Рішення

від 11.03.2024 по справі 910/20020/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.03.2024Справа № 910/20020/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг», м.Київ

до відповідача: Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України, м. Київ

про стягнення 424 809,92 грн, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України про стягнення заборгованості в сумі 424 809,92 грн. Також у позові заявлено про зобов`язання органу (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення нарахувати 3% річних за договором №540414 від 24.07.2007 на постачання теплової енергії у гарячій воді за період з моменту винесення рішення суду у даній справі до моменту погашення боргу відповідачем.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором №540414 від 24.07.2007 на постачання теплової енергії у гарячій воді в частині оплати спожитої у період з 01.10.2017 по 01.06.2018 теплової енергії. Правовою підставою виникнення права вимоги за вказаним договором у Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» позивачем було визначено результати аукціону з придбання майна банкрута Акціонерного товариства «К.Енерго» за лотом №71, що підтверджується електронним протоколом №UA-PS-2021-008-10-000016-3 від 25.08.2021, актом придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 та витягом з додатку №1 до акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021.

Ухвалою від 15.01.2024 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників судового процесу.

02.02.2024 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував посилаючись на те, що умовами договору №540414 від 24.07.2007 передбачено, що жодна із сторін не має права передавати свої права та обов`язки за договором іншій стороні без письмової згоди іншої сторони, а Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України відповідної згоди не надавало. Одночасно, відповідачем вказано, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт набуття позивачем права вимоги до відповідача за договором №540414 від 24.07.2007. Відповідачем також зауважено, що в матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують факт та обсяг постачання теплової енергії у гарячій воді, а відповідно і наявність заборгованості. У відзиві також було зазначено про застосування строків позовної давності.

02.02.2024 відповідачем також було подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі №910/12027/23 за позовом Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" про визнання недійсним результатів електронного аукціону з продажу дебіторської заборгованості позивача перед АТ "К.Енерго", оформленого протоколом №UA-PS-2021-08-10-000016-3 від 25.08.2021 року та визнання недійсним акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 року.

Ухвалою від 05.02.2024 відмовлено в задоволенні заяви Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України про зупинення провадження; відмовлено в задоволенні заяви Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

24.04.2007 між Державним житлово-комунальним підприємством Національної академії наук України (споживач) та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (постачальник) було укладено договір №540414 на постачання теплової енергії у гарячій воді, згідно п.1.1 якого постачальник зобов`язується виробити на поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов`язується отримати і оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Згідно з п. 2.2.1 та п. 2.3.1 договору №540414 від 24.04.2007 постачальник зобов`язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки 3, 4 до договору) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із явленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1 до договору, а відповідач зобов`язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1 до договору, не допускаючи їх перевищення; своєчасно панувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними в додатку 2 до договору.

Пунктом 5 додатку 2 до договору визначено, що споживач, що має будинкові прилади обліку (незалежно від балансової належності приладів обліку теплової енергії), щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в МВРТ № 7 за адресою: вул. Горького, 29 - не пізніше 28 числа поточного місяця.

Відповідно до п. 9 додатку 2 до договору, споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ №7 за адресою: вул. Товарна, 1, оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, які оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Пунктом 10 додатку 2 до договору визначено, що споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2008. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (п.п.4.1 ,4.3 договору №540414 від 24.04.2007).

25.08.2021 відповідно до протоколу електронного аукціону №UA-PS-2021-08-10-000016-3 відбувся електронний аукціон з продажу майна (право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги) в процедурі банкрутства Акціонерного товариства «К.Енерго», порушеній Господарським судом Донецької області у справі №905/1965/19.

25.08.2021 згідно з протоколом електронного аукціону №UA-PS-2021-08-10-000016-3 Товариством з обмеженою відповідальністю «Спортсервіс-СТМ» (яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» на підставі протоколу №1/2021 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортсервіс-СТМ» від 14.09.2021), на аукціоні з придбання майна банкрута - АТ «К.Енерго» за лотом №71, придбано право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги на суму 241900394,18 грн.

За Актом про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 Акціонерним товариством «К.Енерго» передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Спортсервіс-СТМ» прийнято майно, що є предметом продажу на аукціоні №UA-PS-2021-08-10-000016-3 з придбання майна банкрута - Акціонерного товариства «К.Енерго» за лотом №71, а саме право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги на суму 241900394,18 грн.

У пункті 904 додатку №1 до наведеного акту зазначено про включення до загального переліку відступленої дебіторської заборгованості заборгованості Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України за договором №540414 від 24.04.2007 на суму 459 941,18 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю «КИЇВЕНЕРГО-БОРГ» 08.11.2021 було направлено на адресу відповідача повідомлення про заміну кредитора та висунуто вимогу про погашення заборгованості, зокрема за договором №540414 від 24.04.2007 на суму 459 941,18 грн.

У вимозі №3-К від 12.08.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «КИЇВЕНЕРГО-БОРГ» повторно вимагало у відповідача погашення заборгованості, зокрема за договором №540414 від 24.04.2007 на суму 459 941,18 грн.

У відповіді на вимогу позивача Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України визнало борг частково, зокрема за договором №540414 від 24.04.2007 на суму 261 931,22 грн та просило враховуючи воєнний стан та важкий фінансовий стан підприємства в умовах воєнного стану, укласти додаткову угоду про реструктуризацію вищезазначеного боргу на термін 36 місяців або надати в оренду позивачу для його потреб нежитлові приміщення з зарахуванням орендної плати в рахунок погашення боргу.

Проте, зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідачем заборгованість за договором №540414 від 24.04.2007 на суму 459 941,18 грн погашено не було, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на те, що умовами договору №540414 від 24.07.2007 передбачено, що жодна із сторін не має права передавати свої права та обов`язки за договором іншій стороні без письмової згоди іншої сторони, а Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України відповідної згоди не надавало. Одночасно, відповідачем вказано, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт набуття позивачем права вимоги до відповідача за договором №540414 від 24.07.2007. Відповідачем також зауважено, що в матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують факт та обсяг постачання теплової енергії у гарячій воді, а відповідно і наявність заборгованості. У відзиві також було зазначено про застосування строків позовної давності.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд зазначає таке.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Статтею 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Пунктом 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила), передбачено, що споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Частиною 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній, організації за фактично отриману теплову енергію.

Пунктами 23-28 Правил визначено порядок проведення розрахунків за спожиту теплову енергію, а пунктом 40 Правил передбачено, що споживач теплової енергії зобов`язаний, зокрема вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Як вказувалось вище, за твердженнями позивача, розмір заборгованості відповідача за договором №540414 від 24.07.2007 на постачання теплової енергії у гарячій воді в частині оплати спожитої у період з 01.10.2017 по 01.06.2018 теплової енергії становить 459 941,18 грн. На підтвердження наявності заборгованості відповідача позивачем додано до позовної заяви: довідку про стан розрахунків за спожиту від АТ «К.Енерго» теплову енергію за підписом директора СВП «Київська енергопостачальна компанія» АТ «К.Енерго» Куніна Л.М.; розрахунок заборгованості за спожиту від АТ «К.Енерго» теплоенергію за період з 01.10.2017 по 01.06.2018 станом на 01.11.2023 за підписом директора ТОВ «Київенерго-Борг» Костянчука С.П.; дублікати облікових карток за договором №540414, що скріплені підписом директора ТОВ «Київенерго-Борг» Костянчука С.П. та печаткою товариства.

Одночасно, у відзиві відповідачем означений обсяг заборгованості заперечується, з огляду на ненадання позивачем первинних документів, які б було складено сторонами договору та які підтверджують факт та обсяг постачання теплової енергії у гарячій воді, а відповідно і наявність заборгованості.

Суд зауважує, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 910/5226/17 належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У підп. 2.2.2 пункту 2.2 договору №540414 від 24.04.2007 визначено обов`язок постачальника щомісячно оформляти для споживача :

- величину фактично спожитої теплової енергії, визначену в гігакалоріях (облікову картку) та її вартість за кожним особовим рахунком споживача за розрахунковий період (місяць);

- платіжну вимогу-доручення, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок;

- акт звірки розрахунків та податкові накладні (платнику податку) за кожною отриманою на свій розрахунковий рахунок сумою; коригування величини спожитої теплової енергії в разі непередбачених перерв в теплопостачанні житлового будинку (при наявності оформленого споживачем акта із підписом повноваженого представника постачальника).

Відповідно до п. 9 додатку 2 до договору №540414 від 24.04.2007 споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ №7 за адресою: вул. Товарна, 1, оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, які оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час здійснення постачальником постачання теплової енергії відповідачу) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до підп. 2.2.2 пункту 2.2 договору документами, які підтверджують виконання постачальником зобов`язання з постачання теплової енергії та її прийняття відповідачем можуть бути платіжна вимога-доручення, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок та акт звірки розрахунків та податкові накладні (платнику податку) за кожною отриманою на свій розрахунковий рахунок сумою; коригування величини спожитої теплової енергії в разі непередбачених перерв в теплопостачанні житлового будинку (при наявності оформленого споживачем акта із підписом повноваженого представника постачальника). Жодного із вказаних документів позивачем до матеріалів справи не представлено.

Одночасно, судом враховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії, у контексті їх оцінки як доказів, неодноразово розглядалось у судовій практиці, що відображено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17 та від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15, якими залишено без змін судові рішення, якими стягнуто заборгованість, наявність якої обґрунтовано посиланням на облікові картки (табуляграми).

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товарів чи послуг і подальшою господарською діяльністю.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №540414 від 24.04.2007 з оплати поставленої у період з жовтня 2017 року по червень 2018 року теплової енергії, за ним обліковується заборгованість в розмірі 459 941,18 грн, а свідченням фактичного постачання теплової енергії, на думку позивача, є наявні в матеріалах справи дублікати облікових карток.

Проте, за висновками суду, надані позивачем дублікати облікових карток не можуть підтвердити факт здійснення господарської операції з постачання теплоенергії за договором, оскільки ці документи не містять відомостей щодо осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також печатки енергопостачальної організації, яка вимагається виходячи зі змісту документа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач придбав на аукціоні право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги, при цьому крім права вимоги сплати суми боргу, жодних інших прав за договором позивач не набув.

Водночас, оскільки позивач не став стороною договору, у нього відсутні повноваження на виготовлення первинних документів, у тому числі дублікатів, про що слушно зауважує відповідач.

Одночасно, суд вважає за доцільне звернути увагу відповідача на те, що дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку. Доцільність застосування вказаної доктрини при оцінці доказів також підтверджено Верховним Судом у постановах від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 07.11.2019 у справі № 910/124484/18, від 14.05.2020 у справі № 910/7515/19, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 31.03.2021 по справі №923/875/19, від 29.03.2023 по справі № 910/14105/21.

Як було встановлено вище, Товариством з обмеженою відповідальністю «КИЇВЕНЕРГО-БОРГ» 08.11.2021 було направлено на адресу відповідача повідомлення про заміну кредитора та висунуто вимогу про погашення заборгованості, зокрема за договором №540414 від 24.04.2007 на суму 459 941,18 грн.

У вимозі №3-К від 12.08.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «КИЇВЕНЕРГО-БОРГ» повторно вимагало у відповідача погашення заборгованості, зокрема за договором №540414 від 24.04.2007 на суму 459 941,18 грн.

У відповіді на вимогу позивача Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України визнало борг частково, зокрема за договором №540414 від 24.04.2007 на суму 261 931,22 грн та просило враховуючи воєнний стан та важкий фінансовий стан підприємства в умовах воєнного стану, укласти додаткову угоду про реструктуризацію вищезазначеного боргу на термін 36 місяців або надати в оренду позивачу для його потреб нежитлові приміщення з зарахуванням орендної плати в рахунок погашення боргу. Означений лист №09-180 від 29.09.2022 скріплено підписами директора та головного бухгалтера Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України відтиском печатки юридичної особи.

Наразі, відповідачем жодних доказів погашення визнаної суми заборгованості за договором №540414 від 24.04.2007 на суму 261 931,22 грн надано не було, зміст вказаного листа не спростовано.

Отже, за висновками суду, заперечення відповідача в частині стягнення заборгованості в сумі 261 931,22 грн суперечать доктрині venire contra factum proprium, оскільки означена сума заборгованості була визнана до звернення позивача до суду з розглядуваним позовом, а доказів її погашення матеріали справи не містять.

Доводи відповідача стосовно того, що при розгляді цієї справи для встановлення суми заборгованості відповідача за договором за поставлену теплову енергію за період жовтень 2017- червень 2018 років слід керуватися тарифами, встановленими розпорядженням КМДА від 12.02.2017 №142, суд визнає помилковими, оскільки відповідно до Закону України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України» з 22 липня 2010 року КМДА не може встановлювати тарифи на теплову енергію для суб`єктів природних монополій. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові від 26.02.2024 Північного апеляційного господаорського суду по справі №910/8587/23.

Отже, виходячи з всього вище викледеного у сукупності, оцінюючи всі докази, що надані представниками обох сторін, суд дійшов висновку щодо достатньої доказової обгрунтованості вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України в частині стягнення заборгованості в сумі 261 931,22 грн.

Тобто, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості на суму 162 878,70 грн підлягають залишенню судом без задоволення як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування.

Щодо тверджень відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України ).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як було встановлено вище, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості з оплати спожитою теплової енергії за період з 01.10.2017 по 01.06.2018.

Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом 28.12.2023 шляхом формування позовної заяви в системі «Електронний суд».

Наразі, судом враховано, що згідно ст.262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Предметом спору у справі є періодичні платежі, а отже строк позовної давності застосовується щодо кожного періоду (місяця), за який виникла заборгованість.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211"Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-19" на всій території України було установлено карантин з 12.03.2020 по 22.05.2020.

Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 22 травня до 31 липня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року N 392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року N 500)

Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 1 серпня до 19 грудня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року N 641, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року N 760, від 13 жовтня 2020 року N 956, від 9 грудня 2020 року N 1236)

Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 19 грудня 2020 року до 31 травня 2022 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року N 1236, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2021 року N 104, від 21 квітня 2021 року N 405, від 16 червня 2021 року N 611, від 11 серпня 2021 року N 855, від 22 вересня 2021 року N 981, від 15 грудня 2021 року N 1336, від 23 лютого 2022 року N 229.

Приписами п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, суд дійшов висновку, що строк позовної давності щодо заборгованості, яка виникла за період з 01.10.2017 по 01.06.2018 не було пропущено до початку дії карантину, а його закінчення цих вимог припало на період дії карантину, а отже строк позовної давності відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України продовжено, а отже, і не було пропущено позивачем при зверненні до суду.

За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України, а саме в частині стягнення заборгованості в сумі 261 931,22 грн.

Також у позові заявлено про зобов`язання органу (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення нарахувати 3% річних за договором №540414 від 24.07.2007 на постачання теплової енергії у гарячій воді за період з моменту винесення рішення суду у даній справі до моменту погашення боргу відповідачем.

Згідно приписів ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Тобто, вимога про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення не є самостійною позовною вимогою немайнового характеру, яка повинна оплачуватись судовим збором в розумінні норм Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана вимога заявляється безпосередньо не до відповідача у справі, а є за своєю правовою природою клопотанням позивача заявленими до суду про використання останнім передбаченого ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України відповідного права.

Відповідно до ч.ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Проте, позивачем у позовній заяві про стягнення 3% річних не заявлялось, а отже, підстави для зазначення про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення відсутні.

Надаючи оцінку іншим доводам позивача судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не впливають на висновки суду щодо часткового задоволення позовних вимог.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України про стягнення заборгованості в сумі 424 809,92 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України (03150, м.Київ, вул.Антоновича, буд.124-128, ЄДРПОУ 30573192) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» (01011, м.Київ, вул..Рибальська, 13, ЄДРПОУ 32826328) основний борг в сумі 261 931,22 грн та судовий збір в розмірі 3928,97 грн.

3. Відмовити в задоволенні позову про стягнення основного боргу на суму 162 878,70 грн.

4. Судовий збір в сумі 1168,75 грн залишити за позивачем.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено та підписано 11.03.2024.

Суддя В.В. Князьков