Ухвала

від 19.03.2024 по справі 911/591/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/591/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Міщенко І.С., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К.О.

та представників

позивача: Шумський Ю.В.,

відповідача-1: Кадай Л.А.,

відповідача-2: не з`явились,

третьої особи: Ващук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КІТ"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023

та рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2022

у справі № 911/591/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КІТ"

до:

1) Комунального підприємства "Готельно-гуртожитковий комплекс";

2) Фізичної-особи підприємця Ваховської Світлани Іванівни

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Вишнева міська рада

про визнання переважного права на укладення договору оренди та визнання недійсним договору оренди,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КІТ» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства «Готельно-гуртожитковий комплекс», Фізичної особи-підприємця Ваховської Світлани Іванівни, в якому просило визнати за ним переважне право на укладення договору оренди нежитлового приміщення, яке розташоване на першому поверсі будинку за адресою: 08132, Київська обл., м. Вишневе. вул. Святошинська, 46; визнати недійсним договір оренди від 01.02.2022 № 2-22, укладений між КП «Готельно-гуртожитковий комплекс» та ФОП Ваховською Світланою Іванівною.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем було порушено переважне право позивача, як орендаря, на продовження строку дії оренди або укладення нового договору.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.12.2022 (суддя Карпечкін Т.П.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 (колегія суддів у складі: Алданова С.О. - головуючий, Корсак В.А., Пономаренко Є.Ю), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що позивач на підставі договору оренди від 01.10.2014 № 07-14, укладеного з відповідачем, є орендарем нежитлового приміщення загальною площею 54,0 м2, розташованого за адресою: м. Вишневе, вул. Святошинська, буд. 46.

Додатковою угодою від 30.11.2020 до договору оренди сторонами погоджено продовжити строк дії договору до 30.11.2021.

До 04.12.2020 відповідачем в електронній системі оприлюднено не було, у зв`язку з чим позивач усно звертався до орендаря, який запевнив орендаря про продовження дії договору.

Позивачем отримано лист Комунального підприємства «Готельно-гуртожитковий комплекс» від 01.10.2021 № 82 про відсутність наміру продовжувати дію договору оренди від 01.10.2014 № 07-14.

У зв`язку з неможливістю подання заяви про продовження терміну дії договору оренди від 01.10.2014 № 07-14 в установлений термін в електронній торговій системі відповідно до порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 та у зв`язку з відсутністю об`єкта оренди та електронного ідентифікатора об`єкта оренди в базі ЕТС, оскільки відповідно до п. 136 Порядку така подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі, позивач письмово направив лист № 10 від 20.10.2021 відповідачеві та третій особі, яким заявив про своє переважне право перед іншими суб`єктами.

В подальшому позивач листом від 26.11.2021 заявив про намір реалізувати своє переважне право щодо укладення нового договору оренди на новий строк як орендар, який належно виконує свої обов`язки. Але 03.02.2022 незнайомі особи вимагали звільнити приміщення магазину на підставі укладеного договору оренди з новим орендарем та 08.02.2022 позивач отримав лист від ФОП Ваховської С.І. від 07.02.2022 про те, що нею укладений договір оренди від 01.02.2022 № 2-22.

У зв`язку з цим, посилаючись на порушення його переважного права на укладення договору оренди, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.

Відповідач-1 зазначав, що дію договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2022 № 2-22 укладеного між Комунальним підприємством «Готельно-гуртожитковий комплекс» та Фізичною особою-підприємцем Ваховською Світланою Іванівною припинено, що підтверджується актом передачі-приймання орендованого майна від 08.06.2022, копія наявна в матеріалах справи.

Третя особа наголосила, що оскільки спірне приміщення передбачене для використання з метою розташування центру надання гуманітарної допомоги населенню Вишневої міської територіальної громади, тому відповідно до ст. 7 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» стосовно нього не може бути оголошено аукціон.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що відповідач у встановленому законодавством порядку та строки вчинив дії, які свідчать про його відмову від пролонгації договору оренди, тому договір є припиненим у зв`язку із закінченням строку його дії. Наголосив, що ТОВ «КІТ» в передбачені законодавством терміни не звернулось до КП «Готельно-гуртожитковий комплекс», а тому переважне право орендаря на укладення договору оренди на новий термін є втраченим.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що відповідач-1, проігнорувавши прохання позивача про намір укласти договір оренди на новий строк, уклав договір з новим орендарем без проведення аукціону, всупереч вимогам законодавства, ігноруючи при цьому першочергове право позивача на укладення такого договору після проведення відповідного аукціону.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судами не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.06.2022 у справі № 914/2561/21.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.03.2024 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 04.03.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 29.02.2024 від третьої особи надійшли додаткові пояснення у справі, які по своїй суті є відзивом на касаційну скаргу, у яких третя особа вказує на помилковість доводів скаржника та правильність висновків судів попередніх інстанцій, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 11.03.2024 від відповідача-1 надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 01.03.2024, у якому він вказує на помилковість доводів скаржника та правильність висновків судів, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін.

Також до Верховного Суду 13.03.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив.

У зв`язку із запланованим відрядженням судді Волковицької Н.О. 15.03.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 911/591/22, за результатами якого для розгляду справи призначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Міщенко І.С., Случ О.В.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 914/2561/21 ТОВ «Повноділ» звернулося до суду з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) до Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління комунальної власності), Комунального некомерційного підприємства « 5-а міська клінічна поліклініка м. Львова» (далі - КНП « 5-а міська клінічна поліклініка м. Львова»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Реціпе» (далі - ТОВ «Реціпе»), у якому просило:

- визнати за ТОВ «Повноділ» переважне право на укладення договору оренди нежитлового приміщення першого поверху під індексом 16 загальною площею 18,0 кв.м за адресою: м. Львів, вул. І. Виговського, 32;

- визнати недійсними результати електронного аукціону LLE001-UA-20210727-90121 щодо передачі в оренду нежитлового приміщення першого поверху під індексом 16 загальною площею 18,0 кв.м за адресою: м. Львів, вул. І. Виговського, 32, проведеного Управлінням комунальної власності;

- визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, від 15.09.2021 № 3-12-717-21(А), укладений між відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в порушення положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Порядку № 483 оспорюваний електронний аукціон є незаконним, оскільки його було оголошено та проведено без урахування переважного права позивача на оренду нежитлового приміщення та надання йому відповідної можливості для реалізації такого права, а тому наявні правові підстави для визнання переважного права позивача на укладення договору оренди зазначеного нежитлового приміщення, а також визнання недійсними результатів електронного аукціону та договору оренди нерухомого майна, укладеного між відповідачами.

Рішенням Господарського суду Львівської області, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду, позов було задоволено.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначив, зокрема, що згідно з ч. 3 ст.18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Аналогічні за змістом положення містяться в пункті 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна.

При цьому судами було встановлено, що строк дії договору оренди завершується 01.03.2021, а тому, звернувшись до орендодавця (відповідача-1) із заявою від 25.11.2020 про продовження строку дії договору оренди, позивач дотримався строків, які визначені ч. 3 ст. 18 Закону №157-ІХ та п. 143 Порядку.

При цьому судами попередніх інстанцій ураховано висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постанові від 16.09.2020 у справі № 904/5126/19 з питання реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк, за змістом яких реалізація орендарем переважного права можлива за умови дотримання встановленої процедури, наявності волевиявлення сторін, припинення дії попереднього договору оренди, а суть такої реалізації зводиться до надання добросовісному орендарю переваги перед іншими особами за рівних запропонованих орендодавцем умов договору оренди.

Разом із тим порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦК, матиме місце, зокрема, при укладенні договору оренди із новим орендарем при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право; у випадку недосягнення згоди щодо плати за новим договором та інших умов договору з іншим наймачем на більш сприятливих умовах та укладення з ним договору на тих самих умовах, які запропоновані попереднім наймачем при реалізації переважного права; укладення договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю у поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об`єкт оренди для власних потреб. Порушенням переважного права орендаря буде також укладення договору з новим орендарем на умовах, які були б прийнятними для попереднього орендаря.

Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, установивши обставини наявності у позивача переважного права на укладення договору оренди на новий строк та можливості реалізації такого права добросовісного орендаря шляхом його участі в аукціоні, вчинення позивачем дій спрямованих на реалізацію такого переважного права відповідно до положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, що підтверджується матеріалами справи, дійшли обґрунтованого висновку, що в порушення зазначених норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, та за обставин, що склалися, електронний аукціон було оголошено та проведено без урахування відповідного переважного права позивача та надання йому можливості для втілення такого права.

Тобто у справі № 914/2561/21 з огляду на фактичні обставини справи зроблено висновок, що не може вважатися добросовісною поведінка орендодавця, яка проявляється у тому, що він спочатку відмовляє орендареві у продовженні договору оренди з підстав необхідності використання майна для власних потреб, а потім, незважаючи на те, що ця необхідність відпала, а орендар негайно повідомив про своє бажання орендувати майно, ігнорує його переважне право на укладення договору оренди за результатами аукціону та зі спливом кількамісячного строку оголошує і проводить аукціон без врахування переважного права орендаря та без дотримання вимог законодавства, які регулюють порядок дій за таких обставин.

Водночас у справі № 911/591/22 судами встановлено та скаржником не спростовано, що позивачем своєчасно не було належним чином оформлено та подано заяви про продовження дії договору, у зв`язку з чим відповідачем правомірно та в установлений законом строк повідомлено ТОВ «КІТ» про те, що останній не має наміру продовжувати дію договору оренди № 07-14, оскільки в передбачені законодавством терміни позивач письмово не звернувся до КП «Готельно-гуртожитковий комплекс». Крім цього судами встановлено, що позивач звернувся до відповідача-1 з листом від 26.11.2021 № 26 про укладення нового договору оренди на строк 5 років лише 29.11.2021, що підтверджується відбитком штампу реєстрації вхідної кореспонденції третьої особи на наявній в матеріалах справи копії вказаного листа, що не може вважатися повідомленням наймодавця до спливу строку договору найму в розумний строк, в розумінні абз. 2 ч. 1 ст. 777 ЦК України.

Відтак, правовідносини у розглядуваній справі та справі № 914/2561/21 не є подібними за своїми фактичними обставинами.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.

Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine").

Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п. 31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі ОП КГС від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 287, 296 ГПК України, Суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КІТ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2022 у справі № 911/591/22 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Міщенко І.С.

Случ О.В.