Постанова

від 13.03.2024 по справі 638/6853/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року

м. Київ

справа № 638/6853/21

провадження № 61-16912 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Алєйнікова Катерина Леонідівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду

м. Харкова від 12 жовтня 2022 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2023 року, ухвалені у складі судді Яковлевої В. М., постанову Харківського апеляційного суду від 18 жовтня

2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В.,

Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який нею уточнювався, до товариства з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс» (далі - ТОВ «Аналітик Фінанс»), ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Алейнікової К. Л., в якому просила:

- визнати припиненими правовідносини за кредитним договором

від 11 серпня 2006 року № 014/2017/74/74391, укладеним між ОСОБА_3

та акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (далі - АППБ «Аваль»);

- визнати припиненими правовідносини за договором іпотеки

від 11 серпня 2006 року № 014/2017/74/74391/1, укладеним між ОСОБА_3 та АППБ «Аваль»;

- скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса

Алейнікової К. Л., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 квітня

2021 року, індексний номер 57795817, про державну реєстрацію права власності на житловий будинок із надвірними будівлями, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2343746763101), за ТОВ «Аналітик Фінанс»;

- витребувати на її користь із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 9/10 часток указаного житлового будинку;

- визнати за нею право власності на вказаний житловий будинок;

- вирішити питання понесених нею судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 11 серпня 2006 року

між АППБ «Аваль» та її матір`ю - ОСОБА_3 , був укладений кредитний договір № 014/2017/74/74391, за яким банк надав ОСОБА_3 кредит

у розмірі 72 000,00 доларів США, строком на 180 місяців, із 11 серпня 2006 року

по 11 серпня 2021 року. Того самого дня між ними був укладений договір іпотеки № 014/2017/74/74391/1, відповідно до якого банк отримав право у випадку невиконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань за кредитним договором отримати задоволення своїх вимог за рахунок нерухомого майна останньої, а саме житлового будинку з надвірними будівлями

АДРЕСА_1 , який їй належав на підставі відповідного договору

купівлі-продажу від 11 серпня 2006 року.

Крім того, між ОСОБА_3 та приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страховою компанією» (далі - ПрАТ «УПСК») на виконання пункту 5.6 кредитного договору укладалися договори добровільного страхування від нещасних випадків та здоров`я на випадок хвороби, у тому числі договір

від 05 листопада 2009 року № РХ091/008/001207 добровільного страхування

від нещасних випадків та здоров`я на випадок хвороби, відповідно

до якого застрахованою особою за цим договором була ОСОБА_3 ,

а вигодонабувачем - акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»

(далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, у зв`язку з чим банк звернувся

до ПрАТ «УПСК» із заявою про здійснення страхової виплати за вищевказаним договором страхування. У червні 2011 року ПрАТ «УПСК» повідомило банк

про відсутність підстав для здійснення страхової виплати.

Позивачка зазначала, що банк не пред`являв вимог до неї, як до спадкоємця ОСОБА_3 .

Після смерті матері вона фактично прийняла спадщину, яка складалася

із житлового будинку з надвірними будівлями

АДРЕСА_1 . У будинку зареєстровані та фактично проживали: ОСОБА_4 -

її баба, мати померлої ОСОБА_3 , ОСОБА_5 - її двоюрідна сестра, ОСОБА_6 - її двоюрідний племінник.

05 травня 2021 року на територію домоволодіння та безпосередньо у житловий будинок зайшли невідомі особи, які назвалися представниками ТОВ «Аналітик Фінанс», та повідомили, що товариство (новий кредитор на підставі відповідного договору про відступлення права вимоги) спільно з ОСОБА_2

є власниками будинку, так як 22 квітня 2021 року TOB «Аналітик Фінанс» звернуло стягнення на житловий будинок як на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки № 014/2017/74/74391/1, який було укладено 11 серпня 2006 року

між ОСОБА_3 та АППБ «Аваль». Представники TOB «Аналітик Фінанс» вимагали надати доступ до житлового будинку та виселити з нього осіб,

які у ньому проживають.

Позивач уважала, що оскільки кредитор не пред`явив своїх вимог до неї,

як до спадкоємця померлої ОСОБА_3 , протягом шести місяців із дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини (стаття 1281 ЦК України), тому основне зобов`язання є припиненим. Як наслідок, припиненим

є і похідне зобов`язання.

Отже, вищевказані дії TOB «Аналітик Фінанс» є протиправними, а звернення стягнення на предмет іпотеки - незаконним, так як указаний договір іпотеки припинив чинність у зв`язку з припиненням основного зобов`язання та з огляду

на порушення товариством і приватним нотаріусом Алейніковою К. Л. порядку проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки,

що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Зобов`язання ОСОБА_3 за кредитним договором від 11 серпня 2006 року

№ 014/2017/74/74391 та договором іпотеки від 11 серпня 2006 року

№ 014/2017/74/74391/1 припинені, так як банк, правонаступником якого

є ТОВ «Аналітик Фінанс», не пред`явив до неї кредиторські вимоги,

як до спадкоємця ОСОБА_3 , у порядку та строки, встановлені статтею 1281 ЦК України.

Крім того, було порушено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки

за договором іпотеки від 11 серпня 2006 року № 014/2017/74/74391/1, встановлений Законом України «Про іпотеку» та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок

№ 1127), і договором іпотеки, оскільки TOB «Аналітик Фінанс» не надало приватному нотаріусу Алейніковій К. Л. всі необхідні документи для звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема копію письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, адресовану спадкоємцю ОСОБА_3 , а не померлій, відповідні копії рекомендованих поштових відправлень. При цьому надсилання вимоги та попередження

про звернення стягнення на предмет іпотеки службою кур`єрської доставки

не є належним повідомленням боржника в розумінні пункту 61 Порядку № 1127. Надсилаючи вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки померлій особі, TOB «Аналітик Фінанс» фактично унеможливив отримання спадкоємцем/ спадкоємцями померлої інформації про намір іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки.

Вважала, що зазначене є підставою для скасування рішення приватного нотаріуса

Алейнікової К. Л. про державну реєстрацію права власності TOB «Аналітик Фінанс» на спірне нерухоме майно від 22 квітня 2021 року, індексний номер 57795817.

Під час звернення стягнення на предмет іпотеки ТОВ «Аналітик Фінанс» надало приватному нотаріусу Алейніковій К. Л. звіт про оцінку майна, складений

з порушенням вимог нормативно-правових актів, що регулюють порядок проведення оцінки майна, так як огляд житлового будинку суб`єктами оціночної діяльності не здійснювався.

При цьому, відповідно до договору купівлі-продажу від 27 квітня 2021 року власником 9/10 часток спірного будинку став ОСОБА_2 . Тобто товариство, окрім того, що незаконно звернуло стягнення на спірний будинок, у подальшому незаконно відчужило частку у спірному майні іншій особі.

Позивачка вказувала, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна. Спірний житловий будинок вибув з її володіння поза її волею, товариство незаконно зареєструвало за собою право власності на нього і, у подальшому, відчужило частину майна третій особі. Тому належна ОСОБА_2 частка у праві спільної часткової власності на спірний житловий будинок повинна бути витребувана у нього на підставі статей 388, 396 ЦК України.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано припиненими зобов`язання за кредитним договором від 11 серпня

2006 року № 014/2017/74/74391, укладеним між ОСОБА_3

та АППБ «Аваль».

Визнано припиненою іпотеку за договором іпотеки від 11 серпня 2006 року

№ 014/2017/74/74391/1, укладеним між ОСОБА_3 та АППБ «Аваль».

Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса

Алейнікової К. Л., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 квітня

2021 року, індексний номер 57795817, про державну реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , за ТОВ «Аналітик Фінанс».

Витребувано на користь ОСОБА_1 із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 9/10 часток указаного житлового будинку з надвірними будівлями (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2343746763101).

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Аналітик Фінанс», ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 372,00 грн, по 3 186,00 грн із кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , дочка померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , прийняла спадщину після смерті матері

в порядку частини третьої статті 1268 ЦК України, за якою спадкоємець,

який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Вказане підтверджується доказами, які знаходяться в матеріалах справи і яким судом надано відповідну правову оцінку, у тому числі матеріалами спадкової справи.

При цьому відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Прийнявши спадщину в порядку, передбаченому

статтями 1268, 1270 ЦК України, спадкоємець забезпечив своє право

на отримання свідоцтва в майбутньому. Відсутність реєстрації права власності

на спірне майно зумовлює лише обмеження у праві розпорядження ним.

Оскільки позивачка фактично прийняла спадщину в порядку, передбаченому статтею 1268 ЦК України, перебравши на себе обов`язки іпотекодавця в межах вартості предмета іпотеки, тому вимоги кредитора мали бути направлені спадкоємцю у встановленому законом порядку. Проте, ТОВ «Аналітик Фінанс»

у лютому та березні 2021 року направляло претензії та повторну вимогу виконати основне зобов`язання ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 й фізично не могла їх отримати, а не спадкоємцям.

При цьому у серпні 2010 року, тобто після смерті ОСОБА_3 , АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до ПрАТ «УПСК» із заявою про здійснення страхової виплати за договором страхування. Тобто банк, як кредитор, знав про смерть ОСОБА_3 ще у серпні 2010 року і саме з цього моменту почав спливати строк для пред`явлення вимог у порядку статті 1281 ЦК України. Зазначений преклюзивний строк закінчився у лютому 2011 року. А в жовтні 2013 року банк направив претензії кредитора до державної нотаріальної контори.

Вимог до ОСОБА_1 , як спадкоємця ОСОБА_3 , банк, правонаступником якого є ТОВ «Аналітик Фінанс», у встановлений законом строк не пред`явив. Тому кредитор, у тому числі ТОВ «Аналітик Фінанс», втратив право вимоги за кредитним договором від 11 серпня 2006 року № 014/2017/74/74391 та договором іпотеки

від 11 серпня 2006 року № 014/2017/74/74391/1.

Вирішуючи питання про припинення зобов`язань за кредитним та іпотечним договорами, суд першої інстанції виходив із того, що основне зобов`язання

за кредитним договором припинилося у зв`язку із смертю позичальника,

а кредитор пропустив строк пред`явлення вимоги до спадкоємців, а тому

і забезпечувальні зобов`язання припиняються як похідні зобов`язання. При цьому припиненою слід уважати іпотеку за іпотечним договором. Некоректне формулювання позовних вимог у цій частині не може бути перешкодою

для захисту порушених прав позивачки.

У ТОВ «Аналітик Фінанс» не виникло право на позасудове звернення стягнення

на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки

10 лютого 2021 року, 12 лютого 2021 року, 15 березня 2021 року товариство направляло відповідні претензії та повторну вимогу ОСОБА_3 , яка померла

у 2010 році та фізично не могла їх отримати. Матеріали справи не містять доказів направлення вимог спадкоємцям у встановлений законом строк, у тому числі ОСОБА_1 . При цьому зміст відповідних претензій не відповідає вимогам статей 35-37 Закону України «Про іпотеку», порушено порядок їх надсилання.

Районний суд надав оцінку матеріалам реєстраційної справи у сукупності з іншими доказами, які знаходяться у справі, вказавши про їх суперечності. Більше того,

під час звернення стягнення на предмет іпотеки ТОВ «Аналітик Фінанс» надало приватному нотаріусу Алейніковій К. Л. звіт про оцінку майна, складений

з порушенням вимог нормативно-правових актів, що регулюють порядок проведення оцінки майна, оскільки вартість будинку є заниженою, що вказує

на наявність правових підстав для скасування рішення приватного нотаріуса Алейнікової К. Л. про державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок за ТОВ «Аналітик Фінанс».

Спірний житловий будинок вибув із володіння власника поза її волею, внаслідок застосування ТОВ «Аналітик Фінанс» позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, здійсненого з порушенням вимог законодавства,

та подальшого продажу 9/10 часток спірного будинку іншій особі. Тому суд першої інстанції вважав, що позивачкою обрано належний спосіб захисту її порушеного права, у тому числі щодо витребування на свою користь із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 9/10 часток спірного житлового будинку.

Позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на спірний житловий будинок задоволенню не підлягають, так як остання не позбавлена права звернутися до суду за захистом свого права як спадкоємець шляхом визнання права власності в порядку спадкування із залученням до участі у справі справи спадкоємців, як співвідповідачів, і встановленням судом під час судового розгляду відповідних обставин.

Крім того, позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на спірне майно не може бути заявлена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Тобто у цій частині позов заявлено до неналежного співвідповідача - приватного нотаріуса, а тому

з указаних підстав задоволенню не підлягає.

Надаючи оцінку заяві ТОВ «Аналітик Фінанс» про застосування позовної давності, районний суд виходив із того, що вперше про порушення своїх прав позивачка дізналася у травні 2021 року, тому позовна давність у спірних правовідносинах

не пропущена.

Розподіл судових витрат у частині судового збору здійснено судом на підставі статті 141 ЦПК України з урахуванням часткового задоволення позовних вимог. Розподіл витрат на правничу допомогу не здійснювався, оскільки позивачкою було зроблено заяву про надання доказів понесення таких витрат у порядку

та строки, визначені частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Суд першої інстанції застосував норми Конституції України, ЦК України,

Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», положення Порядку № 1127, правові позиції Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, врахував положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2023 року заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення із заявою

про ухвалення додаткового рішення задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення.

Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Ухвалено додаткове рішення у справі.

Стягнуто з ТОВ «Аналітик Фінанс», ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 57 500,00 грн, у рівних частках, тобто по 28 750,00 грн із кожного.

В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції надав оцінку доказам, наданим на підтвердження витрат

на правничу допомогу, застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», урахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду зі вказаного процесуального питання

і зазначив про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу у загальному

розмірі 57 500,00 грн, у рівних частках із кожного відповідача, а не у розмірі 63 200,00 грн, як просила позивачка.

Вказаний розмір витрат на правничу допомогу відповідає критеріям реальності

та розумності наданих адвокатських послуг, конкретним обставинам справи,

з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій та часу, витраченого адвокатами на надання правової допомоги.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 05 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ТОВ «Аналітик Фінанс»

та ОСОБА_2 в частині оскарження додаткового рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2023 року.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 червня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 у частині оскарження рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2022 року.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Аналітик Фінанс» в частині оскарження рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2022 року визнано неподаною

та повернуто заявнику.

Постановою Харківського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року апеляційні скарги ТОВ «Аналітик Фінанс» та ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2022 року залишено без змін.

Додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 лютого

2023 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачка є дочкою померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , вона проживала разом

із останньою на день смерті за адресою: АДРЕСА_2 , і вважається такою, що прийняла спадщину в порядку

частини третьої статті 1268 ЦК України. При цьому відповідно до вимог статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Надавши оцінку наявним у справі доказам, апеляційний суд погодився

з висновками районного суду про те, що банк, а отже, й ТОВ «Аналітік Фінанс», втратив право вимоги за кредитним договором, так як пропустив строк

для пред`явлення вимог до спадкоємців померлого боржника. Обставини щодо пропуску строку пред`явлення вимоги до спадкоємців ОСОБА_3 , передбаченого статтею 1281 ЦК України, відповідачем не спростовано. При цьому кредитору було відомо про смерть позичальника ще у серпні 2010 року, а тому строк для пред`явлення відповідних вимог закінчився у лютому 2011 року.

Районний суд вірно вважав, що позивачка прагне визнати припиненими зобов`язання за кредитним договором та визнати припиненою саме іпотеку. Неточне формулювання позовної вимоги не перешкоджає суду захистити порушені права позивачки.

Крім того, направлення ТОВ «Аналітік Фінанс» у лютому та березні 2021 року претензій та повторної вимоги ОСОБА_3 , яка померла ще у 2010 році, унеможливлює їх отримання останньою. Ненадання іпотекодержателем належного підтвердження виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надіслання боржнику (спадкоємцю боржника) повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання унеможливлює встановлення державним реєстратором завершення 30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки. Претензія-вимога від 13 травня 2021 року направлена на адресу

ОСОБА_1 , тобто спадкоємцю, проте вже після звернення стягнення

на предмет іпотеки.

Визначена ТОВ «Аналітик Фінанс» вартість спірного житлового будинку

є заниженою. Товариство порушило норми Закону України «Про іпотеку»,

Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну,

а державним реєстратором недотримано вимог Порядку № 1127, що призвело

до прийняття останнім незаконного рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Аналітик Фінанс», яке підлягає скасуванню.

Оскільки приватним нотаріусом відмовлено позивачці у видачі свідоцтва

про право на спадщину після смерті її матері, а спірний житловий будинок вибув

із володіння власника поза її волею внаслідок застосування ТОВ «Аналітик Фінанс» позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, здійсненого

з порушенням вимог законодавства, та подальшого продажу 9/10 часток спірного будинку третій особі, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про витребування на її користь із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 9/10 часток житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

У спірних правовідносинах наявні підстави для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок за ТОВ «Аналітик Фінанс», оскільки 1/10 частина спірного будинку залишається у власності товариства, й такі вимоги є ефективним способом захист порушених прав позивачки.

Суд апеляційної інстанції застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції, врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Відхиляючи посилання ТОВ «Аналітік Фінанс» про необхідність застосування позовної давності до спірних правовідносин, оскільки строк пред`явлення вимог кредитора до спадкоємців ОСОБА_3 закінчився 27 грудня 2011 року, а відтак строк позовної давності закінчився 27 грудня 2014 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вперше про факт порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася 05 травня 2021 року, коли на територію спірного домоволодіння прийшли невідомі особи, які назвалися представниками ТОВ «Аналітик Фінанс»,

та заявили про свої права на житловий будинок. У зв`язку із чим нею було подано відповідну заяву до правоохоронних органів. Тобто до 05 травня 2021 року

у ОСОБА_1 були відсутні будь-які підстави вважати, що її право порушено,

не визнається або оспорюється якимось чином. Саме з цієї дати остання дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, а тому позовна давність нею не пропущена.

Вирішуючи питання про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат

на правничу допомогу, районний суд обґрунтовано поновив позивачці строк

на подання відповідної заяви, вірно надав оцінку доказам на підтвердження таких витрат й правильно застосував норми процесуального закону, так як у спірних правовідносинах витрати на правову допомогу в суді першої інстанції у розмірі

57 500,00 грн є реальними, доведеними і пропорційними.

Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 29 листопада

2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Аналітик Фінанс» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн, по 6 000,00 грн

із кожного.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу,

суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам, що підтверджують такі витрати, застосував відповідні норми ЦПК України, урахував судову практику Великої Палати Верховного Суду зі вказаного процесуального питання, відсутність заперечень відповідачів щодо заявленого позивачкою розміру витрат на правничу допомогу й зазначив про наявність підстав для стягнення з ТОВ «Аналітик Фінанс» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу

у розмірі 12 000,00 грн, тобто по 6 000,00 грн із кожного.

Вказаний розмір таких витрат відповідає обсягу наданої правової допомоги, складності справи, а також критеріям розумності та пропорційності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду

із касаційною скаргою на судові рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати

та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 1,

3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

Інші учасники справи судові рішення судів попередніх інстанцій у касаційному порядку не оскаржили.

У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2024 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, зробили помилкові висновки про наявність правових підстав

для часткового задоволення позову ОСОБА_1 , не врахували відповідну судову практику Верховного Суду.

Суди не встановили дату припинення основного зобов`язання та іпотеки,

а позивачем такі вимоги не заявлялися. При цьому у резолютивній частині рішення районного суду ця дата відсутня, а тому відповідною датою слід вважати день набрання законної сили рішення суду. Проте, позов пред`явлено до суду після звернення стягнення на предмет іпотеки. Тобто відповідні зобов`язання

уже і так припинені, оскільки вимоги кредитора задоволено шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

У цій частині посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

Крім того, кредитний договір та договір іпотеки не були припинені у момент набуття ТОВ «Аналітик Фінанс» права вимоги до боржника, а спадкоємці боржника

не повідомляли кредитора про своє існування.

ОСОБА_1 знала про обтяження спірного будинку, реєструвала у ньому третіх осіб, користувалася майном. Проте, вона не повідомила кредитора про відкриття спадщини, чим порушила вимоги статті 1281 ЦК України (у редакції, чинній

на момент смерті божника). При цьому вона не зверталася до суду за захистом своїх порушених прав протягом тривалого часу. Тому позовна давність сплила

у червні 2014 року, коли пройшло три роки після закінчення строку пред`явлення до неї претензій кредитора/іпотекодержателя. Вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні заяви ТОВ «Аналітик Фінанс» про застосування позовної давності у спірних правовідносинах, оскільки позивачка повинна була дізнатися

про порушення свого права ще в 2010 році. Більше того, вона звернулася

до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини уже після того, як ініціювала даний судовий спір.

Вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно зобов`язали кредитора самостійно з`ясовувати коло спадкоємців померлого боржника.

Скасовуючи реєстрацію відповідачів на спірний будинок, суд повинен був ухвалити рішення про реєстрацію права власності на будинок за ОСОБА_3 ,

яка померла. Суд, вирішуючи спір, фактично ухвалив рішення, повноваження

на яке має лише нотаріус. Безпідставними є також висновки судів про неналежну оцінку предмета іпотеки.

При цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування

статті 1281 ЦК України, зокрема у правовідносинах, в яких кредитору невідомі спадкоємці боржника.

Щодо оскарження додаткового рішення районного суду посилається на те, що суд безпідставно поновив позивачці строк для звернення до суду з відповідною заявою. При цьому розмір витрат не є співмірним із обсягом виконаних адвокатом робіт (послуг). Більше того, він є добросовісним набувачем частини спірного майна

і не має відношення до виникнення даного спору.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від представника ОСОБА_1 - адвоката Когут Н. М., в якому вказується,

що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального

та процесуального права, а тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу -

без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 серпня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 014/2017/74/74391, згідно з яким остання отримала кредит

у розмірі 72 000,00 доларів США, строком на 180 місяців, із 11 серпня 2006 року

по 11 серпня 2021 року (а. с. 73, т. 1).

Відповідно до пункту 5.6 кредитного договору позичальник зобов`язаний:

до отримання коштів здійснити страхування свого життя та/або страхування

від нещасних випадків на користь кредитора, в сумі не меншій за суму кредиту,

та сплатити страховий платіж; протягом всього строку дії кредитного договору поновлювати дію договорів страхування в сумі не меншій за залишок заборгованості на момент страхування та надавати кредитору копії платіжних документів про сплату страхових внесків.

На виконання вищевказаних умов кредитного договору між ОСОБА_3

та ПрАТ «УПСК» укладалися договори добровільного страхування від нещасних випадків та здоров`я на випадок хвороби, у тому числі договір добровільного страхування від нещасних випадків та здоров`я на випадок хвороби

від 05 листопада 2009 року № РХ091/008/001207 (а. с. 144-145, т. 1),

за яким застрахованою особою була ОСОБА_3 (пункт 3 договору),

а вигодонабувачем - АТ «Райффайзен Банк Аваль» (пункт 4 договору).

На забезпечення виконання умов кредитного договору 11 серпня 2006 року

між ОСОБА_3 та АППБ «Аваль» було укладено договір іпотеки

№ 014/2017/74/74391/1 (а. с. 18-21, т. 1), згідно з яким ОСОБА_3 передала

в іпотеку банку нерухоме майно - житловий будинок із надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав

їй на праві власності на підставі нотаріального посвідченого договору

купівлі-продажу від 11 серпня 2006 року, укладеного між нею та ОСОБА_7 , реєстрований номер 1026 (а. с. 31-32, 33, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції

29 червня 2010 року, відповідний актовий запис номер 8835 (а. с. 29, т. 1).

20 серпня 2010 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до ПрАТ «УПСК»

із заявою про здійснення страхової виплати у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 , яка була застрахована за договором добровільного страхування від нещасних випадків та здоров`я на випадок хвороби від 05 листопада 2009 року

№ РХ 091/008/001207 (а. с. 35, т. 1).

Листом за вихідним номером № 4215 від 20 червня 2011 року ПрАТ «УПСК» розглянуло матеріали та повідомило у відповідь про відсутність підстав

для здійснення страхової виплати (а. с. 22-24, т. 1).

Відповідно до спадкової справи № 421/10, заведеної після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , претензія кредитора АТ «Райффайзен Банк Аваль» за вихідним номером № 114-21-0-00/2040 за кредитним договором

від 11 серпня 2006 року № 014/2017/74/74391 подана до Десятої харківської державної нотаріальної контори лише 11 жовтня 2013 року (а. с. 23, 27, т. 4).

23 грудня 2019 року АППБ «Аваль» було відступлено право грошової вимоги

за зазначеним кредитним договором акціонерному товариству «Оксі Банк»

(далі - АТ «Оксі Банк») на підставі договору відступлення прав вимоги № 114/2-29.

23 грудня 2019 року АТ «Оксі Банк» відступило право грошової вимоги

за зазначеним кредитним договором товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укртехфінанс» (далі - ТОВ «ФК «Укртехфінанс») на підставі договору відступлення прав вимоги № 114/2-29-1.

08 лютого 2021 року між ТОВ «ФК «Укртехфінанс» та ТОВ «Аналітик Фінанс» укладено договір № 08/02-21 про відступлення прав вимоги за вказаним кредитним договором (а. с. 105-106, т. 1).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 травня 2021 року № 255835362 житловий будинок

із надвірними будівлями, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належав:

- ОСОБА_3 , дата прийняття рішення та внесення запису про державну реєстрацію: 11 серпня 2006 року, частка - 1/1, підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу, реєстраційний номер 1026, 11 серпня

2006 року, Кулієва Л. Л. , приватний нотаріус (а. с. 34, т. 1);

- із 16 квітня 2021 року 1/10 часток указаного житлового будинку на праві приватної власності належить ТОВ «Аналітик Фінанс», державний реєстратор - приватний нотаріус Алейнікова К. Л., підстава для державної реєстрації: договір іпотеки, серія та номер 6758, виданий 11 серпня 2006 року, видавник: приватний нотаріус Гаврилова С. А.; договір відступлення прав за договором іпотеки

№ 014/2017/74/7439/1, посвідчений приватним нотаріусом Гавриловою С. А.

11 серпня 2006 року та зареєстрованим в реєстрі за номером 6758, серія та номер: 221, виданий 08 лютого 2021 року, видавник: приватний нотаріус Шершун Н. К.; вимога, серія та номер: 10/02/21-2, виданий 10 лютого 2021 року, видавник:

ТОВ «Аналітик Фінанс»; лист, серія та номер: 6100500267689, виданий 11 лютого 2021 року, видавник: Укрпошта; повторна вимога, серія та номер: 15/03/21-6, виданий 15 березня 2021 року, видавник: ТОВ «Аналітик Фінанс»; лист, серія

та номер: 16/04/21-1, виданий 16 квітня 2021 року, видавник: ТОВ «Аналітик Фінанс»; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав

та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 57795817 від 22 квітня 2021 року, - приватний нотаріус Алейнікова К. Л. (а. с. 32-55, т. 1; 64-65, т. 2);

- із 27 квітня 2021 року 9/10 часток указаного житлового будинку на праві приватної власності належать ОСОБА_2 , дата державної реєстрації -

27 квітня 2021 року, державний реєстратор - приватний нотаріус Алейнікова К. Л., підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу, серія та номер: 2357, виданий 27 квітня 2021 року, видавник - приватний нотаріус Алейнікова К. Л., підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

від 27 квітня 2021 року, індексний номер 57880876, приватний нотаріус

Алейнікова К. Л., номер запису про право власності 41636660 (а. с. 26-27,

56-57, т. 1).

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_3

(а. с. 28, т. 1).

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області 20 вересня 2019 року, відповідний актовий запис номер 4333, після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_9 змінила прізвище на « ОСОБА_9 ».

Після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина,

яка складається, зокрема із житлового будинку з надвірними будівлями

по АДРЕСА_1 .

У матеріалах справи знаходяться докази на підтвердження місця реєстрації

та проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 178, 179, 180-181, 182, т. 1).

ОСОБА_1 є власником 1/3 частини вказаної квартири, в якій зареєстрована

і проживає, на підставі відповідного договору купівлі-продажу від 20 липня

2002 року.

У кредитному договорі, договорі іпотеки, договорі купівлі-продажу спірного майна, договорі добровільного страхування від нещасних випадків та здоров`я на випадок хвороби ОСОБА_3 особисто зазначена адреса її реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 на день смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та, відповідно, на час відкриття спадщини постійно проживала разом із спадкодавцем

за адресою: АДРЕСА_2 .

10 лютого 2021 року, 12 лютого 2021 року, 15 березня 2021 року ТОВ «Аналітік Фінанс» направляло претензії та повторну вимогу ОСОБА_3 щодо погашення заборгованості за кредитним договором від 11 серпня 2006 року

№ 014/2017/74/74391 у розмірі 1 829 343,86 грн (а. с. 79, 80, 81, 135, 137, 139, т. 1).

У травні 2021 року, тобто після звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідну претензію-вимогу направлено на адресу ОСОБА_11 (а. с. 141, т. 1).

Відповідно до копії постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії

від 30 вересня 2021 № 2345/02-31 року ОСОБА_1 , зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_2 , було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка була зареєстрована у

АДРЕСА_2 , у зв`язку із тим, що право власності спадкодавця припинено 22 квітня 2021 року, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власником зазначеного нерухомого майна

є ТОВ «Аналітик Фінанс» (1/10 часток) та ОСОБА_2 (9/10 часток)

(а. с. 263, т. 3).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Щодо вирішення спору по суті

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя,

а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження

№ 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив

на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором,

та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені

у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися

до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,

що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу,

за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом

у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або

є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу

не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову

в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі

№ 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі

№ 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Аналітик Фінанс», ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Алейнікової К. Л., в якому просила: визнати припиненими правовідносини

за кредитним договором та договором іпотеки, які були укладені між банком

та її матір`ю - ОСОБА_3 , померлою у червні 2010 року; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

від 22 квітня 2021 року про державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок за ТОВ «Аналітик Фінанс»; витребувати на її користь із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 9/10 часток указаного житлового будинку та визнати за нею право власності на вказаний житловий будинок.

ОСОБА_1 посилалася на те, що зобов`язання ОСОБА_3 за кредитним договором від 11 серпня 2006 року № 014/2017/74/74391 та договором іпотеки

від 11 серпня 2006 року № 014/2017/74/74391/1 є припиненими, оскільки банк

не пред`явив до неї, як до спадкоємця, кредиторські вимоги у встановлений статтею 1281 ЦК України строк, а тому звернення стягнення на житловий будинок є протиправним. При цьому було порушено порядок звернення стягнення

на предмет іпотеки.

Щодо визнання припиненими зобов`язань за договором кредиту та визнання припиненою іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,

а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно

до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється

від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право

на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше

не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» закріплено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається

у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною

до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 серпня 2006 року

між АППБ «Аваль» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір

№ 014/2017/74/74391. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором у цей самий день, 11 серпня 2006 року, між ОСОБА_3

та АППБ «Аваль» було укладено договір іпотеки № 014/2017/74/74391/1, за яким банку в іпотеку передано спірне нерухоме майно.

Крім того, на виконання умов кредитного договору між ОСОБА_3

та ПрАТ «УПСК», у тому числі, 05 листопада 2009 року було укладено договір добровільного страхування від нещасних випадків та здоров`я на випадок хвороби, вигодонабувачем за яким був банк.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Судами встановлено, що 20 серпня 2010 року банк звернувся до ПрАТ «УПСК»

із заявою про здійснення страхової виплати у зв`язку зі смертю позичальника ОСОБА_3 , яка була застрахована за вищевказаним договором добровільного страхування, за яким банк є вигодонабувачем. Листом

від 20 червня 2011 року ПрАТ «УПСК» повідомило у відповідь про відсутність підстав для здійснення страхової виплати.

Крім того, кредитор у зобов`язанні змінювався на підставі відповідних договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором, зокрема: 23 грудня

2019 року банк відступив право грошової вимоги за зазначеним кредитним договором до АТ «Оксі Банк», яке, у свою чергу, у той самий день відступило право вимоги ТОВ «ФК «Укртехфінанс», а останнє 08 лютого 2021 року уклало відповідний договір із ТОВ «Аналітик Фінанс».

Вирішуючи спір, суди врахували, що спірний житловий будинок належав на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу

від 11 серпня 2006 року.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 травня 2021 року № 255835362:

- з 16 квітня 2021 року 1/10 частка житлового будинку на праві приватної власності належить ТОВ «Аналітик Фінанс». Підставою для державної реєстрації права власності стали: договір іпотеки від 11 серпня 2006 року, договір відступлення прав за договором іпотеки; вимога № 10/02/21-2 від 10 лютого

2021 року; лист № 6100500267689 від 11 лютого 2021 року; повторна вимога

№ 15/03/21-6 від 15 березня 2021 року; лист № 16/04/21-1 від 16 квітня 2021 року;

- з 27 квітня 2021 року 9/10 часток житлового будинку на праві приватної власності належать ОСОБА_2 на підставі відповідного договору

купівлі-продажу від 27 квітня 2021 року.

Тобто ТОВ «Аналітик Фінанс» у лютому 2021 року стало новим кредитором

у спірних правовідносинах, звернуло стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, зареєструвало за собою право власності на спірний будинок, а згодом відчужило 9/10 часток будинку ОСОБА_2 .

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини

і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення позики входять

до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен

із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю

між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі смерті позичальника за кредитним договором (договором позики)

за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в основному зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

При цьому у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину,

не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах,

що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватися у межах вартості отриманого ними

у спадщину майна.

У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс

між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця і відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців. Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав

та інтересів спадкоємців такої особи.

Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином,

що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, як зазначалося вище, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці

у спадщині.

Разом із тим, положення зазначеної правової норми застосовуються у випадку дотримання кредитором положень статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків,

які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги

до спадкоємців.

Частинами першою-третьою статті 1281 ЦК України (у редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо

про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі

№ 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) зроблено правовий висновок про те, що поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281

ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже,

і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін. […] Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.

Стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 30 листопада 2022 року у справі № 171/2639/18 (провадження

№ 61-18637св21).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановив, що позивачка станом на 26 червня 2010 року, тобто на день смерті ОСОБА_3 та, відповідно, на час відкриття спадщини, проживала разом

із останньою за адресою: АДРЕСА_2 .

За вказаною адресою вони були зареєстровані. Тому ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті матері на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України, за якою спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову

від неї.

Крім того, судами вірно зазначено, що відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право

на спадщину, проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України), а часом відкриття спадщини згідно з частини другої статті 1220 ЦК України є день смерті особи (спадкодавця) або день, з якого вона оголошується померлою.

Вирішуючи вказане питання, судами надано відповідну правову оцінку доказам,

які знаходяться в матеріалах справи, у тому числі щодо родинних зв`язків, місця проживання та реєстрації спадкодавця і спадкоємця, зокрема: копії свідоцтва

про народження та свідоцтва про шлюб позивачки, копії свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , копії паспортів, довідкам із місця проживання та про склад сім`ї, про реєстрацію місця проживання, архівним документам тощо.

Більше того, ОСОБА_3 зазначала вищевказану адресу як місце своєї реєстрації та проживання у кредитному та іпотечному договорах, договорі добровільного страхування.

Таким чином, позивачка фактично прийняла спадщину після смерті матері

й кредитор повинен був направити їй свої вимоги, як спадкоємцю боржника,

у встановленому законом порядку.

Разом із цим, 10 лютого 2021 року, 12 лютого 2021 року, 15 березня 2021 року

ТОВ «Аналітік Фінанс», як кредитор, направляло претензії та повторну вимогу ОСОБА_3 , щодо погашення заборгованості за кредитним договором

від 11 серпня 2006 року № 014/2017/74/74391 у розмірі 1 829 343,86 грн.

Проте, судами вірно враховано, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

у зв`язку із чим банк 10 серпня 2010 року звернувся до ПрАТ «УПСК» із заявою

про здійснення страхової виплати за договором страхування. Тобто банк знав

про смерть ОСОБА_3 ще у серпні 2010 року, а отже, саме з цього часу почав обраховуватися строк для пред`явлення вимог у порядку статті 1281 ЦК України, який закінчився у лютому 2011 року.

Крім того, судами надано оцінку спадковій справі № 421/10, заведеній після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , і встановлено, що кредитор направляв претензію за кредитним договором від 11 серпня 2006 року

№ 014/2017/74/74391, яку подав до Десятої харківської державної нотаріальної контори 11 жовтня 2013 року, тобто після спливу преклюзивного строку

для пред`явлення вимоги до спадкоємців, передбаченого статтею 1281 ЦК України.

Таким чином, кредитор - банк, і, відповідно, ТОВ «Аналітік Фінанс», як його правонаступник, втратив право вимоги до спадкоємців боржника за вказаним кредитним договором. Обставини щодо пропуску строку пред`явлення вимоги

до спадкоємців ОСОБА_3 , передбаченого статтею 1281 ЦК України, відповідачем не спростовано.

Суди правильно встановили фактичні обставини справи, надали оцінку позовним вимогам ОСОБА_1 , підставам позову, наданим на їх обґрунтування доказам,

й, пославшись на принцип «jura novit curia», вірно виходили з того, що позивачка, захищаючи інтерес, спрямований на усунення юридичної невизначеності

у відносинах із кредитором, прагне визнати припиненим саме зобов`язання

за кредитним договором та визнати припиненою іпотеку.

З урахуванням вищенаведеного, відповідні позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню. Судами вірно застосовано норми матеріального права при вирішенні спору у цій частині. Відповідні доводи касаційної скарги

є безпідставними.

У цій частині висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року

у справі № 206/3612/20 (провадження № 61-12830св22).

Щодо скасування державної реєстрації.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Алейнікової К. Л., про державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок за ТОВ «Аналітик Фінанс», суди застосували відповідні норми Закону України «Про іпотеку», зокрема,

які регулюють питання задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», положення Порядку № 1127. При цьому судами надано оцінку положенням договору іпотеки та відповідній реєстраційній справі.

У спірних правовідносинах сторони узгодили позасудовий порядок набуття права власності на предмет іпотеки, оскільки іпотечний договір містить іпотечне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку, у тому числі шляхом переходу права власності на предмет іпотеки

до іпотекодержателя. ТОВ «Аналітік Фінанс» вважало, що оскільки заборгованість за кредитним договором не була погашена, тому воно має право звернути стягнення на предмет іпотеки і, як наслідок, звернуло стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку»,

а саме шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки.

Проте, вищенаведеними нормами матеріального права регламентовано,

що для позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», необхідне направлення боржнику та іпотекодавцю, якщо він відмінний від боржника, письмової вимоги про усунення порушення зобов`язання. При цьому визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а також порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення.

Суди вірно вказали, що направлення у лютому та березні 2021 року ТОВ «Аналітік Фінанс» претензій та повторної вимоги ОСОБА_3 , яка померла у 2010 році, унеможливлює їх отримання останньою.

Ненадання іпотекодержателем належного підтвердження виконання вимог

статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, унеможливило встановлення державним реєстратором завершення 30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення

на предмет іпотеки.

Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду:

від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18),

від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19).

За відсутності документів, необхідних для державної реєстрації права власності

на нерухоме майно, така реєстрація вважається проведеною з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно

та їх обтяжень» і Порядку № 1127.

Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).

При цьому претензію-вимогу від 13 травня 2021 року, яку направлено на адресу ОСОБА_11 , як спадкоємця померлого боржника, направлено спадкоємцю вже після звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, судами встановлено, що визначена ТОВ «Аналітик Фінанс» вартість спірного житлового будинку є заниженою.

Вищевказане у своїй сукупності свідчить про недотримання ТОВ «Аналітик Фінанс» та державним реєстратором норм законодавства, що призвело до прийняття останнім незаконного рішення про державну реєстрацію права власності

за товариством, яке підлягає скасуванню.

Доводи касаційної скарги у цій частині спростовуються зазначеними нормами права та матеріалами справи, а отже, відхиляються Верховним Судом.

Щодо витребування майна у ОСОБА_2 .

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З урахуванням указаного, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод

чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно,

без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати

це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником

або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника

або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника

або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача,

а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду

є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно

від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник

має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках

(частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має

право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним

(частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право,

не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, який підтримав Верховний Суд, зокрема

у постановах: від 13 вересня 2023 року у справі № 359/3912/15-ц (провадження

№ 61-3901св23), від 20 вересня 2023 року у справі № 206/2421/16-ц (провадження № 61-18150св21), захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження

№ 12-148гс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно

з якими власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Схожі за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та багатьох інших.

Така судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування

й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Тобто за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває у договірних відносинах, тоді правомірному та ефективному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 після смерті

її матері - ОСОБА_3 , фактично набула у спадщину спірний житловий будинок із моменту відкриття спадщини. Тобто саме ОСОБА_1 є власником спірного будинку.

Звернувшись до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті матері позивачці було відмовлено у видачі вказаного свідоцтва на спірний житловий будинок у зв`язку із тим, що право власності спадкодавця припинено 22 квітня 2021 року, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власниками нерухомого майна є відповідачі:

ТОВ «Аналітик Фінанс» (1/10 часток) та ОСОБА_2 (9/10 часток).

Судами вірно встановлено, що спірний житловий будинок вибув із володіння власника поза її волею, внаслідок застосування ТОВ «Аналітик Фінанс» позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, здійсненого

з порушенням вимог чинного законодавства України та подальшого продажу

9/10 часток спірного будинку третій особі - ОСОБА_2 , на підставі відповідного договору купівлі-продажу.

З урахуванням наведеного та вищевказаних висновків, у спірних правовідносинах наявні підстави для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок за ТОВ «Аналітик Фінанс», оскільки 1/10 частка спірного будинку залишається у власності товариства на підставі проведеної незаконної реєстрації. Такі вимоги

є ефективним способом захисту прав позивача.

Разом із цим, ТОВ «Аналітик Фінанс», після того як незаконно звернуло стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, зареєструвало за собою право власності на спірний будинок, а згодом відчужило 9/10 часток будинку ОСОБА_2 .

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог

про витребування на користь ОСОБА_1 із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 9/10 часток житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Такі висновки узгоджуються зі сталою та сформованою практикою Верховного Суду, вони відповідають фактичним обставинам справи, заявник касаційної скарги їх не спростував.

Щодо інших доводів касаційної скарги.

Верховний Суд відхиляє посилання заявника касаційної скарги про наявність підстав для застосування позовної давності у спірних правовідносинах,

так як судами вірно встановлено, що вперше про факт порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася у травні 2021 року, коли на територію спірного домоволодіння прийшли невідомі особи, які назвалися представниками товариства та заявили про свої права на житловий будинок, у зв`язку із чим вона зверталася до правоохоронних органів.

Тому до цього часу, тобто до травня 2021 року, ОСОБА_1 не було відомо

про те, що її право порушено, не визнається або оспорюється. З указаної дати остання дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, а відтак позовна давність у спорі не пропущена.

Посилання касаційної скарги у цій частині зводяться до власного тлумачення норм права, а тому вони відхиляються Верховним Судом.

При цьому заявник касаційної скарги, посилаючись на обізнаність позивачки

про обтяження спірного будинку, зазначає про те, що вона безпідставно реєструвала у ньому третіх осіб, користувалася майном. Указане також підтверджує той факт, що ОСОБА_1 користувалася спірним майном як його власник і не знала про порушення чи не визнання своїх прав.

Крім того, посилаючись на необхідність застосування позовної давності, заявник касаційної скарги також указує про те, що позовна давність сплила тоді, коли закінчився строк звернення кредитора з вимогами до спадкоємців боржника. Тобто заявник у касаційній скарзі одночасно зазначає, що у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для задоволення позову,

так як кредитор не пропустив строк для звернення з вимогами до спадкоємців боржника, а також про те, що із закінчення відповідного строку сплила позовна давність. Такі доводи є взаємовиключними.

Більше того, колегія суддів ураховує, що доводи касаційної скарги переважно стосуються захисту інтересів і порушених прав ТОВ «Аналітик Фінанс». Однак товариство не оскаржило судові рішення судів попередніх інстанцій у касаційному порядку, а заявник касаційної скарги - ОСОБА_2 , не надав повноважень

на представництво інтересів товариства в суді касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, вони були предметом дослідження у судах із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства,

і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки, зроблені судами по суті спору, узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою та сформованою,

а відмінність залежить лише від доказування. Із цих підстав колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду. Верховний Суд наголошує, що у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи

їх у сукупності.

Крім того, Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 1281 ЦК України, зокрема у правовідносинах, в яких кредитору невідомі спадкоємці боржника,

так як судова практика у даній категорії справ є сталою. Верховний Суд неодноразово зазначав, що тлумачення статті 1281 ЦК України свідчить,

що вказана норма не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса (зокрема, постанова від 13 червня 2018 року у справі № 758/8549/15-ц, провадження № 61-8438св18). Тобто кредитор має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців боржника через нотаріуса, що й було зроблено банком у даному спорі, проте з пропуском строку, визначеного вищевказаною нормою права.

Таким чином, висновки судів по суті спору у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи

не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам

в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення

є мотивованими.

ЄСПЛ указав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності,

які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає

зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції

Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2023 року поновлено позивачці строк на звернення до суді із заявою

про ухвалення додаткового рішення, відповідну заяву задоволено частково

й ухвалено додаткове рішення у справі, яким здійснено розподіл витрат

на професійну правничу допомогу. Зокрема, стягнуто з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 57 500,00 грн,

по 28 750,00 грн із кожного.

Заявник касаційної скарги посилається на те, що районний суд безпідставно поновив позивачці строк для звернення до суду з відповідною заявою.

У заяві про ухвалення додаткового рішення (а. с. 150-155, т. 4) ОСОБА_11 просила суд поновити їй строк для подання доказів понесення відповідних витрат, навівши правові підстави для такого поновлення.

Суд першої інстанції надав оцінку доводам позивачки у цій частині і вважав,

що вказаний строк підлягає поновленню. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку судові рішення суду першої інстанції, у тому числі

й додаткове судове рішення, вказав, що районний суд обґрунтовано поновив позивачці строк на подання відповідної заяви.

Тому вказані доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом, так як їм уже надавалася оцінка судом апеляційної інстанції, з якою Верховний Суд погоджується.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу,

суд першої інстанції надав оцінку доказам, наданим на підтвердження цих витрат, вірно застосував відповідні норми матеріального права та процесуального закону, врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду

зі вказаного процесуального питання й обґрунтовано зазначив про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивачки витрат

на професійну правничу допомогу у відповідному розмір, який відповідає критеріям реальності та розумності, конкретним обставинам справи, є доведеним

і пропорційним.

Верховний Суд відхиляє загальні посилання касаційної скарги про неспівмірність витрат на правничу допомогу, стягнутих районним судом із відповідачів

на користь позивачки, так як заявник касаційної скарги належним чином

не мотивував касаційну скаргу у цій частині. При цьому доводи ОСОБА_2

у цій частині зводяться до того, що він не має відношення до виникнення даного спору. Разом із цим, судами обґрунтовано задоволено позов ОСОБА_1

в частині позовних вимог до ОСОБА_2 .

Судові рішення судів попередніх інстанції є законними та обґрунтованими,

а тому не підлягає скасуванню й додаткове рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд також зазначає, що заявник касаційної скарги не оскаржує

в касаційному порядку додаткову постанову суду апеляційної інстанції, касаційна скарга не містить відповідних доводів.

Висновки за результатом розгляду справи

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат касаційним судом

не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2022 року, додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 лютого

2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець