Ухвала

від 18.03.2024 по справі 635/1382/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 березня 2024 року

м. Київ

справа №635/1382/23

адміністративне провадження № К/990/10171/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Пасічник С.С.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2024 у справі №635/1382/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною та скасування постанови №199/20-40-07-30 від 03.03.2023 про накладення адміністративного стягнення, про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтею 166-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу у розмірі 2550,00грн; стягнення з Головного управління ДПС у Харківській області на користь позивача моральної шкоди в розмірі 50000,00грн.

Харківський районний суд Харківської області рішенням від 08.12.2023, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав протиправною та скасував постанову №199/20-40-07-30 від 03.03.2023 про накладення адміністративного стягнення, якою було притягнуто до відповідальності за порушення статті 166-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення ОСОБА_1 . Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди залишив без задоволення. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати щодо сплати судового збору в сумі 536,80грн та судові витрати на правничу допомогу у розмірі 14762,00грн.

Другий апеляційний адміністративний суд додатковою постановою від 19.02.2024 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткової постанови задовольнив частково. Ухвалив додаткову постанову, якою стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00грн. У задоволенні іншої частини заяви - відмовив.

Додаткова постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2024 у справі №635/1382/23 є невід`ємною складовою постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2024, ухваленої за результатами апеляційного перегляду рішення Харківського районного суду Харківської області від 08.12.2023 у справі №635/1382/23.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України через підсистему «Електронний суд» 15.03.2024 звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2024 у справі №635/1382/23 в частині задоволення заяви позивача та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо розподілу судових витрат відмовити в правному обсязі.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою, Верховний Суд виходить з наступного.

Згідно з частинами першою і другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Отже, за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252). У таких випадках суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Оскільки додаткове судове рішення після його ухвалення стає частиною судового рішення по суті позовних вимог, відповідно, порядок його оскарження є таким, що і для рішення по суті, оскільки вирішує питання, які не пов`язані із вимогами адміністративного позову, але в обов`язковому порядку мають бути вирішені судом.

Статтею 129 Конституції України до однієї з основних засад судочинства віднесено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт сьомий частини третьої статті 2 КАС України, який також відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, та стаття 13 цього Кодексу, якою закріплено право учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Механізм же реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою 2 Розділу ІІІ КАС України.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Таким чином, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Велика Палата Європейського суду з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказала, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012) (п. 78). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (п. 82).

Відповідно до пункту 83 вказаного вище рішення застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.

Крім того, Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (рішення у справі «Добріч проти Сербії», п. 54) (п. 86).

Європейський суд з прав людини 09.10.2018 постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (п. 20-22).

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Статтею 272 КАС України встановлено особливості апеляційного та касаційного оскарження судових рішень в окремих категоріях адміністративних справ.

Згідно з частиною першою статті 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Статтею 286 КАС України встановлено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Зі змісту вказаних положень процесуального закону вбачається, що судове рішення суду апеляційної інстанції, прийняте за результатами розгляду постанови суду першої інстанції, у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, набирає законної сили з моменту проголошення і не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Предметом позову у справі №635/1382/23 є вимоги про скасування постанови, якою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 2550,00грн, що за правилами КАС України є категорією справ з приводу рішень про притягнення до адміністративної відповідальності.

Ухвалою Верховного Суду від 14.03.2024 (№К/990/8602/24) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського районного суду Харківської області від 08.12.2023 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2024 у справі №635/1382/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та відшкодування моральної шкоди. Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини першої статті 333 КАС України).

Отже, додаткова постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2024 у справі №635/1382/23, яка є невід`ємною складовою рішення по суті позовних вимог, також не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 12, 248, 328, 333, 359 КАС України, -

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2024 у справі №635/1382/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та відшкодування моральної шкоди.

Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді І.Я. Олендер

І.А. Гончарова

С.С. Пасічник