Рішення

від 20.03.2024 по справі 749/1211/23

ЩОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 749/1211/23

Номер провадження 2/749/53/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2024 р. Щорський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді - Чигвінцева М.С.

з участю секретаря Михалевич М.В.

позивачки ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_2

представника відповідача Комова О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Сновськ в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №749/1211/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МК М`ЯСНИЙ» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МК М`ЯСНИЙ», у якому просить:

-визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «МК М`ЯСНИЙ» від 01.08.2023 № 664/к/тр «Про звільнення ОСОБА_4 » та поновити її на посаді продавця продовольчих товарів відділу збуту ТОВ «МК М`ЯСНИЙ» зі збереженням встановлених умов оплати праці з 02.08.2023 року;

-стягнути відповідно до статті 235 КЗпП України з ТОВ «МК М`ЯСНИЙ» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.08.2023 року по 12.11.2023 - день надходження до суду позовної заяви, що становить 56 000 грн.;

-стягнути з ТОВ «МК М`ЯСНИЙ» на її користь частину невиплаченої їй заробітної плати за відпрацьовану робочу зміну в період з 17.07.2023 по 23.07.2023 в сумі 7000 грн.;

-стягнути з ТОВ «МК М`ЯСНИЙ» понесені судові витрати.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 03.07.2023, що підтверджується копією сторінки трудової книжки з записом про прийняття на посаду продавця продовольчих товарів відділу збуту ТОВ «МК М`ЯСНИЙ». Відповідач не надав позивачці, навіть на адвокатський запит, документи з працевлаштування та оплати праці, в тому числі й тих, що підтверджують погоджений з розмір заробітної плати. Позивачка кожного місця повинна була працювати мінімум дві семиденні зміни з отриманням заробітної плати в розмірі 7000 грн. за кожну зміну - двічі на місяць. З 03.07.2023 по 09.07.2023 позивачкою було відпрацьовано першу семиденну зміну, за яку відповідачем було проведено виплату заробітної плати причому двома платежами на загальну суму 5703,14 грн., яка менша за погоджену. З приводу виплати заробітної плати за першу семиденну зміну у зменшеному розмірі, безпосереднім керівником було повідомлено про вирахування коштів в якості штрафів за допущені позивачкою трудові порушення. З 17.07.2023 по 23.07.2023 позивачка пропрацювала свою чергову семиденну зміну, проте заробітну плату не отримала, оскільки адміністратор магазину відповідача, в якому працювала позивачка, повідомив, що заробітної плати остання не отримає у зв`язку із зіпсуттям товару на суму 7000 грн., незважаючи на те, що згідно накладної на повернення товару загальна сума товару, що підлягала поверненню як непридатного для продажу становить 4724,05 грн. та питання вирішення спору щодо завдання працівником роботодавцю матеріальної шкоди вирішується виключно в порядку, встановленому чинним в Україні законодавством, а не шляхом прийняття рішень керівником працівника про відрахування із заробітної плати коштів в якості штрафу за дії працівника, що завдали роботодавцю майнової шкоди.

У подальшому позивачку в телефонному режимі було повідомлено про звільнення без вказівки на причину та правову підставу та без конкретизації дати звільнення. Будучи відсутньою на роботі в день звільнення, про який позивачка дізналась значно пізніше фактичної дати видання відповідного наказу, остання чекала на повідомлення від роботодавця щодо отримання заробленої, але невиплаченої частини заробітної плати за період з 17.07.2023 по 23.07.2023 та належним чином оформленої трудової книжки із внесеним записом про звільнення. Позивачка звернулася за правовою допомогою до адвоката, який направив до відповідача вимогу про проведення розрахунку при звільненні позивачки, яка 15.09.2023 була направлена на адресу відповідача та отримана останнім 28.09.2023. Однак, жодна виплата грошових коштів, в якості розрахунку при звільненні, на користь позивачки відповідачем у порушення положень ст. 116 КЗпП України не була здійснена.

Також, позивачка за зареєстрованим місцем проживання 09.10.2023 у відділенні Укрпошта отримала поштове відправлення, надіслане їй відповідачем 27.09.2023, в якому був лист ТОВ «МК М`ЯСНИЙ» від 27.09.2023 № 21/Х, копія наказу ТОВ «МК М`ЯСНИЙ» від 01.08.2023 № 664/к/тр «Про звільнення ОСОБА_4 » з 01.08.2023, згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням та опис вкладення у цінний лист. Однак позивачка вказує, що жодних заяв на звільнення не писала та з наказом про звільнення не ознайомлювалася.

Оскаржуваний наказ ТОВ «МК М`ЯСНИЙ» від 01.08.2023 № 664/к/тр «Про звільнення ОСОБА_4 » позивачка вважає незаконним, з чого слідує обов`язок роботодавця поновити її на займаній посаді та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, який тривав із 02.08.2023 та продовжує тривати станом на день звернення до суду, що орієнтовно становить 56 000 грн.

06.02.2024 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач проти задоволення позову заперечує з наступних підстав. Наказом №669/к/тр від 30.06.2023 ОСОБА_1 було прийнято на роботу в відділ збуту на посаду продавця продовольчих товарів з 03.07.2023 з оплатою праці згідно штатного розпису на підставі поданої заяви про прийом на роботу ОСОБА_1 , і з даним наказом працівник ознайомлена із зазначенням її підпису про це. Відповідно до витягу зі штатного розпису ТОВ «МК «М?ЯСНИЙ» № 63/Х від 18.12.2023р. заробітна плата продавця продовольчих товарів у відділі збуту 7000 грн. Згідно особової картки працівника ОСОБА_1 , то остання ознайомлена з тим, що вона повинна виконувати роботу з 03.07.2023 у відділі збуту на посаді продавець продовольчих товарів № 5220 з окладом 7000 грн., а також з колективним договором, посадовою інструкцією, правилами внутрішнього трудового розпорядку, умовами праці на робочому місці та згодна з цим.

Відповідно до Інформаційного листа для працівника при прийнятті на роботу від 30.06.2023 працівник ОСОБА_1 проінформована під підпис про трудові функції, посаду, перелік посадових обов?язків відповідно до посадової інструкції, дату початку виконання роботи, визначене місце роботи, про права та обов?язки працівника, та оптимальні умови праці, графік роботи, тривалість робочого часу, розміром оплати праці.

Таким чином, представник відповідача вважає, що позивачкою не надано допустимих, достовірних та належних доказів щодо підтвердження чи спростування факту «некоректного» її працевлаштування в ТОВ «МК «М?ясний».

Відповідно до умов п.3.1 колективного договору прийнятого протоколом № 2 від 04.09.2019 заробітна плата виплачується в робочі дні два рази на місяць, в першу половину місяця не пізніше 22 числа місяця і за другу половину місяця не пізніше 7 числа, що слідує за оплачуваним. Розмір заробітної плати за першу половину складає 50%, але не менше оплати фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки працівника.

Згідно з табелем обліку використання часу за звітний період з 01.07.2023 по 31.07.2023 ОСОБА_1 відпрацювала у липні 2023 року дві зміни - всього у підсумку 14 днів (154 години), за що їй була передбачена тарифна ставка оклад - 7000 грн. з врахуванням податку на дохід фізичних осіб.

Відповідно до відомості № 2930 за липень 2023 року ОСОБА_1 було виплачено - 2629,67 грн. табельний номер № 0000008775, про що проставлений її підпис про отримання.

Згідно з видатковим касовим ордером від 20.07.2023 року, видатковим касовим ордером від 01.08.2023 року та відомістю на виплату готівки № 3071 за серпень 2023 року табельний номер № 0000008775 працівнику ОСОБА_1 виплачено 3073, 48 грн., про що проставлений підпис останньої.

З приводу твердження позивачки щодо звільнення без вказівки на причину та правову підставу, без проведення розрахунку при звільненні без вчасної видачі трудової книжки, відповідач зазначає, що позивачкою відповідно до вимог ст. 38 К3пП була подана заява про звільнення за власним бажанням особисто підписана від 18.07.2023 про прохання звільнити її 01.08.2023 року.

Також, від 30.07.2023 ОСОБА_1 була подана заява про надання останній відпустки без збереження заробітної плати строком на 2 календарних дні з 31.07.2023 в зв?язку з сімейними обставинами. На підставі цього був виданий наказ.

У зв?язку зі звільненням ОСОБА_1 за ст. 38 К3пП, за власним бажанням від 01.08. 2023 року, ТОВ «МК «М?ЯСНИЙ», у листі від 27.09.2023 року вих. № 21/Х позивачці було роз?яснено про необхідність отримання трудової книжки, наказу про звільнення у відділі кадрів за адресом: АДРЕСА_1 , у відповідності до вимог пункту 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58. Також було зазначено, що ОСОБА_1 має можливість надати письмову згоду на направлення зазначених документів на вказану нею поштову адресу.

Натомість позивачка протягом двотижневого строку для подання зави про звільнення за власним бажанням її не відкликала, та вимогу про надання належним чином завірених наказу про звільнення, трудової книжки із записом про звільнення, розрахунку при звільненні заявила лише з плином строку у два місяці на підставі ст. 116 КЗпП.

Від 28.09.2023 ТОВ «МК «М?ЯСНИЙ» за своєю юридичною адресою отримало вимогу позивачки про проведення розрахунку при звільненні в порядку ст. 116 КЗпП. Позивачкою рекомендованим повідомленням про вручення від 20.10.2023 було отримано повідомлення від роботодавця на виконання вимоги позивачки й отримано останньою: копію відомості на виплату готівки №2930 від 20.07.2023 року, копію відомості №3071 від 01.08.2023 року, копію табелю обліку використання робочого часу № 0000008775 ( ОСОБА_1 ), розрахунок про виплату сум при звільненні працівника, належним чином засвідчений наказ ТОВ «МК «М?ЯСНИЙ» від 01.08.2023 року № 664/к/тр «Про звільнення ОСОБА_4 », трудову книжку із записом про звільнення (оригінал документу).

З приводу надходження даної заяви (вимоги) від ОСОБА_1 з вимогами про проведення розрахунку при звільненні (в порядку ст. 116 К3пП), ТОВ «МК «М?ЯСНИЙ» зазначає наступне. Відповідач вказує, що позивачкою у заяві (вимозі) про проведення розрахунку при звільненні (в порядку ст. 116 КпП) безпосередньо вказано, що остання, мала вихідний день і не працювала в день звільнення - 01.08.2023 року, що свідчить про те, що у роботодавця, з урахуванням вимог ч.1 ст. 116 КЗпП України, виник обов?язок з виплати всіх сум, що належать працівнику від підприємства, не пізніше наступного дня після пред?явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Стосовно вимог про проведення повного розрахунку за ст. 116 КЗпП України зазначає, що з позивачкою вже був проведений повний розрахунок сум виплат при звільненні та надано останній розрахунки, згідно якого нараховано та виплачено чергові виплати з погашенням заборгованості з 01.07.2023 по 31.07.2023р. у розмірі 2629, 66 грн., і ще чергова виплата з погашенням заборгованості у розмірі 3073, 48 грн., в яку входить компенсація відпустки за два дні з 31.07.2023 по 01.08.2023 року у розмірі 443, 82 грн.

На думку представника позивача, з урахуванням документів та об?єктивних фактів позивачка була у повному обсязі ознайомлена з офіційними документами шодо працевлаштування, між роботодавцем і працівником чітко була погоджена заробітна плата працівника, факт працевлаштування ОСОБА_1 був відомий та вона була з ним ознайомлена, а у подальшому вона фактично виконувала роботу без жодних претензій до роботодавця, тобто визнавала факт укладення трудового договору і офіційного працевлаштування. Окрім того, ОСОБА_1 була ознайомлена з колективним договором, посадовою інструкцією, правилами внутрішнього трудового розпорядку, умовами праці на робочому місці та була згодна з цим.

Таким чином, представник відповідача вважає оспорюваний наказ від 01.08.2023 року №664/к/тр законним.

З приводу вимоги позивачки про стягнення з ТОВ «МК М?ясний» на користь позивачки частини невиплаченої їй заробітної плати з 17.07.2023 по 23.07.2023 в сумі 7000 грн., зазначає, що долучений позивачкою до позову невідома відповідачу копія доказу «Ведомость про выплату зарплаты с 17 июля по 23 июля 2023 року» є доказом недопустимим, неналежним, недостовірним і отриманим й долучений до матеріалів справи позивачкою у незаконний спосіб, який в собі не містить ні підписів уповноважених осіб ТОВ «МК «М?ясний», ні точних та конкретних дат, місця та часу прийняття документу і взагалі складений не державною мовою - «російською», що викликає ґрунтовний сумнів в його допустимості, достовірності, належності до предмету спору цієї цивільної справи.

Відповідно до розрахункової відомості за липень 2023 року ОСОБА_1 всього нараховано: 6533, 33 грн., всього виплачено - 5447, 17 грн., аванс 2629.67 грн., очередна виплата 2817, 50 грн., всього утримано 1365, 00 грн., військовий збір 105, 00 грн., ПДФО - 1260, 00 грн., до виплати за місяць 5636,00 грн.

Відповідно до розрахункової відомості за серпень 2023 року ОСОБА_1 всього нараховано: початкове сальдо 2629, 66 грн., всього нараховано 450, 58грн. (компенсація відпустки), до очередної виплати заборгованості за місяць 3073,48 грн., до виплати за місяць - 443,82 грн.

Тобто, з вказаних доводів випливає, що із ОСОБА_1 - відповідачем були проведені всі необхідні та належні розрахунки і виплати її заробітної плати за відпрацьовані зміни періодами з 03.07.2023 по 09.07.2023 і з 17.07.2023 по 23.07.2023.

Більш того, позивачка у повному обсязі ознайомлена зі своїм окладом заробітної плати розміром 7000 грн. на місяць саме за відпрацьовані дві зміни, а не за кожну окремо, графіком роботи, порядком оплати.

З вказаного відповідач вказує, що вимога позивачки про стягнення з відповідача ТОВ «МК «М?ясний» на її користь відповідно до ст. 235 КпП середній заробіток з час вимушеного прогулу за період з 02.08.2023 року по 12.11.2023 року день надходження до суду позовної заяви, що становить 56000 грн. є безпідставною, необґрунтованою і юридично невизначеною.

З огляду на викладене вище, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити. Додатково вказала, що заява про звільнення нею була написана на вимогу відповідача під час оформлення її на роботу.

Представник позивачки у судовому засіданні вказав на неправомірність дій відповідача при проведенні звільнення позивачки, просив задовольнити позов.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов.

Заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.

Наказом ТОВ «МК «М?ясний» №669/к/тр від 30.6.2023 «Про прийняття на роботу ОСОБА_4 » ОСОБА_1 прийнято в відділ збуту на посаду продавець продовольчих товарів з 03.07.2023 за основним місцем роботи з оплатою праці згідно штатного розпису. Робоче місце визначена за адресою АДРЕСА_2 . Підставою для прийняття вказаного наказу стала подана ОСОБА_1 заява про прийом на роботу.

З вказаним наказом позивачка була ознайомлена 30.06.2023 про що свідчить її підпис.

У трудовій книжці позивачки також міститься відмітка про прийняття на роботу до ТОВ «МК «М?ясний».

Згідно особової картки працівника на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 своїм підписом засвідчила, що ознайомлена та погоджується з колективним договором, посадовою інструкцією, правилами внутрішнього трудового розпорядку та умовами праці на робочому місці.

З Інформаційного листа для працівника при прийнятті на роботу від 30.06.2023 ОСОБА_1 проінформована під підпис про трудові функції на посаді продавця продовольчих товарів відділу збуту, перелік посадових обов?язків відповідно до посадової інструкції, дату початку виконання роботи, місце роботи, про права та обов?язки, графік роботи, тривалість робочого часу, розміром оплати праці.

Також засвідчила, що ознайомлена з правилами внутрішнього трудового розпорядку та положеннями колективного договору.

Відповідно до Витягу зі штатного розпису ТОВ «МК «М?ясний» затвердженого наказом генерального директора ТОВ «МК «М?ясний» №13/п/тр від 26.09.2022, введений в дію з 01.10.2022, заробітна плата продавця продовольчих товарів складає 7000 грн.

Згідно з табелем обліку використання часу за звітний період з 01.07.2023 по 31.07.2023 ОСОБА_1 відпрацювала у липні 2023 року дві зміни з 03.07.2023 по 09.07.2023 та з 17.07.2023 по 23.07.2023, що у підсумку 14 днів (154 години).

З відомості № 2930 за липень 2023 року та відомості № 3071 за серпень 2023 року встановлено, що ОСОБА_1 було виплачено - 2629,67 грн. та 3073, 48 грн., табельний номер № 0000008775, про що проставлений її підпис про отримання та не заперечується позивачкою.

З аналізу колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом ТОВ «МК «М?ясний» прийнятого протоколом № 2 від 04.09.2019 судом встановлено, що згідно п. 3.1 заробітна плата виплачується в робочі дні два рази на місяць. Заробітна плата за першу половину місяця не пізніше 22 числа поточного місяця, заробітні плата за другу половину не пізніше 7 числа, що слідує за оплачуваним. Розмір заробітної плати за першу половину місяця складає 50%, але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки працівника.

30.07.2023 позивачка написала заяву на ім`я генерального директора ТОВ «МК «М?ясний», у якій просить надати їй відпустку без збереження заробітної плати терміном 2 календарних днів з 31.07.2023 у зв`язку з сімейними обставинами.

На підставі вказаної заяви було видано наказ №53/1/к/р від 30.07.2023.

Згідно довідки №193 від 22.12.2023, середньочасова заробітна плата ОСОБА_1 складає 42,42 грн., середньоденна - 466,67 грн. та середньомісячна - 7000 грн.

Відповідно до розрахункових відомостей ОСОБА_1 всього нараховано: 6533,33 грн., утримано (військовий збір, ПДФО) - 1274 грн., до виплати за місяць 5636,00 грн.

Згідно нарахування компенсації відпустки №МКМ00002272 від 01.08.2023 позивачці нарахована компенсація за два календарних дня відпустки у розмірі 450,58 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає про наступне.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа може звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України).

Згідно із ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ч. 1 ст. 3 КЗпП України врегульовано трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Наведене діє підстави дійти до висновку, що позивачка була обізнана та ознайомлена з наказом про прийняття її на роботу, про що свідчить її підпис, з розміром заробітної плати, яка складає 7000 грн. на місяць, зі змінним графіком роботи, з правилами внутрішнього трудового розпорядку, положеннями колективного договору.

Досліджені докази спростовують доводи позивачки щодо неознайомлення її з документами з працевлаштування та оплати праці, в тому числі й тих, що підтверджують погоджений розмір заробітної плати, про неналежну оплату її праці згідно графіку змін.

Крім того, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з ТОВ «МК «М?ясний» на користь позивачки частину невиплаченої їй заробітної плати за відпрацьовану робочу зміну в період з 17.07.2023 по 23.07.2023 в сумі 7000 грн., так як з досліджених доказів встановлено, що розмір заробітної плати позивачки складає 7000 грн. за місяць, а не за одну відпрацьовану зміну, та яка була їй виплачена.

Разом з тим, 18.07.2023 позивачкою подано заяву про звільнення за власним бажанням з 01.08.2023, що вбачається з її заяви від 18.07.2023.

Наказом від 01.08.2023 №664/к/тр «Про звільнення ОСОБА_4 » позивачку звільнено з посади продавець продовольчих товарів відділу збуту 01.08.2023 згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Не погоджуючись із зазначеним наказом, позивачка звернулася з відповідним позовом до суду, посилаючись на те, що вона не писала заяви про звільнення та відповідачем порушено процедура звільнення її з займаної посади.

Статтею 43 Конституції України закріплено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору встановлено ст. 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу .

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Отже праву працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням за умови попередження роботодавця за два тижні відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України кореспондується обов`язок роботодавця оформити відповідним наказом звільнення та виконати обов`язки, визначені статтями 47,116 КЗпП України. Чинне законодавство не визначає випадків, у яких роботодавець може відмовити працівнику у звільненні за власним бажанням, отже роботодавець не може відмовити працівнику у звільненні за його бажанням, у разі подання ним відповідної заяви за два тижні до такого звільнення (постанова Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 369/1906/18).

З матеріалів справи встановлено, що позивачка надала заяву про звільнення її 01.08.2023, підписана нею 18.07.2023.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вказала, що заява про звільнення нею була написана під час оформлення її на роботу на вимогу адміністрації закладу та вона не подавала її 18.07.2023, а про своє звільнення дізналася у телефонному режимі від адміністрації відповідача.

У абзацах першому та другому пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», судам роз`яснено, що по справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого статтею 38 КЗпП України строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.

Як зазначено в ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Твердження позивачки, про те, що заява про звільнення була написана нею на вимогу керівництва закладу не знайшли свого підтвердження у зв`язку з відсутності доказів на підтвердження такого факту, а тому вказані доводи є безпідставними.

Крім того, сторона позивача не скористалася своїм процесуальним правом та не заявляла клопотань про проведення експертиз на встановлення давності написання вказаної заяви або справжність підпису позивачки, постановлено в цій заяві, що на думку суду може розцінюватися як недостатнє доведення позивачем дійсності своїх тверджень.

Верховний Суд у своїй постанові від 17 лютого 2020 року, у справі №495/9926/18, наголосив, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивач не повідомила відповідача про відкликання раніше поданої заяви про звільнення або про перенесення дати звільнення, а також те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що власник або уповноважений ним орган примусив її подати заяву про звільнення за власним бажанням, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення відбулось із дотриманням норм трудового законодавства щодо реалізації волевиявлення працівника, а тому немає правових підстав для задоволення позову.

А як зазначено в постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року, справа №483/1070/17, згідно із статтею 38 КЗпП України позивач мав право відкликати свою заяву про звільнення, і відповідач не вправі був його звільняти за поданою раніше заявою. Оскільки позивач заяви про звільнення не відкликав, хоча мав на це право, цим спростовуються його пояснення про небажання звільнитись. Доводи касаційної скарги про те, що позивач усно відкликав заяву про звільнення, а відповідач не надав можливості позивачу письмово відкликати свою заяву про звільнення, є безпідставними, оскільки належними доказами не підтверджені.

Верховний Суд роз`яснює, що трудове законодавство наділяє працівника правом як безпосередньо подати заяву про відкликання заяви про звільнення, так і через опосередковане волевиявлення, якщо працівник фактично продовжить виконувати посадові обов`язки. (постанова Верховного Суду від 02.10.2019, справа №826/17279/16)

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ч.1 ст.89 ЦПК України).

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю (постанова Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17)).

Отже, судом встановлено, що звільнення позивачки відбулося без порушень трудового законодавства, всупереч твердженням останньої, та наявні в матеріалах справи докази та встановлені обставини справи свідчать про відсутність правових підстав вважати, що права позивачки були порушені.

Таким чином, за наявності обставин, що підтверджують бажання позивачки на звільнення та відсутність доказів факту оформлення заяви про звільнення на вимогу адміністрації відповідача під час оформлення позивачки на роботу, що не були спростовані позивачкою належними доказами, оскільки позивачка заяву про звільнення не відкликала, на роботу не виходила, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову в частині визнання незаконним та скасувати наказу ТОВ «МК М`ЯСНИЙ» від 01.08.2023 № 664/к/тр «Про звільнення ОСОБА_4 ».

Крім того вимоги позивачки про поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними вимогами, які можуть бути задоволені лише в разі задоволення основної позовної вимоги, а тому задоволенню не підлягають.

З урахуванням усього вищевикладеного, при дослідженні судом фактичних обставин справи, підстав та характеру виниклих правовідносин, на основі повно та всебічно досліджених доказів, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «МК М`ЯСНИЙ» є необґрунтованими, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 77, 81, 141, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МК М`ЯСНИЙ» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його (проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду відповідно до ст. 355 ЦПК України або через Щорський районний суд Чернігівської області відповідно до п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України.

Повний текст рішення складено 25 березня 2024 року.

Суддя М.С. Чигвінцев