Постанова

від 06.03.2024 по справі 640/19589/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року

м. Київ

справа №640/19589/19

адміністративне провадження № К/9901/8680/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О. Р.,

суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М. І.

розглянув як суд касаційної інстанції в порядку письмового провадження справу №640/19589/19

за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Верховного Суду України, Верховного Суду України, за участю третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - Державної казначейської служби України - про визнання протиправним і скасування наказу, стягнення заробітної плати, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Ліквідаційної комісії Верховного Суду України на рішення Окружного адміністративного суду містка Києва від 15.09.2020, ухвалене у складі головуючого судді Федорчука А.Б., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2021, ухвалену у складі: головуючої судді Епель О.В., суддів Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Ліквідаційної комісії Верховного Суду України (далі - відповідач-1), Верховного Суду України (далі - відповідач-2), за участю третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - Державної казначейської служби України - з вимогами:

- визнати протиправними дії з видання наказу про звільнення та скасувати наказ від 16.07.2018 №147-к;

- стягнути з Верховного Суду України заборгованість із заробітної плати за весь час вимушеного прогулу в розрахованому у позовній заяві розмірі.

2. На обґрунтування позову позивачка зазначила, що супровідним листом від 09.10.2019 №13-141/0/2-19 голова Ліквідаційної комісії Верховного Суду України направила їй наказ від 16.07.2018 №147-к про звільнення, з якого позивачці також стало відомо, що її звільняли 5, 11 та 13 липня 2018 року. Позивачка стверджувала, що з жодним з наказів її не було ознайомлено.

3. Позивачка також зазначала, що відповідачами в установленому порядку не було повідомлено про наступне вивільнення, не запропоновано іншої рівноцінної посади. Вона звертає увагу, що після 02.06.2016 Верховною Радою України не було прийнято законів, що встановлюють порядок ліквідації Верховного Суду України. На думку позивачки, законодавець, ухвалюючи 02.06.2016 зміни до Конституції України в частині правосуддя, змінив назву найвищого судового органу - «Верховний Суд України» на «Верховний Суд», при цьому не змінив організаційно-правової форми конституційного органу та утворив судоустрійним законом ще один орган з такою ж назвою. Зміна назви не є підставою для ліквідації, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини. Усі дії з ліквідації Верховного Суду України знаходяться поза межами правового поля.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.10.2000 ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Верховного Суду України на посаду старшого консультанта.

5. З 21.06.2018 розпочато процес припинення діяльності та ліквідації Верховного Суду України.

6. 16.07.2018 на виконання пункту 5 Плану заходів з припинення діяльності Верховного Суду України шляхом ліквідації, затверджених наказом в.о. керівника апарату від 10.04.2018 № 17/0/18-18, головою Ліквідаційної комісії Верховного Суду України Сердюком В.В. прийнято наказ № 147-к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України з 17.07.2018.

7. Проте запис до трудової книжки позивачки про її звільнення не внесено, нарахування їй заробітної плати та табелювання робочого часу не припинено.

8. З довідки Верховного Суду України від 15.10.2019 убачається, що ОСОБА_1 працює у Верховному Суді України на посаді старшого консультанта з 25 жовтня 2000 року.

9. Довідками Верховного Суду України від 23.09.2019 №33, від 01.07.2020 №200 підтверджується, що заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з липня 2018 року по червень 2020 року, з урахуванням фактично виплаченої суми у розмірі 51 508,46 грн, складає 311 201,86 грн.

10. Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивачка звернулася до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

11. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2021, позов задоволено частково: стягнуто з Верховного Суду України на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 311 201,86 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

12. Суди попередніх інстанцій вважали, що у спірних правовідносинах відсутні докази звільнення позивачки на підставі наказу від 16.07.2018 № 147-к, адже фактично він реалізований не був. Зокрема, суди попередніх інстанцій з`ясували, що до трудової книжки позивачки запис про її звільнення з посади старшого консультанта відділу організаційного забезпечення Управління забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України не внесений; трудова книжка їй не видана; продовжує здійснюватися облік робочого часу позивачки, а також нарахування їй заробітної плати, утримання з неї відповідних податків і зборів (податку на доходи фізичних осіб та військового збору); позивачка не здавала ввірених їй справ і майна.

13. Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачка продовжує державну службу на посаді старшого консультанта у Верховному Суді України, а наказ про її звільнення від 16.07.2018 № 147-к не створив для позивачки жодних правових наслідків, у зв`язку з чим не має підстав для визнання його протиправним і скасування.

14. Водночас суди попередніх інстанцій встановили, що заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з липня 2018 року по червень 2020 року, з урахуванням фактично виплаченої суми у розмірі 51 508,46 грн, складає 311 201,86 грн, які підлягають стягненню на її користь.

15. Суд апеляційної інстанції також відхилив доводи про те, що довідки Верховного Суду України, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачці нараховується заробітна плата, видані неуповноваженою особою.

16. Суд апеляційної інстанції зазначив, що нарахування позивачці відповідних коштів та утримання з них передбачених законодавством сум податків і зборів (податку на доходи фізичних осіб і військового збору), крім іншого, підтверджуються й відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, що відповідають відомостям, указаним у цій довідці.

17. Оцінюючи вказані доводи, суд апеляційної інстанції також послався на висновки Конституційного Суду України, викладені в пунктах 13, 14 Рішення від 18.02.2020 у справі №1-15/2018 (4086/16), про те, що вилучення слова «України» - власної назви держави - з словесної конструкції «Верховний Суд України» не може бути підставою для звільнення всіх суддів Верховного Суду України, і що положення пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 «та ліквідуються» у частині Верховного Суду України та положення пункту 14 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 «судді Верховного Суду України» суперечать вимогам статті 6, частин першої, другої статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 55, частини першої статті 125 Конституції України.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

18. 12.03.2021 від Верховного Суду України за підписом голови Ліквідаційної комісії Л. Соловйової до Суду надійшла касаційна скарга, у якій відповідач просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2021 у частині стягнення з Верховного Суду України на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати у розмірі 311 201,86 грн, а справу у вказаній частині направити на новий розгляд.

19. Ухвалою Верховного Суду від 29.03.2021 відкрито касаційне провадження за цією скаргою.

20. За доводами відповідача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суди попередніх інстанцій не врахували сформованої правозастосовної практики. Зокрема, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 30.03.2020 в адміністративній справі №826/16935/18 дійшов висновку про те, що право на підпис позовної заяви, поданої від імені Верховного Суду України як юридичної особи, яка перебуває у стані припинення, належить голові комісії з припинення або ліквідатору. У постанові від 24.04.2019 у справі №0940/2231/18 Верховний Суд зазначив, що з моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи.

21. У цьому контексті скаржник зазначив, що Верховний Суд України перебуває у стані припинення, у зв`язку з чим з моменту внесення запису до Реєстру про початок процедури припинення належним представником Верховного Суду України (особою, яка може діяти від імені Верховного Суду України) є голова комісії з припинення.

22. Водночас у цій справі суди попередніх інстанцій свої висновки побудували на підставі заяв по суті справи та доказів, наданих (виданих) головою Верховного Суду України Гуменюком В.І., який, хоча і зазначений у Реєстрі як керівник, проте з початком роботи комісії з ліквідації Верховного Суду України відповідні повноваження втратив.

23. У зв`язку з цим скаржник доводить, що суди попередніх інстанцій помилково вважали, що наказ про звільнення ОСОБА_1 від 16.07.2018 №147-к, виданий головою Ліквідаційної комісії Верховного Суду України Сердюком В.В., не мав юридичних наслідків, і помилково взяли до уваги довідки про те, що ОСОБА_1 продовжує працювати на державній службі та про суму заборгованості із заробітної плати, видані не за підписом голови Ліквідаційної комісії Верховного Суду України.

24. Скаржник наполягає на тому, що позивачку було звільнено з роботи у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України з 17.07.2018, у зв`язку з чим підстав для виплати їй заборгованості із заробітної плати немає.

25. Від позивачки надійшли письмові пояснення, у яких вона заперечила проти вимог касаційної скарги.

26. Позивачка зазначає, що наказ, яким її було звільнено з державної служби, прийнятий із грубими порушеннями вимог КЗпП України, зокрема, їй не вручалося попередження про наступне вивільнення і не пропонувалася інша робота в порядку, визначеному статтею 49-2 КЗпП України.

27. Позивачка також зазначає, що 27.12.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України», згідно з яким Верховний Суд України перейменовано у Верховний Суд, а тому ліквідаційна комісія знаходиться поза межами правового поля.

28. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скарги передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Мацедонській В.Е.

29. У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кашпур О.В. призначено повторний автоматизований розподіл справи, за наслідками якого касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської О.Р., суддів Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

30. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, регулюються Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).

31. Пунктом 4 частини першої статті 7 Закону №889-VIII встановлено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

32. Визначення заробітної плати міститься у статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР та означає винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

33. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

34. Пунктом 1 частини першої статі 87 Закону № 889-VIII передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі;

35. Згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

36. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

37. Статтею 89 Закону № 889-VIII встановлено, що державний службовець зобов`язаний до звільнення з посади чи переведення на іншу посаду передати справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно (далі - майно) особі, уповноваженій суб`єктом призначення у відповідному державному органі. Уповноважена особа зобов`язана прийняти справи і майно.

38. Факт передачі справ і майна засвідчується актом, що складається у двох примірниках і підписується уповноваженою особою, керівником служби управління персоналом відповідного державного органу та державним службовцем, який звільняється. Один примірник акта видається державному службовцю, який звільняється, другий примірник або його копія долучається до особової справи цього державного службовця.

39. У разі якщо через невиконання обов`язку щодо передачі справ і майна створено істотну загрозу публічним інтересам, особа може бути притягнена до відповідальності згідно із законом.

40. Відповідно до частини другої статті 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

41. На виконання положень Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII Верховною Радою прийнято Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), підпунктом 1 пункту 4, пунктом 7 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що протягом дванадцяти місяців з дня набрання чинності цим Законом:

- утворюється Верховний Суд у порядку та у складі, що визначені цим Законом;

- з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

42. Частиною третьою статті 105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

43. Згідно з частиною четвертою статті 105 Цивільного кодексу України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

44. Відповідно до частини п`ятої статті 111 Цивільного кодексу України ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.

VI. Позиція Верховного Суду

45. Спір у цій справі стосується проходження позивачкою державної служби у Верховному Суді України, який вирішено ліквідувати у зв`язку з початком роботи Верховного Суду.

46. Особливістю спірних правовідносин, з однієї сторони, є власне припинення Верховного Суду України і пов`язані з цим висновки Конституційного Суду України, викладені у Рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020 (яким визнано неконституційним положення Закону №1402-VIII в частині, якою передбачалася ліквідація ВСУ), а з іншої - одночасна наявність у спірних правовідносинах двох суб`єктів: Верховного Суду України (який не визнає ліквідацію, ініційовану Законом №1402-VIII) та Ліквідаційної комісії Верховного Суду України, які приймали взаємовиключні акти щодо проходження державної служби позивачкою, а потім - підтримували різні правові позиції під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

47. У цьому контексті Суд зазначає, що на виконання положень Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VIII Верховною Радою України прийнято Закон №1402-VIII, яким вирішено ліквідувати Верховний Суд України та утворити новий органу державної влади - Верховний Суд.

48. Зокрема, пунктом 7 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачено, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному вказаним Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

49. Таким чином, розпочато ліквідаційну процедуру Верховного Суду України та 21.06.2018 до реєстраційної справи Верховного Суду України було внесено запис щодо початку припинення Верховного Суду України як юридичної особи, процедуру припинення якого наразі не завершено.

50. Як установили суди попередніх інстанцій, 16.07.2018 на виконання пункту 5 Плану заходів з припинення діяльності Верховного Суду України шляхом ліквідації, затвердженого наказом в.о. керівника апарату від 10.04.2018 №17/0/18-18, головою Ліквідаційної комісії Верховного Суду України Сердюком В.В. прийнято наказ № 147-к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України з 17.07.2018.

51. Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вказаний наказ не був реалізований, адже справ і довіреного майна позивачка не здавала, трудову книжку їй не видано, а відповідно до довідок Верховного Суду України від 15.10.2019, від 23.09.2019 №33, від 01.07.2020 №200 ОСОБА_1 продовжує працювати у Верховному Суді України на посаді старшого консультанта відділу організаційного забезпечення Управління забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах, їй продовжує нараховуватися заробітна плата, заборгованість із виплати якої становить 311 201,86 грн.

52. З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій вважали, що оскаржуваний наказ від 16.07.2018 № 147-к не створив юридичних наслідків для позивачки, у зв`язку з чим дійшли висновку, що в цій частині вимог спір між сторонами як такий відсутній, а тому відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним і скасування вказаного наказу і дій щодо його прийняття.

53. Водночас, встановивши на підставі вказаних довідок, що позивачка продовжує перебувати на державній службі на відповідній посаді у Верховному Суді України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість її вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати за період з липня 2018 року по червень 2020 року у розмірі 311 201,86 грн.

54. Суд зазначає, що позивачка не оскаржувала рішення суду першої інстанції в частині, якою їй відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій та скасування наказу про звільнення.

55. Позивачка також не зверталася до суду касаційної інстанції з відповідною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій у вказаній частині.

56. У касаційній скарзі, на підставі якої відкрито касаційне провадження у цій справі, скаржник також не ставить перед касаційним судом питання скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині, якою позивачці відмовлено у задоволенні вимог, що стосувалися її звільнення.

57. Доводи касаційної скарги стосуються неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення вимог процесуального закону в частині, якою вони задовольнили вимоги позивачки про стягнення на її користь заборгованості із заробітної у розмірі 311 201,86 грн.

58. Частиною першою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

59. Виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених у статті 341 КАС України, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2020 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2021 переглядається в частині задоволених позовних вимог.

60. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи на підставі недопустимих доказів, Суд зазначає, що Верховний Суд уже вирішував питання юридичного значення довідок Верховного Суду України, виданих за підписом в.о. голови Верховного Суду України Гуменюком В. І. та/або іншими посадовими особами цього суду після початку процедури припинення Верховного Суду України у зв`язку з початком роботи Верховного Суду, зокрема у контексті Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020.

61. Так, Верховний Суд розглядав справи №640/6432/19, №640/9900/19, №640/19566/19, №640/27288/20, позивачами у яких були державні службовці, стосовно яких головою Ліквідаційної комісії Верховного Суду України видано накази про звільнення у зв`язку з ліквідацією, а предметом позову були накази про звільнення та/або вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати.

62. Як і в цій справі, позови у вказаних справах були обґрунтовані тим, що накази голови Ліквідаційної комісії Верховного Суду України були нереалізовані та/або тим, що позивачі продовжують обіймати відповідні посади у Верховному Суді України, але не отримують заробітну плату.

63. У постанові від 12.06.2023 у справі №640/9900/19 Верховний Суд зазначив таке.

64. Конституційний Суд України 18.02.2020 ухвалив Рішення № 2-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII зі змінами, зокрема, пункт 7 „та ліквідуються" в частині Верховного Суду України.

Зазначеним пунктом 7 розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про судоустрій і статус суддів" до визнання його неконституційним в частині передбачалося, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Ухвалюючи Рішення в зазначеній частині, Конституційний Суд України вказав, що Законом № 1401 не змінено конституційних функцій Верховного Суду України та його місця у системі судоустрою України. Крім того, Законом № 1401 не скасовано та не обмежено прав і свобод людини і громадянина, на чому наголошено у висновках Конституційного Суду України від 20.01.2016 № 1-в/2016, від 30.01.2016 №2-в/2016. Таким чином, системний аналіз змін до Конституції України, внесених Законом № 1401, вказує на те, що вони не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України як органу державної влади через вилучення слова „України" - власної назви держави - із словесної конструкції „Верховний Суд України".

Конституційний Суд України вважав, що Закон №1401 не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності Законом №1401 продовжує діяти під назвою „Верховний Суд".

Таким чином, Конституційний Суд України визнав неконституційними положення щодо ліквідації Верховного Суду України, проте інша частина положень пункту 7 розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про судоустрій і статус суддів" неконституційними не визнавались, зокрема й в частині припинення діяльності Верховного Суду України, хоча в конституційному поданні питання про таку вимогу ставилось.

Отже, Конституційний Суд України фактично визнав, що припинення діяльності Верховного Суду України є конституційним, крім того прямо вказав, що лише судді цього Суду мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду, зрозуміло ж у складі Верховного Суду.

Також у резолютивній частині свого Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 (пункт 5) Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства у відповідність із цим Рішенням.

Згідно зі статтею 152 Конституції України закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України). З наведеного випливає, що Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта (Рішення Конституційного Суду України у справі №1-31/2000 від 14.12.2000).

Сама юридична сила рішень Конституційного Суду України про визнання неконституційними окремих положень закону зобов`язує органи державної влади вчинити дії, спрямовані на приведення законодавства відповідно до нової редакції «базового» закону. З метою юридичного регулювання функціонування найвищого суду у системі судоустрою України законодавець має визначити спосіб, який з метою забезпечення інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади повинен вирішити питання переходу суддів Верховного Суду України у Верховному Суді, а також визначитися щодо способу припинення юридичної особи Верховного Суду України.

Водночас наказ Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07.06.2019 № 590/90-ОД «Про деякі питання, пов`язані з ліквідацією судів», яким утворено ліквідаційну комісію з метою забезпечення виконання рішення щодо припинення (ліквідації) та запобіганню неефективному використанню бюджетних коштів Верховного Суду України, не було скасовано.

Визнання положення пункту 7 розділу XII щодо слів "та ліквідуються" в частині Верховного Суду України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не обумовлюють автоматично нелегітимність вказаного наказу як індивідуально акту (рішення суб`єкта владних повноважень), дія якого вичерпується його виконанням (пункт 19 частина перша статті 4 КАС України).

Ураховуючи мету створення ліквідаційної комісії, а також чинну редакцію положення пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також правові наслідки, які виникли внаслідок визнання окремих норм неконституційними, це не вплинуло на повноваження комісії з припинення та процедури припинення юридичної особи.

Питання інституційного дуалізму Верховного Суду України та Верховного Суду має бути вирішено парламентом шляхом прийняття відповідного закону.

Указана правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 24.06.2021 у справі №826/15959/18.

Ураховуючи вказану правову позицію, варто зазначити, що з 21.06.2018, згідно з відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (запис 10701100010024389), Верховний Суд України (ЄДРПОУ 00019034) знаходиться у стані припинення. У графі відомості про керівника юридичної особи зазначено: «Гуменюк Василь Іванович, керівник». Проте у графі «відомості про осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у т.ч. підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації, тощо зазначено « Соловйова Любов Володимирівна - голова комісії з припинення».

Приписами статті 105 ЦК України чітко визначено, що саме до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи.

Отже, дієздатність юридичної особи здійснюється через комісію з припинення діяльності управління, а дії комісії розглядаються, як дії самої юридичної особи.

З огляду на наведене, правильними є висновки суду апеляційної інстанції, що спірні довідки [які видавалися в.о. голови Верховного Суду України Гуменюком В.І. після початку процедури припинення Верховного Суду України] не можуть братися до уваги при вирішенні цього спору, оскільки саме Ліквідаційна комісія з припинення Верховного Суду України відповідно до прийнятих на себе зобов`язань здійснює нарахування заробітної плати працівникам апарату цього суду. При цьому розпорядником бюджетних коштів вищого рівня є Верховний Суд, через який здійснюється відповідне фінансування на підставі звернень саме Ліквідаційної комісії.

65. Ураховуючи вказані висновки, Суд зазначає, що з 21.06.2018 - з дня внесення до Реєстру запису про початок припинення Верховного Суду України - повноваження вчиняти юридично значимі дії від імені Верховного Суду України перейшли до Ліквідаційної комісії Верховного Суду України.

66. За таких обставин, довідки від 15.10.2019 про те, що ОСОБА_1 працює у Верховному Суді України від 23.09.2019 №33, від 01.07.2020 №200 про розмір нарахованої/невиплаченої ОСОБА_1 заробітної плати, видані (підписані) в.о. голови Верховного Суду України Гуменюком В.І. та/або керівниками структурних підрозділів вказаного суду є такими, що видані (підписані) неуповноваженими особами.

67. З огляду на те, що вказані документи видані (підписані) неуповноваженими особами, Суд погоджується з доводами скаржника про те, що висновки судів попередніх інстанцій в частині того, що Верховний Суд України має заборгованість із виплати ОСОБА_1 заробітної плати у розмірі 311 201,86 грн ґрунтуються на недопустимих доказах.

68. Посилання позивачки у письмових поясненнях на Закон України від 21.11.2023 №3481-IX «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України» суті спірних правовідносин не змінює.

69. Дійсно, указаним Законом до пункту 7 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII унесено зміни, а саме виключено слова «Верховний Суд України». Отже, з набранням чинності вказаних змін зазначеним пунктом передбачено, що з дня початку роботи Верховного Суду припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку тільки Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

70. Водночас, виходячи із закріпленого у статті 58 Конституції України принципу дії закону у часі, закони та інші нормативно-правові акти поширюють дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012).

71. Отже, заповнення законодавцем прогалини, яка утворилася внаслідок ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020, не змінює того, що на момент виникнення спірних правовідносин (липень 2018 року - червень 2020 року) особою, яка мала право діяти від імені Верховного Суду України, був голова Ліквідаційної комісії Верховного Суду України.

72. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність у Верховного Суду України заборгованості із виплати позивачці заробітної плати за липень 2018 року - червень 2020 року у розмірі 311 201,86 грн.

73. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

74. Рішення судів попередніх інстанцій у цій справі у частині задоволених позовних вимог ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням вимог процесуального права, у зв`язку з чим підлягають скасуванню з ухваленням у вказаній частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

VII. Судові витрати

75. Частинами першою-третьою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

76. При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків і проведенням експертиз.

77. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

78. Зміст викладених положень дає підстави для висновку, що витрати суб`єкта владних повноважень у вигляді сплати судового збору не включаються до судових витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

79. Інших витрат, зокрема, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, відповідач під час розгляду справи не поніс.

VІIІ. Виконання судових рішень

80. Верховний Суд ухвалою від 31.05.2021 зупинив виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2020 до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

81. За правилами частини третьої статті 375 КАС України суд касаційної інстанції в постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

82. Ураховуючи, що рішення судів попередніх інстанцій в частині, в якій їхнє виконання було зупинено, - скасовано, то питання про поновлення їх виконання не вирішується.

83. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

84. Касаційну скаргу голови Комісії з припинення Верховного Суду України задовольнити частково.

85. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2021 у частині стягнення з Верховного Суду України на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати у розмірі 311201,86 грн скасувати.

86. Ухвалити у скасованій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

87. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: В.Е. Мацедонська

М.І. Смокович