Рішення

від 25.03.2024 по справі 469/1056/23

БЕРЕЗАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

25.03.2024 Справа № 469/1056/23

2/469/211/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2024 року смт.Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Гапоненко Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Потриваєвої М.А.

учасники справи та їхні представники:

представник позивача ОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 25 липня 2023 року звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 815200,00 грн., 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України у сумі 16409,97 грн. та інфляційні витрати 289155,87 грн., усього 1120765,84 грн., посилаючись на те, що він 02 жовтня 2020 року позичив ОСОБА_4 гроші в сумі 1115200,00 грн. строком до 30 вересня 2021 року, з яких ОСОБА_4 повернула йому лише 300000,00 грн..

03серпня 2023рокуБерезанським районним судом Миколаївської області відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін та призначено підготовче судове засідання для розгляду справи по суті.

Ухвалою від13жовтня 2023рокучастково задоволено заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову, накладено арешт на активи відповідача ОСОБА_4 у межах вартості спору 1120765,84 грн., а саме на гараж загальною площею 32,9 кв.м., розташований за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку реєстраційний номер 1888951548209, кадастровий номер 4820955000:01:000:0185, площею 0,7991 га, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 071671, виданий 07 травня 2007 року.

04 березня 2024 року судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Білов І.В. заявлені вимоги підтримав у повному обсязі. Додатково зазначив, що відповідачем не доведено здійснення на неї тиску при написанні розписки, сплати на повернення боргу більшої суми, так як надані нею розписки не містять підстав виплати, а між сторонами були також і комерційні відносини, позивач доставляв відповідачу товар на торгівельні точки, за який вона оплачувала; вважав безпідставними посилання представника відповідача на необхідність зарахування у суму боргу половини вартості комунальних послуг за проживання позивача у квартирі спільно з відповідачем, так як позивач не є власником цієї квартири.

Представник відповідача адвокат Семенов Ю.С. просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що сторони проживали разом однією сім`єю без укладання шлюбу, вели спільне господарство, у тому числі після продажу квартири у 2022 році, тому у оплату боргу має бути зарахована половина коштів, сплачених відповідачем за комунальні послуги. Зазначав також, що відповідач писала розписку у 2018 році, отримавши від позивача вказану у ній суму, та повернуда її частково у розмірі 300000 грн., після подання позову нею було сплачено ще 69753,64 грн., з яких 35816,54 грн. грошима відповідно до наданих чеків, та 32937,10 грн. - це сума витрат, сплачених відповідачем за комунальні послуги та проживання позивача по АДРЕСА_2 . Після закінчення строку повернення грошей позивач змусив її написати розписку у 2019 році, а потім - 02 жовтня 2020 року вже на іншу суму, посилаючись на обезцінювання грошей, зміну курсу долара. Реальної передачі грошей позивачем відповідачу не було. Вважав, що відсутні підстави і для стягнення коштів, передбачених ст.625 ЦК України, так як не доведено наявність заборгованості за договором позики.

З матеріалів справи встановлено, що сторонами 02 жовтня 2020 року укладено договір позики, за яким відповідач отримала від позивача гроші в сумі 1115200,00 грн., які зобов`язалась повернути до 30 вересня 2021 року, про що сторонами складено відповідну розписку (а.с.150).

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістомст.1046ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж кількості у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зіст.1047ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Тому суд не бере до уваги посилання представника відповідача на безгрошів"я договору позики.

Питання можливості підтвердження правовідносин позики письмовою розпискою неодноразово було предметом розгляду як Верховним Судом України (зокрема в постановах від 18 вересня 2013 року, від 02 липня 2014 року, від 13 грудня 2017 року), так і Верховним Судом (зокрема в постановах від 20 березня 2019 року в справі № 383/976/15-ц, від 25 березня 2020 року в справі № 569/1646/14-ц та ряді інших).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що "за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що "за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки". Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справа № 520/11358/15-ц (провадження № 61-7539св21) зроблено висновок, що «тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок».

Вказаний висновок підтриманий Верховним Судом у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконанням з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, наявні у справі докази свідчать про укладення сторонами договору позики, а надана позивачем розписка підтверджує отримання коштів відповідачем та невиконання відповідачем умов договору щодо повернення коштів у визначений сторонами строк.

Згідно зі ст.1050 ЦК України, позичальник зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього кодексу, якщо своєчасно не повернув суму позики.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з наданим представником позивача розрахунком, ним здійснено нарахування втрат від інфляції на суму боргу 815200,00 грн. за період з 01 жовтня 2021 року по 30 червня 2023 року у розмірі 289155,87 грн. (а.с.11-13), та 3 проценти річних за користування коштами за період з 01 жовтня 2021 року по 01 липня 2023 року у розмірі 16409,97 грн. (а.с.4).

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому дію воєнного стану було неодноразово продовжено, він триває і станом на час розгляду цієї справи.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року, який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19 такого змісту:

«18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Отже, з урахуванням наведених положень закону, вбачається, що з 24 лютого 2022 року заборонено нарахування та стягнення судом 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Їх нарахування на суму боргу є помилковим та порушує норми чинного законодавства.

На підставі викладеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми інфляційного збільшення та 3% річних з простроченої суми підлягають частковому задоволенню за період з 01 жовтня 2021 року по 24 лютого 2022 року за 146 днів та складають: 3% у сумі 9782,40 грн., інфляційні витрати 43253,95 грн..

Усього підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 868236,35 грн., у тому числі: борг за договором позики у сумі 815200,00 грн., 3% річних у сумі 9782,40 грн. та інфляційні витрати у сумі 43253,95 грн..

Щодо заперечень представника відповідача суд зазначає таке.

З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання, чи навпаки, непередання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 559/2587/19 (провадження № 61-1059св22).

У судовому засіданні установлено, що відповідач склала розписку від 02 жовтня 2020 року, зміст якої свідчить про одержання від позивача в борг грошових коштів у сумі 1115200 грн., які відповідач зобов`язалася повернути, а також сплатила частину заборгованості у розмірі 300000 грн., тобто між сторонами виникли договірні правовідносини, що виникли з укладеного між ними договору позики, реальність якої і підтверджено наданим позивачем оригіналом розписки, що є належним та допустимим доказом отримання коштів.

За встановлених обставин суд критично оцінює твердження представника відповідача про те, що грошові кошти за борговою розпискою їй позивачем в позику не надавались, оскільки даний факт спростовується матеріалами справи.

Наявність інших договорів позики, дія яких закінчилась на момент укладення договору позики від 02 жовтня 2020 року, не спростовує факт отримання коштів за цим договором.

Докази фіктивності договору від 02 жовтня 2020 року відповідачем не надано.

Представник відповідача стверджує, що відповідач частково повернула позивачу кошти, на підтвердження чого надав копії квитанцій про переказ відповідачем коштів позивачу (а.с.142-148).

Разом з тим, зазначені квитанції та чеки не містять підстав перерахування коштів, а тому є неналежними доказами сплати коштів саме у рахунок боргу за розпискою від 02 жовтня 2020 року.

Відповідно до ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частини перша, четверта статті 545 ЦК України).

На час пред`явлення позову та виникнення спору оригінал договору позики - розписка відповідача про отримання суми позики - знаходився у позивача (позикодавця), що згідно з положеннями статті 545 ЦК України є одним із доказів того, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано; розписок позивача про виконання зобов"язання частково відповідачем суду не надано.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Поясненнями сторони не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18).

Також суд не бере до уваги розрахунок сплати відповідачем за комунальні послуги за час проживання позивача за адресою АДРЕСА_2 на суму 32937,10 грн., оскільки відповідачем не доведено факт проживання в ній позивача.

Тому суд вважає, що відповідач не надала суду належних та допустимих доказів повернення спірних коштів за договором позики, а її твердження без письмових доказів не можуть слугувати доказом виконання зобов`язання.

Розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, визначається судом пропорційно до заявлених вимог на підставі ч.1, п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України та складає 8682,40 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,13, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд-

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики у сумі 815200 грн., 3% річних у сумі 9782,40 грн. та інфляційні витрати у сумі 43253,95 грн., усього на суму 868236,35 грн., а також судовий збір у розмірі 8682,40 грн., усього стягнути 876918,75 грн.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: