Постанова

від 28.06.2024 по справі 910/20020/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" червня 2024 р. Справа№ 910/20020/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" та Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024

у справі №910/20020/23 (суддя Князьков В.В.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг",

до відповідача: Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України,

про стягнення 424 809,92 грн

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України про стягнення заборгованості в сумі 424 809,92 грн. Також у позові заявлено про зобов`язання органу (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення нарахувати 3% річних за договором №540414 від 24.07.2007 на постачання теплової енергії у гарячій воді за період з моменту винесення рішення суду у даній справі до моменту погашення боргу відповідачем.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором №540414 від 24.07.2007 на постачання теплової енергії у гарячій воді в частині оплати спожитої у період з 01.10.2017 по 01.06.2018 теплової енергії. Правовою підставою виникнення права вимоги за вказаним договором у Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" позивачем було визначено результати аукціону з придбання майна банкрута Акціонерного товариства "К.Енерго" за лотом №71, що підтверджується електронним протоколом №UA-PS-2021-008-10-000016-3 від 25.08.2021, актом придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 та витягом з додатку №1 до акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/20020/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України про стягнення заборгованості в сумі 424 809,92 грн - задоволено частково. Стягнуто з Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" основний борг в сумі 261 931,22 грн та судовий збір в розмірі 3928,97 грн. Відмовлено у задоволенні позову про стягнення основного боргу на суму 162 878,70 грн. Судовий збір в сумі 1168,75 грн залишено за позивачем.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд вказав, що відповідач у порушення умов договору на постачання теплової енергії у гарячій воді за Договором №540414 від 24.07.2007 своє зобов`язання щодо оплати спожитої теплової енергії у вигляді гарячої води за період з 01.10.2017 по 01.06.2018 не виконав, жодних доказів погашення визнаної суми заборгованості за договором №540414 від 24.04.2007 на суму 261 931,22 грн надано не було. При цьому суд першої інстанції зазначав, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості на суму 162 878,70 грн підлягають залишенню судом без задоволення як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" подало апеляційну скаргу, у якій просило суд прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження у справі № 910/20020/23. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/20020/23 у частині відмови у задоволенні позову про стягнення основного боргу на суму 162 878,70 грн та прийняте нове рішення, яким задовольнити позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго Борг" до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України в повному обсязі. Стягнути з Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" заборгованість за Договором № 540414 на постачання теплової енергії у гарячій воді у розмірі 162 878,70 грн.

В обґрунтування своєї скарги позивач зазначав, що обов`язок надання теплопостачальному підприємству даних про фактичний обсяг спожитої теплової енергії та обов`язок отримання розрахункових документів для сплати спожитої теплової енергії відповідно до умов Договору покладено на відповідача. Свої зобов`язання за зазначеним Договором відповідач не виконав належним чином, внаслідок чого у відповідача наявна заборгованість за використану теплову енергію, яка виникла за період з 01.10.2017 по 01.06.2018 та станом на 01.11.2023 становила 424 809,92 грн, що підтверджується доказами наявними у матеріалах справи.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" у справі №910/20020/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Буравльов С.І., Шапран В.В.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду через електронний суд.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/20020/23. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Установлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу упродовж 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/20020/23.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу позивача просив суд відмовити у задоволені апеляційної скарги ТОВ «КИЇВЕНЕРГО-БОРГ» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 року у справі №910/20020/23, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/20020/23 у частині відмови у задоволенні позову про стягнення основного боргу на суму 162 878,70 грн залишити без змін з підстав її необґрунтованості.

Також, не погодившись з прийнятим рішенням, Державне житлово-комунальне підприємства Національної академії наук України подало апеляційну скаргу, у якій просило суд відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/20020/23, задовольнити апеляційну скаргу Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/20020/23. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/20020/23 в частині стягнення з Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на користь ТОВ "Київенерго-Борг" основного боргу в сумі 261 931,22 грн та судового збору в розмірі 3928,97 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ "Київенерго-борг" до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України про стягнення заборгованості за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №540414 від 24.04.2007 у розмірі 261 931,22 грн та судового збору в розмірі 3928,97 грн, судові витрати стягнути з позивача.

В обґрунтування своєї скарги відповідач зазначав, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт набуття позивачем ТОВ "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" права вимоги до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України за договором постачання теплової енергії у гарячій воді №540414 від 24.04.2007, на підставі якого позивач звернувся до суду.

Апелянт звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження надання письмової згоди Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на відступлення прав вимог за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №540414 від 24.04.2007, що на його думку, є порушенням п.4.6 договору та ст.ст.203, 509, 512, 516 ЦК України.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача просив суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/20020/23 у частині відмови у задоволенні позову про стягнення основного боргу на суму 162 878,70 грн та прийняте нове рішення, яким задовольнити позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КиївенергоБорг» до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України в повному обсязі. Стягнути з Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВЕНЕРГО-БОРГ» заборгованість за Договором № 540414 на постачання теплової енергії у гарячій воді у розмірі 163 878,70 грн.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (складу суду) від 03.04.2024 апеляційну скаргу Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України у справі №910/20020/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 апеляційну скаргу Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/20020/23 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині, а саме сплату судового збору у розмірі 5 893,45 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/20020/23. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Установлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу упродовж 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Об`єднано розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" та Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/20020/23 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду.

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде установлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, ураховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Ураховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/20020/23 розглядалась протягом розумного строку.

Так, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, установила наступне.

З матеріалів справи убачається, що 24.04.2007 між Державним житлово-комунальним підприємством Національної академії наук України (споживач) та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (постачальник) було укладено договір №540414 на постачання теплової енергії у гарячій воді, згідно п.1.1 якого постачальник зобов`язується виробити на поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов`язується отримати і оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Згідно з п. 2.2.1 та п. 2.3.1 договору №540414 від 24.04.2007 постачальник зобов`язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки 3, 4 до договору) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із явленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1 до договору, а відповідач зобов`язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1 до договору, не допускаючи їх перевищення; своєчасно панувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними в додатку 2 до договору.

Пунктом 5 додатку 2 до договору визначено, що споживач, що має будинкові прилади обліку (незалежно від балансової належності приладів обліку теплової енергії), щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в МВРТ № 7 за адресою: вул. Горького, 29 - не пізніше 28 числа поточного місяця.

Відповідно до п. 9 додатку 2 до договору, споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ №7 за адресою: вул. Товарна, 1, оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, які оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Пунктом 10 додатку 2 до договору визначено, що споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2008. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (п.п.4.1 ,4.3 договору №540414 від 24.04.2007).

25.08.2021 відповідно до протоколу електронного аукціону №UA-PS-2021-08-10-000016-3 відбувся електронний аукціон з продажу майна (право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги) в процедурі банкрутства Акціонерного товариства "К.Енерго", порушеній Господарським судом Донецької області у справі №905/1965/19.

25.08.2021 згідно з протоколом електронного аукціону №UA-PS-2021-08-10-000016-3 Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-СТМ" (яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" на підставі протоколу №1/2021 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-СТМ" від 14.09.2021), на аукціоні з придбання майна банкрута - АТ "К.Енерго" за лотом №71, придбано право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги на суму 241900394,18 грн.

За Актом про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 Акціонерним товариством "К.Енерго" передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-СТМ" прийнято майно, що є предметом продажу на аукціоні №UA-PS-2021-08-10-000016-3 з придбання майна банкрута - Акціонерного товариства "К.Енерго" за лотом №71, а саме право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги на суму 241900394,18 грн.

У пункті 904 додатку №1 до наведеного акту зазначено про включення до загального переліку відступленої дебіторської заборгованості заборгованості Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України за договором №540414 від 24.04.2007 на суму 459 941,18 грн.

Суд зазначає, що дійсно, п. 9.4 договору, на який посилається відповідач, заперечуючи можливість набуття позивачем прав вимоги за договором, передбачено, що жодна із сторін не має права передавати свої права та обов`язки за договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони.

Разом з цим, продаж майнових прав банкрута - Акціонерного товариства "К.Енерго" на аукціоні, який відбувся 25.08.2021 був формою примусової реалізації активів банкрута з метою задоволення вимог кредиторів. Тому посилання відповідача не обумовлену п. 9.4 договору заборону щодо передачі прав та обов`язків сторін договору іншим особам суд відхиляє, оскільки продаж права вимоги в даному випадку здійснювався не за ініціативою сторони договору, а в межах законодавчо визначеної процедури банкрутства боржника.

Доказів визнання недійсними або скасування результатів даного аукціону в установленому законом порядку матеріали справи не містять.

Отже, з наведеного убачається, що позивач став новим кредитором за договором №540414 від 24.04.2007 та набув права вимоги до відповідача щодо погашення заборгованості, що виникла в ході виконання цього договору.

Товариством з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" 08.11.2021 було направлено на адресу відповідача повідомлення про заміну кредитора та висунуто вимогу про погашення заборгованості, зокрема за договором №540414 від 24.04.2007 на суму 459 941,18 грн.

У вимозі №3-К від 12.08.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" повторно вимагало у відповідача погашення заборгованості, зокрема за договором №540414 від 24.04.2007 на суму 459 941,18 грн.

У відповіді на вимогу позивача Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України визнало борг частково, зокрема за договором №540414 від 24.04.2007 на суму 261 931,22 грн та просило ураховуючи воєнний стан та важкий фінансовий стан підприємства в умовах воєнного стану, укласти додаткову угоду про реструктуризацію вищезазначеного боргу на термін 36 місяців або надати в оренду позивачу для його потреб нежитлові приміщення з зарахуванням орендної плати в рахунок погашення боргу.

Проте, зі змісту позовної заяви убачається, що відповідачем заборгованість за договором №540414 від 24.04.2007 на суму 459 941,18 грн погашено не було, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Договір №540414 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.07.2007, з огляду на установлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України, для виникнення у сторін даного правочину взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України (згідно норм законодавство, яке діяло у період виникнення та існування заборгованості).

Згідно зі ст.714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не установлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

За приписами ч.ч.1, 4 ст.276 Господарського кодексу України загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, ураховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Пунктом 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 №1198(далі - Правила), передбачено, що споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Частиною 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній, організації за фактично отриману теплову енергію.

Пунктами 23-28 Правил визначено порядок проведення розрахунків за спожиту теплову енергію, а пунктом 40 Правил передбачено, що споживач теплової енергії зобов`язаний, зокрема вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Отже, як вказувалось вище, позивач звертаючись із позовом зазначав, що розмір заборгованості відповідача за договором №540414 від 24.07.2007 на постачання теплової енергії у гарячій воді в частині оплати спожитої у період з 01.10.2017 по 01.06.2018 теплової енергії становить 459 941,18 грн. На підтвердження наявності заборгованості відповідача позивачем додано до позовної заяви: довідку про стан розрахунків за спожиту від АТ "К.Енерго" теплову енергію за підписом директора СВП "Київська енергопостачальна компанія" АТ "К.Енерго" Куніна Л.М.; розрахунок заборгованості за спожиту від АТ "К.Енерго" теплоенергію за період з 01.10.2017 по 01.06.2018 станом на 01.11.2023 за підписом директора ТОВ "Київенерго-Борг" Костянчука С.П.; дублікати облікових карток за договором №540414, що скріплені підписом директора ТОВ "Київенерго-Борг" Костянчука С.П. та печаткою товариства.

Одночасно судом установлено, що відповідачем означений обсяг заборгованості заперечується, з огляду на ненадання позивачем первинних документів, які б було складено сторонами договору та які підтверджують факт та обсяг постачання теплової енергії у гарячій воді, а відповідно і наявність заборгованості.

Суд зауважує, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 року).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та установленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 910/5226/17 належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також установлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У підп. 2.2.2 пункту 2.2 договору №540414 від 24.04.2007 визначено обов`язок постачальника щомісячно оформляти для споживача :

- величину фактично спожитої теплової енергії, визначену в гігакалоріях (облікову картку) та її вартість за кожним особовим рахунком споживача за розрахунковий період (місяць);

- платіжну вимогу-доручення, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок;

- акт звірки розрахунків та податкові накладні (платнику податку) за кожною отриманою на свій розрахунковий рахунок сумою; коригування величини спожитої теплової енергії в разі непередбачених перерв в теплопостачанні житлового будинку (при наявності оформленого споживачем акта із підписом повноваженого представника постачальника).

Відповідно до п. 9 додатку 2 до договору №540414 від 24.04.2007 споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ №7 за адресою: вул. Товарна, 1, оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, які оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час здійснення постачальником постачання теплової енергії відповідачу) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до підп. 2.2.2 пункту 2.2 договору документами, які підтверджують виконання постачальником зобов`язання з постачання теплової енергії та її прийняття відповідачем можуть бути платіжна вимога-доручення, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок та акт звірки розрахунків та податкові накладні (платнику податку) за кожною отриманою на свій розрахунковий рахунок сумою; коригування величини спожитої теплової енергії в разі непередбачених перерв в теплопостачанні житлового будинку (при наявності оформленого споживачем акта із підписом повноваженого представника постачальника). Жодного із вказаних документів позивачем до матеріалів справи не представлено.

Одночасно, судом ураховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії, у контексті їх оцінки як доказів, неодноразово розглядалось у судовій практиці, що відображено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17 та від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15, якими залишено без змін судові рішення, якими стягнуто заборгованість, наявність якої обґрунтовано посиланням на облікові картки (табуляграми).

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товарів чи послуг і подальшою господарською діяльністю.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17.

Унаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №540414 від 24.04.2007 з оплати поставленої у період з жовтня 2017 року по червень 2018 року теплової енергії, за ним обліковується заборгованість в розмірі 459 941,18 грн, а свідченням фактичного постачання теплової енергії, на думку позивача, є наявні в матеріалах справи дублікати облікових карток.

Проте, за висновками суду, надані позивачем дублікати облікових карток не можуть підтвердити факт здійснення господарської операції з постачання теплоенергії за договором, оскільки ці документи не містять відомостей щодо осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також печатки енергопостачальної організації, яка вимагається виходячи зі змісту документа.

Як убачається з матеріалів справи, позивач придбав на аукціоні право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги, при цьому крім права вимоги сплати суми боргу, жодних інших прав за договором позивач не набув.

Водночас судом першої інстанції було обґрунтовано зазначено, що оскільки позивач не став стороною договору, у нього відсутні повноваження на виготовлення первинних документів, у тому числі дублікатів, про що слушно зауважує відповідач.

Одночасно, суд вважає за доцільне звернути увагу відповідача на те, що дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності урахування принципу добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку. Доцільність застосування вказаної доктрини при оцінці доказів також підтверджено Верховним Судом у постановах від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 07.11.2019 у справі № 910/124484/18, від 14.05.2020 у справі № 910/7515/19, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 29.03.2023 у справі № 910/14105/21.

Як було установлено вище, Товариством з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" 08.11.2021 було направлено на адресу відповідача повідомлення про заміну кредитора та висунуто вимогу про погашення заборгованості, зокрема за договором №540414 від 24.04.2007 на суму 459 941,18 грн.

Як убачається з вимоги №3-К від 12.08.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" повторно вимагало у відповідача погашення заборгованості, зокрема за договором №540414 від 24.04.2007 на суму 459 941,18 грн.

У відповіді на вимогу позивача Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України визнало борг частково, зокрема за договором №540414 від 24.04.2007 на суму 261 931,22 грн та просило ураховуючи воєнний стан та важкий фінансовий стан підприємства в умовах воєнного стану, укласти додаткову угоду про реструктуризацію вищезазначеного боргу на термін 36 місяців або надати в оренду позивачу для його потреб нежитлові приміщення з зарахуванням орендної плати в рахунок погашення боргу. Означений лист №09-180 від 29.09.2022 скріплено підписами директора та головного бухгалтера Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України відтиском печатки юридичної особи.

Наразі, відповідачем жодних доказів погашення визнаної суми заборгованості за договором №540414 від 24.04.2007 на суму 261 931,22 грн надано не було, зміст вказаного листа не спростовано.

Отже, за висновками суду, заперечення відповідача в частині стягнення заборгованості в сумі 261 931,22 грн суперечать доктрині venire contra factum proprium, оскільки означена сума заборгованості була визнана до звернення позивача до суду з розглядуваним позовом, а доказів її погашення матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що доводи відповідача стосовно того, що при розгляді цієї справи для установлення суми заборгованості відповідача за договором за поставлену теплову енергію за період жовтень 2017- червень 2018 років слід керуватися тарифами, установленими розпорядженням КМДА від 12.02.2017 №142, визнаються помилковими, оскільки відповідно до Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" з 22 липня 2010 року КМДА не може установлювати тарифи на теплову енергію для суб`єктів природних монополій.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо достатньої доказової обґрунтованості вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України в частині стягнення заборгованості в сумі 261 931,22 грн.

Тобто, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості на суму 162 878,70 грн підлягають залишенню судом без задоволення як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування.

Щодо тверджень відповідача у апеляційній скарзі про пропуск позивачем строку позовної давності, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України ).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як було установлено вище, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості з оплати спожитою теплової енергії за період з 01.10.2017 по 01.06.2018.

Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом 28.12.2023 шляхом формування позовної заяви в системі "Електронний суд".

Наразі, судом ураховано, що згідно ст.262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Предметом спору у справі є періодичні платежі, а отже строк позовної давності застосовується щодо кожного періоду (місяця), за який виникла заборгованість.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211"Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-19" на всій території України було установлено карантин з 12.03.2020 по 22.05.2020.

Дію карантину, установленого цією постановою, продовжено з 22 травня до 31 липня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року N 392, ураховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року N 500)

Дію карантину, установленого цією постановою, продовжено з 1 серпня до 19 грудня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року N 641, ураховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року N 760, від 13 жовтня 2020 року N 956, від 9 грудня 2020 року N 1236)

Дію карантину, установленого цією постановою, продовжено з 19 грудня 2020 року до 31 травня 2022 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року N 1236, ураховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2021 року N 104, від 21 квітня 2021 року N 405, від 16 червня 2021 року N 611, від 11 серпня 2021 року N 855, від 22 вересня 2021 року N 981, від 15 грудня 2021 року N 1336, від 23 лютого 2022 року N 229.

Приписами п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, суд дійшов висновку, що строк позовної давності щодо заборгованості, яка виникла за період з 01.10.2017 по 01.06.2018 не було пропущено до початку дії карантину, а його закінчення цих вимог припало на період дії карантину, а отже строк позовної давності відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України продовжено, а отже, і не було пропущено позивачем при зверненні до суду.

За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України, а саме у частині стягнення заборгованості в сумі 261 931,22 грн.

Заявлені у позові вимоги про зобов`язання органу (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення нарахувати 3% річних за договором №540414 від 24.07.2007 на постачання теплової енергії у гарячій воді за період з моменту винесення рішення суду у даній справі до моменту погашення боргу відповідачем не є предметом апеляційного перегляду, оскільки ні позивач ні відповідач у своїх апеляційних скаргах не вказували про перегляд рішення суду першої інстанції у цій частині.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтами не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які вони посилаються в апеляційній скарзі. Доводи апеляційних скарг ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно установлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не убачається.

Таким чином, апеляційні скарги Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/20020/23 підлягають залишенню без задоволення.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням відмови у задоволенні апеляційних скарг, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянтів у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/20020/23 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/20020/23 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/20020/23 залишити без змін.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України покласти на відповідача.

5. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" покласти на позивача.

6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран