зазначений паспорт за нотаріальною довіреністю на свого двоюрідного брата, який мешкав у Швеції (протокол співбесіди від 25.04.2023).

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону, з метою встановлення справжності та дійсності зазначеного паспорта заявника, останній направлено до Управління Служби безпеки України в Харківській області, яка листом від 24.05.2023 № 70/2-5408 повідомила про неможливість проведення почеркознавчого дослідження підпису у паспорті заявника, оскільки підпис виконано електрографічним способом.

Таким чином, заявник мав би надати до посольства Сирії у м. Стокгольмі (Швеція) документи, які б підтверджували його легальність перебування в Туреччині, де на той час, за словами заявника він перебував. Однак, на співбесіді 08.06.2021 заявник зазначив, що у Туреччині він "жодних офіційних документів не оформлював".

У протоколі співбесіди від 25.04.2023 позивач зазначає: «Питання: Піддавались Ви переслідуванню за ознакою приналежності до певної раси, національності, релігії, політичним поглядам? Відповідь: Звичайно, я завжди був під загрозою». Одночасно заявник вказує, що безперешкодно отримав свій національний паспорт (протокол співбесіди від 25.04.2023), при цьому під час співбесіди від 21.05.2021 повідомив: «Я ніколи не звертався до Посольства Сирії в Україні, нам курдам взагалі небезпечно звертатися до Сирійських офіційних органів».

Суд звертає увагу на те, що позивачем до заяви, що подана до міграційного органу, не надано жодних документів або матеріалів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, жодних доказів про факти погроз, переслідування на батьківщині, які б слугували причиною неможливості повернення до країни походження.

Суд, зважає на ту обставину, що за загальними відомостями про військовий конфлікт в Сирії, який триває з 2011 року, що переріс у громадянську війну, відповідно до офіційної позиції УВКБ ООН від лютого 2012 року державам - членам ООН рекомендовано ввести мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне поверне, однак заявник не навів жодних інших фактів поганого поводження, окрім загального твердження про збройний конфлікт Сирії. Він не наводить жодних фактів військового конфлікту у місці проживання. Також, заявник перебуваючи в Туреччині, не звернувся до міграційної служби, натомість нелегально перебував та мотивовано незаконним шляхом рухався в Європу. Тому, слід зауважити, що перш за все основними причинами міграції можна вважати економічні.

Відтак, суд погоджується із твердженням відповідача, що позивач порушив вимоги частини 1 статті 5 Закону № 3671-VI, а факт тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю позивача та вказує на те, що дане звернення до міграційного органу обумовлено лише потребою у легалізації на території України.

Зазначене повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 820/1502/17, де зазначено, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому, мотив звернення із даною заявою може бути іншим.

Крім того, нелегально потрапивши на територію України, позивач не звернувся одразу із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У зв`язку вищезазначеним, немає підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що звернення позивача є зловживанням процедурою з метою легалізації на території України. Ця умова не відповідає критеріям поняття біженець, а підпадає під поняття мігрант, у зв`язку із чим позивача, згідно з пунктом 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, необхідно розглядати як мігранта, особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, а його дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

Також, суд наголошує на тому, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено воєнний стан на всі території України.

Харківська міська територіальна громада входить до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 (зі змінами).

Ураховуючи викладене УВКБ ООН сформовано та прийнято позиції щодо повернення в Україну. Пунктом 12 вказаної позиції визначено, що за теперішніх обставин УВКБ ООН не вважає Україну безпечною країною походження. Держави зобов`язані виключити Україну зі списків "безпечних країн походження". Відповідно уряди не повинні застосовувати прискорені процедури із скороченими гарантіями до клопотань про надання міжнародного захисту.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності прийнятого рішення та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати, у відповідності до статті 139 КАС України, не підлягають розподілу.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470), третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяО.М. Шляхова