Постанова

від 06.03.2024 по справі 902/1140/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року Справа № 902/1140/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Петрук О.В.,

представники учасників справи:

позивача Ситник О.І.;

відповідача не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Козятин-Млин» на рішення господарського суду Вінницької області від 16.11.2023, повний текст якого складено 27.11.2023, у справі №902/1140/23 (суддя Тварковський А.А.)

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою

відповідальністю «Вернигородоцьке»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Козятин-Млин»

про стягнення 4 461 439,71 грн заборгованості по розрахунках, -

В серпні 2023 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Вернигородоцьке» (надалі в тексті СГ ТОВ «Вернигородське») звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Козятин-Млин» (надалі в тексті ТОВ «Козятин-Млин») 4 325 569,43 грн заборгованості по розрахунках за поставлений товар згідно укладеного договору поставки №24012023 від 24.01. 2023, 82 185,82 грн інфляційних втрат та 53 684,46 грн -3% річних.(арк.справи 1-7).

За наслідками розгляду справи №902/1140/23 Господарський суд Вінницької області задоволив позов частково. В частині стягнення з відповідача 400 00,00 грн провадження у справі закрито та присуджено до стягнення з ТОВ «Козятин-Млин» на користь СГ ТОВ «Верни-городське» 3 925 569,43 грн основного боргу, 38 824,9 грн інфляційних втрат, 53 684,46 грн -3% річних та 66 271,19 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви. У стягненні з Відповідача 43360,88 грн інфляційних втрат суд відмовив, у зв`язку з чим судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 650,41 грн залишив за Позивачем.(арк.справи 108-111).

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач не виконав умов Договору поставки №24012023 від 24.01.2023, зокрема не повністю оплатив товар отриманий згідно рахунків №7 від 24.01.2023 та №15 від 17.02.2023. Залишок непогашеної заборгованості на дату подачі позову склав 4 325 569,43 грн. Однак, після відкриття провад-ження у справі Відповідачем погашено основний борг в сумі 400 000,00 грн, що зумовило закриття провадження у справі в цій частині та зменшення заборгованості до 3 925 569,43 грн. Крім того, здійснивши перерахунок за прострочення виконання грошового зобов`язання, відповідно до ст.625 ЦК України, місцевий господарський суд визнав такими, що підлягають до стягнення з Відповідача 38 824,94 грн інфляційних втрат та 53 684,46 грн -3% річних. У стягненні 43 360,88 грн інфляційних втрат відмовлено за безпідставністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Відповідач вважає рішення господарського суду першої інстанції безпідставним і необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку Апелянта, Договір поставки укладений сторонами є нікчемним, адже його умови не містять предмету, а саме кількості товару, яка повинна бути поставлена.

Скаржник зауважує, що факт отримання продукції підтверджується виключно товарно-транспортними накладними (надалі в тексті ТТН) про поставку передбаченого договором товару. Однак Позивачем не надано, а судом першої інстанції не досліджувалися ТТН, які б могли підтвердити факт отримання продукції у обсягах та строках зазначених у позовній заяві.

Посилаючись на лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022, Апелянт наголошує про наявність у нього форс-мажорних обставин.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду на 28.02.2024. (арк.справи 143).

На адресу суду 15.02.2024 від Позивача надійшли наступні документи:

- заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка була задоволена апеляційним судом;

- заява директора СГ ТОВ «Вернигородське» про розгляд справи без його участі;

- заява про залучення у справу в якості представника адвоката Ситника О.І. та надання доступу до електронної справи №902/1140/23. (арк.справи 146-151).

27.02.2024 від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи вмотивоване тим, що директор перебуває на амбулаторному лікуванні з діагнозом COVID-19, ГРВІ, однак бажає бути присутнім на судовому засіданні для надання пояснень по суті справи. Також директор повідомив, що договір про надання адвокатських послуг з адвокатом, який представляв інтереси в суді першої інстанції закінчився 31.12.2023, тому окрім Данча В.В., як директора, представляти інтереси Відповідачу більш немає кому.(арк.справи 158).

Ухвалою суду від 28.02.2024 розгляд справи відкладався на 06.03.2024.(арк.справи 163).

06.03.2024 від представника Відповідача надійшла заява про вступ у справу як представ-ника та проханням відкласти розгляд справи з метою надання можливості ознайомитись з матеріалами справи та узгодження правової позиції по справі з клієнтом та подання клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.(арк.справи 165).

В судових засіданнях апеляційної інстанції 28.02.2024 та 31.01.2023 представник Позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та надав свої пояснення. Відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив.

Колегія суддів у судовому засіданні 06.03.2024 розглянула та відхилила клопотання нового представника Скаржника про відкладення розгляду справи через укладення між ним та Відповідачем 05.03.2024 договору про надання правової допомоги, з огляду на те, що від-кладення є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судо-вому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу в судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду не є підставою для відкладення. Крім того, явка сторін обов`язковою не визнавалась, а матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника Позивача, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, СГ ТОВ «Вернигородоцьке»-постачальник (Позивач) та ТОВ «Козятин-Млин»-покупець (Відповідач) 24.01.2023 уклали Договір поставки №24012023 (надалі в текст Договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник поставляє (продає) у власність покупцеві, а покупець приймає (придбаває) та оплачує на умовах і протягом дії цього Договору таку продукцію (надалі продукція): пшеницю.

Асортимент, кількість та ціна продукції, що поставляється постачальником, вказуються у видаткових накладних на продукцію (п.2.1. Договору).

Пунктом 2.2. Договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату продукції шляхом попередньої оплати згідно виставлених рахунків-фактур постачальника або шляхом післяплати протягом 15 банківських днів після відвантаження продукції. Оплата вартості продукції проводиться покупцем по кожній окремій партії поставленої продукції.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками. Строк Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.9.1. Договору та закінчується після повного і належного виконання сторонами всіх своїх зобов`язань за Договором.(арк.справи 9-12).

Матеріалами справи стверджено, що на виконання умов Договору за період січень-лютий 2023 року Позивач передав, а Відповідач прийняв товару на загальну суму 7 325 569,43 грн з ПДВ, що стверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін видатковими накладними:

- №11 від 24.01.2023 на суму 541 088,16 грн з ПДВ;

- №12 від 25.01.2023 на суму 583 860,18 грн з ПДВ;

- №13 від 26.01.2023 на суму 297 776,09 грн з ПДВ;

- №14 від 27.01.2023 на суму 662 744,20 грн з ПДВ;

- №15 від 30.01.2023 на суму 882 376,27 грн з ПДВ;

- №16 від 01.02.2023 на суму 343 212,11 грн з ПДВ;

- №17 від 02.02.2023 на суму 434 528,13 грн з ПДВ;

- №27 від 20.02.2023 на суму 867 456,07 грн з ПДВ;

- №29 від 21.02.2023 на суму 886 896,07 грн з ПДВ;

- №31 від 22.02.2023 на суму 894 384,07 грн з ПДВ;

- №32 від 23.02.2023 на суму 931 248,08 грн з ПДВ.(арк.справи 15-25).

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем виставлено для Відповідача два рахунки на оплату: №7 від 24.01.2023 на суму 3 745 585,14 грн з ПДВ та №15 від 17.02.2023 на суму 3 600 000 грн з ПДВ.(арк.справи 26-27).

Матеріалами справи стверджується та встановлено судом першої інстанції, Відповідач за поставлену продукцію розрахувався частково на загальну суму 3 000 000,00 грн відповідно до платіжних інструкцій: №2240 від 03.02.2023 на суму 850 000 грн; №2253 від 08.02.2023 на суму 350 000 грн; №2268 від 15.02.2023 на суму 800 000 грн; №2159 від 08.03.2023 на суму 1 000 000 грн.(арк.справи 28-31).

Матеріалами справи підтверджено, що з метою досудового врегулювання спору Позивач звертався до Відповідача із претензіями про сплату заборгованості (вих.№74 від 05.06.2023 та вих. №86 від 20.06.2023), однак зазначені претензії залишилися без відповіді.(арк.справи 36-44).

В матеріалах справи також міститься підписаний та скріплений печатками сторін Акт звірки взаємних розрахунків сторін за період: 01.01.2023-01.08.2023, що підтверджує наявність 4 325 569,43 грн основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором станом на 01.08. 2023.(арк.справи 13-14).

Вважаючи, що несплатою вартості частини поставленого товару Відповідач завдав шкоди його інтересам, Позивач звернувся з позовом про стягнення боргу та інфляційних втрат та річних.

Як зазначалось вище, рішенням господарського суду Вінницької області від 16.11.2023 позов задоволено частково. (арк.справи 108-111).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Відповідача безпідставна і не підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Предметом спору є стягнення заборгованості за договором поставки.

Господарський договір, відповідно до ст.173 Господарського кодексу України (надалі в тексті ГК України) є однією з підстав виникнення господарських зобов`язань і є обов`язковим для виконання сторонами. Аналогічно врегульовано підстави виникнення господарського зобов-язання у ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України (надалі в тексті ЦК України).

Зобов`язанням, згідно ст.509 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарсь-ких відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особ-ливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного Виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпе-чення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Матеріалами справи стверджено, що 24.01.2023 з моменту укладення Договору між сто-ронами виникли відносини поставки, оскільки взаємовідносини сторін підпадають під визначен-ня, яке містять статті 265 ГК України та 712 ЦК України: коли продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Оскільки, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, тому в силу ст.655, 692 ЦК України та розділу 3 Договору факт прийняття Відповідачем товару зумовлює виникнення у нього зобов`язання оплатити повну вартість цього товару.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач в період з січня по лютий 2023 року передав Відповідачеві товар пшеницю, на загальну суму 7 325 569,43 грн, який прийнято останнім без зауважень, що підтверджується видатковими накладними №11 від 24.01.2023; №12 від 25.01. 2023; №13 від 26.01.2023; №14 від 27.01.2023; №15 від 30.01.2023; №16 від 01.02.2023; №17 від 02.02. 2023; №27 від 20.02.2023; №29 від 21.02.2023; №31 від 22.02.2023; №32 від 23.02.2023. (арк.справи 15-25).

Сторонами у п.1.3 Договору погоджено, що асортимент, кількість та ціна продукції, що поставляється Постачальником, вказуються у видаткових накладних на продукцію.

Так, у видаткових накладних №11 від 24.01.2023; №12 від 25.01.2023; №13 від 26.01.2023; №14 від 27.01.2023; №15 від 30.01.2023; №16 від 01.02.2023; №17 від 02.02.2023 ціна за тонну пшениці становить 6 491,23 грн (без ПДВ), а у видаткових накладних №27 від 20.02.2023; №29 від 21.02.2023; №31 від 22.02.2023; №32 від 23.02.2023 ціна за тонну пшениці зменшилася до 6315,79 грн (без ПДВ).

З огляду на це, твердження Скаржника про відсутність у Договорі предмету відхиляються апеляційним судом, як безпідставне.

Крім того, сторонами не заперечується, що Відповідачем було частково оплачено вартість товару, як до подання позову на суму 3 000 000,00 грн, так і після відкриття провадження у справі 400 000,00 грн. Проте, решта вартості товару не була оплачена, що призвело до утворення заборгованості в сумі 3 925 569,43 грн.

Поруч з тим, Скаржником не надано, а матеріали справи не містять доказів погашення ТОВ «Козятин-Млин» заборгованості в сумі 3 925 569,43 грн. за поставлений товар під час розгляду даної справи в суді першої чи апеляційної інстанцій.

Відтак, як стверджено матеріалами справи в порушення прийнятих на себе зобов`язань за Договором поставки №24012023 від 24.01.2023 Відповідач оплатив вартість товару частково (до подання позову та після відкриття провадження у справі), що зумовило утворення 3 925 569,43 грн заборгованості перед Позивачем на дату винесення оскаржуваного рішення. Тому позовні вимоги СГ ТОВ «Вернигородське» в частині стягнення з ТОВ «Козятин-Млин» вказаної суми є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, про що правильно вказав суд першої інстанції, як і вірно зазначив про закриття провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 400 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем, окрім основної суми боргу до стягнення було заявлено 82 185,82 грн інфляційних втрат та 53 684,46 грн -3% річних.

Так, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.(ст.612 ЦК України).

Частиною 2 ст.625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання, а саме право кредитора стягнути суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

З огляду на зазначене, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши правильність здійсненого Позивачем та судом першої інстанції розрахунку розміру інфляційних втрат та річних на непогашену суму боргу, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що до стягнення з Відповідача підлягає 38 824,94 грн інфляцій-них втрат та 53 684,46 грн -3% річних. Крім того, правильним є висновок суду першої інстанції про безпідставність нарахування 43 360,88 грн інфляційних втрат.

В апеляційній скарзі Відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, як на доказ підтвердження існування форс-мажорних обставин, які унеможливили виконання ним договірних зобов`язань.

Згідно з ч.1 статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

За приписами статей 6.10, 6.11 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 18.12.2014 за №44 (5) (надалі Регламент) якщо уповноважена особа на підставі аналізу наданих заявником документів, даних, інформації, доказів дійшла висновку про наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які об`єктивно унеможливили/унеможливлюють виконання зобов`язання заявника, термін виконання якого настав або настане найближчим часом, то вона приймає рішення про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). За результа-тами розгляду документів ТПП України/регіональна ТПП видає сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Надання сертифікату Торгово-промисловою палатою України, отриманого у встановле-ному законодавством порядку, є обов`язковою умовою, оскільки сам лише факт існування форс-мажорних обставин або лист ТПП України не звільняє від виконання зобов`язання автоматично. При видачі сертифікату Торгово-промислова палата України не лише засвідчує форс-мажорні обставини, але й їх безпосередній вплив на конкретне зобов`язання (договір), у якому заявник є стороною (причинно-наслідковий зв`язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов`язань).

Поруч з тим, Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Сертифікат Торгово-промислової палати України підтверджує, що обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання (поста-нова Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №908/1198/22).

Натомість, в матеріалах справи відсутній, а Відповідачем не надано суду відповідного сертифікату, який би стверджував, що саме введення воєнного стану призвело до неможливості виконання ним зобов`язань за договорами поставки.

Матеріалами справи спростовуються доводи Скаржника, що судом першої інстанції не досліджувалися товаро-транспортні накладні, які б могли підтвердити факт отримання продукції у обсягах та строках зазначених у позовній заяві. Адже, матеріали справи містять копії під-писаних керівником та завірених печаткою ТОВ «Козятин-Млин» довіреностей №2 від 24.01.2023 та №4 від 20.02.2023 на отримання заступником директора з виробництва Бучковим С.В. цінностей за договором поставки №24012023 від 24.01.2023, а саме пшениці кількістю по 510 тон кожна, що в свою чергу, підтверджують отримання представником Скаржника пшениці. (арк.справи 32-33).

Інші доводи апелянта є безпідставними і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Всі доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів Скаржника не встановлено.

Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Скаржника про неповне з`ясу-вання обставин справи та неправомірність висновків суду першої інстанції щодо характеру право-відносин сторін, змісту зобов`язань Відповідача, рівно як і твердження про невмотивованість висновку про часткову обґрунтованість заявленого позову.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктив-ному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визна-ються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.277,278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 34, 86, 232, 233, 240, 248, 252, 269, 275, 276, 282, 284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Козятин-Млин» на рішення господарського суду Вінницької області від 16.11.2023 у справі №902/1140/23 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верхов-ного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Матеріали справи №902/1140/23 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Розізнана І.В.