Постанова

від 15.02.2024 по справі 752/3431/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №752/3431/22

Апеляційне провадження №22-ц/824/1409/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 25 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 товариства з обмеженою відповідальністю «Фіт-Групп» про стягнення грошових коштів (авансу),

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 товариства з обмеженою відповідальністю «Фіт-Групп» про стягнення грошових коштів (авансу).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що 04.10.2019 року звернувся у відділ продажу Спортлайф за адресою: м. Київ, пр. Правди, 47 з метою придбання абонементів. Співробітниками було повідомлено, що спортивний клуб ще не відкрито та перебуває на стадії будівництва, орієнтована дата відкриття - лютий 2020 року, проте, у них можна сплатити вартість абонементів наперед задля фіксування спеціальної ціни на вигідних умовах, а договори про надання послуг було погоджено укласти пізніше, вже після відкриття Спортлайфу у ТРЦ Ретровиль. При оплаті коштів за абонементи, працівниками відділу продажу було повідомлено, що договори будуть укладатися з ФОП ОСОБА_2 , на квитанції про сплату було зазначено ФОП ОСОБА_2 . Вказав, що сплатив ФОП ОСОБА_2 4 платежі за 4 абонементи на загальну суму 27 600,00 грн. (8800,00 грн. +5000,00 грн. +5000,00 грн. +8800,00 грн.), що підтверджується випискою по рахунку.

Весною 2020 року позивач звернувся до відділу продажу на пр. Правди, 47 у м. Києві для укладання договорів, щоб розпочати тренування, проте йому було повідомлено, що спортклуб досі не відкрито та про його відкриття буде повідомлено обов`язково. Пізніше у зв`язку з запровадженням на всій території карантину всі клуби було зачинено. Про старт роботи спортивного клубу його ніхто не повідомляв. У 2021 році позивач звернувся в Головний офіс Спортлайф, де йому було повідомлено, що питання укладання договорів або повернення коштів слід вирішувати з особою, кому вони були перераховані. Оскільки договори про надання спортивних послуг з ним не було укладено, послуги йому не надані, а кошти ним сплачено, він бажає їх повернути, через що змушений звернутись до суду.

У зв`язку з викладеним позивач просив суд:

- стягнути з відповідача ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти (аванс ) у розмірі 27 600, 00 грн.

- стягнути з відповідача ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційне збільшення у розмірі 44471, 11 грн за період з 05 жовтня 2019 року по 21 січня 2022 року;

- стягнути з Відповідача ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 1971, 32 грн за період за період з 05 жовтня 2019 року по 21 січня 2022 року включно;

- нараховувати інфляційне збільшення суми основного боргу та 3% річних до стягнення на суму 27 600 грн за правилами, визначеними у мотивувальній частині цього рішення та стягнути їх з Відповідача ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за період, починаючи з дати прийняття рішення суду до моменту повного виконання рішення, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування;

- стягнути з Відповідача ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 992, 40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5600, 00 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів (авансу) задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 27600,00 грн., інфляційне збільшення боргу у розмірі 4471,11 грн., 3% річних у розмірі 1971,32 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5600,00 грн.

У травні 2023 року на адресу суду від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій він просив прийняти рішення щодо нерозглянутої позовної вимоги про нарахування інфляційного збільшення суми основного боргу та 3% річних до стягнення на суму 27 600 грн за правилами, визначеними у мотивувальній частині цього рішення, та стягнути їх з відповідача на користь ОСОБА_1 за період, починаючи з дати прийняття рішення суду до моменту повного виконання рішення, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування, а також стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на правову допомогу у розмірі 6650, 00 грн.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 25 серпня 2023 року заяву позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, 20 вересня 2023 року позивач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржувану ухвалу вважає незаконною та такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржувану ухвалу скасувати, а заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити.

30 жовтня 2023 року позивач направив на адресу суду клопотання про долучення доказів.

15.02.2024 року на електронну адресу Київського апеляційного суду від апелянта надійшло клопотання про розгляд справи без його участі та участі його представника.

В судове засідання 15.02.2024 року сторони по справі не з`явились, про розгляд справи належним чином повідомлялись, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надали.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Один з доводів апелянта полягає в тому, що з його точки зору суд допустив порушення процесуальних норм при постановленні ухвали щодо відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки в даному випадку мало бути постановлено саме додаткове рішення.

Не погоджується апелянт і з рішенням по суті, оскільки вважає, що суд першої інстанції мав задовольнити його вимоги про продовження нарахувань інфляційних втрат та 3% річних на суму заборгованості, а також рішення про стягнення решти витрат на правничу допомогу.

З вищевказаною позицією апелянта колегія суддів апеляційного суду погодитись не може з огляду на наступне:

Порядок ухвалення судом додаткового рішення регламентується положеннями ст.. 270 ЦПК України, відповідно до якої суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи свою заяву, заявник зазначав про те, що суд не вирішив одну із заявлених позовних вимог, як і не вирішив питання про судові витрати.

Стосовно доводів про невирішення судом однієї із позовних вимог колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне:

Положеннями ч. 10 та ч. 11 ст. 265 ЦПК У країни передбачено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

Зважаючи на наведені положення процесуального закону, зазначення в рішенні суду при вирішенні справи по суті положення про нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення є процесуальною процедурою, пов`язаною насамперед з виконанням рішення, відтак не є самостійною позовною вимогою, невирішення якої б в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 270 ЦПК України встановлювало б обов`язок ухвалення додаткового рішення. Також апеляційний суд зважає га те, що здійснення таких нарахувань, передбачені ч. 10 та ч. 11 ст. 265 ЦПК України, є дискреційним повноваженням суду, оскільки вказані норми встановлюють не обов`язок, а право суду зазначити в рішенні про здійснення таких нарахувань. За таких умов, незастосування зазначеної процедури не може мати наслідком скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки невикористання судом права віднесене до його компетенції і не може вважатися порушенням процесуального обов`язку. В оскаржуваній ухвалі суд зазначив про відсутність підстав про зазначення в рішенні суду про таке нарахування, відтак порушень вимог закону з даного приводу колегія суддів не вбачає.

Не вбачає колегія суддів апеляційного суду і порушення вимог процесуального законодавства в частині відмови в ухвалені додаткового рішення щодо вирішення вимог заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу. Як вже зазначалося вище, суд ухвалює додаткове рішення по справі у разі, якщо при постановленні основного рішення ним серед іншого не було вирішено питання про судові витрати. За судовою практикою, що існує на даний час, дана норма діє окремо стосовно кожного з передбачених процесуальним законом видів судових витрат.

В своїй заяві про ухвалення додаткового рішення заявник просив стягнути на його корить витрати на правничу допомогу. В той же час питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу за результатом розгляду справи вже було вирішено судом першої інстанції при ухваленні рішення по суті спору. За таких умов правові підстави для ухвалення додаткового рішення стосовно такого роду судових витрат, які вже були вирішені судом, відсутні. У разі незгоди з рішенням суду, в тому числі й в частині в частині вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу/, зокрема стосовно їх складу, загального розміру, тощо, позивач володіє правом на оскарження рішення суду першої інстанції у відповідній частині, а не правом вимагати повторного розгляду даного питання судом, який вже розподілив витрати на правничу допомогу. В іншому випадку це було б порушенням принципу правової визначеності.

Не вбачає колегія суддів апеляційного суду і наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення суду у зв`язку з посиланням апелянта на порушення порядку вирішення даного питання судом першої інстанції.

У відповідності до положень ст.. 376 ЦПК України для скасування судового рішення або його зміни можуть бути не усі порушення норм процесуального права, а лише ті, які призвели до невірного вирішення справи по суті питання. В даному випадку твердження апелянта щодо необхідності ухвалення додаткового рішення про відмову в задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення базується виключно на індивідуальному трактуванні апелянтом процесуальних норм, і в будь-якому разі не призводить до невірності вирішення питання по суті, відтак наявності порушень з даного приводу прав апелянта.

Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Апелянтом не було відповідним чином доведено наявності передбачених законом підстав для скасування чи зміни судового рішення, відтак апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 25 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько