Ухвала

від 19.03.2024 по справі 308/14962/23

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №308/14962/23

2/303/1519/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі головуючого-судді Куцкір Ю.Ю.

з участю секретаря судових засідань Славич М.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м.Мукачево цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації, Державної Казначейської служби України, Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про стягнення шкоди за незаконні дії та бездіяльність державних органів, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації, Державної Казначейської служби України, Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про стягнення шкоди за незаконні дії та бездіяльність державних органів.

Позов мотивований тим, що 19.07.2021 року позивач отримав постанову про відкриття виконавчого провадження від 08.07.2021 року №66020793. У даній постанові зазначалося, що вона винесена на підставі судового наказу №308/14235/20 від 08.02.2021 року виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області. Цим же наказом, стягнуто із ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків «Столєтова 4» суму заборгованості по внескам та платежам за виконані роботи у розмірі 4880 гривень, а також судовий збір у розмірі 210,20 гривень. У свою чергу, позивач змушений був докладати додаткових зусиль з метою скасування судового наказу, який вже знаходився на примусовому виконанні у органах державної виконавчої служби. При цьому, органи ДВС наклали на позивача різного роду арештів на рахунок та його власність.

Так, позивач сплатив судовий збір та подав до суду заяву про скасування судового наказу із клопотанням про поновлення строку, однак ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 27.07.2023 року було відмовлено позивачу ОСОБА_1 в поновленні процесуального строку, а тому його заяву про скасування судового наказу було повернуто.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав на таку ухвалу суду апеляційну скаргу, внаслідок чого оскаржувану ухвалу суду було скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

24.12.2021 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області поновлено позивачу ОСОБА_1 строк для подання заяви про скасування судового наказу і сам судовий наказ було скасовано.

У період всього цього часу позивач отримав додатковий та не обов`язковий стрес внаслідок чого змушений був звернутися неодноразово до лікарні, оскільки стан його здоров`я суттєво погіршився через переживання протиправних дій щодо нього.

Позивач вважає, що Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області не вправі був виносити щодо нього судовий наказ, а працівники суду не мали право ставити відмутку про набрання законної сили судовим наказом без належного поштового підтвердження про вручення йому спірного судового наказу.

Таким чином, позивач вважає, що йому із вищезазначеними обставинами, було завдано моральну шкоду у розмірі 100000 гривень, які просить суд стягнути на його користь із державного бюджету.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.11.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Також вказаною ухвалою відповідачам встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

У свою чергу, представник відповідача Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данко В.Й. подав відзив на позовну заяву в якому заперечив з доводами позивача категорично не погоджується та вважає, що вони необґрунтовані, не відповідають фактичним обставинам справи і не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.6 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

У Постанові ВС України від 01.03.2017 року у справі №6-3139цс16 зазначено, що згідно із ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорюваного та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди. Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції. Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав визначених у процесуальному законодавстві. Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

У Постанові Великої Палати ВС від 27.03.2019 року в справі №711/2652/17, провадження №14-638цс18 зазначено, що ч.4 ст.1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Щодо цивільної відповідальності суду, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що беручи до уваги принцип незалежності суду: і) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); іі) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави,; ііі) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Велика Палата ВС вже зазначала, що можливість розгляду судом позовних вимог про зобов`язання іншого суду вчинити певні процесуальні дії та (або) ухвалити рішення, пов`язане з розглядом іншої судової справи, закони України не передбачають. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Крім цього, відповідно до ч.11 ст.49 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, по своїй суті, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно та незалежно.

Також, 06.10.2021 року у судові справі №308/4532/20 у постанові ВС у складі Другої судової палати касаційного цивільного суду зазначено, що суд (суддя), як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа).

Що стосується доводів позивача стосовно не отримання неналежної реакції на свої звернення на адресу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області не підтверджуються, оскільки на кожне звернення позивача судом було надана обґрунтована відповідь.

Інші відповідачі відзив на позовну заяву не подали.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

За змістом ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, що також встановлено статтею 12 цього Кодексу.

Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що Ужгородським міським відділом ДВС Південно-Західного міжрегіональнного управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) 08.07.2021 року було винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження, ВП №66020793. Підставою для примусового виконання став Судовий наказ №308/14235/20 виданий 08.02.2021 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків «Столєтова 4» суму заборгованості по внескам та платежам співвласників об`єднання за виконані роботи у розмірі 4880 гривень, а також про стягнення судового збору у розмірі 210,20 гривень (а.с. 10, 11).

Цього ж числа, Ужгородським міським відділом ДВС Південно-Західного міжрегіональнного управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) також було винесено Постанову про стягнення виконавчого збору і про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (а.с. 12-14).

24.06.2022 року Ужгородським міським відділом ДВС Південно-Західного міжрегіональнного управлінням Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) було винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки Судовий наказ №308/14235/20 від 08.02.2021 року був скасований згідно ухвали суду №308/9380/21 від 24.12.2021 року (а.с. 15).

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 05.10.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 27.07.2021 року скасовано. А справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 16-18).

З огляду на вищезазначене, суд приходить до наступного.

Так, у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №489/5045/18, провадження №14-191 цс19 від 29.05.2019 року, в п.21-26, зазначено, що згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Щодо цивільної відповідальності, до якої позивач має намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що означений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що можливість розгляду судом позовних вимог про зобов`язання іншого суду вчинити певні процесуальні дії та (або) ухвалити рішення, пов`язане з розглядом іншої судової справи, Закони України не передбачають. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені(пункт 78-80 постанови від 8 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц; пункти 61-65 постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

Крім цього, Верховний Суд під час розгляду справи №526/2147/19 від 07.07.2021 року у своїй Постанові зазначив, що статтею 124 Конституції передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.

За змістом чч.1 та 3 ст.6 закону «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу; втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Велика палата ВС неодноразово звертала увагу на те, що оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можна оскаржити до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди під час розгляду конкретної справи, можна усунути лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). (правові висновки ВП ВС, викладені у постановах від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц, від 13.03.2019 у справі №462/32/17, від 20.03.2019 у справі №295/7631/17, від 21.08.2019 у справі №761/35803/16-ц, від 18.12.2019 у справі №688/2479/16-ц).

Судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави (п.21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17.11.2010).

Беручи до уваги принцип незалежності суду, i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) має бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (п.76 висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Аналізуючи зазначене та вимоги представника позивача заявлені до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про стягнення шкоди, не поширюється юрисдикція судів, оскільки ні суддя, як посадова особа, що здійснює правосуддя, ні суд, як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою стороною, яка бере участь у цивільній справі. Винятком є лише випадки, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не як орган, що здійснює правосуддя.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 01.03.2017 у справі №6-3139цс16, постанові ВС від 10.01.2018 у справі №61-1091св17, а також ВП ВС у постановах від 8.05.2018 у справі №14-90цс18, від 21.11.2018 у справі №14-399 цс18, від 27.03.2019 у справі №711/2652/17.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Верховний Суд також зазначив, що розглядаючи зазначений спір по суті, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на суб`єктний склад сторін у справі, не урахували, що ні суддя, як посадова особа, що здійснює правосуддя, ні суд, як орган, що здійснює правосуддя, не можуть бути відповідачами у зазначеній справі.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що обґрунтованими є доводи представника відповідача Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області щодо необхідності закриття провадження у справі в частині пред`явлення позову саме до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, розгляд якої не підлягає здійсненню в порядку цивільного судочинства на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 вказаної конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21.12.2010, заяви №№17160/06 та 35548/06).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність, викладену в судовому рішенні, є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, а також встановленими законом особливостями відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду (постанови ВП ВС від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц, від 13.03.2019 у справі №462/32/17, від 20.03.2019 у справі №295/7631/17).

Таким чином, беручи до уваги вищезазначене, керуючись п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі у частині позову представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про стягнення шкоди за незаконні дії та бездіяльність державних органів закрити.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її підписання.

Головуючий Ю.Ю. Куцкір