Ухвала

від 08.03.2024 по справі 219/1049/21

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 березня 2024 року

м. Київ

справа № 219/1049/21

провадження № 51-4033км23

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянула матеріали провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 4 листопада 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 9 листопада 2023 року щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Миронівського Бахмутського району Донецької області, зареєстрованого в цьому АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 110Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини

За вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 4 листопада 2021 року ОСОБА_5 було засуджено за ч. 1 ст. 110 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Суд визнав ОСОБА_5 винуватим у вчинені за обставин, детально викладених у вироку, посягання на територіальну цілісність і недоторканість України.

Як установив суд, депутат Миронівської селищної ради Бахмутського району Донецької області ОСОБА_5 7 травня 2014 року, будучи лояльно налаштованим до терористичної організації «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), підтримуючи злочинні наміри її учасників, спрямовані на зміну територіальної цілісності України, під час роботи 60-ї позачергової сесії Миронівської селищної ради VІ скликання всупереч ч. 3 ст. 2, статтям 72, 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України, п. 2 ч. 3 ст. 3, статтям 6, 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум», ст. 7, пунктам 18, 19 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» розглянув питання про проведення на території смт Миронівський «референдуму» щодо визнання державної самостійності «ДНР», а надалі особисто позитивно проголосував за рішення вказаної ради про виділення приміщення Миронівського палацу культури для проведення так званого «загального обласного референдуму» 11 травня 2014 року.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 10 квітня 2023 року змінив вирок у частині призначеного покарання і на підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_5 від відбування заходу примусу з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, поклавши на нього виконання обов`язків, передбачених ст. 76 КК. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду (далі - Суд) 25 вересня 2023 року скасував таке рішення і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

За наслідками нового розгляду Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 9 листопада 2024 року залишив вирок місцевого суду без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на надмірну суворість призначеного ОСОБА_5 покарання, просить змінити згадані вирок від 4 листопада 2021 року та ухвалу від 9 листопада 2024 року і на підставі ст. 75 КК звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Суть доводів скаржника зводиться до того, що суди попередніх інстанцій, порушивши приписи статей 50, 65 КК, повною мірою не врахували: тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке законом віднесено до нетяжких; висновку органу пробації щодо можливості виправлення засудженого без ізоляції від суспільства; усіх характеризуючих ОСОБА_5 даних, а саме того, що він має міцні соціальні зв`язки, позитивно характеризується, працює, є особою з інвалідністю, сприяв проведенню досудового слідства та судовому розгляду, визнав фактичні обставини кримінального правопорушення. На думку сторони захисту, ОСОБА_5 діяв під впливом фізичного та психологічного примусу, а наразі він та вчинене правопорушення не становлять суспільної небезпечності через сплив значного проміжку часу з моменту події. Крім того, захисник зауважує, що інші депутати селищної ради, котрі брали участь у голосуванні про проведення «референдуму»,були звільнені від покарання з випробуванням. Тому захисник вважає, що призначений засудженому захід примусу, який належить відбувати реально, є несправедливим через суворість.

Мотиви Суду

Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.

Вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення та правильність кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 110 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватця. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

У розумінні ст. 75 КК застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, щоз урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого та досягнення мети заходу примусу є можливим без відбування покарання.

Виходячи зі змісту наданих копій судових рішень, судами попередніх інстанцій було додержано наведених норм права.

Зокрема, з копії вироку вбачається, що, призначаючи ОСОБА_5 покарання, місцевий суд урахував дані про особу засудженого, який раніше не судимий, офіційно працевлаштований, є депутатом селищної ради, характеризується позитивно, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, є особою з II групоюінвалідності. Обставин, котрі обтяжують покарання, місцевий суд не встановив.

Разом із цим суд узяв до уваги, що засуджений вчинив кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України, у вчиненому не розкаявся, не висловив осуду своєї протиправної поведінки, не надавав правоохоронним органам допомоги у встановленні обставин справи.

Дослідивши висновок органу пробації щодо можливості виправлення ОСОБА_5 без позбавлення волі на певний строк, місцевий суд умотивовано не погодився з ним.

З огляду на все це суд першої інстанції дійшов переконання про неможливість досягти мети попередження нових кримінальних правопорушень та виправлення засудженого без ізоляції від суспільства і з додержанням принципу індивідуалізації призначив йому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 110 КК.

Те, що ОСОБА_5 не заперечує факт учинення винного діяння, саме собою не спростовує правильності рішення суду щодо покарання, яке належить відбувати реально.

Доводи сторони захисту в касаційній скарзі про те, що ОСОБА_5 діяв під впливом фізичного та психічного примусу з боку представників терористичної організації, були предметом перевірки суду і не знайшли свого підтвердження.

Зважаючи на принцип невідворотності кримінальної відповідальності, який полягає у тому, що особа, котра вчинила кримінальне правопорушення, підлягає покаранню, якщо немає законних підстав для звільнення її від кримінальної відповідальності чи покарання, не можна визнати слушними й аргументи сторони захисту про відсутність суспільної небезпечності особи засудженого і скоєного ним діяння через сплив значного проміжку часу з моменту події злочину. Крім того, слід зазначити, що основним безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 110 КК, є національна безпека у політичній сфері, а посягання на неї досі триває.

Також є неприйнятними посилання у скарзі на застосування інституту умовного звільнення до інших осіб, які брали участь в ухваленні рішення про проведення так званого «референдуму», адже в законодавстві України про кримінальну відповідальність закріплено принцип індивідуалізації покарання.

Необхідно зазначити й те, що у поданій скарзі захисник, вимагаючи змінити судові рішення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), не наводить аргументів незгоди з видом та розміром призначеного ОСОБА_5 покарання, натомість заперечує порядок його відбування.

Водночас відповідно до ч. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Як убачається з наявних у Суді матеріалів, 25 вересня 2023 року суд касаційної інстанції, скасовуючи за скаргою прокурора ухвалу апеляційного суду від 10 квітня 2023 року, виснував, що за встановлених у цій справі обставин звільнення ОСОБА_5 на підставі положень ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і це призвело до м`якості заходу примусу.

Під час нового перегляду вироку апеляційний суд, керуючись ч. 2 ст. 439 КПК, виконав указівки суду касаційної інстанції. Ретельно з`ясувавши і перевіривши доводи в апеляційній скарзі сторони захисту, цей суд не встановив порушень статей 50, 65 КК при ухваленні вироку та обставин, які би слугували підставою для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням Тому суд апеляційної інстанції, належним чином умотивувавши своє рішення, відхилив подану апеляційну скаргу.

Оспорювана ухвала відповідає положенням ст. 419 КПК.

У касаційній скарзі захисника не міститься переконливих і достатніх аргументів, які би свідчили про явну несправедливість заходу примусу, допущення судами попередніх інстанцій істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкову зміну оспорюваних рішень на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК. Отже, і немає необхідності в перевірці матеріалів кримінального провадження.

З огляду на викладене й на те, що зі скарги та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів

постановила:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 4 листопада 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 9 листопада 2023 року щодо ОСОБА_5 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3