Постанова

від 12.03.2024 по справі 914/106/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/106/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Міністерства юстиції України

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 (колегія суддів: Кравчук Н. М. - головуючий, Галушко Н. А., Орищин Г. В.) і рішення Господарського суду Львівської області від 28.11.2022 (суддя Манюк П. Т.) у справі

за позовом Міністерства юстиції України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Боднар"</a>,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2021 року Міністерство юстиції України звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Боднар"</a> (далі - ТОВ "Боднар") з урахуванням заяви про зміну позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме побутового нежитлового приміщення загальною площею 107,8 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (будівля автомийки літ. "Б-1").

1.2. Позовні вимоги Міністерства юстиції України обґрунтовані тим, що Державне підприємство "Львівська виправна колонія (№ 48)" (далі - ДП "Львівська виправна колонія (№ 48)") надало Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) на підставі договору про партнерство та співпрацю від 04.01.2010 № 11 нежитлове приміщення загальною площею 107,8 м2, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , оскільки це приміщення не використовувалося за призначенням. Згідно з інвентарною карткою обліку основних засобів зазначене приміщення перебуває на балансі ДП "Львівська виправна колонія (№ 48)".

1.3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.06.2012 у справі № 5015/1506/12 вирішено зобов`язати суб`єкта підприємницької діяльності фізичну особу Фірмана Романа Богдановича усунути перешкоди в користуванні Фізичною особою - підприємцем Сорокою Русланом Івановичем (далі - ФОП Сорока Р. І.) будівлею автомийки літ. "Б-1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ФОП Сорокою Р. І. право власності на будівлю автомийки літ. "Б-1" площею 216 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

1.4. Позивач зазначав, що на підставі наведеного судового рішення ФОП Сорока Р. І. 12.07.2012 здійснив реєстрацію права власності на будівлю автомийки. На думку Міністерства юстиції України, площа зазначеної автомийки була збільшена ФОП Сорокою Р. І. до 216 м2 шляхом зміни зовнішніх та внутрішніх параметрів. У подальшому 14.02.2013 між ФОП Сорокою П. І. та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу будівлі автомийки. На підставі цього договору 14.02.2013 ОСОБА_1 здійснив реєстрацію права власності на будівлю автомийки.

1.5. Однак постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2013 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2012 у справі № 5015/1506/12 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог ФОП Сороки П. І. про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні майном та визнання права власності.

1.6. Незважаючи на наведене, за доводами позивача, ОСОБА_1 відповідно до акта приймання-передачі нерухомого майна від 27.09.2018 передав будівлю автомийки як вклад у статутний капітал ТОВ "Боднар", засновником та керівником якого є він сам.

1.7. Оскільки право власності на будівлю автомийки набуто ФОП Сорокою П. І. незаконно, у ФОП Сороки П. І. не було права на відчуження зазначеного об`єкта нерухомого майна, тому, на думку позивача, договір купівлі-продажу будівлі автомийки є недійсним, а передача 27.09.2018 цього майна ТОВ "Боднар" є незаконною.

1.8. За таких обставин Міністерство юстиції України вважало, що будівля автомийки, яка перебуває на балансі ДП "Львівська виправна колонія (№ 48)", повинна бути витребувана від ТОВ "Боднар".

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.11.2022 у справі № 914/106/22 відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог Міністерства юстиції України до ТОВ "Боднар" про витребування майна з чужого незаконного володіння.

2.2. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив із того, що однакова адреса не може бути достатнім доказом тотожності об`єкта, про витребування якого просить позивач, та об`єкта, належного на праві власності відповідачу, оскільки відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.02.2022 за адресою: АДРЕСА_1, крім належної на праві власності ТОВ "Боднар" будівлі автомийки площею 216 м2, зареєстровано також право власності ще на 48 будівель і споруд, які належать як складові частини об`єкта нерухомого майна Товариству з обмеженою відповідальністю "Девелопмент Інжиніринг Сервіс".

2.3. Місцевий господарський суд установив, що на час розгляду справи в суді першої інстанції у власності відповідача знаходилася будівля автомийки літ. "Б-1" площею 216 м2, а не об`єкт, який просить витребувати позивач - побутове нежитлове приміщення площею 107,8 м2. Крім того, суд зазначив, що позивач не надав жодних доказів існування в натурі індивідуально визначеного майна, за витребуванням якого він звернувся до господарського суду, з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування.

2.4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 28.11.2022 у справі № 914/106/22 та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги Міністерства юстиції України до ТОВ "Боднар" про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено в повному обсязі.

Вирішено витребувати у ТОВ "Боднар" на користь Міністерства юстиції України нерухоме майно, а саме будівлю автомийки літ."Б-1" загальною площею 107,8 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 9105046101).

2.5. Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний господарський суд врахував преюдиційні обставини, встановлені судами під час розгляду справи № 5015/1506/12. Зокрема, у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2013 установлено відсутність у матеріалах справи № 5015/1506/12 доказів щодо підтвердження правомірності спорудження будівлі автомийки та доказів, що підтверджують право власності ФОП Сороки Р. І.

2.6. З урахуванням наведених обставин апеляційний господарський суд зазначив, що ФОП Сорока Р. І. неправомірно набув право власності на майно, а тому в нього не було права на відчуження об`єкта нерухомості. За таких обставин укладений у подальшому між ФОП Сорокою Р. І. та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу будівлі автомийки літ. "Б-1" площею 216 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, та подальша передача цього майна ТОВ "Боднар", за висновком апеляційного господарського суду, є незаконними.

2.7. Крім того, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що Міністерство юстиції України заявило позовні вимоги у цій справі в межах строків позовної давності, оскільки Львівська місцева прокуратура листом від 30.09.2020 № 1, який надійшов до Міністерства юстиції України 19.10.2020, повідомила про необхідність забезпечення участі Міністерства юстиції України як позивача для захисту інтересів держави. За таких обставин апеляційний господарський суд зазначив, що про порушене право Міністерству юстиції України стало відомо 19.10.2020, позовну заяву Міністерство юстиції України надіслало на адресу Господарського суду Львівської області 29.12.2021, тобто в межах строків позовної давності.

2.8. Постановою Верховного Суду від 25.07.2023 скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.04.2023, а справу № 914/106/22 передано на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

2.9. Скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та передаючи справу № 914/106/22 на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду, Верховний Суд зазначив, що апеляційний господарський суд не з`ясовував обставин стосовно того, чи є позивач власником спірного майна, та не дослідив докази на підтвердження наявності такого права власності.

2.10. Верховний Суд також зазначив, що, досліджуючи питання щодо звернення Міністерства юстиції України з позовом із пропуском строків позовної давності, апеляційний господарський суд, обмежившись посиланням на обставини повідомлення позивача листом Львівської місцевої прокуратури від 30.09.2020 № 1, не надав оцінки доводам відповідача про можливість довідатись раніше від відповідного органу про стверджувані порушення прав, у тому числі щодо обставин участі першого заступника прокурора м. Львова та ДП "Львівська виправна колонія (№ 48) у справах № 5015/1506/12, № 464/12197/14-ц.

2.11. За результатами нового апеляційного розгляду постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 змінено рішення Господарського суду Львівської області від 28.11.2022 у справі № 914/106/22, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного господарського суду. Відмовлено в задоволені заяви Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про вжиття заходів забезпечення позову.

2.12. Ухвалюючи зазначену постанову, апеляційний господарський суд констатував, що в цій справі встановлено судовим рішенням факт неправомірності набуття права власності ФОП Сорокою Р. І. на будівлю автомийки. Апеляційний господарський суд визнав необґрунтованими доводи відповідача про те, що позбавлення ТОВ "Боднар" права власності на будівлю автомийки призведе до непропорційного втручання у право на мирне володіння майном і покладення на відповідача надмірного індивідуального тягаря, оскільки, за висновком апеляційного господарського суду, встановлені під час розгляду фактичні обставини справи підтверджують наявність об`єктивних, явних і видимих ознак недобросовісності набуття ТОВ "Боднар" будівлі автомийки.

2.13. Крім того, за висновком апеляційного господарського суду, відмова у витребуванні належного позивачу майна не може ґрунтуватися лише на тому, що таке майно не містить індивідуально виражених ознак. Витребування майна із чужого незаконного володіння в цій справі має легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки позивача з порушенням вимог законодавства було позбавлено права власності на належне йому нерухоме майно. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Міністерства юстиції України в цій справі.

2.14. Разом з тим апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Міністерства юстиції України до ТОВ "Боднар" про витребування на користь позивача нерухомого майна у зв`язку зі спливом строків позовної давності про застосування яких заявив відповідач у цій справі. При цьому апеляційний господарський суд установив як відсутність будь-яких обставин для визнання поважними причин пропуску позивачем строку позовної давності для захисту порушеного права у спірних правовідносинах, так і відсутність обставин переривання або зупинення перебігу строків позовної давності.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 та рішенням Господарського суду Львівської області від 28.11.2022 у справі № 914/106/22, до Верховного Суду звернулося Міністерство юстиції України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги Міністерства юстиції України.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Міністерство юстиції України зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Міністерство юстиції України, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Скаржник вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував приписи статті 261 Цивільного кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц.

3.4. Міністерство юстиції України наголошує на тому, що йому стало відомо про порушене право лише з листа Львівської місцевої прокуратури від 30.09.2020 № 1, який надійшов до Міністерства юстиції України 19.10.2020.

3.5. За таких обставин, на думку скаржника, початок перебігу строку позовної давності у цій справі слід рахувати з 19.10.2020, тобто дати, з якої Міністерству юстиції України стало відомо про ухвалення Верховним Судом постанови від 15.07.2020 у справі № 464/12197/14-ц.

3.6. ТОВ "Боднар" у відзиві на касаційну скаргу Міністерства юстиції України просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. ТОВ "Боднар" зазначає, що Міністерство юстиції України подало позов про витребування майна з чужого незаконного володіння поза межами строку позовної давності. ТОВ "Боднар" також зазначає, що судом не встановлено будь-яких обставин для визнання поважними причин пропуску позивачем строку позовної давності для захисту порушеного права у спірних правовідносинах. Крім того, судом не встановлено обставин переривання або зупинення перебігу строків позовної давності.

3.7. 31.01.2024 Верховний Суд зареєстрував пояснення Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, подане 24.01.2024 через засоби поштового зв`язку.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що згідно з інвентарною карткою обліку основних засобів побутове приміщення площею 107,8 м2 є об`єктом державної власності та перебуває на балансі ДП "Львівська виправна колонія (№ 48)".

4.2. 04.01.2010 між ДП "Львівська виправна колонія (№ 48)" та ФОП ОСОБА_1 (замовник) укладено договір про партнерство та співпрацю, за умовами якого власник надав замовнику нежитлове приміщення загальною площею 107,8 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, оскільки таке приміщення не використовувалося за призначенням.

4.3. За умовами пункту 2.2.7 договору про партнерство та співпрацю замовник зобов`язався не здійснювати без письмової згоди власника перебудову, добудову та перепланування приміщення.

4.4. Сторони договору про партнерство та співпрацю визначили строк дії цього договору до 31.12.2010.

4.5. Відповідно до пункту 2.2.6 договору про партнерство та співпрацю приміщення вважається повернутим із моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

4.6. Господарські суди попередніх інстанцій установили відсутність доказів повернення ФОП ОСОБА_1 нежитлового приміщення загальною площею 107,8 м2 власнику - ДП "Львівська виправна колонія (№ 48)" після закінчення строку дії договору про партнерство та співпрацю.

4.7. Господарські суди зазначили, що спірне приміщення було предметом спору в господарській справі № 5015/1506/12.

4.8. Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 12.06.2012 у справі № 5015/1506/12 вирішено зобов`язати суб`єкта підприємницької діяльності фізичну особу ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ФОП Сорокою Р. І. будівлею автомийки літ. "Б-1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ФОП Сорокою Р. І. право власності на будівлю автомийки літ. "Б-1" площею 216 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

4.9. На підставі цього судового рішення 12.07.2012 ФОП Сорока Р. І. здійснив реєстрацію права власності на будівлю автомийки загальною площею 216 м2.

4.10. Господарські суди зазначили, що, за доводами Міністерства юстиції України, ФОП Сорока Р. І. збільшив спірне майно до 216 м2 шляхом зміни зовнішніх та внутрішніх параметрів.

4.11. 14.02.2013 між ФОП Сорокою П. І. та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу будівлі автомийки. На підставі цього договору 14.02.2013 ОСОБА_1 здійснив реєстрацію права власності на будівлю автомийки.

4.12. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2013 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2012 у справі № 5015/1506/12 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог ФОП Сороки П. І. про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні майном та визнання права власності.

4.13. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 27.09.2018 ТОВ "Боднар" зареєструвало право власності на будівлю автомийки. ТОВ "Боднар" набуло право власності на будівлю автомийки на підставі внесення ОСОБА_1 як вкладу до статутного капіталу цього господарського товариства.

4.14. Як зазначили господарські суди, в листопаді 2014 року перший заступник прокурора м. Львова подав позов в інтересах Фонду державного майна України та Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 48)" (назва на момент подання позову ДП "Львівська виправна колонія (№ 48)") до ФОП Сороки Р. І., ОСОБА_1, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Урумової Ж. М. про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору, витребування майна, яке належить ДП "Львівська виправна колонія (№ 48)", з чужого незаконного володіння, а саме приміщення загальною площею 107,8 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом приведення самочинно збудованої споруди площею 216 м2 у попередній стан.

4.15. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 28.12.2017, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 14.06.2018 у справі № 464/12197/14-ц, відмовлено в задоволенні позову першого заступника прокурора м. Львова.

4.16. Постановою Верховного Суду від 15.07.2020 скасовано рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28.12.2017 та постанову Апеляційного суду Львівської області від 14.06.2018 у справі № 464/12197/14-ц, а справу № 464/12197/14-ц передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.17. Зазначена постанова Верховного Суду мотивована тим, що у справі № 464/12197/14-ц факт неправомірності набуття майна встановлено судовим рішенням у справі № 5015/1506/12. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважали, що умовою витребування майна з чужого незаконного володіння є збереження в натурі саме цього індивідуально визначеного майна, а також наявність такого майна у відповідача. Суди зазначили, що на момент розгляду справи № 464/12197/14-ц у власності ОСОБА_1 знаходиться приміщення автомийки літ. "Б-1" площею 216 м2, а не об`єкт, який просить витребувати позивач - підсобне приміщення площею 107,8 м2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відсутність у натурі індивідуально визначеного майна, яке просить витребувати з чужого незаконного володіння позивач, є підставою для відмови у задоволенні позову.

4.18. Однак Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що новоствореним об`єктом нерухомості вважається виключно об`єкт, створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, не є новоствореним об`єктом нерухомого майна вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами. Наведене не було враховано судами під час розгляду справи, а тому висновок про те, що спірний об`єкт нерухомості у зв`язку зі здійсненням реконструкції є іншим об`єктом нерухомості, є передчасним.

4.19. Верховний Суд також зазначив, що управління та розпорядження майном, щодо якого заявлено позов, повинна здійснювати Кримінально-виконавча служба України, якій належить право вимоги у справі, а не Фонд державного майна України або Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 48)", в інтересах якого звернувся заступник прокурора м. Львова.

4.20. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що Львівська місцева прокуратура листом від 30.09.2020 № 1, який надійшов до Міністерства юстиції України 19.10.2020, повідомила про необхідність забезпечення участі Міністерства юстиції України як позивача для захисту інтересів держави.

4.21. Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 26.02.2021 № 464/915/21 залучено Міністерство юстиції України третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Предметом спору у зазначеній справі було витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Міністерства юстиції України підсобного приміщення площею 107,8 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом приведення самочинно збудованої споруди площею 216 м2 у попередній стан.

4.22. Водночас під час розгляду справи № 464/915/21 було встановлено, що відповідач передав спірне майно ТОВ "Боднар". Право власності на це майно 28.11.2018 зареєстровано за ТОВ "Боднар", а тому виникла необхідність у залученні ТОВ "Боднар" співвідповідачем у справі № 464/915/21.

4.23. 02.04.2021 Міністерство юстиції України направило до Сихівського районного суду м. Львова клопотання про залучення співвідповідачем у справі № 464/915/21 ТОВ "Боднар", оскільки позивачу стало відомо про те, що ОСОБА_1 відповідно до акта приймання-передачі нерухомого майна від 27.09.2018 передав спірне майно ТОВ "Боднар", засновником та керівником якого є сам ОСОБА_1 .

4.24. Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 09.12.2021 у справі № 464/915/21 відмовлено в залученні співвідповідачем ТОВ "Боднар", оскільки позов до юридичної особи розглядається в господарському процесі.

4.25. Наведені обставини стали підставою для звернення Міністерства юстиції України до Господарського суду Львівської області з цим позовом.

5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

5.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2023 у справі № 914/106/22 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Берднік І. С., Чумак Ю. Я.

Ухвалою Верховного Суду від 08.01.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 28.11.2022 у справі № 914/106/22.

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04.03.2024 № 32.2-01392 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 914/106/22 у зв`язку з відпусткою судді Берднік І. С.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2024 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.

5.2. З урахуванням наявності підстав для зміни складу суду, а також у зв`язку з перебуванням члена колегії суддів на лікарняному, ця справа № 914/106/22 розглядається у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання усіх процесуальних дій і дотримання прав та інтересів учасників справи.

5.3. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.4. Переглянувши оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.5. Предметом позову в цій справі є вимоги Міністерства юстиції України до ТОВ "Боднар" про витребування майна з чужого незаконного володіння.

5.6. Підставою позовних вимог, на думку Міністерства юстиції України, є необхідність витребування від ТОВ "Боднар" будівлі автомийки з огляду на незаконне набуття права власності на будівлю автомийки ФОП Сорокою П. І., відсутність у нього права на відчуження зазначеного об`єкта нерухомого майна шляхом передачі цього майна у статутний капітал ТОВ "Боднар".

5.7. Верховний Суд зазначає, що за змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

5.8. За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

5.9. Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

5.10. Згідно з частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

5.11. Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

5.12. Верховний Суд зазначає, що згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

5.13. Відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

5.14. Колегія суддів також зазначає, що відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

5.15. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

5.16. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.17. Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.18. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив із того, що однакова адреса не може бути достатнім доказом тотожності об`єкта, про витребування якого просить позивач, та об`єкта, належного на праві власності відповідачу, оскільки відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.02.2022 за адресою: АДРЕСА_1, крім належної на праві власності ТОВ "Боднар" будівлі автомийки площею 216 м2, зареєстровано право власності ще на 48 будівель і споруд, які належать як складові частини об`єкта нерухомого майна Товариству з обмеженою відповідальністю "Девелопмент Інжиніринг Сервіс".

5.19. Місцевий господарський суд установив, що на час розгляду справи в суді першої інстанції у власності відповідача знаходилася будівля автомийки літ. "Б-1" площею 216 м2, а не об`єкт, який просить витребувати позивач - побутове нежитлове приміщення площею 107,8 м2. Крім того, суд зазначив, що позивач не надав жодних доказів існування в натурі індивідуально визначеного майна, за витребуванням якого він звернувся до господарського суду, з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування.

5.20. Здійснюючи повторний апеляційний перегляд рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд констатував, що в цій справі встановлено судовим рішенням факт неправомірності набуття права власності ФОП Сорокою Р. І. на будівлю автомийки. Апеляційний господарський суд визнав необґрунтованими доводи відповідача про те, що позбавлення ТОВ "Боднар" права власності на будівлю автомийки призведе до непропорційного втручання у право на мирне володіння майном і покладення на відповідача надмірного індивідуального тягаря, оскільки, за висновком апеляційного господарського суду, встановлені під час розгляду фактичні обставини справи підтверджують наявність об`єктивних, явних і видимих ознак недобросовісності набуття ТОВ "Боднар" будівлі автомийки.

5.21. Крім того, за висновком апеляційного господарського суду, відмова у витребуванні належного позивачу майна не може ґрунтуватися лише на тому, що таке майно не має індивідуально виражених ознак. Витребування майна із чужого незаконного володіння в цій справі має легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки позивача з порушенням вимог законодавства було позбавлено права власності на належне йому нерухоме майно. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Міністерства юстиції України в цій справі.

5.22. Разом з тим апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Міністерства юстиції України до ТОВ "Боднар" про витребування на користь позивача нерухомого майна у зв`язку зі спливом строків позовної давності про застосування яких заявив відповідач у цій справі. При цьому апеляційний господарський суд установив як відсутність будь-яких обставин для визнання поважними причин пропуску позивачем строку позовної давності для захисту порушеного права у спірних правовідносинах, так і відсутність обставин переривання або зупинення перебігу строків позовної давності.

5.23. Міністерство юстиції України не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення у цій справі. Міністерство юстиції України, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.24. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.25. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував приписи статті 261 Цивільного кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц.

5.26. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.27. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

5.28. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом прокурора Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави, в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Київське лісове господарство" до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування їх з чужого незаконного володіння. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор.

…Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону".

5.29. Верховний Суд, проаналізувавши наведений висновок, на який посилається Міністерство юстиції України, перевіривши та надавши оцінку доводам скаржника, зазначає, що позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 910/2094/21, від 30.06.2022 у справі № 922/2960/17.

5.30. Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами, визначеними статтею 261 Цивільного кодексу України, частина 1 якої пов`язує його із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

5.31. Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) обставини. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 911/1/20.

5.32. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.10.2023 у справі № 910/21220/21, від 20.06.2023 у справі № 922/2088/21.

5.33. За змістом статті 261 Цивільного кодексу України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалася про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала би змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15584/16, від 13.09.2022 у справі № 925/461/21.

5.34. Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суд повинен з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла довідатися (мала можливість довідатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

5.35. Міністерство юстиції України наголошує на тому, що йому стало відомо про порушене право лише з листа Львівської місцевої прокуратури від 30.09.2020 № 1, який надійшов до Міністерства юстиції України 19.10.2020.

5.36. За таких обставин, на думку скаржника, початок перебігу строку позовної давності у цій справі слід рахувати з 19.10.2020, тобто дати, з якої Міністерству юстиції України стало відомо про ухвалення Верховним Судом постанови від 15.07.2020 у справі № 464/12197/14-ц.

5.37. З урахуванням доводів скаржника колегія суддів зазначає, що, як установив апеляційний господарський суд, спір щодо побутового приміщення площею 107,8 м2, яке перебувало на балансі ДП "Львівська виправна колонія (№ 48)", триває з 2012 року.

5.38. Господарські суди встановили, що апеляційну скаргу в інтересах держави в особі Львівської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№48) було подано першим заступником прокурора м. Львова щодо спірного майна у 2013 році (справа № 5015/1506/12).

5.39. Крім того, в листопаді 2014 року перший заступник прокурора м. Львова подав позов в інтересах Фонду державного майна України та Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 48)" (назва на момент подання позову ДП "Львівська виправна колонія (№ 48)") до ФОП Сороки Р. І., ОСОБА_1, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Урумової Ж. М. про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору, витребування майна, яке належить ДП "Львівська виправна колонія (№ 48)", з чужого незаконного володіння, а саме приміщення загальною площею 107,8 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом приведення самочинно збудованої споруди площею 216 м2 у попередній стан (справа 464/12197/14-ц).

5.40. Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228, Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

5.41. З урахуванням змісту Положення про Міністерство юстиції України та з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 464/12197/14-ц, апеляційний господарський суд у цій справі установив, що право вимоги у правовідносинах щодо повернення спірного майна належить Міністерству юстиції України.

5.42. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільні, господарські), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 та постановах Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 917/1024/22, від 05.12.2023 у справі № 927/85/19.

5.43. Таким чином, і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18.

5.44. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 та постановах Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 927/84/19, від 20.09.2023 у справі № 922/3204/19.

5.45. При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц та постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20, від 07.06.2023 у справі № 927/432/19.

5.46. Наведене правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

5.47. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

5.48. Верховний Суд зазначає, що позов у цій справі № 914/106/22 заявлено Міністерством юстиції України як органом, уповноваженим управляти державним майном. Тобто позов заявлено в інтересах держави Україна, яка вважає себе власником спірного майна. Водночас відповідно до встановлених фактичних обставин цієї справи № 914/106/22 у справах № 5015/1506/12 та № 464/12197/14-ц в інтересах держави з метою захисту права власності держави Україна брав участь прокурор. За таких обставин, починаючи з 2013 року (подання апеляційної скарги першим заступником прокурора м. Львова в інтересах держави в особі Львівської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№48)), держава в особі державних органів знала про спір щодо об`єкта нерухомості.

5.49. При цьому апеляційний господарський суд, пославшись на постанови Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 916/2073/17, від 15.05.2018 у справі № 916/2403/16, правильно врахував, що перебіг строку позовної давності за вимогами про витребування майна починається з моменту, коли власник майна довідався або міг довідатися про вибуття свого майна до іншої особи.

5.50. З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що Міністерство юстиції України як уповноважений орган управління державним майном наділене широким спектром повноважень щодо контролю за його ефективним використанням та збереженням, ведення обліку об`єктів державної власності, тощо (пункт 11 частина 1 статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності").

5.51. Крім того, апеляційний господарський суд обґрунтовано зазначив, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є публічною, а відомості з Державного реєстру речових прав є відкритими і доступними. Водночас Міністерство юстиції України забезпечує створення та функціонування Державного реєстру речових прав та є його держателем. Таким чином, апеляційний господарський суд врахував, що наведені обставини також свідчать про об`єктивну можливість позивача бути обізнаним щодо факту порушення його прав.

5.52. Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що Міністерство юстиції України як орган, уповноважений управляти відповідним державним майном, мало фактичну і юридичну можливість отримувати інформацію про об`єкти права державної власності, які перебували у володінні і користуванні підприємств системи виконання покарань, а тому могло знати про спір щодо об`єкта нерухомості, вимогу про віндикацію якого заявлено в цій справі.

5.53. Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують. За таких обставин колегія суддів констатує, що висновки, викладені в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, на яку посилається скаржник.

5.54. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цих підстав.

5.55. Крім того, у касаційній скарзі з посиланням на приписи статей 316, 317, 328, 387, 388 наведені доводи про незаконність вибуття спірного майна з державної власності та необхідність витребування такого майна у відповідача. Водночас, здійснюючи повторний апеляційний перегляд рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд констатував обґрунтованість позовних вимог Міністерства юстиції України в цій справі № 914/106/22. Проте апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні позову Міністерства юстиції України до ТОВ "Боднар" про витребування на користь позивача нерухомого майна у зв`язку зі спливом строків позовної давності про застосування якої заявив відповідач у цій справі.

5.56. При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками апеляційного господарського суду, які покладені в основу оскаржуваної постанови.

5.57. Верховний Суд також зазначає що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 914/106/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак