Постанова

від 16.02.2024 по справі 902/1331/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 902/1331/22

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Чумака Ю. Я. - головуючого, Бенедисюка І. М., Васьковського О. В., Вронської Г. О., Дроботової Т. Б., Кібенко О. Р., Пєскова В. Г., Рогач Л. І.

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Відділу освіти, молоді та спорту Чечельницької селищної ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 11.05.2023 (суддя Нешик О. С.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 (головуючий - Крейбух О. Г., судді Коломис В. В., Миханюк М. В.) у справі

за позовом Вінницького обласного центру зайнятості

до Відділу освіти, молоді та спорту Чечельницької селищної ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Чечельницької селищної ради,

про стягнення 46 869,52 грн виплаченої допомоги по безробіттю.

Суть правозастосовчого питання, переданого на вирішення об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

1. Перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання:

1.1. чи можуть регулюватися спірні правовідносини, що виникли в зв`язку з поверненням обласному центру зайнятості суми виплаченої фізичній особі допомоги по безробіттю після визнання в судовому порядку незаконним і скасування наказу органу місцевого самоврядування про звільнення працівника з роботи, положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

1.2. чи є зазначені правовідносини предметом регулювання норм статей 1166, 1174 ЦК України та статей 34, 35 Закону України від 02.03.2000 № 1533-III "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі - Закон України № 1533-III);

1.3. якщо відповідь на питання 1.1 ствердна, то чи може вважатися заявлена на підставі статті 1212 ЦК України позовна вимога обласного центру зайнятості про стягнення отриманої фізичною особою допомоги по безробіттю, яка (допомога) є соціальною виплатою, ефективним способом захисту прав держави на повернення коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (далі - Фонд), здатним поновити порушені майнові права позивача, зважаючи на передбачене статтею 1215 цього Кодексу загальне правило про недопустимість повернення особою набутих нею без достатньої правової підстави за рахунок іншої особи таких грошових коштів, як заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;

1.4. чи має господарський суд першої інстанції право виключати відповідача зі складу відповідачів, до яких первісно подавався позов, за результатами розгляду в підготовчому провадженні заяви про зміну предмета або підстав позову, та чи може процесуально оформлюватися протокольною ухвалою вказане виключення одного з відповідачів і подальше його залучення як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

2. У грудні 2022 року Вінницький обласний центр зайнятості (далі - Вінницький ОЦЗ, Центр зайнятості, позивач) звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Чечельницької селищної ради та Відділу освіти, молоді та спорту Чечельницької селищної ради (далі - Відділ освіти, Відділ, відповідач) про стягнення 46 869,52 грн виплаченої допомоги по безробіттю фізичній особі ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), посилаючись на положення статей 1166, 1174 ЦК України та статей 1, 6, 7, 39, 43 Закону України № 1533-III.

Позовна заява обґрунтовується тим, що внаслідок неправомірних дій Відділу освіту щодо звільнення 28.10.2021 ОСОБА_1 з роботи та дій Чечельницької селищної ради (далі - Рада) щодо продовження трудових відносин із ОСОБА_1 у період з 29.10.2021 по 06.05.2022 завдано майнової шкоди Центру зайнятості у виді безпідставно виплаченої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю, оскільки статус зайнятої особи та статус безробітного є взаємовиключними з огляду на положення статті 43 Закону України "Про зайнятість населення", тоді як ОСОБА_1 відмовилася добровільно повернути суму виплаченої допомоги по безробіттю.

3. 16.03.2023 Вінницький ОЦЗ звернувся до Господарського суду Вінницької області із заявою від 15.03.2023 про зміну позовних вимог від 15.03.2023, в якій новим предметом позову в справі визначено вимогу Центру зайнятості про стягнення з Відділу освіти допомоги по безробіттю в сумі 46 869,52 грн.

За наслідками судового засідання, яке відбулося 22.03.2023, Господарським судом Вінницької області постановлено ухвалу (із занесенням її до протоколу судового засідання), якою вирішено подальший розгляд справи № 902/1331/22 здійснювати з урахуванням вимог, викладених у заяві про зміну позовних вимог від 15.03.2023, та Раду виключено зі складу відповідачів та залучено її до участі в розгляді справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

4. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 11.05.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.08.2023, позов задоволено.

5. Рішення та постанова мотивовані тим, що оскільки факти звільнення ОСОБА_1 з порушенням Відділом встановленого порядку та визнання працівника ОСОБА_1 звільненим на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації встановлено рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 05.04.2022 у цивільній справі № 151/721/21, яке набрало законної сили, та згідно із частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не потребують додаткового доказування, то позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі положень статті 1166 ЦК України.

При цьому суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що підставами для стягнення позадоговірної шкоди з Відділу є: 1) протиправна поведінка, яка не відповідає вимогам закону, полягає у незаконному звільненні працівника ОСОБА_1 з посади на підставі наказу в. о. начальника Відділу освіти від 27.10.2021 № 09-к, який судовим рішенням у справі № 151/721/21 визнано незаконним та скасовано; 2) наявність шкоди, що оцінюється сумою витрат Фонду на виплату допомоги по безробіттю фізичній особі ОСОБА_1 з 29.11.2021 по 06.05.2022, права на яку остання не отримала би за умови дотримання роботодавцем процедури звільнення працівника ОСОБА_1 ; 3) причинно-наслідковий зв`язок простежується в тому, що статус безробітної за статтею 43 Закону України "Про зайнятість населення" з 29.11.2021 по 06.05.2022 ОСОБА_1 не набула внаслідок незаконних дій в. о. начальника Відділу.

Водночас господарські суди звернули увагу на те, що 13.04.2022 Відділ освіти, скасувавши наказ від 27.10.2021 № 09-к, такими діями визнав свою вину і неправомірність раніше прийнятого ним рішення. Такі неправомірні дії відповідача щодо звільнення працівника завдали майнової шкоди позивачу в розмірі виплаченої допомоги по безробіттю, адже статус зайнятої особи і статус безробітного є взаємовиключними з огляду на положення статті 43 Закону України "Про зайнятість населення".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, Відділ освіти звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначені рішення та постанову скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 1166, 1212 ЦК України, статей 34, 35 Закону України № 1533-III, статей 48, 50 ГПК України, наголошуючи на тому, що:

1) суди не врахували викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2020 у справі № 906/1043/19 висновку про те, що в разі відсутності рішення суду про поновлення працівника на роботі стягнення з роботодавця допомоги по безробіттю відбувається на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки зобов`язання є кондикційними, а не деліктними, а відповідно до таких зобов`язань не застосовується положення статті 1166 ЦК України;

2) суди не врахували викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 917/462/20, від 28.02.2018 у справі № 927/171/17 висновку про те, що ключовою ознакою роботодавця в правовідносинах, що виникають у зв`язку із загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у т. ч. на випадок безробіття, зокрема для цілей відшкодування суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в порядку статей 34, 35 Закону України № 1533-III, є самостійне ведення таким суб`єктом розрахунків із застрахованими особами;

3) Відділ освіти не є роботодавцем ОСОБА_1 , що встановлено рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 05.04.2022 у справі № 151/721/21, оскільки відповідно до рішення виконавчого комітету Ради від 17.05.2021 № 34, відповідач був уповноважений третьою особою лише проводити розрахунки по заробітній платі з працівниками Комунальної установи "Чечельницький центр професійного розвитку педагогічних працівників" (далі - КУ "Чечельницький центр професійного розвитку педагогічних працівників", Установа), взятої на фінансування Радою, а тому відповідач не повинен здійснювати будь-які відшкодування сум виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в порядку статей 34, 35 Закону України № 1533-III;

4) на порушення норм процесуального закону суд першої інстанції самостійно та без згоди позивача протокольною ухвалою виключив іншого відповідача - Раду зі складу відповідачів і з власної ініціативи залучив її в статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, без постановлення ухвали, як того вимагає частина 4 статті 50 ГПК України.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

8. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

Третя особа не скористалася правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2023 ( Картере В. І. - головуючий, судді Огороднік К. М., Пєсков В. Г.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Відділу освіти на рішення Господарського суду Вінницької області від 11.05.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 у справі № 902/1331/22 зі здійсненням перегляду судових рішень у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2023 справу № 902/1331/22 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата) в зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати від 05.10.2020 у справі № 906/1043/19, а саме з метою забезпечення єдності судової практики щодо застосування статті 1212 ЦК України.

Зокрема, постановляючи зазначену ухвалу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погоджується з викладеним у постанові Верховного Суду від 05.10.2020 у справі № 906/1043/19 висновком щодо наявності підстав для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин з тих мотивів, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення статей 34, 35 Закону України № 1533-III у сукупності зі статтею 1166 ЦК України.

При цьому колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звертає увагу на те, що ОСОБА_1 як працівниця КУ "Чечельницький центр професійного розвитку педагогічних працівників" у період її незаконного звільнення (цей факт встановлено чинним судовим рішенням у цивільній справі № 151/721/21) правомірно звернулася до Центру зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю, оскільки виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем не добровільно, а на виконання вимог Закону України "Про зайнятість населення", і така виплата відповідно до частини 1 статті 43 цього Закону, пункту 7 частини 1 статті 31 Закону України № 1533-III не здійснювалася би у випадку незаконного звільнення ОСОБА_1 , що свідчить про заподіяння шкоди позивачу та причинного зв`язку між неправомірними діями відповідача та заподіяною шкодою.

Ухвалою об`єднаної палати від 22.12.2023 (головуючий - Чумак Ю. Я., судді Бенедисюк І. М., Васьковський В. О., Вронська Г. О., Дроботова Т. Б., Кібенко О. Р., Малашенкова Т. М., Пєсков В. Г., Рогач Л. І.) прийнято до розгляду об`єднаною палатою справу № 902/1331/22 за касаційною скаргою Відділу освіти на рішення Господарського суду Вінницької області від 11.05.2023 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 та призначено здійснити розгляд зазначеної касаційної скарги в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2024 в зв`язку з відпусткою судді Малашенкової Т. М. визначено такий склад колегії суддів: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Бенедисюк І. М., Васьковський В. О., Вронська Г. О., Дроботова Т. Б., Кібенко О. Р., Пєсков В. Г., Рогач Л. І.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

10. Згідно з наказом Відділу освіти Чечельницької районної державної адміністрації Вінницької області від 16.11.2020 № 54-к ОСОБА_1 прийнято на посаду директора КУ "Чечельницький центр професійного розвитку педагогічних працівників" за результатами конкурсу з 17.11.2020, що підтверджується записом у трудовій книжці ОСОБА_1 .

11. Рішенням Ради від 01.04.2021 № 116 "Про входження Чечельницької селищної ради до складу засновників КУ "Чечельницький центр професійного розвитку педагогічних працівників" шляхом прийняття права засновника від Гайсинської районної ради" передбачено:

- увійти до складу засновників КУ "Чечельницький центр професійного розвитку педагогічних працівників" шляхом прийняття права засновника від Гайсинської районної ради;

- затвердити статут КУ "Чечельницький центр професійного розвитку педагогічних працівників" у новій редакції.

Відповідно до пункту 1.4 статуту КУ "Чечельницький центр професійного розвитку педагогічних працівників" засновником Установи є Рада. КУ "Чечельницький центр професійного розвитку педагогічних працівників" підзвітна та підконтрольна засновнику. Уповноваженим органом управління Установи є Рада.

Рішенням Ради від 08.06.2021 № 178 "Про припинення юридичних осіб шляхом ліквідації" передбачено припинити юридичну особу - КУ "Чечельницький центр професійного розвитку педагогічних працівників" (ідентифікаційний код 43845835), розташовану за адресою: вул. Героїв Майдану, 31, смт Чечельник, Чечельницький р-н, Вінницька обл.

12. Наказом в. о. начальника Відділу освіти від 27.10.2021 № 09-к "Про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з ліквідацією установи" ОСОБА_1 було звільнено 28.10.2021 з посади директора КУ "Чечельницький центр професійного розвитку педагогічних працівників" у зв`язку з ліквідацією Установи відповідно до рішення Ради від 08.06.2021 № 178 "Про припинення юридичних осіб шляхом ліквідації".

29.11.2021 відповідно до наказу Чечельницької районної філії Вінницького ОЦЗ від 29.11.2021 № 211129 надано ОСОБА_1 статус безробітної та розпочалася виплата їй допомоги по безробіттю, що підтверджується записами в трудовій книжці ОСОБА_1 .

13. Рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 05.04.2022 у справі № 151/721/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу освіти задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано наказ в. о. начальника Відділу від 27.10.2021 № 09-к "Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КУ "Чечельницький центр професійного розвитку педагогічних працівників" 28.10.2021 у зв`язку з ліквідацією Установи відповідно до рішення Ради від 08.06.2021 № 178 "Про припинення юридичних осіб шляхом ліквідації". Стягнуто з Відділу освіти середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 62 949,68 грн за вирахуванням відповідних податків і зборів.

14. Наказом в. о. начальника Відділу освіти від 13.04.2022 № 20-к "Про відміну наказу від 27.10.2021 № 09-к "Про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з ліквідацією установи" визнано недійсним і скасовано наказ в. о. начальника Відділу освіти від 27.10.2021 № 09-к "Про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з ліквідацією установи".

Цим наказом вирішено виплатити ОСОБА_1 середньомісячний заробіток в розмірі 62 949,68 грн за час вимушеного прогулу (за період з 29.10.2021 по 05.04.2022).

15. За період з 29.11.2021 по 05.05.2022 виплачено ОСОБА_1 46 869,52 грн допомоги по безробіттю, що підтверджується довідкою Вінницького ОЦЗ від 07.12.2022 № 07-50/3897-22 про нараховану та перераховану допомогу по безробіттю.

Відповідно до наказу Чечельницької районної філії Вінницького ОЦЗ від 06.05.2022 № 22050605.05.2022 припинено виплату ОСОБА_1 допомоги по безробіттю, а також припинено реєстрацію ОСОБА_1 як безробітної в зв`язку з її зверненням із відповідною заявою, що підтверджується записами в трудовій книжці ОСОБА_1

06.05.2022 Рада видала розпорядження № 42 "Про звільнення директора Комунальної установи "Чечельницький центр професійного розвитку педагогічних працівників" ОСОБА_1 ", згідно з яким з 06.05.2022 звільнено ОСОБА_1 з посади директора КУ "Чечельницький центр професійного розвитку педагогічних працівників" у зв`язку з ліквідацією Установи.

16. Щодо повернення коштів в сумі 46 869,52 грн Чечельницькою районною філією Вінницького ОЦЗ видано накази від 31.08.2022 № 14, від 04.12.2022 № 21.

08.09.2022 Чечельницька районна філія Вінницького ОЦЗ звернулася до Ради з претензією № 26.01-25/355-22, в якій просила відшкодувати на користь позивача 46 869,52 грн виплаченої допомоги по безробіттю.

Рада у відповіді на зазначену претензію, яка 13.10.2022 надійшла до Центру зайнятості, повідомила, що викладені в претензії вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

17. Відповідно до пунктів 1.1- 1.3, 1.5, 1.6 Положення про Відділ освіти в новій редакції, затвердженого рішенням Ради від 09.09.2022 № 650, Відділ є виконавчим органом Ради та діє відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Відділ утворюється Радою, підзвітний і підконтрольний Раді, підпорядкований виконавчому комітету Ради, селищному голові, а з питань здійснення делегованих повноважень підконтрольний відповідним органам виконавчої влади. Відділ є уповноваженим органом у сфері освіти в межах громади Ради. Працівники відділу є посадовими особами органу місцевого самоврядування. Відділ є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України у Чечельницькому районі Вінницької області, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки.

Згідно з пунктами 3.1.1, 3.1.3, 3.1.6, 3.2.1, 3.3.6, 3.3.8, 3.3.19, 3.3.27, 3.3.28 Положення Відділ: реалізує пріоритети державної політики та повноваження органів місцевого самоврядування у сферах освіти, фізичної культури, молоді та спорту; здійснює контроль за організацією матеріально-технічного та фінансового забезпечення закладів загальної середньої, дошкільної, позашкільної освіти та закладів фізкультурно-спортивної спрямованості; готує проєкти рішень Ради, її виконавчих органів; забезпечує дотримання конституційних прав та свобод людини і громадянина, які закріплені в Конституції та законодавстві України та Статуті територіальної громади; розробляє і подає на розгляд Ради пропозиції до проєктів фінансування та матеріально-технічного виконання програм і здійснення заходів, спрямованих на розвиток освіти, фізичної культури та спорту; забезпечує виконання рішень Ради, виконавчого комітету, розпоряджень селищного голови з питань, що віднесені до компетенції Відділу; затверджує стратегію розвитку закладів освіти комунальної форми власності Ради у визначеному законодавством порядку; установчі документи закладів освіти; погоджує робочі навчальні плани закладів освіти; вносить пропозиції щодо обсягів бюджетного фінансування навчальних закладів, закладів спортивного та молодіжного спрямування, які перебувають у комунальній власності, аналізує фінансові звіти; координує формування та використання закладами та установами освіти, молоді і спорту видатків загального та спеціального фондів бюджету громади, а також коштів, залучених закладами з інших джерел.

Відділ має право:

- вносити пропозиції щодо фінансування закладів освіти, закладів спортивного спрямування, брати безпосередню участь у формуванні бюджету відповідної галузі громади (пункт 3.4.3 Положення).

- брати участь в утворенні, реорганізації, ліквідації та перепрофілюванні закладів освіти всіх типів і форм власності та надавати пропозиції Засновнику щодо створення, реорганізації, ліквідації та перепрофілюванні (зміни типу) закладів освіти, готувати проєкти рішень на розгляд Ради з цих питань, погоджувати статути (їх нову редакцію) підпорядкованих закладів освіти (пункт 3.4.6 Положення).

- затверджувати кошторис закладів освіти у випадках та порядку, визначеному законодавством (пункт 4.6 Положення).

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що Відділ освіти (ідентифікаційний код 44084650) з 15.01.2021 є органом місцевого самоврядування, юридичною особою та платником єдиного внеску, перебуває на обліку в Чечельницькій державній податковій інспекції Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Відділ освіти як роботодавець-юридична особа самостійно веде розрахунки із застрахованими особами, зокрема із ОСОБА_1 , що підтверджується Положенням про Відділ, записами в трудовій книжці ОСОБА_1 , рішенням Ради від 17.05.2021 № 34.

Позиція Верховного Суду

18. Здійснивши розгляд касаційної скарги в порядку письмового провадження, дослідивши наведені в ній доводи, подані заперечення, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, об`єднана палата вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

19. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про наявність передбачених статтею 1166 ЦК України та статтями 34, 35 Закону України № 1533-III підстав для відшкодування позивачу позадоговірної шкоди у виді виплаченої допомоги по безробіттю в сумі 46 869,52 грн, завданої Відділом освіти внаслідок видачі незаконного наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КУ "Чечельницький центр професійного розвитку педагогічних працівників" та вчинення роботодавцем неправомірних дій стосовно застрахованої особи, оскільки судами встановлено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для покладання на Відділ відповідальності у виді відшкодування шкоди:

1) протиправна поведінка полягає в незаконному звільненні працівника ОСОБА_1 з посади на підставі наказу в. о. начальника Відділу освіти від 27.10.2021 № 09-к, який (наказ) визнано незаконним та скасовано судовим рішенням у справі № 151/721/21, яке набрало законної сили;

2) наявність шкоди, що оцінюється сумою витрат Фонду на виплату допомоги по безробіттю фізичній особі ОСОБА_1 у період з 29.11.2021 по 06.05.2022, права на яку ОСОБА_1 не отримала би за умови дотримання роботодавцем процедури звільнення працівника ОСОБА_1 ;

3) причинно-наслідковий зв`язок проявляється в тому, що статус безробітної за статтею 43 Закону України "Про зайнятість населення" з 29.11.2021 по 06.05.2022 ОСОБА_1 не набула внаслідок незаконних дій в. о. начальника Відділу;

4) вина Відділу освіти в завданні позивачу майнової шкоди в розмірі виплаченої допомоги по безробіттю внаслідок вчинення неправомірних дій щодо звільнення працівника, яку (вину) Відділ визнав, скасувавши 13.04.2022 свій наказ від 27.10.2021 № 09-к.

Крім того, визнання незаконним і скасування наказу в. о. начальника Відділу освіти від 27.10.2021 № 09-к у судовому порядку вказує на перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з роботодавцем у період з дати незаконного звільнення до дня видачі Радою розпорядження від 06.05.2022 № 42, що підтверджується актом звірки та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" від 31.08.2022 № 33/5.

Щодо обґрунтованості/необґрунтованості позовних вимог, заявлених на підставі статей 1166, 1173 ЦК України, та непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (в контексті неврахування судами висновку щодо застосування норм статей 34, 35 Закону України № 1533-III в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 917/462/20, від 28.02.2018 у справі № 927/171/17)

20. Об`єднана палата погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог і водночас відхиляє доводи скаржника про неврахування судами висновку щодо застосування норм статей 34, 35 Закону України № 1533-III в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 917/462/20, від 28.02.2018 у справі № 927/171/17, з огляду на таке.

21. Як убачається з матеріалів справи, звертаючись із позовом, Центр зайнятості просить стягнути з Відділу спірну суму виплачену допомогу по безробіттю на підставі статей 1166, 1173 ЦК України.

22. Відповідно до пункту 1 частини 1 та абзацу 1 частини статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" (в редакції, чинній станом на 29.11.2021) статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема, на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Статус безробітного надається зазначеним у частині 1 цієї статті особам за їх особистою заявою (у тому числі поданою засобами електронної ідентифікації) у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Зареєстровані безробітні (застраховані особи) мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги (пункт 2 частини 1 статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" та частина 1 статті 6 Закону України № 1533-III).

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 7 та пунктом 1 частини 2 статті 16 Закону України № 1533-III (в редакції, чинній станом на 29.11.2021) видом забезпечення за цим Законом є допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності. Кошти бюджету Фонду використовуються на виплату забезпечення та надання соціальних послуг, передбачених статтею 7 цього Закону, фінансування заходів, передбачених статтею 71 цього Закону.

23. Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відшкодування збитків є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини 2 статті 16 ЦК України).

24. Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які він одержав би, якщо би зобов`язання було виконане боржником (аналогічний висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 (пункт 6.14), від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 (пункт 8.49.6)).

25. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачено статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Разом з тим спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Згідно із частиною 1 статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Частиною 1 статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

26. Таким чином, статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними нормами і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (аналогічний правовий висновок викладено в пунктах 5.9, 5.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

27. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії. Незаконними діями органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування є дії, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції зазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності заподіювача шкоди повинна бути доведена.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

28. Частиною 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, які разом становлять систему місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону).

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Посадова особа місцевого самоврядування - це особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету (стаття 1 цього Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Отже, начальник відділу освіти селищної ради є посадовою особою органу місцевого самоврядування, який виконує відповідні посадові повноваження у сфері освіти (схожий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 820/1015/17).

29. Суди першої та апеляційної інстанцій достовірно встановили та відповідач не спростував тих обставин, що Центром зайнятості (позивач) понесено майнові втрати в спірній сумі саме внаслідок протиправного рішення органу місцевого самоврядування, а саме наказу в. о. начальника Відділу освіти від 27.10.2021 № 09-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи, який (наказ) визнано незаконним та скасовано в судовому порядку. Інакше кажучи, неправомірні дії відповідача призвели до зменшення майнових благ позивача, який на виконання вимог Закону України "Про зайнятість населення" та Закону України № 1533-III сплатив ОСОБА_1 у період з 29.11.2021 по 05.05.2022 допомогу по безробіттю, хоча така виплата на користь ОСОБА_1 відповідно до частини 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення", пункту 7 частини 1 статті 31 Закону України № 1533-III не мала би здійснюватися з огляду на встановлений рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 05.04.2022 у справі № 151/721/21 преюдиціальний факт перебування незаконно звільненої ОСОБА_1 у зазначений період у трудових відносинах з роботодавцем, оскільки статус зареєстрованого безробітного та зайнятої особи є взаємовиключними.

Отже, відносини між Центром зайнятості (позивачем) і Відділом освіти (відповідачем) виникають з юридичного факту завдання органом місцевого самоврядування шкоди місцевому територіальному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, внаслідок видачі незаконного акта індивідуальної дії (наказу в. о. начальника Відділу освіти від 27.10.2021 № 09-к).

30. Таким чином, заявлені Вінницьким ОЦЗ до стягнення 46 869,52 грн виплаченої фізичній особі допомоги по безробіттю за своєю правовою природою є позадоговірною шкодою, завданою позивачу органом місцевого самоврядування, в зв`язку з чим суди попередніх інстанцій мали застосувати при вирішенні цього господарського спору положення статті 1173 ЦК України, які безпосередньо регулюють спірні правовідносини.

Тим більше, що на обґрунтування підстав задоволення позовних вимог Центр зайнятості в поданій позовній заяві посилався на зазначену правову норму, якою встановлено спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень.

31. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

32. Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Суд незалежно від наявності посилання сторін вирішує, які норми права повинні застосовуватися для вирішення спору, при цьому сторони не зобов`язані доказувати в суді наявність та необхідність застосування певної норми до спірних правовідносин. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункти 83, 144), від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункти 84, 86), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1), від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (пункти 6.566.58), від 07.09.2022 (пункт 10.76), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 103)).

33. Беручи до уваги наведене вище, об`єднана палата, керуючись принципами "суд знає закони" (jura novit curia) і "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)", враховуючи достовірне встановлення судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору всіх елементів деліктного зобов`язання (неправомірні дії органу місцевого самоврядування, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою), передбачених статтею 1173 ЦК України та необхідних для покладання на Відділ відповідальності у виді відшкодування позадоговірної шкоди, вважає, що стягнення 46 869,52 грн виплаченої фізичній особі допомоги по безробіттю в цій справі мало відбуватися на підставі статті 1173 ЦК України, якою врегульовано спірні правовідносини, а не на підставі загальної норми - статті 1166 цього Кодексу (див. пункти 25, 26 цієї постанови).

34. При цьому об`єднана палата вважає помилковим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність передбачених статтями 34, 35 Закону України № 1533-III підстав для стягнення виплаченої фізичній особі допомоги по безробіттю, позаяк: 1) відповідно до абзацу 7 частини 1 статті 34 цього Закону Фонд має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному, в разі поновлення його на роботі за рішенням суду; 2) відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 35 цього Закону із роботодавця утримуються сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Таким чином, обов`язковою передумовою застосування вказаних правових норм законодавець визначив поновлення особи, яка отримувала допомогу по безробіттю, на роботі за рішенням суду.

35. Проте судами достеменно встановлено та скаржником не заперечується той факт, що рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 05.04.2022 у цивільній справі № 151/721/21 визнано працівника ОСОБА_1 звільненим на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, тобто в зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, в зв`язку з чим поновлення на роботі звільненого працівника ОСОБА_1 не відбулося через ліквідацію Установи, в якій вона працювала, що, в свою чергу, повністю виключає підстави для застосування положень статей 34, 35 Закону України № 1533-III до спірних правовідносин відшкодування виплаченої фізичній особі допомоги по безробіттю на користь Центру зайнятості.

Тим більше, що навіть сам позивач у поданому відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на записи в трудовій книжці ОСОБА_1 , визнає той факт, що впродовж спірного періоду роботодавцями ОСОБА_1 у різний період були спочатку Відділ (з 29.10.2021 до 05.04.2022), а впродовж останнього місяця (з 06.04.2022 до 06.05.2022) - Рада (третя особа), тоді як суди в межах цієї справи вирішили спір про стягнення виплаченої фізичній особі допомоги по безробіттю за весь спірний період лише з одного роботодавця - Відділу освіти, яким було видано незаконний наказ про звільнення ОСОБА_1 .

Крім того, апеляційний суд не спростовує наведених обставин, зазначаючи в оскаржуваній постанові про перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з роботодавцем у період з дати незаконного звільнення (28.10.2021) до дня видачі Радою розпорядження від 06.05.2022 № 42, яким (розпорядженням) оформлено звільнення 06.05.2022 ОСОБА_1 з посади директора КУ "Чечельницький центр професійного розвитку педагогічних працівників" у зв`язку з ліквідацією Установи.

36. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічний висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

37. З мотивів, викладених у пункті 34, 35 цієї постанови, об`єднана палата відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 917/462/20, від 28.02.2018 у справі № 927/171/17) висновку щодо застосування положень статей 34, 35 Закону України № 1533-III, а саме про те, що основною ознакою роботодавця в правовідносинах, що виникають у зв`язку із загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у т. ч. на випадок безробіття, зокрема, для цілей відшкодування суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в порядку статей 34, 35 Закону України № 1533-III, є самостійне ведення таким суб`єктом розрахунків із застрахованими особами, позаяк зазначений висновок не є релевантним до спірних правовідносин, які, по-перше, нормами статей 34, 35 Закону України № 1533-III взагалі не регулюються з причин відсутності ухвалення рішення суду про поновлення особи на роботі.

По-друге, спірні правовідносини виникли в зв`язку з відшкодуванням на користь Центру зайнятості позадоговірної шкоди, завданої органом місцевого самоврядування внаслідок прийняття цим органом незаконного рішення, тобто незалежно від наявності в зазначеного органу статусу роботодавця незаконно звільненої фізичної особи.

В зв`язку з цим об`єднана палата не бере до уваги як такі, що не мають істотного значення для справи, аргументи скаржника про те, що Відділ освіти не є роботодавцем ОСОБА_1 і це встановлено рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 05.04.2022 у справі № 151/721/21, оскільки відповідно до рішення виконавчого комітету Ради від 17.05.2021 № 34, відповідач був уповноважений третьою особою лише проводити розрахунки по заробітній платі з працівниками КУ "Чечельницький центр професійного розвитку педагогічних працівників", взятої на фінансування Радою, а тому відповідач не повинен здійснювати будь-які відшкодування сум виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в порядку статей 34, 35 Закону України № 1533-III.

38. У розумінні частини 3 статті 311 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Наведене вище переконливо свідчить, що судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права, що полягає як у застосуванні закону (статті 1166 ЦК України та статей 34, 35 Закону України № 1533-III), який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, так і в помилковому незастосуванні закону (статті 1173 ЦК України), який підлягав застосуванню до спірних правовідносин.

39. Отже, об`єднана палата вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, в цілому дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, однак з огляду на викладене вище обґрунтування наявності передбачених статтею 1173 ЦК України підстав для задоволення позову про відшкодування шкоди, завданої органом місцевого самоврядування, оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін з мотивів, викладених у цій постанові, оскільки наразі неправильне застосування судами норм матеріального права (статей 1166, 1173 ЦК України та статей 34, 35 Закону України № 1533-III), не призвело до ухвалення неправильного по суті рішення, а згідно із частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо необхідності відступу від висновку про наявність підстав для застосування норми статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, викладеного в постанові Верховного Суду від 05.10.2020 у справі № 906/1043/19, та зумовленого цим відхилення доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій зазначеного правового висновку

40. В постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2020 у справі № 906/1043/19 (предмет позову Житомирського міського центру зайнятості - стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області як роботодавця 49 321,92 грн допомоги по безробіттю, виплаченої фізичній особі), тобто зі спору, що виник з подібних правовідносин, якою судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову були скасовані з направленням справи на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області, викладено висновок про те, що в разі відсутності рішення суду про поновлення працівника на роботі стягнення з роботодавця допомоги по безробіттю відбувається на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки зобов`язання є кондикційними, а не деліктними, а відповідно до таких зобов`язань не застосовується положення статті 1166 ЦК України.

41. Постановляючи ухвалу від 20.11.2023 про передачу справи № 902/1331/22 на розгляд об`єднаної палати, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду пропонує відступити від зазначеного правового висновку з тих мотивів, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати саме положення статей 34, 35 Закону України № 1533-III у сукупності зі статтею 1166 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 як працівниця КУ "Чечельницький центр професійного розвитку педагогічних працівників" у період її незаконного звільнення (цей факт встановлено чинним судовим рішенням у цивільній справі № 151/721/21) правомірно звернулася до Центру зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю, оскільки виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем не добровільно, а на виконання вимог Закону України "Про зайнятість населення", і така виплата відповідно до частини 1 статті 43 цього Закону , пункту 7 частини 1 статті 31 Закону України № 1533-III не здійснювалася би у випадку незаконного звільнення ОСОБА_1 , що свідчить про наявність завдання шкоди позивачу та причинного зв`язку між неправомірними діями відповідача та заподіяною шкодою.

42. Об`єднана палата вбачає підстави для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2020 у справі № 906/1043/19, з огляду на таке.

43. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43- 45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 45)).

44. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

45. Сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладено в пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

46. Згідно із частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

47. Таким чином, у розумінні частини 1 статті 1212 ЦК України в спорах, що виникають з кондикційних правовідносин, належним відповідачем є безпосередньо особа, яка безпідставно набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи.

48. За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього. Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (пункти 45, 46), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 54)).

49. Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

50. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.92.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Це означає, що захист має бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

51. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

52. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею статті 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

53. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52)).

54. Оскільки в спорах, що виникають з кондикційних правовідносин, у розумінні частини 1 статті 1212 ЦК України належним відповідачем є безпосередньо особа, яка безпідставно набула чуже майно (майно потерпілого), а судами попередніх інстанцій достовірно встановлено та скаржником не заперечується той факт, що набувачем спірної суми виплаченої допомоги по безробіттю є саме фізична особа ОСОБА_1 , а не Відділ (відповідач), в якого при цьому вочевидь ніякого приросту майна не відбулося, об`єднана палата вважає, що заявлена на підставі статті 1212 ЦК України позовна вимога Центру зайнятості про стягнення отриманої фізичною особою допомоги по безробіттю, яка (допомога) є соціальною виплатою, не є ефективним способом захисту прав держави на повернення коштів Фонду, який (спосіб) може поновити порушені майнові права позивача, з огляду на таке.

55. Велика Палата Верховного Суду за результатами вирішення спору про повернення банку суми безпідставно набутих коштів у виді вихідної допомоги, виплаченої фізичній особі при звільненні, ухвалила постанову від 16.01.2019 у цивільній справі № 753/15556/15-ц, якою залишила без змін рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03.11.2015 про відмову в задоволенні позову банку.

В зазначеній постанові сформульовано такі висновки щодо комплексного застосування норм статей 1212, 1215 ЦК України:

"Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.

Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Разом з тим у статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Згідно з частиною 1 зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Доказів про набуття відповідачем 10 142,33 грн у результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять, на такі обставини сторони не посилаються.

Сам факт оскарження відповідачем у судовому порядку наказу про звільнення з посади згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) не може свідчити про недобросовісність дій особи, оскільки є реалізацією нею конституційного права, передбаченого статтею 55 Конституції України, на захист судом прав і свобод людини і громадянина.

Відмовляючи у позові у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій зробили висновок, що: 1) виплата вихідної допомоги була проведена позивачем добровільно, на законних підставах, за відсутності рахункової помилки з його боку; 2) недобросовісність з боку відповідача не встановлена.

Суди вважали, що передбачені цивільним законодавством підстави для повернення грошових коштів на підставі вимог статті 1212 ЦК України відсутні.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки, незважаючи на те, що після поновлення ОСОБА_3 на роботі підстава для виплати вихідної допомоги відпала (наказ, на підставі якого було здійснено виплату вихідної допомоги, скасований рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03.03.2015), в силу вимог статті 1215 ЦК України ці кошти поверненню не підлягають".

Аналогічні за змістом висновки щодо застосування положень статті 1215 ЦК України викладено в постановах Верховного Суду України від 22.01.2014 у справі № 6-151цс13, від 02.07.2014 у справі № 6-91цс14 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.02.2018 у справі № 556/1231/17, від 20.02.2018 у справі № 174/406/16-ц, від 07.03.2018 у справі № 517/186/17, від 28.03.2018 у справі № 173/166/17, від 03.05.2018 у справі № 473/2859/17, від 20.06.2018 у справі № 501/2500/15, від 26.06.2018 у справі № 174/404/16-ц, що свідчить про формування усталеної судової практики вирішення цивільних спорів зазначеної категорії.

56. Враховуючи наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, об`єднана палата звертає увагу на те, що: 1) сам по собі факт оскарження ОСОБА_1 у судовому порядку наказу Відділу освіти про звільнення працівниці з посади, виданого на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (в зв`язку з ліквідацією Установи), не може свідчити про недобросовісність дій особи, яка оскаржила вказаний наказ через два дні після початку виплати їй допомоги по безробіттю, позаяк є реалізацією нею конституційного права, передбаченого статтею 55 Конституції України, на захист судом прав і свобод людини і громадянина; 2) незважаючи на те, що після зміни в судовому порядку дати звільнення працівниці з роботи підстава для виплати допомоги по безробіттю відпала (наказ, у зв`язку з видачею якого було здійснено виплату ОСОБА_1 допомоги по безробіттю, визнано незаконним і скасовано рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 05.04.2022 у справі № 151/721/21), в силу імперативних положень статті 1215 ЦК України виплачені ОСОБА_1 кошти соціальної допомоги не підлягають поверненню Центру зайнятості.

За таких обставин об`єднана палата вважає, що не фізична особа ОСОБА_1 , а саме Відділ освіти є належним відповідачем, тобто такою юридичною особою, за рахунок якої в принципі можливо задовольнити позовні вимоги Центру зайнятості про повернення виплаченої допомоги по безробіттю (див. пункт 45 цієї постанови).

57. Частина 1 статті 14 ГПК України передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи необхідність неухильного дотримання принципу диспозитивності господарського судочинства, наявний склад сторін справи (позивач - Центр зайнятості, відповідач - Відділ освіти як орган місцевого самоврядування, який не є одержувачем безпідставно набутих фізичною особою коштів у спірній сумі) виключає застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, оскільки не відбулося ніякого приросту майна у Відділу (відповідача) як важливої ознаки кондикційних відносин (див. пункт 48 цієї постанови), навпаки, на виконання судового рішення відповідач виплатив на користь ОСОБА_1 суму середньомісячного заробітку, яка є навіть більшою за суму втрачених позивачем коштів (допомоги по безробіттю), виплачених цій же фізичній особі. При цьому заявлення в межах цієї справи вимоги до ОСОБА_1 на підставі статті 1212 ЦК України є недопустимим, позаяк усупереч положенням статті 21 ГПК України передбачатиме необхідність розгляду господарським судом спору, що належить до цивільної юрисдикції.

58. Таким чином, ймовірне застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України відповідно до висновку, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2020 у справі № 906/1043/19, позбавить позивача можливості ефективно захистити право на повернення безпідставно набутих фізичною особою коштів у виді соціальної виплати без додаткового звернення з позовом до суду цивільної юрисдикції, що, в свою чергу, свідчитиме про недотримання судами принципу процесуальної економії.

59. За наведених обставин, зважаючи на неможливість реального повного та ефективного захисту прав Вінницького ОЦЗ у кондикційних правовідносинах (шляхом стягнення виплаченої допомоги по безробіттю з фізичної особи як безпідставного набувача соціальної виплати), та з метою забезпечення ефективного захисту прав Центру зайнятості на повернення виплаченої фізичній особі допомоги по безробіттю за рахунок заподіювача шкоди (органу місцевого самоврядування), внаслідок неправомірних дій якого вказані кошти й були сплачені незаконно звільненому працівнику, об`єднана палата вбачає підстави для відступлення від викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2020 у справі № 906/1043/19 висновку про те, що в разі відсутності рішення суду про поновлення працівника на роботі стягнення з роботодавця допомоги по безробіттю відбувається на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки зобов`язання є кондикційними, а не деліктними, тому до таких зобов`язань не застосовується положення статті 1166 ЦК України.

60. Підсумовуючи викладене вище, об`єднана палата вважає, що спірні правовідносини, які виникли в зв`язку з поверненням обласному центру зайнятості суми виплаченої фізичній особі допомоги по безробіттю після визнання в судовому порядку незаконним і скасування наказу органу місцевого самоврядування про звільнення зазначеної особи з роботи, не можуть регулюватися як положеннями статті 1212 ЦК України, так і положеннями статті 1166 ЦК України та статей 34, 35 Закону України № 1533-III, оскільки наразі зазначені правовідносини є предметом регулювання спеціальної норми статті 1174 ЦК України, застосування якої, на відміну від статті 1212 ЦК України, дозволяє забезпечити повний та ефективний захист прав держави в особі Вінницького ОЦЗ на повернення бюджетних коштів шляхом задоволення позову про відшкодування шкоди, завданої Центру зайнятості внаслідок видачі незаконного наказу Відділом освіти як органом місцевого самоврядування, і з урахуванням принципів верховенства права та процесуальної економії такий захист відбувається в межах цієї господарської справи без додаткових звернень до суду з новим позовом. При цьому виключається регулювання спірних правовідносин і нормами статей 34, 35 Закону України № 1533-III, обов`язковою передумовою застосування вказаних правових норм визначено поновлення особи, яка отримувала допомогу по безробіттю, на роботі за рішенням суду, тоді як за обставинами цієї справи відповідне судове рішення стосовно ОСОБА_1 не ухвалювалося (див. підпункти 1.1, 1.2 пункту 1 цієї постанови).

61. Як наслідок, заявлена на підставі статті 1212 ЦК України позовна вимога обласного центру зайнятості про стягнення отриманої фізичною особою допомоги по безробіттю, яка (допомога) є соціальною виплатою, не є ефективним способом захисту прав держави на повернення коштів Фонду, який (спосіб) призведе до поновлення порушених майнових прав позивача, зважаючи на усталену судову практику щодо застосування положень статті 1215 цього Кодексу, якою передбачено загальне правило про недопустимість повернення фізичною особою набутих нею без достатньої правової підстави за рахунок іншої особи таких грошових коштів, як заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (див. підпункт 1.3 пункту 1 цієї постанови).

62. Таким чином, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження в зв`язку з наявністю викладених вище підстав для відступу від висновку щодо застосування положень статті 1212 ЦК України в подібних правовідносинах, наведеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2020 у справі № 906/1043/19, а також з огляду на нерелевантність викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 917/462/20, від 28.02.2018 у справі № 927/171/17 висновку щодо застосування положень статей 34, 35 Закону України № 1533-III, позаяк, по-перше, застосування норми статті 1212 ЦК України не призведе до ефективного захисту прав Центру зайнятості на повернення коштів Фонду від їх безпідставного набувача ( ОСОБА_1 ) в силу вимог статті 1215 цього Кодексу, а по-друге, спірні правовідносини нормами статей 34, 35 Закону України № 1533-III взагалі не регулюються з причин відсутності ухвалення судового рішення про поновлення особи на роботі.

Щодо доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права (статей 48, 50 ГПК України)

63. Зі змісту ухвали Господарського суду Вінницької області від 27.04.2023 вбачається, що за наслідками судового засідання, яке відбулося 22.03.2023, судом постановлено ухвалу (із занесенням їх до протоколу судового засідання), якою:

1) прийнято до розгляду заяву позивача "про зміну позовних вимог за позовною заявою про стягнення суми виплаченої допомоги по безробіттю" б/н від 15.03.2023 та вирішено подальший розгляд справи № 902/1331/22 здійснювати з урахуванням вимог, викладених у вказаній заяві;

2) Раду виключено зі складу відповідачів та залучено її до участі в розгляді справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача;

3) закрито підготовче провадження у справі № 902/1331/22 з призначенням її до судового розгляду по суті на 27.04.2023.

64. Частинами 1, 3, 4 статті 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

65. Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

66. Вирішуючи спір, суд залежно від характеру правовідносин зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав (схожий за змістом висновок викладено в пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19).

67. Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).

68. Однак за власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (наведену правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).

69. Таким чином, враховуючи зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду та виходячи із системного аналізу змісту положень частин 1, 2, 4 статті 48 ГПК України, об`єднана палата дійшла висновку про те, що зазначені процесуальні норми дозволяють суду першої інстанції залучити до участі в справі співвідповідача (співвідповідачів) або замінити первісного відповідача належним відповідачем, причому вказані процесуальні дії суд має право вчиняти лише за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, тобто не з ініціативи суду, а процесуальним наслідком пред`явлення позову до неналежного відповідача є відмова в позові до нього.

Отже, положення частин 1, 2, 4 статті 48 ГПК України, зміст яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, не наділяють суд першої інстанції правом виключати одного з відповідачів зі складу сторін справи, не замінивши його при цьому іншим - належним відповідачем, тобто таке виключення є процесуально недопустимим незалежно від того, вчиняються такі дії за клопотанням позивача чи з ініціативи суду. Адже оформлене ухвалою виключення відповідача зі складу відповідачів свідчитиме про вихід суду першої інстанції за межі процесуальних повноважень, чітко визначених статтею 48 ГПК України.

Схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 641/893/16-ц, в якій, зокрема, зазначено, що, враховуючи відсутність в матеріалах цивільної справи ухвал суду про заміну неналежного відповідача, про закриття провадження у справі в частині вимог до іншого відповідача, про залишення без розгляду позову в цій частині, самим фактом прийняття уточненої позовної заяви статус цього відповідача в розгляді справи судом не був змінений належним чином відповідно до вимог процесуального закону. Суд першої інстанцій помилково змінив статус відповідача в неналежний та непроцесуальний спосіб.

70. Згідно із частинами 1, 2, 4 статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

71. Натомість із протоколу судового засідання від 22.03.2023 вбачається, що всупереч вимогам частини 4 статті 50 ГПК України в постановленій судом протокольній ухвалі не зазначено про те, на які права чи обов`язки Ради (третьої особи) та яким чином може вплинути рішення суду в справі.

72. В зв`язку з наведеним вище об`єднана палата не може не погодитися з доводами скаржника про те, що на порушення норм процесуального закону суд першої інстанції самостійно та без згоди позивача протокольною ухвалою виключив іншого відповідача - Раду зі складу відповідачів і з власної ініціативи залучив її як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, без постановлення відповідної ухвали, як того вимагає частина 4 статті 50 ГПК України.

73. Разом з тим об`єднана палата зауважує, що згідно з абзацом 2 частини 2 статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

74. Об`єднана палата враховує, що зазначені вище порушення норм статей 48, 50 ГПК України, яких припустився суд першої інстанції, не можуть бути достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки наразі такі порушення жодним чином не призвели до неправильного вирішення справи або до ухвалення незаконного рішення, що передусім зумовлено обґрунтованим задоволенням судами позовних вимог про відшкодування позадоговірної шкоди виключно за рахунок Відділу освіти як належного відповідача, тобто з урахуванням правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17, від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20.

75. Адже Рада, яку дійсно було виключено зі складу відповідачів з порушенням процесуального закону, на відміну від Відділу освіти, не приймала жодних незаконних рішень та не вчиняла жодних незаконних дій, внаслідок яких Центру зайнятості було завдано шкоди в розмірі виплаченої фізичній особі ОСОБА_1 допомоги по безробіттю, чого звісно й не сталося би в разі дотримання Відділом процедури звільнення директора КУ "Чечельницький центр професійного розвитку педагогічних працівників".

76. Підсумовуючи викладене вище, об`єднана палата вважає, що, виходячи із системного змісту положень частин 1, 2, 4 статті 48, частин 1, 2, 4 статті 50 ГПК України, господарський суд першої інстанції не має права виключати відповідача зі складу відповідачів, до яких первісно подавався позов, за результатами розгляду в підготовчому провадженні заяви про зміну предмета або підстав позову, в зв`язку з чим наявне процесуальне оформлення протокольною чи іншою ухвалою (яка оформлюється окремим документом) виключення одного з відповідачів і подальшого його залучення як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, не спростовує факт вчинення судом відповідних процесуальних дій поза межами повноважень, визначених процесуальним законом (див. підпункт 1.4 пункту 1 цієї постанови).

77. Отже, скаржник не обґрунтував і не довів наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, як наслідок, об`єднана палата не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та для скасування оскаржуваних рішення та постанови.

78. З наведених раніше мотивів об`єднана палата погоджується з обґрунтованими доводами позивача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

79. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

80. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

81. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

82. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог, як наслідок, об`єднана палата не вбачає підстав для скасування оскаржуваних рішення та постанови.

83. При цьому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що також виключає скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень.

84. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, об`єднана палата вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій про задоволення позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень, які слід залишити без змін з мотивів, викладених у цій постанові, а саме з огляду на викладене вище обґрунтування наявності передбачених статтею 1173 ЦК України підстав для задоволення позову про відшкодування шкоди, завданої органом місцевого самоврядування, оскільки як неправильне застосування судами норм матеріального права (статей 1166, 1173 ЦК України та статей 34, 35 Закону України № 1533-III), так і допущене порушення норм процесуального права (статей 48, 50 ГПК України) не призвели до ухвалення неправильного по суті рішення, а згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Розподіл судових витрат

85. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відділу освіти, молоді та спорту Чечельницької селищної ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 11.05.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 у справі № 902/1331/22 залишити без змін з мотивів, викладених в цій постанові.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді І. М. Бенедисюк

О. В. Васьковський

Г. О. Вронська

Т. Б. Дроботова

О. Р. Кібенко

В. Г. Пєсков

Л. І. Рогач