Ухвала

від 04.03.2024 по справі 30/128

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

УХВАЛА

"04" березня 2024 р. Справа № 30/128

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

розглянув апеляційну скаргу Львівської міської ради б/н та б/д

на рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2010, суддя Мороз Н.В., повний текст рішення складено 19.10.2010,

за позовом фізичної особи-підприємця Рудого Віталія Романовича, м. Львів

до відповідача фізичної особи-підприємця Гасанова Єльхана Ізафеддіновича, м. Львів

про спонукання до виконання умов договору,

та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця Гасанова Єльхана Ізафеддіновича, м. Львів

до відповідача фізичної особи-підприємця Рудого Віталія Романовича, м. Львів

про розірвання договору та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

рішенням Господарського суду Львівської області від 15.10.2010 відмовлено в задоволенні первісного позову.

Зустрічний позов задоволені частково. Визнано за ФОП Гасановим Є.І. правов власності на павільйон літ. Б загальною площею 77,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Кульпарківська, 95а.

Стягнуто з ФОП Рудого В.Р. на користь ФОП Гасанова Є.І. 500,00 грн. державногомита та 201,54 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Львівська міська рада (особа, яка не була учасником справи) звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2010 в справі № 20/128.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 відкладено вирішення питання щодо залишення апеляційної скарги Львівської міської ради б/н та б/д без руху чи відкриття апеляційного провадження до надходження матеріалів справи № 30/128 до Західного апеляційного господарського суду. Витребувано в Господарського суду Львівської області матеріали справи № 30/128.

На адресу Західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №30/128.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно зі статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Оскаржуване в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції було ухвалене до набрання чинності з 15.12.2017 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VІІІ).

Правила перегляду судових рішень в апеляційному провадженні на час постановлення у 2010 році рішення суду першої інстанції у цій справі були визначені ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

У частині 1 статті 93 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній станом на дату ухвалення рішення місцевого господарського суду) передбачено, що апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів із дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Прийняття і розгляд апеляційної скарги на рішення, яке набрало законної сили, були можливими лише з дотриманням приписів частини другої статті 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) щодо поновлення строку подання скарги.

Нова редакція ГПК (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII), на відміну від попередньої, а саме стаття 272 Кодексу, містить новелу, яка надає право та встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи.

Розділ ХІ "Перехідні положення" ГПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) містить норми, які встановлюють особливості введення в дію нової редакції ГПК. За своєю правовою природою ці норми є темпоральними, які забезпечують належне запровадження та дію в часі нових процесуальних норм задля регулювання відповідних відносин, а з іншого боку - визначають межі дії процесуальних норм (задля регулювання відносин) в редакції Кодексу, що втратила чинність.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 118 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII).

Згідно з пунктом 13 частини 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Разом з тим, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, тобто до набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції можна було подати протягом десяти днів з дня проголошення рішення; апеляційну скаргу на рішення суду можна було подати протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження; заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишалися без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знаходив підстав для поновлення строку, про що постановляв ухвалу (частини перша, друга статті 93 ГПК України у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції).

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У вирішенні цього питання суд звертається до нормативного врегулювання порядку дії закону в часі.

Відповідно статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже Основним Законом закріплений принцип незворотності дії закону у часі.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 06.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності

Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом цієї норми під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишався таким на момент вчинення процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до правового висновку викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 в справі № 2-3887/2009 відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц).

В силу приписів частин першої, другої статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Частиною третьою статті 256 ГПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Питання щодо поновлення та продовження процесуальних строків урегульовано нормами статті 119 ГПК України, згідно із частиною першою якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У розумінні статті 86 ГПК України питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є по суті пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Виходячи зі змісту наведених норм законодавства, обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є визначена в ГПК України вимога саме до заявника при зверненні до суду дотримуватися строку подання апеляційної скарги, незважаючи на те, чи є заявник стороною у справі. При цьому законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк, у разі пропуску строку на апеляційне оскарження заявник повинен: 1) порушити питання про поновлення цього строку шляхом заявлення відповідного клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги; 2) клопотання повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку.

При цьому поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

З приписів частини другої статті 261 ГПК України не вбачається безумовного обов`язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки. Натомість, як вбачається із системного аналізу положень даної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.

Наведена норма не встановлює безумовного обов`язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку, і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою для визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить про те, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 261 ГПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ГПК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.05.2022 у справі № 904/1875/19.

89.Отже, норми ГПК України підлягають застосуванню до всіх без винятку учасників судового процесу, а окремі норми визначають початок перебігу процесуального строку на оскарження судових рішень саме для осіб, які не брали участі у розгляді справи, а суд вирішив питання про їх права та інтереси, та передбачають можливість поновлення процесуального строку на оскарження судових рішень.

Схожі за змістом правові висновки викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 922/765/15 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 5011-46/18261-2012, від 03.10.2019 у справі № 909/117/17, від 08.10.2019 у справі № 5011-46/18261-2012, від 03.04.2023 у справі № 906/1357/20.

Апеляційним господарським судом встановлено, що оскаржуване рішення проголошено 15.10.2010, повний текст рішення складено 19.10.2010.

Перебіг строку апеляційного оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2010 розпочинається з 20.10.2010 та завершується 08.11.2010.

Отже, скаржником пропущено строк на оскарження рішення суду першої інстанції від в справі, оскільки апеляційну скаргу здано на пошту 01.02.2024, що підтверджується відміткою відділення «Укрпошти» на поштовому конверті.

Апелянтом в апеляційній скарзі зазначено про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2010 з тих підстав, що Львівська міська рада участі в цій справі не брала, повідомлення про розгляд справи не отримувала, з матеріалами справи не ознайомлювалася.

В обгрунтування поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2010 апелянт зазначає, що про наявність судового рішення дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень та при здійсненні моніторингу державного реєстру речових прав на нерухоме майно, при цьому посилається на те, що скан-копію оскаржуваного рішення було долучено реєстратором у 2016 році.

Інших доказів в обгрунтування поданого клопотання апелянтом не подано.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження, частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право особи на захист судом його прав.

Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є обєктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та повязані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Апелянтом не наведено обставин, які б спростовували, що про оскаржуване рішення йому не було відомо та він не мав об`єктивної можливості ознайомитися з його змістом.

Також апеляційний господарський суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2010 у справі №30/128 було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі судових рішень 09.11.2010 та забезпечено надання загального доступу 10.11.2010 (http://www.reestr.court.gov.ua/Review/12089278).

Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, вищенаведені норми процесуального закону регламентують принцип диспозитивності судового процесу, згідно з яким особа самостійно або через уповноваженого представника здійснює свої процесуальні права та обов`язки.

Окрім того, апеляційний господарський суд зазначає, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, а також права на оскарження судового рішення (фактично права на виправлення судової помилки) з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду та строку на оскарження у розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.

Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).

Розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи «Скордіно проти Італії», «Ятрідіс проти Греції»).

З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, зазвичай, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи «Рябих проти Росії», «Устименко проти України»); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи «Безруков проти Росії», «Брумареску проти Румунії»).

При цьому у кожному випадку прийняття національними судами рішення про поновлення строків на звернення до суду або на оскарження судового рішення, ЄСПЛ наголошує на необхідності перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків втручання у принцип res judicata, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні у підставах для поновлення строків (справа «Пономарьов проти України»), а також, чи є обмеження права особи на доступ до суду пропорційним (справа «Мельник проти України»).

Отже, згідно з практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв`язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об`єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.

Що стосується забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення у контексті пропуску строку на таке оскарження, у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо: 1) пропуск строку є поважний, об`єктивно незалежний від волі та поведінки скаржника, а тим більше, якщо пропуск строку стався з вини судів попередніх інстанцій, зокрема, у зв`язку з несвоєчасним врученням повного тексту судового рішення при одночасній добросовісній поведінці скаржника та вчиненні останнім усіх залежних від нього дій з метою отримання такого рішення; 2) оскарження судового рішення здійснюється не з метою перегляду остаточного рішення, а обумовлене метою виправлення судової помилки, яка має суттєве значення для захисту прав та інтересів особи або становить значний суспільний або у, виняткових випадках, державний інтерес.

Одним із визначальних критеріїв для прийняття судом рішення про поновлення чи непоновлення строку є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, з обов`язковим врахуванням того, що одним з основних елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності. При цьому дотримання строків однаковою мірою стосується всіх учасників судового спору, які мають абсолютне право на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, Західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання скаржника про поновлення строку на подання апеляційної скарги, оскільки підстави для поновлення строку на подання апеляційної скарги вказані апелянтом у заяві, визнані судом неповажними.

Відповідно до ч. 2 ст. 260 ГПК України, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

Таким чином, апеляційним судом встановлено недотримання апелянтом положень п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України, що тягне за собою наслідок у вигляді залишення апеляційної скарги без руху в силу застосування ч. 1 ст. 174 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 260 ГПК України, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Враховуючи вищенаведене, Західний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про залишення без руху апеляційної скарги Львівської міської ради б/н та б/д на рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2010 у справі № 30/128 з підстав визначених в ч. 2 ст. 260 ГПК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 260 ГПК України, питання про залишення апеляційної скарги без руху суддя-доповідач вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги.

Керуючись статтями 234, 258, 260, Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

залишити без руху апеляційну скаргу Львівської міської ради б/н та б/д на рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2010 у справі № 30/128.

Скаржнику, протягом 10 (десяти) днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, усунути недоліки апеляційної скарги та вказати інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2010 у справі № 30/128.

Учасникам справи повідомити суду їхні офіційні електронні адреси з метою здійснення судових викликів та повідомлень у порядку, що визначений статтями 120, 242 ГПК України шляхом надсилання судових рішень в електронній формі.

Ухвалу надіслати учасникам справи, в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий (суддя доповідач) С.М. Бойко