Рішення

від 05.03.2024 по справі 911/1634/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1634/21

За позовом Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк"

до 1) Державного реєстратора Комунального підприємства "Бюро державної реєстрації" Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області Галкіна Євгена Володимировича,

2) Комунального підприємства "Бюро державної реєстрації" Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області,

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Рент Сервіс 2012",

4) ОСОБА_1 ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив 7",

про визнання недійсним і скасування рішень, визнання недійсним акта, поновлення записів про права власності на об`єкти нерухомості,

Суддя Антонова В.М.

Секретар судових засідань Налапко Ю.І.

Представники учасників справи:

від позивача: Рибкіна Н.В.;

від відповідача-1, 2, 3, 4: не з`явився;

від третьої особи: Слободянюк А.І.;

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий виклад позовних вимог

Акціонерне товариство "Сбербанк" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до: 1) Державного реєстратора Комунального підприємства "Бюро державної реєстрації" Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Галкіна Євгена Володимировича (далі - відповідач-1), 2) Комунального підприємства "Бюро державної реєстрації" Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - відповідач-2), 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Рент Сервіс 2012" (далі - відповідач-3), 4) ОСОБА_1 (далі - відповідач-4), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив 7" (далі - третя особа), в якому просило суд (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 17.09.2021):

- визнання недійсним та скасування рішення ТОВ "Компанія "Рент Сервіс 2012", оформленого протоколом, № 06/0217, виданого 06.02.2017;

- визнання недійсним акта приймання-передачі, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Компанія "Рент Сервіс 2012";

- визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора Комунального підприємства "Бюро державної реєстрації" Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Галкіна Євгена Володимировича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі яких до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про право власності за ТОВ "Компанія "Рент Сервіс 2012" на об`єкти нерухомості, власником яких є ОСОБА_1 , а саме: земельної ділянки, кадастровий номер: 3222783201:01:021:0130, площею 0,12 га; земельної ділянки, кадастровий номер: 3222783201:01:021:0128, площею 0,12 га; земельної ділянки, кадастровий номер: 3222783201:01:021:0132, площею 0,12 га; земельної ділянки, кадастровий номер: 3222783201:01:021:0120, площею 0,12 га; земельної ділянки, кадастровий номер: 3222783201:01:021:0124, площею 0,12 га з одночасним припиненням права власності ТОВ "Компанія "Рент Сервіс 2012" на об`єкти нерухомості;

- поновлення в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності на об`єкти нерухомості, власником яких є ОСОБА_1 , а саме: земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222783201:01:021:0130; 3222783201:01:021:0124; 3222783201:01:021:0120; 3222783201:01:021:0132; 3222783201:01:021:0128 площею 0,12 га кожна, датою реєстрації яких є 27.06.2008, орган, що здійснив державну реєстрацію земельних ділянок - Макарівський районний відділ КОФ ЦДЗК, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, що знаходиться за адресою: с. Копилів Макарівського р-ну Київської області.

Рішенням від 27.09.2021 № 8 змінено найменування банку з Акціонерного товариства "Сбербанк" на Акціонерне товариство "Міжнародний резервний банк".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вчинення дій із внесення спірного майна до статутного капіталу ТОВ "Компанія "Рент Сервіс 2012", на думку позивача, призвели до неможливості задовольнити його законну вимогу, як стягувача в процедурі примусового виконання рішення суду, дії ОСОБА_1 із внесення майна до статутного капіталу ТОВ "Компанія "Рент Сервіс 2012" призвели до позбавлення його активів та, як наслідок, неможливості розрахуватися з позивачем за своїми боргами. Позивач вважає дії ОСОБА_1 одностороннім правочином, який має бути визнаний судом недійсним на підставі статті 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки його було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

2. Стислий виклад позицій відповідача-1

Відповідач-1 у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

3. Стислий виклад позицій відповідача-2

Відповідач-2 у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

4. Стислий виклад позицій відповідача-3

Відповідач-3 у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

5. Стислий виклад позицій третьої особи

Третя особа підтримує позовні вимоги позивача та просить задовольнити позов у повному обсязі.

6. Процесуальні дії в справі

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.02.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 та рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2021 у справі № 911/1634/21 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційним судом зазначено:

- що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не з`ясували, чи діє постанова про арешт майна боржника на час вирішення спору, як і не встановили, на яке саме майно ОСОБА_1 накладено арешт та чи належать до такого майна спірні земельні ділянки;

- враховуючи, що оскаржуваний правочин вчинений в період дії виконавчого провадження, суди не з`ясували, чи не перестав боржник бути платоспроможним внаслідок їх виконання, як і не встановили, чи не направлений зазначений правочин на уникнення звернення стягнення на майно. Натомість суди вдалися до аналізу стану заборгованості, що не входить до предмета доказування у цій справі;

- крім того, договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов`язання, може бути кваліфіковано як фіктивний в справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами в цих справах були за твердженнями позивачів вчинені відповідні правочини. Суди наведеного не врахували й аналізували спірний правочин тільки в контексті реальності наміру ОСОБА_1 , стати учасником ТОВ "Компанія "Рент Сервіс 2012", а товариства прийняти вказане майно до статутного капіталу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.05.2023 закрито провадження в справі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 ухвалу Господарського суду Київської області від 23.05.2023 у справі № 911/1634/21 скасовано та матеріали справи № 911/1634/21 повернуто Господарському суду Київської області для продовження розгляду.

23.10.2023 до Господарського суду Київської області надійшла справа № 911/1634/21 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана судді Антоновій В.М.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.10.2023 прийнято справу № 911/1634/21 до свого провадження, призначено підготовче засідання на 21.11.2023 та витребувано документи в порядку ст. 74 ГПК України.

27.10.2023 від третьої особи надійшли заява про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції та письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.10.2023 заява третьої особи про участь в судових засіданнях в режимі відео конференції повернуто заявнику без розгляду.

06.11.2023 від третьої особи надійшли заява про участь в усіх судових засіданнях в режимі відеоконференції та письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.11.2023 заяву третьої особи про участь в усіх судових засіданнях в режимі відео конференції задоволено.

У підготовче засідання 21.11.2023 з`явилися представники позивач та третьої особи, інші учасники справи в засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.11.2023 підготовче засідання відкладено на 12.12.2023 та витребувано документи в порядку ст.74 ГПК України.

27.11.2023 від Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) на виконання вимог ухвали суду надійшли пояснення та документи для долучення до матеріалів справи

У підготовче засідання 12.12.2023 з`явилися представники позивача та третьої особи, інші учасники справи в засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.12.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 06.02.2024 та витребувано документи в порядку ст.74 ГПК України.

04.01.2024 від Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) на виконання вимог ухвали суду надійшли пояснення, в яких зазначено, що постановою НОМЕР_1 від 10.11.2024 накладено арешт на все майно ОСОБА_1 , проте інформації щодо права власності на спірні земельні ділянки не надходило та них не накладався арешт, залишок боргу по виконавчому провадженню НОМЕР_1 складає 2 114 659, 87 грн та 211 709, 07 грн виконавчого збору.

15.01.2024 від позивача надійшли клопотання про участь у судовому засіданні 06.02.2024 в режимі відеконференції, письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.01.2024 відмовлено в задоволені клопотанні позивача про участь у судовому засіданні 06.02.2024 в режимі відеконференції.

26.01.2024 від позивача надійшли клопотання про участь у судовому засіданні 06.02.2024 в режимі відеконференції.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.01.2024 клопотання позивача про участь у судовому засіданні 06.02.2024 в режимі відеконференції задоволено.

У підготовче засідання 06.02.2024 з`явилися представники позивача та третьої особи, інші учасники справи в засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.02.2024 в порядку ст. 74 ГПК України повторно витребувано в державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції Петрухно Сергія Олександровича належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_1.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, ухвалою Господарського суду Київської області від 06.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.03.2024.

23.02.2024 від Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) на виконання вимог ухвали суду супровідним листом надішли документи для долучення до матеріалів справи, проте супровідний лист не містить підпису начальника Ірини Ярушевської.

26.02.2024 від позивача надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза приміщенням суду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.03.2024 заява позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза приміщенням суду задоволено.

У судове засідання 05.03.2024 з`явилися представники позивача та третьої особи, інші учасники справи в засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Щодо поданих Печерським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) документів, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.170 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України письмова заява, клопотання чи заперечення підписується заявником або його представником.

Так, 23.02.2024 від Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) на виконання вимог ухвали суду супровідним листом надішли документи, проте супровідний лист не містить підпису начальника Ірини Ярушевської.

Згідно ч.4 ст.170 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

З огляду на викладене, суд, протокольною ухвалою повернув подані Печерським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) документи заявнику.

Представник позивача в судовому засіданні 05.03.2024 надав пояснення по суті позовних вимог, просив позов задовольнити.

Представник третьої особи в судовому засіданні 05.03.2024 надав пояснення по суті позовних вимог, просив позов задовольнити.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 05.03.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

05.02.2007 між Закритим акціонерним товариством "Банк РНБ", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Сбербанк", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив 7" (далі - ТОВ "Актив 7") укладено договір про відкриття кредитної лінії № 14-В/07.

Для забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Актив 7" за кредитним договором між АТ "Сбербанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 14-В/07-П5 від 05.02.2007 (зі змінами, внесеними договорами про внесення змін від 04.02.2008, 03.11.2008).

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18.06.2012 у справі № 2-52/11 за позовом АТ "Сбербанк", до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа - ТОВ "Актив 7", про стягнення заборгованості, стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість, яка станом на 16.10.2009 становила 267 849,48 доларів США.

Постановою Державного виконавця Корольовського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції від 10.11.2014 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва № 2-52/11 від 05.12.2013 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 267 849,48 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 2 142 260, 14 грн. Стягувачем за вказаним виконавчим провадженням є позивач, боржником - ОСОБА_1 (відповідач-4).

Згідно з Інформацією про виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва від 05.12.2013 № 2-52/11, 10.11.2014 державним виконавцем також було винесено постанову про арешт майна боржника, матеріали виконавчого провадження для подальшого виконання направлені до Печерського РВДВС м. Києва.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 було зареєстроване наступне майно:

- земельна ділянка загальною площею 0,12 га, кадастровий номер 3222783201:01:021:0124, що знаходиться за адресою: с. Копилів Макарівського району Київської області;

- земельна ділянка загальною площею 0.12 га, кадастровий номер 3222783201:01:021:0120, що знаходиться за адресою: с. Копилів Макарівського району Київська область;

- земельна ділянка загальною площею 0.12 га, кадастровий номер 3222783201:01:021:0132, що знаходиться за адресою: с. Копилів Макарівського району Київська область;

- земельна ділянка загальною площею 0.12 га, кадастровий номер 3222783201:01:021:0128, що знаходиться за адресою: с. Копилів Макарівського району Київська область;

- земельна ділянка загальною площею 0.12 га, кадастровий номер 3222783201:01:021:0130, що знаходиться за адресою: с. Копилів Макарівського району Київська область.

06.02.2017 на загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Рент Сервіс 2012" (далі - ТОВ "Компанія "Рент Сервіс 2012") були прийняті рішення про прийняття до складу учасників ОСОБА_1 та про передачу ним до статутного капіталу цього товариства за відповідним актом прийому-передачі належного йому нерухомого майна, загальна вартість якого склала 100 000 грн, що підтверджується протоколом № 06/0217.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 14.02.2017 проведена державна реєстрація об`єктів нерухомого майна - спірних земельних ділянок, що знаходяться у с. Копилів Макарівського району Київської області за ТОВ "Компанія "Рент Сервіс 2012". Підставами виникнення права власності зазначено: протокол, серія та номер - 06/0217, виданий 06.02.2017, видавник - ТОВ "Компанія "Рент Сервіс 2012"; акт приймання-передачі, виданий 06.02.2017.

З інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час розгляду справи вбачається, що ОСОБА_1 є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Рент Сервіс 2012", розмір його внеску до статутного фонду - 100 000 грн.

Предметом позову в даній справі є вимога про визнання недійсним рішення, акта приймання-передачі майнового внеску до статутного капіталу ТОВ "Компанія "Рент Сервіс 2012" та скасування рішень державного реєстратора з одночасним поновленням в Державному реєстрі речових прав на об`єкти нерухомості, з посиланням на положення статей 202, 203, 215, 234 ЦК України, оскільки позивач вважає, що метою оспорюваного правочину з передачі майна до статутного капіталу іншої юридичної особи була потреба приховати таке майно, щоб уникнути необхідності в майбутньому за його рахунок повернути борг позивачеві.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

За змістом ст. 4 ГПК України підтверджується, що процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.01.2021 по справі № 916/1415/19 заначила, що розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Суд зазначає, що виходячи із змісту позовної заяви вбачається, що дії, якими могли бути порушені права позивача, полягали в законності внесення ОСОБА_1 спірних земельних ділянок до статутного капіталу ТОВ "Компанія "Рент Сервіс 2012" та чи такі дії ОСОБА_1 призвели до позбавлення його активів та, як наслідок, неможливості розрахуватися з позивачем за своїми боргами.

Позивач вважає дії ОСОБА_1 одностороннім правочином, який має бути визнаний судом недійсним на підставі статті 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки його було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 зазначеного Кодексу).

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частин першої, другої статті 234 Цивільного кодексу України, на яку посилався позивач у позовній заяві, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У пунктах 32, 33 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 зазначено таке:

"32. …Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

33. Спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов`язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов`язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними (частина третя статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") або можуть бути визнані недійсними (частина перша статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження"). У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).

Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить.

Разом з тим у судовій практиці договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов`язання, кваліфіковано як фіктивний у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами у цих справах були за твердженнями позивачів вчинені відповідні правочини (постанови Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц). Отже такі правочини можуть вважатись фіктивними правочинами".

Правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є «вживанням права на зло». За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності.

Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Великої палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/1128/16-ц, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18.06.2012 у справі № 2-52/11 за позовом АТ "Сбербанк", до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа - ТОВ "Актив 7", про стягнення заборгованості, стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість, яка станом на 16.10.2009 становила 267 849,48 доларів США.

Постановою Державного виконавця Корольовського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції від 10.11.2014 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва № 2-52/11 від 05.12.2013 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 267 849,48 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 2 142 260, 14 грн. Стягувачем за вказаним виконавчим провадженням є позивач, боржником - ОСОБА_1 (відповідач-4).

У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором. (ч.ч.1, 2, 4 ст. 543 ЦК України)

Отже, солідарна відповідальність - це відповідальність кількох боржників перед одним кредитором.

Стягнення коштів з солідарних боржників здійснюється в межах різних виконавчих проваджень.

Відповідно до ч. 4 ст. 543 ЦК України виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У силу ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування(ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.

Так, позивачем суду не надано та матеріали справи не містять інформації відносно того, в якому обсязі рішення в справі № 2-52/11 виконано загалом всіма боржниками, та в якій частині залишається не виконаним.

Верховний Суд зазначав, що ознакою фраудаторного правочину, який ставиться під сумнів у частині його добросовісності, є те, що він учиняється (виконується) саме боржником на шкоду кредиторам (пункт 4.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

Також Верховний Суд у постанові від 21.05.2020 № 468/1736/17 вказав, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У матеріалах справи наявна Інформація про виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва № 2-52/11 від 05.12.2013, де зазначено, що 10.11.2014 державним виконавцем також було винесено постанову про арешт майна боржника.

Також у матеріалах справи відсутня інформація, щодо накладення арешту саме на спірні земельні ділянки, які передані ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ "Компанія "Рент Сервіс 2012".

Судом прийнято до уваги, що вказане відчуження спірних земельних ділянок відбулось не на безоплатній основі, оскільки внаслідок такої передачі ОСОБА_1 (відповідач-4) набув корпоративних прав у ТОВ "Компанія "Рент Сервіс 2012", а саме розмір частки засновника (учасника): 100 000,00 грн.

Вказані корпоративні права є активом ТОВ "Компанія "Рент Сервіс 2012" та на них може бути звернено стягнення в порядку приписів ст. 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» в рахунок погашення заборгованості боржника перед кредитором.

Окрім цього, матеріали справи не містять доказів того, що державним виконавцем в ході примусового стягнення заборгованості встановлено фактичну відсутність у ОСОБА_1 будь-якого іншого майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги стягувача. Наявні в матеріалах справи копії постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та про накладення арешту не можуть вважатись доказами відсутності у боржника майна для задоволення вимог позивача.

Натомість із відповіді Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) від 04.01.2024, яка міститься в матеріалах справи, вбачається, що сума коштів стягнутих з ОСОБА_1 по вказаному виконавчому провадженню складає 30 422, 46 грн.

Позивачем не доведене яким саме його майновим інтересах ОСОБА_1 нанесено шкоду своїм вступом до ТОВ «Компанія "Рент Сервіс 2012» та внесенням спірних земельних ділянок, у якості внеску до статутного фонду цього товариства, оскільки внаслідок такого вступу ОСОБА_1 не перестав бути платоспроможний, зворотнього матеріали справи не місять.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем не доведене, які саме його права порушенні ОСОБА_1 при вході до складу учасників ТОВ "Компанія "Рент Сервіс 2012" та передачею ним до статутного капіталу цього товариства належного йому нерухомого майна, в якості внеску частки учасника в статутний капітал, а тому відсутні правові підстави для визнання правочинів з такого відчуження фраудаторними.

Щодо заяви відповідача-4 про застосування строків позовної давності, то суд зазначає, що позовна давність застосовується судом у разі наявності порушеного права позивача.

Під час розгляду справи, суд не встановлено порушення права позивача, а тому відсутні підстави для застосування позовної давності.

Крім того, щодо вимог до Державного реєстратора Комунального підприємства "Бюро державної реєстрації" Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області Галкіна Євгена Володимировича та Комунального підприємства "Бюро державної реєстрації" Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, то суд зазначає, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "РуїсТоріха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" до 1) Державного реєстратора Комунального підприємства "Бюро державної реєстрації" Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області Галкіна Євгена Володимировича, 2) Комунального підприємства "Бюро державної реєстрації" Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Рент Сервіс 2012", 4) ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив 7" про визнання недійсним і скасування рішень, визнання недійсним акта, поновлення записів про права власності на об`єкти нерухомості - відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 20.03.2024.

Суддя В.М. Антонова