ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 910/3567/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "БігКоммерс Україна" (далі - ТОВ "БігКоммерс Україна", позивач) - Шагірманов Д.О. (адвокат),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГО Груп" (далі - ТОВ "ВГО Груп", відповідач, скаржник) - Лисич О.В. (адвокат), Старінський О.С, (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "ВГО Груп"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 (головуючий - суддя Євсіков О.О., судді: Алданова С.О., Корсак В.А.)
у справі №910/3567/23
за позовом ТОВ "БігКоммерс Україна"
до ТОВ "ВГО Груп"
про стягнення 7 412 373, 31 грн.
ВСТУП
Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача платежу за Попереднім договором.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ТОВ "БігКоммерс Україна" звернулося до суду з позовом про стягнення з ТОВ "ВГО Груп" коштів у зв`язку з неналежним виконання відповідачем зобов`язань за Попереднім договором.
2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2023, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 7 206 830,71 грн (що складає гривневий еквівалент 197 077,02 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 07.03.2023) платежу за Попереднім договором та 205 542,59 грн (що складає гривневий еквівалент 5 620,74 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 07.03.2023) 3% річних, 111 185,60 грн судового збору за подання позовної заяви, 166 778,40 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023, ТОВ "ВГО Груп" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати її, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2023 залишити в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме:
- статтю 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та не враховано висновки щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2022 у справі №910/9626/20, від 21.10.2020 у справі №233/2210/19;
- частину другу статті 524 та частину другу статті 533 ЦК України та не враховано висновки щодо застосування норм права, які викладено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №367/6376/15-ц;
4.2. неправильно застосовано частину першу статті 638 ЦК України за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах в частині визначення сторонами порядку обміну листами та іншою кореспонденцією в рамках договору.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "БігКоммерс Україна" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін як таке, що прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права. ТОВ "БігКоммерс Україна" також зазначив, що попередній орієнтовний судових витрат за розгляд справи у суді касаційної інстанцій становить гривневий еквівалент 5250 євро.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. ТОВ "БігКоммерс Україна" (далі - орендар) та ТОВ "ВГО Груп" (далі - орендодавець) 06.10.2021 укладено Попередній договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сомовим І.В. та зареєстрований у реєстрі за №№ 2019, 2020 (далі - Попередній договір), згідно із яким сторони зобов`язуються укласти (у значенні, передбаченому у пункті 5.2 цього договору) договір оренди стосовно оренди приміщення (далі - договір оренди) чітко відповідно до форми, доданої до цього договору у вигляді Додатку № 2 "Проект договору оренди".
6.2. Під укладенням договору оренди сторони цього договору погодилися розуміти підписання договору оренди уповноваженими представниками обох сторін та посвідчення договору оренди нотаріусом (пункт 5.2. Попереднього договору).
6.3. Відповідно до преамбули Попереднього договору ПАТ "Укравторесурс", ідентифікаційний код 00426526 (далі - УАР) отримало від Державної архітектурно-будівельної інспекції України дозвіл на будівництво № IV і 15130490182 від 18.02.2013, зі змінами та доповненнями, для "Будівництва торговельно-офісного комплексу із закладами громадського харчування, приміщеннями розважального, рекреаційного призначення та паркінгом, розташованого за адресою: вул. Короленківська, 4, в Голосіївському районі м. Києва" (далі - "Торговельно-офісний комплекс" або ТОК): 31.01.2018 УАР уклало з орендодавцем Інвестиційний договір № 2-3101/18/ВГО (далі - "Інвестиційний договір").
6.4. Відповідно до Інвестиційного договору орендодавець будує ТОК, а також будівлю блоку В (далі - "Бізнес центр" або БЦ), що становить невід`ємну частину ТОК, і після будівництва орендодавець отримає право власності на БЦ та ТОК.
6.5. Згідно з пунктом 3.1. Попереднього договору сторони зобов`язані укласти договір оренди за умови здійснення наступних попередніх умов (далі - "Попередні умови", а окремо - "Попередня умова"):
3.1.1. введення БЦ орендодавцем в експлуатацію,
3.1.2. реєстрація орендодавцем права власності на БЦ або на приміщення, як частину БЦ, у Реєстрі нерухомості.
6.6. У пункті 3.2. Попереднього договору зазначено, що сторони погодилися, що забезпечення здійснення Попередніх умов - це обов`язок орендодавця, зокрема, орендодавець не пізніше, ніж:
3.2.1. до 31 грудня 2021 року (включно) забезпечує введення БЦ в експлуатацію. Сертифікат відповідності введеного БЦ в експлуатацію, що видається відповідним компетентним органом, (або інший документ, що офіційно підтверджуватиме введення в експлуатацію БЦ відповідно до застосовного на той момент законодавства) підтверджує введення БЦ в експлуатацію, і дата видачі такого Сертифікату (або іншого документа, що офіційно підтверджуватиме введення в експлуатацію БЦ відповідно до застосовного на той момент законодавства) є датою виконання відповідної Попередньої умови;
3.2.2. до 31 грудня 2021 року (включно) реєструє право власності на БЦ або на приміщення, як частину БЦ, у Реєстрі нерухомості. Відповідний витяг з Реєстру нерухомості є підтвердженням реєстрації права власності на БЦ або на приміщення, як частину БЦ, у Реєстрі нерухомості, і дата такої реєстрації є датою виконання відповідної Попередньої умови.
6.7. Орендар зобов`язується сплатити орендодавцю платіж у розмірі орендної плати, плати за управління, та плати за паркування за період тривалістю 2 (два) календарних місяці на основі Технічної площі в розмірі 2 779 59 метрів квадратних, помножених на коефіцієнт 1.10 згідно з тарифами, що застосовуються протягом повного останнього місяця строку оренди (у значенні цих платежів відповідно до Додатку № 2 «Проект договору оренди» до нього договору) (далі - «Платіж за попереднім договором»). Зокрема, розмір платежу за попереднім договором базується на орендній платі (за повні останні місяці строку оренди) в гривневому еквіваленті 18,01 доларів США за один, квадратний метр (без урахування ПДВ), платі за управління (за повні останні місяці строку оренди) в гривневому еквіваленті 5,00 доларів США за один квадратний метр (без урахування ПДВ) та платі за паркування (за повні останні місяці строку оренди) в гривневому еквіваленті 225,10 доларів США за одне місце для паркування (без урахування ПДВ) при 50 місць для паркування. Тому розмір платежу за попереднім договором становить гривневий еквівалент 164 230,85 доларів США (без урахування ПДВ) (додатково ПДВ в гривневому еквіваленті 32 846,17 доларів США) відповідно до офіційного обмінного курсу гривня/долар США, встановленого Національним банком України станом на дату виставлення рахунку (пункт 4.1. Попереднього договору).
6.8. Відповідно до пункту 4.2. Попереднього договору орендодавець зобов`язується виставити відповідний рахунок протягом 3 (трьох) робочих днів з дня укладеним цього договору.
6.9. Згідно з пунктом 4.3. Попереднього договору орендар зобов`язання сплатити платіж за попереднім договором протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання відповідного рахунку, виставленого орендодавцем, як передбачено пунктом 4.2 цього договору.
6.10. За умовами пункту 4.4. Попереднього договору сторони домовилися, що на момент укладення сторонами договору оренди платіж за попереднім договором буде автоматично зарахований в рахунок забезпечувального платежу за договором оренди.
6.11. У відповідності до пункту 6.1. Попереднього договору якщо станом на 31 січня 2022 року у Реєстрі нерухомості не буде запису, який підтверджує право власності орендодавця на БЦ та на приміщення, як частину БЦ, орендар має право в односторонньому порядку відмовитися від цього договору шляхом письмового повідомлення про відмову, що припинятиме дію цього договору в дату, зазначену в такому повідомленні. Повідомлення про відмову надсилається щонайменше за 10 (десять) робочих днів до дати припинення, визначеної орендарем.
6.12. У випадку розірвання цього договору, як викладено в пункті 6.1 вище, орендодавець протягом 10 (десяти) робочих днів після отримання від орендаря повідомлення про відмову повертає повну суму платежу за попереднім договором та відшкодовує (повертає) орендарю усі інші платежі (якщо такі були зроблені), здійснені орендарем на користь орендодавця до дати такого повідомлення. Водночас розірвання договору, як викладено в пункті 6.1 вище, не створює жодних обов`язків щодо сплати будь-якої неустойки (пені) та/або здійснення компенсаційних виплат на користь орендодавця, а також не створює жодних інших обов`язків (пункт 6.2. Попереднього договору).
6.13. Пунктом 9.1. Попереднього договору встановлено, що усі повідомлення, що вимагаються або передбачені цим договором від кожної iз cторiн, повинні бути у письмовому виглядi та доставлені або (а) особисто чи кур`єрською доставкою, або (б) рекомендованим листом з описом змісту та повідомленням про вручення.
6.14. За змістом пункту 9.2. Попереднього договору датою набуття чинності будь-якого повідомлення, доставленого відповідно до цього договору, в залежності від випадку, є:
9.2.1. день доставки особистим врученням для особистої чи кур`єрської доставки;
9.2.2. день отримання рекомендованого листа - для рекомендованого поштового відправлення.
6.15. Відповідно до пункту 9.3. Попереднього договору будь-яке повідомлення, яке повинно бути надіслане сторонами за цим договором, надсилається на наступні адреси сторін, які час від часу можуть змінюватися шляхом письмового повідомлення:
9.3.1. орендодавцю: Адреса: Україна, 03067, м. Київ, вул. Гарматна, 4; кому: ОСОБА_1 ; телефон: НОМЕР_1 ;
9.3.2. орендарю: Адреса: Україна, 01001, Київ, провулок Музейний, 4; кому: ОСОБА_2 ; телефон : НОМЕР_2 .
6.16. Договір набуває чинності з дати його укладення та нотаріального посвідчення і залишається дійсним протягом 365 (трьохсот шістдесяти п`яти) календарних днів з дати набуття ним чинності. Цей договір вважається автоматично припиненим з моменту укладення договору оренди (пункт 13.2. Попереднього договору).
6.17. Позивач 28.10.2021 сплатив на користь відповідача згідно із платіжним дорученням №56 від 28.10.2021 грошові кошти у сумі 5 207 642,01 грн з призначенням платежу: «платіж за попереднім договором б/н від 06.10.2021 р. у т.ч. ПДВ 20% 867 940,34 грн.».
6.18. На обґрунтування заявленого позову позивач стверджує, що відповідач не виконав свої зобов`язання за Попереднім договором, станом на 31.12.2021 (дата виконання зобов`язання, визначена Попереднім договором), так і станом на 31.01.2022 відповідач попередні умови не виконав - не зареєстрував право власності на Бізнес-Центр та приміщення.
6.19. Позивачем 24.02.2022 направлено лист на електронну пошту «Starinskiy Alexander», в якому повідомлено про відмову від Попереднього договору від 06.10.2021 та повернення платежу за Попереднім договором, також зазначено, що Попередній договір є розірваним починаючи з 11.03.2022.
6.20. У відповідь на повідомлення позивача про відмову та розірвання Попереднього договору від 06.10.2021 відповідач направив лист за вих. № 1-1003/22/ВГО від 10.03.2022, в якому зазначив, що повідомлення про відмову від договору направлено в період дії непереборної сили, у зв`язку із чим, вимоги такого повідомлення не можуть бути виконанні.
6.21. Позивачем 09.05.2022 направлено на адресу відповідача лист від 09.05.2022 про повторне надання інформації щодо часу на повернення платежу за Попереднім договором, разом з додатками: повідомлення про відмову від договору від 24.02.2022, лист №1-1003/22/ВГО від 10.03.2022, лист від 11.04.2022.
6.22. Позивач 25.11.2022 направив на адресу відповідача Претензію №1 за вих. № 795/01 від 25.11.2022 про сплату коштів у розмірі 7 206 830,71 грн, що складає еквівалент 197 077,02 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 25.11.2022, протягом семи днів від дня отримання претензії. Позивач на підтвердження направлення претензії на адресу відповідача надав копії опису вкладення в цінний лист, поштової квитанції та поштової накладної № 0100107323117 від 25.11.2022.
6.23. Відповідачем 05.01.2023 направлено позивачу лист за вих. №3-0501/23/ВГО від 05.01.2023, в якому повідомив про завершення будівництва Блоку Б торговельно-офісного комплексу із закладами громадського харчування, приміщеннями розважального, рекреаційного призначення та паркінгом по вул. Короленківська, 4 в місті Києві та здійснення реєстрації права власності на БЦ у Державному реєстрі речових прав. Відповідач у листі запропонував укласти договір оренди щодо приміщень 11-го поверху БЦ.
6.24. У відповідь на лист відповідача за вих. №3-0501/23/ВГО від 05.01.2023 позивачем направлено лист за вих. № 01/2023 від 13.01.2023 про повернення коштів у сумі 197 077,02 доларів США.
6.25. Оскільки відповідач не повернув позивачу грошові кошти, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача суму платежу за Попереднім договору у сумі 7 206 830,71 грн, що складає гривневий еквівалент 197 077,02 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 07.03.2023 та 3% річних у сумі 205 542,59 грн, що складає гривневий еквівалент 5 620,74 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 07.03.2023.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1 Згідно з протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 27.12.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №910/3567/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т.М. - головуючий, Бенедисюк І.М., Булгакова І.В.
7.2. Ухвалою Верховного Суду від 10.01.2024 відкрито касаційне провадження у справі №910/3567/23 за касаційною скаргою ТОВ "ВГО Груп" на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Предметом касаційного оскарження у цій справі є постанова Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023, якою скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2023 про відмову у задоволенні позову та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
8.2. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.4. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.5. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1 та частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.6. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.7. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.8. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
8.9. Що ж до визначення подібних правовідносин як за пунктом 1, так і за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
8.10. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.11. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
8.12. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.13. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
8.14. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
8.15. Скаржником вказано низку постанов Верховного Суду (дивись пункт 4.1 цієї постанови), в яких зазначені правові висновки, які, на думку відповідача, не були враховані судом апеляційної інстанції.
8.16. Так, у справі № 910/9626/20 предметом первісного позову було визнання недійсним договору №60 пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 23.03.2020, який мотивовано тим, що оспорюваний договір укладено: 1) з порушенням норм Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", 2) на виконання рішення Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415, яке не діяло на момент його укладення, 3) проти волі позивача та на вкрай невигідних умовах. Предметом зустрічного позову було стягнення суми грошових коштів у зв`язку з неналежним виконанням позивачем свого грошового зобов`язання щодо повної та своєчасної сплати пайового внеску за оспорюваним договором. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередній інстанцій, у постанові від 14.07.2022 погодився з їх висновками судів про відсутність підстав для задоволення первісного позову та обґрунтованість зустрічного позову.
8.17. Предметом позову у справі №233/2210/19 було переукладення договору оренди земельної ділянки у зв`язку зі зміною її власника. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій, якими частково задоволені позовні вимоги, постановою від 21.10.2020 ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову. Верховний Суд виходив з того, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
8.18. У справі №367/6376/15-ц, на яку також посилається скаржник, предметом позову було визнання попереднього договору купівлі-продажу недійсним, стягнення коштів. Позовні вимоги мотивовано тим, що попередній договір є нікчемним відповідно до частини першої статті 635 та частини першої статті 220 ЦК України, оскільки цей правочин нотаріально не посвідчений. Разом з тим, позивач виконала умови попереднього договору, передала відповідачу суму (авансу) у гривнях, розмір якої дорівнює еквіваленту 23 107,39 дол. США. Враховуючи, що договором зобов`язано покупця сплатити гривневий еквівалент доларової суми, відповідачем отримано від позивачки на виконання нею умов цього договору грошові кошти, що є еквівалентом 23 107,39 дол. США, тому розмір коштів, що підлягає поверненню у зв`язку з недійсністю попереднього договору, складає 608 417,57 грн. Верховний Суд постановою від 13.02.2019 скасував постанову суду апеляційної інстанції, якою частково задоволені позовні вимоги та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Верховний Суд зазначив, що заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. У разі отримання за недійсним договором іноземної валюти, якщо інше не передбачене законом чи договором, одержувач коштів зобов`язаний повернути іншій стороні таку ж суму грошових коштів, тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству. Верховний Суд зробив висновок, що з огляду на положення статей 524, 533 ЦК України суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в еквіваленті до іноземної валюти у разі спору щодо укладених цивільно-правових угод, які виконуються на території України, у яких визначено у грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Суд визнав, що місцевий суд дійшов правильного висновку про застосування статей 524, 533 ЦК України та стягнення грошової суми у національній валюті - гривні в еквіваленті до іноземної валюти.
8.19. Скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 629 ЦК України та не враховано висновки щодо застосування цієї норми права, які викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2022 у справі №910/9626/20, від 21.10.2020 у справі №233/2210/19.
8.20. Водночас, колегія суддів зазначає, що постанови Верховного Суду від 14.07.2022 у справі №910/9626/20 від 21.10.2020 у справі №233/2210/19 не містить правового висновку щодо застосування норми статті 629 ЦК України.
8.21. Щодо справи №367/6376/15-ц, то вона різниться зі справою, що переглядається, за правовою природою договору, підставою та умовами договору в контексті правової природи.
8.22. Проаналізувавши наведені скаржником постанови Верховного Суду у справах №№910/9626/20, 233/2210/19, 367/6376/15-ц щодо застосування норм права у контексті спірних правовідносинах, ураховуючи критерії подібності, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність вказаних справ зі справою, що переглядається, з огляду на суттєву відмінність предмету та підстав позову, змісту правових відносин, фактичних обставин справи та доказової бази, характеру спірних правовідносин, а тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.
8.23. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.24. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/4553/21 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
8.25. Щодо доводів касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 4.2. цієї постанови) Верховний Суд зазначає таке.
8.26. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.27. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
8.28. На обґрунтування однієї з підстав касаційного оскарження скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норми матеріального права, а саме частини першої статті 638 ЦК України за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах в частині визначення сторонами порядку обміну листами та іншою кореспонденцією в рамках договору.
8.29. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, як підстави касаційного оскарження з точки зору застосуваннями судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
8.30. Відповідно до частин першої-третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
8.31. За змістом статті 182 ГК України за попереднім договором суб`єкт господарювання зобов`язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. Зобов`язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
8.32. Слід зауважити, що за змістом статтею 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
8.33. Відповідно до статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
8.34. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
8.35. Як установлено судами попередніх інстанцій, 06.10.2021 сторони уклали Попередній договір, за умовами якого зобов`язались укласти договір оренди приміщення за умови виконання наступних попередніх умов: введення БЦ орендодавцем в експлуатацію (підпункт 3.1.1), реєстрація орендодавцем права власності на БЦ або на приміщення як частину БЦ у Реєстрі нерухомості (підпункт 3.1.2).
8.36. Звертаючись до суду із позовом, ТОВ "БігКоммерс Україна" зазначало про неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Попереднім договором, у зв`язку з чим просило стягнути з останнього здійснений ним платіж за попереднім договором у розмірі 197 077,02 доларів США у їх гривневому еквіваленті, а також 3% річних.
8.37. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, надавши оцінку умовам Попереднього договору та враховуючи положення чинного законодавства, яке регулює порядок розірвання договору, відсутність жодних належних та допустимих доказів направлення відповідачу письмового повідомлення від 24.02.2022 про розірвання Попереднього договору, дійшов висновку, що позивач належними доказами не довів розірвання Попереднього договору з 11.03.2022 та із заявлених позивачем мотивів.
8.38. Оскільки позивач не дотримався визначеного пунктами 9.1, 9.3 договору порядку направлення відповідачу повідомлення про розірвання Попереднього договору в односторонньому порядку та належних доказів направлення повідомлення від 24.02.2022 відповідачу матеріали справи не містять, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги про стягнення з відповідача суми платежу у розмірі 7 412 373,31 грн є передчасними.
8.39. Апеляційний господарський суд не погодився з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
8.40. Як установлено судом апеляційної інстанції, користуючись своїм правом на односторонню відмову від Попереднього договору, ТОВ «БігКоммерс Груп» 24.02.2022 направило електронною поштою ТОВ «ВГО Груп» повідомлення про відмову та розірвання Попереднього договору від 06.10.2021, у якому вказало, що Попередній договір є розірваним починаючи з 11.03.2022, а також просило повернути платіж за Попереднім договором.
8.41. Надаючи відповідь на вказане повідомлення, ТОВ «ВГО Груп» у листі від 10.03.2022 зазначило, що у зв`язку з тим, що повідомлення про відмову від договору було направлено в період дії непереборної сили, його вимоги не можуть бути виконані.
8.42. ТОВ «БігКоммерс Україна» 09.05.2022 засобами поштового зв`язку направило ТОВ «ВГО Груп» попередню кореспонденцію щодо відмови від та розірвання Попереднього договору та повторно просило надати інформацію щодо часу на повернення платежу за Попереднім договором.
8.43. В подальшому ТОВ «БігКоммерс Україна» неодноразово зверталось до ТОВ «ВГО Груп» з листами, у яких вимагало повернути грошові кошти, сплачені ТОВ «БігКоммерс Україна» в порядку розділу 4 Попереднього договору як платіж за Попереднім договором.
8.44. Надаючи оцінку повідомленню ТОВ «БігКоммерс Україна» про відмову та розірвання Попереднього договору, направленому ТОВ «ВГО Груп», колегія суддів апеляційного суду звернулась до доктрини «листа у відповідь», згідно з якою якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей.
8.45. Наведене свідчить, що ТОВ «БігКоммерс» направило вказане повідомлення електронною поштою саме ТОВ «ВГО Груп», яке надало власну відповідь на це повідомлення.
8.46. Так, у відповідь на вказане повідомлення ТОВ «ВГО Груп» у листі від 10.03.2022 послалось на абз. 1 частини першої статті 617 ЦК України, введення в Україні воєнного стану (обставини непереборної сили, підтверджені листом ТПП №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022), та зазначило, що повідомлення про відмову від договору направлено в період дії непереборної сили, у зв`язку із чим вимоги такого повідомлення не можуть бути виконані.
8.47. Апеляційний суд зазначив, що за текстом цього листа ТОВ «ВГО Груп» не виказувало зауважень чи заперечень щодо порядку направлення ТОВ «БігКоммерс Україна» відмови від Попереднього договору.
8.48. Щодо направленої 09.05.2022 ТОВ «БігКоммерс Україна» засобами поштового зв`язку ТОВ «ВГО Груп» попередньої кореспонденції щодо відмови від та розірвання Попереднього договору (повідомлення про відмову від договору від 24.02.2022, лист №1-1003/22/ВГО від 10.03.2022, лист від 11.04.2022) колегія суддів зазначила, що ТОВ «ВГО Груп» не надало ТОВ «БігКоммерс Україна» заперечень щодо їх змісту, вимог тощо.
8.50. З урахуванням змісту листа ТОВ «ВГО Груп» від 10.03.2022 на повідомлення ТОВ «БігКоммерс Україна» про відмову від договору та зміст цієї відмови, а також відсутність у матеріалах справи заперечень щодо кореспонденції, направленої ТОВ «БігКоммерс Україна» на адресу ТОВ «ВГО Груп» 09.05.2022, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що ТОВ «БігКоммерс Україна» в односторонньому порядку відмовилось від договору в порядку пункту 6.1 Попереднього договору у зв`язку з наявністю передбачених у цьому пункті договору підстав для вчинення такої відмови.
8.51. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з урахуванням умов пункту 6.2 Попереднього договору у зв`язку з односторонньою відмовою ТОВ «БігКоммерс Україна» від договору у ТОВ «ВГО Груп» виник обов`язок повернути повну суму платежу за Попереднім договором протягом 10 робочих днів після отримання від орендаря відмови від договору (24.02.2022).
8.52. Колегія суддів зазначила, що враховуючи умови пунктів 3.2.1 та 3.2.2 Попереднього договору у сукупності з пунктом 5.1 цього договору, договір оренди мав бути укладений сторонами до 26.01.2022 (включно), або, з урахуванням пункту 13.2 Договору та частини першої статті 182 ГК України, максимум до 06.10.2022. ТОВ «ВГО Груп» виконало попередні умови з пропуском річного строку від дати укладення Попереднього договору.
8.53. Зокрема, суд встановив, що 07.12.2022 Державна інспекція архітектури та містобудування України на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 18.10.2021 видала Сертифікат №ІУ 123221124411 про те, що ТОВ «ВГО Груп» завершило будівництво Блоку Б ТОК по вул. Короленківська, 4, в м. Києві; 19.12.2022 відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності здійснено реєстрацію права власності за ТОВ «ВГО Груп» на ТОК по вул. Короленківська, 4 в м. Києві.
8.54. Наведене свідчить, що введення БЦ в експлуатацію відбулось після закінчення встановленого пунктом 13.2 Попереднього договору строку дії цього договору, а тому у ТОВ «ВГО Груп» у будь-якому разі відсутні підстави для утримання (неповернення) отриманого від ТОВ «БігКоммерс Україна» платежу за Попереднім договором.
8.55. Доводи касаційної скарги щодо правомірності застосування судом доктрини «лист у відповідь» за обставин справи, встановлених судом у цій конкретній справі (зазначених у пунктах 8.36.-8.54 цієї постанови), не свідчать про безпідставність висновків суду апеляційної інстанції.
8.56. Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за статтею 7 ЦК України (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, ухвала Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №914/1003/21).
8.57. У постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 Верховний Суд вказав, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, лише у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Аналогічний висновок зроблений у постанові від 23.09.2021 у справі №910/17662/19.
8.58. У справі, що переглядається, учасники справи не заперечували факту відправлення електронних листів.
8.59. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства. Тлумачення цієї норми статті свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
8.60. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).
8.61. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17, на яку посилається скаржник).
8.62. Законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 ГПК України). Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення своїх вимог (частина третя статті 13 ГПК України).
8.63. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує.
8.64. Згідно із частиною другою статті 73 ГПК України одними і засобів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, що мають значення для вирішення справи, є електронні докази.
8.65. За статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються засобами доказування, передбаченими у частині другої цієї статті, зокрема, письмовими, речовими та електронним доказами.
8.66. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (частина перша статті 76 ГПК України).
8.67. Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
8.68. Верховний Суд зазначає, що чинний ГПК України не містить таке поняття як «достатність» доказів, натомість законодавцем запроваджено новий стандарт доказування "вірогідність доказів". Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
8.69. Під час розгляду заявлених грошових вимог, суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора.
8.70. Оцінка доказів відбувається з урахуванням стандартів вирогідності. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
8.71. Верховний Суд неодноразово наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.72. Як убачається зі змісту касаційної скарги, скаржник, зазначаючи про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 638 ЦК України в контексті спірних правовідносин, фактично зводить до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, здійсненої ним оцінки наявних у справі доказів та підстав для задоволення позову.
8.73. Відтак, доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до незгоди скаржника з висновком суду апеляційної інстанції, до необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судом, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, а отже, з огляду на встановлені судами фактичні обставини справи та мотиви для задоволення позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для формування правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування наведеної скаржником норми права в правовідносинах, що склалися в цій справі.
8.74. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
8.75. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухваленого судового рішення, а відтак підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.
8.76. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, відхиляються Верховним Судом.
8.77. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, які узгоджуються з міркуваннями Верховного Суду у цій постанові.
8.78. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
8.79. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
8.80. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
8.81. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
8.82. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
8.83. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.
9.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
9.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
9.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що ухвалена із додержанням норм права.
10. Судові витрати
10.1. Судовий збір, сплачений ТОВ "ВГО Груп" у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
10.2. Щодо означеного ТОВ "БігКоммерс Україна" у відзиві орієнтовного розміру витрат на професійну правничу допомогу, то суд касаційної інстанції зазначає, що в останньому наведено орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу, які сторона очікує понести у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. З огляду на викладене вказане клопотання буде розглянуто у строки і спосіб, передбачені ГПК України. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого ГПК України, наступатимуть наслідки, передбачені абзацом 3 частини восьмої статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГО Груп" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 у справі №910/3567/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГО Груп" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 у справі №910/3567/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 у справі №910/3567/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 27.02.2024 |
Оприлюднено | 04.03.2024 |
Номер документу | 117373695 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Малашенкова Т.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні