Постанова від 20.02.2024 по справі 753/9025/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 753/9025/20 Головуючий у 1 інстанції: Колесник О.М.

Провадження №22-ц/824/967/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

20 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.,

при секретарі Дуб С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Олефіра Олександра Олександровича, товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Плюс», Державного підприємства «СЕТАМ», ОСОБА_2 , 3-ті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сєрова Олена Валеріївна, акціонерне товариство «Райффайзен Банк», ОСОБА_3 про визнання протоколу електронних торгів недійсним, скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Олефіра О.О., ТОВ «Фактор Плюс», ДП «СЕТАМ», ОСОБА_2 , 3-ті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сєрова О.В., АТ «Райффайзен Банк», ОСОБА_3 про визнання протоколу електронних торгів недійсним, скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Просила визнати недійсним та скасувати протокол електронних торгів №476637 від 23.04.2020, скасувати запис про право власності від 30.04.2020, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52117906 від 30.04.2020 17:38:00, приватним нотаріусом Сєровою Оленою Валеріївною, київський міський нотаріальний округ, м. Київ, стягнути з відповідачів судовий збір та судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 17.04.2008 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 був укладений споживчий кредитний договір №014/2571/81/70767, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 200 000 доларів США на строк до 17.04.2021 під 13 % річних.

17.04.2008 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір №014/2571/81/70767, за умовами якого відповідач передав в іпотеку земельну ділянку площею 0,801 га, кадастровий номер 3210945600:01:072:0010, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка є власністю іпотекодавця, а також житловий будинок незавершеного будівництва, готовністю 67%, загальною площею 260 кв.м., що розташований за цією ж адресою та є власністю іпотекодавця.

17 квітня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір поруки в забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору № 014/2571/81/70767.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07.07.2015 року було стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффазен Банк Аваль» в рахунок стягнення заборгованості по кредиту суму заборгованості у розмірі 5 868 216,57 грн.

23 квітня 2020 року на електронному торговельному майданчику ДП «СЕТАМ» відбулися електронні торги з реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_2 .

Результати торгів оформлені протоколом №476637 проведення електронних торгів, сформованим системою реалізації майна 23 квітня 2020 року переможцем яких визначено ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що торги відбулися без відповідних правових підстав.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2023 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 26 травня 2023 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Просила скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначила, що судом першої інстанції не були з`ясовані усі обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, не було прийнято до уваги, що по кредитному договору була застава - будинок та земельна ділянка і ціна застави значно перевищувала суму боргу. Вважає, що відбулося подвійне стягнення боргу.

03 листопада 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив адвокат Короті Р.О. - представника ОСОБА_2 , в якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

14 листопада 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив адвокат Правдюка В.М. - представника ТОВ «ФК «Фактор Плюс», в якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У судовому засіданні адвокат Правдюк В.М. представник ТОВ «ФК «Фактор Плюс», заперечував проти скарги апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апелянт в судове засідання не з`явилась, повідомлялась належним чином, подала до суду заяву з проханням розглядати справу у її відсутності.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про дату, час та місце розгляду справи по суті, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд прийшов до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 17.04.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 був укладений споживчий кредитний договір №014/2571/81/70767, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 200 000 доларів США на строк до 17.04.2021 під 13 % річних.

17.04.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір №014/2571/81/70767, за умовами якого відповідач передав в іпотеку земельну ділянку площею 0,801 га, кадастровий номер 3210945600:01:072:0010, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка є власністю іпотекодавця, а також житловий будинок незавершеного будівництва, готовністю 67%, загальною площею 260 кв.м., що розташований за цією ж адресою та є власністю іпотекодавця.

17 квітня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір поруки по кредитному договору № 014/2571/81/70767.

В зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань до кредитному договору, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07.07.2015 року було стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффазен Банк Аваль» в рахунок погашення заборгованості по кредиту суму у розмірі 5 868 216,57 грн.

14 лютого 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Олефіром О.О. відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 за виконавчим листом №752/18489/13 від 23 лютого 2017 року, виданого на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2015 року.

14 лютого 2019 року постановами приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Олефіра О.О. було накладено арешт на майно поручителя квартиру АДРЕСА_2 .

28 грудня 2019 року приватним виконавцем було описано майно на яке можна звернути стягнення за виконавчим листом.

Частиною 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого визначення вартості провадження.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 була обізнана щодо відкритого виконавчого провадження, оскільки її представник 10 січня 2020 року ознайомився з матеріалами виконавчого провадження, при цьому не здійснила жодних дій для узгодження вартості квартири з іншою стороною виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.

Приватного виконавця не було повідомлено сторонами про визначену ними вартість майна, то він прийняв самостійне рішення та вчинив дії спрямовані на визначення вартості майна боржника.

Відповідно до звіту про оцінку від 20.01.2020 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 була встановлена у розмірі 1 241 354 грн.

23 квітня 2020 року відбулися електронні торги з реалізації однокімнатної квартири, ска належала на праві власності ОСОБА_1 загальною площею 43,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер лота: 413001, за результатами яких складено протокол проведення електронних торгів № 476637, переможцем результатами яких визнано учасника №8 - ОСОБА_2 (ціна продажу: 1 055 150,90 грн).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що вирішуючи спір про визнання електронних торгів недійсними необхідно встановити чи мало місце порушення вимог порядку та інших норм законодавства під час проведення електронних торгів, що відповідає правові позиції Верховного суду викладеної у постанові від 02 травня 2018 у справі № 910/10136/17.

Згідно із з правовим висновком Верховного суду України у постанові №3-112гс14 від 23 вересня 2014 року, умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку на час вчинення виконавчих дій, передбачено Законом № 606-ХIV та Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції від 15 грудня 1999 року № 74/5.

Законом № 606-ХIV встановлено загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також визначено учасників виконавчого провадження, закріплено їхні права та обов`язки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження.

Аналіз положень Закону № 606-ХІV й Інструкції свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого майна.

Відповідно до наведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів.

Правила ж проведення прилюдних торгів визначено Тимчасовим положенням.

Зокрема, прилюдні торги є спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну (пункт 2.2 Тимчасового положення).

Тимчасовим положенням передбачено вимоги щодо проведення таких торгів:

правила, які визначають процедуру підготовки - проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна)/

Правила, які регулюють сам порядок проведення торгів і правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акту про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином.

Зазначене узгоджується із ст. 650, 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України, що відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акт державного виконавця про проведені торги (розділ 6 Тимчасового положення, стаття 34 Закону України "Про нотаріат".

Відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами 1-3 та 6 статті 203 ЦК України (частина 1 статті 215 цього Кодексу).

За змістом частини 1 статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням.

Стосовно питань щодо допущених державним виконавцем порушень щодо визначення вартості чи оцінки (уцінки) майна до призначення прилюдних торгів, то такі дії державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому Законом України «Про вик4онавче провадження» та ЦПК України.

Дії державного (приватного) виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладання, тобто безпосередньо за результатами торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів , визначених саме Порядком.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Доказів на підтвердження порушень правил проведення електронних торгів, впливу таких порушень на результати торгів, а також порушення прав позивача у результаті проведення електронних торгів матеріали справи не містять.

Таким чином судом першої інстанції було вірно встановлено, що електронні торги були проведені з дотриманням норм законодавства, при їх проведенні права позивача не були порушені.

Доводи апелянта стосовно того, що судом першої інстанції не були з`ясовані усі обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, не було прийнято до уваги, що по кредитному договору була застава - будинок та земельна ділянка і ціна застави значно перевищувала суму боргу та судом застосовано подвійне стягнення колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов`язань і при цьому водночас сама має зобов`язальний, договірний характер, на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов`язання та про договори.

Частиною 1 ст. 553 ЦК визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Оскільки рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07.07.2015 року було стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффазен Банк Аваль» в рахунок стягнення заборгованості по кредиту суму заборгованості у розмірі 5 868 216,57 грн., то в порядку виконання судового рішення при примусовому стягненні солідарного боргу виконавець вправі звернути стягнення на майно будь якого боржника і здійснити його реалізацію.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Щодо застосування звернення стягнення на забезпечення кредиту, кредитор самостійно обирає порядок звернення стягнення для погашення заборгованості, усіма передбаченими договорами засобами.

У разі якщо сума боргу не покривається одним видом забезпечення ( порукою), то кредитор може звернути стягнення і на предмет іпотеки, що не є подвійним стягненням.

З урахуванням викладеного колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 375, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 28 лютого 2024 року

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді В.І. Олійник

Л.П. Сушко