Ухвала

від 12.03.2024 по справі 947/18931/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 березня 2024 року

м. Київ

справа № 947/18931/23

провадження № 61-2593ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Домбровської Марії Андріївни, на постанову Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

Позов обґрунтовано тим, що у період з 30 січня 2010 року до січня 2019 року батько позивача ОСОБА_3 проживав однією сім`є без реєстрації шлюбу, як чоловік і жінка з ОСОБА_1 . У період спільного проживання була придбана спірна квартира. Оскільки позивач є єдиним спадкоємцем майна, після смерті батька, він звернувся із відповідною заявою до нотаріальної контори, проте 14 квітня 2023 року отримав письмову відмову державного нотаріуса Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану частку спірного майна.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2023 року клопотання відповідачки задоволено, провадження у справі закрито у зв`язку з тим, що набрало законної сили рішення суду, постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Суд першої інстанції встановив, що позови у справах № 947/5473/22, № 947/18931/23 є тотожними, в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто вказані справи збігаються за складом учасників справ, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2023 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суд апеляційної інстанції врахував, що у справі, яка переглядається (№ 947/18931/23), підставою позову є, зокрема, відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у той час у справі № 947/5473/22 суд апеляційної інстанції відмовив ОСОБА_2 у задоволенні позову в частині визнання права власності на частку спірної квартири в порядку спадкування за законом, оскільки вказані вимоги є передчасними у зв`язку з відсутністю нотаріальної відмови в оформленні права на спадщину на вказане майно.

Отже, встановивши різні підстави позову у справах № 947/18931/23 та № 947/5473/22 щодо набуття ОСОБА_2 права власності на спадкове майно (частку квартири), що є одним з елементів, який безумовно має бути тотожним (підстави позову), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд необґрунтовано закрив провадження у справі.

У лютому 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Домбровської М. А., на постанову Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, а ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2023 року залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки є судове рішення у справі № 947/5473/22, яке набрало законної сили, ухвалене у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов помилково висновку, вважаючи, що відмова нотаріуса в оформленні права на спадщину у справі № 947/5473/22 та її наявність у справі № 947/18931/23, є іншою підставою позову.

На переконання заявниці, суд першої інстанції з цього приводу обґрунтовано наголосив, що позивач мав можливість звернутися до нотаріуса до моменту звернення із позовом у справі № 947/5473/22, а зазначення суду у цій справі про передчасність заявлення позовних вимог про визнання права власності за відсутності нотаріальної відмови не дають право на повторне звернення із цими самими вимогами до тих самих відповідачів.

Також заявниця вважає, що суд апеляційної інстанції застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 та від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, сформульовані у правовідносинах, які не є подібними зі справою № 947/18931/23.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Постановою Великої Палати Верховного Суду у від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) визначено, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

Необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (що діяла до введення в дію Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів») зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18)).

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

Отже, визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової визначеності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Аналогічної позиції дійшов й Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18.

Апеляційним судом встановлено, що у справі № 947/5473/22, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 09 березня 2023 року, відмовлено в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно після смерті батька, з підстав відсутності доказів відмови нотаріуса в оформлені спадкових прав позивача, суди дійшли висновку про передчасність зазначених позовних вимог.

Отже, висновок про передчасність позовних вимог ОСОБА_2 у справі № 947/5473/22 про визнання права власності на спадкове майно після смерті батька у зв`язку з відсутністю нотаріальної відмови в оформленні спадкових прав позивача зумовлює право особи на повторне звернення з такими самими вимогами, водночас, очевидно, що підставою таких позовних вимог має бути наявність відмови нотаріуса в оформленні спадкових прав позивача.

Тобто у наведеній ситуації, під час повторного звернення ОСОБА_2 до суду з позовними вимогами про визнання права власності на спадкове майно, змінилася підстава позову, а саме: відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, що унеможливлює закриття провадження у справі за критеріями (трьох обов`язкових умов), визначеними пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Оцінка іншої підстави позову, встановлення, виявлення у часовому проміжку, зокрема, як зазначив суд першої інстанції, про що також вказує заявниця в касаційній скарзі, що ОСОБА_2 міг реалізувати своє право на звернення до нотаріуса до моменту подання позову у справі № 947/5473/22, не мають правового значення, оскільки інститут позовної давності не застосовується до спадкових справ, всі інші обставини справи суд встановлює або вважає спростованими на підставі досліджених у сукупності доказів відповідно до положень статей 76-89 ЦПК України, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивність цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України).

Отже, правильним є висновок суду апеляційної інстанції, що закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, помилково вважав, що у справах № 947/5473/22 та № 947/18931/23 спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, тому обґрунтовано скасував ухвалу суду про закриття провадження у справі й передав справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Довід касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 та від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, сформульовані у правовідносинах, які не є подібними зі справою № 947/18931/23, є безпідставними, оскільки об`єктом оскарження у цій справі є судове рішення щодо застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України та правильності оцінки судом наявність трьох складових для обґрунтованості висновку про закриття провадження у справі, в той час як критерії подібності правовідносин (суб`єктний склад, предмет позову, норми права) застосовується судами під час ухвалення судових рішень за наслідками розгляду справи по суті та застосування, як правило, норм матеріального права.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судом, зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Домбровської М. А., на постанову Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року є необґрунтованою.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Домбровської Марії Андріївни, на постанову Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявниці.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Н. Ю. Сакара

О. М. Осіян

В. В. Шипович