Постанова

від 19.08.2024 по справі 520/20506/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2024 р.Справа № 520/20506/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду та в режимі відеоконференції адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2024, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі №520/20506/23

за позовом ОСОБА_1

до Державна міграційна служба України Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, заявник, апелянт, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі по тексту відповідач, ДМС України), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі по тексту - третя особа, ГУ ДМС України в Харківській області), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення ДМС України №117-23 від 17.07.2023 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Сірійської Арабської Республіки ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати ДМС України визнати громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції рішення ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, просила скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції та відповідач належним чином не врахували ситуацію в країні походження позивача. Вказує на хибності тверджень як суду першої інстанції так і відповідача про те, що позивач не одразу звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки відповідне звернення відбулося у п`ятиденний строк з моменту його прибуття до України.

Відповідач не погодився з доводами апеляційної скарги, надав відзив на нього, в якому просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, позивача та представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судовим розглядом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

Громадянин Сірійської Арабської Республіки ОСОБА_1 18.02.2021 звернувся із заявою про надання статусу біженця до ГУ ДМС України в Харківській області.

Наказом ГУ ДМС у Харківській області № 26 від 18.02.2021 на підставі частини шостої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-IV, позивачу відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись з даним рішенням, позивач звернувся зі скаргою до ДМС України, яка рішенням від 06.04.2021 № 28-21 задовольнила скаргу заявника та скасувала наказ ГУ ДМС у Харківській області від 18.02.2021 № 26.

Відповідно до зазначеного рішення ДМС України, наказом ГУ ДМС у Харківській області від 23.04.2021 № 97 прийнято рішення про оформлення документів ОСОБА_1 для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Повідомлення від ГУ ДМС України в Харківській області від 25.07.2023 №2 відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої ст. 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України № 117-23 від 17.07.2023.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з законності та обґрунтованості спірного рішення. Також вказав, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності та прибуттям в Україну та часом звернення до органів ДМС з заявою про визнання біженцем свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Вказує, що позивачем до відповідача не надано доказів наявності умов для набуття статусу біженця, доказів про факти погроз чи переслідування позивача на батьківщині.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Фактичною підставою відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стали висновки відповідача про відсутність для цього підстав, визначених п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671.

Відповідно до статті 14 Загальної декларації прав людини 1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, врегульовано нормами Закону №3671, міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.

Згідно п. 1 ст. 1 Закону №3671 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 13 статті 1 Закону №3671 особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Аналізуючи умови, передбачені частиною першою статті 1 Закону № 3671 колегія суддів зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

При розгляді зазначених категорій справ слід враховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.

Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої ДМС України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Суб`єктивна сторона побоювань позивача полягає у тому, що він належить до курдської національності, яка переслідується як ісламськими угрупуваннями так і військами Сірії та Турчеччини. Також вказує, що він є членом підпільної та забороненої партії Союз курдського народу.

Об`єктивну сторону його побоювань підтверджує інформація про країну походження.

Також слід вказати, що військові дії у Сирії засуджуються міжнародним співтовариством, про що свідчить: Резолюції Ради Безпеки ООН від 19.12.2013 №68/182, 22.02.2014 №2139(2014) 14,07.2014, №2165(2014), 18.12.2014, №2191(2014), №2258(2015) від 22.12.2015, 2332 (2016), 2393 (2017), 2401 (2018) та 2449 (2018); Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту щодо осіб які покидають Сирійську Арабську Республіку (від 22 жовтня 2013р., від 27 жовтня 2014р., 1 листопада 2015р.), Доповіді Незалежної міжнародної комісії з розслідування подій ООН в Сирійській Арабській Республіці, Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій №2139 (2014), 2165(2014), №2191(2014), №2258(2015), 2332 (2016), 2393(2017), 2401 (2018) та 2449 (2018) Ради Безпеки ООН та інші.

У вказаному висновку відповідач не аналізує можливість набуття позивачем статусу біженця через ситуацію загальнопоширеного насильства, систематичного порушення прав людини у країні.

Крім того, міграційною службою не прийнято до уваги Рекомендації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (редакція ІІ) від 27 жовтня 2014 року, в яких зазначено, що ситуація щодо захисту прав людини в Сирії погіршується, і в країні вчиняються порушення, рівносильні злочинам проти людяності, що підкріплюються повною відсутністю відповідальності. До групи ризику належать, зокрема, противники сирійського уряду та особи, які такими вважаються, учасники протестів, активісти та інші особи та їх родичі, яких вважають прихильниками опозиції; цивільні особи та їх родичі, які проживають в міських районах, селах та селищах, які вважаються противниками уряду.

У Доповіді незалежної міжнародної комісії Ради з прав людини з розслідування подій в Сирійській Арабській Республіці від 12 лютого 2014 року зазначено, що урядові війська і проурядові ополченці продовжують здійснювати масштабні напади на цивільних осіб, та систематично скоюють злочини проти людяності у формі вбивств, тортур, зґвалтувань і насильницьких зникнень.

У доповідях Генерального секретаря від 16.09.2016, 18.10.2016, 15.11.2016, 14.12.2016 про виконання резолюції 2139 (2014), 2165 (2014), 2191 (2014) та 2258 (2015) Ради Безпеки ООН вказується, що на всій території Сирійської Арабської Республіки триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля.

Проаналізувавши ситуацію по країні походження позивача колегія суддів дійшла висновку, що існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування серйозної та не вибіркової загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій триває військовий конфлікт, та існує ситуація загальнопоширеного насильства, що є наразі загальновідомим фактом.

Положеннями ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

За загальною практикою ЄСПЛ, ситуація загального насильства також може прирівнюватися до тортур та нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання. І при цьому заявник не повинен демонструвати особливі відзначні деталі інакші, ніж загальна ситуація насилля в країні походження.

Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п.217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним.

Відповідно до п. 1.2. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затвердженні наказом МВС України № 649 від 07.09.2011 інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООП у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.

Відповідачем в порушення п.п. 4.1. в) та 8.2 Правил розгляду та оформлення документів необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затверджені наказом МВС України №649 від 07.09.2011 не досліджено ситуацію в Сирії.

Аналізуючи наведене, колегія суддів вважає, що у цьому випадку відносно позивача відповідачем не встановлено об`єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право останньому на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

Отже, при прийнятті спірного рішення відповідачем не було враховано усіх обставин, що мали значення для його прийняття, а саме не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

Доводи відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, що відносно саме позивача відсутні конкретні факти та докази, які можуть свідчити про існування небезпеки у разі повернення до Сирії, колегія суддів не бере до уваги оскільки вони не спростовують висновків про неналежне дослідження інформації з приводу ситуації, яка склалась в країні походження.

Крім того, колегія суддів зазначає, що ненадання особою документальних доказів його усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Відповідно до п.43 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців побоювання стати жертвою переслідувань не повинні обов`язково ґрунтуватися на особистому досвіді заявника. Те, що, наприклад, сталося з його друзями, родичами та іншими членами тієї ж расової або соціальної групи, може бути свідченням того, що його побоювання стати рано чи пізно жертвою переслідувань цілком обґрунтовані.

Також колегія суддів звертає увагу на хибність твердження відповідача та суду першої інстанції про те, що позивач тривалий час не звертався до відповідача з відповідною заявою про визнання біженцем з таких підстав.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, сторони не заперечували того факту, що позивач перетнув державний кордон 15.01.2021, а з відповідною заявою позивач звернувся до відповідача 20.01.2021, тобто у п`ятиденний строк з моменту потрапляння на територію України, що на думку колегії суддів охоплюється поняттям «без зайвих зволікань».

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ДМС України є необґрунтованими та таким, що прийнято без врахуванням всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, оскільки міграційним органом не надано належної правової оцінки загостреній ситуації в Сирії на час його звернення до уповноваженого органу, а відтак не спростовано можливості загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, а тому підлягає скасуванню.

Оскільки відповідачем при прийнятті рішення не були в повній мірі перевірені факти повідомлені позивачем, не були вивчені усіх факти, що стосуються країни походження, в тому числі про можливість позивача стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди через ситуацію загальнопоширеного насильства в країні походження через внутрішній збройний конфлікт та систематичне порушення прав людини, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних в частині визнання протиправним та скасування рішення ДМС України №117-23 від 17.07.2023.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання ДМС України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, колегія суддів зазначає наступне.

Питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, віднесено виключно до компетенції ДМС України та не входить до компетенції суду.

При цьому, суд не підміняє суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта.

Водночас, частиною 2 ст. 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що для належного захисту порушених прав позивача необхідно зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для частково задоволення адміністративного позову та, відповідно, часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням викладеного та на підставі п.4 ч.1 ст. 317 КАСУ колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду І інстанції скасуванню з ухваленням постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року по справі №520/20506/23 скасувати.

Ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Державної міграційної служби України №117-23 від 17.07.2023 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Сірійської Арабської Республіки ОСОБА_1 ;

Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. ЛюбчичСудді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 29.08.2024.