Рішення

від 19.03.2024 по справі 953/10813/21

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/10813/21

н/п 2/953/205/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючої судді -Лисиченко С.М.,

за участю: секретаря судового засідання - Кот Я.А.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

третьої особи - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтелектуальні Комунікації», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , про стягнення неустойки за неправомірне користуванням майном,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до Київського районного суду м.Харкова із позовною заявою, у якій прохає суд, після зменшення позовних вимог, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Інтелектуальні Комунікації» на її користь неустойку за неправомірне користування нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1 , у сумі 445170,24 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначає, що 12.06.2017 за нею було зареєстроване право власності на частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 25.05.2010 року, яке набрало законної сили, встановлено, що будинок за вказаною адресою є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Також встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки за вищезазначеною адресою, а також те, що останній, отримавши дозвіл на будівництво 17.08.2004, побудував домоволодіння на земельній ділянці та отримав акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку. Крім того, рішенням суду встановлено, що ОСОБА_4 не приймала участі у спільній діяльності щодо будівництва вищезазначеного будинку та не надавала грошові кошти на його будівництво.

Вказує, що з 01.01.2014 по 31.12.2017 ТОВ « Інтелектуальні Комунакації» орендували у ОСОБА_2 частину даху будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з метою розміщення обладнання та антенно-фідерного пристрою. 01.06.2017 відповідач припинив здійснювати щомісячні орендні платежі ОСОБА_2 та сплачувати за спожиту обладнанням електричну енергію. 06.06.2017 відповідач без будь-яких правових підстав уклав договір оренди з ФОП ОСОБА_4 , який рішенням суду у справі № 640/10121/18 від 02.10.2020 був визнаний недійсним. Таким чином, з 01.06.2017 по 22.05.2023 обладнання відповідача знаходиться на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , без будь-якої правової підстави.

З огляду на зазначене, позивачка вважає, що відповідно до вимог ч.2 ст. 785 ЦК України, відповідач повинен їй сплатити неустойку у розмірі подвійної оплати, яка була визначена додатковою угодою від 01.01.2016 до договору оренди від 01.11.2014, за користування нерухомим майном за час прострочення ( 48 місяців) у розмірі 445170,24 грн.

Відповідачем подано до суду відзив на позов, зі змісту якого вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнає за необґрунтованістю та недоведеністю їх позивачкою. В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що дійсно між ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» та ФОП ОСОБА_4 08.06.2017 був укладений договір оренди даху будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Перед укладанням зазначеного договору оренди 02.06.2017 відповідач отримав від ОСОБА_4 лист звернення про те, що право власності ОСОБА_2 на вказаний будинок скасовано 24.04.2017, на підтвердження чого надано Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого ОСОБА_4 з 29.05.2017 стала власницею 1\2 будівлі за вказаною адресою. Згідно зазначено листа - звернення відповідач отримав вимогу про дострокове припинення договори оренди від 01.11.2014, укладений з ОСОБА_2 та вимогу укласти відповідний договір оренди з ОСОБА_4 . Разом з листом звернення відповідач отримав від ОСОБА_4 копію її паспорта, виписки з ЄДР від 07.06.2017, витяг з реєстру платників податків єдиного податку від 23.06.2017, де вказана дата обрання або переходу на спрощену систему оподаткування 07.06.2017. Таким чином, відповідач вважає, що рішенням Київського районного суду м.Харкова від 02.10.2020 у справі № 640/10121/18 про визнання недійсним договору оренди від 08.06.2017 з моменту його укладення, підтверджу ту обставину, що відповідач був свідомо введений в оману ОСОБА_4 стосовно особи дійсного (реального) власника нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_4 скориставшись реєстрацією на свої ім`я частини будинку за допомогою невідомих осіб захопила домоволодіння за вказаною адресою та в подальшому зобов`язала усіх орендарів, а саме тридцять фізичних та юридичних осіб, включаючи відповідача, укласти з нею нові договори оренди. За таких обставин, відповідач не є винною стороною та не несе жодної відповідальності перед позивачкою за незаконні дії ОСОБА_4 .

Крім того відповідач зазначив, що фактично з вересня 2018 року він не має доступу до свого телекомунікаційного обладнання та об`єктивно не може провести його демонтаж і вивезення з даху домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» неодноразово робило спроби повернути своє майно, зокрема листом від 04.10.2018 зверталося до ОСОБА_4 одночасно із пропозицією припинити договір з 23.10.2018 та проханням забезпечити можливість провести демонтаж встановленого на об`єкті оренди телекомунікаційного обладнання та його вивіз. Доступ до обладнання не було забезпечено. Разом з тим, між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ « Інтелектуальні Комунікації» була підписана угода від 23.10.2018 про дострокове припинення договору оренди від 08.06.2017 та акт здачі-приймання від 23.10.2017, відповідно до якого сторони підтвердили, що приміщення, яке передається, знаходиться у задовільному стані, сторони не мають будь-яких претензій одна до одної. Вказує, що відповіддю від 07.08.2019 на лист-вимогу позивачки від 04.07.2019 відповідач зробив ще одну спробу повернути телекомунікаційне обладнання та письмово запропонував позивачці надати пропозиції щодо умов допуску уповноважених осіб відповідача для проведення демонтажу та вивезення комунікаційного обладнання, яке належить ТОВ « Інтелектуальні Комунікації». Такі пропозиції позивачкою теж надані не були.

Відповідач звертає увагу суду на ту обставину, що дія договору оренди від 01.11.2014, який був укладений з ОСОБА_2 , припинено ТОВ «Інтелектуальні Комунікації», про що було повідомлено письмово ОСОБА_2 . Зазначений догові в судовому порядку недійсним не визнавався, усі зобов`язання ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» за цим договором перед ОСОБА_2 виконувалися належним чином. Жодного відношення позивачка до цього договору немає, оскільки не є його стороною. Позивачка у позовній заяві в супереч вимогам ч.3 ст. 12, ч.1 ст.81 ЦПК України не наводить доказів того, які вона має правові підстави для нарахування та стягнення неустойки у розмірі 445170.24 грн. за договором оренди від 01.11.2014 відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України.

Позивачка у судове засідання не з`явилася, про час та день розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, в матеріалах справи наявна заява останньої про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує та прохає задовольнити.

Представник відповідача - ОСОБА_1 у судовому засідання проти задоволення позову заперечував, посилаючись на підстави, зазначені у змісті письмових заяв по суті справи.

Третя особа ОСОБА_2 у судовомузасіданні прохав позов задовольнити,з оглядуна те,що після закінченнястроку діїдоговору оренди,укладеного між нимта відповідачем в2014році, обладнання відповідача знаходиться на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , без будь-якої правової підстави. Зазначене дає позивачці, як власниці частини домоволодіння, всі правові підстави для стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної орендної оплати, яка була визначена додатковою угодою від 01.01.2016 до договору оренди від 01.11.2014, за незаконне користування нерухомим майном.

Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилася, про час та день розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, причини неявки суду не відомі.

Згідно із ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі позивачки та третьої особи ОСОБА_4 .

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши письмові заяви по суті справи, докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та не заперечувалося учасниками справи, що 01.11.2014 між ОСОБА_2 та ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» укладено договір оренди № КНV-014 15 кв.м. даху житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 строком на 35 місяців із дати підписання сторонами акту здачі-приймання об`єкти оренди, який підписано сторонами 01.11.2014, тобто до 01.10.2017.

01.01.2016 між ОСОБА_2 та ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» підписано додаткову угоду №3 до Договору оренди № КНV-014 від 01.11.2014, якою сторони домовились, що орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату, яка становить на місяць 4637,19 грн., в тому числі: ПДФО в розмірі 18% -834,69 грн., військовий збір в розмірі 1,5% -69,56 грн. Нарахування орендної плати починається з дня підписання акта здачі-приймання.

Згідно даних листа ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» від 10.07.2017 вих.№ 14-15996\07, скерований на ім`я ОСОБА_2 вбачається, що ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» повідомляє ОСОБА_2 про те, що товариством 02.06.2017 було отримано інформацію від ОСОБА_4 про перехід до неї права власності на будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки право власності ОСОБА_2 на вказаний будинок було скасовано 24.04.2017.У зв`язку з чим, ОСОБА_4 направлено товариству вимогу про дострокове припинення дійсного договору оренди від 01.11.2014 та укладення із нею нового договору оренди. ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» не отримало від ОСОБА_2 документів, що підтверджували б повне або часткове право власності на житлову будівлю за вказаною адресою. Враховуючи положення п.5.2 договору оренди від 01.11.2014 « … У разі зміни власника об`єкту оренди до нового власника переходять всі права та обов`язки орендодавця ….» інформують, що у зв`язку з припиненням ОСОБА_2 права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» припиняє дію договору оренди від 01.11.2014 з 31.05.2017. Додатком до листа є додаткова угода про припинення договору оренди № КНV-014 від 01.11.2014.

В матеріалах справи міститься Додаткова угода від 31.05.2017 про припинення договору оренди №КНV-014 від 01.11.2014, відповідно до умов якої зобов`язання сторін, що виникли з Договору, припиняються з моменту підписання сторонами Додаткової угоди та скріплення її печатками сторін. Сторони претензій, в тому числі фінансових, одна до одної не мають.

Зі змісту Додаткової угоди від 31.05.2017 про припинення договору оренди №КНV-014 від 01.11.2014 вбачається, що вона підписана та скріплена печаткою лише однією стороною договору - ТОВ «Інтелектуальні Комунікації».

Доказів направлення ОСОБА_2 , отримання останнім вказаного листа від 10.07.2017 та Додаткової угоди від 31.05.2017, матеріали справи не містять.

08.06.2017 між ФОП ОСОБА_4 , як орендодавцем, та ТОВ «Інтелектуальні Комунікації», як орендарем, укладено договір оренди №КНV-014, предметом якого є частина даху житлового будинку , літ «А-2» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 15 кв.м., який належить орендодавцю на праві власності, з метою розміщення телекомунікаційного обладнання та антенно-фідерного пристрою, за плату. Договір діє з дати підписання сторонами акту здачі-приймання об`єкту оренди та діє до грудня 2017 року.

08.06.2017 між ФОП ОСОБА_4 , як орендодавцем, та ТОВ «Інтелектуальні Комунікації», як орендарем підписано акт здачі-приймання до договору оренди № КНV-014 від 08.06.2017.

Відповідно даних листа ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» вих.№. ін.-16388/10 від 04.10.2018, скерованого ФОП ОСОБА_4 вбачається, що ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» пропонують припинити договір оренди з 23.10.2018 з огляду на те, що орендодавцем не виконуються договірні зобов`язання щодо надання доступу до предмету договору та забезпечення подачі гарантованого електроживлення. З 22.09.2018 представники орендаря не можуть потрапити до об`єкту оренди, де розміщене телекомунікаційне обладнання орендаря, а також відсутнє електропостачання на об`єкт оренди, що наносить збитки орендарю. Одночасно просять забезпечити можливість орендарю провести демонтаж встановленого на об`єкті оренди телекомунікаційного обладнання та його вивіз.

23.10.2018 між ФОП ОСОБА_4 , як орендодавцем, та ТОВ «Інтелектуальні Комунікації», як орендарем укладено угоду про дострокове припинення Договору оренди № КНV-014 від 08.06.2017, відповідно до умов якої договір припиняє дію 23.10.2018.

23.10.2018 між ФОП ОСОБА_4 , як орендодавцем, та ТОВ «Інтелектуальні Комунікації», як орендарем підписано акт здачі-приймання до договору оренди № КНV-014 від 08.06.2017, зі змісту якого вбачається, що орендар повертає, а орендодавець приймає частину даху будівлі, загальною площею 15 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Приміщення, що передається, знаходиться в задовільному стані. Сторони претензій, в тому числі фінансових, одна до одної не мають.

Згідно даних листа ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» вих.№ ін.- 16305/06 від 15.06.2019, скерованого на ім`я ОСОБА_2 вбачається, що відповідач у відповідь на отриманий 12.06.2018 лист-вимогу від 07.06.2018 про необхідність до 10.06.2018 сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі 30277,14 грн. повідомляє, що між ТОВ « Інтелектуальні Комунікації» та ФОП ОСОБА_5 було укладено Договір оренди № КНV-014 від 08.06.2017, предметом якого є частина даху житлового будинку літ «А-2», загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_4 на вказане нерухоме майно підтверджується наданими нею документами: витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №88234715; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №85625978 про скасування зареєстрованого за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . З огляду на зазначене, а також те, що договірні відносини між ТОВ « Інтелектуальні Комунікації» та ОСОБА_2 відсутні, прохають питання щодо погашення заборгованості вирішувати безпосередньо з власником будівлі ОСОБА_4 .

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 01.10.2020 у справі № 640/10121/18 позов ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_4 , ТОВ «Інтелектуальні Комунікації», третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним договір оренди приміщення задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір оренди № КНV-014 від 08.06.2017, укладений між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Інтелектуальні Комунікації». Під час розгляду даної справи судом встановлено, що згідно актуальної на час ухвалення рішення інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №226581621 від 02.10.2020, власниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є: частини- ОСОБА_3 з 06.06.2017; частини- ОСОБА_4 з 21.06.2017. Оскільки на момент укладення договору оренди № КНV-014 від 08.06.2017 у ФОП ОСОБА_4 не було зареєстровано право власності на предмет цього договору, сторонами було порушено суттєві його умови та права співвласника ОСОБА_3 .

Згідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 364285343 від 02.02.2024, власниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є:

- частини - ОСОБА_3 , дата державної реєстрації права власності - 06.06.2017, документи подані для державної реєстрації: рішення Київського районного суду м.Харкова №2-1212\15 від 25.05.2010;

- частини - ОСОБА_2 , дата державної реєстрації права власності 20.04.2021, документи, подані для державної реєстрації: рішення Київського районного суду м.Харкова від 18.10.2019 у справі №640/11855/17.

Крім того, відповідно даних довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 364285343 від 02.02.2024 вбачається попередня реєстрація права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за наступними особами:

- з 17.07.2008 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/1 частку, правова підстава: свідоцтво про право власності б/н від 11.07.2008, видане Київської районною міста Харкова радою. 24.04.2017 право власності скасоване на підставі документів: рішення суду Київського районного суду м.Харкова № 640/8724/15-ц від 12.10.2015; рішення Апеляційного суду Харківської області №640/8727/14-ц від 26.05.2016; ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 24.04.2017;

-з 21.06.2017 за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на частину, документи, подані для державної реєстрації: рішення виконавчого комітету Київської районної у місті Харкові ради № 100-8 від 03.06.2008, технічний паспорт б\н , виданий 15.10.2009 Харківським міським бюро технічної інвентаризації. Право власності на частку скасовано 27.10.2020 та 24.03.2021, підстава: рішення Дзержинського районного суду м.Харкова №638/15915/17 від 29.01.2019, ухвала Вищого спеціалізованого суду України від 01.02.2012, ухвала Апеляційного суду Харківської області №22-у-19662/10 від 19.08.2010, рішення Харківського окружного адміністративного суду №520/14920/2020 від 25.01.2021.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 25.05.2010 у справі № 2-1212/10/15, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , 3-я особа: Державний виконавець відділу державної виконавчої служби Дзержинського району Харківського міського управління юстиції Загорулько Євген Олегович про визнання права власності на майно та звільнення його з-під арешту - задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на частинуземельної ділянкита на частину житловогобудинку літ«А-2»,розташованих по АДРЕСА_1 . Звільнено з-під арешту частину земельної ділянки та1/2частину житлового будинку літ."А-2", розташованих по АДРЕСА_1 , зареєстрованих на праві власності за ОСОБА_2 .

Судом під час розгляду справи № 2-1212/10/15 встановлено, що «…згідно договору купівлі -продажу земельної ділянки від 24 травня 2004 року ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 придбав у власність земельну ділянку площею 0,1000га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на яку 20 жовтня 2004 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку.

На підставі рішення виконавчого комітету Київської районної ради м.Харкова від 17.08.2004 ОСОБА_2 наданий дозвіл на будівництво двоповерхового житлового будинку. З оглянутих в судовому засіданні робочого проекту, договору підряду, накладних, квитанцій на будівельні матеріали вбачається, що вони оформлені на ім`я ОСОБА_2 і будівництво розпочато у 2004 році з використанням матеріалів придбаних у 2004 році.

25.03.2008 державна приймальна комісія видала ОСОБА_2 акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку літ. "А-2" загальною площею 1513,0 кв.м.,житловоюплощею256,1кв.м.,який03.06.2008р.бувзатвердженийВиконавчим комітетом Київської районної у м.Харкові ради № 100-8.

11 липня 2008 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на спірнийжитловий будинок.

02.06.2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 офіційно зареєстрували шлюб у Дзержинському відділі реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції. Від шлюбу мають дитину.

Суд дійшов до висновку, що будівництво житлового будинку було проведеновідповідачем ОСОБА_2 в той час, коли він проживав однією сім`єю як чоловік і жінка з ОСОБА_3 . Набуте майно: земельна ділянка, житловий будинок по АДРЕСА_1 за час спільного проживання належить ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності. ОСОБА_4 не надала суду доказів щодо сумісного будівництва житлового будинку та часткового фінансування будівництва……».

Рішенням Київського районного суду м.Харкова у справі № 640/11855/17 від 18.10.2019, яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_1 .

Судом під час розгляду справи № 640/11855/17 встановлено, що « …. відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.05.2004 року серія ВВЕ № 194243 ОСОБА_2 придбав у власність земельну ділянку площею 0,1000 Га розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

20.04.2004 року ОСОБА_2 отримав державний акт ХР №058146 на вищевказану земельну ділянку, яка зареєстрована в Харківському міському управлінні земельних ресурсів за №66353, кадастровий номер 6310136600:07:035:00001.

Відповідно до рішення виконкому Київської районної ради у м. Харкові №211-9 від 17.08.2004 року ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво двоповерхового будинку загальною площею 1043, 6 кв.м., житловою площею 801, 21 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору підряду №30 від 28.07.2004 року будівництво будинку виконувалось ремонтно-будівельною фірмою «ВіВа», попередня вартість робіт в розмірі 150000 гривень.

В матеріалах справи наявний технічний паспорт, виготовлений станом на 24.01.2008 року на житловий будинок по АДРЕСА_1 , де власником зазначений ОСОБА_2 .

Відповідно до акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об"єкта від 25 березня 2008 року, двоповерховий житловий будинок загальною площею 1513, 00 кв.м., житловою площею 256,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 прийнятий в експлуатацію.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської районної ради у м. Харкові № 100-8 від 03.06.2008 року затверджений акт від 25.03.2008 року державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом двоповерхового житлового будинку загальною площею 1513, 00 кв.м., житловою площею 256,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернутися до КП "Харківське МіськБТІ" з питанням про оформлення свідоцтва про право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 ; попереджено ОСОБА_2 про необхідність оформлення належним чином самочинно збудованих сараї літ. "Б", "В" за адресою АДРЕСА_1 .

З відповіді КП "Харківське МіськБТІ" № 2331226 від 26.06.2008 року вбачається, що ОСОБА_6 відмовлено в підготовці листа про можливість видачі свідоцтва про право власності на частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17.07.2008 року житловий будинок літ "А-2" за адресою АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Згідно рішення Київського районного суду м.Харкова від 05.09.2008 визнано за ОСОБА_2 право власності на нежітлові приміщення літ. "Б" площею 18,7 кв.м. та літ. "В" площею 24, 1 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 .

Згідно рішення Київського районного суду м.Харкова від 25.05.2010 визнано за ОСОБА_3 право власності на частину земельної ділянки та на частину житлового будинку літ. "А-2" за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 29.01.2019 визнано незаконним та скасовано положення п.2 рішення виконавчого комітету Київської районної ради у м. Харкові №100-8 від 03.06.2008 року "Про затвердження акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 " в частині зобов"язання ОСОБА_4 звернутись до КП "Харківське МіськБТІ" з питань про оформлення свідоцтва про право власності на житловий будинок літ. "А-2" по АДРЕСА_1 .

Враховуючи той факт, що як земельна ділянка, так і будинок за адресою: АДРЕСА_1 ,є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7 у рівних частинах, по частині домоволодіння, а у ОСОБА_4 немає доказів ані часткового фінансування, ані спільної діяльності з побудови вищезазначеного домоволодіння з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 належить на праві власності на частина будинку, який розташований за адресою АДРЕСА_1 ».

Згідно даних листа ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» вих.№ ін.-1602 від 07.08.2019, скерованого на ім`я ОСОБА_3 вбачається, що товариство у відповідь на отриманий 09.07.2019 лист-вимогу від 04.07.2019 про необхідність укласти договір оренди та відповідно до ст.631 ЦК України продовжити дію договору оренди з червня 2017 повідомляє, що на даний час відсутні передбачені законом обов`язки для укладення з ОСОБА_3 договору оренди, більш того укладення такого договору оренди не є економічно доцільним для товариства. В той же час, оскільки товариство з вересня 2018 року фактично позбавлене будь-якого доступу до об`єкту оренди, то у товариства відсутня можливість вивезення телекомунікаційного обладнання яке йому належить та знаходиться на об`єкті оренди. У зв`язку з цим пропонує письмово надати пропозиції щодо умов допуску уповноважених осіб товариства для проведення демонтажу та вивезення телекомунікаційного обладнання яке належить товариству. Крім того повідомлено, що 06.09.2018 постановою Харківського апеляційного адміністративного суду визнано незаконним та скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_4 на частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з чим, а також тим, що ФОП ОСОБА_4 не виконували договірні зобов`язання, 23.10.2018 між товариством та ОСОБА_4 підписано угоду про дострокове припинення договору оренди від 08.06.2017 та акт здачі-приймання орендованого майна.

Відповідно даних договору суборенди №ТUK 3986 від 01.11.2021, укладений між ФОП ОСОБА_8 , як орендарем та ТОВ «ЮКРЕЙН Тауер Компані», як суборендарем, орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування частину даху житлової будівлі літ. «А-2» площею 5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з метою встановлення інфраструктури суборендаря з правом розміщення телекомунікаційного обладнання операторів телекомунікаційного зв`язку, прокладення антенно-фідерної траси, розміщення антенно-фідерних пристроїв, прокладення оптоволокної траси. Майно передається орендарем в суборенду на підставі Договору оренди б/н від 01.11.2021, укладеного між ФОП ОСОБА_3 , як орендодавцем та ФОП ОСОБА_8 , як орендарем. Строк дії договору до 30.09.2024.

Згідно даних схеми обладнання ТОВ «ЮТК» за адресою: м.Харків, вул. Толстого,7, яка є додатком до акту приймання-передачі від 01.11.2021 до Договору суборенди № ТUK 3986 від 01.11.2021, на даху будівлі за вказаною адресою розташовані, зокрема: антени, вежі сторонніх операторів- ТОВ « Інтелектуальні Комунікації».

Стаття15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1,2 ст. 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56)).

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №4/1415/19).

Предметом даного позову є вимога про стягнення з відповідача на користь позивачки неустойки за час неправомірного користування майном після припинення дії договору оренди відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України.

Так, за приписамист.626-629 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.759та ст.761 ЦК Україниза договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

За приписами ч.1,5 ст.762 ЦК Україниза користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч.2 ст.795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Частиною 1 ст.763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором. Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення.

Виняток з наведеного правила передбачено ч. 1 ст. 764 ЦК України, відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Суд зазначає, що правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм ст.759, 762, 763 ЦК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч.2 ст. 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст.785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.

З огляду на зазначені положення цивільного закону, суд приходить до висновку, що правом на стягнення неустойки відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України, має орендодавець, тобто сторона договору після припинення дії договору, а у орендаря виникає обов`язок щодо її сплати за наявності у останнього вини.

Зазначене узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду, яку було викладено у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, на яку посилається позивачка в обґрунтування своїх вимог, а також Верховного Суду у постанові від 24.06.2021 у справі №908/3592/19 та від 25.05.2022 у справі №904/4472/20.

Відповідно до ч. 1 ст. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено ч. 2ст. 77 ЦПК України.

Згідно із ч.1 ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч.1 ст.82 ЦПК України). Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом ( ч.4 ст.82 ЦПК України). Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи, про те можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (ч.5 ст.82 ЦПК України).

В межах розгляду даної справи судом встановлено та не заперечувалося учасниками справи, що сторонами договору оренди № КНV-014 від 01.11.2014 є: ОСОБА_2 , як орендодавець, та ТОВ «Інтелектуальні Комунікації», як орендар.

З огляду на те, що рішенням Київського районного суду м.Харкова від 01.10.2020 у справі №640/10121/18, яке набрало законної сили, визнано недійсним з моменту укладення договір оренди №КНV-014 від 08.06.2017,укладений між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Інтелектуальні Комунікації», а також те, що в матеріалах справи відсутні докази направлення, отримання та підписання ОСОБА_2 . Додаткової угоди від 31.05.2017 про припинення договору оренди №КНV-014 від 01.11.2014 з моменту її підписання сторонами, суд приходить до висновку, що договір оренди від 01.11.2014 припинив свою дію 01.10.2017- закінчення строку дії договору.

Відповідно до ст.770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця. Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.

Судом встановлено та не заперечувалося відповідачем і ОСОБА_2 , що між ними, як сторонами договору оренди № КНV-014 від 01.11.2014, було досягнуто домовленості про те, що у разі зміни власника предмета оренди, до нового власника переходять права та обов`язки орендаря.

Зазначений факт також підтверджується змістом листа ТОВ «Інтелектуальні комунікації» від 10.07.2017, скерованого на ім`я ОСОБА_2 № КНV-014 від 01.11.2014.

З наданих суду доказів вбачається, що як на час укладання договору оренди № КНV-014 від 01.11.2014, так і на час припинення його дії, співвласниками предмета договору оренди були: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які також на час ухвалення рішення у справі є його власниками.

Суд дійшов зазначеного висновку з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти (правова позиція, наведена у постанові Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 585/2843/17).

Згідно із ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 -5 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про право на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

У постанові від 23.05.2019 у справі № 922/3707/17 Верховний Суд зазначив, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно не є підставою набуття таких прав, а є похідним від таких підстав юридичним фактом, який є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав.

Також, за змістом наведеної норми вбачається, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності і такої підстави закон не передбачає.

Подібний за змістом висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) зроблено висновок, що сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи. Аналогічну позицію наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19.

Отже, державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності проводиться на підставі, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Положенням ст.331ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майновиникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Відповідно до ч.5 ст.11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Ні зазначеними вище нормами, ні нормою ст.331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення.Отже, порядок оформлення права власності на новостворений об`єкт після прийняття такого об`єкта в експлуатацію визначено відповідними нормами .

Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Суд зазначає, що за загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється (постанова Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №923/1283/16).

Аналогічний за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/1029/18 від 18.12.2019.

Абзацом 2 ч.3 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав.

Положення абзацу 2 ч.3 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює, що у разі, якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Абзац 3 ч.3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" також містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

В межах розгляду даної справи судом встановлено, що 25.03.2008 державна приймальна комісія видала ОСОБА_2 акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку літ."А-2" загальною площею 1513,0 кв.м.,житловоюплощею256,1кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , який03.06.2008бувзатвердженийВиконавчим комітетом Київської районної у м.Харкові ради № 100-8.У зв`язку з чим, 11 липня 2008 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на вказанийжитловий будинок та 17.07.2008 державним реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ним та відповідний запис було внесено до державного реєстру речових прав.

21.06.2017 державним реєстратором зареєстровано за ОСОБА_4 право власність на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , правова підстава: Рішення виконавчого комітету Київської районної ради у місті Харкові №100-8 від 03.06.2008.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова у справі №2-1212/10 від 25.05.2010 та у справі № 640/11855/17 від 18.10.2019 підтверджено право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як подружжя, на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яке набуте ними 11.07.2008 на підставі з свідоцтва про право власності. У зв`язку з чим, визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по частині права власності на вказаний житловий будинок.

Під час розгляду справи № 640/11855/17 та ухвалення рішення за результатами її розгляду, судом враховано, зокрема, рішення Дзержинського районного суду м.Харкова у справі №638/15915/17 від 29.01.2019, яким визнано незаконним та скасовано положення п.2 рішення виконавчого комітету Київської районної ради у м. Харкові № 100-8 від 03.06.2008 року "Про затвердження акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 ", в частині зобов`язання ОСОБА_4 звернутись до КП "Харківське МіськБТІ" з питань про оформлення свідоцтва про право власності на житловий будинок літ. "А-2" по АДРЕСА_1 .

06.06.2017, на підставі рішення Київського районного суду м.Харкова у справі №2-1212/10 від 25.05.2010, державним реєстратором зареєстровано право власності за ОСОБА_3 на частину житлового будинку АДРЕСА_1 та 24.04.2017 скасовано/анульовано право власність ОСОБА_2 на 1/1 частину вказаного житлового будинку.

Крім того, державним реєстратором було скасовано/анульовано право власності ОСОБА_4 на частину житлового будинку АДРЕСА_1 : 27.10.2020- на підставі рішення Дзержинського районного суду м.Харкова у справі №638/15915/17 від 29.01.2019; 24.03.2021- на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/14920/2020 від 25.01.2021.

Після внесення 24.03.2021 державним реєстратором відомостей до реєстру речових прав про скасування за ОСОБА_4 права власності на частину житлового будинку, 20.04.2021 державним реєстратором зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Київського районного суду м.Харкова № 640/11855/17 від 18.10.2019.

Таким чином, враховуючи положення цивільного закону та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вищезазначені позиції Верховного Суду, суд доходить висновку, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як подружжя, набули право власності на предмет договору оренди № КНV-014 від 01.11.2014 з дня отримання ОСОБА_2 свідоцтва права власності на новостворене майно, тобто з 11.07.2008, набуття якого було підтверджено рішенням Київського районного суду м.Харкова у справі №2-1212/10 від 25.05.2010 та у справі №640/11855/17 від 18.10.2019, а не з моменту державної реєстрації їх прав власності в Державному реєстрі речових права на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Як вище зазначалося судом, цивільним законом передбачено право пред`явити вимогу до орендаря про стягнення неустойки за неправомірне користуванням майном після припинення дії договору відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України, саме власником предмета договору - орендарем, який був його стороною.

З огляду на те, що стороною договору оренди №КНV-014 від 01.11.2014, який припинив свою дію 01.10.2017, був співвласник предмету оренди - ОСОБА_2 , а не позивачка, суд приходить до висновку, що остання не набула права вимоги про стягнення з відповідача, як орендаря, неустойки за неналежне виконання зобов`язання за договором з повернення майна після припинення його дії відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України, що є підставою для відмови у задоволені позову.

Разом з цим, суд зазначає, що позивачка не позбавлена права звернутися до суду за захистом своїх прав повторно до відповідача з інших підстав, зокрема, відшкодування збитків у встановленому законом порядку та за наявності правових підстав.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Питання розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до ст.141 ЦПК України, якою визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови у позові покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12,13, 43, 49, 76-78, 81, 141, 258-259, 263, 264, 265, 273, 352 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити узадоволеніпозову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтелектуальні Комунікації», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , про стягнення неустойки за неправомірне користуванням майном.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості щодо учасників справи:

позивачка: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ;

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтелектуальні Комунікації», код ЄДРПОУ: 30488720, адреса: м.Київ, вул. Народного ополчення,1;

треті особи:

ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ;

ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4

Суддя - С.М. Лисиченко

Повний текст рішення складено 28.03.2024.