Постанова від 05.02.2025 по справі 753/9025/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 753/9025/20

провадження № 61-4723св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Олефір Олександр Олександрович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фактор Плюс», Державне підприємство «СЕТАМ», ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сєрова Олена Валеріївна, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2023 року у складі судді Колесника О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Олефіра О. О., Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Плюс», Державного підприємства «СЕТАМ»,

ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сєрова О. В., Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», ОСОБА_3 , про визнання протоколу електронних торгів недійсним, скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 17 квітня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 укладений споживчий кредитний договір № 014/2571/81/70767, за умовами якого він отримав кредит у розмірі

200 000 доларів США на строк до 17 квітня 2021 року під 13 % річних.

17 квітня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 укладений іпотечний договір № 014/2571/81/70767, за умовами якого він передав в іпотеку земельну ділянку площею 0,801 га, кадастровий номер 3210945600:01:072:0010, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка є власністю іпотекодавця, а також житловий будинок незавершений будівництвом, готовністю 67 %, загальною площею 260 кв. м, що розташований за цією ж адресою та є власністю іпотекодавця.

17 квітня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір поруки для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 014/2571/81/70767.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффазен Банк Аваль» заборгованість за кредитом у розмірі 5 868 216,57 грн.

23 квітня 2020 року на електронному торговельному майданчику ДП «СЕТАМ» відбулися електронні торги з реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_2 .

Результати торгів оформлені протоколом проведення електронних торгів № 476637, сформованим системою реалізації майна 23 квітня 2020 року, переможцем яких визначено ОСОБА_2 .

Позивачка вважала, що торги відбулися без відповідних правових підстав, оскільки вона є власником квартири, ніяких вимог та листів на її адресу не надходило, спорів із приводу її майна не має бути. Із незрозумілих причин приватний виконавець не реалізував предмет іпотеки - будинок, наданий іпотекодавцем ОСОБА_3 , заставної вартості якого достатньо для розрахунку із банком, проте стягнення боргу відбувається лише з неї. Наполягала, що борг перед кредитором погашений повністю за рахунок іпотечного майна, виконавче провадження та продаж її квартири є незаконними.

На підставі зазначеного ОСОБА_1 суд просила визнати недійсним та скасувати протокол електронних торгів від 23 квітня 2020 року № 476637, скасувати запис про право власності від 30 квітня 2020 року, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52117906 від 30 квітня 2020 року 17:38:00, приватним нотаріусом Сєровою О. В., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, стягнути із відповідачів судовий збір та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2023 року у складі судді Колесника О. М., залишеним без змін рішенням Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 17 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, оскільки дійшов висновку, що електронні торги були проведені

з дотриманням норм законодавства, при їх проведенні права позивачки не були порушені.

Районний суд при ухваленні свого рішення вказав, що, вирішуючи спір про визнання електронних торгів недійсними, необхідно встановити чи мало місце порушення вимог порядку та інших норм законодавства під час проведення електронних торгів, а також мотивував своє рішення тим, що позивачка була обізнана щодо відкритого виконавчого провадження, оскільки її представник

10 січня 2020 року ознайомився з матеріалами виконавчого провадження, при цьому не здійснила жодних дій для узгодження вартості квартири з іншою стороною виконавчого провадження. Оскільки сторони виконавчого провадження не повідомили приватного виконавця про визначену ними вартість майна, тому приватний виконавець прийняв рішення та вчинив дії, спрямовані на визначення вартості майна боржника. Отже, оскільки ОСОБА_1 було відомо про наявність виконавчого провадження, де вона є боржником, тому її доводи щодо відсутності будь-якої інформації про виконавче провадження, не заслуговують на увагу.

Суд першої інстанції вказав, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, разом з тим оскільки за змістом частини першої

статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Порядком реалізації арештованого майна, водночас будь-яких порушень правил проведення електронних торгів, впливу таких порушень на результати торгів,

а також порушення прав позивачки у результаті проведення електронних торгів позивачкою не доведено та не встановлено судом під час розгляду справи.

Окремо суд першої інстанції зазначив, що дії державного (приватного) виконавця

у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, погодився з його висновками, а у відповідь на доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що за кредитним договором була застава будинку та земельної ділянки і ціна застави значно перевищувала суму боргу, відповідно, до неї застосовано подвійне стягнення, зазначив, що кредитор самостійно обирає порядок звернення стягнення для погашення заборгованості, усіма передбаченими договорами засобами. У разі якщо сума боргу не покривається одним видом забезпечення (порукою), то кредитор може звернути стягнення і на предмет іпотеки, що не є подвійним стягненням.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня

2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року,

в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявниця посилається неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 24 вересня 2020 року у справі № 372/3161/18, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, та постановах Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року

у справі № 3-242гс16 та від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

У касаційній скарзі заявниця також зазначає, що її майно (як поручителя) реалізували на торгах, незважаючи на наявність майна боржника, наданого

в іпотеку боржником, борг перед кредитором погашений повністю за рахунок іпотечного майна, продаж її майна є незаконним. Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Належна їй квартира вибула з її володіння не з її волі. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Для визнання електронних торгів недійсними необхідним є наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Висновки судів попередніх інстанцій по суті спору є помилковими.

У червні 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року - без змін, оскільки вони

є законними.

У червні 2024 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва

Олефір О. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 ,

у якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість, а рішення Дарницького районного суду міста Києва

від 13 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року - залишити без змін, оскільки вони є законними.

У червні 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Коротя Р. О., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року - залишити без змін, оскільки вони є законними.

У серпні 2024 року АТ «Райффайзен Банк» подало до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду

від 20 лютого 2024 року - залишити без змін, оскільки вони є законними.

03 лютого 2025 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли пояснення щодо наданих іншими учасниками відзивів на її касаційну скаргу.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 02 січня 2024 року касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Луспенику Д. Д., судді які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року поновлено строк на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024 року, після усунення недоліків, відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Дарницького районного суду міста Києва матеріали справи № 753/9025/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У червні 2024 року матеріали справи № 753/9025/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою від 22 січня 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 24 січня 2025 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.,

Луспеник Д. Д. (головуючий).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 квітня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 укладений споживчий кредитний договір № 014/2571/81/70767, за умовами якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 200 000 доларів США на строк до 17 квітня 2021 року під 13 % річних.

17 квітня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 укладений іпотечний договір № 014/2571/81/70767, за умовами якого він передав в іпотеку земельну ділянку площею 0,801 га, кадастровий номер 3210945600:01:072:0010, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка є власністю іпотекодавця, а також житловий будинок незавершений будівництвом, готовністю 67 %, загальною площею 260 кв. м, що розташований за цією ж адресою та є власністю іпотекодавця.

17 квітня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та позивачкою

ОСОБА_1 укладений договір поруки за кредитним договором № 014/2571/81/70767.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффазен Банк Аваль» на погашення заборгованості за кредитом суму у розмірі 5 868 216,57 грн.

14 лютого 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Олефіром О. О. відкрито виконавче провадження № 58387403 за виконавчим листом № 752/18489/13 від 23 лютого 2017 року, виданим на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2015 року.

14 лютого 2019 року постановами приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Олефіра О. О. накладено арешт на майно поручителя - квартиру АДРЕСА_2 .

28 грудня 2019 року приватним виконавцем описано майно, на яке можна звернути стягнення за виконавчим листом.

За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 була обізнана щодо відкритого виконавчого провадження, оскільки її представник 10 січня 2020 року ознайомився з матеріалами виконавчого провадження, при цьому не здійснила жодних дій для узгодження вартості квартири з іншою стороною виконавчого провадження.

Сторони не повідомили приватного виконавця про визначену ними вартість майна, тому він прийняв самостійне рішення та вчинив дії, спрямовані на визначення вартості майна боржника.

Відповідно до звіту про оцінку від 20 січня 2020 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 встановлена у розмірі 1 241 354 грн.

23 квітня 2020 року відбулися електронні торги з реалізації однокімнатної квартири, яка належала на праві власності ОСОБА_1 , загальною площею

43,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер лота: 413001, за результатами яких складено протокол проведення електронних торгів № 476637, переможцем за результатами яких визнано учасника № 8 - ОСОБА_4 (ціна продажу:

1 055 150,90 грн).

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

ОСОБА_1 у позовній заяві просила суд визнати недійсним та скасувати протокол електронних торгів від 23 квітня 2020 року № 476637, а також скасувати запис про право власності від 30 квітня 2020 року, здійснений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сєровою О. В.

Як сама зазначала позивачка у заяві про забезпечення позову з посиланням на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 9-12, 28 т. 1), право власності на спірну квартиру оформлено за відповідачем

ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційний суд, відмовив

у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на те, що будь-яких порушень правил проведення електронних торгів, впливу таких порушень на результати торгів, а також порушення прав позивачки у результаті проведення електронних торгів позивачка не довела, суд під час розгляду справи це також не встановив.

Верховний Суд із відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 погоджується, але з інших мотивів, ніж ті, які навели суди попередніх інстанцій.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57),

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року

у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23),

від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня

2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73),

від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18

(пункт 55)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня

2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді

в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63),

від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року

у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94),

від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав

є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06 квітня 2021 року

у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56),

від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада

2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47),

від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У цій справі судам належало, зокрема, вирішити, чи є належними й ефективними

у спірних правовідносинах вимоги про визнання недійсним та скасування протоколу про проведені електронні торги.

Реалізація майна, зокрема майнових прав, на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості, проведення таких торгів є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і частини четвертої

статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.17-6.18) та від 07 липня 2020 року у справі

№ 438/610/14-ц (пункти 38-39), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 32), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)).

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник,

а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є їхній переможець. Виходячи з наведеного, сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів (див. постанови від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (пункти 40-41), від 07 липня

2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 56)).

Оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним

і неефективним способом захисту. Такий самий підхід належить застосовувати

і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)).

Таким чином, вимоги позивачки про визнання недійсним та скасування протоколу про проведені електронні торги, є неналежним та неефективним способом захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

У свою чергу в контексті спірних правовідносин вимога про скасування запису про право власності є похідною від першої, тому у її задоволенні належить також відмовити.

Щодо порушеного права, на чому наполягала позивачка, то суд касаційної інстанції зазначає таке.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24) вказано, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

З огляду на правову природу процедури реалізації майна на торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника торгів, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. Наведене узгоджується з правилами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні правила про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Тож правова природа продажу майна з публічних (електронних) торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі приписів цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо дотримання визначених правил про процедуру, порядок проведення торгів.

Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 23 листопада 2021 року № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 152), від 29 листопада 2023 року (провадження № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 55)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц виснувала, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване

у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тільки тоді, коли воно було примусово реалізоване

у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень (пункт 48).

Якщо позивач не був стороною договору-купівлі продажу, укладеного на електронних торгах, і, наприклад, вважає, що переможець торгів

є недобросовісним і не набув право власності на придбане приміщення, він може скористатися прямо визначеним законом для таких спірних правовідносин способом захисту права. Для застосування вимоги про витребування майна

з чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів (відповідного правочину купівлі-продажу), складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу. Придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (пункти 9.33-9.34), від 04 липня 2023 року

у справі № 233/4365/18 (пункти 44, 48), від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (пункти 154, 157).

Отже, належним способом захисту за цим позовом була б вимога про визнання електронних торгів недійсними, а у випадку, якщо спірне нерухоме майно було надалі відчужено, - витребування майна з чужого незаконного володіння.

Проте позовних вимог про визнання недійсними електронних торгів та витребування майна з чужого незаконного володіння в межах цієї справи

ОСОБА_1 не заявляла.

Викладені у цій постанові мотиви узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та зміну рішення судів попередніх інстанцій в частині мотивів відмови у задоволенні позову, виклавши їх у редакції цієї постанови, в іншій частині рішення судів залишити без змін.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про зміну судових рішень у їх мотивувальних частинах, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій,

а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець