Постанова

від 17.10.2024 по справі 953/10813/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 953/10813/21

Номер провадження 22-ц/818/2242/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

представника відповідача адвоката Євсеєнко В. В.,

третьої особи ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 березня 2024 року в складі судді Лисиченко С.М. у справі № 953/10813/21 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтелектуальні Комунікації», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про стягнення неустойки за неправомірне користуванням майном,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтелектуальні Комунікації» (далі ТОВ «Інтелектуальні Комунікації»), треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про стягнення неустойки за неправомірне користуванням майном.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 травня 2010 року будинок за адресою АДРЕСА_1 визнано спільною сумісною власністю її та ОСОБА_1 .

Вказаним судовим рішенням встановлено, що останній є власником земельної ділянки за вищезазначеною адресою, де після отримання дозволу на будівництво 17 серпня 2004 року побудував домоволодіння. Крім того було встановлено, що ОСОБА_3 не приймала участі у спільній діяльності щодо будівництва вищезазначеного будинку та не надавала грошові кошти на його будівництво.

З 01 січня 2014 року по 31 грудня 2017 року ТОВ « Інтелектуальні Комунакації» орендували у ОСОБА_1 частину даху будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з метою розміщення обладнання та антенно-фідерного пристрою.

01 червня 2017 року товариство припинило здійснювати щомісячні орендні платежі ОСОБА_1 та сплачувати за спожиту обладнанням електричну енергію.

06 червня 2017 року між ТОВ « Інтелектуальні Комунікації» та ФОП ОСОБА_3 укладено договір оренди частини даху будинку, який в подальшому рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2020 року у справі № 640/10121/18 визнано недійсним.

Вказувала, що з 01 червня 2017 року по 22 травня 2023 року обладнання відповідача перебувала на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , без будь-якої правової підстави.

Вважає на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, відповідач має сплатити неустойку у розмірі подвійної оплати, яка була визначена додатковою угодою від 01 січні 2016 року до договору оренди від 01 листопада 2014 року за користування нерухомим майном за період з 01 червня 2017 року по 01 червня 2021 року у розмірі 445 170,24 грн.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_4 просила стягнути з ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» на її користь неустойку за неправомірне користування нерухомим майном у сумі 445 170,24 грн.

10 листопада 2021 року та 22 липня 2022 року ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» подано відзив на позов, в якому просило позов залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, ОСОБА_2 не обґрунтовано підстави для нарахування та стягнення неустойки у розмірі 445170,24 грн за договором оренди від 01 листопада 2014 року.

Вказувало, що 08 червня 2017 року між Товариством та ФОП ОСОБА_3 укладено договір оренди даху будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Перед укладанням зазначеного договору оренди 02 червня 2017 року ОСОБА_3 повідомлено, що право власності ОСОБА_1 на вказаний будинок скасовано 24 квітня 2017 року та з 29 травня 2017 року вона є власником 1/2 будівлі за вказаною адресою.

ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» було отримано вимогу про дострокове припинення договору оренди від 01 листопада 2014 року, укладеного з ОСОБА_1 та вимогу укласти відповідний договір оренди з ОСОБА_3 .

Під час розгляду справи про визнання договору недійсним по справі № 640/10121/18 було встановлено, що ОСОБА_3 було введено в оману ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» щодо особи дійсного (реального) власника нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Скориставшись реєстрацією на свої ім`я частини будинку, за допомогою невідомих осіб ОСОБА_3 захопила домоволодіння за вказаною адресою та в подальшому зобов`язала усіх орендарів, а саме тридцять фізичних та юридичних осіб, включаючи товариство, укласти з нею нові договори оренди.

Вважають, що товариство не є винною особою, тому підстави для покладення на нього відповідальності відсутні.

Крім того, фактично з вересня 2018 року товариство не має доступу до свого телекомунікаційного обладнання та об`єктивно не може провести його демонтаж і вивезення з даху домоволодіння. ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» зверталося до ОСОБА_3 із пропозицією припинити договір з 23 жовтня 2018 року та проханням забезпечити можливість провести демонтаж встановленого на об`єкті оренди телекомунікаційного обладнання та його вивіз. Проте, вимоги в частині демонтажу обладнання залишені без задоволення.

23 жовтня 2018 року між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ « Інтелектуальні Комунікації» була підписана угода про дострокове припинення договору оренди від 08 червня 2017 року та акт здачі-приймання від 23 жовтня 2017 року, відповідно до якого сторони підтвердили, що приміщення, яке передається, знаходиться у задовільному стані, сторони не мають будь-яких претензій одна до одної. Такі пропозиції позивачкою теж надані не були.

Договір оренди від 01 листопада 2014 року, який був укладений з ОСОБА_1 , припинено ТОВ «Інтелектуальні Комунікації», про що було повідомлено письмово ОСОБА_1 . Усі зобов`язання товариство за цим договором перед ОСОБА_1 виконано належним чином. Позивачка не є стороною вказаного правочину, а тому він не впливає на її права на обов`язки.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 березня 2024 року позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не є стороною договору оренди № КНV-014 від 01 листопада 2014 року, вказаний договір укладено ОСОБА_1 , а тому підстави для стягнення неустойки за неналежне виконання зобов`язання за договором з повернення майна після припинення його дії на користь позивачки відсутні.

26 квітня 2024 року ОСОБА_2 на вказане судове рішення подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що умовами договору оренди № KHV-014 від 01 листопада 2014 року було передбачено перехід прав та обов`язків орендаря у разі зміни власника предмета оренди.

Договір припинив свою дію 31 травня 2017 року що не заперечується іншими учасниками справ. Після його припинення відповідач повинен був передати орендоване нерухоме майно саме власнику нерухомого майна. На момент припинення договору оренди лише вона була власницею будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_1 було скасовано 24 квітня 2017 року, а тому з цієї дати усі права та обов`язки за договором оренди № KHV-014 від 01 листопада 2014 року перейшли до неї, у тому числі право прийняти з оренди нерухоме майно.

До ТОВ «Інтелектуальні комунікації» неодноразово направлялися вимоги про повернення майна, проте відповідач свій обов`язок, передбачений ч.1 ст.785 ЦК України не виконав, а тому наявні підстави для стягнення неустойки у подвійному розмірі орендної плати за кожен місяць невиконання зазначеного обов`язку.

Також, її право власності було зареєстровано 06 червня 2017 року, а тому саме їй мало бути повернуто спірне майно.

Право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 було поновлено 20 квітня 2021 року.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2020 року було встановлено порушення її прав, оскільки належне їй майно було передано за відсутності її згоди в оренду. Судом було зазначено про порушення саме її права власності через знаходження майна відповідача на домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 .

17 липня 2024 року через систему «Електронний суд» ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому рішення суду просило залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що між товариством та позивачкою відсутні договірні відносини, стороною договору оренди був ОСОБА_1 , з яким на підставі відповідної угоди припинено правовідносини.

Товариство не з власної вини і умислу не забрало обладнання з об`єкту оренди, оскільки з вересня 2018 року немає доступу до приміщення, визначеного договором оренди, що обумовлює неможливість вивезення телекомунікаційного обладнання. Умови допуску для проведення демонтажу та вивезення телекомунікаційного обладнання між сторонами не було погоджено та забезпечено.

У судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 не з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 17 жовтня 2024 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:

ОСОБА_2 отримано 31 липня 2024 року (т. 3, а.с. 88);

ОСОБА_3 отримано 27 липня 2024 року в електронному кабінеті (т. 3, а.с. 80).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, третю особу ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу, представника відповідача адвоката Євсеєнко В. В., який проти скарги заперечував, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1 частини 1 статті 374ЦПК України).

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 травня 2010 року у справі № 2-1212/10/15 за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину земельної ділянки та на 1/2 частину житлового будинку літ «А-2», розташованих по АДРЕСА_1 . Звільнено з-під арешту 1/2 частину земельної ділянки та 1/2 частину житлового будинку літ. «А-2», розташованих по АДРЕСА_1 , зареєстрованих на праві власності за ОСОБА_1 (том 1, а. с. 13-14).

Із позовної заяви вбачається, що 01 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» укладено договір № КНV-014 оренди 15 кв.м. даху житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 строком на 35 місяців із дати підписання сторонами акту здачі-приймання об`єкти оренди строком до 01 жовтня 2017 року.

01 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» підписано додаткову угоду № 3 до Договору оренди № КНV-014 від 01 листопада 2014 року, якою сторони погодили, що орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату, яка становить на місяць 4637,19 грн, в тому числі: ПДФО в розмірі 18% -834,69 грн, військовий збір в розмірі 1,5% -69,56 грн. Нарахування орендної плати починається з дня підписання акту здачі-приймання (том 1, а. с. 23).

Листом від 10 липня 2017 року ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» повідомлено ОСОБА_1 про те, що товариством 02 червня 2017 року було отримано інформацію від ОСОБА_3 про перехід до неї права власності на будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки право власності ОСОБА_1 на вказаний будинок 24 квітня 2017 року було скасовано. У зв`язку з цим ОСОБА_3 направлено товариству вимогу про дострокове припинення дійсного договору оренди від 01 листопада 2014 року та укладення із нею нового договору оренди. ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» не отримало від ОСОБА_1 документів, що підтверджували б повне або часткове право власності на житлову будівлю за вказаною адресою. Також, товариством проінформовано, що у зв`язку з припиненням ОСОБА_1 права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» припиняє дію договору оренди від 01 листопада 2014 року з 31 травня 2017 року. Додатком до листа є додаткова угода про припинення договору оренди № КНV-014 від 01 листопада 2014 року (том 1, а.с. 28).

Відповідно до додаткової угоди від 31 травня 2017 року про припинення договору оренди № КНV-014 від 01 листопада 2014 року зобов`язання сторін, що виникли з Договору оренди припиняються з моменту підписання сторонами Додаткової угоди та скріплення її печатками сторін. Сторони претензій, в тому числі фінансових, одна до одної не мають. Вказана угода підписана лише ТОВ «Інтелектуальні Комунікації», підпис ОСОБА_1 відсутній (том 1, а.с. 24).

08 червня 2017 року між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» укладено договір оренди № КНV-014, відповідно до умов якого останньому передано в оренду частину даху житлового будинку літ «А-2» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 15 кв.м. з метою розміщення телекомунікаційного обладнання та антенно-фідерного пристрою строком до грудня 2017 року (том 1, а.с. 10 -12).

На підставі акт здачі-приймання 08 червня 2017 року ФОП ОСОБА_3 передано предмет оренди ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» (том 1, а.с. 12).

Листом ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» вих. №. ін.-16388/10 від 04 жовтня 2018 року ФОП ОСОБА_3 запропоновано припинити договір оренди з 23 жовтня 2018 року з огляду на те, що орендодавцем не виконуються договірні зобов`язання щодо надання доступу до предмету договору та забезпечення подачі гарантованого електроживлення. З 22 вересня 2018 року представники орендаря не можуть потрапити до об`єкту оренди, де розміщене телекомунікаційне обладнання орендаря, а також відсутнє електропостачання на об`єкт оренди, що наносить збитки орендарю. Одночасно просять забезпечити можливість орендарю провести демонтаж встановленого на об`єкті оренди телекомунікаційного обладнання та його вивіз (том 1, а. с. 94).

23 жовтня 2018 року між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» укладено угоду про дострокове припинення Договору оренди № КНV-014 від 08 червня 2017 року, відповідно до умов якої договір припиняє дію 23 жовтня 2018 року. Відповідно до акту здачі-приймання від 23 жовтня 2018 року до договору оренди № КНV-014 від 08 червня 2017 року ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» повертає, а ФОП ОСОБА_3 приймає частину даху будівлі, загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Приміщення, що передається, знаходиться в задовільному стані. Сторони претензій, в тому числі фінансових, одна до одної не мають (том 1, а.с. 94, 95).

Відповідно до листа ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» вих. № ін.-1602 від 07 серпня 2019 року на ім`я ОСОБА_2 вбачається, що товариство у відповідь на отриманий 09 липня 2019 року лист-вимогу від 04 липня 2019 року про необхідність укласти договір оренди та відповідно до ст. 631 ЦК України продовжити дію договору оренди з червня 2017 року повідомляє, що на даний час відсутні передбачені законом обов`язки для укладення з ОСОБА_2 договору оренди, укладення такого договору оренди не є економічно доцільним для товариства. В той же час, оскільки товариство з вересня 2018 року фактично позбавлене будь-якого доступу до об`єкту оренди, то у товариства відсутня можливість вивезення телекомунікаційного обладнання яке йому належить та знаходиться на об`єкті оренди. У зв`язку з цим пропонує письмово надати пропозиції щодо умов допуску уповноважених осіб товариства для проведення демонтажу та вивезення телекомунікаційного обладнання яке належить товариству. Крім того повідомлено, що 06 вересня 2018 року постановою Харківського апеляційного адміністративного суду визнано незаконним та скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/2 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з чим, а також тим, що ФОП ОСОБА_3 не виконували договірні зобов`язання, 23 жовтня 2018 року між товариством та ОСОБА_3 підписано угоду про дострокове припинення договору оренди від 08 червня 2017 року та акт здачі-приймання орендованого майна (том 1, а. с. 97).

Рішенням Київського районного суду м. Харкова у справі № 640/11855/17 від 18 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку за адресою АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 19-20).

Як вбачається з вказаного рішення судом було встановлено, що земельна ділянка і будинок за адресою: АДРЕСА_1 ,є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 у рівних частинах, по 1/2 частині домоволодіння. ОСОБА_3 не надано доказів ані часткового фінансування, ані спільної діяльності з побудови вищезазначеного домоволодіння з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому суд дійшов висновку про належність ОСОБА_1 1/2 частини будинку, який розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2020 року визнано недійсним з моменту укладення договір оренди № КНV-014 від 08 червня 2017 року, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» (том 1, а.с. 21-22).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 364285343 від 02 лютого 2024 року, власниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є:

-1/2 частини - ОСОБА_2 , дата державної реєстрації права власності 06 червня 2017 року, документи подані для державної реєстрації: рішення Київського районного суду м. Харкова № 2-1212\15 від 25 травня 2010 року;

- 1/2 частини - ОСОБА_1 , дата державної реєстрації права власності 20 квітня 2021 року, документи, подані для державної реєстрації: рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2019 року у справі №640/11855/17.

Крім того, відповідно даних вказаної довідки житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належав:

- з 17 липня 2008 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/1 частку, правова підстава: свідоцтво про право власності б/н від 11 липня 2008 року, видане Київською районною міста Харкова радою. 24 квітня 2017 року право власності скасоване на підставі документів: рішення суду Київського районного суду м. Харкова № 640/8724/15-ц від 12 жовтня 2015 року; рішення Апеляційного суду Харківської області № 640/8727/14-ц від 26 травня 2016 року; ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 24 квітня 2017 року;

-з 21 червня 2017 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 1/2 частину, документи, подані для державної реєстрації: рішення виконавчого комітету Київської районної у місті Харкові ради № 100-8 від 03 червня 2008 року, технічний паспорт б\н , виданий 15 жовтня 2009 року Харківським міським бюро технічної інвентаризації.

Право власності на 1/2 частку скасовано 27 жовтня 2020 року та 24 березня 2021 року, підстава: рішення Дзержинського районного суду м. Харкова № 638/15915/17 від 29 січня 2019 року, ухвала Вищого спеціалізованого суду України від 01 лютого 2012 року, ухвала Апеляційного суду Харківської області № 22-у-19662/10 від 19 серпня 2010 року, рішення Харківського окружного адміністративного суду № 520/14920/2020 від 25 січня 2021 року (том 2, а.с. 225-227).

01 листопада 2021 року між ФОП ОСОБА_6 , як орендарем та ТОВ «ЮКРЕЙН Тауер Компані», як суборендарем укладено договір суборенди № ТUK 3986, за яким останньому передано у строкове платне користування частину даху житлової будівлі літ. «А-2» площею 5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з метою встановлення інфраструктури суборендаря з правом розміщення телекомунікаційного обладнання операторів телекомунікаційного зв`язку, прокладення антенно-фідерної траси, розміщення антенно-фідерних пристроїв, прокладення оптоволоконної траси. Майно передається орендарем в суборенду на підставі Договору оренди б/н від 01 листопада 2021 року , укладеного між ФОП ОСОБА_2 , як орендодавцем та ФОП ОСОБА_6 , як орендарем. Строк дії договору до 30 вересня 2024 року (том 2, а.с. 236-238).

Згідно даних схеми розміщення обладнання ТОВ «ЮТК» за адресою: м. Харків, вул. Толстого,7, яка є додатком до акту приймання-передачі від 01 листопада 2021 року до Договору суборенди № ТUK 3986 від 01 листопада 2021 року, на даху будівлі за вказаною адресою розташовані, зокрема: антени, вежі сторонніх операторів - ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» (том 2, а.с. 239-243).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1 та 2 статті 5 ЦПК України).

За змістом статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина 1 статті 759 ЦК України).

За змістом статей 651, 653 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його змін.

Відповідно до частини 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною 2 зазначеної норми, на підставі якої заявлено позовні вимоги про стягнення неустойки, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідною є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 зазначеного Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої цією нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов`язку.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 914/4238/15, постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2014 року у справі № 927/1215/13 і від 19 серпня 2014 року у справі № 3-85гс14.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК України).

Тобто неустойка згідно із частиною 2 статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною 2 статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення Договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії Договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина 2 статті 785 ЦК України),

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 зазначає, що після 31 травня 2017 року ТОВ «Інтелектуальні Комунікації» неправомірно володіло спірним майном, а тому наявні підстави для стягнення неустойки.

Між тим,як вбачаєтьсяз матеріалівсправи,впродовж 2017-2020років нежитловіприміщення заадресою: АДРЕСА_1 були предметомсудових спорівта договір,на підставіякого спірнемайно вподальшому перебувалоу орендіТОВ «ІнтелектуальніКомунікації»,визнано недійсниму 2020році.Тобто тривалийчас,з 23жовтня 2018року,після дострокове припиненнядоговору орендивід 08червня 2017року,укладеного між товариствомі ОСОБА_3 ,та складання актуздачі-прийманняорендованого майна, відповідач вважав, що правомірно користувався спірним майном. Проте як на час розірвання договору оренди так і на теперішній час не має змоги демонтувати належне йому обладнання, що свідчить про відсутність вини у неповерненні орендованого майна.

Отже, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення неустойки та обрання позивачкою неналежного способу захисту своїх прав.

ОСОБА_2 не позбавлена можливості звернутись з позовом до ОСОБА_3 про стягнення збитків, обумовленим неправомірним використанням майна.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 21 жовтня 2024 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова