ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"22" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4085/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від позивача: адвокат Підлужний В.М.,
від відповідача: адвокат Попроцький Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/4085/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль-Буд і К» (49089, м. Дніпро, вул. Автотранспортна, № 3)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Бастіон» (65070, м. Одеса, вул. Варненська, буд. 27, корпус Б)
про стягнення 262 683,44 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
18.09.2023 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль-Буд і К» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Бастіон», в якій позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 262683,44 грн, з яких: 169113,51 грн основна сума заборгованості, 19606,11 грн пеня, 11033,68 грн 3% річних та 62930,14 грн інфляційні втрати.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №07-ДП від 29.03.2021, в частині повного та своєчасного здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.
За ствердженням позивача, на виконання умов договору поставки ним було поставлено ТОВ «БК «Бастіон» товар на загальну суму 707138,97 грн, що підтверджено видатковими та товарно-транспортними накладними, а також актами надання послуг, проте відповідачем було неналежним чином виконано його обов`язки щодо оплати за поставлений товар, оскільки останнім станом на 01.10.2021 було сплачено 498025,16 грн, у зв`язку з чим за ним обліковувалась заборгованість в сумі 209113,51 грн.
Як наголошує позивач, відповідач визнав факт поставки позивачем товару у відповідності до умов договору та факт наявності у нього заборгованості, а також гарантував оплату за отриманий товар, про що свідчать листи ТОВ «БК «Бастіон» від 01.10.2021 та від 11.01.2022, а також підписаний між сторонами акт звірки взаємних розрахунків.
Проте, як додає позивач, в подальшому відповідачем було сплачено сумарно лише 40000,00 грн, а відтак заборгованість останнього складає 169113,51 грн.
Отже, за висновком позивача, відповідачем було неналежним чином виконано власне договірне зобов`язання за договором поставки, яке полягає у несплаті ним повної суми грошових коштів за поставлений товар, що призвело до нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Щодо тверджень відповідача про сплив строків позовної давності, позивач у відповіді на відзив (вх. № 39167/23 від 01.11.2023) відзначив, що ним подано позовні вимоги про стягнення пені в межах строку позовної давності, встановленого ст. 258 ЦК України, з урахуванням його продовження на строк дії карантину, встановленого п. 12 розділу Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Відповідач у відзиві на позові (вх. № 38592/23 від 27.10.2023) підтвердив факт укладення між сторонами 29.03.2021 договору поставки № 07-ДП та зазначив, що умовами договору чітко визначено, що поставка товару здійснюється партіями і кожну партію товару у разі відсутності попередньої оплати покупець зобов`язаний оплатити протягом 3-х банківських днів з дати поставки.
Відповідно, на переконання відповідача, позивач вже довідався про порушення свого права за однією поставкою в перший день прострочення оплати відповідачем зобов`язання у встановлений договором строк. При цьому, остання поставка відбулась 07.09.2021 на суму 6314,40 грн.
Відтак, враховуючи подання позивачем позову 18.09.2023, відповідач вважає, що позовна давність щодо вимог про стягнення пені сплила 07.03.2023, а тому вимоги позивача про стягнення пені за господарське правопорушення у вигляді порушення термінів оплати задоволенню не підлягають у зв`язку зі спливом позовної давності.
В подальшому, представником відповідача повторно було надано відзив на позов (вх. № 4011/24 від 31.01.2024), де останній по суті позовних вимог вказав, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами узгодження між сторонами саме такої редакції договору, саме такої дати та вказаного номеру договору, оскільки оригінал цього доказу останній так і не надав, пославшись на його відсутність та надав його копію в «pdf» форматі та свідчення директора позивача, як свідка на підтвердження його укладання та ідентичності.
Посилаючись на введення на території України воєнного стану, наслідки агресії з боку російської федерації, тривалий термін - більше 3 років, який минув з 29 березня 2021 року та відмінність підписів на доданих позивачем до позову документах від імені ТОВ «БК «Бастіон», відповідач зауважив, що у керівника є сумніви у підписанні договору поставки № 07-ДП від 29 березня 2021 року у редакції наданій позивачем, від чого, на думку відповідача, залежить визнання цього документу судом належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом по справі.
Окрім того, відповідач вважає некоректним твердження позивача, що юридична сила електронної форми договору була передбачена умовами цього договору, оскільки відповідно до умов спірного договору, він набуває чинності з моменту фізичного його підписання обома сторонами, що може підтверджуваться тільки оригіналом договору, всі інші переговори, зразки примірників обговорюваємого договору не мають юридичної сили. Ці пункти стосуються укладання та набрання юридичною силою самого договору та ним вказано обов`язковість вчинення навіть додатків до цього договору в письмовій формі, підписання уповноваженими на те представниками сторін та скріплення їх печатками, а відповідно наявності оригіналу.
Відтак, відповідач не визнає підписання договору поставки саме за № 07-ДП, саме від 29 березня 2021 року та саме у редакції наведеної позивачем копії.
На переконання відповідача, нотаріально посвідчена заява свідка керівника позивача та гарантійний лист 01.10.2021 також не підтверджують дійсність укладення між сторонами спірного договору та існування конкретної суми заборгованості.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2023 року позовна заява вх.№ 4637/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою суду від 25.09.2023 прийнято позовну заяву (вх.№ №4637/23 від 18.09.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4085/23. Справу № 916/4085/23 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.
Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) іншим учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), та позивачу відповідь на відзив.
17.10.2023 відповідачем подано до Господарського суду Одеської області заперечення (вх. № 36888/23) щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, згідно якої останній просить суд перейти до розгляду справи № 916/4085/23 за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
20.10.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області залишено без задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Бастіон» (вх. № 36888/23 від 17.10.2023) щодо розгляду справи №916/4085/23 за правилами загального позовного провадження.
27.10.2023 на електронну адресу суду надійшов відзив відповідача (вх. № 38592/23) на позовну заяву, який містить КЕП представника, який був долучений до матеріалів справи та прийнятий судом до розгляду разом із доданим до нього доказами.
Того ж дня, до суду від ТОВ «БК «Бастіон» також надійшло клопотання (вх. № 38593/23) про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої поставити питання щодо виконання підпису від імені директора відповідача Корєнмана В.М. в акті звірки взаємних розрахунків за період 2021 року самим директором або іншою особою.
01.11.2023 позивач надав до суду відповідь на відзив (вх. № 39167/23), яка судом була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із доданими до неї документами.
В той же день позивач надав до суду заперечення (вх. № 39169/23 від 01.11.2023) проти призначення судової експертизи, де зауважив, що відповідачем вказане клопотання подане із пропуском строку на його подання, а акт звірки взаємних розрахунків як доказ є лише додатковим підтвердженням розміру заборгованості, яка в повному обсязі підтверджена іншими доказами та не заперечена останнім. Дані заперечення прийняті судом до розгялду та долучені до матеріалів справи.
08.11.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області постановлено розглядати справу № 916/4085/23 в порядку загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження по справі та призначено підготовче засідання суду на "28" листопада 2023 року о 10:00 год.
21.11.2023 року за вх.№ 42572/23 до суду від ТОВ «Стиль-Буд і К» надійшла заява про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена відповідною ухвалою суду від 22.11.2023.
28.11.2023 від ТОВ «БК «Бастіон» на електронну адресу суду надійшло клопотання (вх. № 43435/23), відповідно до якого відповідач просив надати можливість ознайомитись з матеріалами справи № 916/4085/23 та відкласти проведення підготовчого засідання на іншу більш пізнішу дату. Вказане клопотання було задоволено судом та 06.12.2023 матеріали справи № 916/4085/23 були надані представнику відповідача для ознайомлення та отримання необхідних фотокопій.
28.11.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/4085/23 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до 07 грудня 2023 року о 12:00 год.
Підготовче засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.11.2023 у справі № 916/4085/23 на 07.12.2023 о 12:00 год., не відбулося у зв`язку з особливими умовами роботи установи суду, пов`язаними з несанкціонованим втручанням в роботу інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних мереж і ресурсів суду, що сталося внаслідок хакерської атаки та призупиненням роботи в КП «Діловодство спеціалізованого суду» наказом керівника апарату суду від 30.11.2023.
11.12.2023, у зв`язку із відновленням роботи КП «Діловодство спеціалізованого суду» з 08.12.2023 згідно з наказом голови суду від 07.12.2023, ухвалою Господарського суду Одеської області підготовче засідання у справі № 916/4085/23 призначено на "26" грудня 2023 року о 10:20 год.
25.12.2023 відповідач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 46879/23) про витребування у позивача оригіналів поданих разом із позовом копій документів. Того ж дня, до суду надійшло тотожне клопотання відповідача, сформоване в системі «електронний суд». Вказані клопотання долучені до матеріалів справи.
26.12.2023 позивач надав до суду заперечення (вх. № 46973/23) проти клопотання про витребування оригіналів документів, де зауважив, що про необхідність залишення клопотання ТОВ «БК «Бастіон» без розгляду на підставі ч. 4 ст. 170 ГПК України, про зловживання відповідачем своїми процесуальними правами та відзначив щодо відсутності у відзиві заперечень щодо факту укладення спірного договору. До вказаних заперечень позивач долучив податкові накладні та відповідні квитанції щодо їх реєстрації, які судом були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.
16.12.2023 за результатами розгляду клопотання відповідача (вх. № 38593/23 від 27.10.2023) про призначення експертизи, судом було постановлено протокольну ухвалу про відмову в його задоволенні у зв`язку недостатньою обґрунтованістю, а також, у підготовчому засіданні судом було проголошено протокольну ухвалу про продовження строків підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та протокольну ухвалу про перерву до "16" січня 2024 року о 14:00 год.
09.01.2024 позивач надав до суду письмові пояснення (вх. № 858/24) стосовно позиції відповідача та відповідних його сумнівів щодо оригіналів документів, які судом були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи разом із доданими до них документами.
11.01.2024 засобами поштового зв`язку від позивача до суду надійшло клопотання (вх. № 1250/24), до якого, на виконання вимоги суду, були додані оригінали доданих до позову документів, окрім відповідного оригіналу договору поставки № 07-ДП від 29.03.2021, які позивач просив повернути після їх дослідження в судовому засіданні.
16.01.2024 відповідач надав до суду клопотання (вх. № 1796/24) про ознайомлення з наданими оригіналами документів, наданих позивачем, яке судом було задоволено та 16.01.2024 надано представнику відповідача можливість ознайомитись з матеріалами справи № 916/4085/23.
Між тим, 16.01.2024 за вх. № 1823/24 від ТОВ «БК «Бастіон» до суду надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, проведення якої доручити Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, в якому відповідач зазначав, що надана позивачем до суду копія договору поставки № 07-ДП від 29.03.2021 визиває сумнів в підписанні його особисто директором ТОВ «БК «Бастіон» Корєнманом В.М.
16.01.2024, з урахуванням клопотання відповідача про необхідність часу для ознайомлення з оригіналами документів, у підготовчому засіданні судом було проголошено протокольну ухвалу про перерву до "17" січня 2024 року об 11:00 год.
17.01.2024 представником до суду подана низка клопотань, зокрема: клопотання (вх. № 1947/24) про неприйняття судом до уваги доказу копії договору поставки № 07-ДП від 29.03.2021, оригінал якого позивачем не надано; клопотання (вх. № № 2009/24, 2019/24), які тотожні за змістом, про відкладення підготовчого засідання не менш ніж на три тижні для ознайомлення керівництва відповідача з наданими оригіналами документів, де додатково відповідач просив, що з урахуванням повітряної тривоги, яка почалася о 10:29 17.01.2024, розглянути це клопотання у його відсутність.
У зв`язку з оголошенням 17.01.2024 о 10:29 год. системою цивільної оборони у місті Одесі та Одеській області повітряної тривоги, засідання суду у цей день розпочато після оголошення о 12:09 год. про відбій повітряної тривоги в порядку черговості.
17.01.2024 у підготовчому засіданні, після з`ясування думки присутнього представника позивача, судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача (вх. № 1823/24 від 16.01.2024) про призначення експертизи у даній справі, про що було проголошено відповідну протокольну ухвалу суду.
Щодо вищевказаних клопотань про призначення у справі експертизи, суд вважає за необхідне відзначити наступне.
Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (ст.1 Закону України «Про судову експертизу»).
Таким чином судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Означена правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16 та від 24.01.2018 у справі №917/50/17.
Частиною 1 ст. 100 Господарського процесуального кодексу України визначено, що про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
Таким чином, суд задовольняючи клопотання відповідача та призначаючи у справі почеркознавчу експертизу зобов`язаний вказати в ухвалі для встановлення яких саме фактичних даних, що входять до предмета доказування, необхідно призначити експертизу і чому висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Враховуючи, що предметом доказування у даній справі є факт поставки товару відповідачу та неповна оплата останнім поставленого товару, суд звертає увагу на наявність у матеріалах справи видаткових накладних, які є у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинними документами щодо підтвердження факту постачання товарів, як правило, від постачальника до покупця.
Відтак, суд зазначає, що в матеріалах справи наявні документи (видаткові накладні, податкова звітність), які в розумінні норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відносяться до первинних бухгалтерських документів, а тому, підлягають переважній оцінці по відношенню до предмету спору.
Наявність клопотання сторони про призначення експертизи у справі, за відсутності передбачених ст. 99 Господарського процесуального кодексу України умов, необхідних для її призначення, не є безумовною підставою для призначення судом відповідної експертизи у справі (аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №910/13556/18).
Таким чином, дослідивши та проаналізувавши вищезгадані документи в їх сукупності, господарський суд вважає, що призначення експертизи у даній справі є безпідставним.
Так, 17.01.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/4085/23, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/4085/23 до судового розгляду по суті на "06" лютого 2024 року об 11:20 год. Окрім того, призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи № 916/4085/23 по суті на 13 лютого 2024 року об 11:00 год., про що відповідач був повідомлений ухвалою суду від 19.01.2024 у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.
22.01.2024 до системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшло повідомлення (вх. № 2618/24) про сплату судового збору та надання доступу до запису судового засідання за допомогою Електронного кабінету користувача ЄСІТС.
30.01.2024 позивачем подано до суду клопотання (вх. № 3868/24), відповідно до якого ТОВ «Стиль-Буд і К» просило повернути оригінали документів директору позивача, крім нотаріальної заяви свідка з додатками, оригінал якої позивача просив залишити у матеріалах справи.
31.01.2024 відповідачем були подані до суду клопотання тотожного змісту (вх. № 4009/24, вх. № 4017/24) про поновлення строку на подання відзиву на позов. Разом із вказаними клопотаннями відповідачем подано до суду відзив на позов (вх. № 4011/24 від 31.01.2024). В подальшому, відповідач також подав до суду пояснення (вх. № 4522/24 від 05.02.2024), які також тотожні змісту відзиву на позов.
Окрім того, відповідачем до суду також подано клопотання (вх. № 4519/24) про поновлення йому пропущеного строку, витребування доказів та призначення експертизи по справі № 916/4085/23
06.02.2024, дослідивши мотиви клопотання представника відповідача про поновлення строку для подання відзиву, суд на підставі ч. 2 ст. 119 ГПК України, з огляду на необхідність забезпечення рівності усіх учасників судового процесу та змагальності сторін, без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про задоволення вказаного клопотання та поновлення строку для подання відзиву та ухвалив прийняти відзив та пояснення до розгляду
За результатами розгляду клопотання відповідача щодо поновлення йому пропущеного строку, витребування доказів та призначення експертизи, судом того ж дня було постановлено протокольну ухвалу про відмову в його задоволенні у зв`язку недостатньою обґрунтованістю, а також з огляду на встановлені обставини відсутності у позивача відповідного оригніалу спірного договору.
Щодо клопотання відповідача про поновлення процесуального строку на подання клопотання про витребування у позивача оригіналу письмового доказу та призначення у справі експертизи, суд вважає додатково зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Приписами ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
За приписами частин 3, 4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Як вбачається з матеріалів справи, протягом розгляду справи на стадії підготовчого провадження відповідачем неодноразово були подані відповідні клопотання, які розглянуті судом.
Крім того, відповідачем не зазначено поважних причин пропуску такого строку та заходів, які вживалися відповідачем з метою отримання такого доказу самостійно, а також, причини неможливості отримати витребувані докази самостійно. Окрім того, позивачем було наголошено, та відповідач про це обізнаний, що оригінал договору у позивача відсутній, оскільки його примірник був отриманий останній засобами електронного зв`язку.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотань відповідача у поновленні строку для звернення з клопотанням про витребування доказів та призначення експертизи, та про залишення без розгляду відповідного клопотання, у зв`язку із спливом строку на звернення з даним клопотанням.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, у судовому засіданні 06.02.2024, ухвалив оголосити перерву у розгляді справи до 13.02.2024 об 11:00 год.
07.02.2024 за вх.№ 5129/24 до суду від представника ТОВ «Стиль-Буд і К» надійшло клопотання (вх. № 5129/24) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів іншого представника Підлужного В.М.
13.02.2024 у судовому засіданні по справі № 916/4085/23, у зв`язку з неможливістю завершити розгляд справи по суті, судом проголошено протокольно ухвалу про перерву до "22" лютого 2024 року о 09:30 год.
Представник позивача в судових засіданнях по суті виступив із вступною промовою, в судових дебатах повністю підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у заявах по суті.
Представник в судових засідання виступив із вступною промовою, проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у поданих ним до суду заявах по суті, в судових дематах в задоволенні позову просив відмовити.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.
В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.
В судовому засіданні, 22.02.2024 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
В матеріалах справи наявна копія договору поставки № 07-ДП від 29.03.2021, укладений між ТОВ «БК «Бастіон» (покупець) та ТОВ «Стиль-Буд і К», відповідно до умов якого, постачальник зобов`язується на умовах, визначених договором, поставити та передати у власність покупця будівельні матеріали (товар): шлак відвальний, шлак відвальний фракційний та гранульований, пісок річковий, щебінь гранітний різних фракцій та відсів гранітний, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору. На вказаній копії договору наявний підпис з боку покупця, який скріплений печаткою ТОВ «БК «Бастіон».
Матеріали свідчать про те, що ТОВ «Стиль-Буд і К» поставило на територію ТОВ «БК «Бастіон», а останнє прийняло у власність товар на загальну суму 542462,52 грн, що вбачається з наданих до матеріалів справи копій та відповідних оригіналів:
1. Видаткових накладних: № РН050 від 19.04.2021 на суму 121186,91 грн; № РН096 від 24.06.2021 на суму 25216,32 грн; № РН125 від 19.07.2021 на суму 113505,42 грн; № РН126 від 19.07.2021 на суму 108054,00 грн; № РН127 від 27.07.2021 на суму 24232,30 грн; № РН133 від 09.08.2021 на суму 53400,00 грн; № РН134 від 10.08.2021 на суму 15413,23 грн; № РН135 від 12.08.2021 на суму 45525,30 грн; № РН145 від 07.09.2021 на суму 24704,30 грн; № РН146 від 07.09.2021 на суму 11225,74 грн;
2. Товарно-транспортних накладних: № РН050 від 19.04.2021, № РН096 від 24.06.2021, № РН125 від 19.07.2021, № РН126 від 19.07.2021; № РН127 від 27.07.2021; № Н133 від 09.08.2021; № РН134 від 10.08.2021; № РН135 від 12.08.2021; № РН145 від 07.09.2021; № РН146 від 07.09.2021.
Окрім того, матеріали справи містять копії актів надання послуг, оригінали яких також були досліджені судом, з яких вбачається надання позивачем та відповідно прийняття відповідачем послуг з доставки товару, найменування, кількість та вартість якого повністю збігається з товаром, визначеним у відповідних видаткових та товарно-транспортних накладних, а саме: акт № СБ00-000092П від 19.04.2021 на суму 26421,01 грн про надання послуг з доставки щебня гранітного; акт № СБ00-00169-1 від 24.06.2021 на суму 5516,63 грн про надання послуг з доставки щебня гранітного; акт № СБ00-00169-2 від 19.07.2021 на суму 24531,84 грн про надання послуг з доставки щебня гранітного; акт № СБ00-000218 від 19.07.2021 на суму 28017,20 грн про надання послуг з доставки щебенево-пісчаної суміші; акт № СБ00-000271 від 27.07.2021 на суму 14314,57 грн про надання послуг з доставки щебня та піску; акт № СБ00-00271-2 від 09.08.2021 на суму 27590,71 грн про надання послуг з доставки щебня; акт № СБ00-000315 від 10.08.2021 на суму 15413,23 грн про надання послуг з доставки піску; акт № СБ00-000303 від 12.08.2021 на суму 10851,24 грн про надання послуг з доставки щебня та щебеново-пісчаної суміші; акт № СБ00-000336 від 07.09.2021 на суму 5404,62 грн про надання послуг з доставки щебня; акт № СБ00-000337 від 07.09.2021 на суму 6314,40 грн про надання послуг з доставки щебня гранітного. Загалом позивачем надано послуг за даними актами на суму 164675,45 грн.
Судом встановлено, що зазначені вище видаткові накладні на відпуск ТОВ «Стиль-Буд і К» відповідачу товару та його отримання ТОВ «БК «Бастіон», а також акти надання послуг з доставки вказаного товару, підписані представниками сторін, скріплені відтисками печаток суб`єктів господарювання, містять в собі всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі господарських операцій.
При цьому факт передання позивачем товару для перевезення за видатковими накладними та отримання його відповідачем також засвідчено у товарно-транспортних накладних підписами представників вантажовідправника та вантажоодержувача, засвідчених печатками сторін.
За результатами поставок товару та наданих послуг позивач зареєстрував податкові накладні № 98 від 31.03.2021 на суму 32400,96 грн, № 99 від 31.03.2021 на суму 14800,32 грн, № 103 від 01.04.2021 на суму 14800,33 грн, № 128 від 19.04.2021 на суму 85606,34 грн, № 189 від 26.05.2021 на суму 54120,00 грн, № 232 від 29.06.2021 на суму 90092,50 грн, № 249 від 05.07.2021 на суму 127503,00 грн, № 287 від 19.07.2021 на суму 24857,71 грн, № 288 від 19.07.2021 на суму 8568,20 грн, № 302 від 27.07.2021 на суму 38546,87 грн, № 316 від 05.08.2021 на суму 9200,80 грн, № 321 від 09.08.2021 на суму 80990,71 грн, № 322 від 10.08.2021 на суму 30826,46 грн, № 325 від 12.08.2021 на суму 47175,74 грн, № 354 від 06.09.2021 на суму 29250,90 грн, № 356 від 06.09.2021 на суму 17500,14 грн, № 357 від 07.09.2021 на суму 858,02 грн, № 358 від 07.09.2021 на суму 40,00 грн. Належна реєстрація вказаних податкових накладних підтверджується квитанціями про прийняття відповідної податкової накладної.
ТОВ «Стиль-Буд і К» та ТОВ «БК «Бастіон» був підписаний акт звірки взаємних розрахунків за період 2021 року, згідно якого станом на 31.12.2021 заборгованість відповідача на користь позивача складала 209113,51 грн.
В свою чергу відповідачем в період з 31.03.2021 по 06.09.2023 сплачено суму основного боргу в загальному розмірі 538025,46 грн, що підтверджується банківською випискою АТ «Райффайзен Банк» по рахунку позивача.
В матеріалах справи наявний лист, оригінал якого судом також досліджувався в процесі розгляду справи, підписаний заступником директора ТОВ «БК «Бастіон», яким останній гарантував позивачу оплату коштів за договором в строк до 10.02.2022 (включно).
Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування останнім до сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат, та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості та штрафних санкцій.
Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно зі ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Згідно з частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частинами 1 - 3 статті 180 Господарського кодексу України унормовано, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
За приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно частини 2 статті 184 Господарського кодексу України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.
Відповідно до ч.1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.
Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Згідно статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Як визначено статтею 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до частини першої статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
При цьому, за приписами ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 638 Цивільного кодексу передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Приписами статті 639 Цивільного кодексу України визначено договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Разом з тим, статтею 640 Цивільного кодексу України зазначено , що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до частини першої статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).
За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.
Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).
Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положеннями п.1.1 ст.1 ПК України визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Так, статтею стаття 44 Податкового кодексу України визначено вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, а також документального підтвердження виконання вимог податкового та іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи.
Зокрема, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу (п.44.1.ПК України).
Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (п.44.2.ПК України).
Відповідно до п.187.1. Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.
Відповідно до п.201.1. Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
За приписами п.201.10. Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.
Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».
Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до статті 2 вказаного Закону він поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договору поставки, разом із тим позивачем додатково надавались і послуги з доставки спірного товару.
Щодо тверджень позивача та відповідних заперечень відповідача стосовно укладення договору поставки № 07-ДП від 29.03.2021 у письмовій формі шляхом складення єдиного документу, суд відзначає наступне.
Відповідно до частини 5 статті 91 ГПК України, учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Положеннями частини 6 статті 91 ГПК України передбачено, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Судом, оскільки відповідач ставить під сумнів достовірність копії вказаного договору та вказує на те, що між позивачем та відповідачем такий договір у відповідній редакції не укладався, було запропоновано позивачу надати оригінал договору поставки № 07-ДП від 29.03.2021. Однак, вимогу суду ТОВ «Стил-Буд і К» не виконано, витребуваного доказу до суду не надало, при цьому у заяві свідка директора позивача зазначено, що договір укладався за допомогою засобів електронної пошти, шляхом надсилання вказаного документу на підписання засобами електронної пошти та подальшим вчиненням сторонами дій на виконання цього договору.
З огляду на встановлені обставини, у суду відсутні правові підстави для визнання обставини укладення між сторонами саме договору поставки № 07-ДП від 29.03.2021, копія якого міститься у матеріалах справи.
Враховуючи вищенаведене та те, що відповідачем не визнається факт укладення договору поставки № 07-ДП від 29.0.2021 та позивачем в порушення норм ст. 74 ГПК України не було надано до суду оригінал спірного договору, суд зазначає, що оригінал договору не може бути замінений засвідченою копією і прийнятий як належний доказ, у зв`язку з чим подана позивачем копія договору не береться судом до уваги на підставі ст. 91 ГПК України.
Така правова позиція підтверджується судовою практикою Верховного суду у справі № 922/1235/16 від 21 березня 2018 року.
Проте, відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Наведеними вище нормами господарського законодавства врегульовано правові підстави виникнення господарських зобов`язань, до яких, зокрема, належить господарський договір. Порядок укладення господарських договорів врегульовано нормами цивільного права та господарського законодавства.
Дослідивши письмові докази, що містяться у матеріалах справи, суд доходить до висновку, що між сторонами виникли майново-господарські зобов`язання.
Укладення договору не лише у формі єдиного документа, а й у спрощений спосіб за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку, передбачена положеннями цивільного та господарського законодавства.
Таким чином, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному прядку через ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними; у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання).
При цьому, договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.
Укладення договору має місце, якщо зі змісту документів можливо встановити виражений намір особи укласти конкретний договір та розуміння цією особою своїх зобов`язань у разі прийняття її пропозиції іншою особою; істотні умови майбутнього договору; адресата (адресатів) відповідної пропозиції; прийняття пропозиції на запропонованих умовах другою стороною або вчинення нею в межах строку для відповіді на оферту дій відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо).
Отже, суб`єкти господарської діяльності можуть укладати господарські договори, в тому числі договори поставки, у письмовій формі як шляхом складення єдиного документу за підписом обох сторін, так й у спрощеній формі на підставі видаткових накладних, які в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку та ЦК України, є первинними документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення та засвідчують факт поставки товару, відтак є підставою виникнення у сторін зобов`язань, зокрема обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Відтак, за оцінкою суду, у цій справі наявні ознаки правовідносин, які виникли на підставі договору поставки, укладеного саме у спрощений спосіб шляхом підписання видаткових накладних, а не на підставі договору поставки у письмовій формі шляхом складення єдиного документу.
Визначаючи правову природу відносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень статей 174, 181 ГК України та статей 202, 205, 626, 627, 638, 639 ЦК України, суд приходить до висновку, що між сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки на підставі вищевикладених видаткових накладних та договір надання послуг (дії позивача щодо надання актів надання послуг та їх підписання і часткова оплата відповідачем засвідчують волю сторін для настання відповідних правових наслідків).
В даній справі спірним є питання, чи передавав позивач відповідачу товар, який був зазначений у видаткових накладних, чи є фактична сплата з боку відповідача зазначених позивачем сум.
Як встановлено судом, на підставі вищезазначених видаткових накладних та актів надання послуг позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 542463,52 грн та отримано послуг з доставки вказаного товару на суму 164675,45 грн, а загалом на суму 707138,97 грн.
Первинні документи, які складені на виконання умов договору та підтверджують факт поставки товару покупцеві мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363.
За приписами пунктів 2.1.-2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.1995 №88 (далі - Положення №88), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).
Згідно з пунктами 2.4., 2.5. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.
Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать зокрема, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акти наданих послуг тощо, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Правовідносини з перевезення вантажів регулюються Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 №363, у п. 11 якого встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом (п.11.3.). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники (п.11.4.). У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику (п.11.5.).
Згідно зазначених вище положень Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники та один примірник товарнотранспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника).
Суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 03.06.2022 у справі №922/2115/19.
Надані позивачем видаткові накладні містять найменування суб`єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Судом також встановлено, що акти надання послуг підписані обома сторонами без жодних зауважень та заперечень щодо кількості та якості наданих робіт. Також суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні заперечення щодо якості та вартості наданих послуг зі сторони відповідача.
Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткових накладних та актів надання послуг, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар та надані послуги. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем.
Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов`язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.
Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.
У вказаних вище первинних документах постачальником та виконавцем визначено позивача та його реквізити, покупець та замовник відповідач, вказано найменування товару та послуг, кількість, ціна без ПДВ, загальна вартість з урахуванням ПДВ місце складання, підпис директора з боку постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача також міститься підпис у графі «отримав(ла)» та печатка підприємства, що отримало товар.
Досліджуючи наявні в матеріалах справи видаткові накладні, суд встановив відсутність одного з обов`язкових реквізитів первинного документа прізвища та посади відповідальної особи, натомість наявність усіх інших обов`язкових реквізитів - таких, як дата складання, назва підприємства, від імені якого складено документ і який є постачальником, назва покупця, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, кількість, ціна, вартість продукції, особисті підписи представників від продавця та покупця (підписи яких були засвідчені відтисками печатки товариств). Поряд з цим, суд також враховує, що відповідно до положень ст. 581 ГК України використання у своїй діяльності печатки є правом, а не обов`язком суб`єкту господарювання.
При цьому, слід зазначити, що вимоги наведених норм чинного законодавства щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Наведене свідчить, що не зазначення у видатковій накладній розшифровки підпису особи (без вказівки прізвища), що отримала товар, у разі існування іншіх реквізитів, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є безумовною підставою для висновку, що така видаткова накладна не є первинним документом, який ілюструє відповідну господарську операцію та дає змоги дійти висновку про її зміст.
З урахуванням наведених норм, за висновком суду, відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар, за наявності її підпису, який засвідчений відтиском печатки покупця, яка в даному випадку використовувалася, а також наявність усіх інших обов`язкових реквізитів первинного документу, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі, а також не є підставою для невизнання господарської операції (поставки товару). Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.
Крім того, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на усіх видаткових накладних та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, накладних, суд зауважує, що відповідачем жодних доказів на підтвердження того, що печатка була загублена ТОВ «БК «Бастіон», викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, суду не надано.
Також, суд зазначає, що передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі/повернення або прийняття товарів.
В даному ж випадку, надані до матеріалів справи товарно-транспортні накладні також оформлені належним чином, у відповідності до вимог законодавства України та містять всі необхідні дані і реквізити. Кожна накладна містить вичерпну інформацію про зміст та обсяг господарської операції, підписи осіб, які приймали участь у здійсненні операції, підписи засвічені печаткою або штампом. Надані до матеріалів справи товарно - транспортні накладні, крім вищезазначеної інформації містять дані про перевізника, автомобіль, водія, місце завантаження і розвантаження, тощо.
За результатами аналізу вказаних накладних, останні відповідають вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Проте, відповідач від поставленого товару не відмовився, при отриманні товару відповідачем жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не подавалось.
Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.
З матеріалів справи також вбачається, що надання позивачем відповідних послуг/робіт не заперечується відповідачем. Водночас з наявних матеріалів справи не вбачається, щоб відповідач частково чи повністю відмовлявся від одержання таких послуг/робіт.
Щодо додаткового підтвердження факту належного постачання позивачем спірного товару та, відповідно, належне його отримання відповідачем, суд вважає за необхідне зауважити наступне.
Згідно з усталеною позицією Верховного Суду, зокрема, наведеною у постановах Верховного Суду України від 21.06.2023 по справі №916/3027/21, від 04.10.2023 по справі №902/77/22, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовано положеннями ПК України.
Так, згідно з пунктом 201.1 ст. 201, пунктом 187.1 статті 187 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Таким чином, податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки. Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Такий правовий висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.
Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, податкова накладна (залежно від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд установлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки, вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.
Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за видатковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.
Отже, податкова накладна, виписана однією стороною в договорі постачальником на користь другої сторони - покупця, за умови формування покупцем податкового кредиту може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Таким чином, складання видаткових накладних з одного боку є основою для ведення бухгалтерського обліку, а з іншого підтвердженням даних, зазначених у податковій звітності.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Подібна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 905/49/15 від 04.11.2019.
Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 03.08.2018 у справі №917/877/17 дійшла висновку, що згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України на продавця покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Суд зазначає, що з боку контролюючих органів жодних зауважень щодо реєстрації та відповідності відомостей зазначених в наданих позивачем податкових накладних, не виникло. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, суд зазначає, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
В будь якому випадку, обов`язок відповідача заперечувати проти доводів позивача про здійснення спірної поставки покладається на останнього шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого позивачем аргументу.
Однак цього відповідачем у справі зроблено не було.
З урахуванням наведеного, суд зазначає про врахування судом наданих позивачем податкових накладних в якості доказу реальності події поставки.
У даному випадку матеріали справи не містять іншої інформації про існування між позивачем та відповідачем, як договірних, так і позадоговірних правовідносин з постачання продукції.
Вказані видаткові накладні та акти надання послуг підписані позивачем та відповідачем. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов`язань, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про підтвердження матеріалами справи факту прийняття відповідачем товару за спірними видатковими накладними, що є підставою для виникнення в нього обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар та надані послуг з його доставки.
При цьому, як вже було встановлено судом, відповідач за поставлений товар та надані послуги розрахувався лише частково в загальному розмірі 538025,46 грн, вартість решти отриманого товару та послуг останнім не сплачено.
Відтак, підписання сторонами видаткових накладних та актів надання послуг, а також товарно-транспортних накладних, та факт часткової оплати відповідачем вартості поставленого товару та отриманих послуг, беззаперечно свідчить про укладення договору між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб.
Вказані обставини сторонами спору не спростовуються та не заперечуються.
Доводи відповідача, які фактично зводяться до тверджень про відсутність договірних відносин між сторонами, судом до уваги не береться, оскільки спростовується матеріалами справи та вищенаведеними висновками суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару за договором купівлі-продажу (поставки), відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.
Отже, в силу ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний розрахуватися з продавцем (постачальником) за придбаний (поставлений) товар з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.
З огляду на те, що сторонами не надано доказів погодження строків оплати товару, поставленого за спірними видатковими накладними, суд прийшов до висновку щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень норми ч. 1 ст. 692 ЦК України.
Суд відмічає, що перебіг строку виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, в якій йдеться про строк (термін) виконання боржником обов`язку, що не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.
В свою чергу, як зазначалося вище, в матеріалах справи наявні підписані представниками обох сторін видаткові накладні, в яких визначені вартість фактично поставленого товару, а відтак з моменту підписання видаткових накладних відповідач був обізнаний про фактичний обсяг та вартість поставленого позивачем товару, і відповідно, про належну до сплати за поставлений товар суму коштів.
Таким чином, обов`язок відповідача по оплаті товару виник після прийняття ним товару, проте докази здійснення відповідачем оплати за поставлений товар в повному обсязі матеріали справи не містять.
Суд констатує, що при оцінці дій сторін за критерієм добросовісності слід виходить з такого: чи вчинила кожна із сторін всі дії, спрямовані на полегшення виконання зобов`язання та на запобігання неможливості виконання; чи проявила кожна із сторін турботу щодо власності іншої сторони; чи дійсно сторони діяли спільно для досягнення мети зобов`язання; чи надавали сторони одна одній необхідну інформацію щодо виконання зобов`язання.
Зважаючи на викладене, господарський суд вважає доведеним факт порушення відповідачем умов правочину в частині виконання зобов`язань з належної оплати за поставлений позивачем товар і отримані послуги, та встановленим наявність заборгованості відповідача перед позивачем, з урахуванням здійснених відповідачем оплат, у розмірі 169113,51 грн.
Таким чином відповідач належними і допустимими доказами не спростував доводів позивача, що борг за товар становить 169113,51 грн, які підлягають до примусового стягнення з відповідача.
Окреслені у статті 193 ГК України правила та принципи господарювання, які корелюються із загальними засадами цивільного законодавства, вказаними у пункті 6 статті 3 ЦК України (справедливість та добросовісність) та засадами зобов`язань, визначеними у частині 3 статті 509 ЦК України (добросовісність, розумність, справедливість), означають, що цивільні права мають здійснюватися, а обов`язки виконуватися не тільки відповідно до їх призначення, а й справедливо та добросовісно, з урахуванням правил господарювання, з метою досягнення загальногосподарського інтересу.
У пункті 8.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що ці принципи втілюються у нормах права та умовах договорів і регулюють конкретні ситуації таким чином, що кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки - захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
У даному контексті суд також зазначає, що безпосередньо сутність справедливості виражається у ментальних уявленнях, що є добро і зло, правда і неправда, а добросовісність означає необхідність сумлінної, чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав, а також дотримання належної турботливості і ставлення до процесу виконання зобов`язання з урахуванням захищених законодавством прав та інтересів іншої сторони.
Отже, зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання, мають ґрунтуватися на засадах добросовісності та справедливості; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. І напроти, відсутність потрібної турботливості може вказувати на вину боржника, котра відіграє роль суб`єктивної умови відповідальності.
Водночас, суд не абсолютизує наведені принципи по відношенню до поведінки відповідача, оскільки вона може бути наслідком не тільки суб`єктивних, але і об`єктивних причин. Проте, з огляду на положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України він повинен довести наявність відповідних причин.
У свою чергу, відповідач не надав доказів існування об`єктивних причин та обставин, які б вказували на вжиття ним усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання.
З огляду на викладене суд вважає, що відповідач несумлінно поставився до виконання зобов`язання з оплати товару та послуг, проявив необачність стосовно виконання, а тому його дії є несправедливими та недобросовісними по відношенню до позивача.
Оскільки матеріали справи не містять доказів повної сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 169113,51 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 19606,11 грн., 3% річних у розмірі 11033,68 грн. та інфляційних втрат у розмірі 62930,14 грн., суд зазначає наступне.
Вирішуючи правомірність нарахованої та заявленої до стягнення пені у сумі 19606,11 грн, суд відзначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з положеннями ч. 1, 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Отже, законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення за договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
За частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За змістом наведених вище положень законодавства розмір неустойки за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування неустойки, або містить умову про те, що вона нараховується відповідно до чинного законодавства, сума неустойки може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 904/4156/18.
Надававши правову кваліфікацію спірним правовідносинам сторін, судом встановлено, що підстави для нарахування пені в сумі 19606,11 відповідно до п. 6.1. договору №07-ДП від 29.03.2021 за несвоєчасну оплату товару, поставленого за видатковими накладними та актами надання послуг, відсутні, оскільки як встановив суд, відповідна поставка здійснена не на підставі договору №07-ДП від 29.03.2021, умовами якого передбачена відповідальність у вигляді пені, а шляхом укладення договору поставки та договору надання послуг у спрощений спосіб, а відтак, позов в цій частині позовних вимог є безпідставним та необґрунтованим, в його задоволені слід відмовити.
Щодо вимог позивача про стягнення трьох процентів річних у розмірі та інфляційних втрат суд зазначає, що виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Суд зауважує, що чинним законодавством передбачено алгоритм захисту порушеного права постачальника у випадку невиконання покупцем зобов`язань із оплати поставленого товару, серед яких є нарахування неустойки, 3% річних та інфляційних втрат на розмір невиконаного зобов`язання.
Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі № 185/446/18, від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Відповідно до правової позиції постанов Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18 визначено, що за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Згідно правової позиції, а саме постанов Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 17.10.2018 у справі № 916/1883/16 визначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
З огляду на те, що невиконане відповідачем зобов`язання по оплаті товару та послуг є грошовим зобов`язанням, то на вимогу позивача підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати існуючої заборгованості, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних та інфляційні врати.
Перевіривши представлений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи встановлені обставини порушення грошового зобов`язання, момент виникнення права вимоги, та приймаючи до уваги визначений позивачем період нарахування, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат у відповідності до правових позицій вказаних вище постанов Верховного Суду, господарський суд встановив, що визначена позивачем сума інфляційних втрат у розмірі 62930,14 грн та сума 3% річних у розмірі 11033,68 грн є арифметично вірними, відповідають приписам чинного законодавства, а тому вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, зокрема, щодо вимог позивача про стягнення пені суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положеннями ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Отже, оскільки правові підстави для нарахування пені відсутні, суд дійшов висновку про те, що заява боржника про застосування строку позовної давності до вказаних вимог не підлягає задоволенню.
При цьому, звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача суми боргу, 3% річних та інфляційних втрат відбулось в межах строку позовної давності, а тому підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності в даному випадку відсутні.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов`язань за договорами поставки та надання послуг, укладених між сторонами у спрощений спосіб, та доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отримані товар та послуги, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням норм чинного законодавства.
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з огляду на безпідставність нарахування позивачем пені, в частині стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 243077,33 грн, у тому числі: 169113,51 грн заборгованості за отриманий товар та послуги, 62930,14 грн збитків від інфляції та 11033,68 грн 3% річних.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.
При розподілі господарських витрат суд виходить з положень пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3646,16 грн. покладаються на відповідача відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Бастіон» (65070, м. Одеса, вул. Варненська, буд. 27, корпус Б, код ЄДРПОУ 37811845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль-Буд і К» (49089, м. Дніпро, вул. Автотранспортна, № 3, код ЄДРПОУ 35112357) суму основної заборгованості в розмірі 169 113 (сто шістдесят дев`ять тисяч сто тринадцять) грн 51 коп, інфляційні втрати в розмірі 62 930 (шістдесят дві тисячі дев`ятсот тридцять) грн 14 коп, 3% річних в розмірі 11 033 (одинадцять тисяч тридцять три) грн 68 коп та судовий збір у сумі 3 646 (три тисячі шістсот сорок шість) грн 16 коп.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 04 березня 2024 р.
Суддя О.В. Цісельський
Суд | Господарський суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 22.02.2024 |
Оприлюднено | 06.03.2024 |
Номер документу | 117401512 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Господарський суд Одеської області
Цісельський О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні