Ухвала

від 11.03.2024 по справі 709/1699/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/332/24 Справа № 709/1699/23 Категорія: ст.331 КПК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:

головуючого суддіОСОБА_2 суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 секретаря судового засідання за участі: прокурора обвинуваченого захисникаОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції) ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Черкасивиділені матеріаликримінального провадження№ 62023100140000295від 08.06.2023за апеляційноюскаргою захисникаобвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на ухвалуЧорнобаївського районногосуду Черкаськоїобласті від20лютого 2024року,якою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, до 19 квітня 2024 року включно ,-

в с т а н о в и л а :

У провадженні Чорнобаївського районного суду Черкаської області перебувають матеріали кримінального провадження № 62023100140000295 від 08.06.2023 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України.

У судовому засіданні 20 лютого 2024 року ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2024 року продовжено відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, до 19 квітня 2024 року включно.

Продовжуючи, обвинуваченому ОСОБА_7 даний запобіжний захід, місцевий суд виходив з того, що обставини по справі з часу обрання запобіжного заходу не змінились, на теперішній час по даному кримінальному провадженню свідки не допитані судом.

Вирішуючи питання щодо доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 судом враховано характер та ступінь тяжкості обвинувачення, наявність ризиків, що обвинувачений може переховуватися від суду (загроза кримінальної відповідальності у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років і невідворотність покарання за кримінальне правопорушення), незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.

Місцевим судом не взято до уваги, що доводи обвинуваченого про врахування обставин та фактів щодо вчинення кримінального правопорушення саме при розгляді питання продовження строку запобіжного заходу, оскільки наведене порушує принцип презумпції невинуватості та суперечить нормам кримінально-процесуального закону та ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно яких рішення суду повинно бути викладено у формулюваннях, які забезпечують принцип невинуватості особи, і вважав, що під час розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу, суд не вправі досліджувати докази і давати їм оцінку чи в інший спосіб перевіряти доведеність вини обвинуваченого, розглядати й вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду справи по суті обвинувачення.

При цьому, суд вважав обґрунтованими доводи прокурора про необхідність продовження застосованого до обвинуваченого виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Належних даних про стан здоров`я обвинуваченого, які б виключали застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною захисту суду не надано.

Зважаючи на обставини вчинення кримінального правопорушення та наявність ризику переховування від суду підстав визначати розмір застави місцевий суд не вбачав.

Не погоджуючись з ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2024 року, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нову, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Вважає, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що в клопотанні про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, зазначених у відповідному клопотанні прокурора.

Звертає увагу, що ОСОБА_7 не має будь-якого наміру переховуватися та який має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , має міцні соціальні зв`язки, та немає потреби незаконно впливати на потерпілих, свідків, експерта та немає необхідності перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Крім того, із даного кримінального провадження не вбачається, що у ОСОБА_7 є можливість знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Наголошує, що на даний час відпали будь-які ризики, зазначені в ч.1 ст.177 КПК України.

Вважає, що слідчим суддею в ухвалі про обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 не визначено заставу як альтернативу тримання під вартою та не враховано майновий стан обвинуваченого, при цьому не обґрунтовано неможливість застосування визначення відносно ОСОБА_7 відповідного розміру застави.

Заслухавши доповідь судді, думки обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 про задоволення апеляційної скарги з наведених в ній підстав, прокурора ОСОБА_6 про залишення апеляційної скарги без задоволення, вивчивши виділені матеріали кримінального провадження, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Згідно ст.404КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.331КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Нормами ч.2 цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 331КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно ст.177КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання наявним ризикам.

Відповідно до вимог ч.1 ст.183КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Положеннями ст.199КПК України регламентовано порядок продовження строку тримання під вартою.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції при вирішенні питання щодо доцільності продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , в порядку ст.331 КПК України, враховано норми КПК України та в повній мірі обґрунтовано своє рішення щодо необхідності продовження даного заходу забезпечення кримінального провадження. При продовженні обвинуваченому ОСОБА_7 зазначеного запобіжного заходу місцевим судом також враховано положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Із виділених матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, який відповідно до ст.12 КК України, відноситься до особливо тяжкого злочину, за яких законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років.

Крім того, обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий, тоді як характер та обставини вчиненого ним правопорушення характеризують його як особу, що не має достатніх моральних якостей, схильну до вчинення кримінальних правопорушень, оскільки ОСОБА_7 нехтуючи конституційним обов`язком кожного громадянина із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, Статутами ЗСУ, іншими нормативно-правовими актами, що регламентують порядок проходження військової служби через особисту недисциплінованість, позаяк порушив Військову Присягу, не усвідомлює свого військового обов`язку, відповідальність за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, діяв в порушення Дисциплінарного статуту ЗСУ, внаслідок чого, можна зробити висновок, що дії ОСОБА_7 , в умовах правового режиму воєнного стану мають надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки.

Вищезазначене свідчить про ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від суду, ризик незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні та іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, враховуючи тяжкість покарання, яке загрожує в разі доведення винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції щодо продовження існування ризиків передбачених п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України, як стали підставою для обрання та подовження строку запобіжного заходу, та виправдовують тримання особи під вартою.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 посилається на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що в клопотанні прокурора про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стороною обвинувачення не доведено наявність будь-яких ризиків, зазначених у ч.1 ст.177 КПК України та які на даний час відпали.

На думку колегії суддів зазначені доводи є неспроможними виходячи з наступного.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Також, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

Крім того, відповідно до ч.8 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті тримання під вартою.

Не заслуговують на увагу доводи адвоката ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_7 не має будь-якого наміру переховуватися та який має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , має міцні соціальні зв`язки, та немає потреби незаконно впливати на потерпілих, свідків, експерта та немає необхідності перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки з огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.

Безпідставними є доводи сторони захисту про те, що із даного кримінального провадження не вбачається, що у ОСОБА_7 є можливість знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, позаяк під час розгляду клопотання прокурора щодо продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою місцевим судом встановлено про наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Тоді як про наявність ризику, передбаченого п.2 зазначеної норми закону, а саме те, що обвинувачений може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, прокурором питання не ставилося та, відповідно, судом першої інстанції не вирішувалося.

Не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 , що слідчим суддею не обґрунтовано неможливість застосування визначення відносно ОСОБА_7 відповідного розміру застави, оскільки в оскаржуваній зазначено під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.

З зазначеними мотивами місцевого суду погоджується і колегія суддів, позаяк обставини вчинення кримінального правопорушення та наявність ризику переховування від суду не дають підстав для визначення розміру застави.

З врахуванням сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та особи обвинуваченого ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що обрання останньому менш суворого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, є необґрунтованим та невиправданим.

Як під час розгляду справи місцевим судом, так і під час апеляційного розгляду, не здобуто даних, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_7 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені ст.177 КПК України.

Інформація про те, що обвинувачений ОСОБА_7 за станом здоров`я не може утримуватися під вартою в матеріалах справи відсутня.

З огляду на наведене, підстави для задоволення апеляційної скарги сторони захисту з мотивів, наведених в ній та скасування ухвали суду, на думку апеляційного суду, відсутні.

Керуючись ст.ст.183, 199, 331, 405, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати, -

у х в а л и л а :

Ухвалу Чорнобаївськогорайонного судуЧеркаської областівід 20лютого 2024року,якою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, до 19 квітня 2024 року включно залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 , без задоволення.

Ухвала судуапеляційної інстанціїнабирає законноїсили змоменту їїпроголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді